Конституційна комісія підготувала проект постанови ВУЦВК "Про центральні органи Союзу СРСР", яким було схвалено положення про ЦВК та Раднарком СРСР, про наркомати СРСР та про директивні наркомати. Представникам УСРР доручалося відстоювати на сесії ЦВК СРСР поправки і пропозиції стосовно прерогатив ЦВК СРСР і ЦВК союзних республік, пропозиції щодо положення про загальносоюзні наркомати, про взаємини між об'єднаними і необ'єднаними наркоматами тощо.
III сесія ЦВК СРСР 6 листопада 1923 р. затвердила положення про центральні органи влади СРСР, про Верховний Суд СРСР і тимчасове положення про місцеві фінанси. Проте в процесі будівництва єдиної союзної держави досить часто виникали непорозуміння, наприклад у зв'язку з постановою Президії ВРНГ СРСР про вилучення трестів "Південсталь" і "Південмаштрест" з відання українського Раднаргоспу та підпорядкування їх ВРНГ СРСР. Українська економічна рада заявляла про свою незгоду з рішенням Президії ВРНГ СРСР. Серйозні зауваження викликав порядок проходження проектів загальносоюзних декретів. Показово, що проти українських зауважень першим щоразу виступав ЦК КП(б)У, намагаючись показати свою відданість союзному партійному центру.
Напередодні II з'їзду Рад відбулися з'їзди Рад союзних республік, які схвалили Конституцію СРСР.
Зокрема, питання про союзну Конституцію було розглянуто 19 січня 1924 р. на VIII Всеукраїнському з'їзді Рад, який прийняв постанову про її ратифікацію. 31 січня 1924 р. Основний Закон (Конституцію) СРСР остаточно затвердив II з'їзд Рад Союзу РСР.
Утворення Союзу РСР, прийняття союзної Конституції 1924 р. диктували необхідність перебудови державного апарату УСРР. Процес реорганізації охопив усі основні ланки державного механізму, знайшовши своє закріплення у новому тексті Конституції УСРР 1925 р. і у подальших змінах Основного Закону.
Найвищі органи державної влади і управління УСРР. Аналіз діяльності Всеукраїнських з'їздів Рад за цей період свідчить, що з'їзд був верховним органом влади УСРР. Своїми законодавчими актами Всеукраїнський з'їзд Рад визначав основний напрям діяльності всіх органів української держави як у центрі, так і на місцях. Його рішення мали характер директив і найвищу юридичну силу. Але з утворенням СРСР він мусив керуватися постановами всесоюзних з'їздів Рад, директивами всесоюзних і республіканських з'їздів Комуністичної партії та пленумів ЦК.
Невпинне посилення партійного керівництва усіма державними структурами позначалося і на роботі Всеукраїнських з'їздів Рад. Змінювався партійний склад з'їзду. Якщо на V Всеукраїнському з'їзді Рад (лютий--березень 1921 р.) поряд з більшовиками засідали 13 представників інших партій (УКП, лівих есерів, бунду та ін.), то на VI з'їзді (грудень 1921 р.) їх уже було тільки двоє, а починаючи з VII з'їзду Рад (грудень 1922 р.) представницький орган України стає чисто однопартійним -- більшовицьким. Плюралістична політична система знищується, утверджується монопольне становище РКП(б) і КП(б)У.
Всеукраїнський з'їзд Рад розглядав і розв'язував найважливіші питання відбудови промисловості, сільського господарства, транспорту, торгівлі, фінансів, культурного будівництва тощо. Значне місце в роботі Всеукраїнських з'їздів Рад займали проблеми перебудови державного апарату УСРР у зв'язку із уведенням непу і утворенням Союзу РСР. Історія держави і права України: У 2 ч./За ред. А.Й. Рогожина.--К., 1996. -Ч. 2.
Так, VIII Всеукраїнський з'їзд Рад (січень 1924 р.) накреслив шляхи дальшого розвитку народного господарства України, ратифікував Договір про утворення СРСР і прийняту другою сесією ЦВК СРСР Конституцію Союзу РСР, доручив ВУЦВК переглянути Конституцію УСРР відповідно до союзної Конституції. Черговий IX Всеукраїнський з'їзд Рад (травень 1925 р.) розглянув широке коло питань у галузі господарського і державного будівництва, зміни в Конституції УСРР, викликані організацією у складі УСРР Молдавської АСРР. Починаючи з IX Всеукраїнського з'їзду Рад, на з'їздах стали заслуховуватися доповіді про діяльність уряду СРСР та обиратися від УСРР члени Ради Національностей ЦВК СРСР. З 1926 р. змінилася періодичність скликання Всеукраїнських з'їздів Рад. Відтепер вони збиралися не щорічно, а один раз на два роки.
