Клас "Двостулкові молюски"
еред уніонід широко відома родина Прісноводних перлових скойок (Margaritiferidae), поширена в Євразії та Північній Америці. Саме ці молюски здатні утворювати перлини, які здавна цінували як прикраси. На півночі Європи відома європейська річкова, або перлова скойка (Margaritifera margaritifera), з довжиною черепашки до 12 см (рис. 16). Оскільки ці молюски живуть лише в дуже чистих річках із швидкою течією, то через забруднення європейських річок стічними водами вони майже зникли. У річках України перлових скойок немає, в Росії вони залишились тільки в річках Кольського півострова, проте популяції їх дуже нечисленні.У річках України найпоширенішими є представники родини перлівницевих (Unionidae), яка представлена видами родів беззубок (Anodonta), перлівниць (Unio) та красіан (Crassiana). Черепашки беззубки переважно тонкостінні, з тонким перламутровим шаром. В Україні найпоширеніший вид -- беззубка лебедина (A. cygnea), завдовжки до 20 см, яка трапляється переважно в річках із повільною течією та замуленим піщаним дном. Перлівниці мають товсту черепашку з добре розвиненим перламутровим шаром. Особливо товстостінна черепашка в товстої скойки (Crassiana crassa), саме її черепашки використовують для виготовлення перламутрових прикрас та ґудзиків.Ряд Мітиліди (Mytilida). Це виключно морські двостулкові, переважно прикріплені бісусом до субстрату. У більшості з них спостерігається редукція і навіть втрата одного із м'язів-замикачів.До цього ряду належать важливі промислові молюски: їстівні устриці та мідії (підряд Mytilenina), а також Справжні перлові скойки (підряд Pteriina), які утворюють цінні перли.Устриці (родини Ostreidae та Crassostreidae) мають нерівну, ребристу черепашку з неоднаковими стулками: ліва (нижня) стулка опукліша, глибша, з більш виступаючою маківкою. Молюск цементується лівою стулкою до субстрату, набуваючи його рельєфу і повторюючи його нерівності. М'яз-замикач один, займає середину стулки. Мантія відкрита, не утворює сифонів; вода входить через передній край черепашки та виходить через черевний та задній краї. У дорослих форм ноги немає, хоча в молоді вона є (рис. 42). Доижина черепашки 8--12 см, але велетенська устриця (dassostrea gigas) може досягати 38 см.Відомо близько 50 видів устриць, які майже всі тепловодні. Живуть вони переважно на кам'янистих ґрунтах на глибинах від 1 до 50--70 м як поодинці, так і великими скупченнями, утворюючи берегові поселення та банки, де щільність їх така висока, що окремі особини зростаються разом, утворюючи великі зрощення.Устриць вважають смачним делікатесним продуктом, їх здавна виловлювали у великих кількостях. Один із основних промислових видів -- Ostrea edulis -- мешкає біля берегів Європи, у тому числі в Середземному та Чорному морях. Деякі вчені вважають, що чорноморська устриця -- це окремий вид О. taurica.З давніх часів людина використовувала в їжу також мідії (родина Mytilidae). Вони мають гладеньку черепашку, маківка якої дуже зсунута до звуженого переднього краю, і добре розвинену бісусну залозу. Задній м'яз-замикач значно більший, ніж передній. Довжина черепашки може досягати 10 см. Вони населяють літораль і глибини до 80 м, утворюючи щільні поселення.Найбільш відомим та поширеним видом є їстівна мідія (Mytilus edulis), яка мешкає вздовж Атлантичного узбережжя Європи, біля берегів Ісландії, південної частини Гренландії, берегів Північної Америки, у Баренцевому, Білому, Балтійському, а також далекосхідних морях. У Чорному морі мешкає близький вид -- чорноморська мідія (М. galloprovincialis).