Кредитному працівникові банку необхідно знати не лише наявний економічний стан підприємства-клієнта, а й резуль-тати діяльності даного підприємства за попередні роки. Йдеть-ся про визначення передумов для одержання позики, спро-можності своєчасно й повністю її погасити разом із відсот-ками, здатності потенційного позичальника виробляти та реалізовувати конкурентоспроможну продукцію (послуги, роботи) та ін. Економісти кредитного відділу комерційного банку повинні провести збір інформації, що відноситься до оцінки економічного стану клієнтів, обробку та аналіз зібра-ної інформації, її узагальнення і збереження для використан-ня в майбутньому. Значне прискорення аналітичної економіч-ної роботи досягається використанням спеціальних комп'ю-терних програм з визначення рівня ефективності, діяльності підприємства -- потенційного позичальника.
Багато інформації щодо клієнта дає особистий візит праців-ника банку на підприємство (фірму). Це особливо важливо для оцінки тих клієнтів, які вперше звертаються до даного банку. Програма відвідування клієнта на місці має бути де-тально продуманою і переслідувати конкретні цілі.
Підсумки проведеного аналізу економіст кредитного від-ділу подає у формі висновку на заяву клієнта. В ньому об-ґрунтовується згода на видачу позики або доцільність утри-мання від її надання.
3.3.1 Вивчення фінансового стану і кредитоспроможності позичальника
Банк до укладання кредитного договору здійснює попе-редній аналіз фінансового стану позичальника і вивчає його кредитоспроможність. Метою аналізу кредитоспроможності є оцінка результатів фінансової діяльності позичальника, на підставі якої банк приймає рішення щодо можливості надання кредиту або припинення кредитних відносин з даним клі-єнтом.
Кредитоспроможність позичальника -- це його здат-ність повністю і своєчасно розрахуватися за своїми боргови-ми зобов'язаннями.
Критерії оцінки фінансового стану позичальника встанов-люються вітчизняними комерційними банками самостійно на підставі ґрунтовної і виваженої оцінки фінансової діяльності клієнта, проведеної за підсумками порівняльного аналізу балансів, звітів про фінансові результати та їх використання тощо. Позичальник має мати фінансові передумови для отри-мання позики і бути спроможним своєчасно повернути на-даний йому кредит відповідно до умов кредитного договору. В кожному окремому випадку банк повинен визначити сту-пінь ризику, який він готовий взяти на себе.
НБУ рекомендує кожному комерційному банку розробити свою власну систему показників фінансової діяльності пози-чальників. Методика проведення оцінки фінансового стану позичальників оформляється окремим положенням і затвер-джується правлінням комерційного банку.
При проведенні оцінки кредитоспроможності клієнтів ко-мерційні банки повинні розрізняти такі категорії позичаль-ників: юридичні особи (крім комерційних банків); комер-ційні банки; фізичні особи.
Комерційний банк повинен щоквартально проводити оцін-ку фінансового стану позичальника. Сам факт визначення кредитоспроможності та фінансового стану клієнта має сти-мулювати підприємство-позичальника підвищувати ефек-тивність своєї фінансово-господарської діяльності.
Для здійснення оцінки фінансового стану і кредитоспро-можності позичальника -- юридичної особи (крім комерцій-них банків) слід враховувати чітко визначені об'єктивні по-казники його діяльності, такі як: обсяг реалізації, прибу-ток та збитки; рентабельність; коефіцієнти ліквідності; гро-шові потоки (надходження коштів на рахунки позичальни-ка) для забезпечення повернення позики та сплати відсотків за нею; склад та динаміку дебіторсько-кредиторської забор-гованості тощо. Комерційний банк повинен враховувати та-кож чинники, які багато в чому носять суб'єктивний харак-тер: ефективність управління підприємством позичальника; ринкову позицію позичальника та його залежність від цикліч-них і структурних змін в економіці й галузі; наявність державних замовлень та державної підтримки позичальника; історію погашення кредитної заборгованості позичальника в минулому тощо.
