Наукова та громадська діяльність В.Б. Антоновича
пробуємо коротко схарактеризувати основні досягнення . Антоновича на терені археології [160].Антонович був одним із кращих дослідників палеоліту України (розкопки в Студениці на Поділлі 1887 р., у Києві 1893 р.). Детально вивчав він і неолітичні печери в Україні (класифікувавши їх на штучні лесові та природні скельні), а також неолітичні стоянки, городища та могили. На початку 1890-х років, ще до відкриттів В. Хвойки, Антонович уже мав ряд знахідок трипільської культури (розкопки в с. Романівці Сквирського повіту, у Балтському повіті на Поділлі). Йому належить гіпотеза про те, що мальована трипільська кераміка могла виникнути на Наддніпрянщині. У 1898 р. Антонович зробив спеціальну доповідь в історичному товаристві Нестора-Літописця, де відзначив оригінальність трипільських знахідок В. Хвойки, датував їх кінцем кам'яної -- початком залізної діб та схарактеризував як малоазійську культуру, що передувала еллінам і скіфам. Разом із тим учений заперечував існування в Україні бронзової доби і відповідні пам'ятки приписував різним впливам зі сходу та заходу.Найбільше, як вважають, Антонович зробив для вивчення могил. Він подав свою класифікацію могильників, спочатку поділивши їх на сторожові, межові та поховальні й визначивши три хронологічних типи: скіфські, середнього періоду залізної доби та часу, ближчого до християнської доби. Пізніше вчений уточнив класифікацію: могили кам'яної доби (випростані кістяки, спалення, скорчені фарбовані кістяки), скіфські, слов'янські (древлянські, полянські, сіверянські). Вчений обстоював метод первинного складання географічного плану розкопів та визначення принципу їх розташування. Він виробив для III Археологічного з'їзду інструкцію щодо розкопів могил і в 1890 р. у своїх лекціях присвятив цьому окремий розділ. Зазначимо, що Антонович написав із цього приводу дві популярні праці: «Черты быта славян по курганным раскопкам», та «Про життя давніх слов'ян».До найважливіших здобутків Антоновича-археолога належить комплексне дослідження культури та етнографічних меж древлян. Його підсумовуюча праця «Раскопки в стране Древлян», окрім аналітичного тексту, містить щоденники розкопок та сім планів.Важливою є також вищеназвана праця «Черты быта славян по курганным раскопкам» (К., 1902), де автор малює загальний образ матеріального життя наддніпрянських слов'ян на підставі курганних поховань. Аналізуються сам поховальний обряд, одяг, прикраси, зброя, посуд, засоби для рибальства та полювання, промислові вироби, предмети торгівлі тощо. Антонович уперше спробував зіставити матеріали своїх археологічних розкопів із літописним розселенням давньоруських племен, взявши за головний критерій поховальний обряд. Учений визначив також ареал розселення скіфів. Особливо цікавився Антонович городищами, зробив їх класифікацію (майданні, циркулярні, княжі -- з XI ст., литовські -- з XIV ст., прямокутні -- XVII--XVIII ст.) та картографування.Помітною працею була виготовлена Антоновичем археологічна карта Київської губернії. Вона вийшла друком у Москві 1895 р. і, крім власне карти, мала велику текстову частину, огляд усього відомого археологічного матеріалу, детальний географічний опис Київщини з зазначенням для кожної місцевості археологічних відомостей про неї, опис валів Київщини, географічний і предметний покажчики. Російське Археологічне товариство присудило вченому за цю працю «велику золоту медаль» [161]. За таким саме принципом була підготовлена й видана «Археологическая карта Волынской губернии» (М., 1900). Аналогів подібної праці слов'янська археологія на той час не мала.Стародавній Київ здавна цікавив Антоновича. Кожна археологічна знахідка чи пам'ятка старовини міста була добре відома дослідникові. Сам він брав участь у розкопках могильника біля Йорданської церкви на Подолі, у дослідженнях неолітичної стоянки поблизу Кирилівської вулиці. Перу Антоновича належать три огляди археологічних знахідок на території Києва: «Археологические находки и раскопки в Киеве и в Киевской губернии в течение 1876 г.»; «Обозрение предметов великокняжеской эпохи, найденных в Киеве и ближайших его окрестностях»; «Памятники каменного века, найденные в Киеве в течение 3-х последних лет». У 1896 р. в історичному товаристві Нестора-Літописця Антонович читав доповідь про давне минуле Києва. А в 1899 р. під час XI Археологічного з'їзду в Києві він водив екскурсії для його учасників по місту, показуючи давні пам'ятки.