Представники підряду Pteriina мають лише один м'яз-замикач, ногу із добре розвиненою бісусною залозою і могутній перламутровий шар. Ці молюски здатні утворювати досить великі перли. Найкращі та найцінніші перли продукують види роду Pinctada та Pteria. Саме їх називають справжніми перловими скойками. У них велика черепашка здебільшого округлої форми, з прямим замковим краєм, витягнутим ззаду у вухоподібний виріст.Найбільша з перлових скойок -- Pinctada margaritifera (рис. 18, а) -- досягає 30 см в діаметрі черепашки та маси 10 кг, хоча такі великі екземпляри трапляються рідко. Цей вид живе в Тихому та Індійському океанах, утворює щільні поселення -- банки.Основні промисли морських перлів зосереджені в Перській затоці, біля острова Шри-Ланка, у Червоному морі, біля берегів Австралії, Японії, уздовж узбережжя Венесуели, Панами, Мексики та в деяких інших місцях.Близькою до перлових скойок є родина пін (Pinnidae), які мають велику, до 30 см, клиноподібної форми черепашку без замкових зубів, із радіальними ребрами та зігнутими лусками (рис. 18, б). Піни мешкають на невеликих глибинах у Середземному морі, Атлантичному та Індійському океанах, вони закопуються в ґрунт звуженим переднім кінцем і закріплюються бісусом, а заднім піднімаються над поверхнею дна.Ряд Пектиніди (Pectinida). З цього ряду найбільш відомими є морські гребінці (родини Pectinidae та Propeamussiidae), поширені майже в усіх морях та океанах на різних глибинах, включаючи найглибші западини. Особливо численні й різноманітні вони на прибережних мілководдях субтропічної та помірної зон Світового океану.Гребінці мають округлу черепашку з прямим замковим краєм, який видається спереду та ззаду у вигляді виступів -- пушок (рис. 19, а). Верхня (ліва) стулка плоскіша, нижня (права) -- опукліша. Поверхня черепашки має радіальні або концентричні ребра, часто з шипами або лусками. У мілководних гребінців (Pecten, Chlamys та ін.) черепашка переважно велика, товстостінна; у глибоководних (Amussium, Propeamussium, Delectopecten) стулки крихкі, напівпрозорі.Нога гребінців слабо розвинена, рудиментарна і має вигляд пальцеподібного вироста. Молодь прикріплюється до субстрату бісусом, а дорослі втрачають цю здатність, хоча відомі й винятки. З усіх двостулкових молюсків гребінці найбільш рухливі. Вони можуть плавати та підстрибувати, періодично хлопаючи стулками і виштовхуючи з-під них воду (рис. 19, б). Цьому сприяє особлива будова єдиного м'яза-замикача та мантії, краї якої звисають з-під черепашки. Край мантії облямовують численні щупальця (органи дотику) та очі, які сприяють орієнтації тварини при плаванні.У Баренцевому, Білому й далекосхідних морях, біля берегів Скандинавії та Атлантичного узбережжя Північної Америки на глибинах до 100 м мешкає досить великий (діаметр черепашки 8 см) ісландський гребінець (Chlamys islandicus). Його м'ясо дуже смачне, тому він є об'єктом промислу. У далекосхідних морях є ще й приморський гребінець (Patmopecten yessoensis). У Чорному морі трапляється лише один вид -- чорноморський гребінець (Flexopecten ponticus), який має яскраву черепашку діаметром 5 см з відтінками жовтого, оранжевого, рожевого, червоного кольорів.Ряд Люциніди (Lucinida). Це дуже різноманітна й багата видами група, вона включає близько 30 родин; її представники мешкають як у морях, так і в прісних водоймах.Серед морських форм найбільш відомими є представники родини Astartidae, які дуже поширені в морях північної півкулі і складають там звичайний компонент донних біоценозів, наприклад зубчаста астарта (Astarte crenata) та північна астарта (A. borealis).