Людина середньовіччя: компаративний аналіз за працями А.Я. Гуревича і Ле Гоффа

Людина середньовіччя: компаративний аналіз за працями А. Я. Гуревича і Ж. Ле Гоффа
Зміст
Вступ
Розділ І. Еволюція теоретичних основ Школи "Анналів". Особливості історії описання Ле Гоффа Ж. та А. Я. Гуревича
Розділ ІІ. Історіографічний огляд джерел та літератури
Розділ ІІI. Просторово-часові уявлення у Середньовіччі
Розділ ІV. "Християнський Світ". Уявлення та забобони
Розділ V. Матеріальна сфера. Право, суспільство, індивід
Висновки
Список використаних джерел та літератури
Додатки

Вступ

Актуальність дослідження. Школа "Анналів"- одне із найяскравіших явищ у історичній науці ХХ - початку ХХІ ст. Протягом свого існування ця Школа згуртувала істориків з різними поглядами та тематикою дослідження, але все ж було те спільне, що їх об'єднувало, і дає нам можливість виділити певні покоління в її існуванні. Але Жака Ле Гоффа і Арона Яковича Гуревича об'єднує не тільки приналежність до певного покоління, а і досліджуваний ними період, об'єкти, методологія та сфера досліджень. Ж. Ле Гофф одним із перших і Франції, а А. Я. Гуревич - перший, у СРСР, звернулись до дослідження ментальностей, предметом яких були способи набагато поширенішого - буденне мислення, ідеї і способи поведінки та ін., використовуючи у своїх дослідженнях залишки усної традиції. Їх можна віднести до тих істориків, які виступають за розширення історичних джерел. Для них великий інтерес викликають літературні пам'ятники і предмети, що формально належать до об'єктів історії мистецтва. Але твір мистецтва сприймається істориком не як естетична цінність, а саме як предмет, як історичний документ.

Важливо ще й те, що А. Я. Гуревич велику увагу приділяв, крім Західної Європи, Скандинавії, що дає нам можливість створити загальний і цілісний образ середньовічної людини на різних локально-регіональних представництвах.

Праці цих учених отримали всесвітнє визнання, перекладені багатьма мовами і є зразком для істориків-медієвістів, але, на жаль, творчий доробок Ж. Ле Гоффа і А. Я. Гуревича ще не було достатньо досліджено та проаналізовано на предмет осмислення його в курсі історії Середніх віків у вищій школі. Тому, на нашу думку, досить актуальним є проаналізувати їх роботи та створити загальну картину бачення ними людей минулого.

Об'єктом дослідження є людина Середньовіччя крізь призму праць і оцінок Ж. Ле Гоффа і А. Я. Гуревича.

Предметом дослідження є уявлення середньовічних людей про час та простір, їх світогляд, вплив на них релігії навколишнього середовища та народної традиції, що знайшли прояв у матеріальній стороні їх життя менталітеті, побуті, повсякденному житті.

Хронологічні межі роботи охоплюють добу Середньовіччя, період з V по ХV ст. Вибір нижньої межі роботи зумовлено занепадом Риму та початком розселення варварських племен у Західній Європі. Верхня межа досліджена зумовлена початком поширенням елементів ренесансу і встановленням феодалізму та буржуазних відносин в Європі, саме в цьому відтинку часу ми уже не можемо говорити про цілісний образ Середньовічної людини.

Крім хронологічних меж робота має ще й історіографічні рамки. Вони визначаються появою становленням, розвитком Школи "Анналів" у франції та її адептів в СРСР. Основна увага присвячується творчому доробку Ж. Ле. Гоффа та А. Я. Гуревича.

Методологічна основа дослідження. Під час дослідження даної теми нами було дотримано принципів об'єктивності та історизму, згідно з якими вивчення та узагальнення історичних подій та історіографічних фактів можливе виключно на основі науково-критичного аналізу джерел. Дані принципи особливо актуальні для нашої теми також з огляду на те, що аналізувались роботи двох вчених. В основу дослідження нами було покладено проблемний метод, який дозволив виокремити певні сфери людської життєдіяльності, якісно відмінні одне від одного, а також викласти матеріал роботи в логічно завершений і послідовній формі.

