Людина середньовіччя: компаративний аналіз за працями А.Я. Гуревича і Ле Гоффа
своїй першій книзі "Інтелектуали у Середні віки" Ж. Ле Гофф дає нарис історії тих людей середньовічної епохи, які присвятили себе розумовій діяльності - учених: ченців і кліриків, а потім і мирян, богословів і філософів, професорів університетів.Проте надалі він зосереджує свою увагу не стільки на освіченій еліті (хоча не перестає вивчати її творчість, бо через неї, власне, історик тільки й здатний вивчати Середньовіччя, епоху, коли більшість залишалася неписьменною), скільки на "людині повсякдення".Ця "пересічна людина", яка не знала латині і мешкала у стихії усної культури, сприймалась як "інша" і в ту епоху: вчені ставились до неї зверхньо і з підозрою, бо її звичаї і вірування (забобони), поведінка і зовнішній вигляд не відповідали стандартам еліти.Увагу історика спрямовано на розкриття того, що було спільного в Цезаря і останнього солдата в його легіонах, у святого Людовіка і селянина, який працював у його володіннях, у Колумба і матроса на його каравелах.У центрі уваги Ж. Ле Гоффа - масова свідомість, колективні уявлення, образ світу, що домінував у всьому суспільстві.Подібно до багатьох інших представників "Нової історичної науки", Ж. Ле Гофф - історик ментальностей, не чітко сформульованих і не цілком усвідомлюваних (або зовсім не усвідомлюваних) манер мислити, часом позбавлених логіки розумових образів, які притаманні даній епосі або певній соціальній групі.Системи цінностей далеко не завжди і не повністю формулюються моралістами або проповідниками - вони можуть впливати на людську поведінку, не будучи зведені в стрункий і продуманий моральний кодекс.Але ці установки свідомості мають тим більше примусовий характер, що не усвідомлюються.До недавнього часу історики не звертали уваги на ментальності, уявляючи, ніби духовне життя вичерпується філософськими, релігійними, політичними, естетичними доктринами і що зміст ідей мислителів і теоретиків нібито можна поширити на все суспільство.Тим часом істина полягає в тому, що ці ідеї і вчення залишаються надбанням інтелектуальної еліти, але в тій мірі, в якій вони впроваджуються в розум маси, вони неминуче переробляються, трансформуються, і часто до невпізнання.У цьому сенсі можна говорити про "соціальну історію ідей": вони падають на певний ментальний грунт і сприймаються відповідно до змісту ментальності тих чи інших верств суспільства.Більш того, у генезі самих доктрин активну участь беруть ментальні установки соціального середовища їх творців.Таким чином, ідеї впливають на ментальні установки, які в свою чергу потім впливають на ті самі ідеї, трансформуючи їх.Ідеї являють собою лише видиму частину "айсберга" духовного життя суспільства.Образ світу, заданий мовою, традицією, вихованням, релігійними уявленнями, усією суспільною практикою людей, являє сталі знання, які змінюється повільно і поступово, непомітно для тих, хто ним володіє.Дослідження ментальностей - велике завоювання"Нової історичної науки", що відкрила новий вимір історії, шляху до осягнення свідомості "мовчазної більшості" суспільства, тих людей, які утворюють його основу,Ж. Ле Гофф показав, що існують історичні джерела, з яких при всьому "опорі матеріалу" все ж можна отримати цінну інформацію про "просту людину" середніх віків, про її світобачення та емоції - потрібно лише правильно поставити проблему і розробити адекватну дослідницьку методику.Проблема блокування вченого культурою і письмовою традицією, монополізованою освіченими людьми, культурних традицій народу і усної, фольклорної творчості, як і проблема взаємодії обох традицій в загальному контексті середньовічної культури - одна з центральних тем досліджень Ле Гоффа.Ще однією характерною рисою Ж. Ле Гоффа, що стало новим саме у його дослідженнях - відносини середньовічних людей до часу. Це полягає насамперед у тому, що він розглядає сприйняття часу не просто як одну з багатьох категорій ментальності, але як предмет соціального аналізу.Новий підхід Ж. Ле Гоффа до обговорення часу як компонента "моделі світу" середньовічних людей, пов'язаний з виробленою ним і рядом інших представників Школи "Анналів" новою методологією соціального дослідження.