Враховуючи характер соціальної роботи, однією із важливих і необхідних якостей соціального працівника є комунікабельність. У загальнолюдському плані це явище багатогранне і включає комплекс компонентів, серед яких основні такі: комунікабельність (здатність відчувати задоволення від процесу комунікації), соціальна спорідненість (бажання перебувати у товаристві, серед інших людей), альтруїстичні тенденції.
Проте комунікативність оцінюється не лише кількістю контактів соціального працівника з різними людьми. Необхідно враховувати емоційний «тон» цих контактів, який може бути позитивним., нейтральним і негативним. Тому доцільно розмежувати такі якості, як контактність і комунікабельність соціального працівника, котрий легко вступає в контакт з людьми, але при цьому може викликати у партнерів по розмові емоційно негативний «тон» спілкування, може називатися контактним, але не комунікабельним. Комунікативність завжди супроводжується емоційно-позитивним тоном спілкування.
У процесі комунікації соціальний працівник розмовляє з клієнтом, але одночасно й слухає його. Отже він сповнює дві різні ролі: роль слухаючого і роль говорючого.
У ролі слухача соціальний працівник може зробити нижче наведені помилки:
1) перебиває, думаючи, що знає, про що йдеться говорючому;
2) він сам говорить забагато, слухає поверхово, випереджає думки говорючого;
3) він слухає лише слів, не шукаючи зв'язків, він реагує мимо теми;
4) замість слухати, він у думках підготовляє контраргументи;
5) на можливу критику реагує емоційно;
6) його невербальна комунікація показує незацікавленість, неохоту, опір;
7) дисгармонія поміж вербальною та невербальною елементами комунікації;
8) він реагує за зразком «так, але» - тобто виражає згоду, яка є запереченням;
9) вживає загальні вирази типу «ви завжди… ж».
У ролі того, хто говорить, соціальний працівник повинен уникати ось яких помилок
- наказування;
- погрози;
- надавання небажаних порад;
- неясність;
- конфронтація (лайки, обмови);
- зарозуміла поведінка;
- уникання вирішення проблем;
- приховування інформацій;
- іронічні зауваження.
Семигірна Т. визначає властивості соціального працівника на підставі бажаної поведінки, комунікації. На її погляд треба рахуватися також з невербальними елементами і різними факторами контексту, які виступають у процесі комунікації. Соціальний працівник у ролі того, хто говорить повинен [Семигіна Т., 2005, 306]:
1) бути здатним відповідно настроїтися;
2) надбати про відповідність ситуації та оточення;
3) виключити на даному місці те, що заважає;
4) забезпечити для себе достаток часу;
5) бути здатним оцінити, чи клієнт підготовлений прийняти те, що він хоче йому передати;
6) гармонізувати вираз обличчя, жести, тон мови з її змістом;
7) акцептувати свої права і права клієнта, бути асертивним;
8) бути емпатичним.
Соціальний працівник у ролі слухача повинен:
- швидко показати активне ставлення;
- усвідомити відстань, запропонувати рівноцінний рівень;
- дбати про зоровий контакт і динамічний вираз обличчя;
- уникати нетерпеливих рухів;
- вербально й невербально показати активне слухання.
Отже, здатність стати в уяві в позицію клієнта, здібність з його вербальних і невербальних проявів правильно зрозуміти його душевний стан - це є ознакою міри емпатії соціального працівника. Є таке поняття як емоційна інтелігенція - вона, однак, означає більше ніж правильне зрозуміння і використання емоцій клієнта, до її змісту входить також його контроль над собою, витривалість, здібність намагатися і мотивувати самого себе. Цей погляд уже сягає понад компетенції в комунікації та торкається загальної характеристики особистості соціального працівника.
Надзвичайно важливими для практичної соціальної роботи є віра в здатність людини до змін, визнання її самобутності і неповторності, запобігання соціальному виключенню, уміння вислухати її, надавши змогу висловитися про все, що хвилює. Часто клієнти соціальних служб потребують знань, інформації про особисті можливості, переваги і недоліки альтернативних способів дій. У всіх цих ситуаціях соціальний працівник має діяти із гуманістичних засад, уникати нав'язливості, авторитаризму у своїх судженнях і вчинках.
