Одночасно з Корсунь-Шевченківською операцією силами правого крила 1-го Українського фронту було проведено Рівненсько-Луцьку операцію. Унаслідок наступу було визволено понад 200 населених пунктів, у полон захоплено 2 тис. солдатів і офіцерів противника.
Тим часом війська 3-го й 4-го Українських фронтів здійснили Нікопольсько-Криворізьку операцію (30 січня -- 29 лютого 1944 р.). Було розгромлено 12 дивізій противника, у тому числі 3 танкові. 8 лютого було визволено Нікополь, 22 -- Кривий Ріг. Ліквідація Нікопольського плацдарму позбавляла німецьке командування останньої надії на утримання Криму. Наступ радянських військ на півдні (22 березня -- 16 квітня 1944 р.) привів до визволення Одеси, Миколаєва, Правобережної України. Радянські війська вийшли на кордон із Румунією. Квітневий 1944 р. наступ у Криму остаточно ліквідував німецькі війська на південному фланзі фронту.
Остаточно територію України було визволено під час Львівсько-Сандомирської операції (13 липня -- 29 серпня 1944 р.), коли Червона армія зайняла західні області України і вступила на територію Польщі, та Східнокарпатської стратегічної наступальної операції (8 вересня -- 28 жовтня 1944 р.), коли було визволено Закарпаття.
Діяльність радянських партизан і ОУН-УПА в роки Другої світової війниНа території України, окупованої військами ворога, з перших днів розгорнулася антифашистська боротьба.Антифашистський рух Опору в Україні містив:- радянське комуністичне підпілля і партизанський рух- український самостійницький підпільний та партизанський рухи- польський рух ОпоруВ умовах блискавичного просування німецьких військ у тилу в них опинилися цілі підрозділи радянських військ. Вони й стали базою радянського партизанського руху. На перших етапах він був виявом боротьби за самозбереження. Лише після утворення Українського штабу партизанського руху на чолі з Т.Строкачем 30 травня 1942 р. він набув організованіших форм. УШПР налагодив координацію дій партизанських загонів з операціями Червоної армії та постачання партизан за допомогою авіації.
Усього на території УРСР діяло понад 60 партизанських з'єднань, близько 2 тис. загонів і груп. Найбільші партизанські з'єднання діяли у прикордонні України та Білорусії, саме тут оформилося п'ять великих з'єднань. Найвідомішими з них були з'єднання Сабурова, Федорова, Ковпака. Вони влаштовували диверсії на комунікаціях ворога, громили штаби, гарнізони, здійснювали рейди на окупованих територіях РСФСР, України та Білорусії. Партизанське з'єднання під командуванням С.А.Ковпака протягом війни здійснило 7 рейдів, пройшовши загалом по тилах ворога 18 тис. кілометрів. Найвідоміша його операція -- «Сарненський хрест». Найкращі воєнні результати приносила «рейкова війна»: лише протягом літа-осені 1942 р. партизани висадили в повітря 117 залізничних і шосейних мостів, пустили під укіс 158 ворожих ешелонів.
Партизанський рух був одним із важливих воєнно-стратегічних факторів у війні. На боротьбу з ним німецьке командування кинуло 120 тис. солдатів.
Крім радянського партизанського руху, в містах діяло комуністичне і комсомольське підпілля. Варто згадати організацію «Партизанська іскра» в с. Кримки на Миколаївщині, яку очолював учитель В.Моргуненко, підпільні організації в м. Сталіно (Донецьк) на чолі з учителем історії С.Матьоніним, у Ніжині, яку очолював Я.Батюк, «Молоду гвардію» у Краснодоні та ін.
На території України діяли антифашисти із більш як 20 країн. Українці-військовополонені брали участь в антифашистських рухах Опору в країнах Європи.