НБУ рекомендує комерційним банкам використовувати для економічної оцінки діяльності позичальників таку сис-тему фінансових коефіцієнтів:
-- коефіцієнт загальної ліквідності, який характеризує, наскільки обсяг поточних зобов'язань за кредитами і розра-хунками можна погасити за рахунок усіх мобілізованих обо-ротних активів;
-- коефіцієнт абсолютної (термінової) ліквідності, який характеризує, наскільки короткострокові зобов'язання можуть бути негайно погашенні швидколіквідними грошовими кош-тами та цінними паперами;
-- коефіцієнт співвідношення залучених і власних коштів (коефіцієнт автономності), який характеризує розмір залуче-них коштів на 1 гри. власних коштів;
-- коефіцієнт фінансової незалежності, який свідчить про питому вагу власних коштів у загальній сумі заборгованості;
-- коефіцієнт маневреності власних коштів, що характе-ризує ступінь мобільності використання власних коштів.
Крім способу оцінки кредитоспроможності позичальників на основі системи фінансових коефіцієнтів в банківській практиці можуть використовуватись й такі способи:
-- на основі аналізу грошових потоків;
-- на основі аналізу ділового ризику.
Оцінка кредитоспроможності позичальників на основі ана-лізу грошових потоків передбачає визначення чистого саль-до різних надходжень і видатків клієнта за певний період, тобто зіставлення припливу (прибуток, амортизація, створен-ня резервів майбутніх витрат, вивільнення коштів, зростання кредиторської заборгованості, збільшення інших пасивів, отри-мання нових позик, збільшення акціонерного капіталу) і від-пливу (додаткові вкладення коштів, скорочення кредиторської заборгованості, зменшення інших пасивів, відплив акціонер-ного капіталу, фінансові витрати, погашення позик) коштів. Для аналізу грошових потоків на підприємстві-позичальникові беруться фінансові дані як мінімум за три роки. Кредито-спроможним вважається підприємство, яке має стійке пере-вищення припливу над відпливом коштів.
Оцінка кредитоспроможності на основі аналізу ділового ризику передбачає виділення найвагоміших чинників діло-вого ризику (надійність постачальників, сезонність поставок, тривалість зберігання товарів, рівень цін на товари, ризик введення державою обмежень на вивіз і ввіз імпортних товарів тощо), їх формалізацію, оцінку в балах і визначення на цій основі класу кредитоспроможності того чи іншого конкрет-ного позичальника. Аналіз ступеня ділового ризику у клієнта дозволяє банкові спрогнозувати достатність джерел погашення позики.
Оцінку фінансового стану позичальника -- комерційного банку при міжбанківському кредиті НБУ рекомендує здійсню-вати на підставі: дотримання обов'язкових економічних нор-мативів та оціночних показників діяльності комерційного банку; наявності прибутку та збитків; аналізу якості активів і пасивів; створення резервів; виконання зобов'язань комер-ційним банком у минулому; якості банківського менеджмен-ту тощо.
Під час оцінки фінансового стану і кредитоспроможності позичальника -- фізичної особи НБУ рекомендує комерцій-ним банкам враховувати: соціальну стабільність клієнта, тобто наявність власної нерухомості, цінних паперів і т. ін., роботи; сімейний стан; наявність реальної застави; вік і здо-ров'я клієнта; загальний матеріальний стан клієнта, його доходи та витрати; користування банківськими позиками у минулому та своєчасність погашення їх і відсотків за ними, а також користування іншими банківськими послугами; зв'яз-ки клієнта з діловим світом тощо.
НБУ рекомендує комерційним банкам будувати та аналі-зувати динамічні ряди за кожним показником кредитоспро-можності клієнта. Аналіз рядів динаміки дозволяє комерційному банкові простежити еволюцію фінансово-господар-ської діяльності позичальника та зробити припущення щодо його майбутнього стану.