Особливістю сучасної професійної соціальної роботи є те, що вона має на меті не лише підтримку людини, але й її повернення до повноцінного самостійного активного життя. Такий підхід забезпечує сталий соціальний і духовний розвиток суспільства, дозволяє попередити загострення соціальних проблем, не відволікає ресурси суспільства, а збільшує їх. Тому сьогодні соціальна робота вимагає від тих, хто її виконує, оволодіння найсучаснішими методами роботи з людиною та впливу на суспільні процеси.
Соціальна робота орієнтована насамперед на людину, тому можлива тільки на партнерському рівні. Клієнт довіряє соціальному працівнику свої особисті проблеми, пускаючи його до своєї інтимної сфери. Робота з клієнтом можлива лише тоді, коли між ним та соціальним працівником виникають і зберігаються довірчі стосунки. Клієнт має право вимагати збереження таємниці.
Для здійснення характеристики і оцінки професійних комунікативних умінь є розроблено критерії професійних рівнів готовності до комунікативної дії [Капська А., 2006, 99].
Високий рівень - фахівець вільно володіє мовленнєвими уміннями, вміє прогнозувати результати комунікативного процесу, добирати адекватну
цілям інтонацію; він має чітку установку на оволодіння різними видами мовлення і може уже на перших порах роботи реалізувати власні уміння не менше, як у п'яти видах діяльності.
Середній рівень - фахівець на достатньому рівні володіє мовленнєвими уміннями в комунікативному процесі і адекватно до цілей застосовує їх. Проте не завжди може оперативно вид мовлення. Він вміє аналізувати якість мовлення, але не завжди вміє управляти комунікативним процесом і здійснювати корекцію окремих якостей мовлення. Водночас він проявляє інтерес до комунікативності, прагне удосконалювати цей процес, та не завжди знає, як це зробити; включається у різні види комунікативної діяльності, але лише за умови крайньої необхідності.
Низький рівень сформованості мовленнєвих умінь характеризується тим, що у фахівця недостатньо сформовані уміння. В комунікативний процес він включається лише за вимогами керівників соціально-виховної структури. Не проявляє інтересу до особливостей комунікативного процесу, його поліпшення за рахунок удосконалення власних мовленнєвих умінь. Проте охоче включається у комунікативний процес лише тоді, коли його зацікавлює конкретна проблема і коли бачить цікаві шляхи їх вирішення [Капська А., 2006, 99]. Визначені показники рівнів дозволяють спеціалістові проаналізувати власні уміння, виявити «білі плями» у власному мовленні, а керівникам відповідних соціально-виховних інститутів об'єктивно і критично оцінити одну із професійних якостей соціального педагога і визначити або окреслити його функції в певній організаційній структурі.
1.3 Єдність змісту і технологій у формуванні комунікативної компетентності соціального педагога як засіб підвищення стресостійкості
Комунікативність - професійно-особистісна якість, що характеризується потребою у спілкуванні, здатністю легко вступати в контакт, викликати позитивні емоції у співрозмовників, відчувати задоволення від спілкування. За Коць М., комунікативність містить три основні компоненти: комунікабельність, відчуття соціальної спорідненості, альтруїзм [Коць М., 2007, 53].
Комунікабельність - здатність легко вступати в контакт і відчувати задоволення від процесу комунікації. Деякі люди мають гіпертрофовану комунікабельність, їхня надокучливість втомлює, нетактовність через надмірну допитливість пригнічує. Гіперкомунікабельність - риса особистості людини, що зумовлює такий рівень організації процесу спілкування, який характеризується великою кількістю поверхових контактів, у яких центром комунікації є ця людина.
До комунікативних відносяться здібності:
- здатність всебічно й об'єктивно сприймати людину-партнера за спілкуванням;
- здатність викликати в нього довіру, співпереживання в спільній діяльності;
- здатність передбачати й ліквідувати конфлікти;
- справедливо, конструктивно й тактовно критикувати свого товариша по спільній діяльності;
- сприймати й враховувати критику, перебудовуючи відповідно своє поводження й діяльність [Серьожникова Р., Пархоменко Н., 2003, 157].
Рівень комунікативності залежить від соціальних установок. Комунікабельність як складова комунікативності стає значущою за умови відчуття соціальної спорідненості з оточення, коли він не протиставляє себе, свій досвід, а об'єднується зі співрозмовниками, що й забезпечує суб'єкт-суб'єктні стосунки у взаємодії. Прагнення до взаємодії разом із безкорисливими, альтруїстичними тенденціями засвідчує заради чого працює соціальний педагог. Альтруїзм полягає в домінанті на інтересах співрозмовника, що є вже ознакою професійної діалогічної взаємодії.