Соціальна історія традиційно розуміється як історія суспільств, класів, станів і соціальних груп, громадських, виробничих відносин і конфліктів, збагачується, включаючи в себе людську суб'єктивність.Соціальна історія в працях Ж. Ле Гоффа, здійснює експансію в галузь суспільної психології, історії почуттів, фантазій і навіть сновидінь, іншими словами, долається соціологічна абстрактність. Той напрямок історичного дослідження, який розвиває Ж. Ле Гофф, він іменує "історичною антропологією" або "антропологічно орієнтованою історією".У сфері уваги Ж. Ле Гоффа поряд з часом знаходяться самі різні прояви ментальностей епохи - сприйняття чудес, система цінностей, оцінка трудової діяльності та різних її видів, ставлення освічених до селянства і його праці, контраст вченої культури та культури фольклорної таїх взаємодія, уявлення про смерть і потойбічний світ, розуміння соціальної структури і монархічної влади і багато іншого. Дійсно, він невпинно шукає нові проблеми і нові ракурси вивчення старих проблем.Він незмінно вірний принципам соціально-антропологічного підходу, вивчає конкретні прояви ментальності в період Раннього і Високого Середньовіччя, не обмежуючись констатацією протистояння двох культур, звертає особливу увагу на процеси взаємодії наукового та фольклорної культурних традицій. Ж.Ле Гофф прагне розкрити механізми цієї взаємодії обох культурних традицій.Культура традиційно розглядається у відриві від соціального життя.Навпаки, пафос антропологічного підходу до культури полягає в тому, щоб побудувати цілісну соціально-культурну модель, яка пояснювала б цю тотальність. Тому коло проблем що становили інтерес для А. Я. Гуревича є досить широким. Ці теми поза сумнівом, хвилювали людей тієї епохи, але наполегливість, з якою сучасний медієвіст задає середньовічним джерелам саме ці питання, пояснюється перш за все їх теперішню актуальність.У працях А. Я. Гуревича розглядається низка проблем, породжених сучасністю: Ставлення до часу і простору, оцінка права і соціальної дійсності, яка його породила і яку разом з тим воно оформляло і визначало; відношення до власності, багатства і бідності; проблема людської особистості.Досить велику увагу привернули ті соціальні і культурні цінності, які - зрозуміло, в перетвореному вигляді, стали частиноюспадщини, залишеної цивілізацією середньовічного Заходу.В даний час актуальність обговорення зазначених проблем ще більше зросла: оцінка права, праці, власності і особливо людської особистості, індивідуальності вводить нас в саме серце проблем, які досить сильно хвилюють наше суспільство.Ті категорії, які були обрані для характеристики середньовіччя, за своєю суттю фундаментальні і загальні, про них можна вивчати культуру всієї епохи.Але існують такі сторони історичної дійсності, які в більшій мірі виражають її суто особливості і утворюють у своїй сукупності її неповторний вигляд.У своїх монографіях А. Я. Гуревич також висунув на перший план проблемиставлення до святості й дива, стосунки у сім'ї, - все це риси, в яких знайшла своє вираження унікальність культури та релігійності середньовічного світу.Також велику увагу А. Я. Гуревич приділив читанню текстів проповідей німецького францисканця Бертольда Регенсбурзького. Вивчення проповідей Бертольда занурило історика в колізії духовного життя Німеччини 50-х-70-х рр..XIII ст.,Його повчання охоплюють всі грані світогляду та поведінки віруючих, виділяючи те, що здавалося найголовнішим для цього цього духовного пастиря.Бертольд вживає систему понять і символів, доступних свідомості його слухачів.На думку А. Я. Гуревича, інтуїція історика, живиться, в першу чергу, знанням джерел і саме з них, і шляхом наполегливого і копіткого аналізу текстів, черпає свої знання.Тлумачення і гіпотези, на які наважується історик, постійно верифіковані.Інтуїція історика знаходить опору в знанні того, що досягнуто його колегами, що працюють з тим же або із суміжним матеріалом, що дає йому можливість зіставити власні спостереження з більш широким колом інтерпретацій, пропонованих наукою.