Х Всеукраїнський з'їзд Рад (квітень 1927 р.) приділив увагу розвитку сільського господарства, необхідним змінам у Конституції УСРР, політиці пожвавлення роботи Рад та ін. І Всеукраїнська конференція КП(б)У (жовтень 1926 р.), виходячи з рішень XIV з'їзду ВКП(б), накреслила ряд заходів щодо прискорення темпів індустріалізації і підвищення питомої ваги важкої промисловості в народному господарстві республіки. Х Всеукраїнський з'їзд Рад, виконуючи ці партійні директиви, повинен був конкретизувати їх і надати їм державно-правової форми.
XI з'їзд Рад у травні 1929 р. вже мав змогу підбити підсумки індустріалізації і затвердити перший п'ятирічний план розвитку народного господарства УСРР. На цьому ж з'їзді було прийнято нову Конституцію Української СРР.
Всеукраїнський Центральний Виконавчий Комітет (ВУЦВК) як вищий орган державної влади УСРР у період між Всеукраїнськими з'їздами Рад у цей час відігравав важливу роль.
У зв'язку з остаточним затвердженням у січні 1924 р. Конституції СРСР необхідно було внести відповідні зміни в компетенцію найвищих органів державної влади союзних республік. В Україні для вирішення такого завдання важливе значення мало Положення про ВУЦВК від 12 жовтня 1924 р. Воно визначало порядок обрання ВУЦВК, строк повноважень, періодичність скликання сесій (не менше трьох разів на рік), основні принципи організації і діяльності Президії ВУЦВК. Цей законодавчий акт вперше прямо вказував, що Президія ВУЦВК в період між сесіями ВУЦВК є
вищим законодавчим, виконавчим та розпорядчим органом влади УСРР.
Важливе місце посідав також затверджений постановою ВУЦВК у липні 1926 р. Наказ про порядок роботи Президії ВУЦВК, який визначав її склад і регламентував порядок скликання і ведення засідань тощо. Один з розділів Наказу присвячувався Малій Президії ВУЦВК, що відігравала роль внутрішнього допоміжного і підготовчого органу.
У 1926--1929 рр. ВУЦВК, як і Всеукраїнський з'їзд Рад, чимало уваги приділяв розвитку промисловості (курсу на індустріалізацію), сільському господарству, культурному будівництву. Так, 23 листопада 1926 р. ВУЦВК своєю постановою доручив уряду УСРР вжити необхідних заходів до повного здійснення загальної освіти дітей віком 8--11 років. Багато уваги ВУЦВК приділяв питанням державного будівництва, удосконаленню роботи місцевих органів влади. ВУЦВК заслуховував -на своїх сесіях звітні доповіді окружних виконкомів, райвиконкомів та окремих сільрад.
Рада Народних Комісарів і народні комісаріати УСРР. Утворення СРСР і "затвердження його Конституції" призвели до серйозних змін у системі органів державного управління Української СРР.
12 жовтня 1924 р. було затверджено нове Положення про Раднарком УСРР, згідно з яким він визнавався виконавчим і розпорядчим органом державної влади України. До складу Раднаркому УСРР входили: голова РНК, його заступники, наркоми (землеробства, фінансів, внутрішньої торгівлі, праці, внутрішніх справ, юстиції та прокуратури республіки, робітничо-селянської інспекції, освіти, охорони здоров'я, соціального забезпечення), голова ВРНГ, уповноважені наркоматів СРСР при УСРР. Визначалося коло осіб, котрі могли брати участь у роботі Раднаркому УСРР із правом дорадчого голосу. Слід зазначити, що Положення 1924 р. уперше так докладно визначило склад Раднаркому УСРР. Чітко були означені і предмети відання Раднаркому УСРР.
Значно розширилась нормотворча робота Раднаркому УСРР у 1926--1929 рр. За цей період він видав велику кількість важливих постанов як самостійно, так і спільно з ВУЦВК.
