? розвиваюче середовище має бути адекватне вікові дітей та відповідати їх функціональним можливостям з незначним перевищенням ступеня складності;
? розвиваюче середовище має бути динамічне, варіативне, різноманітне. Хоча воно організовується дорослими, але повністю підвладне дитині, не обмежує її діяльності, забезпечує повну свободу;
? розвиваюче середовище повинно сприяти орієнтовно-пізнавальній діяльності, що забезпечує засвоєння нових знань, формування розумових дій, розвитку провідних психічних процесів дитини;
? всі ігрові предмети мають бути якісні, бо що досконаліша форма, то повніше реалізується її призначення. Забороняється використання предметів з розмитими контурами, пропорціями, перекошеними кутами, погано підігнаними з'єднаннями, адже все те впливає на розвиток окоміру, не сприяє вдосконаленню точності рухів. Зовнішній вигляд іграшки (її конструкція, колір, форма, фактура) має спонукати дитину до гри;
? необхідно включати у предметно-розвиваюче середовище національні, етнокультурні особливості, аби маля творчо прилучалося до духовних цінностей народу, вчилося любові до рідної землі [8, c. 264].
Отже, розвиваюче середовище забезпечує педагогічну взаємодію, а саме: комплексний освітньо-реабілітаційний та корекційно-розвивальний процес дітей з комплексними порушеннями розвитку, що сприяє розвитку їх пізнавально-інтелектуальних, емоційно-особистісних властивостей та поведінки, є його важливою складовою частиною.
2.2 Завдання та напрями педагогічної допомоги дітям з комплексними порушеннями в умовах соціально-реабілітаційного центру
За тлумачним словником термін «допомога» визначається, як сприяння будь-кому, у будь-чому, участь в будь-чому, що приносить полегшення кому-небудь [15, c. 274]. В побутовому житті українців термін вживався переважно, як поміч, підмога, порятунок у значенні взаємодопомоги, запрошення сусідів на термінову роботу, у більш пізній період термін набув більш широкого значення, як матеріальна допомога, шефство, сприяння, підтримка [5, с.103].
На думку А.В. Мудрика допомога -- це свідома спроба допомогти людині (групі людей): у придбанні знань, установок і навичок, необхідних для задоволення власних потреб і аналогічних потреб інших людей; в усвідомленні своїх цінностей; у розвитку самосвідомості, самореалізації; у розвитку сприйнятливості по відношенню до себе й інших, до соціальних проблем; у розвитку відчуття причетності до групи, соціуму [7, с.58].
Отже, педагогічна допомога -- це свідома спроба професійної допомогти особам з комплексними порушеннями у придбанні знань, умінь і навичок, необхідних для задоволення власних потреб у процесі спеціального корекційно-реабілітаційного навчання і виховання в умовах закладів включених у педагогічний процес у яких створюються спеціальні умови для забезпечення соціальної адаптації.
Педагогічна реабілітація є вельми популярною в європейській та американській галузі допомоги дітям з комплексними порушеннями. Її представники мають великий досвід впливу в реабілітаційних центрах, соціальних службах і лікувальних установах за кордоном, можуть бути, безумовно, корисними і в українських вітчизняних корекційно-реабілітаційних закладах [55, c. 367-371]. Прикладом може бути інтегральна реабілітаційна технологія, як педагогічний вплив з достатньо широким спектром видів роботи з дітьми, що не може бути зведений до тільки освітньої реабілітації. Адже ця комплексна реабілітація не тільки вирішує завдання прямого заміщення втрачених функцій фізичного здоров'я, використовуючи медичні технології, а також використовує і суто психолого-педагогічні та корекційно-педагогічні засоби для вироблення у дитини соціальних навичок, здійснення соціальної-побутової адаптації, формування компенсаторних умінь життя, мотивацій до діяльності та особистісних потреб [37, c. 97-102]. Програма терапії проектується таким чином, щоб максимально сприяти використанню функцій, що відповідають вимогам навколишнього світу: соціального, соціального особистісного та побутового середовища. Істотною особливістю педагогічної допомоги є активне залучення людини у терапевтичний процес [9, c. 102].
Педагоги працюють зі всіма віковими групами у різних сферах суспільства. Місцями їх роботи можуть бути лікарні, клініки, денні реабілітаційні центри, програми допомоги на дому та ін. Педагогічний вплив спирається на особистісно-орієнтовані та середовищно-орієнтовані програми, що проектуються таким чином, щоб полегшити виконання щоденних завдань і адаптацію в умовах, в яких дитинаживе та соціалізується. Педагоги визнають важливість командної взаємодії, кооперації й координації дій з іншими спеціалістами, сім'ями й волонтерами для реалізація цілісного підходу реабілітаційного процесу в умовах реабілітаційних центрів [4, c. 56].
