Початок війни на Тихому океані. Вступ у війну Японії та США
Розповідь учителя.
Після підписання Троїстого пакту (1940 р.) Японія проводила активну загарбницьку політику в Азії. Японські мілітаристи захопили частину Китаю, а після поразки Франції підписали угоду з урядом А. Петена (липень 1941 р.) про право створення баз у француз колоніях -- Лаосі, В'єтнамі, Камбоджі. Проникнення японців до Індокитаю спонукало США до заморожування японських капіталів в американських банках і до ембарго на постачання до Японії нафти.
Рішення США підтримали Велика Британія та Голландія, Унаслідок цих заходів обсяг японської зовнішньої торгівлі скоротився на 3/4, а імпорт нафти -- на 9/10. Економіка Японії опинилася під загрозою краху. 2 липня 1941 р. керівництво країни прийняло рішення «просуватися на Південь», тобто захопити країни Південної і Південно-Східної Азії. Японія вирішила вступити у боротьбу з США за панування на Тихому океані.
Ще в серпні 1940 р. Головнокомандуючий японським флотом адмірал І. Ямамото в розмові з прем'єр-міністром принцом Каное зауважив: «У перші шість місяців війни проти США і Англії я буду діяти стрімко і продемонструю послідовність перемог. Але я повинен попередити: якщо війна продовжиться два або три роки, у мене немає ніякої впевненості у кінцевій перемозі». Досвідчений адмірал виявився правий, проте він не побачив кінця своїх застережень. Він загинув в 1943 р. у літаку, який був збитий американськими винищувачами.
Японський флот непоміченим підійшов до Гавайських островів і 7 грудня 1941 р. атакував з авіаносців американську військову базу Перл-Харбор. Американці втратили 19 військових кораблів, 272 літаки і понад 3 тис. військовослужбовців. Таким чином, Японія одним раптовим ударом на певний час здобула перевагу на морі й захопила стратегічну ініціативу. 8 грудня США і Велика Британія оголосили війну Японії. Німеччина та Італія заявили про свій намір воювати зі Сполученими Штатами. Отже, наприкінці 1941 р. всі великі держави були втягнуті в світову війну.
У той же день японці почали просуватися углиб території Таїланду (став союзником Японії), Англійської Малайї (тепер Малайзія) та Бірми. Одночасно розпочалась висадка японського десанту в Індонезії, Малайї та на Філіппінах. У грудні 1941 р. було захоплено Гонконг острови Гуам, Уейк, що були важливими опорними базами союзників.
Американський гарнізон на Філіппінських островах без підтримки з повітря і моря був розбитий і капітулював (травень 1942 р.). Втрати сягали 130 тис. осіб.
У лютому 1942 р. капітулювала важлива англійська воєнно-морська база фортеця Сінгапур. Цього ж місяця відбулась морська битва в Яванському морі, де японці знищили з'єднану англо-американо-голландську ескадру. Після цього японські війська швидко окупували всі острови Індонезії, навесні 1942 р. висадилися у Новій Гвінеї і підійшли до берегів Австралії.
Таким чином, було загарбано значну територію з населенням 150 млн.. осіб і величезними природними багатствами. Союзники втратили тільки сухопутних військ понад 300 тис. військових, Японія -- 20 тис. Продовжуючи наступ в Індії, на Австралію та на загарбані острови Тихого океану, Японія намагалась оволодіти всіма важливими стратегічними пунктами в Азіатсько-тихоокеанському регіоні й примусити США та Велику Британію укласти вигідний для неї мир.
Закріплення вивченого матеріалу
Складіть таблицю
Радянсько-німецький фронт | Африканський та Середземноморський фронт | Тихоокеанський театр |
ПІДСУМКИ УРОКУ
1941-1942 були насичені подіями, які стали вирішальними у подальшому ході війни. Хоча країни «осі» ще утримували перевагу, проте їх поразка була неминуча
Домашнє завдання: вивчити записи у зошиті.
