В розвинутих країнах страхування є стратегічним сектором розвитку економіки, оскільки знімає навантаження з видаткової частини бюджету по відшкодуванню збитків, залученню інвестицій в економіку, вирішенню соціальних проблем суспільства. До того ж до основних факторів соціально-економічного розвитку будь-якої країни відноситься критерій рівня безпеки життя та виробництва, тобто страховий захист. Страхові компанії у всьому світі розглядаються як могутні фінансові та інвестиційні інститути, окрім того, вони вирішують проблему зайнятості у світі.
2. Класифікація страхування
2.1 Класифікація страхування, її види та ознакиКласифікація страхування має велике наукове і практичне значення. Наукова класифікація допомагає вивчити суть явищ, завдяки чому вона завжди є мостом між наукою і практикою. Практичне значення класифікації страхування полягає у тому, що на її підставі видаються ліцензії для діяльності страхових компаній і здійснюється їх спеціалізація, складається звітність, контролюються і аналізуються показники розвитку. Єдина або наближена класифікація дозволяє налагоджувати міжнародне співробітництво, виявляти тенденції в розвитку окремих видів страхування.
Найчастіше страхування класифікують за історичними, юридичними та економічними ознаками, причому остання є найбільш різноманітною.
Класифікація за історичною ознакою опирається на час виникнення певних видів страхування.
Класифікація за юридичною ознакою базується на законодавчих нормах цивільного і страхового права. Законодавство забезпечує єдине групування страхування за видами, що служить підставою для видачі ліцензій на здійснення страхової діяльності, а також для їх поділу на обов'язкові та добровільні.
Класифікація за економічною ознакою передбачає декілька варіантів класифікацій: за об'єктами, родом небезпеки, статусом страховика, статусом страхувальника
2.2 Класифікація страхування за економічною ознакою
Класифікація страхування за об'єктамиПри класифікації страхування за об'єктами робиться розподіл на галузі, підгалузі та види страхування. Всі ланцюги цієї класифікації охоплюються формами проведення страхування: добровільна, обов'язкова.
Ця класифікація передбачає виділення 3-х галузей страхування:
1. Особисте страхування (об'єктами є життя, здоров'я, працездатність)
2. Майнове страхування (об'єктами є майно в різних його видах, матеріальні цінності, грошові кошти, доходи)
3. Страхування відповідальності (об'єктом є відповідальність перед третіми особами)
Підгалузі та види особистого страхування
1. Страхування від нещасних випадків: індивідуальне, колективне, страхування пасажирів, дітей, туристів.
Проводиться в обов'язковій та добровільній формах.
2. Медичне страхування: страхування здоров'я на випадок хвороби, безперервне страхування здоров'я та інші види
Особливістю є наявність як довго- так і короткострокових видів страхування. Страхові виплати можуть здійснюватись двома способами:
1) безпосередньо страхувальникові у вигляді повної суми або її частки;
2) у вигляді оплати медичній установі вартості лікування, включаючи плату за перебування в стаціонарі, консультації фахівців, придбання ліків.
3. Страхування життя: змішане страхування життя, страхування дітей, страхування пенсій, весільне страхування, довічне страхування. Страховими випадками можуть бути дожиття застрахованого до закінчення строку дії договору страхування, смерть застрахованого з будь-якої причини до закінчення строку дії договору страхування, досягнення застрахованим певного віку.
1.2. Призначення майнової галузі страхування полягає в компенсації шкоди заподіяної страхувальнику внаслідок страхового випадку. Особливістю цієї галузі є те, що в основу визначення страхової суми покладено дійсну вартість застрахованих об'єктів. У разі страхування майна на повну вартість, збитки при настанні страхової події відшкодовуються в повному обсязі. Розмір відшкодування залежить від системи страхового забезпечення, передбаченої конкретним договором страхування.
Розрізняють 3 системи страхового забезпечення:
1. Пропорційна - передбачає виплату відшкодування в тій самій пропорції до реального збитку, в якій було застраховане майно.
2. Система першого ризику - передбачає відшкодування збитків не більше страхової суми, яка встановлена за бажанням страхувальника в межах повної вартості майна. Якщо сума збитків виявилась більшою за страхову суму, то різниця не виплачується. Збиток, в межах страхової суми називається першим ризиком (ризик, що відшкодовується), збиток, що перевищує страхову суму - другий ризик (не відшкодовується).
3. Система граничної відповідальності використовується у випадках, коли страховик має відшкодувати збитки страхувальника, які обчислено як різницю між заздалегідь обумовленою границею і фактичним рівнем доходів.
Підгалузі майнового страхування:
1. Страхування майна громадян
2. Страхування майна юридичних осіб
1.3. Страхування відповідальності - економічне призначення полягає в тому, щоб захистити майнові інтереси страхувальника у разі, якщо він завдасть шкоди здоров'ю, життю або майну 3-ї особи. Страхова сума при цьому не встановлюється. Встановлюється лише гранична сума відшкодування.