Уряд України повинен був звітувати перед союзними органами. Президія ЦВК СРСР мала право скасовувати рішення українських установ. Траплялися випадки, коли республіка опротестовувала перед ЦВК СРСР рішення союзних органів, які порушували суверенні права УСРР. Із утворенням СРСР виникла необхідність внести зміни до системи органів галузевого управління всіх союзних республік, у тому числі і УСРР. У цей час наркомати Союзу РСР поділялися на дві групи: загальносоюзні (злиті) -- єдині для всього Союзу і об'єднані (директивні), органами яких у союзних республіках були однойменні наркомати. До загальносоюзних належали наркомати: закордонних справ, військових і морських справ, зовнішньої торгівлі, шляхів сполучення, пошт і телеграфів.
Другу групу наркоматів становили: Вища рада народного господарства, наркомати продовольства, праці, фінансів, робітничо-селянська інспекція (РСІ).
Республіканськими залишались наркомати земельних справ, охорони здоров'я, соціального забезпечення, освіти, внутрішніх справ, юстиції.
Виходячи з такого розподілу наркоматів, ВУЦВК у вересні 1923 р. схвалив постанову "Про перетворення центральних установ". Наркомзаксправ УСРР був реорганізований в управління уповноваженого Наркомату закордонних справ СРСР в Україні. В той же час управління уповноважених наркомату фінансів РСФРР і наркомату праці РСФРР при Раднаркомі УСРР перетворювались відповідно в народні комісаріати фінансів і праці УСРР. У листопа Історія України. Нове бачення: У 2т. /Зазаг. ред. В.А. Смолія.--К., 1996. -- Т.2.ді 1923 р.
Укрекономраду реорганізували в Українську економічну нараду при Раднаркомі УСРР. Розвиток торгівлі за умов непу викликав необхідність створення наркомату торгівлі УСРР. У червні 1924 р. був ліквідований наркомпрод УСРР, а його апарат переданий наркомвнуторгу УСРР. Збирання єдиного сільськогосподарського податку покладалося на наркомат фінансів УСРР та його органи.
У серпні 1923 р. наркомат держконтролю УСРР було реорганізовано в наркомат робітничо-селянської інспекції.
Всі ці перетворення вели в кінцевому підсумку до посилення централізації в управлінні. Особлива роль в цьому належала загальносоюзним наркоматам -- наркоматам з "безроздільною владою".
Надійними провідниками директив союзного центру були і директивні наркомати.
Практична робота по перебудові держапарату створила умови для вироблення Загального положення про народні комісаріати УСРР, яке було затверджено ВУЦВК 12 жовтня 1924 р.
Закріпивши систему органів галузевого державного управління, Загальне положення визначало 11 народних комісаріатів, розподіляло наркомати на загальносоюзні і директивні, визначало статус уповноважених загальносоюзних наркоматів при уряді УСРР, перелічувало предмети відання та межі повноважень наркоматів УСРР.
Надалі РНК УСРР здійснювала великий обсяг роботи в галузі керівництва народним господарством республіки. Так, чимало уваги приділялося Вищій Раді Народного Господарства УСРР, під керівництвом якої перебувала вся республіканська і місцева промисловість України. З квітня 1929 р. було затверджено Положення про ВРНГ, в якому докладно визначалася її структура.
У 1927--1929 рр. було прийнято ряд положень про наркомати землеробства, фінансів, торгівлі, соціального забезпечення, юстиції тощо, де чітко визначалися права, обов'язки і структура народних комісаріатів.
13 липня 1927 р. ВУЦВК і Раднарком УСРР ухвалили постанову про розширення прав робітничо-селянської інспекції. Рішення наркомату РСІ УСРР ставали тепер остаточними і обов'язковими для всіх державних установ і підприємств. 23 січня 1929 р. було прийнято Положення про народний комісаріат РСІ УСРР. Нове Положення розширило значною мірою
компетенцію РСІ, надавало широких повноважень: припиняти незаконні розпорядження та дії посадових осіб, знайомитись під час ревізії з документами і матеріалами державних установ і підприємств та ін.
В Україні зростав центральний апарат державного управління. Все більш вагомою в управлінні ставала роль, комуністів, які займали керівні посади. Запроваджувалась практика беззаперечного підпорядкування директивам вищих органів, поступово формувалися елементи адміністративно-командної системи. Бабій Б. М. Союз РСР і роль України в його утворенні. К., 1972.
Таким чином, основою конституційних ідей в українській політичній та правовій думці в більшості своїй були ідеї, спрямовані на реалізацію українським народом свого невід'ємного права на самовизначення і побудову суверенної, національної, демократичної української держави.