В Австралійській національній асоціації педагогів обіймають різні аспекти реабілітаційної технології. Педагогічна робота -- має відношення до діяльності стосовно фізичного й психічного здоров'я дітей будь-якого віку. Мета терапії досягається завдяки діяльності, призначеної для зменшення та контролю патології: відновлення і (або) зміцнення функціональних можливостей; допомоги (фасилітації) опануванню навичками і функціональними здібностями для адаптації або виробництва; поліпшення та збереження здоров'я. Педагогічна реабілітація тренує, зберігає та розвиває адекватну поведінку у різних сферах життя і навчання відповідно до особливостей перебігу порушення та стану дитини. Бразильська асоціація педагогів визначає педагогічний реабілітаційний вплив як галузь знань у сферах здоров'я, освіти і соціальній сфері [27, c. 44]. Канадська асоціація реабілітологів стверджує, що педагог може надавати прямі послуги не тільки окремим клієнтам, але й виконувати свої функції як менеджер, дослідник, розробник реабілітаційних програм. При навчанні майбутнього фахівця-педагога у Франції (Г.В. Габль) реабілітаційним технологіям відбувається за такими концептуальними підходами, що її методи розглядаються та застосовуються на двох рівнях. На рівні особистості мета полягає в заповненні відповідних прогалин й компенсуванні дефіцитних функцій, сприянні реструктуризації особистості або розвитку збережених здібностей для функціональної та особистісної адаптації дитини. Для цього реабілітолог створює умови, що імітують навчальну діяльність або міжособистісну взаємодію. На рівні оточення працює як у сфері міжособистісних взаємовідношень, так і на рівні матеріального, архітектурного і міського середовища з метою перетворити це середовище на більш доступне. Через це педагог має щільно взаємодіяти з відповідними промисловими та комерційними підприємствами (і як з роботодавцями, і як з виробниками), місцевими громадами, асоціаціями тощо [45, c. 334].
В Росії педагогічна робота у реабілітаційній галузі значною мірою відома під назвою педагогічна реабілітація, яка розглядається як самостійний напрям в системі навчання, виховання, розвитку і соціальної роботи з дітьми з комплексними порушеннями здоров'я. Її метою є вироблення у людини соціальних навичок шляхом використання компенсаторних способів абілітації та реабілітації. Російська модель педагогічної діяльності розглядається як єдина, орієнтована на завдання концептуальна схема, яка включає лікувальні заходи, корекційно-виховний процес, моделювання компенсаторних механізмів діяльності індивіда, що доповнюють або заміщають втрачені (порушені) функції. Рання педагогічна допомога для таких дітей дозволяє: полегшити нормальний розвиток і стимулювати раннє навчання; розвивати рухові навички, розуміння себе, емоційну зрілість, когнітивну сферу, комунікацію: досягти самостійності в життєвих навичках, включаючи самообслуговування, мобільність і соціальну адаптацію. Серед проблем підлітків, молоді показаних для втручання дій реабілітологів, крім психофізичної патології згадуються також і діагнози суто соціально-педагогічного та корекційно-педагогічного характеру: сімейна і соціальна дизадаптація; алкогольна або наркотична залежність, соціопатологія поводження, труднощі у навчанні тощо [55, c. 325].
Метою педагогічної реабілітаціїв Україні є надання дітям з комплексними порушеннями можливості брати участь у соціальному та економічному житті незалежно від характеру і причини їхньої інвалідності через оволодіння ними певним обсягом знань, умінь і навичок, розвиток особистості в умовах спеціально організованого навчально-виховного процесу органічно поєднаного з іншими формами реабілітації [17, с. 38].
Педагогічна реабілітація -- система педагогічних заходів, розроблених з урахуванням схильностей, фізичних, розумових і психічних можливостей особи і спрямованих на оволодіння пізнавальними, трудовими навичками у процесі спеціального навчання і виховання [21, c. 54].
Програма педагогічної реабілітації передбачає абілітацію чи реабілітацію дитини. У ході реалізації програми періодично проводиться моніторинг, регулярно простежуються дії, у разі потреби педагог веде переговори з необхідними спеціалістами. Серед найважливіших особливостей реабілітаційної роботи є: наявність міждисциплінарної команди спеціалістів, що позбавляє батьків необхідності відвідувати різні установи; участь батьків у процесі реабілітації; спрямованість уваги спеціалістів не тільки на дітей, а й на батьків; налагодження партнерства у реабілітації дітей з комплексними порушеннями. Педагогічна реабілітаційна робота у спеціалізованих центрах розглядається у тісному взаємозв'язку з іншими напрямами, що виконують інтегральну функцію. Зміст педагогічної реабілітації передбачає такі складові: педагогічну діагностику, корекційно-розвиткову роботу, розумовий розвиток, естетичний розвиток, естетичне виховання, логопедичну корекцію. Нами, розроблена модель педагогічної роботи з дітьми з комплексними порушеннями в умовах центру й представлена на рисунку (див рис. 2.1.).
