Історія України
гідно з Березневими статтями, гетьмана й старшину козаки мали обирати на раді. Українська адміністрація та суд лишалися самостійними й не підпорядковувалися Москві. Збирання податків покладалося на український скарб. Чисельність козацького війська встановлювалася в 60 тисяч осіб.Друга група документів, що складають договір 1654 р., стосувалася українського міщанства. Характерно, що делегація міста Переяслава на чолі з війтом Іваном Григоровичем прибула до Москви ще перед приїздом туди козацького посольства. Вони привезли три чолобитні на царське ім'я, в яких просили підтвердити права та привілеї міста. У квітні 1654 р. цар видав три жалувані грамоти, в яких повністю підтверджував давні права Переяслава. А в червні липні 1654 р. у Москві провадила переговори делегація київських міщан. У результаті українське міщанство мало зберегти всі свої права і вольності, які їм були дані ще литовськими князями та польськими королями, насамперед міське самоврядування.Переговори з московським урядом провадило й православне духівництво. Українська церковна делегація на чолі з визначним діячем Інокентієм Гізелем прибула до Москви у серпні 1654 р. Тривалі переговори не мали результатів. Українська православна церква не погоджувалася на залежність від патріарха московською, якої прагнули московський уряд і російська православна церква.Отже, лише міщани загалом порозумілися з московським урядом, козацтво разом з українською православною шляхтою -- тільки частково, а православне духівництво відмовилося від незаконних вимог Москви.Умови українсько-московського договору 1654 р. свідчать про об'єднання України й Московії у своєрідну конфедерацію. Договір за умови дотримання двома державами був рівноправний і взаємовигідний. Однак він був незавершений, недосконалий, діяв кілька років і тому дуже швидко втратив силу.Адміністративно-політичний устрій Української козацької держави середини XVII ст.Українська козацька держава, що виникла в результаті визвольної війни середини XVI ст., займала значну територію сучасної України. Вона охоплювала простір, який окреслювався приблизно такими основними містами й містечками: Ямпіль -- Чернівці -- Мурахва -- Красне -- Вінниця -- Пилявці -- Полонне -- Овруч -- Чернігів -- Стародуб -- Новгород-Сіверський -- Глухів -- Конотоп -- Ромни -- Гадяч -- Полтава -- Кременчук -- Чигирин.Оскільки держава формувалась у постійних війнах, то її адміністративно-територіальний устрій, якій ввів Б.Хмельницький в першу чергу переслідував військові потреби. Територія Української козацької держави була розділена на 16 полків. Резиденцією гетьмана було місто Чигирин. Резиденція полковника, призначеного гетьманом, знаходилась в конкретному місті. Полки ділилися на 10-20 сотень (у кожну соню входило 200-300 козаків). На чолі сотні стояв сотник, призначений полковником. Сотні складалися з куренів (10-20 вояків) очолюваних курінним отаманом.Автономною одиницею залишалась Запорозька Січ. Вона обирала власного кошового отамана і підлягала безпосередньо гетьманському правлінню.Верховна влада у державі належала гетьману, який обирався пожиттєво. Він скликав ради, контролював фінанси, очолював військо, проводив зовнішню політику. Гетьман мав право видавати устави, здійснювати вищу адміністративну та судову владу. Керівні посади у державі належали генеральній старшині.У козацькій державі шляхта і міщани фактично були усунуті від політичного життя. Однак вони зберегли традиційні форми самоврядування (магдебурзького і земського), майнові та станові прерогативи.Завдяки частковій виборності старшин та можливістю переходу з одного стану в інший склався такий державний устрій, за якого утвердилась рівність всіх станів з розподілом функцій та обов'язків між ними без жодної привілейованої верстви. Держава Б.Хмельницького поєднала в собі строгу військову централізацію та широке народовладдя.В Українській державі реформувались соціально-економічні відносини. Були ліквідовані, за певним винятком, велике й середнє землеволодіння, фільварково-панщинна система господарювання й кріпацтво. Більшість земельного фонду великої шляхти, королівських земель перейшла у власність державного скарбу. За рахунок колишніх костьольних земель зросло землеволодіння православних монастирів. Починається формування гетьманського і старшинського землеволодіння. Завершується процес утворення козацької земельної власності. Це привело до змін у соціальній структурі суспільства. Сформувалась нова політична сила- козацтво, до якої перейшла провідна роль в українському суспільстві. Було ліквідовано стан великих і середніх світських землевласників, різко змінилась кількість дрібної шляхти. Зросла її роль у політичному житті. Провідна роль у житті міст переходить до рук українців. Зміцнився статус православного духовенства. Поліпшилося становище селян, які звільнились від підданської залежності і перетворились на особисто вільних землевласників (посполитих) з правом (хоча і обмеженим) володіння оброблюваною ними землею в обмін на сплату податків до військової скарбниці.