Колосальною заслугою вченого є власноручно зібраний ним археологічний матеріал. Протягом майже 30-річного терміну завідування Музеєм пам'яток старовини Київського університету Антонович поповнив його 7630 експонатами. Тоді зібрання музею зросло до 429 мап, а рідкісна довідкова археологічна бібліотека -- до 583. Антонович створив нову концепцію музею: він прагнув представити в експонатах усі українські землі, всі передісторичні та ранньоісторичні культури України з їхніми конкретними особливостями. В цьому розумінні музей Київського університету був унікальним.Як стверджували сучасники, Антонович володів даром особливого чуття у виборі місця розкопок. Високоякісною, як на той час, була і його методика археологічного розколу: очищені від землі предмети залишалися на своїх місцях, поки не була опрацьована вся площа. Потім замальовувалася і зафотографовувалася уся поховальна обстановка, тому жодних помилок стосовно місцезнаходження певних предметів у могилі не було.Антонович брав участь в усіх археологічних з'їздах, починаючи з II (1871, Петербург) по XIII (1905, Катеринослав), де виголосив 35 блискучих доповідей. І. Линниченко засвідчував, що до з'їзду вчений завжди підготовляв працю першорозрядну за значенням археологічного матеріалу і класичністю дослідження і являв, так би мовити, останню інстанцію у вирішенні багатьох археологічних питань [162]. З огляду на великий авторитет ученого в 1880 р. Московське археологічне товариство делегувало Антоновича як свого представника на Археологічний конгрес у Ліссабон.З археологією був нерозривно пов'язаний ще один напрям діяльності Антоновича -- нумізматика. Протягом 34 років учений завідував Мюнцкабінетом (Нумізматичним музеєм) Київського університету. За час його завідування колекція поповнилася більш ніж 10 тис. експонатів. Учений самостійно проводив їх експертизу, постійно переглядав усі знахідки скарбів, консультував колекціонерів і вів закупівлю. Нумізматиці Антонович присвятив кілька спеціальних праць. Особливу цінність має також складений ученим каталог Мюнцкабінету (8818 позицій) перший довідник такого типу, виданий слов'янською мовою. 4.5 Праці В. Боніфатійовича по географії та етнографіїСьогодні вважається, що Антонович був також зачинателем наукової розробки загального нарису географії України. Протягом 1883--1888 рр. він приватно читав слухачкам ВЖК та студентам Київського університету курс географії з ухилом до історичної географії. На думку А. Синявського, «це, безперечно, був науковий і перший курс географії України», для якого Антонович власноручно виготовив першу мапу українських земель [163].Антонович із юнацьких років захоплювався географією, його гімназичні креслення були зразковими. Пізніше археологічні мапи Волині й Київщини викликали захоплення точністю і незвичайною технічністю виконання. Генерал М. І. Драгомиров навіть користувався ними для виготовлення копій для Генерального Штабу. Коли наприкінці 1880-х -- на початку 1890-х років почалися розмови про відкриття кафедр географії при університетах, Антонович загорівся бажанням посісти таку кафедру в Києві. Однак кафедра була відкрита лише при Московському університеті [164].Під географією вчений розумів широке поняття, що включає увесь комплекс людського буття: природу, грунт, корисні копалини, відомості про людність, її минуле й сучасне, про етнографію та економіку краю. Опановуючи методологію комплексного географічного знання природничих та суспільних наук, він спирався на європейські та російські зразки (Елізе-Реклю, Філіпсона, Семенова-Тян-Шамського, Анучіна). Він використовував також статистичні видання, економічні дослідження, праці Географічного товариства, відомості з геологогії, гідрології, кліматології. Так був створений систематичний курс географії України, в якому Антонович не мав попередників.Збереглося три варіанти цього курсу в записах слухачів, не вивірені автором. Курс складався з таких основних розділів: загальні відомості (територія, людність), геологічний нарис, мінералогія, гідрографія, флора і фауна, людність України (етнографія, антропологія, етнопсихологія) та її особливості, економічна географія, етногеографічні регіони України з їхніми особливостями.