Якщо на перших Всеукраїнських з'їздах (1917-1922) відбувалася дискусія щодо пошуку шляхів політичного та економічного розвитку України, серед депутатів були представлені не лише комуністи та співчуваючі їм, але й інші політичні партії радянського спрямування, а резолюції об'єктивно відбивали стан політичного розвитку суспільства, то поступово функції вирішення політичних проблем перейшли до компартійних комітетів. Найвищий (за Конституціями УСРР 1919 та 1929 рр.) орган влади в республіці лише підтримував запропоновані партійно-державною номенклатурою заходи, якими визначалися норми подальшого життя суспільства. Одним з таких заходів стало схвалення Конституції УРСР 1937 р. та ліквідація інституту Всеукраїнських з'їздів Рад.
Всеукраїнські з'їзди Рад були безпосередньо причетними до всіх доленосних рішень першої половини ХХ ст.: розгортанні радянського будівництва, перехід від політики "військового комунізму" до НЕПу, післявоєнної відбудови промисловості, проведення політики індустріалізації, масової колективізації сільського господарства та культурної революції, здійсненні адміністративних реформ та внесення змін до Конституції, встановленні союзних відносин з іншими республіками СРСР, насамперед з Росією. Резолюції з'їздів відбивають такі значущі події, як перебіг і завершення громадянської війни, голод 1921-1922 рр., перенесення столиці України до Києва тощо.
Розкриттю складних питань історії Всеукраїнських з'їздів Рад присвячена експозиція документів і друкованих матеріалів з фондів центральних державних архівів та науково-довідкової бібліотеки ЦДАУ. Крізь призму мандатів, списків делегатів та їхніх облич, резолюцій та порядків денних ми намагалися представити бурхливі події 1917-1937 рр., і показати особливості функціонування інституту з'їздів в цих умовах
До початку весни 1919 р. на значній частині території України були відновлені Ради. Радянське будівництво в УСРР вступило у нову фазу. На початку березня 1919 р. відбувся III з'їзд КП(б)У. Для участі у його роботі ЦК РКП(б) направив Свердлова -- найближчого соратника Леніна. III з'їзд КП(б)У, розглянувши проект Конституції УСРР, підкреслив, що вона має закріпити диктатуру пролетаріату у формі Республіки Рад. Враховуючи досвід державного будівництва в радянській Росії, III з'їзд КП(б)У визнав за необхідне для УСРР прийняти Конституцію РСФРР, з деякими змінами залежно від місцевих умов.
6 березня 1919 р. у Харкові відкрився III Всеукраїнський з'їзд Рад, на який прибули 1887 делегатів, з яких 1435 були комуністами. На з'їзді виступив Свердлов, який від імені ЦК РКП(б) указав на необхідність зміцнення радянського ладу. Був заслуханий звіт Тимчасового робітничо-селянського уряду (Раднаркому) України, розглянуті військове, продовольче та земельне питання.
10 березня проект Конституції УСРР був поданий на розгляд і затвердження з'їзду Рад. З доповіддю про проект Конституції виступив член ЦК КП(б)У, нарком юстиції О.Хмельницький. Таранов А. П. Історія Конституції Української РСР. К., 1957.
Проти проекту Конституції виступили ліві есери, які піддали критиці положення, що УСРР є республікою диктатури пролетаріату. III Всеукраїнський з'їзд Рад відкинув це заперечення і затвердив запропонований проект Конституції.
Але про яку диктатуру пролетаріату можна було вести мову, коли імперіалістична та громадянська війни, розруха, голод призвели до того, що на території колишньої Російської імперії наприкінці періоду, що вивчається, чисельність промислових робітників не перевищувала 800 тис. чоловік.
Безумовно, вони не могли відігравати вирішальну роль у житті країни. Проголошена більшовиками диктатура пролетаріату була чистою фікцією. Насправді владу прибрала на той час більшовицька партія, лідери якої здебільшого переслідували честолюбні цілі, понад усе прагнули влади і слави.
Для утримання влади необхідно було мати могутню силу. Розрахунок Леніна на те, що "народ придушити експлуататорів може і при дуже простій "машині", майже без "машини", без особливого апарату, простою організацією озброєних мас", не виправдався. "Озброєна маса" складалася майже повністю з селян і солдатів, які підтримували більшовиків, коли ті пообіцяли їм землю і мир, але відразу ж відійшли від них, як тільки був проголошений "воєнний комунізм". Тільки неп врятував більшовицьку диктатуру від загибелі.
На ранковому засіданні 10 березня було розглянуто і затверджено проект першої Конституції Радянської України.