Тема 4. Перебіг війни наприкінці 1942 - у 1943 рр.
Задачі уроку: охарактеризувати хід бойових дій на фронтах Другої світової війни в 1943 р., розкрити суть корінного перелому в Другій світовій війні; закріпити навички аналізу і зіставлення історичного матеріалу, уміння розглядати історичні явища в конкретно-історичних умовах; виховувати учнів у дусі патріотизму, національної свідомості та гідності.
Тип уроку: комбінований.
Обладнання: підручник, картосхеми.
І. Оргмомент
ІІ. Перевірка домашнього завдання
ІІІ. Вивчення нового матеріалу
Сталінградська битва, її наслідки і значення.
Курська битва.
Розгром італо-німецьких військ у Північній Африці. Висадка союзників на о. Сицилія та в Італії. Капітуляція Італії.
Тегеранська конференція, її рішення та значення.
Бойові дії на Тихому океані
IV. Підсумки уроку
VI. Домашнє завдання
ХІД УРОКУ
І. Оргмомент
ІІ. Перевірка домашнього завдання
Бесіда за питання.
1. Яким було воєнно-політичне становище країн Європи на середину 1941 р.?
2. Розкрийте воєнно-стратегічні наміри СРСР і Німеччин передодні війни.
З. Назвіть причини перемог та поразок німецьких військ на радянсько-німецькому фронті в 1941--1942 рр.
4. Як утворилась Антигітлерівська коаліція?
5. Як розгорталися бойові дії в Тихоокеанському регіоні?
6. Охарактеризуйте хід бойових дій у Північній Африці в 1941-1942. Які фактори впливали на перебіг подій на фронті?
ІІІ. Вивчення нового матеріалу
Сталінградська битва, її наслідки і значення.
Розповідь учителя.
Сталінградська битва -- одна з найбільших і найважливіших операцій Другої світової війни. Умовно її можна поділити на два періоди. Перший -- це наступ німецьких військ і вихід їх до Волги й на Північний Кавказ. Другий -- контрнаступ радянських військ і розгром німецько-італо-румуно-угорського угруповання на Волзі.
Наступ німецьких військ на Сталінград розпочався на далеких підступах до нього, коли п'ять добре озброєних німецьких армій і три армії Італії, Румунії та Угорщини перейшли в наступ з харківського напряму, форсували Сіверський Донець і Дон. 25 серпня 1942 р. 6-та німецька армія досягла західних околиць міста на Волзі. Окрім неї на Сталінград наступала ще й 4-та танкова армія. Їм і протистояли 38 ослаблених радянських дивізій, із яких 18 були укомплектовані, решта ж, знесилені в попередніх боях, могли лише номінальне вважатися такими.
Стратегічне й політичне значення Сталінградської битви було правильно оцінено радянським командуванням. Вона перетворилася на символ боротьби двох тоталітарних режимів, протистояння лідерів.
14 жовтня німецькі війська після потужної авіаційної та артилерійської підготовки пішли на штурм міста. Почались жорстокі вуличні бої. Обидві сторони зазнали важких втрат. 14 листопада 1942 р. німці почали останній штурм міста: на окремих ділянках їм вдалося пробитися до Волги, але це був їхній останній успіх.
Після запеклих і безплідних спроб штурмом скинути радянські війська у Волгу німецьке командування в середині жовтня змушене було віддати наказ про перехід до оборони.