Величезна картотека історико-географічних матеріалів по областях України та прилеглих районах, заселених українцями, зберігалася в архіві вченого, і його вдова безрезультатно намагалася видати цей унікальний звід.Те, що Антонович відійшов від етнографізму в історичній науці, не заважало йому живо цікавитися етнографією українців. Він постійно збирав пісні, легенди, приказки тощо, розуміючи особливе значення цих матеріалів як таких, що відображають історичну пам'ять, світогляд народу. На терені етнографії вченому належить кілька вагомих праць.Високо оцінювали сучасники і наступники виданий Антоновичем та Драгомановим збірник «Исторические песни малорусского народа». Тут були згруповані пісенні твори «віку дружинного і княжого» й «віку козацького». Світ побачили лише 1-й том і перша частина 2-го тому. Так не змогла бути відтворена до кінця, як писав М. С. Грушевський, «історія українського народу, розповіджена ним самим в поетичній формі» [166]. Дана праця була високо оцінена також офіційною наукою: Імператорська Російська Академія наук присудила за перший том «Исторических песен» Уварівську премію. Фахівці особливо відзначають також розвідку Антоновича про чаклування в Україні з додатком значної добірки документів XVIII ст. стосовно відьомства та демонології в цілому. За цю працю Імператорське Російське Географічне товариство нагородило дослідника срібною медаллю. РОЗДІЛ 5. ГРОМАДСЬКА ДІЯЛЬНІСТЬ АНТОНОВИЧА5.1 Антонович як просвітникОкрім наукових занять, Антонович активно сприяв поширенню історичних знань, небезпідставно вважаючи, що це розвиває людність, сприяє піднесенню її культурного рівня й свідомості.Відомо, наприклад, що Антонович стояв біля витоків популярного серіалу -- «Руської історичної бібліотеки», яка видавалася у Західній Україні О. Барвінським. Учений запропонував цілу програму видання з 18 томів, починаючи з праць С. Качали, М. Костомарова, Д. Іловайського, Д. Смирнова, І. Шараневича та ін. Сам він подав до 6-го тому «Историю Великого княжества Литовского» та для Наступних томів мав написати матеріал про початки козаччини на підставі нових джерел, однак останнє не встиг здійснити. Саме у виданнях РІБ, за свідченням О. Барвінського, Антонович запропонував іменник «Україна-Русь» і прикметник «українсько-руський» [168].Антонович був одним із засновників «Киевской Старины» (почала виходити з 1882 р.), брав участь в усіх нарадах, редагував і давав відгуки на матеріали, подавав власні статті та рецензії, добував кошти на видання.Проте найбільшою мрією Антоновича було створення українського наукового центру -- Національної Академії наук. У 1891 р. Антонович разом з іншими плекав плани перетворення львівського Товариства ім. Шевченка в Академію наук. Задля розвитку цієї інституції вчений збирався передати до Львова частину власної колекції: 1000 предметів старожитностей, близько 150 автографів, збірку документів та рукописів XVI---XVIIІ ст. [169]. Як відомо, за життя Антоновича даний проект здійснити не вдалося. 5.2 Викладацька робота АнтоновичаЩе одною важливою гранню діяльності Антоновича була викладацька праця, виховання молоді. Своє кредо на цьому терені він виклав у вступній лекції 1870 р. Тут, згадавши про своїх попередників на кафедрі, Антонович запевнив, що старатиметься керуватися такими основними принципами -- енергією праці і добросовісним ставленням до науки, об'єктивним, неупередженим підходом до предмета -- історії власного народу. Лектор звернув увагу на відмінність процесів, які проходили в Північно-Східній Русі (творення держави) і Південно-Західній (уперта тривікова боротьба за основні начала народного життя). Антонович підкреслював, що боротьба у Південно-Західній Русі триває у плані громадянському й моральному, і вона має спиратися на ґрунтовне вивчення історичної долі свого народу. На жаль, текст першої лекції Антоновича повністю не зберігся, однак і наявна частина чітко окреслює засади та предмет викладів нового доцента [170].