В обговоренні взяли участь представники трьох найбільших фракцій: більшовиків, боротьбистів та лівих есерів. Боротьбисти та ліві есери намагалися змінити характер Конституції в напрямку більшої демократичності: пропонували замінити статтю про диктатуру пролетаріату; статтю 21 п. а), де встановлювалося, що особи, які використовують найману працю з метою одержання прибутків, позбавляються виробничого права. Проте дані пропозиції були відхилені найбільшою на з'їзді більшовицькою фракцією.
Викликала дискусію і стаття 4, де йшлося про можливість об'єднання в Міжнародну Соціалістичну Радянську республіку. В.М.Блакитний від імені лівого крила боротьбистів запропонував доповнення, яке, на його думку, повинно було гарантувати захист національної культури за умов політичних перетворень. Тому необхідно встановити "повну рівноправність усіх націй, що живуть на Україні, відкидаючи усілякі національні привілеї, усуваючи можливість національної ворожнечі й ставлячи завданням Радянської влади сприяння трудящим недорозвинутих націй шляхом піднесення національної культури, до найкращого їхнього розвитку..."
Слід відзначити, що позиції боротьбистів та лівих есерів щодо державного будівництва в Україні принципово не відрізнялися. Акцентуючи увагу на захисті національної культури, В.Блакитний водночас пропонував доповнити ст. 4 прагненням УСРР знищити "всі державні кордони, які ділять пролетаріат різних країн і націй".
Майже всі зауваження та пропозиції були відхилені більшовиками. Саме з ініціативи бюро комуністичної фракції ІІІ Всеукраїнський з'їзд Рад 10 березня 1919 року прийняв першу Конституцію Української Соціалістичної Радянської Республіки. Остаточна її редакція прийнята Всеукраїнським Центральним Виконавчим Комітетом на засіданні 14 березня 1919 року. Цей основний закон, як і Конституція РРФСР, грунтувався на марксистсько-ленінському вченні про соціалістичну революцію та диктатуру пролетаріату. Тому він був більшою мірою політичним, ніж правовим документом. Державною формою диктатури пролетаріату Конституція визначала Республіку Рад, де вся повнота державної влади належить трудящим у формі Рад робітничих, селянських і червоноармійських депутатів. Це означало, що Республіка Рад проголошена класовою організіцією. Таранов А. П. Історія Конституції Української РСР. К., 1957.
Цікаво, що офіційний проект та остаточна редакція Конституції Української Соціалістичної Радянської Республіки написані російською мовою, оскільки "Собрание узаконений и распоряжений Рабоче-Крестьянского правительства Украины" виходило до 1920 року російською мовою. Переклади містили суттеві помилки. Так, у харківському виданні 1920 року у статті 4, де йдеться про намір УССР увійти до складу єдиної світової соціалістичної Радянської Республіки, пропущене слово "світова". Стаття 21 "Про позбавлення виборчого права і права бути обраним..." містить ряд неточностей порівняно з російським оригіналом, щодо переліку соціальних верств, які позбавляються активного виборчого права.
2.2 Прийняття Конституції України 1919 року та її основні положенняУ Конституції УСРР 1919 р., як і в Конституції РСФРР, у першому розділі "Загальні положення" визначалися основні завдання диктатури пролетаріату -- здійснення переходу від буржуазного ладу до соціалізму шляхом проведення революційних перетворень і придушення контрреволюційних намірів з боку заможних класів, УСРР проголошувалася державою "трудящих і експлуатованих мас пролетаріату та найбіднішого селянства". Влада трудящих здійснювалася
Радами робітничих, селянських та червоноармійських депутатів.
Визначалися структура і компетенція органів вищої державної влади, якими був з'їзд Рад, а в період між з'їздами -- ВУЦВК, який утворювався з'їздом і відповідав перед ним. В організації та діяльності Всеукраїнських з'їздів Рад, ВУЦВК і Раднаркому не було поділу на гілки влади. Навіть Раднаркому було надано право видавати закони.
Починаючи з травня 1919 р. у законодавчій діяльності стала брати участь і Президія ВУЦВК. На початку 1920 р. ВУЦВК перейшов до сесійного порядку роботи. Між сесіями ВУЦВК його функції стала виконувати Президія. Вона керувала сесіями, готувала до них матеріали, в першу чергу проекти декретів, здійснювала нагляд за виконанням постанов ВУЦВК, інструктувала державні органи як в центрі, так і на місцях. Між сесіями ВУЦВК Президія мала право затверджувати постанови Раднаркому УСРР і припиняти їх дію, переносячи питання на вирішення найближчої сесії ВУЦВК. Президія також розглядала клопотання про помилування та вирішувала інші питання в порядку управління. Орлеко В. Історія України ХХ століття. К., 1993
Завідування окремими галузями управління покладалося на наркомати.