Автор користувався також методами аналізу, синтезу, системним, узагальненням, де наскрізним був порівняльний метод.

Метою даної роботи є з'ясування загального образу людини Середньовіччя на основі компаративного аналізу праць Ж. Ле Гоффа та А. Я. Гуревича.

Для досягнення мети автор поставив перед собою наступні завдання:

1) проаналізувати основні тенденції розвитку Школи "Анналів" та особливості історіософії Жака Ле Гоффа і А. Я. Гуревича;

2) дати історіографічну характеристику їх працям;

3) охарактеризувати розуміння середньовічними людьми просторово часових категорій;

4) простежити становлення християнства в Середньовічній Європі, визначити його вплив на свідомість людей;

5) визначити основні особливості матеріального життя суспільства та індивіда;

Структура роботи обумовлена метою та завданнями дослідження. Робота складається з 4 розділів, має вступ, висновки, список використаних джерел та літератури, що містить 57 пунктів та додатки. Основний текст роботи розміщено на 77 сторінках, загальний обсяг роботи 87 сторінок.

Розділ І. Еволюція теоретичних основ Школи "Анналів". Особливості історії описання Ле Гоффа Ж. та А. Я. Гуревича

Школа "Анналів" - явище феноменальне і для багатьох досі незрозуміле. Навколо неї і досі тривають дискусії істориків і філософів, відстоюючи зовсім протилежні погляди. Що ж призвело до такої різноманітності поглядів щодо позицій цієї Школи та її існування взагалі? Для того щоб відповісти на це питання, потрібно проаналізувати усі особливості Школи та її відмінності від загальноприйнятих установок.

Безумовно, поява істориків-анналістів ознаменувала новий етап у світовій історіографії, для якого характерна велика кількість інновацій, що змінили погляди на історію як процес і на історію як науку. Появу Школи "Анналів" порівнюють із "коперніканським переворотом", що свідчить перш за все про її значення. Хоча М. А. Барг говорить: "…система орієнтацій світобачення і ціннісних установок в кожному середовищі обумовлює наявним чином тип, характер, коло і спосіб історичного пояснення, на які здатен сам історик як носій тих же установок." Але не потрібно вважати, що тільки середовище, що є проявом епохи, виступає творцем людини, адже окремі люди також можуть творити саму епоху, а особливо ті, хто протиставляє своє розуміння світу, розумінню загальному. Це і є той самий "коперніканський переворот". Таких людей часто не сприймають, але через певний час їх визнають геніями.

Ідеї представників Школи "Анналів", що виникла у кінця 20-х рр. ХХ ст. і яку сьогодні називають "Новою історичною наукою", стали популярними не лише в Франції, а й за кордоном. Тому що її засновники подивились на минуле по-іншому та змогли трансформувати методологію науки відповідно до нової оптики і тогочасних умов. ""Нова історія" включає в себе все, що не є "традиційним", або що відходить від XIX ст.; інакше кажучи, все те, що дозволило історичній науці просунутися вперед у ХХ столітті."

Деякі дослідники наголошують на відсутності у анналістів загальної концепції історичного розвитку та єдиної методології, говорячи навіть про об'єднання під однією назвою протилежних історіографічних поглядів. Але все ж таки існує певна спільна основа, каркас, що скріплює всіх цих істориків і що вирізняє їх серед інших історичних шкіл і напрямків. Завданням даного розділу є визначення основних особливостей історіософського підходу до історичного процесу, та методології дослідження Школи "Анналів" від зародження до сучасності. Представники кожного покоління істориків цього кола внесли зміни у концептуальний підхід до історії та методології, тому для визначення загальних рис, на нашу думку, важливим буде простежити еволюцію цієї Школи, і звернути особливу увагу на особливості історіописання Жака Ле Гоффа та Арона Гуревича.