Микола Білінський, який у 1871 р. вступив на історико-філологічний факультет, пригадував, що «Антонович приваблював студентів своїми лекціями: його лекції завсіди були багаті на зміст, засновані на суто наукових підставах, без жодної фразеології, і студенти дуже остерігались, щоб як-небудь не пропустити його лекції» [171]. У більшості опублікованих спогадів зазначається, що лекції Антоновича вирізнялися чітким, ясним і стислим викладом, рідкісним багатством змісту, відсутністю зайвих подробиць; вони давали найновіший матеріал про стан проблеми в сучасній науці й водночас були доступні широкому колу слухачів. Майже всі курси Антоновича будувалися на його власних вислідах здобутих матеріалах чи на самостійному опрацюванні першоджерел.Разом із тим усі одностайно підкреслюють, що Антонович не був блискучим лектором. Мова його була не дуже барвистою, навіть не зовсім правильною, звучала приглушено й сухо. «Говорив він просто, без гучних фраз, взагалі без жодного прямування до ефекту, але ж його слова були вельми змістовні, глибоко продумані» [172]. М. В. Стороженко згадував: «Се не була якась риторична, заздалегоди складена промова, а приязне ласкаве оповідання старшої досвідченої людини задля молоді про те, що він повичитував по тіх літописах, кроніках та актах що-про минуле життя рідного краю».Всі сучасники відзначають неабияку популярність лектора. Однак є деяке протиріччя. Якщо В. Ляскоронський пише, що велика аудиторія, де читав лекції Антонович, «майже щоразу була повна студентів не свого тільки, але й інших факультетів, не вважаючи на постійні студентські розрухи та сходки, що відбувались мало не щодня» [173], то І. Линниченко, навпаки, стверджує, що лекції Антоновича через їхню непривабливу форму «посещали только его присяжные слушатели, но зато последние посещали их усердно и тщательно их записывали» [174].В університеті Антонович читав кілька курсів: давньоруської історії, історії Південно-Західної Русі (України), історії козацтва, історії Галицького князівства, джерела західноруської історії, руські старожитності (археологія), а також вів практичні заняття з давньоруської та південнозахідноруської (української) історії. Він, таким чином, не розпорошувався і ретельно опрацьовував ці основні курси. Особливо змістовні були виклади вченого з передмонгольського періоду руської історії, де, як свідчать колишні студенти, він давав силу критичних зауважень, дуже цікавих і вельми важливих для правдивого зрозуміння тієї чи іншої події. При тому факти й висновки подавалися з великою науковою критикою, без ризикованих гіпотез. Особливий інтерес викликали лекції Антоновича з археології; спеціальний курс із неї він викладав для студентів двох старших курсів на їхнє прохання.Антонович часто читав лекції приватно. Серед слухачів були, зокрема, такі відомі в майбутньому науковці, як В. Данилевич, С. Єфремов, О. Лотоцький, В. Доманицький та ін.Подібні до університетських лекції Антонович читав також на Вищих жіночих курсах. І тут він, окрім нормативних, приватно читав лекції з антропології, географії та етнографії України, історії Ірландії. М. Беренштам-Кістяківська згадувала: «Що ці лекції читано без дозволу начальства, тобто нелегальним порядком, то про них старалися не казати стороннім особам; і за ввесь час, поки їх читано, як я знаю, не було ніякого «провалу», чи то розслідування та переслідування од поліції» [175].Особливо підкреслимо, що тексти майже всіх курсів лекцій Антоновича збереглися в рукописах. Вони й сьогодні не втратили своєї цінності і можуть слугувати добрими навчальними посібниками.У викладацькій діяльності Антоновича особливе значення мали практичні заняття -- підготовка студентами рефератів, їхні теми «вращались в сфере изучения источников туземных и иностранных, преимущественно касавшихся Южной Руси». Кращі реферати публікувалися в «Университетских записках» та окремих збірниках. З них склалася ціла історична бібліотека [176].На практичних заняттях в Антоновича студенти розбирали, читали й перекладали давньоруські пам'ятки, акти, козацькі літописи. Професор виправляв помилки і давав обширні коментарі -- фактично нові знання, -- вказував на нерозроблені проблеми даних джерел, визначаючи теми для самостійних робіт. Останні зачитувалися та обговорювалися на семінарі. Антонович ніколи різко не критикував їх і досить делікатно вказував на недоліки, аналізував їх причини і методи подолання, «при чому робив це з тією рідкісною м'якістю, якою він так відрізнявся у спілкуванні з усіма». Ніколи він не виступав у ролі незаперечного авторитету, не нав'язував своєї думки [177].