З наближенням 70-річного ювілею журналу "Аннали" серед істориків анналістів розгорнулася широка дискусія про подальші напрями роботи, в ході якої сформувалося четверте покоління (А.Буро, Р.Шарт'є та ін.), яке в 1990-ті рр. висунуло ідею так званої спеціальної історії ментальностей. Вона досліджує вплив колективної свідомості на індивідуальну. Одночасно наголошується на необхідності повернення до тернарної моделі "глобальної історії" Ф.Броделя.Підсумовуючи вище сказане, хотілось би відмітити одну характерну особливість істориків-анналістів, яка, на нашу думку пояснює постійну еволюцію "школи", - це прагнення до нового, нового практично в усьому як в історіософських поглядах, так і в методології, водночас час не цураючись тих теоретичних основ, що були створені засновниками журналу. Адже історія, як говорив А. Я. Гуревич, це ні що інше, як постійно виникаюча дискусія, і в цій постійній проблемності, мабуть, і полягає її сенс. Із виникнення школи "Анналів" розпочалась велика дискусія, по-перше, із представниками інших течій та шкіл, а по-друге всередині самої школи. Як наслідок цього, за більш ніж 80 річну історію відбулась велика кількість змін у поглядах істориків анналістів як на концепцію історії, так і на методологію дослідження. Змінювались сфери вивчення історії - від матеріальної до духовної, предмет - від глобальної історії до фрагментарної, але незмінним об'єктом завжди залишалось життя людини. Таким чином, ми можемо із впевненістю назвати усі індивідуальні особливості істориків та особливості різних поколінь еволюцією, адже усі ті відмінності мали послідовний характер та базувались на основних теоретичних засадах, розроблених засновниками школи.Розділ ІІ. Історіографічний огляд джерел та літературиОсновою для написання даної роботи є аналіз праць двох істориків-мідієвістів - Жака Ле Гоффа та Арона Яковича Гуревича. Оскільки виключно їх праці є історіографічним джерелом дослідження, то ми не виділяємо їх окремо за якимось критерієм, адже усі вони є однаково важливим та цінним матеріалом, незалежно від того, чи стали вони всесвітньо відомими, чи є невеликими нарисами з певної проблеми. Тому у даному розділі подано коротку характеристику тематично-змістового характеру використаних робіт, та об'єктів їх дослідження.Велику кількість праць Жака Ле Гоффа було перекладено російською мовою, на жаль українською з'явилась тільки одна, тому користуватись ми будемо в основному російськомовними перекладами його робіт.Всесвітнє визнання Ж. Ле Гоффу принесла "Цивілізація середньовічного Заходу" - безумовно, ревоюційна праця, що докорінно змінила погляд на Середньовіччя. Вперше вона побачила світ в середині 60-х років, і до сьогодні не втратила свого значення і популярності, про що говорить велика кількість перекладів різними мовами та кількість перевидань. У цій праці Ж, Ле Гофф вперше поглянув на минуле не "ззовні", а "зсередини". З допомогою великої і різноманітної кількості джерел автор створив цілісний образ людей Середньовічного світу. Книга побудована за хронологічним принципом що дає можливість простежити зміни досліджуваних ним категорій: ставлення людей до часу, релігії, праці, права та інших об'ктів, що спричиняють вплив на ментальності. Автор не тільки наводить динаміку змін певних категорій, а й намагається зрозуміти їх причини та з'ясувати наслідки.Ж. Ле Гофф вважає, що ставлення до праці і часу - це основні структурні і функціональні аспекти суспільства і їх вивчення - найкращий спосіб пізнання історії суспільства. Тому цій проблематиці він присвятив велику кількість статей, які були опубліковані одним збірником. У цих статтях, написаних у різний період, автор простежив еволюцію в розумінні праці від біблійної праці-кари в Ранньому Середньовіччі до праці-виправдання, яка в результаті приводить до спасіння. Щодо часу то Ж. Ле Гофф перш за все простежив, хто і як змінював його і володів його новими формами в Західному Середньовічному суспільстві. Поява баштових годинників, потім кишенькових, поділ доби на 24 години, все це почало все більше поєднувати час і працю, яка ним регламентувалась. Ці та інші зміни відбувались протягом всього Середньовіччя, і саме простеження еволюції певних категорій протягом певного часу є основним у статтях зібраних у цьому збірнику.