На той час воєнно-стратегічна ситуація змінилася на користь СРСР. Віддалені комунікації, розтягнутий фронт вимагали від німецьких тилових служб і економіки величезних зусиль. Тотальні мобілізації знекровили німецькі підприємства, на місце кваліфікованих робітників ставали остарбайтери і особи, депортовані з Франції та інших окупованих країн Європи. Водночас економіка СРСР у другій половині 1942 р. безперервно нарощувала випуск воєнної продукції. Шляхом жорсткої дисципліни й експлуатації сталінський режим спромігся у короткий термін налагодити діяльність могутнього військово-промислового комплексу за Уралом. Старі люди, жінки, діти, що замінили біля верстатів мобілізованих на фронт робітників, самовіддано працювали, згуртовані гаслом: «Усе для фронту, усе для перемоги!». Саме їхніми зусиллями в другій половині 1942 р. було випущено 15,8 тис. бойових літаків, 13,6 тис. танків, 15,6 тис. гармат.
На кінець осені 1942 р. склалися сприятливі умови для переходу радянських військ у наступ. Головний удар передбачалося завдати військами Калінінського і Західного фронтів у районі Ржева--В'язьми--Сичовки, у напрямі до Ризької затоки. Тут було зосереджено 2 млн.. солдатів, 3,3 тис. танків, 1 тис. літаків, 24 тис. гармат і мінометів. 25 листопада 1942 р. це угруповання мало перейти в наступ.
Для забезпечення головного удару передбачалось на шість днів раніше здійснити відволікаючий удар у районі Сталінграда. Відповідно до плану «Уран» 19 листопада 1942 р. радянські війська силами трьох фронтів -- Південно-Західного, Сталінградського і Донського -- перейшли в контрнаступ, завдавши флангових ударів.
У вирішальний момент Сталінградської битви перевага в живій силі й техніці вже була на боці Червоної Армії.
23 листопада 1942 радянські війська замкнули кільце навколо 330 тис німців. Гітлер наказав триматися до останнього.
Після відмови фельдмаршала Ф. Паулюсу (присвоївши це звання, Гітлер у телеграмі натякнув, що жодний з німецьких фельдмаршалів не здавався у полон) капітулювати почалося знищення оточених німецький військ, деморалізованих, змучених голодом і холодом. Не дивлячись на заборону Гітлера 30 січня 1943 Паулюс підписав акт капітуляції. 2 лютого припинили опір останні оточені загони гітлерівців: 100 тис із 330 тис. здалися в полон, інші загинули. Загальні втрати гітлерівців становили 1,5 млн. осіб, майже 3,5 тис танків, 12 тис. гармат і мінометів, 3 тис. літаків. Від такої поразки німецька армія вже не змогла отямитись. ініціатива на Східному фронті перейшла до СРСР. У Другій світовій війні стався корінний перелом.
Історичне значення Сталінградської битви.
- Поклала початок корінного перелому в ході Великої Вітчизняної та Другої світової війн.
- Розгром ворога завдав удару по військовій машині Ш рейху, престижу німецької армії, моральному духу вермахту.
- Почався загальний наступ радянських військ від Ленінграда до Кавказу.
- Було нанесено удар по фашистському блоку загалом. Японія і Туреччина відмовилися вступити у війну проти СРСР. Керівництво Румунії та Італії (їхні армії були серед тих, що були розгромлені під Сталінградом), а також Угорщини і Фінляндії почали шукати виходу з війни.
- Поразка фашистів та їх союзників стала могутнім імпульсом для активізації антинацистського та національно-визвольного рухів, сприяла консолідації сил Антигітлерівської коаліції.
У той час, як під Сталінградом було здобуто блискучу перемогу, Ржевсько-Сичовська операція зазнала повного провалу. За 23 дні боїв на цьому напрямі радянські війська втратили 215 тис. осіб убитими і пораненими. Згодом Сталінградська операція була оголошена головною, а Ржевсько-Сичовська -- відволікаючою.
Курська битва
Розповідь учителя.
У січні 1943 р. радянські війська досягли ще одного значного успіху -- було прорвано блокаду Ленінграда, а на заході Червона Армія підійшла до Смоленська.