Окрім того, Антонович намагався одразу залучати своїх слухачів до наукових занять, зокрема в архівах. Водночас для бажаючих він вів заняття з палеографії, навчаючи студентів читати стару актову мову. Антонович завжди був доступним для студентів як в університеті, так і вдома (приймав до 11-ої ранку). Він постійно направляв їхню працю, давав консультації, книги зі своєї бібліотеки, архівні виписки, годинами демонстрував експонати музеїв університету, на прохання молоді проводив цілі цикли занять зі сфрагістики, геральдики, нумізматики. Щовесни вчений організовував історичні екскурсії, а влітку обов'язково брав своїх учнів на археологічні розкопки. Антонович багато працював також індивідуально з тими, хто прагнув займатися наукою, і навіть по закінченні університету кожен «міг бути впевненим, що вчитель пам'ятає його, завжди готовий надати необхідну допомогу. Зв'язки його з учнями ніколи не переривались» [178].Особливо підкреслимо, що вперше саме під керівництвом Антоновича велика група молодих науковців та студентів почала складати біографічний словник видатних осіб, які діяли в Україні чи в українській тематиці з найдавніших часів. Студентською працею керував учень Антоновича Гру-шевський. Матеріал було зібрано до літери 0, по 200-- 300 життєписів на кожну літеру. НТШ у Львові мало видати українською мовою перший том (А--Д), а потім у Києві мав вийти російський варіант. Упорядкування тому було завершене в 1897 р., однак його редагування затяглося, матеріали застаріли і том не вийшов. Картотека була передана у Львів до НТШ [179].Окремо слід зазначити, що Антонович завжди перебував у числі професорів, які на Раді й перед колегами намагалися обстоювати інтереси й права студентської корпорації. В. Ляскоронський згадував: «Його добра, людяна натура не давала одмовити людям помочи в тяжких годинах життя... Мушу при цьому зауважити, що про цю прекрасну рису В. Б., як оборонця та заступника в тих чи інших справах, я багато чув і од інших осіб, які завжди з щирою вдячністю згадували про гарячу участь В. Б. в їх справах» [180].У 1895 р. виповнилося 25 років праці Антоновича в Київському університеті св. Володимира. Його вшанували званням заслуженого професора, і вчений мав вийти на спочинок. Він подав прохання залишити його в університеті, однак заявив, що «считает тягостным для себя впредь читать обязательные курсы по русской истории и просит факультет сохранить за ним только специальные курсы». Бажання заслуженого професора було задоволене.Щоправда, саме в 1890-х роках виникла ідея про перехід Антоновича у Львівський університет, де мали відкрити кафедру історії України.Як свідчив О. Барвінський [181], думка про заснування кафедри та запрошення на неї Антоновича була пов'язана також із перетворенням Товариства ім. Шевченка в наукове і планованим очоленням НТШ Антоновичем. Останній підтримував ці ідеї з огляду на те, що в Києві неможливо було належним чином розгорнути українську справу, а Галичина могла стати «українським П'ємонтом». Однак існували чималі складнощі: і в предметі викладання (історія України) і в особі професора (православний з Росії). Справа зрушила з мертвої точки лише у зв'язку з діяльністю галицьких послів у Відні. При цьому Антоновича підтримували поляки -- намісник Галичини граф Казимир Бадені та посол сейму князь Адам Сапега, яким учений заявив свій «демократично-русинський» напрям, який, утім, «есть и не объединительный панславизм, и не социалистическое радикальство [182].У червні 1893 р. професор Львівського університету Ісидор Шараневич подав у Міністерство культури та освіти в Відні характеристики на трьох кандидатів: В. Антоновича, М. Грушевського та В. Мілковича, найбільше толеруючи останнього [183]. Антонович написав до Львова, що через родинні обставини і свій вік не зможе переїхати, рекомендуючи на кафедру свого учня М. Грушевського.Певну інформацію про причини відмови професора подав його син Дмитро Антонович у листі до О. Барвінського 1926 року (з Праги) [184]: «Не знаю, чи правдиве моє враження зложилося тоді, але воно було таке, що в останню хвилину іменно Кат. Мик. (Катерина Миколаївна Мельник.