ВИСНОВКИРадянська влада, що установлювалася на українських землях, хотіла юридично підтвердити свою прихильність до державної незалежності. З цією метою почалося обговорення української Конституції. Відповідно до постанов ІІІ з'їзду КП(б) У проект першої конституції Української РСР був розроблений Центральним виконавчим комітетом і Радою Народних Комісарів України та схвалений ЦК Компартії України. В основу проекту Конституції УРСР було покладено Конституцію РРФСР.
6 березня 1919 року у Харкові почав роботу ІІІ Всеукраїнський з'їзд Рад. На ранковому засіданні 10 березня було розглянуто і затверджено проект першої Конституції Радянської України. В обговоренні взяли участь представники трьох найбільших фракцій: більшовиків, боротьбистів та лівих есерів. Боротьбисти та ліві есери намагалися змінити характер Конституції в напрямку більшої демократичності: пропонували замінити статтю про диктатуру пролетаріату; статтю 21 п. а), де встановлювалося, що особи, які використовують найману працю з метою одержання прибутків, позбавляються виробничого права. Проте дані пропозиції були відхилені найбільшою на з'їзді більшовицькою фракцією.
Викликала дискусію і стаття 4, де йшлося про можливість об'єднання в Міжнародну Соціалістичну Радянську республіку. В. Блакитний від імені лівого крила боротьбистів запропонував доповнення, яке, на його думку, повинно було гарантувати захист національної культури за умов політичних перетворень.
Позиції боротьбистів та лівих есерів щодо державного будівництва в Україні принципово не відрізнялися. Акцентуючи увагу на захисті національної культури, В. Блакитний водночас пропонував доповнити ст. 4 прагненням УСРР знищити «всі державні кордони, які ділять пролетаріат різних країн і націй».
Майже всі зауваження та пропозиції були відхилені більшовиками. Саме з ініціативи бюро комуністичної фракції ІІІ Всеукраїнський з'їзд Рад 10 березня 1919 року прийняв першу Конституцію Української Соціалістичної Радянської Республіки. Остаточна її редакція прийнята Всеукраїнським Центральним Виконавчим Комітетом на засіданні 14 березня 1919 року. Цей основний закон, як і Конституція РРФСР, грунтувався на марксистсько-ленінському вченні про соціалістичну революцію та диктатуру пролетаріату. Тому він був більшою мірою політичним, ніж правовим документом. Державною формою диктатури пролетаріату Конституція визначала Республіку Рад, де вся повнота державної влади належить трудящим у формі Рад робітничих, селянських і червоноармійських депутатів. Це означало, що Республіка Рад проголошена класовою організацією.
Після встановлення на українських землях радянської влади, в Харкові в 1919 році була прийнята Конституція УРСР.
Конституція 1919 р. встановлювала, що УРСР є організація диктатури трудящих і експлуатованих мас пролетаріату та найбіднішого селянства над їх віковим гнобителями і експлуататорами - капіталістами і поміщиками. Завдання диктатури перехід від буржуазії до соціалізму шляхом проведення соціалістичних перетворень та боротьби з контрреволюціонерами.
Після виконання цих завдань планувалося оформлення комуністичного суспільства, зникнення держ., вільні форми життя.
За цей період було, ліквідація приватної власності на землю і всі приятельства призводить влада за робочим класом, всі пільги і права робітникам, захист завоювань соціальної революції.
Конституція України 1919 року визначила принципи побудови радянської влади, її центральних органів - Всеукраїнського З'їзду Рад, Всеукраїнський Центр Виконавчого Комітету, Ради Народних Комісарів, організація влади на місцях.
У цій конституції Декларація прав і обов'язків трудящих, експлуатованого народу. Постанова про герб і прапор України.
Але, документ під кутом зору вимог теорії конституціоналізму можна вважати конституцію досить умовно, вона були скоріше квазі-конституцієй. Така оцінка конституції радянського типу пов'язана з тим, що вони:
По-перше, встановлювала неналежним чином організовану (радянську) модель влади, яка заперечувала принцип поділу влади та незалежне правосуддя.
Конституювання Рад як єдиної основи всієї державної влади, які діють за принципом «працюючі корпорації», забезпечуючи поєднання законодавчої та виконавчої державної роботи, сприяло підміні представницьких органів (які через специфічні організаційні форми роботи фактично працювали 2-3 дні на рік) вузькокорпоративними президіальними або виконавчими органами.