12 січня 1943 р. війська під командуванням генерала П. Голікова перейшли в наступ з-під Воронежа в загальному напрямі на Харків. 7 лютого було звільнено Курськ, а 9 февраля -- Бєлгород. Війська під командуванням генерала М. Ватутіна оволоділи Ізюмом і створили загрозу оточення великого німецького угруповання в районі Харкова. 16 лютого ворог залишив місто.
У другій половині лютого ситуація змінилася. Побоюючись загрози оточення військ, що відійшли з Кавказу й Кубані під Ростов і на Донбас, німецьке командування завдало могутнього контрудару в фланг по розтягнутих військах П. Голікова й М. Ватутіна. Харків, Бєлгород та ряд інших міст знову перейшли до рук ворога. Утворилася величезна орловсько-курська дуга.
Навесні 1943 р. радянсько-німецький фронт від Ленінграда й до Чорного моря стабілізувався. Обидві сторони накопичували сили для літнього наступу. Промисловість безперервно нарощувала випуск усіх видів озброєння
У той самий час німецьке верховне командування вирішило знову заволодіти ініціативою. Відповідно до плану «Цитадель» гітлерівське керівництво ставило завдання розгромити радянські війська на Курському виступі й розгорнути наступ на Москву. Для наступу були створені нові зразки зброї (танки -- «Тигр», «Пантера», само-хідні гармати -- «Фердинанд» тощо), які повинні були забезпечити німецьким військам технічну перевагу, чимало точні відомості про підготов німців до наступу.
Наступ німецьких військ на Курск розпочався 5 липня 1943 р. Радянське командування вчасно визначило напрями наступальних угруповання змогли просунутися з тяжкими втратами на 12 км вглиб розташування армій Центр фронту (командуючий К. Рокоссовськии), і на 40 км Ворнезького фронту (командуючий М. Ватутін). У момент, коли ворог вже втратив значні сили, але ще не встиг перейти до оборони, перейшли у наступ війська Брянського, Степового й Південо-Західного фронтів. Слідом за ними рушили війська Центрального та Воронезького фронтів.
12 липня під Прохорівкою відбулась найбільша танкова битва Другої світової війни. З обох боків у ній брало участь 1,2 тис. танків і самохідних гармат (800 радянських і 400 німецьких). Німецькі війська за один день втратили сотні танків і 10 тис. солдатів. Цього ж дня змінився характер усієї Курської битви, радянські війська перейшли в рішучий наступ. Ламаючи опір ворога, 5 серпня вони звільнили Орел (операція «Кутузов») і Бєлгород, 23 серпня прорвалися до Харкова (операція «Румянцев»).
Курська битва засвідчила, що ініціатива повністю належить радянським військам. Вона ознаменувала завершення корінної перелому в ході Другої світової війни. Перемога на Курській дузi досягнуто дорогою цнною: 863 тис. солдатів, 6 тис. танків, 1.6 тис. літаків. Німецька армія втратила 500 тис солдатів, 1,3 тис танків, 1 тис літаків. Червона Армія мала значні резерви, у той час як міць вермахту була підірвана.
Історичне значення Курської битви
Були розгромлені кращі дивізії гітлерівців
Стратегічна ініціатива остаточно перейшла до Червоної Армії, почався загальний наступ радянських військ по всьому фронту
Завершився корінний перелом у ході Другої світової війни
Були закладені передумови до висадки англо-американських віськ і розпаду німецького блоку
Робота з документами.
Спираючись на оцінки учасників подій та їх сучасників дайте історичну оцінку подіям Курської битви. Чим була зумовлена перемога радянських військ на Курській дузі?
Маршал бронетанкових військ П. Ротмістров. «День битви під Прохорівкою 12 липня 1943 р. був днем кризи німецько-фашистського наступу, днем остаточного провалу планів німецького генералітету на проведення наступальних операцій...»
Маршал Р. Малиновський. «Курська битва за жорстокістю й наполегливістю не мала собі рівних... Потрібно прямо сказати, що в цій страшній сутичці був зламаний становий хребет нацистської армії і фашистська Німеччина остаточно втратила надії на успіх, реально побачила перед собою поразку у війні».