До цього самого ряду належать прісноводні молюски родин горошинкових (Pisididae) та кулькових (Sphaeriidae). Це дрібні молюски (найменші види до 2 мм), найбільші серед них види роду Sphaerium, наприклад кулька рогова (S. rivico1а, рис. 20) досягає 2,5 см. Кульки живородні: їх яйця розвиваються у виводкових камерах, розташованих на внутрішніх напівзябрах; із камер виходить повністю сформована молодь.Кулькові поширені в прісних водоймах усіх материків, крім Антарктиди. При пересиханні водойм вони можуть навіть до шести місяців перебувати без води, зарившись у мул.Деякі види роду горошинки (Pisidium) опанували незвичайний для двостулкових тип біотопу: вони живуть у заболочених ґрунтах, і їм для дихання та живлення вистачає тієї незначної кількості води, що є між частинками ґрунту.Серед невеликих (до 5 см), але дуже гарних морських люцинід слід назвати представників родини Donacidae, якімають витягнуту округло-трикутну черепашку зі зсунутою до заднього кінця маківкою. Для них характерні яскраві кольорові промені, що йдуть радіально від маківки до черевного краю, а також плями на внутрішній поверхні черепашки. Види роду Donax звуть через це морськими метеликами. Ці молюски добре закопуються в ґрунт і навіть пересуваються в його товщі за допомогою великої ноги.Ряд Венериди (Venerida). Це найбільший за об'ємом ряд двостулкових, що об'єднує близько 40 родин. Представники ряду живуть як у морях, так і в прісних водоймах.Найзнаменитішою та найпопулярнішою родиною є тридакніди (Tridacnidae), що об'єднує найбільших двостулкових молюсків. Серед них найбільш відомі тридакни (рід Tridacnа). Велетенська тридакна (Т. gigas) досягає майже 1,5 м у довжину і маси 250 кг, причому основна маса припадає на черепашку.Тридакни -- мешканці тропічних мілководь. Вони трапляються в Індійському та Тихому океанах у зонах коралових рифів, де нерухомо лежать на ґрунті спинною стороною, при цьому черевна сторона обернена догори (рис. 21). Нога, яка виділяє бісус, міститься на спинній стороні, і бісус виходить із черепашки біля її маківки. Відповідно зсунуті й сифони: ввідний (спинний) змістився в передньочеревний відділ, а вивідний напрямлений догори і лежить посередині черевного краю. Краї мантії зрослися по всій довжині, крім місць виходу сифонів та бісусу. У потовщеному краї мантії живе безліч одноклітинних джгутикових -- зооксантел (Symbiodi-nium microadriaticum, ряд Dinoflagellida). Тридакни мають ряд пристосувань для покращення умов існування симбіонтів. По краях мантії у Т. сгосеа та Т. elongata виявлено так звані гіалінові органи. Це глечикоподібні утворення розміромблизько 1 мм, заповнені прозорими клітинами. Навколо таких органів розташовані скупчення зооксантел. Припускають, що гіалінові органи концентрують світло, яке падає на мантію, і розсіюють його в прилеглих тканинах, покращуючи умови фотосинтезу водоростей. Крім того, краї мантії тридакн мають дуже яскраве забарвлення.Вважають, що рясна пігментація краю мантії тридакни також має адаптивне значення: захист хлорофілу симбіонтів від надмірної дії сонячного проміння в денні часи. Скорочуючи та розправляючи пігментні клітини мантії, молюски можуть ефективно регулювати рівень сонячної радіації, яка досягає симбіонтів. Тридакни дістають від симбіонтів продукти їх фотосинтезу (глюкозу, глюкозофосфат, ліпіди), а симбіонти споживають продукти азотистого обміну хазяїна (аміак, солі амонію), амінокислоти, вуглекислий газ.