Ми не будемо детально зупинятись на причинах виникнення та історії Школи "Анналів", а тільки назвемо найбільш значущі етапи та події. Одним із потужних поштовхів до переосмислення ролі і місця історії в житті людей стала Перша світова війна. Як пише Н. Яковенко, криза значущості проявилась у так званому "поході проти історії" - публічних інвективах проти істориків, які не змогли передбачити трагедії нищівної війни, а отже їхня наука не є науковою. Виникло питання про науковість історії, дехто навіть став відносити її до літератури. І зрозуміло, що історикам потрібно було щось змінити для відновлення своїх позицій і свого місця серед інших наук. М. Блок і Л. Февр почали переосмислення історії, як науки суто про минуле, до науки здатної розширити зв'язки певних явищ. Зсув історіописання від героїв до масових явищ і "простих людей" стався також під впливом зміни соціокультурного обличчя Європи, ідеться про появу масової культури. Ось як пояснює виникнення "Нової історичної науки"

А. Я. Гуревич: "…відбулася зустріч низки гуманітаріїв різних спеціальностей, які усвідомили принципову важливість інтенсивної інтелектуальної взаємодії вчених, необхідної для подолання закостенілих навичок позитивізму і пошуків виходу з глухих кутів, створених роздробленістю наук про людину."

Як результат цього у 1929 році був створений журнал "Аннали"?, що об'єднав істориків в "школу", і який і по сьогодні групує різних її адептів. Школа "Анналів" пройшла кілька етапів розвитку. Ю. М. Афанасьєв виділяє періоди: 1) 1929-1946 - із заснування журналу до смерті Л. Февра; 2) 1946-1969 - період домінування поглядів Ф. Броделя; 3) З 1969 - період так званих оновлених "Анналів." Зважаючи на час написання праці, ця періодизація на сучасний момент не є зовсім повною, нині виділяють ще один, четвертий період з початку 90-х рр.

Л. Февр та М. Блок, редактори журналу, закликали ліквідувати розрив, що склався між успіхами точних наук і відставанням історії, і звертали увагу на необхідність розширити історичну проблематику за рахунок звернення до історії господарства, економіки, техніки, знарядь праці тощо. Вивчення економіки й аграрної історії Середньовіччя (М. Блока вважають засновником аграрної історії Європи у західноєвропейській історіографії) принесло першим представникам Школи "Анналів" визнання серед марксистів Франції і істориків Радянського Союзу, а М. Блока називали "прогресивним буржуазним істориком." Це пов'язано ще й з тим, що в тому і в іншому випадку дослідженню підлягав "базис" - біологічний чи економічний, що не змінювало суті справи. Правда, пріоритет в "Анналістів" все-таки віддавався біології та демографії, які детермінували економіку. Дослідженню підлягали звичаї, стать, смерть, злочинність, фольклор, фізична антропологія тощо. Як бачимо, предмет дослідження досить широкий, що дає нам можливість говорити про глобальність історичного процесу. Здавалось би не можна осягнути неосяжне, але анналісти не зважаючи на це вирішують певні завдання, проливаючи світло на більш широке коло проблем, і починають досліджувати їх. Одні питання тягнуть за собою інші, які в свою чергу також стають об'єктами дослідження, що ще раз доводить обширність тематики Школи "Анналів".

Щодо "глобальної історії", то Школа "Анналів" формувалась перш за все на основі цієї концепції, від якої почали відходити тільки представники третього покоління. Найбільшого розвитку вона набула у працях Ф. Броделя, про які він говорив: "…моє дослідження тією мірою, якою це було можливо в моїх силах, охоплює цілий світ, воно має "всесвітній масштаб." Ю. М. Афанасьєв говорить, що не дивлячись на усі зусилля істориків, вони так і не змогли вирішити проблему цілісного охоплення суспільства. І це справді так. Але чи це ставили собі за мету історики-анналісти? Людина - ось основний об'єкт історика. Як писав М. Блок "Історія - це наука про минуле. На мій погляд, це неправильно. Бо, по-перше, сама думка, що минуле як таке здатне бути об'єктом науки, абсурдна. Як можна, без попереднього відсіювання, зробити предметом раціонального пізнання феномени, які мають між собою лише те спільне, що вони не сучасні нам." Тобто історики анналісти не хотіли сказати "все про все", хоч слова глобальна і тотальна підштовхують нас саме на таке тлумачення. Вони лише намагались глобально вивчити якийсь об'єкт чи опрацювати певну проблему, тобто охопити усі сторони життя, навіть ті, які, здавалось би, відіграли незначну роль.