Конституція визначила також структуру, компетенцію та порядок утворення місцевих органів влади. Такими на місцях були міські та сільські Ради робітничих, селянських та червоноармійських депутатів і обрані ними виконкоми, а також губернські, повітові та волосні з'їзди Рад та їх виконкоми.
Головою ВУЦВК був обраний Г.Петровський. До складу Раднаркому увійшли більшовики О.Бубнов, К.Ворошилов, В.Затонський, Е.Квірінг, М.Скрипник, О.Шпіхтер та ін.
ЦК КП(б)У і уряд УСРР після прийняття Конституції вжили заходів до повсюдного переходу влади на території України до Рад. В усіх ланках державного апарату створювалися комуністичні осередки, які очолювали процес радянського будівництва. Досить активно відбувалося інтегрування більшовицької партії у владні структури. Виборам до Рад передували зміни у адміністративно-територіальному поділі. Україну було поділено на 11 губерній: Київську, Подільську, Херсонську, Одеську, Таврійську, Донецьку, Харківську, Катеринославську, Полтавську, Чернігівську, Волинську. Фактично ж було створено 10 губерній, оскільки Одеська об'єдналася з Таврійською.
У квітні -- травні 1919 р. влада в УСРР, як центральна, так і місцева, в основному була організована відповідно до Конституції. Виняток становили прифронтові райони, а також такі, де особливо сильним був опір опозиції. Тут влада залишалася у ревкомів. Всього до червня -- липня 1919 р. було обрано 10 губернських, 95 повітових, 1816 волосних та 14143 сільських виконкомів.
Перебудова органів влади та управління у зв'язку з денікінським наступом. Починаючи з середини 1919 р. радянське будівництво було серйозно ускладнене наступом військ Денікіна.
Серед заходів, що були здійснені партією більшовиків і радянською владою по перетворенню країни у озброєний табір, значне місце зайняла перебудова державних органів відповідно до воєнних умов. ЗО квітня 1919 р. за прикладом Ради оборони РСФРР була створена Рада оборони УСРР. Через Раду робітничої та селянської оборони комуністична партія і радянська влада здійснювали безпосередню мобілізацію усіх сил та засобів країни в інтересах її оборони. До Ради оборони УСРР входили секретар ЦК КП(б)У, два представники ВУЦВК, голова Раднаркому, наркоми у військових справах, продовольства, шляхів сполучень, соціалістичної інспекції, командуючий військами Українського фронту та один з членів Реввійськради, голова надзвичайної комісії по постачанню Червоної армії.
Просування військ білогвардійців, інтервентів та внутрішньої опозиції вимагало від більшовиків утворення надзвичайних органів влади на місцях. У деяких містах і районах України був проголошений воєнний та облоговий стан. Майже в усіх губернських центрах були сформовані комітети оборони. Радянська влада знову вирішила посилити роль комбідів -- органів пролетарської диктатури на селі. Комбіди, згідно з декретом ВУЦВК від 14 травня 1919р., стали тут єдиними та надзвичайними органами влади. Роль Ради оборони у державному житті УСРР ще більш зросла в серпні, її компетенція значно розширилася. 28 вересня відбулося останнє засідання Президії Ради оборони, на якому було ухвалено рішення про евакуацію ЗО вересня 1919 р.
Українського радянського уряду в РСФРР.
Відновлення радянських органів влади та управління. Наприкінці 1919 р. білогвардійці, війська інтервентів і сили внутрішньої опозиції зазнали поразки. Розпочалося відновлення в Україні диктатури пролетаріату. Пленум РКП(б), який відбувся 29 листопада 1919 р., прийняв резолюцію "Про Радянську владу на Україні", в якій були накреслені завдання диктатури пролетаріату в республіці. Розуміючи небезпечність революційного екстремізму, ЦК партії дав вказівки щодо організації державного апарату, підкресливши необхідність посилення зв'язку радянських установ з трудящими масами. Перед представниками центральної влади ставився обов'язок широко залучати бідне та середнє селянство до справи управління країною. Для керівництва партійною та радянською роботою в Україні пленум ЦК РКП(б) запропонував сформувати Тимчасове бюро у складі С.Косіора, Г.Петровського, В.Затонського і Д.Мануїльського. Бабій Б. М. Українська радянська держава в період відбудови народного господарства (1921-1925) К., 1961.