Рис. 2.1. Модель педагогічної роботи з дітьми з комплексними порушеннями
Всі заходи з педагогічної реабілітації дітей з комплексними порушеннями поділяються на чотири етапи: перший етап -- організаційний; другий --діагностичний; третій етап -- компенсаторно-корекційний; четвертий етап -- контрольно-підсумковий.
Перший етап -- організаційний, передбачає зарахування дітей на реабілітацію, ознайомлення з розпорядком роботи та їх обов'язками.
Другий етап: діагностичний дає можливість оцінити вид та ступінь обмеження життєдіяльності дитини з комплексними порушеннями та є основою для визначення змісту програми її педагогічної реабілітації. На першому етапі реабілітаційного процесу на підставі індивідуальної програми реабілітації дитини з комплексними порушеннями, реабілітаційною комісією Центру розробляється індивідуальний план реабілітації дитини, що включає комплекс реабілітаційних заходів [19, c. 134]. З метою виявлення вад розвитку дитини та її потреб фахівцями Центру проводиться первинне обстеження дитини з комплексними порушеннями, спілкування з батьками та (або) законним представником дитини. На підставі індивідуального плану реабілітації визначається тривалість одного курсу реабілітації дитини, в умовах Центру, а також тривалість індивідуальних та групових занять.
Педагогічна діагностика включає обстеження дитини з комплексними порушеннями з метою визначення педагогічних показників. Для дитини з комплексними порушеннями програма педагогічного обстеження конкретизується в залежності від віку дитини й передбачає: оцінку освітніх можливостей (відповідність між подовженням та складністю навчання, а також якістю отриманих знань, вмінь та навичок); оцінку ефективності навчання (успішність, швидкість та якість освітніх можливостей); оцінку навчання (якість отриманих знань, продуктивності, точності, професійної ефективності); оцінку працездатності в процесі навчання; оцінку графічних навиків та письма; оцінку освоєння рідної мови та мовлення, математики та ін.; оцінку взаємовідношень з друзями; оцінку відношень до навчання [8, c. 124]. Для дитини з комплексними порушеннями оцінюються загальний розвиток мовлення, знання розуміння і уявлень про оточуюче середовище, соціальні зв'язки, освоєння навиків самообслуговування і ігрова діяльність.
Інформація про професійну підготовку осіб з комплексними порушеннями включає: чи мається професійну підготовку, де вона була отримана; професія, згідно якої набулася професійна підготовка; якщо проходить профпідготовку на теперішній час, де і за якою професією та ін. Діагностика дозволяє всебічно обстежити і дати експертну оцінку обмежень життєдіяльності у дитини та ступені їх враженості.
Третій етап: компенсаторно-корекційний -- це система відновлення здатності дитини-інваліда до самостійної громадської та сімейно-побутової діяльності, процес включення її у соціальне середовище, нормальну суспільно-корисну діяльність і адекватне взаємовідношення з однолітками [5, c. 34].
Провідною концепцією в системі педагогічної реабілітації дітей з комплексними порушеннями є модель «крок за кроком», яка полягає в можливості навчанню дитини певним навичкам саме в тому віці й саме в тому об'ємі. У Програмі педагогічної реабілітації дитини необхідно зазначити:
? результати проведеної діагностики на першому етапі;
? строки виконання (дати початку та кінця реабілітаційних заходів);
? об'єм (зміст та кількість реабілітаційних заходів);
? залучення до активної участі в реабілітаційному процесі батьків дитини з комплексними порушеннями, навчання їх засобами навчання та виховання, адекватними стану дитини [34, c. 136].
Програма педагогічної реабілітації передбачає:
1. Навчання дитини спілкуванню (здатність до встановлення контактів між людьми шляхом сприймання, переробки та передачі інформації, в тому числі з використанням при необхідності допоміжних технічних засобів реабілітації).
2. Навчання навичкам проведення відпустки, дозвілля, заняттями спортом та фізичною культурою, що включає набуття знань та навичок про різні види спортивної та дозвільної діяльності, навчання використанню для цього спеціальними технічними засобами реабілітації, інформування про відповідні заклади, які здійснюють даний вид реабілітації.
3. Надання допомоги у вирішенні особистих проблем, що включає інформацію про народжуваність, статеве виховання.
Форми та методики педагогічної реабілітації дітей з комплексними порушеннями: арттерапія; бібліотекотерапія; глинотерапія; музикотерапія; казкотерапія; гарденотерапія; іпотерапія; комп'ютерні технології; анімаційна терапія; туротерапія та ін.