Крім радянського руху Опору, билися з фашистськими окупантами й представники українського самостійницького руху, який діяв переважно на теренах Західної України. Перші партизанські загони на Поліссі й Волині створив Т.Боровець (вони не були зв'язані з ОУН). Сформований ним військовий загін «Поліська Січ» боровся в своєму регіоні з залишками Червоної армії. Коли німці спробували розпустити цей загін, Т.Боровець (Бульба) повернув зброю проти них, а також проти радянських партизанів. У 1942 р. на Волині виникли загони ОУН-Бандери та ОУН-Мельника.
Найбільш організованим військовим з'єднанням українського самостійницького руху була Українська повстанська армія (УПА). Створена наприкінці 1942 р. ОУН-Бандери, діючи на просторах Волині, Полісся, Галичини, боролась і проти німців, і проти радянських партизанів. Командиром її був Роман Шухевич (Чупринка). На початку 1944 р. вона налічувала 30-40 тисяч бійців. Ця армія вступила в жорстокий конфлікт із польським населенням Волині, Полісся, Холмщини, а також із польською Армією Крайовою, яка прагнула зберегти свій контроль над цими землями. Після вступу на ці території Радянської армії між силами УПА та радянськими військами розгорнулася відкрита війна, яка після визволення цих територій від нацистської окупації переросла у справжню громадянську війну в Західній Україні.
Після ліквідації крайового уряду Я.Стецька легальною організацією українства залишилась Українська національна рада, лідерами якої були Кость Левицький та митрополит А.Шептицький. УНР прагнула обстоювати українські інтереси. Виступ митрополита А.Шептицького з меморандумом про захист прав українців спричинив до того, що 4 березня 1942 р. УНР було розпущено окупантами.
У Києві, після його окупації, ОУН-Бандери створила також Українську національну раду -- національний та політично-громадський центр. Важливим аспектом його діяльності був випуск журналу «Українське слово» (редактор Іван Рогач) і журналу «Литаври» (редактор Олена Теліга). Одночасно діяли похідні групи, що провадили на окупованих територіях пропагандистську діяльність за соборну Україну. Але діяльність українських структур, які працювали на українську державність, не входила до планів окупантів. У грудні 1941 р. вони заарештували, а в лютому 1942 р. розстріляли у Києві групу українських націоналістів -- Олену Телігу, Івана Рогача, Ореста Чемеринського та ін. Наприкінці 1942 р. німці заборонили діяльність УНР у Києві, а згодом і у Львові. У липні 1944 р. ОУН-Бандери та представники політичних партій України, представники східних українців на таємному зібранні в м. Самбір утворили Українську головну визвольну раду (УГВР), яка очолила боротьбу і проти СРСР, і проти німецької «Нової Європи».
Найбільшими центрами польського підпілля були Вільно та Львів. У польських партизанських загонах на території України діяло 2150 бійців. Головним завданням цього руху було повернення західноукраїнських земель до складу відновленої Польської держави.
Активний партизанський рух, чиїми складниками були і радянський рух Опору, і український самостійницький рух Опору, і польський рух Опору, вніс вагомий вклад у боротьбу проти фашистських окупантів в Україні.
Втрати України в роки Другої світової війни. Внесок українців у перемогу над фашизмомЗавдяки географічному положенню, війна, що розпочалась 22 червня 1941 р., відразу прийшла на українську землю.У першу ж ніч війни німецька авіація бомбила українські міста Київ, Житомир та ін.Після окупації території України розпочався масовий партизанський рух, який завдав німецьким військам відчутних втрат. Невеликі партизанські загони, а також цілі партизанські з'єднання під командуванням С.Ковпака, О.Федорова, С.Наумова, П.Вершигори вели «рейкову війну», створювали цілі зони, визволені з-під німецької окупаційної влади.На початок 1944 р. визволена партизанами територія становила майже 12 тис. км2.У західних областях України велику територію очистили від загарбників вояки ОУН-УПА. Значну диверсійну роботу в містах України (Київ, Рівне, Житомир, Кам'янець-Подільський) вели підпільники (причому як більшовицьке, так і націоналістичне підпілля). Відомі підпільники І.Кудря, В.Бевз, О.Теліба та інші створили добре організовані, законспіровані групи Опору.