-- A. P.) не схотіла цего переїзду і в тому змислі вплинула на батька». По-перше, вона не була офіційною дружиною Антоновича. По-друге, вона мала «побоювання зостатися в чужому місті з немолодим батьком, сили якого тоді значно починали слабнути». По-третє, обставини змушували її навідуватися у ще не розділений родинний маєток на Полтавщині.Отже, справа з кафедрою Львівського університету для Антоновича завершилася протегуванням туди свого учня. Гадаємо, що й для самого Володимира Боніфатійовича, і для Львова то був найкращий вихід. Ідеологія Антоновича, увесь стиль його поведінки, вироблені в Російській державі, не могли бути перенесені в Галичину. Чиста наука й культурництво ніколи не могли бути достатніми у Львові. Вчений мав зіткнутися зі спротивом різних груп і втратити у цьому протистоянні рештки своїх фізичних сил та й років життя. І доля розпорядилася так, що Володимир Боніфатійович Антонович -- ця окраса Наддніпрянської України, Києва і університету св. Володимира залишився тут до скону. ВИСНОВКИОтож Володимир Боніфатійович Антонович був видатним українським вченим (істориком, археологом, архівістом, етнографом та географом), його громадська діяльність - це викладацька праця, просвітництво, він був одним з найдосвітченіших представників тодішнього українського руху (Дмитро Дорошенко вважав, що він фактично керував ним протягом останніх десятиліть 19 ст.), тому можна впевнено сказати, що він зробив свій і величезний внесок в діло служіння Україні. І нам у нього слід було б повчитися. Але й по сьогодні дечому «він залишається незбагненним і неосяжним, головним чином, через свою неоднозначність, замкнутість, через обмаль достеменних фактів його життя. Його учень Антін Синявський писав із цього приводу: «Великі гори, їх високість спізнаємо, одійшовши на віддалінь простору, а великих людей -- на віддалінь часу!» Однак у випадку з Антоновичем час небагато допомагає, а може, й навпаки. Ті люди, що несли в собі пам'ять про вченого, не зафіксувавши всього, відійшли, і тепер про вченого ми знаємо менше. Залишається тільки ствердити, що сам Антонович найкраще світиться, звучить, промовляє до нас у своїх творах. Тож навчаймося, читаймо їх уважніше, сприймаючи не лише видиму простоту змісту. СПИСОК ДЖЕРЕЛ ТА ЛІТЕРАТУРИ1. Дорошенко Д. Мої спомини про давнє-минуле. Вінніпег, 1949. С.98.2. Доманицький В. Володимир Антонович //Нова Громада. 1906. № 9. С.45.3. ЦДІА (Центральний Державний Історичний Архів) України у м. Києві.Ф. 856, оп. 2, спр. 25, арк. 7 - 7 зв.4. Могилянський Н. М. Трагедия Украины ( Из пережитого в Киеве в 1918 году // Архив русской революции. Берлин, 1923. Т. 11. С. 85.5. Rawita-Gawronski F. Wlodzimierz Antonowicz. Lwow, 1912. S. 6.6. Lasocki W. Wspomnienia z mojego zycia. Krakow, 1933. S. 329.7. Кордуба М.Зв”язки Антоновича з галичанами // Україна. 1928. № 5. С. 77.8. Линниченко И. А. Речи и поминки. Одесса, 1914. С. 259.9. Барвінський А. Спомини з мого життя. Львів, 1913. Ч. 2. С. 318.10. Линниченко И. А. Речи и поминки. С. 264.11. Єфремов С. Перед судом власної совісти. Громадська і політична робота В. Б. Антоновича // Зап. іст.-філ. Від. ВУАН. К., 1925. Кн. 1. С. 7.12. Там само. С. 10.13. Левицький О. Сторінка з життя В. Б. Антоновича // Літ-наук. Вістник. 1913. Кн. 4. С. 19.14. Єгунова-Щербина С. Пам”яти В. Б. Антоновича // Україна. 1928. № 5. С. 96.15. Линниченко И. А. Речи и поминки. С. 253 - 255.16. Левицький О. Сторінка з життя... С. 19.17. Невидані спогади В. Г. Ляскоронського за Володимира Боніфатійовича Антоновича як професора // Україна. 1928. № 6. С. 80.18. Антонович В. Б. Твори. К., 1932. Т. 1. С. 76.19. Білінський М. З минулого пережитого // Україна. 1928. № 2. С. 123.20. Грушевський М. Володимир Антонович, основні ідеї його творчости і діяльности // Зап. Укр. Наук. Тов-ва в Києві. 1908. Кн. 3. С. 7.21. ЦДАВО. Ф. 3956, оп. 1, спр. 14, арк. 47-47 зв.22. Бужинський М. Листи В. Б. Антоновича до Б. С. Познанського // Україна. 1928. № 5. С. 107.23. Там само. С. 106.24. ЦНБ. ІР. Ф. 3, спр. 3742, арк. 6.25. Бужинський М. Листи В. Б. Антоновича... С. 106.26. ЦНБ. ІР. Ф. 1, спр. 8077, арк. 6.27. Грушевський М. Володимир Антонович... С. 8 - 10.28. Там само. С. 10 - 14.29. Там само. С. 5 - 6.30. Лотоцький О. Сторінки минулого. Варшава, 1933. Т. 2. С. 168 - 169.31. Антонович В. Б. Твори. Т. 1. С. 3 - 4.32. Там само. С. 4 - 6.33. Там само. С. 9.34. Там само. С. 6 - 9.35. ЗНТШ. 1909. Т. 89, кн. 3. С. 150.36. Ляскоронський В. В. Б. Антонович (некролог) // ЖМНП. 1908. № 6. С. 51 52.37. Киевские вести. 