Родина серцевидок, або кардіїд (Cardiidae) -- це величезна група мілководних форм, що мешкають переважно в теплих морях. їхня черепашка з радіальними ребрами нагадує серце (рис. 22, а). У Чорному морі поширена їстівна серцевидка Ламарка (Cerastoderma lamarckii) та кілька інших видів.Заслуговує на увагу родина Glossidae. У Середземному морі та Атлантичному океані живе молюск, що називається морське серце (Glossus humanus). Його тонкостінна черепашка довжиною до 5 см має опуклі, сильно закручені маківки (рис. 22, б).Велика родина венерид (Veneridae) поширена в помірних і тропічних морях на піщаних ґрунтах мілководдя. Черепашки венерид дуже гарні, різноманітних розмірів та форм. Багато з них є об'єктами промислу. У Чорному морі вздовж берегів мешкає кілька видів венерид. Один із найбільш поширених видів --венуспівник (Chamelea gallina).У Чорному морі часто трапляється представник родини морські черенки (Solenidae) -- звичайний морський черенок (Solen vagkia) з довгою, до 12 см, черепашкою майже прямокутної форми (рис. 22, в). Вони живуть на глибинах до 10 м і можуть дуже швидко закопуватись у ґрунт, виставляючи назовні пару сифонів, а також стрибати реактивним способом за допомогою струменя води, що викидається з сифонів.У прісних водоймах дуже поширені сидячі молюски родини дрейсеніди (Dreissenidae). Найпоширенішим у водоймах Європи видом є річкова дрейсена (Dreissena polymorpha), трикутна черепашка якої має довжину 4-- 5 см і смугастий малюнок (рис. 23). Цей вид проникає в лимани Чорного моря, а також опріснені ділянки Азовського моря. На півдні України трапляється ще й бугська дрейсена (D. bugensis), яка в наш час активно розселюється. Річкова дрейсена бісусом прикріплюється до субстрату і утворює величезні скупчення, обростаючи каміння, сваї, різні гідротехнічні споруди, а також водостоки, труби, по яких вода тече до турбін, захисні ґрати тощо. Це призводить до великих затрат на очищення зазначених споруд.До ряду венерид належать також дві родини, представники яких пристосувалися до життя в ходах, проточених ними в скелях, вапняках, деревині. Представники родини свердлунових (Pholadidae) свердлять тверді породи за допомогою своєї черепашки. Черепашка фоладід позбавлена лігамента, що різко підвищує взаємну рухливість стулок. Особливе розташування м'язів-замикачів призводить до того, що стулки черепашки поперемінно розсуваються то в передній, то в задній частині. Завдяки таким рухам стулок, озброєних ребрами з шипами та горбками, відбувається свердління субстрату. У Чорному морі поширений свердлуй звичайний (Pholas dactylus).Представники родини деревоточців (Teredinidae) пристосувалися до свердління деревини. До цієї родини належать два роди: Bankia й Teredo; вони мають видовжене червоподібне тіло, тому їх називають «корабельними червами». Напередньому кінці тіла міститься дуже маленька (1/30 -- 1/40 частина загальної довжини тіла) черепашка, озброєна гострими гребенями (рис. 24). При розсуванні стулок черепашки гострі зубці, що є на ребрах стулок, здирають шар деревини.На задньому кінці тіла містяться два тонких сифони, а також пара вапнякових пластинок -- палеток, які захищають тіло молюска, закриваючи вхідний отвір у хід. Стінки ходу молюск покриває зсередини тонким шаром вапнякових відкладів. Тередові використовують деревину не тільки як сховище, а й як їжу. Дрібні частинки деревини перетравлюються внутрішньоклітинно амебоцитами печінки. Крім деревини, в їжу використовуються планктонні організми, які втягуються через ввідний сифон.Деревоточці пошкоджують деревину. Особливо велику небезпеку вони становлять для дерев'яних споруд причалів, а також для дерев'яних суден. У Чорному морі відомі три види деревоточців: Teredo navalis, T. pedicellatus та Т. utriculus; перші два види проникли в Азовське море.