Згідно з рекомендацією НБУ позичальники можуть бути поділені банком за рейтингом надійності на п'ять класів:
-- клас "А" -- фінансова діяльність позичальника дуже добра, що свідчить про можливість своєчасного виконання зо-бов'язань за кредитними операціями, зокрема погашення ос-новної суми боргу та відсотків за ним відповідно до умов кре-дитної угоди;
-- клас "Б" -- фінансова діяльність позичальника цієї ка-тегорії близька за характеристиками до класу "А", але ймо-вірність підтримування її на цьому рівні протягом тривало-го часу є низькою. Позичальники (контрагенти банку), відне-сені до цього класу, потребують більшої уваги через потенційні недоліки, що ставлять під загрозу достатність надходжень коштів для обслуговування боргу;
-- клас "В" -- фінансова діяльність позичальника задо-вільна і потребує більш детального контролю. Надходження коштів і платоспроможність позичальника свідчать про ймо-вірність несвоєчасного погашення кредитної заборгованості в повній сумі і в строки, передбачені договором, якщо недо-ліки не будуть усунені;
-- клас "Ґ" -- фінансова діяльність позичальника незадо-вільна, і спостерігається її нестабільність протягом року; є ви-сокий ризик значних збитків; ймовірність повного погашен-ня кредитної заборгованості та відсотків за нею є низькою;
-- клас "Д" -- фінансова діяльність незадовільна, є збит-ки; кредитна операція не забезпечена ліквідною заставою (або безумовною гарантією), ймовірність виконання зобов'язань збоку позичальника/контрагента банку практично нульова.
Реальні висновки та пропозиції за результатами оцінки кредитоспроможності позичальників дозволяють уникнути в процесі банківської діяльності невиправданих ризиків при здійсненні кредитних операцій.
3.3.2 Укладення кредитного договору
Оцінивши надійність фінансового стану позичальника та якість забезпечення кредиту, комерційний банк переходить до підготовки укладення кредитного договору і розробки його умов. Процес затвердження умов надання позики -- одна з центральних складових технології банківського кредитування. При підготовці до укладення кредитного договору банк проводить так зване структурування кредиту, тобто ви-значає структурні компоненти майбутньої кредитної операції: вид кредиту, його суму й строк, способи видачі і погашення, забезпечення, відсоткову ставку та інші умови. Важливою проблемою для банку у зв'язку з цим є визначення ступеня допустимості і виправданості кредитного ризику та розроб-лення заходів, які знижують можливість втрат від проведен-ня даної кредитної операції. Невірна оцінка ризику матиме несприятливі фінансові наслідки для банкуй
Кредитний ризик, тобто ризик невиконання позичальни-ком зобов'язань за кредитними операціями, має підтримува-тися в банківській практиці на належному і керованому рівні. Банк укладає кредитний договір, як правило, з тими позичаль-никами, які мають найвищу високу кредитоспроможність і можуть забезпечити своєчасне погашення позики за рахунок отриманих доходів. У разі укладання договору та надання кредиту позичальникові з недостатньою кредитоспроможні-стю банку доцільно вживати таких заходів щодо зниження кредитного ризику: зменшення розміру кредиту, що надається одному позичальнику; страхування кредитів; одержання до-статнього забезпечення за виданими кредитами шляхом укла-дання договору застави на майно, цінні папери позичальни-ка; надання позичальником поручительств, гарантій інших ор-ганізацій; скорочення строків користування кредитом тощо.
НБУ встановлює розмір, порядок формування та викорис-тання резерву на можливі втрати за позиками комерційних банків. Класифікація виданих кредитів та оцінка кредитних ризиків здійснюються комерційними банками залежно від наявності відповідного реального забезпечення, а також кіль-кості днів простроченої заборгованості.
Забезпечені кредити -- це кредити, які мають забезпе-чення у вигляді ліквідної застави, реальна (ринкова) вартість якої перевищує кредитну заборгованість не менше як на 25%, або ті, які мають гарантію уряду України або банківську гарантію.
Недостатньо забезпечені кредити -- це кредити, які мають забезпечення у вигляді ліквідної застави, реальна (рин-кова) вартість якої становить не менше 60% від суми кре-дитної заборгованості; кредити, застраховані у встановлено-му порядку, та кредити, надані під гарантії, договори-поруки юридичних осіб.