Такий конституційний статус Рад свідчив про їх використання як своєрідних лаштунків для маскування партійної диктатури. Про це свого часу відверто говорив И. Сталін, характеризуючи комуністичну партію як ядро влади, спрямовуючу силу в механізмі держави, відводячи при цьому Радам роль приводів і важелів, які повинні забезпечувати з'єднання трудящих з партією;
По-друге, конституція України радянського періоду мала повністю відтворювати структуру та положення Конституції СРСР, важливе місце серед яких посідали ідеологічні настанови щодо суспільного ладу, диктатури пролетаріату, завдань комуністичного будівництва тощо;
По-третє, радянська конституція регулювали відносини людини і держави на засадах колективістської (класової) концепції прав людини без належного врахування міжнародних норм у галузі прав людини та надійного гарантування прав і свобод людини і громадянина.
СПИСОК ВИКОРИСТАННОЇ ЛІТЕРАТУРИ1. Бабій Б.М. Українська радянська держава в період відбудови народного господарства (1921-1925 рр.).-К., 1961.
2. История государства и права Украинской ССР / Отв. ред. Б.М. Бабий,-- К., 1976.
3. Історія держави і права України: У 2 ч. / За ред. А.Й. Рогожина.-- К., 1996.-- 4.2.
4. Історія України. Нове бачення: У 2т. -- К., 1996.--Т. 2.
5. Образование Союза Советских Социалистических Республик.-- М., 1972.
6. Рибалка І.К., Довгопол В.М. Історія Української РСР. Епоха соціалізму-- К., 1982.
7. СлюсаренкоА.Г., ТоменкоМ.В. Історія української конституції. -- К., 1993.
8. Усенко И.Б. Первая кодификация законодательства Украинской ССР-- К., 1989.
9. Хрестоматія з історії держави і права України: У 2 т. -- К., 1996. -- Т. 2.
10. Верк Н. История советского государства.-- М., 1997.
11. Гурвич Г.С. История Советской Конституции.-- М., 1923.
12. Из истории советского государства й права.-- М., 1989.
13. Исаев И.А. История государства й права России.-- М., 1996.
14. История государства й права Украинской ССР / Отв. ред. Б.М. Бабий.-- К„ 1976.
15. Історія держави і права України: У 2 ч./За ред. А.Й. Рогожина.--К., 1996. -Ч. 2.
16. Історія України. Нове бачення: У 2т. /Зазаг. ред. В.А. Смолія.--К., 1996. -- Т.2.
17. Кулъчицъкий B.C. Утворення Української радянської республіки.-- Львів, 1957.
18. МалицкийАІІ. Советская Конституция. --Харьков, 1925.
19. Чистякова.И. Конституция РСФСР 1918 года.- М., 1984.
20. Винниченко В. К. Боротьба за незалежність України // Історія філософії України: Хрестоматія. -- К.: Либідь, 1993.
21. Винниченко В. Из дневников // Дружба народов. -- 1989. -- № 12.
22. Драгоманов М. Чудацькі думки про українську національну справу // Історія філософії України: Хрестоматія. -- К.: Либідь, 1993.
23. Драгоманов М. Вибране. -- К.: Наук, думка, 1991.
24. Михаила Грушевского // Государство и право. -- 1992. -- № 4.
25. Костомаров М. I. Книги буття українського народу. Дві руські народності // Історія філософії України: Хрестоматія. -- К.: Либідь, 1993.
26. Литвинов В. Д. Исторические взгляды Станислава Ориховского // Человек и история в средневековой философской мысли русского, украинского и белорусского народов: Сб. науч. трудов. -- К.: Наук, думка, 1987.
27. Литвинов В. Д. Проблема государства в трудах Ст. Ориховского // Отечественная мысль эпохи средневековья: Сб. науч. трудов. -- К.: Наук, думка, 1987.
28. Ничик В. М. Образ идеального властителя в сочинениях Петра Могилы // Человек и история в средневековой философской мысли русского, украинского и белорусского народов: Сб. науч. трудов. -- К.: Наук, думка, 1987.
29. Оріховський-Роксолан С. Напучення польському королю... // Історія філософії України: Хрестоматія. -- К.: Либідь, 1993.
30. Пащук А. І, Суспільний ідеал І. Вишенського // Від Вишенського до Сковороди: 36. наук, праць. -- К.: Наук, думка, 1992.
31. Шульженко Ф. П. Держава і право в суспільно-політичній думці України: основні етапи розвитку. -- К., 1995.