Значення Запорозької Січі в історії українського народу. Ліквідація козацької республіки в останній чверті XVIII ст.Запорозька Січ -- українська козацька республіка. Виникла і розвинулась на Наддніпрянщині, за порогами, в перших десятиліттях XVI ст. Запорозька Січ мала власні збройні сили -- Запорозьке Військо. Протягом багатьох століть Запорозька Січ була уособленням свободи і волі для українського народу.Столицею Запорозької Січі було місто-фортеця, яке кілька разів міняло своє розташування, але завжди було за Дніпровими порогами. Відомі Базавлуцька Січ, Микитинська, Чортомлицька, Кам'янська, Олешківська, Нова Січ. Першу фортецю -- Січ спорудив у середині XVI ст. на острові Мала Хортиця гетьман Дмитро (Байда) Вишневецький.Територія Запорозької Січі називалась «Вольності Війська Запорозького» і у XVIII ст. поділялось на вісім адміністративно-територіальних одиниць, які називались паланками. Центром паланки була слобода, де містилася військова залога і мешкала паланкова старшина на чолі з полковником.Запорозька Січ являла собою суверенну, самостійну національно-військову політичну силу України. Запорожці були активними учасниками народного визвольного руху. Одночасно вони відіграли значну роль у протидії уніатству і католицизму, надавали матеріальну допомогу українським культурно-освітнім центрам (Києво-Могилянська академія). У свідомості українського народу вона розглядалась як мало залежна від центральних властей Козацька держава. Їй належить провідне місце у національно-визвольних війнах проти Польщі у першій половині XVII ст. У 1648 р. на Січі почалася Визвольна війна українського народу. Одночасно запорозькі козаки вели кількасот літ героїчну боротьбу проти турецько-татарської агресії.У межах створеної у ході Визвольної війни української гетьманської держави Запорозька Січ займала автономне становище, хоча й була частиною України. Вона не підтримувала приєднання України до Росії, її представників не було на Переяславській раді.За умовами Андрусівського перемир'я (1667) над Запорозькою Січчю встановилося двовладдя Росії та Польщі. За Вічним миром (1686) вона потрапила під владу тільки Московської держави.У 1709 р. за наказом Петра І Січ була зруйнована за підтримку козаками акції І.Мазепи. В 1734 р. царський уряд дозволив запорожцям повернутися в рідні місця. Вони заснували Нову Січ, якій судилося стати останньою.У російській імперії, жорстко стиснутій кріпацтвом, незалежна українська Січ дратувала ще Петра І, котрий називав Запоріжжя «коренем усякого зла». За наступників Петра влада терпіла присутність цього острівця вольностей на околицях імперії доти, доки запорожці ще були потрібні у ролі вартового південних кордонів. Використавши козацьке населення в ході турецько-російських воєн за Причорномор'я і досягнувши своєї мети, царський уряд вирішує ліквідувати Запорозьку Січ -- символ давньої української вольності. Це було зроблено руками сербських, болгарських військових поселенців, які втекли в Росію від турецького ярма. Царський уряд дозволив їм поселитися в українських степах. Саме вони мали надалі виконувати традиційні оборонні функції запорожців. А Запоріжжя було вирішено ліквідувати, замість нього створювалась Ново-Сербія.Улітку 1775 р., повертаючись додому з театру російсько-турецької війни, генерал П.Текелій з великими збройними силами, пройшовши швидким маршем через паланки, оточив січову фортецю і оголосив запорожцям, що волею імператриці Катерини II Січ ліквідовується. Перевага російських сил була очевидною, козаки здалися без бою. Січові укріплення і всі споруди на території фортеці були розібрані, архів і військова скарбниця з коштовностями була вивезена, старшину заарештовано. За вироком Катерини II, кошового суддю П.Головатого та військового писаря І.Глоду заслали до Сибіру.Останнього кошового отамана Петра Калнишевського, ув'язнили в келії Соловецького монастиря. Там він і помер.Традиції Запорозької Січі збереглись у пам'яті народу. Вони проявилися у житті козацької громади на Дунаї (Задунайська Січ, 1775-1828 рр.) та на Кубані. Перші українські військові формування у XX ст. також пов'язувались з традиціями Січі -- Українські Січові Стрільці (УСС).Остаточна ліквідація гетьманства та решток автономного устрою Гетьманщини у другій половині XVIII ст.