Міжбанківські розрахунки - це система здійснення і регулю-вання платежів за грошовими внесками і зобов'язаннями, які виникають між банківськими установами в процесі діяль-ності їх.
Вдосконалення платіжної системи в Україні вирішується створенням і розвитком електронної системи міжбанківських розрахунків. Електронні міжбанківські розрахунки становлять собою розрахунки із застосуванням електронних засобів при-ймання, передавання, обробки та захисту інформації. В Україні діє система електронних платежів Національного банку України (СЕП НБУ) -- державна система міжбан-ківських розрахунків.
Міжбанківські розрахунки можуть здійснюватися через систему електронних платежів НБУ; власну внутрішньобанківську платіжну систему, прямі кореспондентські відноси-ни між комерційними банками.
Міжбанківські безготівкові розрахунки здійснюються через банки за допомогою кореспондентських відносин, що зумовлюють ведення кредитними установами кореспондентських рахунків.
Кореспондентський рахунок -- це рахунок одного банку, відкритий в іншому банку, для обліку розрахунків, що виконує одна кредитна установа за дорученням і на кошти іншої кре-дитної установи на підставі укладеного між ними кореспон-дентського договору. Кореспондентський договір є угодою між двома або кількома кредитними установами про здійснен-ня платежів і рахунків однією з них за дорученням ї на кошти іншої.
На підставі кореспондентських рахунків міжбанківські розрахунки можуть здійснюватися такими способами:
-- відкриттям комерційними банками один одному взаємно кореспондентських рахунків;
-- відкриттям комерційними банками, що не мають безпо-середньо кореспондентських відносин, кореспондентського рахунка в третьому банку. Наприклад, розрахунки через ко-респондентські рахунки, відкриті в Національному банку України, що здійснюються розрахунково-касовими центрами (РКЦ)НБУ;
-- створенням спеціальних клірингових палат, учасники яких провадять зарахування взаємних вимог. Кліринг це система безготівкових розрахунків за товари, цінні папери та надані послуги, що засновані на зарахуванні взаємних вимог. Міжбанківські клірингові розрахунки здійснюються через спеціально створені клірингові палати. Національний банк або великі комерційні банки.
У платіжній практиці розрізняють внутрішній -- міжбанківський та міжнародний валютний кліринг.
Міжбанківський кліринг передбачає систематичні без-готівкові розрахунки між банками зарахуванням взаємних грошових вимог юридичних осіб однієї країни.
Валютний кліринг це спосіб розрахунків у зовнішній торгівлі та інших формах економічних відносин між країнами на підставі міжнародних платіжних угод. Валютний кліринг широко використовується для розрахунків між країнами, коли вони не мають конвертованої валюти.
Форма розрахунків між платником та одержувачем коштів визначається договором, і установи банків не втручаються у ці договірні відносини.
Важливим принципом організації безготівкових розра-хунків є згода власника рахунка (платника) про списання коштів, тобто договірне списання. Однак ця згода потрібна тоді, коли є угода між власником рахунка і обслуговуючим банком про те, що власник рахунка дає доручення про списання коштів. Чинне законодавство також передбачає безспірне стягнення та безакцентне списання коштів з рахунків плат-ників. Безспірне стягнення коштів це примусове списання (стягнення) коштів, що здійснюється стягувачем без згоди платника на підставі документів, передбачених законами, а саме виконавчих документів, рішень податкових органів та визнаних претензій.
Безспірне списання (стягнення) коштів здійснюється на бланку платіжної вимоги, що подається стягувачем до банку. Платіжні вимоги банк стягувача приймає впродовж 10 кален-дарних днів з дати їх складання, а банк платника протягом 30 календарних днів з дати їх складання. Безакцентне списан-ня коштів це захід приватно-публічного характеру, при якому в установлених випадках здійснюється списання коштів з рахунка платника без його згоди (без акцепту).
Платіжні вимоги стягувачів на примусове списання (стяг-нення) коштів приймаються банками до виконання незалежно від наявності достатнього залишку коштів на рахунку платни-ка. У разі недостатності коштів на рахунках платіжні вимоги виконуються банками частково в межах наявного залишку коштів платника, а в невиконаній сумі повертаються разом із супровідними документами стягувачам або відповідним органам (податковим органам або державним виконавцям).