Над книгою про Людовіка ІХ Святого Ж. Ле Гофф працював 15 років. Ця праця є свого роду новацією, адже він не створював класичної біографічної роботи про життя однієї людини, а також відмовився від створення образу епохи в рамках біографічного дослідження. Ця праця є викликом традиційним принципам зображення загального через дослідження індивідуальної біографії. Автор доводить, що така людина, як Людовік надає можливість для "глобалізації" історичного дослідження навіть в рамках біографії. Герой стикається з різноманітними сторонами соціального життя і його діяльність виражає найважливіші соціальні і культурні особливості того часу. У даній праці Ж. Ле Гофф зміг не тільки розширити рамки біографічного дослідження, а і по-новому підійшов до завдань історико-біографічних досліджень.На велику увагу також заслуговує збірка "Середньовічна уява", до якої увійшли нариси з проблем чудесного, у розумінні людей, уявлення про Чистилище, ставлення до простору і часу, до тілесного і духовного та ін. Але найбільша кількість нарисів у цьому збірнику присвячена образно-уявному відображенню дійсності, проблемі символів, сновидінням. Теми деяких нарисів у збірнику згодом стали темами великих праць історика, але основна маса є просто невеликими дослідженнями та роздумами автора над різноманітними проблемами.Однією із досліджуваних ним тем стала історія інтелектуалів, яких він досить різко вирізняє від науковців та учених. Інтелектуали, незалежно від того чим займались, завжди привертали увагу суспільства тому їх історію можна досить чітко простежити, але їх не можна об'єднати у спільну групу. Саме різноманіття інтелектуалів і ідей намагався простежити у своїй праці Ж. Ле Гофф.Чи не вперше в історичній науці Жак Ле Гофф звернувся до дослідження тіла. Ставлення людини до тіла змінювалось протягом усієї історії, і воно не було однаковим у різних суспільствах, також різною була його роль в соціумі. Саме розуміння представниками різних станів Середньовічних людей тілесного є об'єктом дослідження, і це є частиною того глобального образу людини який прагнув створити історик.Як бачимо майже усі згадані роботи Ж. Ле Гоффа вирізняються своєю революційністю та новизною тематики, не є винятком і дослідження феномена Чистилища. Ця тематика є досить нелегкою, адже простежити розвиток якого небудь вірування досить важко, особливо його витоки: водночас, Чистилище є досить важливим елементом католицизму, тому випускати його з поля зору є великою помилкою. Еволюція Чистилища змінювала просторові і часові уявлення людей, що формувало образ мислення тогочасного суспільства.Усі без винятку роботи Ж. Ле Гоффа охоплюють тривалі часові рамки, в межах яких змінюються ті чи інші категорії. Однією із досліджуваних ним категорій стали людські цінності, що формувались у середньовічних людей на основі християнської релігії, хоча вона не була винятковим фактором. У роботі про еволюцію цінностей автор протиставляє релігійні цінності "земним" та аналізує міру впливу їх на людину, значення та роль у формуванні світогляду.Якщо говорити про тематику робіт Ж. Ле Гоффа, то основна маса їх присвячена проблемам часу і простору, ідеям, уявленням, образам, сновидінням, тобто тому, чому не надавали великого значення інші історики, зосереджуючись на матеріальних речах чи матеріальних проявах людської ментальності. Ле Гоффа можна назвати одним із найбільших новаторів у плані проблематики та об'єктів дослідження.Не менш резонансний характер, не тільки у радянській та російській, а й у світові історіографії, мають праці Арона Яковича Гуревича. "Якби потрібно було знайти спільну назву для цілої серії усіх моїх монографій, написаних в різні роки, то, мабуть, жодна не підійшла б краще ніж "До нового розуміння Середньовіччя"", такими словами А. Я. Гуревич розпочинає передмову до однієї зі своїх праць, і ці слова як найкраще характеризують усю діяльність автора у галузі дослідження середньовічної історії та культури. Його роботи стали дійсно новаторством у радянській історіографії.