Ранні представники Школи "Анналів", що також досить важливо, віддавали безперечний пріоритет теорії обумовленості і визначеності соціальної поведінки чинниками ментальності індивідів, бо колективна ментальність уподібнювалась економічним структурам, роблячи індивіда невільним у своїй власній свідомості та поведінці. Наступне покоління істориків Школи "Анналів" більшу увагу приділяє проблемі зрушень масової свідомості, залишаючи межу між ментальною заданістю і реальною поведінкою людини, що дозволяє індивіду видозмінювати традицію і вносити новий антропологічний зміст в історичний процес.

Але неодмінним в усіх поколіннях істориків Школи "Анналів" у дослідженні історичного процесу є вивчення людини. У своїй праці М. Блок зазначав що: "Предметом історії є людина. Скажімо точніше - люди ... Історик схожий на казкового людожера. Де пахне людиною, там, він знає, його чекає пожива. "Наука про людей", - сказали ми. Це ще дуже розпливчасто. Треба додати: "про людей в часі"". Їх історія не є наукою про предмети чи явища, а є наукою про людину. Але матеріальні залишки людської життєдіяльності мають велике значення, тому що пізнання людини є кінцевою метою, а явища духовні і матеріальні є наслідком її діяльності. Тому "Історія - наука про людину, і вона використовує факти, але факти людського життя." Розгляд того чи іншого явища, та його оцінка багато в чому залежать від того, в якій системі зв'язків це питання розглядається. Історик повинен, вивчаючи певні явища, психологічні чи матеріальні прояви життя людини, задаватись питанням, для чого, чому, як і з якою метою діяли люди, це дасть можливість не просто засвідчити явища, їх існування, а зрозуміти їх значення у житті людей, що саме призвело до цього. Це шлях до розуміння основ.

Ще однією особливою рисою анналістів стало застереження проти анахронізації джерел, тобто проектування на минуле способів мислення та світосприйняття самого історика - людини ХХ ст. Історик повинен проникнутись минулим, подивитись на нього очима тогочасної людини. А. Гуревич формулює це так: "В центрі уваги істориків знаходиться "картина світу" - те розуміння дійсності, яке домінує в свідомості людей і охоплює їх уявлення не тільки про природне оточення і про соціальну сферу, а і про свідомість". Одне із основних завдань історика - зрозуміти людину того часу, який він досліджує.

Також був змінений і підхід до постановки проблеми в історії. На думку анналістів, історик не повинен хапатись за документи і прив'язувати їх до теорії. Він повинен мати проблему, яку потрібно вирішити, гіпотезу, яку потрібно довести. Правильно вибрану і поставлену проблему, вони вважали більш плідною для розвитку історії, ніж прагнення до написання монографії.

На думку Л. В. Таран, головною парадигмою для істориків-анналістів була постановка певної проблеми, яка повинна досліджуватись всебічно, з допомогою різних методів і наук заглиблюючись, у всі сторони життя, не концентруючи свою увагу тільки на історії героїв.

Новий підхід з'явився і до використання джерел. Анналісти почали вести свої "бої за історію" перш за все з позитивістами, тому був розроблений принципово новий підхід до джерельної бази та її використання у процесі дослідження минулого. Вони не просто описували факти, а відновлювали з їх допомогою минуле, тому, як зазначав Л. Февр, ставитись до них потрібно обережно: "Ця формула (вивчення історії за допомогою текстів), якщо вдуматись, являє небезпеку, вона протистояла спільному напрямку різних, але діючих за одно гуманітарних дисциплін. Але не усі сфери людського життя можна дослідити за допомогою документів та історичних фактів". Тому він наголошує на присутності у історика ще й інтуїції, як однієї із визначальних його рис.