Важливу роль у зміцненні розрахункової дисципліни відіграє інститут цивільної відповідальності. За порушення правил здійснення розрахункових операцій банки, платники й отримувачі несуть відповідальність у формі відшкодування збитків та сплати неустойки (пені, штрафу), яка передба-чається чинним законодавством та укладеними договорами.
Відповідно до Закону України “Про платіжні системи та переказ грошей в Україні” від 5 квітня 2001 р. банки несуть таку відповідальність перед платниками при здійсненні пере-казу грошей. У разі порушення банком, що обслуговує плат-ника, строків виконання доручення клієнта на переказ цей банк зобов'язаний сплатити пеню у розмірі 0,1 відсотка від суми простроченого платежу за кожний день прострочення, що не може перевищувати 10 відсотків суми переказу, якщо інший розмір пені не обумовлений договором між ними.
У разі порушення банком, що обслуговує отримувача, строків завершення переказу цей банк зобов'язаний сплатити отримувачу пеню у розмірі 0,1 відсотка від суми прострочено-го платежу за кожний день прострочення, що не може переви-щувати 10 відсотків суми переказу, якщо інший розмір пені не обумовлений договором між ними. У такому разі платник не несе відповідальності за прострочення перед отримувачем.
Платник має право на вщшкодування банком, що обслуго-вує отримувача, шкоди, заподіяної йому внаслідок порушення цим банком строків завершення переказу. Отримувач має право на відшкодування банком, що обслуговує платника, шкоди заподіяної йому внаслідок порушення цим банком строків виконання документа на переказ.
У разі помилкового переказу суми переказу на рахунок не-належного отримувача, що стався з вини банку, банк-поруш-ник зобов'язаний негайно після виявлення помилки переказа-ти на рахунок власника коштів суму переказу отримувачу. У противному разі отримувач має право у встановленому зако-ном порядку вимагати від банку-порушника ініціювання пере-казу йому суми переказу за рахунок власника коштів, сплати пені у розмірі 0,1 відсотка вад суми простроченого платежу за кожний день прострочення, починаючи від дати завершення помилкового переказу, яка не може перевищувати 10 відсотків суми переказу.
У разі помилкового переказу з рахунка неналежного плат-ника, що стався з вини банку, банк зобов'язаний переказати відповідну суму грошей з рахунка платника на рахунок нена-лежного платника, а також сплатити неналежному платнику пеню у розмірі відсоткової ставки, що встановлена цим бан-ком по короткострокових кредитах, за кожний день, починаю-чи від дня помилкового переказу до дня повернення суми пе-реказу на рахунок неналежного платника, якщо інша відповідальність не передбачена договором.
У свою чергу, передбачається і відповідальність платника перед банком або іншою установою -- членом платіжної сис-теми, що його обслуговують. Відповідно до Закону України “Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань” від 22 листопада 1996 р. платники грошових .коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за про-строчення платежу пеню у розмірі, що встановлюється за зго-дою сторін (слід зазначити, що дія цього Закону не поши-рюється на порядок нарахування та сплати пені, штрафних санкцій за несвоєчасну сплату податків, податкового кредиту та інших платежів до бюджетів усіх рівнів і позабюджетних фондів).
У разі затримки зарахування грошових надходжень на ра-хунок клієнта банки сплачують на користь одержувачів коштів пеню у розмірі, передбаченому угодою про проведення касово-розрахункових операцій. Розмір встановленої сторона-ми пені обчислюється від суми простроченого платежу, але не може перевищувати подвійної облікової ставки Національно-го банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня. Платники самостійно нараховують пеню за несвоєчасно спла-чені ними суми податкового боргу, оформляючи і подаючи до банку окреме платіжне доручення про сплату пені. Відповідальність за правильність визначеної суми пені, повно-ту і своєчасність її сплати несе платник.
Платник несе відповідальність за відповідність інформації, зазначеної ним у документі на переказ, суті операції, щодо якої здійснюється цей переказ. Платник має відшкодувати банку або іншій установі члену платіжної системи шкоду, заподіяну внаслідок такої невідповідності інформації, також у разі недодержання ним вимог щодо захисту інформації і про-ведення незаконних операцій з компонентами платіжних сис-тем (платіжні інструменти, обладнання, програмне забезпечен-ня тощо). При цьому банк або інша установа -- член платіжної системи, що обслуговує платника, звільняється від відповідальності перед платником за здійснення переказу.