На фронтах Вітчизняної війни у складі радянських військ було близько 6 млн. українців; кожен другий із них загинув, кожен другий із тих, хто за лишився живим, став довічним калікою. 2072 українців було удостоєно вищого звання в СРСР -- Героя Радянського Союзу, із них 32 -- двічі, а І.Кожедуб -- тричі.
Із 7 млн. нагороджених 2,5 млн. складали воїни-украінці.
Із 15 фронтів більше половини очолювалося маршалами та генералами -- українцями з походження.
Загальна чисельність утрат цивільних і військових українців становила 7 млн. осіб (16,7% від усього населення України).
Війна вогненним смерчем прокотилася містами й селами України. Повністю або частково було знищено 714 міст і 28 тис. сіл, 2 млн. будинків. Без житла залишилось 10 млн. душ.
Було знищено 16150 промислових підприємств.
Війна стала тяжким випробуванням не тільки для воїнів Червоної армії, а й для всього радянського народу, українського зокрема.
Героїчні зусилля знадобилися під час евакуації підприємств на схід країни. Це вимагало не лише великих зусиль, а й людських жертв. Однак з України все ж було вивезено і введено в дію на нових місцях понад 500 великих підприємств, у тому числі -- тракторний, електромеханічний, турбогенераторний, паровозобудівний заводи з Харкова, «Більшовик», «Ленінська кузня», «Точелектроприлад», «Укркабель» та інші з Києва (всього 197 підприємств), суднобудівні з Миколаєва, заводи важкого машинобудування з Краматорська.
Разом з устаткуванням і технікою на схід їхали кваліфіковані робітники, фахівці. Наприклад, 25 тис. шахтарів Донбасу було спрямовано в Кузбас і Караганду. На нових місцях доводилося працювати ненормований час у надзвичайно важких умовах -- за відсутності житла, кепського харчування. Всього з України в глиб країни було евакуйовано понад 35 млн. жителів.
Також евакуювали власність колгоспів і радгоспів. З України в тил СРСР у перші місяці війни було переправлено понад 5 млн. голів худоби.
Перебазування на схід країни величезних матеріальних цінностей, переведення народного господарства на рейки воєнного виробництва за надзвичайних умов і в найкоротші строки стало дійсно всенародною, героїчною трудовою епопеєю. Евакуація заводу «Арсенал» з Києва розпочалася 27 червня 1941 р. Всього було демонтовано й вивезено 1110 вагонів обладнання. Вже через 4 дні після прибуття на нове місце роботи на Урал «Арсенал» розпочав випуск оборонної продукції. У лютому 1942 р. колектив, не припиняючи виробничої діяльності, за 9 діб створив надійну поточну систему, завдяки якій випуск продукції нових протитанкових озброєнь подвоївся.
Київський завод ім. Артема було евакуйовано до Куйбишева. На 10-й день вступив до ладу механічний цех, на 12-й -- складальний. Через 3 тижні після початку монтажу продукцію випускали вже всі цехи. У вересні 1941 р. продукції було випущено на 18% більше, ніж до евакуації. 29 червня 1941 р. почалося перебазування в глибокий тил Академії наук України. Кількість наукових працівників скоротилася в 5 разів, однак те ядро, що збереглося, забезпечувало розроблення наукової тематики, необхідної для вирішення оборонних завдань. Завдяки запровадженню на танкових заводах автоматичного зварювання (розробка вчених на чолі з Є.Патоном) значно зріс випуск найкращих на той час танків Т-34. Нові методи виплавки броньованої сталі розробила група вчених, очолювана академіком М.Доброхотовим. Багато тисяч поранених було повернуто до лав діючої армії завдяки плідній діяльності медиків на чолі з О.Богомольцем, М.Стражеском, Ф.Філатовим. Важливою турботою народу України була допомога збройним силам: налагодження оборонного виробництва, перерахування власних заощаджень, родинних коштовностей на будівництво танкових колон, ескадрилей, літаків, масове передання селянами продовольства для Червоної армії, теплих речей. У фонд оборони було зібрано 2 млрд. крб.