Засновники журналу закликали своїх колег звільнитись від стереотипів та упереджень й сприйняти історію такою, як вона є: "Я не належу ні до якої партії. Чому? Тому що в історії я не бачу нічого, окрім історії". Це повторювали і його наступники. "Я люблю Францію… Люблю, не розрізняючи її величі і недоліків, того, що мені подобається, і того, з чим я погоджуюсь з болем у серці", - говорив Ф. Бродель.

М. Блок і Л. Февр своєю боротьбою з позитивізмом розчистили шлях наступним поколінням істориків-анналістів. Нові покоління анналістів, дещо відмінні у своїй методології та сферах досліджень, але концептуально дотримуються тих канонів що розробили М. Блок і Л. Февр, внісши, додавши, і щось своє.

У післявоєнний період значно розширилась географія досліджень істориків-анналістів. І дійсно, у своїй праці Ф.Бродель вийшов далеко за межі Європи, це було спричинено тим, що вузькі географічні рамки не дозволяли виявити і прослідкувати такі явища, як наприклад, міграція, рівні економічного розвитку, розвиток техніки, поширення продуктів харчування та ін. Але на цьому поняття "глобальної історії" почало зникати, і поступово перевага стала надаватись локальним проблемам. Школа починає розвиватись у двох напрямках: по-перше, це інновації та розширення галузі досліджень, що висунули на перший план історичну антропологію, яка змінила собою економічну історію; по-друге, це переймання нового з-зовні, в основному в плані методології.

Однією із найважливіших ланок у ланцюгу методологічних трансформацій стала зміна поглядів на історичні факти, вони почали відігравати роль не статичної частини якоїсь події, а відібраним істориком елементом якогось явища, основною характеристикою якого є приналежність до ряду таких же фактів. Тобто фактом могли б бути, наприклад, статистичні дані, але уже у певній галузі, протягом певного періоду, що давали змогу детально простежити, порівнявши усі зміни, і дати детальну характеристику цьому процесу. Як наслідок, виникає так звана "серійна історія", що вивчала зміни, протягом певного, часу клімату, рослин, житла, одягу та ін. і це перетворилось в окремі галузі досліджень.

Третім покоління анналістів більша увага почала приділятись нематеріальній сфері, яка так само надавалась окремим аспектам життя людини. Це історія кохання, ставлення до смерті, хвороб та інших психологічних умов життя. Досить велика увага почала надаватись фольклору та свідомості людей.

Щодо вищезгаданої історичної антропології, що стала основним методологічним підходом до історії, то головним об'єктом дослідження є людина, зокрема її історичні та етнічні типи, а не окремі історичні події та процеси. Для історичної антропології властиве цілісне розуміння суспільства як єдності економічної структури, соціальної організації та культури, тобто "всієї сукупності соціальних відносин". "Анналісти почали дивитись на минуле очима етнологів, разом з тим залишаючись істориками".

Внаслідок великій увазі, приділеній етносам, значна увага почала надаватись ментальності, і, як ми уже зазначали, психології. Це призвело до розширення кола наук про людину, які б дали змогу "поширити погляд історії не тільки на видиму частину "айсберга", а і на приховану від прямого спостереження його основну масу". Це значно розширило коло досліджуваних проблем та збільшило навантаження на дослідницьку роботу історика: "Бути істориком менталітету надзвичайно важко, не тільки тому, що такого роду дослідження вимагає вдумливості і винахідливості, а й через необхідність орієнтуватися в багатьох сусідніх науках."

І дійсно, третє покоління досить сильно розширило проблематику досліджень. У одній зі своїх статей Ж. Ле Гофф підняв питання політичної історії, що, по своїй суті, суперечить соціальній. Він хоча називає її "трупом, який потрібно добити", але віддає їй належне, визнаючи необхідність як історії "великих людей".

Ще Л. Февр і М. Блок на зміну розповідному історіописанню, яке слідувало історичним текстам і зосереджувалося на відновленні перебігу політичних подій, висунули принцип історія - проблема. У Ж. Ле Гоффа основа різноманітних наукових інтересів полягає саме в дослідженні проблеми: яка була людина в далеку епоху історії, у чому таємниця її своєрідності, які відмінності між нами і нашими предками?

Страницы: 1, 2, 3, 4, 5, 6, 7

В соцсетях