Види страхування відповідальності:
1. Страхування заборгованості
2. Страхування цивільної відповідальності власників засобів підвищеної небезпеки.
Класифікація за родом небезпекПід родом небезпеки розуміють набір специфічних ризиків, які супроводжують діяльність страховика. В загальному плані можна виділити такі ланки, які не знаходяться в ієрархічній залежності:
1. Страхування будівель, споруд, обладнання, продукції, сировини, матеріалів, домашнього майна від вогню та інших стихійних лих;
2. Страхування врожаю сільськогосподарських культур від засухи та інших стихійних лих;
3. Страхування на випадок мору та вимушеного забою худоби;
4. Страхування від аварій, викрадення та інших небезпек засобів транспорту.
Класифікація за статусом страховика
Вона використовується для забезпечення державного регулювання страхової діяльності, ведення державного реєстру страхових організацій, контролю за страховиком і аналізу розвитку страхового ринку в інвестиційному та територіальному розумінні.
Класифікація за статусом страхувальника
Вона має сенс в зв'язку з тим, що страхувальники можуть бути як фізичними так і юридичними особами, майнові інтереси яких різні. Ця класифікація передбачає поділ всіх страхових послуг на ті, які обслуговують інтереси фізичних осіб та ті, які обслуговують інтереси юридичних осіб.
2.3 Обов'язкове страхування
Обов'язкове страхування - форма страхування, що встановлюється законами України шляхом внесення змін у Закон України «Про страхування» і ґрунтується на принципах обов'язковості як для страхувальника, так і для страховика.
Для здійснення обов'язкового страхування згідно ст.7 Закону України «Про страхування» Кабінет Міністрів України встановлює порядок та правила його проведення, форми типового договору, особливі умови ліцензування обов'язкового страхування, розміри страхових сум та максимальні розміри страхових тарифів або методику актуарних розрахунків.
Перелік видів обов'язкового страхування наведений в ст.7 Закону України «Про страхування».
Для обов'язкових видів страхування притаманні такі риси (принципи):
1. Страхування встановлюється законом, згідно з яким, страховик зобов'язаний застрахувати відповідні об'єкти, а страхувальник зобов'язаний вносити належну платню.
2. Суцільне охоплення обов'язковим страхуванням вказаних в законі об'єктів.
3. Автоматичність розповсюдження обов'язкового страхування на об'єкти вказані в законі.
4. Дія обов'язкового страхування відбувається не залежно від внесення страхових платежів.
5. Обов'язкове страхування не має певного строку дії.
6. Нормування страхового забезпечення.
2.4 Добровільне страхуванняЗгідно статті 6 Закону України «Про страхування»
Добровільне страхування - це страхування, яке здійснюється на основі договору між страхувальником і страховиком. Загальні умови і порядок здійснення добровільного страхування визначаються правилами страхування, що встановлюються страховиком самостійно відповідно до вимог цього Закону. Конкретні умови страхування визначаються при укладенні договору страхування відповідно до законодавства.
Добровільне страхування у конкретного страховика не може бути обов'язковою передумовою при реалізації інших правовідносин.
Види добровільного страхування, на які видається ліцензія, визначаються згідно з прийнятими страховиком правилами (умовами) страхування, зареєстрованими Уповноваженим органом.
Перелік видів добровільного страхування ст.6 Закону України «Про страхування».
Для добровільних видів страхування притаманні такі риси (принципи):
1. Добровільне страхування діє на підставі закону і на добровільних засадах.
2. Добровільна участь у страхуванні характерна тільки для страхувальника.
3. Вибіркове охоплення добровільним страхуванням.
4. Добровільне страхування завжди обмежене терміном.
5. Добровільне страхування діє тільки після сплати разового або періодичних страхових внесків.
6. Страхове забезпечення по добровільному страхуванню залежить від бажання страхувальника.
3. Страхові ризики і їх оцінка
3.1 Ризик та його основні характеристики
Під ризиком розуміють вірогідність настання події, котра зумовить прямі або непрямі збитки майновим інтересам юридичної або фізичної особи.
Основними характеристиками ризику вважають: реальність існування, вірогідність настання, непередбачуваність часу і місця настання та величини заподіяного збитку.
Додатковими характеристиками ризику є його змінність і стадійність.
