Головних напрямків було два: на схід, у район Рура, і на південь з метою об'єднатися з військами, що мали висадитися на Середземноморському узбережжі Франції. Намірам союзників протистояв план німецького командування, що передбачав захист Атлантичного валу -- оборонних споруд, розташованих уздовж морського узбережжя Франції. Німецька система оборони Атлантичний вал простягалася від Антверпена до Біскайської затоки й далі уздовж Середземноморського узбережжя Франції (понад 2 тис. км). Проти неї союзники зосередили могутні сили вторгнення: 45 дивізій (1 млн. осіб), які утримувалися 15 тис. літаків і 1 тис. кораблів.
Німецьке угруповання в районі висадки нараховувало 526 тис. содатів, 2 тис. танків, 6,7 тис. гармат і мінометів, 160 боєздатних літаків.
На світанку 6 червня 1944 р., незважаючи на складну штормову обстановку на морі, почалася висадка союзних військ у Нормандії.
Першими висадилися 200 тис. солдатів угруповання військ союзників. Так було відкрито Другий фронт у Європі. Хоча союзники забезпечили собі величезну перевагу в повітрі й деморалізували німців нищівними бомбардуваннями, їм не вдалося виконати план першого дня. Їхні втрати становили майже 5 тис. осіб. Особливо постраждали повітряно-десантні частини. Невдовзі війська союзників звільнили від німців півострів Котантен захопили стратегічно важливі порти Шербур і Канн. Союзники остаточно перехопили ініціативу, коли генералу Б. Монтгомері вдалося розгромити німецькі танкові й механізовані частини в районі Фалес--Аржантан.
Виконання союзниками плану «Енвіл» по висадці десанту на півдні Франції довго відкладалося. Лише 15 серпня 1944 р. повітряний і морський десант висадився в районі Сен-Тропеза і Канн. У тилу німців діяли багатотисячні загони партизанів (макі). Після того як французькі дивізії оточили Тулон і Марсель із суші, а флот перетнув вихід до моря, німецькі гарнізони капітулювали. Французькі війська пішли слідом за американськими, що рухались у напрямку Ліона. Звільнивши Діжон, французи з'єдналися з американською армією. Наступ на півдні був найбільш вдалою операцією. Союзники мінімальними втратами (1,3 тис. осіб) ущент розгромили німецьке угруповання (у полон було взято 47 тис. солдатів).
Зверніть увагу!
Завершальний етап війни в Європі характеризувався надзвичайною політизацією дій як союзних лідерів на заході, так і радянського керівництва на сході. Походом на Балкани, що не мав воєнно-стратегічного значення, окрім протистояння планам В. Черчилля, Й. Сталін прагнув забезпечити собі політичні переваги в ході післявоєнного врегулювання в Європі. У свою чергу В. Черчилль також мріяв про те, щоб союзники першими опинилися у Відні й Берліні й таким чином вирішили долю Німеччини та країн Дунайського басейну. Зрештою Й. Сталін і В. Черчилль восени 1944 р. на переговори у Москві досягли домовленості про розподіл сфер впливу у Східній Європі.
Ейзенхауер не планував вести бої за Париж, прагнув обійти його. Оскільки Париж для французів став символом національної величі, духовним центром країни і вузловим пунктом її комунікацій, французи бажали звільнити його своїми силами. У той час як розгорталися події на півдні Франції, війська союзників підійшли до Парижа.
У серпні в Парижі розпочався страйк залізничників, а наступними днями партизани й підпільники захопили цілі квартали міста. Паризький комітет визволення віддав наказ про збройне повстання. Коли Ш. де Голль одержав звістку про події у Парижі, він негайно звернувся до Д. Ейзенхауера з вимогою надіслати на допомогу повстанцям французьку дивізію. Спочатку Д. Ейзенхауер залишив цю вимогу тимчасового глави французької держави без уваги, але Ш. де Голль домігся свого.
Танки французької дивізії з кровопролитними боями рушили на Париж. На допомогу їм підійшли частини американської піхотної дивізії. Залишки німецького гарнізону капітулювали. Ш. Де Голль наказав частинам генерала Ф. Леклерка влаштувати парад на Єлисейських полях. Франція салютувала бійцям руху Опору, його визнаному керівнику Ш. де Голлю і військам генерала ф. Леклерка.
Після звільнення Парижа почалося повне вигнання німців з території Франції і вихід союзних армій на кордони рейху. Під час визволення Франції з боку союзників загинуло 40 тис. солдатів, було поранено 165 тис., 20 тис. зникли безвісти. Втрати німців склали близько 700 тис. осіб (убиті, поранені, полонені тощо).