Щоб легко вступати в контакт, потрібно відчувати іншу людину, усвідомлювати результати своїх дій у спілкуванні, тобто мати здатність сприймати й розуміти іншого [Леви В., 1981, 69].
Емпатія - співпереживання, розуміння будь-якого почуття - гніву, печалі, радості, що його переживає інша людина, і відповідний вияв свого розуміння цього почуття [Роджерс К., 1984, 45]. За допомогою емпатії соціальний педагог може підтримати людину, допомогти їй вирішити власні проблеми та потреби.
Оволодіння теорією професійного спілкування, пізнання його структури, функцій, стилів, моральних принципів, входження в технологію даного процесу, формування в результаті цього професійних комунікативних навичок і прийомів, оволодіння досвідом комунікативної діяльності - це основні завдання програми комунікативної підготовки соціальних педагогів. Вирішення цих завдань сприяє розвитку комунікативних здібностей і комунікативної культури спеціаліста соціально-педагогічної сфери, удосконалення його комунікативної компетентності.
Технологічний аспект навчального процесу спрямований на розвиток комунікативної компетентності соціального педагога і передбачає вирішення таких завдань:
відпрацювання глибини і міцності знань;
закріплення комунікативних умінь і навичок у різних сферах соціальної та соціально-педагогічної діяльності;
розвиток професійного мислення, уміння проектувати, планувати й алгоритмізувати власну комунікативну діяльність і самовдосконалення окремих компонентів [Капська А., 2001, 220].
Певною особливістю програми комунікативної підготовки соціальних педагогів є включення спеціалістів-практиків в активну діяльність завдяки використанню різноманітних соціально-педагогічних чи психологічних ситуацій як реальних (запропонованих самими слухачами), так і змодельованих. Це дозволяє максимально наблизити навчальний процес до конкретного середовища і конкретних ситуацій. При цьому враховуються потреби соціальних педагогів, які практично уже стикалися з певними проблемами спілкування при вирішенні деяких питань на місцях (безробіття, наркоманія, правопорушення тощо), а це потребувало особливостей грамотного спілкування з різними категоріями клієнтів. Не менш важливим є врахування найбільш гострих проблем, які доводиться вирішувати соціальному педагогові у спілкуванні з різними категоріями клієнтів та труднощі у спілкуванні з клієнтом, які найчастіше зустрічаються у практичній діяльності педагога.
Соціальні педагоги повинні вміти вибирати дистанцію спілкування у ході взаємодії з клієнтом, грамотно інтерпретувати невербальну поведінку клієнта, визначити його настрій, характер, психічний стан, правильно організувати власну невербальну поведінку, використати невербальні засоби спілкування для створення доброзичливої психологічної атмосфери у процесі спілкування. Дотримання всіх вище названих критеріїв комунікативної компетентності забезпечує зменшення емоційного навантаження та виникнення стресових ситуацій у діяльності соціального педагога.
Визначаючи характер комунікації соціальний педагог має враховувати, яким типом спілкування можна скористатися в тій чи іншій ситуації: індивідуально-особистісним («Я - Я»), індивідуально-колективним («Я - Ми»), колективно-суспільним («Ми - Ми»). А кожному із цих типів притаманні свої особливості: лексика, цілі і завдання, глибина і багатомірність [Капська А., 2005, 76].
Предмет спілкування завжди обумовлює змістовий характер людської взаємодії. І залежно від того, що виступає предметом спілкування, його змістом, змінюються, розширюються різновиди спілкування: побутове і ділове, спеціально-професійне, загальнонаукове, соціально-політичне, інформаційно-комунікативне та ін. Щоб можна було використовувати у професійній комунікативній діяльності різні види спілкування, кожен соціальний працівник має знати основні вимоги до його комунікативної діяльності.