1908. № 67. 9 (22) марта.38. Postki Stownik Biograficzny. Krakow, 1935. T. 1. S. 142 - 144.39. Мельник-Антонович К. Додаткові примітки та відомості до “ Мемуарів” // Антонович В. Б. Твори. Т. 1. С. 66.40. Антонович М. Спомини Яна Мйодушевського про Володимира Антоновича і Тадея Рильського // Укр. археогр. щорічник. 1992. Вип. 1. С. 282.41. Антонович В. Б. Твори. Т. 1. С. 10 - 13.42. Там само. С. 16.43. Там само. С. 13 - 14.44. Там само. С. 25 - 27.45. Там само. С. 29.46. Там само. С. 30 - 31.47. Там само. С. 40.48. Там само. С. 68.49. ЦНБ. ІР. Ф. 1, спр. 7907, арк. 6.50. Слабченко Т. До життпису В. Антоновича // Зап. іст.-філ. від. ВУАН. К.,1927. Кн. 15. С. 212.51. ЦНБ. ІР. Ф. 1, спр. 7907, арк. 1 - 1 зв.52. Там само. Арк. 2, 11 - 11 зв.53. Антонович В. Б. Твори. 1. С. 69.54. Але Моніка Гурська померла у 1859 р.55. ЗНТШ. 1909. Кн. 3. С. 148; Антонович М. Спомини Яна Мйодушевського... С. 281, 284.56. Линниченко И. А. Речи и поминки. С. 259; ЦДІА Україна у м. Києві.Ф. 832, оп. 1, спр. 118, арк. 17.57. Невидані спомини І. Каманіна про В. Б. Антоновича // Україна. 1928. Кн. 6. С. 66 - 67.58. ЦДІА України у м. Києві. Ф. 442, оп. 815, спр. 391, арк. 1- 6.59. РДІА (Спб.). Ф. 733, оп. 120, спр. 547, арк. 1 - 1 зв.60. Там само. Арк. 3 - 3 зв.61. Там само. Оп. 121, спр. 228, арк. 264 - 265 зв.62. Там само. Оп. 121, спр. 288, арк. 263.63. Там само. Арк. 866 - 867 зв.64. Там само. Арк. 954. 65. Там само. Спр. 397, арк. 689 - 701, 821.66. ЦДАВО. Ф. 3956, оп. 1, спр. 14, арк. 20 зв. - 56.67. РДІА (СПб.). Ф. 733, оп. 150, спр. 1156, арк. 46, 56, 131 - 132.68. ЦНБ. ІР. Ф. 1, спр. 8077, арк. 35.69. Грушевський М. Памяти Володимира Антоновича // Літ.-наук. вістник. 1908. Т. 42, кн. 4.70. ЦНБ. ІР. Ф. 1, спр. 8077, арк. 35 - 36.71. Діло. 1908. № 65. С. 1 - 2.72. Доманицький В. Володимир Антонович. С. 46.73. Крупницький Б. Історіознавчі проблеми історії України. Мюнхен, 1959. С. 92.74. Єфремов С. Перед судом власної совісти. С. 10.75. Єфремов С. Житецький про Антоновича // Рада. 1912. № 55. С. 2.76. Лотоцький О. Г. Сторінки минулого. Т. 2. С. 173.77. Укр. історик. 1991 - 1992. Т. 28/29. № 110 - 115. С. 404.78. Гермайзе О. В. Б. Антонович в укрїнській історіографії // Україна. 1928. № 5. С. 21.79. Єгунова-Щербина С. Пам”яти В. Б. Антоновича. С. 97.80. Гермайзе О. В. Б. Атонович... С. 20.81. Єгунова-Щербина С. Пам”яти В. Б. Антоновича. С. 97 - 98.82. Крупницький Б. Історіознавчі проблеми... С. 91.83. Укр. історик. 1991 - 1992. Т. 28/29. № 110 - 115. С. 403.84. Єфремов С. Перед судом власної совісти. С. 11.85. ЗНТШ. 1909. Кн. 3. С. 151 (пер. З пол.).86. Єфремов С. Перред судом власної совісти. С. 11.87. Антонович В. Б. Твори. Т. 1. С. 40.88. Там само. С. 60.89. Там само.90. Там само. С. 61.91. Там само. С. 41.92. Там само. С. 45.93. Там само. С. 46.94. Там само. С. 77 - 78.95. Там само. С. 46. 96. Там само. С. 36.97. ЦДІА України у м. Києві Ф. 832, оп. 1, спр. 118, арк. 17.98. Антонович М. Спомини Яна Мйодушевського. С. 281.99. Антонович В. Б. Твори. Т. 1. С. 55.100. Міяковський В. Володимир Антонович // Недруковане й забуте. Нью- Йорк, 1984. С. 332 - 334.101. Фогель Н. В. Иосафат Огрызко и Петербурзкий революционный ржонд в деле последнего мятежа. Вильна, 1866. С. 34 - 35.102. Матеріали до біографії В. Б. Антоновича. // Україна. 1928. Кн. 6. С. 55 - 58..103. Антонович В. Б.Твори. Т. 1. С. 46104. Там само. С. 47 - 49.105. ЦДІА України у м. Києві.Ф. 442, оп. 810, спр. 132, арк. 8 - 14, 17, 19, 51 52 та ін. 106. Там само. Арк. 229 - 230.107. Там само. Ф. 832, оп. 1, спр. 118, арк. 17.108. Антонович В. Что об этом думать? // Основа. 1861. Кн. 7. С. 7 - 13.109. Антонович В. Моя исповедь // Там само. 1862. Кн. 1. С. 83 - 96.110. ЦДІА України у м. Києві.Ф. 442, оп. 812, спр. 85, арк. 24 - 30.111. Там само. Арк. 31.112. Доманицький В. Володимир Антонович. С. 39.113. Антонович М. Спомини Яна Мйодушевського... С. 281.114. ЦДІА України у м. Києві. Ф. 473, оп. 1, спр. 20, арк. 417--417 зв., 804, 189 зв., 536--543 зв.115. Єфремов С. Житецький про Антоновича. С. 2.116. Rawita-Gawronski F. Ор. сіt. 117. Бужинський М. Листи В. Б. Антоновича. С. 108118. Там само. С. 105.119. Там само. С. 101. 