Свої сили в боротьбу проти ворога вклали й українські літератори (П.Тичина, В.Сосюра, О.Корнійчук, О.Довженко та ін.). Діяли агітаційні групи українських письменників, до яких входили А.Головко, А.Малишко, М.Стельмах. Тісні зв'язки з фронтом підтримували евакуйовані театри, концертні колективи. В умовах евакуації вищі навчальні заклади УРСР готували потрібних для фронту фахівців.
Величезні людські та економічні втрати українського народу у роки Другої світової війни були оцінені світовим співтовариством як вагомий вклад у перемогу над фашизмом. Україна, яка входила до складу СРСР, стала членом ООН і разом з делегацією СРСР та Білорусії взяла участь у роботі її структур від дня заснування в 1945 р.
Голодомори 1921-1923 рр., 1932-1933 рр., 1947 р. в Україні: причини та наслідки1. Голодомор 1921-1923 рр.На початку 20-х років народне господарство України було розвалено. Під час Першої світової та громадянської воєн, що точилися на території України з 1914 р. по 1921 р., загинуло щонайменше 1,5 млн. осіб. Промисловість, сільське господарство були вщент зруйновані, збір зерна скоротився більш як у 5 разів проти 1913 р.Занепадові економіки сприяла й політика «воєнного комунізму», яку проводила радянська влада. Продрозвертка з її насильницьким вилученням продовольства у селян, примусова праця робітників у промисловості, руйнація торгівлі, грошового обігу поглиблювали економічний занепад, викликали масове невдоволення. Катастрофічна посуха 1921 р., що охопила південь України, де вироблялося чимало товарного хліба, в край погіршила ситуацію. Від голоду в 1921-1923 рр. у селах України померло щонайменше 235 тис. осіб. Він припинився лише 1923 р., коли було зібрано непоганий урожай. Усе це спричинило крах воєнно-комуністичних ілюзій, спонукало до пошуку реальних шляхів і чинників економічного розвитку.2. Голодомор 1932-1933 рр. в УкраїніЩоб зламати опір суцільній колективізації, за постановою пленуму ЦК ВКП(б) «Про заходи у справі ліквідації куркульських господарств у районах суцільної колективізації» (від 30 січня 1929 р.) в Україні було розкуркулено майже 200 тис. селянських господарств, але бажаних наслідків це не дало, і хлібозаготівельні плани все одно не виконувались. Так, протягом січня -- листопада 1930 р. селянський сектор України дав державі 400 млн. пудів хліба, за відповідний період 1931 р. - 380 млн, з червня по жовтень 1932 р. - 132 млн. пудів. 30 жовтня 1932 р. Молотов (голова хлібозаготівельної комісії) на політбюро ЦК КП(б)У проінформував про зменшення зобов'язань України на 70 млн. пудів і визначив план у 282 млн. пудів, зокрема для селянського сектора -- 261 млн. пудів. Таким чином, з селян вимагалося «витиснути» стільки, скільки вже було заготовлено з червня по жовтень.До виконання хлібозаготівельного плану надзвичайна комісія перевела Україну на блокадне становище: райони, села, що не виконували план, заносилися на «чорну дошку»; це прирікало людей на голодну смерть. У селян працівники ДПУ відбирали не тільки залишки зерна, а й інші харчові запаси -- сухарі, картоплю, буряки, сало, соління тощо, а те, що було придбане з великими труднощами і втратами в інших районах, конфіскувалося на станціях та в ешелонах.