Виходячи з того, що соціальний працівник повинен уміти вислухати, почути, зрозуміти, роз'яснити, довести, відповісти, переконати, створити позитивну емоційну атмосферу для довіри чи ділового настрою, знайти підхід до клієнта, то кожен із них має володіти відповідними професійними якостями - знаннями та уміннями, які загалом можна віднести до «комунікативної професіограми» соціального педагога:
знати професійний мовленнєвий етикет і володіти ним;
уміти формулювати цілі та завдання професійного (ділового) спілкування;
володіти навичками ділового спілкування і уміти управляти ним залежно від визначених цілей;
вміти аналізувати конфліктні і кризові ситуації і робити з них адекватні висновки;
вміти доводити, аргументувати, спростовувати, переконувати, досягаючи водночас узгодженості і компромісу;
вміти вести бесіду, полеміку, дискусію, співбесіду, ділову розмову, диспут, круглий стіл, переговори тощо, спрямовуючи їх на вирішення прогнозованого, позитивного і вмотивованого результату;
володіти технікою та логікою мовлення;
володіти відповідними мовленнєвими структурами і лексичними одиницями, що впливають на емоційно-експресивний стан клієнта;
вміти говорити лише тоді, коли є про що сказати співбесіднику (клієнту) [Капська А., 2006, 92].
Дотримання всіх цих умінь та здібностей дають змогу соціальному педагогові вдосконалювати свою професійну діяльність, підвищувати комунікативну компетентність та рівень виходу із стресових та конфліктних ситуацій.
Для вдосконалення професійної діяльності соціального педагога з клієнтом доцільно використати групову форму навчання, а домінуючими методами є активні методи соціально-психологічного навчання. Це дозволяє розглядати й аналізувати наявність оберненого зв'язку, рівні спілкування, здійснювати індивідуальний розвиток суб'єкта навчання.
Застосування різних методів (аналіз ситуацій, рольові/ділові ігри, відеокоментування) дозволяють практикам з'ясувати для себе, який із методів і коли може бути найбільш ефективним.
Гра - це зусилля, яке потрібне, щоб навчитися керувати оточуючим світом, собою; здатність керувати та контролювати ситуацію, яку ми одержуємо в результаті планування та експерименту [Звєрєва І., 2008, 92]. В свою чергу рольові ігри допомагають вирішувати конфліктні ситуації, але за однієї умови - кожен із слухачів виконує певну соціальну роль і згідно з її особливостями веде у спілкуванні свою лінію. Одна і та ж ситуація може програватися кілька разів, при цьому простежується зміна соціальних ролей, що потребує від учасників прояву нових умінь у спілкуванні. Ґрунтовне обговорення вербальної і невербальної поведінки слухачів дозволяє соціальному педагогові загострити їхню увагу на досягненнях чи упущеннях та самостійно вибрати шляхи корекції комунікативної діяльності.
Рольова гра також може використовуватись і в плані діагностики рівня комунікативних умінь спеціалістів-практиків, кожен сам може відчути себе учасником спілкування, використати власний досвід спілкування і прогнозувати самостійне самовдосконалення.
У діловій грі, на відміну від рольової, основна увага зосереджується на інструментальному аспекті і майже не йде мова про міжособистісні відносини. Слухач виконує дії, які несуть у собі ознаки як навчальної, так і професійної діяльності. І за рахунок цього засвоюються абстрактні знання, уміння і навички в контексті конкретної професії, мовби накладені на канву професійної роботи.
Використання відеоматеріалів надзвичайно допомагає у тому плані, що слухачі можуть один і той же матеріал прослухати й побачити кілька разів, що дозволяє детально проаналізувати всі нюанси комунікативної компетенції учасників відеоряду; з'ясувати, як зароджувалась, розвивалась помилка у спілкуванні; простежити за власною поведінкою, інтонаційним забарвленням мовлення.
Завданням соціального педагога є розробка власної програми самовдосконалення. На підставі власної самооцінки майбутні соціальні працівники визначають ті комунікативні професійно значущі якості і уміння, які в них розвинені недостатньо, накреслюють шляхи розвитку цих якостей і умінь, обирають адекватні вправи, рекомендації.
Сучасний технологічний процес, соціальні, політичні, екологічні умови життя людини часто призводять до виникнення синдрому розумово-емоційного напруження. Стрес - це стан напруженості - сукупність захисних фізіологічних реакцій, що настають в організмі тварин і людини у відповідь на вплив різних несприятливих факторів (стресорів). Тому незалежно від того, чим людина зайнята або що з нею відбувається, завжди є потреба в енергії для підтримки життя, пристосування до постійних нестабільних зовнішніх впливів.
Страницы: 1, 2, 3, 4, 5, 6, 7, 8, 9