Відновлення радянської влади наприкінці 1919 -- на початку 1920 р. здійснювалося у формі ревкомів як у центрі, так і на місцях.11 грудня 1919 р., в день визволення Харкова і Полтави, в Москві відбулося об'єднане засідання
Президії ВУЦВК та Раднаркому України, на якому було прийнято постанову про створення республіканського органу військово-революційної влади -- Всеукраїнського революційного комітету, який зосередив в своїх руках вищу законодавчу і виконавчу малу. Його головою став Г.Петровський. До складу Всеукрревкому тоді були допущені представники партії боротьбистів, зокрема Г.Гринько. Всеукрревкому доручалося організувати всебічну допомогу Червоній армії для розгрому білогвардійців, остаточно ліквідувати поміщицьке землеволодіння, встановити жорсткий, революційний порядок і після утвердження на більшій частині території України Рад скликати їх IV Всеукраїнський з'їзд.
Основні напрямки діяльності Всеукрревкому були сформульовані в його деклараціях "До робітників та селян України" та "Про воєнну політику на Україні".22 грудня 1919 р. Всеукрревком затвердив "Тимчасове положення про організацію Радянської влади на Україні", згідно з яким губернські ревкоми призначалися Всеукрревкомом за узгодженням з губернськими комітетами КП(б)У і командуванням Червоної армії. Повітові ревкоми призначалися губернськими ревкомами також за узгодженням з місцевими більшовицькими парторганізаціями та військовою владою.
У другій половині лютого 1920 р. Всеукрревком склав свої повноваження, оскільки виконав покладені на нього завдання. Було прийнято рішення про відновлення ВУЦВК та Раднаркому. Радянське будівництво в УСРР у 1920 р. 25 лютого Президія ВУЦВК ухвалила рішення "Про призначення повсюдних виборів до Рад та про порядок обрання на IV Всеукраїнський з'їзд Рад".
У лютому--квітні відбулися вибори до місцевих Рад. Був створений досить широкий розгалужений низовий апарат радянської влади -- понад 1500 волосних виконкомів і майже 10850 сільських Рад. Відбулися губернські та інші місцеві з'їзди Рад. У виборчій кампанії більшовики забезпечили собі перемогу.
Що стосується основних положень Конституції 1919 року, то в ній чітко регламентовано, що Українська Соціалістична Радянська Республіка є організація диктатури трудящих і експлуатованих мас пролетаріату та найбіднішого селянства над їх віковими гнобителями і експлуататори - капіталістами і поміщиками. Задачі цієї диктатури є здійснення переходу від буржуазного ладу до соціалізму, шляхом проведення соціалістичних перетворень і систематичного придушення всіх контрреволюційних намірів з боку імущих класів, вслід за виконанням цих завдань, диктатура зникне, а слідом за нею, після остаточного оформлення майбутнього комуністичного ладу, зникне і держава, поступившись місцем вільним формам гуртожитку, збудованого на засадах організації загального праці на загальну користь і братерської солідарності людей.
У видах здійснення свого основного завдання Українська Соціалістична Радянська Республіка:
а) проводить у життя заходи, безпосередньо спрямовані в бік знищення існуючого економічного ладу, що виражаються у скасуванні приватної власності на землю і всі інші засоби виробництва;
б) в галузі будівництва державного життя закріплює владу за робітничим класом, встановлюючи право участі у здійсненні державної влади виключно для трудящих мас і абсолютно усуваючи панівні класи від такого участі;
в) створює для трудящих мас виключну можливість користуватися політичними правами (свободою усного і друкованого слова, зборів і спілок), усуваючи від користування цими правами пануючі класи і примикають до них по своїй політичній позиції громадські групи;
г) організує збройний захист завоювань соціалістичної революції залученням до цієї захист усіх трудових елементів країни.
Рішуче розриваючи з минулим, намагаючись знищити, разом з поділом суспільства на класи, також і національний гніт і національну ворожнечу, Українська Соціалістична Радянська Республіка заявляє про свою тверду рішучість увійти до складу Єдиної Міжнародної Соціалістичної Радянської Республіки, як тільки створяться умови для її виникнення; разом з часом, Українська Соціалістична Радянська Республіка заявляє про свою повну солідарність з нині існуючими вже Радянськими Республіками і про своє рішення вступити з ними в тісні політичні об'єднання для спільної боротьби за торжество світової комуністичної революції і в тісному співробітництві в області комуністичного будівництва, мислимого тільки в міжнародному масштабі. Кульчицький В. С., Настюк М. І., Тищик Б. Й. Історія держави і права України. Львів, 1996.
Влада трудящих мас на території Української Соціалістичної Радянської Республіки здійснюється Радами Робочих, Селянських (Селянська) і червоноармійських депутатів та іншими органами влади з вибору Рад.
Організація і ведення Центральної Радянської Влади на Україні підлягали:
1) усі питання загальнодержавного значення, зокрема:
а) затвердження, зміна та доповнення Конституції;
б) встановлення і зміна меж Республіки;
в) зносини з іноземними державами, зокрема, оголошення війни і укладення миру;
Страницы: 1, 2, 3, 4, 5, 6, 7, 8