120. Шандра В. В. Б. Антонович і О. Ф. Кістяківський // Академія пам'яті професора Володимира Антоновича. К-, 1994. С. 191.121. Дорошенко Д. Володимир Антонович. Прага, 1942. С. 85.122. Укр. історик. 1988. № 1/4. С. 152.123. Там само. С. 158.124. Козирев О. Ставлення В. Б. Антоновича до закордонної місії М.П.Драгоманова // Академія пам'яті... С. 165.125. Грушевський М. Памяти Володимира Антоновича // Літ.-наук,- вістник. 1908. Кн. 4126. Синявський А. З публіцистичної діяльності В. Б. Антоновича. Листування з М. Ф. Комаровим // Україна. 1928. № 5. С. 82.127. Беренштам-Кістяківська М. Українські гуртки в Київі другої половини 1880-их та початку 1890-тих років // За сто літ. К., 1928. Кн. 3. С. 209.128. Лотоцький О. Сторінки минулого. Т. 2. С. 172.129. Барвінський А. Спомини з мого життя. Львів, 1913. Ч. 2. С. 375.130. Там само. С. 375.131. Укр. історик. 1988. № 1/4. С. 157.132. Там само. 1989. № 1/3. С. 97; Кордуба М. Зв'язки Антоновича... С. 59, 75.133. Антонович М. Спомини Яна Мйодушевського... С. 283. 134. Укр. історик. 1988. № 1/4. С. 158, 159; Дорошенко Д. Володимир Антонович. С. 70--75.135. Лотоцький О. Сторінки минулого. Т. 2. С. 171.136. Україна. 1928. Кн. 6. С. 58--66.137. Укр. історик. 1991--1992. Т. 28/29. № 110--115. С. 409--410.138. Лотоцький О. Сторінки минулого. Т. 2. С. 172.139. Єфремов С. Перед судом... С. 12.140. Доманицький В. Володимир Антонович. С. 29--30.141. Гермайзе О. В. Б. Антонович. С. 32.142. Довнар-Запольский М. В. Исторические взгляды В. Б. Антоновича // ЧИОНЛ. 1909, Кн. 2. Вып. 1--2. С. 33.143. Там само. С. 34.144. Томашівський С. Володимир Антонович. Його діяльність на полі історичної науки // Літ.-наук. Вісник. 1906. Кн. 1-3. С. 471 145. Киян О. Формування наукового світогляду й становлення Володимира Антоновича як історика України // Академія пам”яті... С. 9 - 16.146. Гермайзе О. В. Б. Антонович. С. 30--32.147. Кордуба М. Володимир Антонович. С. 158--159.148. Грушевський М. З соціально-національних концепцій... С. 9, 12.149. Гермайзе О. В. Б. Антонович. С. 26--28.150. Крупницький Б. Історіознавчі проблеми... С. 94.151. РДІА (СПб.). Ф. 733. оп. 149, спр. 10, арк. 253--262.152. Кордуба М. Володимир Антонович. С. 160.153. Крупницький Б. Історіознавчі проблеми... С. 94.154. Грушевський М. Володимир Антонович. С. 10--11.155. Гермайзе О, В. Б. Антонович. С. 28--29.156. Ляскоронский В. Г. В. Б. Антонович. С. 58--59.157. Каманин Й. М. Труды В. Б. Антоновича по истории козачества // ЧИОНЛ. К., 1909. Кн. 21, вьш. 1--3. С. 44--52.158. Томашівський С. Володимир Антонович. С. 270.159. Линниченко Й. А. Речи й поминки. С. 269.160. Див.-. Козловська В. Значіння проф. В. Б. Антоновича в українській археології//Зап. Всеукр.Археол. комітету. К-, 1930.Т. 1.С. ІХ--XXI.161. ЦНБ. ІР. Ф. ІІ, спр. 30369, арк. 1.162. Линниченко Й. А. Речи й поминки. С. 269.163. Синявський А. Проф.. В.Б. Антонович як географ України // Вибрані праці. К., 1993. С. 52.164. Антонович В. Б. Твори. Т. 1. С. 68.165. ЦДІА України у м. Києві. Ф. 832, оп. 1, спр. 176, арк. 1 -- 1 зв.166. Грушевський М. С. П'ятдесят літ «Исторических песен малоруського народа» Антоновича і Драгоманова // Україна. 1924. Кн. 1/2. С. 98-109.167. ЦНБ. ІР. Ф. II, спр. 30367, арк. 1--1 зв.168. Барвінський А. Спомини з мого життя. Ч. 2. С. 318--320, 322.169. Укр. історик. 1989. № 1/3. С. 94, 97.170. ЦНБ. ІР. Ф. І, спр. 7895, арк. 1--6.171. Білінський М. З минулого пережитого. С. 122.172. Невидані спогади 8. Г. Ляскоронського. С. 72173. Там само.174. Линниченко Й. А. Речи й поминки. С. 256.175. Беренштам-Кістяківська М. Українські гуртки в Київі. С. 207.176. Линниченко Й. А. Речи й поминки. С. 257.177. Данилевич В. Е. В. Б. Антонович как профессор. С. 63--64.178. Там само. С. 65.179. Лотоцький О. Г. Сторінки минулого. Т. 2. С. 170--171.180. Невидані спогади В. Г. Ляскоронського. С, 79.181. Барвінський А. Заснуваванє катедри історії України в Львівському університеті // Ювилейний збірник НТШ у Львові в 50-ліття основання. Львів 1925. С. 1 -- 18.182. Укр. історик. 1988. № 1/4. С. 158.183. Держархів Львів, обл. Ф. 26, оп. 5, спр. 510, арк. 87--101.184. ЛНБ НАНУ ім В. Стефаника. ВР. Ф. Барв. 530/п. 54, арк. 7--9 зв.
Страницы: 1, 2, 3, 4, 5, 6, 7, 8