32. Стецюк Н. Конституция Украины как нормативно-правовой акт и политический документ (к характеристике свойств) / / Вестник Львовского института внутренних дел: Сборник / Гол.ред. В. Л. Регульский .- Львов: Львовский институт внутренних дел при навсего Украины, 2000 .- № 1. С.263-268
33. Стецюк Н. Права человека в конституционных проектах украинских ученых, общественных деятелей, политических партий и движений первой четверти ХХ века / / Вестник Львовского института внутренних дел: Сборник / Гол.ред. В. Л. Регульский .- Львов: Львовский институт внутренних дел при навсего Украины, 2000 .- № 2. С.58-64.
34. Таранов А. П. -- Історія конституції Української Радянської Соціалістичної Республіки. -- Видавництво академії наук Української РСР. -- Київ -- 1957 р.
35. Українська Радянська Енциклопедія. -- том. 5.-Головна редакції Української Радянської Енциклопедії. -- Київ -- 1980 р.
36. Дубина К. К. -- История Украинской ССР. -- том. 2. -- Издательство «Наукова думка».-Киев -- 1969 г.
37. Слюсаренко А. Г. , Томенко М.В. -- Історія Української Конституції. -- Київ -- 1993.
38. Політичний словник. Редакція: В. К. Врублевський, В. М. Мазур, А. В. Мяловицький. Видання друге. Головна редакція УРЕ. Київ. 1976. стор. 258.
39. Шаповал В. Проблеми розвитку конституційної юрисдикції в Україні // Вісник Конституційного Суду України. -- 1998. -- № 2. -- С. 45-53.
40. Шаповал В. Становлення конституціоналізму в Україні: проблеми теорії // Право України. -- 1998. -- № 5. -- С. 25-29.
41. Шаповал В. Теоретичні проблеми реалізації норм Конституції України // Право України. -- 1997. -- № 6. -- С. 3-7.
42. Шаповал В., Баранчук В. Питання форми державного устрою в українській політико-правовій думці (друга половина XIX - поч. XX ст.) // Вісник Академії правових наук України. -- 1996. -- № 6. -- С. 97-104.
43. Швидько Г. К. Історія держави і права України (Х - початок ХІХ століття): Навчальний посібник. -- Дніпропетровськ: Вид-во Дніпропетр. ун-ту, 1998. -- 176 с.
44. Шевчук В. П., Тараненко М. Г. Історія української державності: Курс лекцій. -- К.: Либідь, 1999. -- 478 с.
45. Шевчук С. Основи конституційної юрисдикції. -- К.: Український центр правничих студій, 2001. -- 299 с.
46. Шемшученко Ю. Проблеми розбудови української державності // Право України. -- 1997. -- № 1. -- С. 26-29.
47. Шемшученко Ю. Теоретичні засади реалізації Конституції України // Вісник Академії правових наук. -- 1997. -- № 4. -- С. 12-21.
48. Шемшученко Ю. Теоретичні засади розвитку українського парламентаризму // Віче. -- 1997. -- № 12. -- С. 23-29.
49. Штайнбергер Х. Структурные элементы западноевропейской конституционной юрисдикции // Современный немецкий конституционализм. -- М., 1994. -- С. 21-43.
50. Шульженко Ф. П., Наум М. Ю. Історія вчень про державу і право. Курс лекцій. -- К.: Юрінком Інтер, 1997. -- 192 с.
51. Шульженко Ю. Л. Конституционный контроль в России. -- М.: ИГП РАН, 1995. -- 175 с.
52. Юридический энциклопедический словарь / Под общ. ред. В. Е. Крутских. -- 3-е изд., перераб. и доп. -- М.: ИНФРА-М, 2000. -- 450 с.
53. Юридична енциклопедія: В 6 т. / Редкол.: Ю. С. Шемшученко (голова редкол.) та ін. -- К.: “Укр. енцикл.”, 1998. -- Т. 1. -- 672 с.
54. Юридична енциклопедія: В 6 т. / Редкол.: Ю. С. Шемшученко (голова редкол.) та ін. -- К.: “Укр. енцикл.”, 1998. -- Т. 2. -- 744 с.
55. Эбзеев Б. С. Конституция. Правовое государство. Конституционный Суд: Учебное пособие для вузов. -- М.: Закон и право, ЮНИТИ, 1997. -- 349 с.
Страницы: 1, 2, 3, 4, 5, 6, 7, 8