З листопада 1932 р. до 1 лютого 1933 р. молотовська комісія додатково заготовила в Україні всього 104,6 млн. пудів зерна. Загальна кількість хліба, вилученого державою з урожаю 1932 р., становила 260,7 млн. пудів. На початку 1933 р. практично всюди в Україні запасів не залишилося. Фактично це була дія, свідомо спрямована на повільне фізичне винищення селянського населення. Лиха доля українського селянства була оповита завісою мовчання. Люди вимирали родинами, селами. Було зафіксовано страшні випадки людоїдства і трупоїдства. Батьки, прагнучи врятувати дітей від голодної смерті, везли їх у міста і там кидали в установах, лікарнях, на вулицях.У страшні роки голодомору (1932-1933 рр.) в Україні загинуло щонайменше 5 млн. душ. Внаслідок суцільної колективізації та голодомору змінився соціальний склад села: було знищено куркульство, постраждало багато середняків, сформувалася зовні єдина соціальна верства -- колгоспне селянство. Вихідцями з села поповнився робітничий клас.Насильницька суцільна колективізація призвела до руйнування продуктивних сил на селі, що спричинило глибоку кризу в сільському господарстві та змусило докорінно міняти політику уряду: переходити від примусу і репресій до скасування продрозверстки, встановлення твердих планів хлібозаготівель, часткового відновлення ринкових відносин, організаційного і матеріально технічного зміцнення колгоспів.3. Голод 1946 -- 1947 рр., його причини, масштаби і наслідкиУ повоєнний час у сільському господарстві склалося вкрай несприятливе становище: за роки війни скоротилися посівні площі, зменшилось поголів'я худоби, не вистачало техніки і робочих рук. Для подолання цих труднощів необхідні були докорінні зміни в державній політиці щодо відношенню до сільського господарства. Але сталінське керівництво і гадки не мало проводити якісь зміни, село в його планах було одним із головних джерел для відбудови промисловості. Під тиском центрального керівництва уряд УРСР та ЦК КП(б)У планували у 1946 р. у форсованому порядку збільшити посівні площі, врожайність і хлібозаготівлю.Навесні-влітку 1946 р. 16 областей України вразила засуха. Зимові та ярові посіви загинули. Врожайність зернових склала 2-3 центнера з гектара (для порівняння, 1940 р. вона становила 14,6 ц/га, 1944 р. -- 10,8 ц/га). Керівники деяких областей почали наполегливо звертатися до уряду з проханням зменшити планові завдання хлібозаготівлі, які в липні 1946 р. були збільшені з 340 до 360 млн. пудів. Відповіддю на звернення про допомогу стали репресивні заходи. У сільські райони виїхали представники вищих органів республіки, областей, суду, прокуратури. До судової відповідальності було притягнуто тільки за перший квартал 1947 р. 1,5 тис. голів колгоспів. На 6 тис. комуністів було накладено дисциплінарні стягнення за невиконання вказівок партії. Було відновлено дію закону «про п'ять колосків», за яким було засуджено та ув'язнено тисячі селян. Селяни почали тікати від голодної смерті в інші регіони (наприклад, до Західної України), до міст. Щоб уникнути обезлюднення села, каральні органи почали відшукувати і повертати селян назад. Але, незважаючи на крайні заходи, зерна спромоглися зібрати лише 60% від плану хлібозаготівлі, хоча вилучено було навіть насіннєвий фонд.
Засуха загострила і проблему кормів для худоби. Почався падіж тварин. Було дозволено здавати худобу на забій понад планові норми. Це призвело до того, що в деяких областях план здачі м'яса було перевиконано вдвічі. Відтак тваринництво республіки зазнало величезних втрат, компенсовувати які довелося дуже довго.
У той час, коли за кордон ешелонами вивозився хліб (лише до країн Східної Європи та Франції було вивезено 1,7 млн. тонн для підтримки тих урядів, що там установилися), в Україні розпочався голод, жертвами якого став майже 1 млн. душ.
Страницы: 1, 2, 3, 4, 5, 6, 7, 8, 9, 10, 11, 12, 13