Незабезпечені кредити -- це кредити, які не мають за-безпечення або за якими реальна (ринкова) вартість забезпе-чення становить менше 60 відсотків від суми кредитної за-боргованості. Розробляючи умови майбутньої кредитної опе-рації, банк повинен правильно визначити групу, до якої відно-ситься дана позика.
Будь-яка кредитна угода має сприяти створенню якісного і високоприбуткового кредитного портфеля банку. Банківські установи зобов'язані за станом на перше число кварталу (місяця) розглядати свій кредитний портфель з метою оцін-ки кредитних ризиків.
Правильне і точне визначення умов кредитного договору залежить від якості інформації, отриманої банком на попе-редніх стадіях кредитного процесу.
У кредитному договорі має бути передбачена чітка про-цедура розгляду і вирішення всіх самих складних проблем, що виникатимуть у процесі здійснення кредитної операції. Підготовку до укладення кредитного договору здійснюють кредитні комітети (у відділеннях та філіях -- кредитні ко-місії) комерційних банків.
Умови кредитних договорів мають бути органічно взаємо-зв'язані. Серед них найістотніший вплив на майбутній хід реалізації кредитного процесу здійснюють: рівень концентра-ції кредитної діяльності банку в певних сферах (галузях) народного господарства; частка позик, що припадає на клієнтів з недостатньою кредитоспроможністю; прийняття в заставу цінностей, які по-різному реалізуються на ринку тощо. Оці-нюючи умов кредиту, необхідно також враховувати й майбутні зміни економічної кон'юнктури в тій галузі, в яку буде спря-мована отримана позикауЙдеться, насамперед, про реальність
Необхідне чітке визначення напрямків використання на-даного кредиту: споживчі, промислові, на формування обіго-вих коштів, інвестиційні, сезонні, на усунення тимчасових фінансових труднощів, проміжні, на операції з цінними па-перами, імпортні та експортні і таке інше. Заведено виділя-ти кредити в поточну діяльність та кредити в інвестиційну діяльність. Кредити в поточну діяльність -- це позики, надані позичальникам на задоволення тимчасової потреби в коштах для фінансування поточних активів у разі розриву між часом надходження коштів і часом здійснення затрат. Наприклад, кредити в поточну діяльність включають овердрафти, кредити, надані за постійними кредитними лініями на купівлю сировини та інших виробничих запасів, на сезонні затрати або на рефінансування комерційного кредиту між підприємствами (врахування векселів, факторинг тощо). Кредити в інвестиційну діяльність -- це кредити, надані по-зичальникам на задоволення тимчасової потреби в коштах при здійсненні ними інвестиційних вкладень. Наприклад, кредити на будівництво та освоєння землі, кредити на купівлю будівель, споруд, обладнання та землі, фінансовий лізинг тощо.
Однe з найскладніших завдань для банку -- правильно визначити можливу рентабельність проекту, який передба-чається кредитувати. Позичальник має аргументовано довес-ти, що позика буде використана ефективно і без проблем повернута в банк у визначений термін з відсотками. У зв'яз-ку з цим економісти кредитного відділу повинні проаналі-зувати бізнес-план проекту та результати спеціальних мар-кетингових досліджень потенціальних позичальників, оцінити перспективи їхньої діяльності на відповідних ринках. Для комерційного банку важливо, щоб у фінансуванні об'єктів кредитної угоди брали участь кошти не тільки банку, а й самого позичальника.
Одними із центральних проблем, що мають місце при укла-данні кредитного договору, є визначення термінів надання і суми позики. Неправильне визначення термінів надання кредиту призводитиме до погіршання фінансового стану позичаль-ників (у разі надмірно напружених термінів погашення по-зики) або до виникнення труднощів у банку (у разі "лібераль-них" строків погашення кредиту). Невигідним буде для банку як заниження, так і завищення суми позики. В першому випадку у позичальника матиме місце дефіцит коштів, що обумовлюватиме збитковість проекту, який кредитується, а отже, і загрозу непогашення кредиту; в другому випадку по-зичальник отримує надлишкові кошти, що послаблює стиму-ли до їх дійсно раціонального використання.