Проте німецьке командування зберегло дисципліну, систему керівництва, залишався високим і бойовий дух армії. Німецькі війська відійшли до кордонів рейху.
Англійський фельдмаршал Б. Монтгомері та американський генерал-лейтенант О. Бредлі вважали, що удар, завданий німецьким військам у Франції, створив сприятливі умови для розгрому Німеччини. Вони розробили сміливий план по захопленню мостів у нижній течії річок Маасу і Рейну, що мало відкрити шлях танковим частинам в обхід лінії Зігфріда з півночі й виходу їх на оперативний простір. Вирішальну роль в ході операції мали відіграти повітрянодесантні частини. Цей план був схвалений союзним командуванням як операція «Маркет-гарден». В історію вона увійшла під назвою «Арнемська повітрянодесантна операція» (17--26 вересня 1944 р.). Через збіг обставин (погодні умови, невдале обрання району висадки, несподіване зосередження німецьких танкових частин СС у цьому регіоні запеклий опір німецьких військ операція не досягла своє Мужність, проявлена бійцями англійської 1-ї повітряної дивізії, є героїчною сторінкою англійської армії. запеклий опір німецьких військ операція не досягла свого
Ця операція створила умови для визволення великого портового міста Антверпен у Бельгії, яке стало основним портом військ союзників,
Звільнення країн Східної та Центральної Європи. Антифашистські повстання
Розповідь учителя
У 1944 тисячі радянських людей у солдатській формі перетнули радянський кордон та вперше вони побачили життя в інших країнах. 20 липня радянська армія увійшла на територію Польші, наступного дня обнародувано маніфест Польського комітет у нац. Визволення, до складу якого увійшли прорадянсько налаштовані діячі. Через кілька днів радянський уряд визнав за Комітетом право створювати на визволеній території оргагани польської національної адміністрації. Керівники польського емігрантського уряду в Англії вважали, що в майбутньому уряді країни їм повинно належати не менше, як 80 % місць. Радянський уряд підтримував ПКНВ у його незгоді з цими вимогами.
Прагнучи не втратити свій вплив у звільненій Польщі, емігрантський уряд і його збройні формування (Армія Крайова) прагнули поставити радянське керівництво перед фактом відновлення польської адміністрації. 1 серпня 1944 р. сили, що діяли за вказівками польського уряду в Лондоні, підняли антифашистське повстання у Варшаві.
Його підтримала більшість мешканців міста. Керівники повстання (Т. Бур-Комаровський та ін.) прагнули закріпитися у Варшаві до вступу туди радянських військ. Проте план не був здійснений. Й. Сталін назвав керівників повстання авантюристами і злочинцями. Радянські війська не прийшли на допомогу, а німецькі війська холоднокровне розправилися з повсталими, перетворивши місто на руїни. За 93 дні боїв загинуло 18 тис. повстанців, близько 150 тис. мирних громадян і 25 тис. було поранено. Німецькі втрати становили 17 тис. убитими 9 тис. пораненими, було знищено 200 танків. Тільки в січні 1945 р. Червона Армія звільнила Варшаву від фашистів. Таким чином, із вступом радянських військ у країни Східної Європи в її діях почали чітко простежуватися політичні мотиви. При визволенні Польщі загинуло 600 тис. радянських солдатів.
Успішний розвиток Яссько-Кишинівської операції дав змогу перенести бойові дії на територію Румунії. Радянський уряд виступив із заявою, у якій зазначалося, що СРСР не прагне придбати будь-яку частину румунської території, а має на меті разом з румунами відновити незалежність країни і визволити її від військ нацистів. У разі, якщо румунські війська припинять воєнні дії проти Червоної та погодяться спільно вести визвольну війну проти гітлерівської Німеччини «Червона Армія не роззброюватиме їх, збереже їм повне озброєння і всіма засобами допоможе їм».
Патріотично налаштовані військові Румунії на чолі з королем Міхаєм бойові загони, які їх підтримували, визволили столицю країни Бухарест і утримували місто до підходу радянських військ. Якщо раніше разом із Червоною Армією вела наступ сформована на території СРСР румунська добровольча дивізія їм. Тудора Владимиреску, то тепер у визволенні території країни брали участь й інші румунські загони. Після повалення диктатури генерала І. Антонеску країна повідомила про своє приєднання до Антигітлерівської коаліції. Уже в серпні 1944 р. територію Румунії було визволено.