НАДРЯД ПЕРЕТИНЧАСТОЗЯБРОВІ (SEPTIBRANCHIA)Перетинчастозяброві -- це морські, переважно глибоководні молюски. Вони трапляються лише в морях з океанічною солоністю, тому в Чорному морі їх немає. Цей надряд включає чотири ряди та кілька родин.У перетинчастозябрових зябра маленькі, редуковані або перетворені на мускулясту перетинку (септу), яка проходить уздовж черепашки і поділяє мантійну порожнину на верхній та нижній відділи. Зяброву септу пронизують кілька отворів, через які сполучаються верхня та нижня камери мантійної порожнини. Черепашка -- з редукованим замком. Шлунок повністю вкритий хітиноїдною вистилкою, яка закриває навіть сортувальне поле. Тифлозолі розвинені слабо. Печінка складається з невеликої кількості часток та відкривається в шлунок двома отворами. Нога клиноподібна, з поздовжньою борозною, іноді частково редукована. За способом живлення це хижаки.Найчисленнішою родиною цього надряд у є родина Cuspidariidae (ряд Cuspidariida), що мають витягнену у вигляді трубки задню частину черепашки, в якій залягають сифони (рис. 25). їхні зябра редуковані. Водообмін у зябровій порожнині здійснюється шляхом почергового скорочення та розслаблення зябрової септи. Різке скорочення зябрової септи забезпечує різке втягування води через ввідний сифон --«вдих». Потім вода переганяється через отвори з нижньої камери у верхню, отвори замикаються, вода викидається через анальний сифон -- відбувається «видих». Ці молюски -- хижаки, різкими «вдихами» вони затягують у мантійну порожнину дрібних планктонних тварин. Хітиноїдна вистилка шлунка та його м'язові стінки сприяють розчавлюванню та перетиранню здобичі --переважно дрібних ракоподібних. Функцію дихання виконує внутрішня поверхня мантійної порожнини, яка пронизана кровоносними судинами. Розділ 3. Аналіз наукової та науково-популярної літератури, присвяченої двостулковим молюскамЗ метою з`ясування сучасного стану наукових досліджень двостулкових молюсків ознайомилися з такими виданнями: Вестник зоологии, Наука и жизнь, Світ науки, Химия и жизнь, Природа, Юный натуралист, Гидробиологический журнал.Кількість статей, присвячених двостулковим молюскам розподілена таким чином (таблиця 1).Назва журналу | Рік видання | Номери, в яких надруковано матеріали | |
Вестник зоологии | 2000 | 1 - 2, 3 | |
2001 | 1, 3, 4 | ||
2002 | 1, 5, 6 | ||
2004 | 2, 3 | ||
Гидробиологический журнал | 2003 | 2, 3, 4, 6 | |
2004 | 1, 3 | ||
2005 | 2, 4 | ||
Природа | 1990 | 6 | |
2000 | 12 | ||
Химия и жизнь | 1988 | 6, 11 | |
Юный натуралист | 2003 | 5, 6, |
Статті, які надруковані в журналах присвячені наступним питанням:
- значення двостулкових молюсків (молюски займають важливе місце в природних водних системах та відіграють значну роль в живленні риб, спостерігається в деяких випадках, з одного боку і негативна дія молюсків, як наприклад, мідійне обростання гідрологічних споруд, але з іншого боку таким чином мідії стають складовою природного біофільтра);- морфологія, екологія та систематика (розглядається питання порового апарату раковин молюсків, порівняльний каріологічний аналіз двох видів роду Unio, зміни морфологічних ознак раковин, особливості екології і біології розмноження молюсків, особливості екології та морфології, особливості хоботного апарату цестоди, морфологія та особливості біології молюсків Камчатки та Північних Курил);- зоогеографія (дослідження донних безхребетних низового Дунаю);- екологічна фізіологія та біохімія (поліплоїдія і анеуплоїдія у молюсків, особливості накопичення іонів важких металів в організмі двостулкових молюсків, дія