За необґрунтованість примусового списання (стягнення) коштів, недостовірність даних, зазначених у розрахункових документах, стягувачі несуть відповідальність згідно з чинним законодавством та відшкодовують збитки, завдані внаслідок безпідставного примусового списання (стягнення) коштів. Відповідно до ст. 8 Господарського процесуального кодексу України за необґрунтоване списання у безспірному порядку претензійної суми винна сторона сплачує іншій стороні штраф у розмірі 10 відсотків від списаної суми. Банки не несуть відповідальності за достовірність змісту розрахункового документа, оформленого клієнтами, а також за повноту і своєчасність сплати клієнтом податків, зборів та обов'язкових платежів, за ви-нятком випадків, передбачених законодавством.
Усі спори, що виникають між сторонами (банком, платни-ком, отримувачем) при здійсненні переказу, розглядаються у судовому порядку.
2.2. Депозитні та кредитні операції
Для зберігання коштів і проведення розрахунків між учас-никами розрахункових правовідносин в установах банку відкриваються різні за правовим режимом рахунки. Відповідно до чинного законодавства всі юридичні особи всіх форм власності та видів діяльності, а також громадяни України, іноземні громадяни, особи без громадянства, які є суб'єктами підприємницької діяльності, зобов'язані зберігати свої кошти на рахунках в установах банків.
Стаття 6 Закону України “Про платіжні системи та переказ грошей в Україні” від 5 квітня 2001 р. передбачає, що банки мають право відкривати рахунки резидентам України (юри-дичним особам, їх відокремленим підрозділам, фізичним осо-бам), нерезидентам України (юридичним особам -- інвесто-рам, представництвам юридичних осіб в Україні та фізичним особам). Зазначені особи мають право відкривати рахунки в будь-яких банках України відповідно до власного вибору та за згодою цих банків для забезпечення своєї господарської діяль-ності і власних потреб.
Докладно порядок відкриття рахунків та їх режими регу-люється спеціальною Інструкцією про порядок відкриття та використання рахунків у національній та іноземній валюті, затвердженою 18 грудня 1998 р. постановою Правління Національного банку України.
Для відкриття банківського рахунка підприємства подають до установи банку такі документи:
-- заяву на відкриття рахунка встановленого зразка, підписану керівником та головним бухгалтером підприємства;
-- копію свідоцтва про державну реєстрацію в органі ви-конавчої влади, засвідчену нотаріально чи органом, який видав свідоцтво про державну реєстрацію;
-- копію належним чином зареєстрованого статуту (по-ложення), засвідчену нотаріально чи реєструючим органом;
-- копію документа, що підтверджує взяття підприємства на податковий облік;
-- довідку про реєстрацію в органах Пенсійного фонду України;
-- копію довідки про внесення підприємства до Єдиного державного реєстру підприємств, організацій України, засвідчену нотаріально або органом, що видав довідку;
-- копію страхового свідоцтва, що підтверджує реєстрацію підприємства у Фонді соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворю-вань України як платника соціальних страхових внесків, засвідчену нотаріально або органом, що його видав, чи упов-новаженим працівником банку;
-- картку із зразками підписів осіб, яким надано право розпоряджання рахунком, засвідчену нотаріально з відбитком печатки підприємства.
Право першого підпису належить керівникові під-приємства, якому відкривається рахунок, а також службовим особам, уповноваженим керівником. Право другого підпису належить головному бухгалтеру та уповноваженим ним осо-бам. По рахунках юридичних осіб, у штаті яких відсутні Особи, яким може бути надане право другого підпису, а також підприємців (без створення юридичної особи) в установу банку подається нотаріально засвідчена картка зі зразком підпису лише власника рахунка. Зазначена картка може при-йматися банком без відбитка печатки.
Цей перелік документів для відкриття рахунка в установі банку є загальним. Для деяких видів підприємств законодавст-вом передбачено подання додаткових документів (наприклад, орендні підприємства подають нотаріально засвідчену копію договору оренди, а колективні сільськогосподарські підприєм-ства, товариства споживчої кооперації, політичні партії, гро-мадські та релігійні організації -- протокол загальних зборів про створення або копію протоколу, засвідчену нотаріально).
При відкритті рахунка господарські товариства, договірні об'єднання, товарні біржі, друковані засоби масової інфор-мації подають також нотаріально засвідчену копію установчо-го договору.
Деякі підприємства, організації звільнені від подання в банк їх статутів, зокрема, повні та командитні товариства, фермерські господарства, установи й організації, які фінансу-ються з бюджету, та інші суб'єкти підприємницької діяльності, в тому числі підприємці без створення юридичної особи, у яких наявність статуту не передбачена законом.