Президент США Ф. Рузвельт. «Нетривалий німецький наступ, початий у перших числах цього місяця, став відчайдушною спробою підняти моральний дух німецького народу. Росіяни не дали себе захопити зненацька... Вони почали здійснювати свої власні наступальні плани. Ніколи ще світ не бачив більшої відданості, рішучості й самовідданості...»
Американський історик М. Кейдин. «Значення Курської битви полягає у такому: коли відбувся останній постріл, рушійні сили війни знаходилися під контролем російської армії, і тепер вона вже диктувала, коли, де і як цю війну вести».
Колишній німецький генерал Г. Гудеріан. «У результаті провалу наступу «Цитадель» ми зазнали рішучої поразки. Бронетанкові війська, поповнені з такими великими труднощами, через значні втрати в людській силі й техніці на тривалий час були виведені з ладу... ініціатива повністю перейшла до противника...»
Колишній німецький фельдмаршал Е. Манштейн. «Операція «Цитадель» була останньою спробою зберегти нашу ініціативу на Сході. З її припиненням, рівнозначним провалу, ініціатива остаточно перейшла до радянської сторони. У цьому відношенні операція «Цитадель» є рішучим, поворотним пунктом війни».
Розгром італійсько-німецьких військ у Північній Африці. Висадка союзників на о. Сицилія та в Італії. Капітуляція Італії
Розповідь учителя.
У жовтні-листопаді 1942 р. у Північній Африці теж відбувся корінний перелом на користь англо-американських союзників. Вирішальна битва відбулася в районі містечка Ель-Аламейн (Єгипет).
У жовтні 1942 р. британські війська під керівництвом генерала Б. Монтгомері, маючи значну військову перевагу, завдали рішучий удар по німецьких та італійських військах. Останні змушені були негайно відійти на захід. У листопаді 1942 р. з протилежного боку Північної Африки (Марокко, Алжир) почалась висадка американських військ під командуванням Д. Ейзенхауера (операція «Торч»). Німецько-італійські війська потрапили в пастку на морському узбережжі в Тунісі. Їх відчайдушний опір і навіть деякі успіхи на лівому фланзі американських військ не змінили загальної розстановки сил, і 13 травня 1943 р. вони капітулювали.
Серйозні поразки, яких зазнали в 1943 р. країни фашистського блоку, стали поштовхом до його розвалу. Першою з війни намагалася вийти Італія. Значні втрати в людській силі та техніці, що їх зазнали держави «осі» в Тунісі (лише полонених близько 130 тис.), сприяли успішному десанту союзних військ на острів Сицилію. Він розпочався у липні 1943 р. висадкою парашутистів і морської піхоти. Слідом на транспортних суднах прибували дивізії 7-ї американської та 8-ї англійської армій під командуванням Дж. Паттона і Б. Монтгомері. Загальне керівництво операцією здійснював амер генерал Ейзенхауер. Після тривалих боїв, що велися зі змінним успіхом, залишки нім частин евакуювався на Апеннінський півострів, а солдати Монтгомері та Патона знищили останній рубiж німців у Сицилії порт Мессіна.
Патон прийняв капітуляцію міста не дочекавшись туди приїзду англійського представника. Цим він викликав незадоволення союзника й серйозно ускладнити стосунки з англ. командуванням.
Під впливом поразок 25 липня в Італії відбувся державний переворот за участю короля Віктора Емануїла та маршала Бадольйо. Муссоліні було заарештовано. Король проголошений головнокомандуючим, Бадольйо очолив уряд й став міністром закордонних справ. 8 серпня 1943 новий уряд підписав мирний договір з союзниками.
Приблизно через півтора місяці після ув'язнення Б. Муссоліні на віллі в скелях Абрудьких гір за спеціальною вказівкою фюрера туди прибув загін есесівців й звільнив деморалізованого дуче.