деяких амфіфільних речовин і сумішей препаратів на морських молюсків, вплив фенолів на вміст глюкози в організмі перлівниці, вплив умов існування на зв`язування важких металів в організмі молюска);- методи дослідження (ймовірні напрямки еволюції каріотипів європейських представників молюсків в світі сучасних уявлень про філогенію родини, новий вид фауни молюсків та його діагностика і можливі шляхи інтродукції, дослідження видового складу прісноводних молюсків та стратегія їх охорони, молюски як седиментатори радіоактивних речовин, сезонний ріс деяких прісноводних двостулкових молюсків). ВисновкиМолюски - тварини з м'яким несегментованим тілом, що поділяється на три відділи - голову, тулуб, ногу. Тіло вкрито шкірястою мантією, яка властива лише молюскам. Між мантією і внутрішніми органами знаходиться мантійна порожнина, яка з'єднується з навколишнім середовищем ввідним та вивідним сифонами. Мантія виділяє черепашку, яка виконує 3 функції: захисну; опорну, як зовнішній скелет, до якого прикріплюються м'які частини тіла; рухому.Кожен рік черепашка збільшується: світла смужка утворюється влітку, темна - взимку. На ній можна побачити річні кільця, за якими ми можемо визначити скільки років живе молюск. Порожнина тіла змішана, утворена залишками первинної порожнини і сильноредукованим целомом. У первинній порожнині, виповненій паренхімою, розташовані внутрішні органи. Залишки целому представлені навколосерцевою сумкою і порожниною статевих органів.Кровоносна система незамкнена. В них з'являється серце, яке може бути 2-х, 3-х камерним і навіть 5-ти камерним. Кров може бути червоною, рожевою в залежності від концентрації гемоглобіну та блакитною. Нервова система складається із 3-5 пар добре розвинених гангліїв, які або розташовані у різних частинах тіла і з'єднані між собою нервовими тяжами, або зливаються в єдиний, утворюючи праобраз головного мозку. В залежності від розвитку нервової системи розвиваються органи чуття. У них є очі, органи дотику, хімічного чуття (осфрадії), рівноваги /статоцисти/. В них з'являється орган руху - нога. У більшості молюсків розвинені гладенькі м'язи, тому рухи їх повільні. Лише у і головоногих, які активно і швидко рухаються, м'язи поперечносмугасті.Органами дихання є або зябра, - розташовані у мантійній порожнині, або легені. Функції легень виконують стінки мантійної порожнини, пронизані кровоносними судинами. Органи виділення - нирки являють собою видозмінені метанефридії. Одним кінцем нирка відкривається в навколосерцеву порожнину (целом), іншим - у мантійну порожнину.Двостулкові молюски поділяється на 3 надряди -- Первиннозяброві (Protobranchia), Пластинчастозяброві (Autobranchia) та Перетинчастозяброві (Septibranchia).Досить багато написано статей та проведено досліджень щодо особливостей будови, фізіологічних функцій, поширення, пристосування до умов існування Двостулкових молюсків, але для вчених ще існує досить широке поле діяльності в даному напрямки досліджень. Список використаної літератури1. Бондарёва А. Лечат ли... молюски? // Комсом. знамя. - 1988. - № 3. - С.49 -57.2. Галина М.С., Петров С.А. Молюски в загрязненном море. // Химия и жизнь. - 1988. - № 6. - С. 52 - 53.3. Давидов А.І. Молюски-друзі, молюски - вороги. - К.: Знання, 1975. - 48 с.4. Дунаева Ю.А. Трофейное оружие…. моллюсков.// Биология. - 2003. - № 45. - С. 14 - 15.5. Зверев И.Д. Книга для чтения по зоологии. -- М.: Просвещение, 1971.6. Жизнь животных: В 6-ти томах. - М., 1985.7. Киричок Е. Природные фильтры (Двустворчатые моллюски). // Юный натуралист. - 2003. - № 6.8. Книга для читання по зоології.: Посібник для вчителів. - К., 1985.9. Кораго А.А. Жемчуг. // Природа. - 1990. - № 6. - С. 38 - 43.10. Конюшин А.