Через великі обсяги і специфіку аналітичної роботи з майбутніми позичальниками при укладенні кредитного до-говору в банку можуть бути створені і діяти два окремих структурних підрозділи: відділ кредитного аналізу і кре-дитний відділ. У відділі кредитного аналізу має бути в наяв-ності і постійно поповнюватися картотека кредитної інфор-мації, що включає найповніші дані про взаємовідносини і банку клієнтів-позичальників. Працівники кредитного від-ділу повинні готувати кінцеву кредитну пропозицію з обґрун-туванням доцільності або недоцільності для банку надання позики даному клієнтові під даний проект. Кінцеве рішення щодо кредитної угоди приймає кредитний комітет (комісія) банку.
Після прийняття банком рішення про надання позики і визначення її умов оформляються кредитний договір і термі-нове зобов'язання.
Термінове зобов'язання за позичкою банку -- це доку-мент, що дає банкові право на беззаперечне списування коштів з рахунка позичальника для погашення кредиту після настан-ня зазначених у ньому строків платежу. Термінове зобов'я-зання надається банкові позичальником як обов'язковий додаток до кредитного договору на окремому бланку при одержанні позички. У зобов'язанні зазначаються: наймену-вання і код позичальника, найменування і код банку пози-чальника, сума кредиту, строк платежу (число, місяць, рік прописом), підписи керівників підприємства і банку, номери відповідних рахунків. На звороті термінового зобов'язання розміщено таблицю, в яку вноситимуться відмітки про спла-ту: дата, сума, залишок, підпис. Отже, термінове зобов'язання містить зобов'язання підприємства-позичальника сплатити необхідну суму за одержаною ним позикою.
Кредитний договір підписує голова правління банку чи його заступники на підставі прийнятого кредитним комітетом (комісією) рішення.
3.3.3 Забезпечення повернення кредиту
Вітчизняні комерційні банки використовують такі основні форми забезпечення кредиту: застава рухомого і нерухомого майна; гарантії і поручительства третіх осіб; страхування ризику позики; уступка дебіторської заборгованості; неустой-ка (штрафи, пеня). Кожна з форм забезпечення повернення кредиту оформляється окремим документом, що має юридичну силу і закріплює за кредитором певне фінансове джерело для погашення позики у разі відсутності коштів у позичальника після настання строку погашення кредиту.
Порядок забезпечення виконання кредитних зобов'язань заставою регулюється Законом України "Про заставу" (від 2 жовтня 1992 р.) і договором застави.
Застава -- це спосіб забезпечення будь-якого (в тому числі й кредитного) зобов'язання. Банк укладає з позичальником окремий договір застави. Предметом застави є високоліквідні (тобто ті, які можна у разі потреби швидко реалізувати) то-варно-матеріальні цінності, готова продукція, цінні папери тощо.
У банківській практиці застава майна випливає із застав-ного зобов'язання, що видається позичальником (заставодавцем) кредитору (заставодержателю) і потверджує право остан-нього у разі невиконання платіжного зобов'язання отримати переважне задоволення претензії (перед іншими кредитора-ми) з вартості закладеного майна.^В юридичному аспекті для комерційного банку важливо, що для фактичної реалізації заставленого майна кредитору не потрібно порушувати щодо позичальника судовий позов. Сам факт наявності застави дає комерційному банкові особливі права щодо розпорядження заставним майном.
Важливе значення має проведення правильної ринкової оцінки вартості предмета застави.
Вартість застави має включати суму кредиту і відсотків за ним. Банк має право контролювати збереження заставленого майна. При оформлені договору на заставу товарів, матері-алів чи продукції слід враховувати, що вони є предметом застави лише до моменту їх реалізації чи переробки, після чого договір втрачає силу і заставодавець повинен замінити предмет застави.
Предметом застави може бути рухоме майно (обладнання, машини, оргтехніка, товари на складі тощо). У цьому разі воно передається у володіння заставодержателю (на його склади) або за взаємною угодою залишається у заставодавця під зам-ком та печаткою заставодержателя. Це окремо оговорюєть-ся в договорі застави. На зберігання заставодержателю пе-редаються також і цінні папери, якщо вони є предметом застави.