На відміну від Ж. Ле Гоффа А. Я. Гуревич більшу увагу приділяв матеріальній стороні історії, що було пов'язано з ідеологічними рамками, у які були поставлені тогочасні радянські історики. Але А. Я. Гуревич починав свою діяльність у період "відлиги" і був прихильником шістидесятників це вплинуло на його світогляд, і за це йому довилось поплатитись власною кар'єрою.У той час медієвісти були обмежені у виборі тем, і з того, про що можна було писати, А. Я. Гуревич вибрав об'єктом дослідження історію англійського селянства VII - початку XI ст., яка стала темою його дисертації.Першою великою монографією А. Я. Гуревича є "Проблеми генези феодалізму в Західній Європі", що була написана в середині 60-х років і вперше вийшла друком 1970 р. Цій роботі передував ряд статей на подібну тематику, але саме вона стала першою великою працею, в якій автор розглядав історію з нових позицій - позицій Школи "Анналів".А. Я. Гуревич є також одним із найкращих у російській історіографії дослідників середньовічної історії скандинавських країн, ця тематика характерна для його ранніх робіт.Радянські історики 30-60 рр. ХХ ст. зосереджували свою увагу переважно на соціально-економічній і частково на політичній історії. Що до духовної сфери, то вона немов би поглиналась культурою Ренесансу, склався стереотип про "темне" Середньовіччя, добу постійних воєн і релігійної нетерпимості. Тому спроба А. Я. Гуревича більш детально дослідити особливості середньовічної культури не могли не суперечити пануючій традиції. Втім його спроба увінчалась успіхом і книга "Категорії середньовічної культури" стала досягненням не тільки радянської, а і світової історіографії. У ній автор дослід питання часу і простору, права, звичаї, відмінності у психології людей різних станів, ставлення до праці. Ця робота стала основою його подальшої діяльності, ідеї, закладені в ній, автор розвивав у наступних працях. "Низові" пласти середньовічної культури і релігійності послугували предметом аналізу у наступній його монографії "Проблеми середньовічної народної культури". Цей же рівень народної свідомості було розглянуто, у контексті всієї середньовічної епохи в наступній монографії "Середньовічний світ: культура мовчазної більшості". Як ми уже згадували у попередньому підрозділі, А. Я. Гуревич велику увагу надавав проповідям особливо проповідям Бертольда Регенсбурзького, яким присвячена велика кількість статей та окремий розділ монографії.У згаданих книгах, і у окремо присвячених певним темам статях А. Я. Гуревича, були, зокрема, обговорені такі істотні аспекти релігійності середніх віків, як сприйняття віруючими святих і творених ними чудес; уявлення про смерть, розуміння Страшного; "хронотоп" - специфічне поєднання простору і часу у сприйнятті індивіда; середньовічний гротеск, що змішував страх зі сміхом, не менш парадоксальна взаємодія образів вічності і часу, земного і потойбічного світів, що знайшло вираження в exempla; змінюється протягом середньовіччя розуміння відовства, яке до кінця цієї епохи вилилося у велику полювання на відьом - величезної громадської значимості соціально-психологічний і релігійний феномен, і інші сторони світобачення та поведінки середньовічних людей.Велику увагу А. Я. Гуревич приділяв не тільки масовій свідомості і феодальним відносинам, а і досліджував стосунки у малих колективах, становище індивідів у суспільстві та повсякденне життя окремих людей.Пізніше, говорячи про перші свої роботи, А. Я. Гуревич не заперечує того, що в них написано і як це виражено, його погляди протягом життя хоча і зазнали трансформації, але все ж таки вони змінювались у руслі "анналістської" історіософії. Проблематика досліджень А. Я. Гуревича є досить широкою охоплюючи як матеріальну, так і духовну сфери людського життя. Сферою його досліджень є вікінги, давні германці, життя яких він дослідив чи не найкраще у радянській історіографії, і, звичайно - західноєвропейське населення. Саме широка тематика його робіт дозволила створити своєрідне розуміння середньовічної європейської культури та цілісний образ тогочасної людини.