Визволяючи територію Румунії, підрозділи 3-го Українського фронту вийшли на румунсько-болгарський кордон. Болгарський уряд Наприкінці липня 1944 р. болгарський уряд вступив у секретні контакти з англо-американськими представниками в Каїрі, ставлячи питання про направлення англо-американських військ у Болгарію. 5 вересня радянський уряд зробив заяву. оскільки Болгарія була в стані війни з країнами Антигітлерівської коаліції», то Радянський Союз віднині вважатиме себе в стані війни Болгарією. Переговори в Каїрі було припинено.
Уранці 8 вересня радянські частини готові були відкрити вогонь. Однак, коли передові загони Червоної Армії перейшли болгарський кордон, одна з піхотних дивізій болгарської армії зустріла радянські частини з розгорнутими прапорами і урочистою музикою. Унаслідок вересневого 1944 р. збройного повстання патріотичних сил Болгарії та дій Червоної Армії монархо-фашистський режим у Болгарії було повалено.
Болгарська армія і приєднані до неї партизанські загони, що діяли на території країни, спільно з радянськими військами вибили розрізнені групи німецьких частин, які знаходились у Болгарії, і вийшли на болгаро-югославський кордон.
Кожна з країн, у визволенні якої брала участь Червона Армія, відзначалася своєрідністю політичного становища. Для Югославії характерним був широкий розвиток масової збройної боротьби з гітлерівськими загарбниками та їхніми поплічниками. Народно-визвольна армія Югославії - 400 тис бійців. Наприкінці 1944 розроблено план спільних дій військ 3-го Українського Фронту і підрозділів НВАЮ.
Під час штурму столиці частини увійшли до міста першими. Югославські частини самостійно очистили територію Югославії від німців.
Важкі випробування випали на долю 2-го Українського фронту, який ступив на територію Угорщини. Уряд Угорщини на чолі з диктатором Хорті намагався знайти порозуміння з країнами Антигітлерівської коаліції. Переговори про вихід Угорщини з війни були успішним. Та коли про це стало відомо німецькому командуванню, воно окупувало Угорщину, заарештувало Хорті та посадило нового лідера угорських фашистів Ф. Салаші. У результаті цих подій Угорщина залишилась єдиним союзником Німеччини, що воював до кінця війни. Війська вермахту за активної підтримки угорської армії чинили запеклий опір. Окремі частин 2-го Українського фронту потрапили в оточення. Війська втомились, відірвались від баз, зазнавали важких втрат у затяжних боях. Дві спроби оволодіти Будапештом виявилися невдалими. Ставало зрозумілим, що силами одного фронту завдання виконати не вдасться.
У другій половині листопада, форсувавши Дунай, на територію Угорщини з Югославії увійшли війська 3-го Українського фронту, фронти з'єднались, оточивши німецько-фашистське угруповання та угорські війська в районі Будапешта. Боротьба за місто, не припиняючись ні на день, тривала до середини лютого 1945 р., після чого не менш кровопролитна битва відбулася в районі озера Балатон, де німецьке командування організувало останній значний наступ проти Червоної Армії. Лише на початку квітня бої на території Угорщини закінчилися. Після цього радянські війська вступили на територію Австрії і звільнили Відень.
Восени 1944 р. Червона Армія надала допомогу народному антифашистському повстанню в Словаччині, хоча воно зазнало поразки, Тут, у Карпатах, разом з радянськими солдатами за свою батьківщину билися чехословацькі солдати. Було визволено закарпатські землі України і частину районів Словаччини. Остаточно Чехословаччину було звільнено в травні 1945 р. Успішні наступальні дії радянських військ у Східній Європі сприяли звільненню Албанії та Греції, де партизанські армії завдали поразки ворогу.
Визвольна місія Червоної Армії в Європі
Країни | Дата проведення | Назва | |
Румунія | 27 березня-5 жовтня 1944 | Ясько-Кишинівська | |
Болгарія | 8-28 вересня 1944 | Ясько-Кишинівська | |
Югославія | 22 вересня-25 грудня 1944 | Белградська | |
Польша | 17 липня 1944 - 8 травня 1945 | Львівсько-Сандомирська, Варшавська, Вісло-Одерська, Сілезька, Східно-Пруська. | |
Чехословаччина | 22 серпня 1944-11 травня 1945 | Східно-Карпатська, Празька | |
Угорщина | 23 вересня 1944- 4 квітня 1945 | Будапештська | |
Північна частина Норвегії | 7-29 жовтня 1944 | Мурманська | |
Східна частина Австрії | 3 березня -15 квітня 1945 | Віденська | |
Східна частина Німеччини | 12 січня-9 травня 1945 | Східно-Пруська, Берлінська |
«Вахта на Рейні». Останній німецький наступ на Заході
Розповідь учителя.