Застава рухомого майна, при якій майно, що складає пред-мет застави, передається заставодавцем у володіння заставодержателю, називається закладом. Банки намагаються вико-ристовувати заклад лише в крайніх випадках, адже необ-хідність утримання приміщень для збереження відповідних цінностей є економічно невигідним і організаційно незруч-ним. В банківській практиці як предмет закладу найчасті-ше використовується золото та інші дорогоцінні метали, до-рогоцінні камені, предмети мистецтва, автомобілі.
Гарантія як форма забезпечення повернення кредиту -- це зобов'язання третьої особи погасити борг позичальника, коли він фінансове не здатний зробити це самостійно. Якщо гарантія надається юридичною особою, то вона оформлюєть-ся у вигляді гарантійного листа. Банк надає кредит, забезпе-чений гарантією, лише після того, як отримає гарантійний лист з відміткою банку організації-гаранта про його зобов'язання списати з поточного рахунка гаранта відповідну суму боргу та відсотки за позикою.
Формою забезпечення кредитів є також порука. В юри-дичній науці з позицій цивільного законодавства "гарантія" і "поручительство" часто розглядаються як тотожні понят-тя. Поручительство третьої особи оформляється як договір поруки між банком-кредитором та поручителем. Договір поруки має містити відповідальність поручителя за виконан-ня на повну суму зобов'язань позичальника. Поручитель і боржник (позичальник) несуть при цьому солідарну фінан-сову відповідальність. Урегулювання всіх спорів за догово-ром поруки здійснюється в арбітражному порядку.
Найнадійнішими вважаються гарантії (поручительства) банків. Комерційні банки -- одні з найбільш надійних уста-нов ринку гарантійних послуг.
Однією з форм забезпечення кредитів є їх страхування. У разі страхування кредиту та відсотків за ним банк має ретельно перевірити фінансовий стан страхової компанії, з якою позичальник укладатиме страховий договір. Важливо, щоб у страховому договорі, було зазначено, що страхова ком-панія повністю відповідає за кредитний ризик, включаючи й нецільове використання позики.
За невиконання або неналежне виконання позичальником своїх зобов'язань щодо повернення кредиту і виплати від-сотків кредитор вправі стягувати з нього неустойку. Неустой-ка є грошовим зобов'язанням боржника перед кредитором за невиконання або неналежне виконання як договірних, так і позадоговірних зобов'язань. Згідно з Цивільним кодексом України необхідною умовою для стягнення неустойки є факт наявності цивільно-правового зобов'язання.
В одній кредитній операції можуть застосовуватися кілька різних форм забезпечення повернення позики.
3.3.4 Погашення кредиту, контроль за виконанням умов
Погашення (повернення) позики здійснюється або однією сумою одночасно по закінченні строку користування пози-кою, або періодично (поступово) протягом всього терміну дії кредитної угоди. Конкретний спосіб погашення позики пе-редбачається в тексті кредитного договору і термінового зобов'язання.
Первинним джерелом погашення кредиту є доходи по-зичальника. У разі фінансової неспроможності позичальни-ка джерелом повернення позики може виступати виручка від реалізації заставленого майна, перерахування коштів гаран-том або страховою компанією. Позика може бути відшкодо-вана також шляхом продажу активів позичальника, прода-жу акцій, отримання позики в іншого кредитора тощо.
Згідно з умовами кредитного договору позичальник пови-нен добровільно виконувати свої платіжні зобов'язання пе-ред банком. Погашення позики здійснюється в день настан-ня терміну платежу чи в інший визначений період за наявності коштів на поточному рахунку позичальника. При по-гашенні позики готівкою клієнт у відповідні терміни вносить гроші в касу банку.
У разі короткострокових кредитів (наприклад, під торговельно-посередницькі операції), як правило, використовується порядок одноразового погашення позики після закінчення терміну кредитування. У разі довгострокових кредитів (на-приклад, на інвестиційні потреби), як правило, погашення позики здійснюється рівними частками протягом усього тер-міну кредитної операції. Для банку вигідним є регресивний механізм погашення кредиту, коли на початку погашення позики вноситься більша частина коштів, а потім -- менша. Протилежним є дегресивний механізм погашення креди-ту, коли спочатку погашається менша сума, а потім -- більша.