В. Пресноводные двустворчатые молюски или Происхождение фауны Австралии. // Природа. - 2000. - № 12. - С. 28 - 36.11. Коштовності узбережжя: (Черепашки). //Юний натураліст. - 2003. - № 5. - С. 9.12. Молюски // Книга для чтения по зоологи. - М., 1986. - С. 36 - 49.13. Незмен Л.П. Речная жемчужница: (Двустворчатый моллюск). // Юный натуралист. - 1991. - № 3. - С. 18 - 19.14. Петухов С.А. металлические терки моллюсков. // Химия и жизнь. - 1988. - № 11. - С. 42 - 45.15. Рыбка хвостиком махнула: о колониях моллюсков. // Юный натуралист. - 1999. - № 7. - С. 23 - 24.16. Сергеев Б.Ф. Кто охотник? (Самый крупный двустворчатый моллюск - триданка). // Юный натуралист. - 1998. - № 10. - С. 12.17. Савчук М.П. Зоологія безхребетних. - К., 1965. - 503 с.18. Согур Л.М. Зоологія. Курс лекцій. - К.: Фітосоціоцентр, 2004. - 308 с.19. Тип Молюски. // Биология./ Под ред. В.А.Глумовой. - Ижевск, 1995. - С. 94 - 98.20. Фауна України: В 40 томах. Редк. Топачевський В.А. та ін. Т.29. Молюски. - К., 1985.21. Федяков В.В., Наумов А.Д. Двустворчатые молюски Арктики. // Природа. - 1987. - № 3. - С. 49 - 57.22. Шабатура М.Н., Матяш Н.Ю., Мотузний В.О. Зоологія. 7 кл. -- К.: Генеза, 1997.23. Щербак Г.Й. Зоологія безхребетних. Кн. 1-3. - К.: Либідь, 1995.24. Яновиг Л.М. Розмноження перлівницевих в умовах Центрального Полісся України. Спец.030008 - зоологія. Автореф. дис. канд. біол. наук. - К., 1998. - 16 с. ДодаткиОсобливості будови різних представників класу ДвостулковіРис. 16. Ряд Unionida: європейська річкова перлова скойка (Margaritifera margaritifera) з перлиною: 1 -- задній кінець черепашки; 2 -- зовнішній лігамент; 3 -- передній кінець черепашки; 4 -- мантійна лінія; 5 -- перлинаРис. 17. Ряд Mytilida: чорноморська устриця (Ostrea taurica): а - повзаюча личинка; б -- молоді устриці, що приросли стулками до субстрату; в -- черепашка дорослого молюска; 1 -- черепашка; 2 -- нога; 3 -- лігамент; 4 -- нижня (ліва) стулка, що приростає до субстрату; 5 -- верхня (права) стулка з морськими жолудями на поверхніРис. 18. Ряд Mytilida: а -- перлова скойка Pinctada margaritifera; б -- Pinna sp. Рис. 19. Ряд Pectinida: приморський гребінець (Patinopecten yessoensis): а - права стулка ззовні; б -- послідовні рухи гребінця; 1 -- задній край черепашки; 2 -- заднє вушко; 3 -- маківка; 4 -- переднє вушко; 5, 6 -- передній та черевний краї черепашкиРис. 20. Ряд Lucinida: а -- горошинка (Pisidium amnicum); б -- кулька рогова (Sphaerium rivicola)Рис. 21. Ряд Venerida: тридакна (Тгіdacna сгосеа) -- тіло орієнтовано так, як воно розташоване у ґрунті (черевною стороною догори) Рис. 22. Ряд Venerida: a -- їстівна серцевидка (Cerastoderma edule); б -- морське серце (Glossus humanus); в -- морський черенок (Solen vagina), стадії занурення в грунт; 1 -- нога; 2 -- вивідний сифон; 3 -- ввідний сифонРис. 23. Ряд Venenda: гроно прісноводних дрейсен (Dreissenа polymorpha), скріплених нитками бісусуРис. 24. Ряд Venerida: корабельний черв Teredo: а, б -- дорослий молюск у проточених ним ходах; в -- личинка велігер; г -- молода стадія; 1 -- ходи, які просвердлив тередо; 2 -- тіло молюска; З -- черепашка; 4 -- сифони; 5 -- вапнякова висилка ходів; 6 -- нога; 7 -- палетка; 8 -- парус Рис. 25. Схема будови перетинчасто зябрового молюска Cuspidaria: 1 -- ввідний сифон; 2 -- вивідний сифон; 3 -- анальний отвір; 4 -- задній м'яз-замикач; 5 -- верхня (надзяброва) камера мантійної порожнини; б -- маківка; 7 -- печінка; 8 -- передній м'яз-замикач; 9 -- рот; 10 -- ротові лопаті; 11 -- нога; 12 -- пори в зябровій септі; 13 -- зяброва септа; 14 -- нижня (підзяброва) камера мантійної порожнини; 75 -- перетинка; 16 -- сифональний ретрактор