У жовтні 1944 р. союзники розпочали операцію, мета якої була прорвати лінію Зігфрида, форсувати Рейн і оволодіти Руром - промисловою базою Німеччини. Проте наступ союзників було зупинено.
Війська союзників, які отримували все необхідне зі США та Англії, були прив'язані до роботи атлантичних комунікацій, які у свою чергу залежали від пропускної здатності портів на Півночі Франції, Бельгії, Голландії. Відступаючи, німецькі війська намагалися максимально зруйнувати портові споруди, комунікації. Єдиний великий порт, який залишився майже неушкодженим, був Антверпен. Він знаходився близько до фронту і був ідеальним з точки зору постачання військ союзників.
А. Гітлер, програючи на всіх фронтах, не залишав надій переломити хід війни на свою користь. Великі сподівання він покладав на суперечності між союзниками. З цією метою німці підготували великий наступ на заході в районі Арден. Метою операції було оточення і захоплення союзників біля Антверпена. Німецьке командування, маючи 39 дивізій роти 89 союзницьких, зосередило їх на відносно вузьких ділянках фронту. наступу німців сприяла погода, що не дозволила союзникам скористатися перевагою в авіації. Танки були забезпечені лише на 100 км, розрахунок прориву фронту базувався на несподіваності захоплення пального зі складів з пальним американської армії. німецьке командування створило спецзагони офіцерів на чолі з О. Скорпені, одягнутих у американську форму, які мали просуватися тилами союзників, поширювати паніку і захоплювати важливі склади.
Німецький наступ розпочався 16 грудня 1944 р. і тривав до 26 грудня. Німці просунулися на 90 км углиб оборони союзників і зупинилися. Були вичерпані резерви, особливо пальне. На початку січня німецькі війська завдали ще одного удару в Ельзасі. Склалась ситуація, за якої ні союзники, ні німецькі війська не могли переломити хід боїв на свій бік.
В. Черчілль звернувся до Й. Сталіна з проханням розпочати наступ радянських військ. 12 січня Червона Армія перейшла в наступ на 1200-кілометровій ділянці фронту (Вісло-Одерська операція). Таким чином, останні сподівання А. Гітлера на перелом у ході війни не виправдалися.
Зрозумівши безперспективність подальшого наступу, Гітлер наказав відвести війська на лінію Зігфрида, а найбільш боєздатні частини були спрямовані на радянсько-німецький фронт у район Будапешта.
Запитання на закріплення.
1. Яка мета німецького наступу в Арденах у грудні 1944 р.?
2. Якими були наслідки наступу в Арденах?
3. Чому наступ в Арденах не досяг поставленої мети?
5. Бойові дії на Тихому океані в 1944-1945 рр.
Лютий-вересень 1944 | Наступ союзників у центральній та південно-західній частині Тихого океану | Звільнення Маршаллових і Маріанських островів, Нової Ґвінеі. Об'єднання військ генерала Д. Макартура і адмірала Й. Німіца. Розгром основних сил японського флоту. Початок регулярних нальотів американської авіації на Токіо та Японські острови. Наступ віиськ союзників У Центральній і південно-східній частинах Тихого океану | |
Жовтень-грудень 1944 | Початок наступу на основну лінію японської оборони (ІндонезіяФіліппіни-Курильські острови) | До весни 1945 р. війська союзників звільнили Філіппіни, повністю розгромили японський флот біля о. Лей-те (22 жовтня 1944), перерізали постачання до Японії стратегічних ресурсів і вийшли на підступи до Японії | |
Березень 1944-травень 1945 | Наступ англо-американських і китайських військ у Бірмі | Після тривалих боїв Бірму було звільнено |
На початку 1944 р. США встановили свій контроль над Маршаловими островами, а з часом -- над Маріанськими островами та Філліпінами. 23 жовтня 1944 р. біля острова Лейте (Філіппіни) відбулася найбільша 2 світової війни морська битва між флотом союзників, японцями. У ній з обох боків брали участь 330 великих кораблів, зокрема 39 авіаносців та 21 лінкор. У результаті чотириденної битви японський флот було розгромлено. Утрати Японії становили 4 авіаносці 3 лінкори та велику кількість менших суден, а також сотні літаків.
До літа 1945 р. японці повністю втратили контроль над Індонезією та частиною Індокитаю. Остаточний розгром Японії вимагав значної підтримки сил з Європи, допомоги США та Англії, а також СРСР.