3.2 Класифікація ризиківРизики класифікуються за критеріями:
1) причини: природні, антропогенні;
2) об'єкта: майнові, немайнові (особові);
3) наслідку: чисті, спекулятивні;
4) величини: незначні, малі, середні, великі, катастрофічні; великі і масові;
5) можливостей настання: потенційні, реальні, реалізовані;
6) можливостей їх страхування: ті, що підлягають страхуванню (страхові); ті, що не підлягають (не страхові);
3.3 Ризик-менеджмент і страхуванняРизик-менеджмент - управління ризиками в його найширшому розумінні. Він як система охоплює три послідовні етапи:
1. Аналіз ризику є комплексним етапом, протягом якого передбачається:
1) діагностика або ідентифікація ризиків - кваліфікація;
2) оцінювання ризиків кількісними методами - квантифікація;
3) визначення послідовності подальших дій на підставі загальної оцінки ризику в даній конкретній ситуації.
2. Контроль за ризиками має на меті повне або часткове їх усунення.
Здійснюється різними способами:
1) уникнення ризику;
2) зменшення (мінімізація) ризику;
3) обмеження (локалізація) ризику;
4) розсіювання (поділ) ризику.
Усі наведені способи контролю над ризиками застосовуються одночасно. Але висувається вимога додержувати оптимального співвідношення між цими способами з погляду їх ефективності.
3. Фінансування ризику може здійснюватись 2-ма способами:
1. Самофінансуванням (самострахуванням) - самостійним покриттям збитків власними коштами
2. Переданням (трансфер) ризику: під фінансову гарантію іншого суб'єкта господарювання (договір поруки); професійним страховикам на підставі договору страхування.
Найпоширенішою формою трансферу ризиків є передання їх професійним страховикам, який може вирівняти їх перерозподілом між багатьма суб'єктами. Вирівнювання ризиків можна застосовувати лише щодо певної категорії ризиків. Це, як правило, чисті ризики, які відповідають таким критеріям:
1. Критерій цілковитої випадковості.
2. Критерій однозначності.
3. Критерій, що оцінюється у грошових одиницях.
4. Критерій незалежності.
5. Критерій розміру.
Отже, згідно із завданням ризик-менеджменту відповідну діяльність можна тлумачити як процес вибору оптимальної з економічного погляду структури інструментів впливу на ризики та їх наслідки.
4. Страховий ринок
4.1 Загальна характеристика страхового ринку
Страховий ринок - це особливе соціально-економічне середовище і сфера економічних відносин, де об'єктом купівлі-продажу (товаром) є страхова послуга, формується попит і пропозиція на неї.
Основна мета страхового ринку - забезпечення безперервності процесу суспільного відтворення через продаж специфічної фінансової послуги (страхової гарантії), що здійснює матеріальну компенсацію шкоди (збитку), яка заподіяна майновим інтересам страхувальників у результаті настання подій, що називаються страховими випадками.
Страховий ринок може бути охарактеризований за територіальним і галузевим принципом.
У територіальному аспекті можна виділити:
- внутрішній (місцевий) страховий ринок - місцевий ринок, де є безпосередній попит на страхові послуги з боку клієнтів, що може бути задоволений конкретними страховиками;
- національний (зовнішній) страховий ринок - той ринок, який перебуває у межах певної держави, охоплює декілька внутрішніх ринків і до структури якого належать багато страхових компаній, котрі діють як у межах держави, так і за кордоном;
- міжнародний (світовий) страховий ринок - це пропозиція і попит на страхові послуги у масштабах світового співтовариства.
За галузевою ознакою виділяють ринки:
- особистого страхування;
- майнового страхування;
- страхування відповідальності;
- страхування економічних ризиків;
- перестрахування.
Метою діяльності за умов ринкової економіки є одержання прибутку. При цьому об'єктивна наявність конкуренції, економічною основою якої є розходження в обсязі витрат різних страховиків на реалізацію однакової страхової послуги (її собівартості). Особливістю ціноутворення у страхуванні є той факт, що ціна страхової послуги складається з таких компонентів:
- коштів, що використовуються для формування страхового фонду для відшкодування збитків страхувальників після настання страхових випадків;
- коштів, що потрібні для реалізації страхової послуги;
- коштів, що формують прибуток страховика.
Для завоювання ринку, забезпечення незалежності від конкурентів і збільшення прибутковості страхової діяльності потрібне зниження рівня індивідуальної вартості страхової послуги конкретного страховика щодо її ринкової вартості.
4.2 Страхова послуга як продукт страхового ринкуТоваром страхового ринку є страхова послуга.
Страхова послуга - це товар, що його страхова компанія пропонує страхувальникові за певну плату (страхову премію).
Українські економісти виділяють дві основні особливості страхових продуктів:
1. Нематеріальність (відсутність натурально-речового вмісту), похідними від якої є: неоднаковість; неподільність на частини з метою передачі на споживання іншим; неможливість зберігання; відсутність переходу прав власності; складність оцінки якісних показників.
Страницы: 1, 2, 3, 4, 5, 6, 7, 8, 9, 10