Погашення кредиту і нарахованих за ним відсотків (ко-місій) здійснюється позичальником, як уже зазначалося, з поточного рахунка. Якщо поточний рахунок позичальника відкритий в іншому банку, погашення боргу за кредитом та сплата відсотків здійснюється платіжними дорученнями по-зичальника, а за умови невизнання боргу позичальником -- платіжною вимогою банку у встановленому чинним законо-давством порядку.
Своєчасно непогашені позички обліковуються в банку як несплачена в строк заборгованість. Якщо, незважаючи на всі заходи банку щодо позичальника, погашення наданих пози-чок не проводиться, кредит вважається сумнівним до повер-нення.
У разі несвоєчасного погашення боргу за кредитом та спла-ти відсотків (комісій) і відсутності домовленості про відстро-чення погашення кредиту банк має право на застосування штрафних санкцій у розмірах, передбачених договором. По-рушення термінів погашення позик негативно впливає на підтримання фінансової стабільності банку, знижує його кре-дитну активність.
Банк повинен вживати всіх необхідних заходів щодо за-безпечення повного і своєчасного погашення позики. Якщо вжиті заходи не дають необхідного ефекту, то банкові зали-шається вимагати від позичальника погашення боргу за рі-шенням судових органів. Комерційні банки зобов'язані у кожному випадку неповернення кредиту та нарахованих від-сотків за користування кредитом вирішувати питання про стягнення заборгованості у встановленому чинним законо-давством порядку, а у разі неможливості стягнення -- пору-шувати у суді справу про банкрутство.
Повне повернення позики з відсотками і закриття кредитної справи є завершальним етапом кредитного процесу.
Банківський контроль та управління кредитним процесом -- необхідна передумова оптимізації системи організації кредитування в комерційних банках.
У процесі контролю за кредитними операціями особливу увагу банк повинен приділяти таким проблемам: дотриман-ня принципів кредитування (цільової спрямованості, забез-печеності, терміновості); виявлення проблемних кредитів і роз-робка заходів з ліквідації заборгованості; аналіз якості та структури кредитного портфеля банку в цілому; контроль кредитного ризику; моніторинг кредитного ринку і розробка заходів щодо розширення участі в ньому банку тощо. Вимо-га щодо своєчасності і повноти погашення кредиту невід-дільна від питання постійного контролю за розміром і якістю отриманого забезпечення. Банк здійснює контроль за цільовим використанням позики, адже кредит надається тільки для цільового фінансування конкретного господарського проекту чи комерційної операції. За невиконання або неналежне виконання прийнятих на себе згідно з кредитним договором зобов'язань винна сторона відшкодовує іншій стороні всі за-подіяні останній у зв'язку з цим збитки, а також сплачує штрафи, пеню, неустойки, передбачені умовами кредитного договору.
Контроль за кредитними операціями -- надзвичайно важ-ливий, адже кредитна діяльність комерційних банків не є централізовано регламентованою. Банки самостійно визначають порядок залучення та використання коштів, проведення кредит-них операцій, встановлення рівня відсоткових ставок і комі-сійних винагород. Банки відповідають за своїми зобов'язання-ми перед клієнтами всім належним їм майном і коштами.
З метою регулювання кредитної сфери, як в західних краї-нах, так і в Україні Центральний банк обмежує суму кредиту, яка може бути надана одному позичальникові. Це дозволяє уникнути надмірної концентрації кредитів і зменшити кредитний ризик.
Лише суворий контроль за кредитним процесом в цілому дозволяє забезпечити безпеку, надійність і прибутковість кре-дитних операцій комерційних банків. Звідси випливають два правила, які є важливими для успішної кредитної діяльності будь-якого банка: 1) кожний банк повинен мати свою систе-му моніторингу кредитних операцій; 2) кредитний контроль мають здійснювати найбільш кваліфіковані й досвідчені пра-цівники банку.