Із другої половини XVIII ст. посилився наступ російського самодержавства на автономні права Гетьманщини. Після смерті Данила Апостола вибори нового гетьмана не відбулися. Російський уряд, обмежуючи державність України, зобов'язав здійснювати владу в Лівобережній Гетьманщині Правління гетьманського уряду. Ця установа складалася з шести чоловік -- трьох українців і трьох росіян, але вся повнота влади належала російському князеві Олексію Шаховському. Правління у своїй діяльності мало керуватися «Рішительними пунктами» Данила Апостола, прийнятими в 1728 р., за якими були значно обмежені і без того урізані права і вольності України. Гетьман був позбавлений права провадити зовнішню політику, вищі військові посади затверджував імператор, він же вважався «головним суддею» Генерального суду. Росіяни знову отримали можливість купувати землі в Україні, хоч нібито і мали коритися місцевій адміністрації. За царським указом, Правління гетьманського уряду мало діяти до обрання нового гетьмана. Однак в указі не зазначалося, коли це обрання мало відбутися. Князь Шаховський отримав таємну інструкцію переконувати українців у тому, що всі їхні негаразди -- від гетьманів, і тому з виборами поспішати не треба. Також за цією інструкцією заохочувалися російсько-українські шлюби, що сприяло упокоренню козацької старшини. Правління гетьманського уряду проіснувало до 1750 р. і його влада ознаменувалася утисками українського населення, втручанням росіян у внутрішні українські справи, погіршенням економічного становища.Деяке полегшення для України наступає в часи правління дочки Петра І Єлизавети Петрівни. Під час її перебування у Києві в 1744 р. козацька старшина звернулася до неї із проханням дозволити вибори гетьмана. Імператриця не заперечила, але й не дала дозволу одразу. Вибори відбулися через 6 років. Останнім гетьманом України було обрано Кирила Розумовського, який походив з родини рядового козака і отримав хорошу європейську освіту. Гетьманство було відновлено в 1750 р. Вибори пройшли у Глухові і були зустріті українцями з патріотичним піднесенням. Вони відродили надію на відродження автономії України.За гетьманування Кирила Розумовського українські справи були передані до колегії закордонних справ з відання Сенату. Останній гетьман України домігся права вести самостійну зовнішню політику, обороняв її фінансову самостійність. Він виношував плани відкриття університету, скасував внутрішні митні кордони, домігся ліквідації митного кордону між Росією та Україною, реформував судочинство. Розумовський впровадив ряд заходів щодо обмеження прав переходу селянина від одного поміщика до іншого, обмежив сваволю російських чиновників, які перебували на Україні. Він спробував реформувати українські військові частини, перетворивши козацькі полки на регулярні. Також Кирило Розумовський вдався до спроб встановити спадкоємне гетьманство, просивши імператрицю закріпити гетьманство за родом Розумовських. Заслуговують на увагу і плани останнього гетьмана щодо освіти: він планував відкрити в Україні два університети: це були б оновлена за західноєвропейськими зразками Києво-Могилянська академія і університет в гетьманській столиці -- Батурині.Але великим задумам гетьмана став на заваді прихід до влади в 1762 р. Катерини II, яка завершила справу, розпочату в Україні Петром І. Кирило Розумовський був викликаний до Петербурга. Від нього вимагалося добровільно зректися гетьманської булави. Український гетьман впродовж 10 місяців вів нерівну боротьбу проти свавілля російської імператриці, але вона виявилася непохитною. 10 листопада 1764 р. імператорським маніфестом гетьманство було ліквідоване. Скасування гетьманства мало на меті не лише позбавити українські землі решток державності, а й взагалі знищити культуру і мову українського народу, перетворити його на меншого брата росіян -- малоросів.Для управління Україною було створено Малоросійську колегію, яку очолив її президент генерал-губернатор Петро Рум'янцев. Він зосередив у своїх руках всю повноту влади на Україні. Основним завданням колегії було остаточно ліквідувати автономні права, якими все ще користувалася Лівобережна Україна.У 1765 р. було скасовано козацький устрій Слобожанщини, яка перетворилась на Слобідсько-Українську губернію. На місці козацьких постало п'ять гусарських полків, старшина отримувала російські військові звання, а козаки перетворювались на «військових обивателів». Заборонялися вільні переходи селян від одного пана до іншого.Малоросійська колегія перетворила на свій департамент Генеральний військовий суд України. Те ж саме відбулося з Канцелярією малоросійського скарбу та Генеральною лічильною комісією. Таким чином, за фінансами Лівобережжя було встановлено пильний нагляд. З 1768 р. українські канцеляристи перетворювалися на російських службовців і потрапляли під дію російського військового статуту.У 1775 р. ліквідовано Запорозьку Січ -- останній оплот української державності і захисту прав та свобод України.У 1781 р. на землях Лівобережної України було утворено Малоросійське генерал-губернаторство, що складалося з трьох намісництв -- Новгород-Сіверського, Чернігівського й Київського. Глухів втратив статус столиці. У 1783 р. в Україні Імператорським указом остаточно було впроваджено кріпацтво. У цьому ж році було ліквідовано й козацьке військо: замість козацьких полків було утворено 10 регулярних кавалерійських карабінерних полків російської армії. Українській шляхті та старшині надавалися всі права російського дворянства.