Рахунок відкривається з письмового дозволу керівника ус-танови банку надписом на заяві про відкриття рахунка. Після відкриття рахунка банк не має права вимагати ні довіреності, ні інших документів, які підтверджували б повноваження осіб, підписи яких є в картці зі зразками.
Слід зазначити, що чинне законодавство передбачає відповідальність, яка застосовується до установ банків або юридичних осіб, фізичних осіб -- суб'єктів підприємницької діяльності, які у встановлений законом строк (3 робочих дні) не повідомили про відкриття або закриття рахунків у бан-ках -- штрафні санкції у вигляді 20 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.
З метою зберігання коштів і здійснення розрахунків банки відкривають підприємствам, організаціям і установам різних форм власності, залежно від характеру їх діяльності та джерел фінансування, різні рахунки: поточні, бюджетні, кредитні, вкладні (депозитні), тимчасові, карткові тощо.
Поточні рахунки відкриваються банком клієнтам на договірній основні для зберігання грошей та здійснення всіх видів операцій за цими рахунками відповідно до умов догово-ру та вимог законодавства України. Платники можуть розпо-ряджатися грошима, що зберігаються на їх поточних рахун-ках, за допомогою платіжних інструментів, зокрема пла-тіжних карток.
Бюджетні рахунки відкриваються організаціям, їх відокрем-леним підрозділам, яким виділяються кошти за рахунок держав-ного або місцевого бюджету для цільового використання їх.
Кредитні рахунки відкриваються на договірній основі юри-дичним і фізичним особам у будь-якій установі банку, яка має право надавати кредит з додержанням вимог чинного законо-давства.
У практиці банківського обслуговування застосовуються і тимчасові рахунки, що відкриваються підприємствам, які ство-рюються, будовам та господарським товариствам для зараху-вання частини коштів, що вносяться для формування статут-ного фонду. Щоб відкрити тимчасовий рахунок господарському товариству для зарахування внесків засновників з метою зберігання частини статутного фонду, в банк слід подати заяву про відкриття тимчасового рахунка, підписану одним із за-сновників, якому загальними зборами доручено оформлення документів для організації товариства, та копію установчого договору, засвідчену нотаріально. Після державної реєстрації такого господарського товариства та надання йому статусу юридичної особи відкривається постійний поточний рахунок, для відкриття якого в установи банків подаються зазначені вище документи.
Значного поширення в банківській практиці набули вкладні (депозитні) рахунки. Термін “депозит” у перекладі з латинської означає відкладення, зберігання.
Вкладні (депозитні) рахунки відкриваються банком клієнтам на договірній основі для зберігання грошей, що пере-даються клієнтами банку в управління на встановлений строк та під визначений відсоток відповідно до умов договору.
Карткові рахунки -- це банківські рахунки, на яких обліко-вуються операції за платіжними картками. Вони відкривають-ся фізичним особам на підставі їх заяви на відкриття рахунка і договору про відкриття картрахунка.
Договірні відносини між кредитними установами, метою яких є здійснення платежів і розрахунків за дорученням один одного, мають назву кореспондентських відносин. У широкому розумінні кореспондентські відносини є формою співробітниц-тва між двома банками. Назва їх походить від латинського слова “кореспондент” -- бути згідним.
Кореспондентський рахунок -- це рахунок, що відкри-вається банку для здійснення розрахунків, які виконує за дору-ченням та за рахунок цього банку той банк, де відкривається цей рахунок.
Відкриття кореспондентських рахунків банками іншим банкам здійснюється встановленням між ними кореспон-дентських відносин у порядку, що визначається Національним банком України, та на підставі відповідного договору.
Україні існують кореспондентські рахунки між ко-мерційними банками. Національним банком України і ко-мерційними банками, а деякі комерційні банки встановили ко-респондентські відносини з іноземними банками.
Розвиток зовнішньоекономічних відносин між під-приємствами й організаціями, забезпечення безперебійних розрахунково-платіжних операцій господарюючих суб'єктів зумовили потребу в створенні на підприємствах, в організаціях спеціального валютного фонду. Зазначені кошти в іноземній валюті зберігаються на банківських рахунках в іноземній валюті і використовуються для здійснення експорт-но-імпортних операцій підприємств, на потреби виробничого і соціального розвитку.