Для ефективного контролю за виконанням умов кредит-ного договору економісти кредитного відділу банку форму-ють і ведуть "кредитну справу" кожного позичальника в розрізі конкретної позичкової операції. У кредитну справу підшиваються всі документи, які стосуються цієї кредитної операції. Кредитні працівники банку повинні перевіряти правдивість і достовірність звітної або іншої бухгалтерської та облікової документації позичальників. Для моніторингу вчасності погашення позичальником заборгованості за креди-том кредитні працівники банку складають на основі термі-нових зобов'язань перелік сум платежів за строками. Вико-ристовуючи цей перелік, вони контролюють повноту погашен-ня даних платежів.
Професійним обов'язком кредитних працівників є вияв-лення на ранніх етапах кредитного процесу ознак зароджен-ня фінансових труднощів у позичальників і вжиття відповід-них заходів щодо захисту економічних інтересів банку. Ре-зультатом посилення контролю за кредитними операціями комерційного банку є позитивні зміни в цільовій спрямо-ваності позик, оптимізація сфер вкладення кредитних ресурсів, отримання додаткових гарантій щодо забезпечення погашен-ня кредитів, поліпшення окремих компонентів і в цілому системи організації кредитного процесу та ін. Важливе економічне та юридичне значення моніторингу кредитних операцій в сучасній банківській практиці Украї-ни пов'язане зі зловживаннями, що часто мають місце при видачі позик. Кредитні відносини стали в умовах кризової економіки одним з найбільш уразливих місць для криміналь-них посягань. Найпоширенішим способом отримання неза-конних кредитів є створення фіктивних комерційних фірм (організацій) без наміру займатися господарською діяльністю. Такі організації "самоліквідуються" після одержання бан-ківського кредиту. Мають місце також випадки отримання кредитів незаконним шляхом за допомогою злочинного зго-вору недобросовісних позичальників з представниками бан-ку. Зрозуміло, що ці кредити з самого початку зорієнтовані на неповернення.
Порядок здійснення моніторингу кредитних операцій має бути закріплений у банківських інструкціях і положеннях про кредитування.
Висновок
На основі вищезазначеного можна зробити слідуючи висновки:
- кредит являється важливою категорією ринкової економіки, що відображає зв'язки і відносини економічного життя суспільства;
- кредит відіграє важливу роль у подальшому реформуванні економіки України та відображенні національного виробництва;
- кредитні відносини активно випливаються на процеси відтворення і нагромадження капіталу;
- кінцевим підсумком кредитування є розвиток і підвищення ефективності національної економіки.
література
1. Луці ва Б.Л. Гроші, банки та кредит. - Тернопіль, 2000р.
2. Лагутін В.Д. Кредитування. - Навчальний посібник, Київ „Знання”, 2002р.
3. Банківська енциклопедія / За редакцією Морда А.М. - Ельтон, 1998р.
4. Вступ до банківської справи / За редакцією Савлуна М.І. - Лібра, 2000р.
5. Голуб А., Семенюк Л., Гроші. Кредит. Банки - Львів: Центр Європи, 1999р.
6. Долан Э.Дж., Кембл Г.Дж. Гроші, банківська справа та грошова - кредитна політика / Пер. з англ.. Лукашевича М.А.,1999р.
7. Заруба А.Д. Банківський менеджмент та аудит. - К.: Лібра, 2000р.
8. Лагутін В.Д. Гроші та грошовий обіг: Навчальний посібник. - К.: Тов. „Знання”, 2000р.
9. Закон України „ Про банки і банківську діяльність” від 20 березня 1991 р.
10. Закон України „Про Національний банк України” від 20 травня 1999р.
11. Національний банк і грошово-кредитна політика: Підручник / За редакцією проф.. Мороза А.М., доц.. Пудовкіна М.Ф. - К.: КМЕУ, 1999р.
12. Положення Національного банку України „Про кредитування” від 28.09.1995 р.
13. Панова Г.С. Кредитна політика комерційного банку. - Київ, 1999р.
14. Костер Р.П. Комерційні банки / Пер. з англ.. - Київ, 2000р.
15. Морд А.М. Банківська справа. - Київ, Лібра, 2001р.
Страницы: 1, 2, 3, 4, 5, 6, 7, 8