Із втратою гетьманства і ліквідацією Запорозької Січі Україна остаточно втратила свою державність, перетворившись на колонію Російської Імперії.Початок національного відродження в Наддніпрянській УкраїніПочаток національного відродження в Наддніпрянській Україні пов'язують з боротьбою нового українського дворянства за свої права. Більшість політичних діячів, вчених-письменників того часу були вихідцями з козацької старшини. Входження нащадків старшини до складу російського дворянства проходило в гострій боротьбі. Російський уряд не дуже охоче визнавав за козацькою старшиною права дворянства. Відстоюючи свої права, українська шляхта водночас відстоювала автономні права України.У 1767 р. відбулися вибори дворянства Росії до комісії для складання «Нового уложения» (кодексу дворянських прав). Депутатом до цієї комісії від дворянства Лубенського полку було обрано Григорія Полетику, нащадка старого козацького роду з Полтавщини. У ході роботи комісії Григорій Полетика проявив себе як прихильник автономних прав гетьманської держави в Україні.Заслуговує на увагу і діяльність Василя Капніста. У 80-х роках XVIII ст. він був відомий як поет і директор училища Полтавської губернії. У 1782 р. Василя Капніста обрали предводителем дворянства Київського намісництва. Це була друга постать після губернатора. За вільнодумство Капніста в Києві називали Ваською Пугачовим. У 1783 р. Капніст написав «Оду на рабство», в якій виступив проти поневолення України російським царатом. У 1787 р. Василь Капніст очолив групу аристократів-автономістів, яка розробила проект відновлення козацького війська. Але цей проект був провалений у Петербурзі земляком-українцем графом Олександром Безбородьком.У своїй боротьбі за автономію Василь Капніст шукав союзників за кордоном. Вважаючи, що прусський уряд прагнув нової війни з Росією, він у 1791 р. домігся аудієнції в міністра закордонних справ Герцберга. Капніст представив себе посланцем поневоленого російським урядом українського народу, доведеного до відчаю, і запитав, чи можна сподіватися на допомогу Пруссії, якщо українці піднімуться на боротьбу з російськими гнобителями. Однак місія Капніста зазнала невдачі.Українських патріотів єднала прихильність до минулого і критичне ставлення до сучасного. Вони прагнули зберегти місцеву правову систему, що ґрунтувалась на Литовському статуті. Дворяни сподівалися відновити козацьку армію. Вони намагались відновити добрі стосунки з Москвою і на цій основі добитися автономії. Під час різних воєн виникала надія на відновлення української армії. Під час війни 1812 р. українські козаки дістали дозвіл від російського царя Олександра І утворити кілька полків. Під час польського повстання 1831 р. також було організовано козацькі полки чисельністю 8000 осіб, а дворянство за свої кошти купило цим полкам коней та провіант. Під час Кримської війни в 1855 р. ще раз було організоване народне ополчення, а патріотична хвиля охопила велику частину українського населення. Та російський уряд використав ці військові формації для своїх потреб, не думаючи йти ні на які політичні поступки.Політичні настрої українських автономістів найкраще відбито у трактаті «История Русов». Дата його створення та автор невідомий. У 1846 р. трактат опублікував у Москві український історик Осип Бодянський. Головна ідея трактату -- це відновлення автономних прав України на момент її входження до складу Російської держави у 1654 р. На Україні з'являються патріотичні гуртки, які об'єднують однодумців, що плекали мрії про відновлення автономії. Найбільш відомий такий гурток було започатковано в Новгород-Сіверську. До нього входило декілька десятків членів різного походження та професій. Основне завдання цього гуртка -- відновлення автономії України. Своєрідність поглядів автономістів полягає в тому, що вони захищали історичні права України, прагнули до їхнього відновлення і разом з тим не вимагали відокремлення України від Російської імперії.Історичне місце Кирило-Мефодіївського товариства в українському національному відродженніКирило-Мефодіївське товариство виникло на початку 1840-х років у Києві як таємний гурток, створений групою студентів та молодих професорів. До товариства належали відомі українські діячі: історик М.Костомаров, письменник та вчений Пантелеймон Куліш, педагог і журналіст, прихильник ідей Великої французької революції Микола Савич, історик права М.Гулак-Артемовський, поет і перекладач Олександр Навроцький, етнограф і фольклорист Панас Маркевич, студент Київського університету, а згодом учитель Полтавського кадетського корпусу В.Білозерський. Моральним авторитетом цього гуртка став Т.Шевченко. Свою основну мету гурток вбачав у боротьбі проти кріпацтва та за національне визволення українського народу.
Страницы: 1, 2, 3, 4, 5, 6, 7, 8, 9, 10, 11, 12, 13