Відповідно до Законів України “Про підприємства в Україні”, “Про зовнішньоекономічну діяльність” підприєм-ства, організації, а також фізичні особи -- підприємці для зберігання валютної виручки та здійснення розрахунків мають право відкривати в комерційних банках банківські рахунки в іноземній валюті (поточні та депозитні). Однак порядок здійснення валютних операцій з таких рахунків підприємств регулюється державою і є частиною її валютної політики. Ос-таннім часом спостерігається послаблення валютної монополії держави на здійснення операцій з валютними цінностями, розширюються права підприємств на використання валютної виручки з таких рахунків.
У разі переоформлення рахунка у зв'язку з реорганізацією підприємства (злиття, приєднання, поділ, перетворення, виділення) у банк подаються такі самі документи, як і при створенні підприємства. Якщо зміна найменування під-приємства не зумовлена реорганізацією, до установи банку подаються заява власника рахунка, нова копія свідоцтва про державну реєстрацію та зміни до установчих документів, оформлені належним чином.
Правила Національного банку України також встановлю-ють порядок закриття рахунків в установах банку. Поточні ра-хунки закриваються в установах банку на таких підставах:
-- заяви власника рахунка;
-- рішення органу, на який законом покладено функції щодо ліквідації або реорганізації підприємства;
-- відповідного рішення господарського суду про ліквідацію підприємства або визнання його банкрутом;
-- з інших підстав, передбачених чинним законодавством України або договором між установою банку та власником рахунка.
Так, відповідно до листа НБУ банк вправі порушити пи-тання про розірвання договору на обслуговування банків-ських рахунків клієнтів, якщо протягом одного року і більше не здійснювалися банківські операції. Закриття рахунка підприємства, у якого є податкова заборгованість, вимагає дозволу податкового органу.
Операції на банківських рахунках можуть бути тимчасово призупинені рішеннями державних податкових, судових, правоохоронних органів та в інших випадках, передбачених законодавчими актами України. Відновлюються видаткові опе-рації за рахунками тільки органом, який прийняв рішення про їх припинення, або за рішенням суду.
ВИСНОВКИНаписання звіту про проходження навчальної практики дало змогу зрозуміти організаційну структуру та принципи функціонування банківської системи України. Аналізуючи показники діяльності національної банківської системи за період 2004-2006 років можна зробити висновок про стабільне функціонування та розвиток банківської системи України, адже спостерігалося підвищенням фінансової стабільності, рівня капіталізації банків, поліпшенням якості активів, зменшенням ризиків у банківській діяльності, а також наявність позитивних структурних змін в активах, зобов`язаннях, капіталі банків та в кількісному складі системи.
Становлення банківської системи тісно пов'язане зі створенням ефективного механізму управління банківською діяльністю, дійової системи регулювання і контролю банківських операцій. Це, у свою чергу, потребує глибокого вивчення основ сучасної банківської справи, дослідження сутності й особливостей надання різноманітних банківських послуг, відстежування та врахування міжнародного досвіду, а також перспективних можливостей розвитку фінансово-кредитної системи України в цілому. Триває позитивна тенденція до підвищення рівня капіталізації, передусім - за рахунок збільшення статутного капіталу відповідно до вимог Закону України «Про банки і банківську діяльність» та нормативно-правових актів НБУ.
Позитивним є входження у банківський сектор України іноземного капіталу та власне іноземних банків, які мають змогу акумулювати вільні активи за ціною нижчою ринкової в Україні та видавати кредити на розвиток реального сектору економіки та поточне споживання. Дана тенденція зростання іноземного капіталу на національному фінансовому ринку є поштовхом до розвитку конкуренції на ринку капіталів, покращення рівня обслуговування, здешевлення кредитних ресурсів та підвищення ставок по депозитним операціям.
Структура банківського кредитування є досить стійкою. Основну частку кредитів становлять позички, надані суб`єктам господарювання, проте в перспективі їх питома вага зменшується, при цьому зростає питома вага кредитування фізичнгих осіб, розглядаючи довгострокове кредитування слід зазначити зростання його в абсолютному виразі у більш ніж 3 рази, при цьому довгострокове кредитування у реальний сектор економіки та субєктам господарювання поступово у загальному виразі зменшується і зростає довгострокове кредитування населення на купівлю нерухомості, авто, товарів довгострокового користування.
Незважаючи на певні позитивні зміни, все ж проблеми оптимізації кількісної структури банків, створення спеціальних банківських установ, об`єднань, усунення диспропорцій залишаються й надалі. Так, в Україні не має кооперативних банків, а саме вони слугують базою для становлення і зростання малого та середнього бізнесу в розвинутих країнах. Недоліком розвитку банківської системи є концентрація переважної частини капіталу у промислово розвинених областях та відсутність регіональних банківських установ майже у половині областей України. При цьому спостерігається також концентрація статутного капіталу банів у промислово розвинених областях, а банківські установи у середньорозвинених регіонах не мають достатніх власник ресурсів для задоволення потреб у поточних ресурсах.. Відтак, особливу увагу слід приділяти створенню механізмів, які б дієво сприяли розвитку місцевих, кооперативних і спеціалізованих банків, в тому числі в регіональному аспекті. Банківський сектор стане ефективним лише тоді, коли зможе запропонувати кожному члену суспільства, незалежно від його матеріального становища, прийнятний механізм обслуговування.
Ефективність діяльності банківської системи України значною мірою залежить від рівня її капіталізації, який на сьогодні низький. Проте в динаміці відбувається зростання капіталізації укрїнських банів, у тому числі 2 державних - Ощадного банку України та Укрексімбанку. Відомо, що рівень капіталізації визначається як відношення регулятивного капіталу до активів, зважених на ризик. Отже проблему підвищення капіталізації можна вирішувати як шляхом збільшення власного капіталу, так і зменшення високо ризикованих активів. Реальна картина така: попри те, що банки нині скорочують ризикові активи (за останні три з половиною роки високоліквідні активи зросли майже в 3,5 рази), нарощування власного капіталу відбувається надто мляво і повільно. Як відомо, сумарний сплачений капітал усіх банків нашої країни приблизно дорівнює обсягу капіталу одного із провідних зарубіжних банків.
Розглядаючи депозитний ринок України сділ зазначити низькі процентні ставки та високий рівень інфляції, який фактично перевищує відсотки по депозитних вкладах. Оптимальна структура банківської системи України - це така її побудова, за якої динамічний розвиток вітчизняної економіки може бути максимально забезпечений повним набором основних банківських продуктів, яких потребують суб`єкти ринку.
В результаті написання звіту було здійснено характеристику банківської системи України, проведено аналіз процесу формування ресурсів банківської системи, здійснено аналіз фінансових результатів діяльності банків України та визначено основні фактори, які могли саме таким чином вплинути на розвиток національного банківського сектору.
СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ1. Закон України „Про Національний банк України” № 679-ХІV від 20.05.1999р.
2. Закон України „Про Національний банк України” від 20 травня 1999 року // Відомості ВРУ від 10.10.1999. - 1999, №29, стаття 238.
3. Інструкція про порядок регулювання діяльності банків в Україні / Затверджена по-становою Правління НБУ № 368 від 28.08.2001 р.
4. Положення НБУ “Про кредитування” Затверджено постановою Правління НБУ № 246 від 28 вересня 1995 р. // Податки та бухгалтерський облік. - 2000. - №59. - с.715
5. Положення про порядок формування та використання резерву для відшкодування можливих втрат за кредитними операціями банків.
6. Васюренко О. В. Банківські операції: Навч. посіб. - 4-те вид., перероб. і доп. - К.: Знання, 2004. - 324 с.
7. Гроші та кредит: Підручник. - 3-тє вид., перероб. і доп. / М.І. Савлук, А.М.Мороз, М.Ф. Пуховкіна та ін.; за заг. ред. М.І.Савлука. - К.:КНЕУ, 2002.- 598 с.
8. Коцовська Р., Ричаківська В., Табачук Г., Грудзевич Я., Вознюк М. Операції комерційних банків: - 2-ге вид., доп. - Львів: ЛБІ НБУ, 2001.- 516 с.
9. Петрук О.М. Банківська справа: Навчальний посібник / За ред. д- ра екон. наук, проф. Ф.Ф. Бутинця. - К.: Кондор, 2004. - 461 с.
10. Примостка Л.О. Фінансовий менеджмент у банку: Підручник. - 2-ге вид., доп. і перероб. - К.: КНЕУ, 2004. - 486 с.
11. Сухарський В.С. Ощадно-банківська справа. - Тернопіль: Астон, 2003. - 464 с.
12. Романишин В.О., Уманців Ю.М. Центральний банк і грошово-кредитна політика: Навчальний посібник.-К.:Атіка, 2005.- 480 с.
13. www.bank.gov.ua - сайт Національного банку України.