На завершальному четвертому етапі реабілітаційного процесу -- контрольно-підсумковому здійснюється педагогічна діагностика дитини з комплексними порушеннями та аналізуються критерії обмеженості життєдіяльності дитини після завершення курсу педагогічно-реабілітаційного процесу [5, c. 543].
Реабілітаційна робота у спеціалізованих центрах, як цілісна система, повинна розглядатися у тісному взаємозв'язку з підсистемами, що забезпечуватимуть цей процес комплексом медичних, психологічних, соціальних і педагогічних заходів відповідно до потреб дитини, тому вона виконує інтегральну функцію, а відтак розглядається як система і процес.
Реабілітація дітей здійснюється на основі Індивідуальної програми відповідно до Державної типової програми реабілітації інвалідів -- медико-соціальною експертною комісією, для дітей-інвалідів -- лікарсько-консультативними комісіями лікувально-профілактичних закладів [4, c. 67]. Визначення конкретних обсягів, методів і термінів проведення реабілітаційних заходів, які повинні бути здійснені. В умовах центру індивідуальна програма розробляється провідними фахівцями, з урахуванням типових і вікових особливостей дитини та її індивідуальних можливостей включення у реабілітаційний процес й складається з трьох етапів: першого -- відновлювального; другого -- реадаптаційного, як пристосувального до конкретних умов на тому чи іншому рівні з допомогою психологічних, педагогічних та інших засобів, відповідно ступеню відновлення і компенсації функцій; третього -- повернення до звичайної діяльності [50, c. 342].
Індивідуальний план реабілітації дитини з комплексними порушеннями включає: діагноз; психофізичний розвиток; індивідуальні особливості та можливості; характеристики сім'ї; рекомендовані реабілітаційні заходи; тривалість реабілітаційного курсу (до 6 місяців).
Отже, педагогічна робота передбачає не лише розвивально-корекційну роботу з дітьми, але й різноаспектну діяльність (педагогічну діагностику, корекційно-розвивальну роботу, розумовий розвиток, естетичний розвиток, естетичне виховання, логопедичну корекцію) за індивідуальними планами, що мають певні етапи, через які повинні пройти дитина та її оточення в умовах соціально-реабілітаційного центру.
2.3 Організація логопедичної роботи з дітьми з комплексними порушеннями в умовах соціально-реабілітаційного центру
Актуальність проблеми формування правильного усного мовлення у дітей зростає у зв'язку з переходом до систематичного навчання дітей з 6-ти років, передбаченого Базовим компонентом дошкільної освіти, «Законом про дошкільну освіту», що вимагає обов'язкового, своєчасного оволодіння рідною мовою та набуття мовленнєвої компетентності [52, c. 67-69]. Нині кількість дітей які мають мовленнєві порушення значно збільшилась й вони потребують логопедичної допомоги. Логопедична допомога -- це спроба допомогти дитині оволодіти засобами мовлення, необхідних для задоволення власних комунікативних потреб; розвитку формування мовленнєвих умінь і навичок для реалізації соціальних потреб спілкування й адаптації до соціуму.
З 90-х років ХХ ст. -- початку ХХІ ст. відбувається бурхливе зростання мережі реабілітаційних центрів. Метою діяльності Центрів є здійснення заходів з соціальної, психологічної, педагогічної реабілітації, професійної орієнтації та медичного супроводу, спрямованих на розвиток та коригування порушень розвитку дитини з комплексними порушеннями, навчання її основним та побутовим навичкам, розвиток здібностей, створення передумов для інтеграції у суспільство. У центрах дітям та їх батькам надається відповідна комплексна, в тому числі і педагогічна допомога. Логопедична допомога є важливою складовою частиною комплексної педагогічної реабілітації дітей та підлітків з комплексними порушеннями розвитку.
Проте, поряд з терміном «реабілітація» у спеціальній педагогіці вживаним є термін «абілітація» (habilitas), що застосовується переважно до дітей раннього віку з відхиленнями у розвитку й передбачає первинне формування мовленнєвих здібностей. Проте, процес формування мовлення можна розглядати, як процес абілітації людини, тобто становлення її здатності виконувати свої соціальні функції, що відбувається протягом всього життя у нерозривній взаємодії двох процесів: онтогенезу, як індивідуального психофізичного розвитку організму та соціалізації -- входження індивіда у соціальне оточення, присвоєння елементів культури [12, c. 42]. Онтогенетичний розвиток і соціалізація об'єктивно можуть протікати спонтанно і в таких випадках результати цих процесів далеко не завжди відповідають сподіванням. Саме для того, щоб спрямувати процеси онтогенезу та соціалізації на досягнення позитивних результатів, існує цілеспрямована педагогічна діяльність -- виховання, за допомогою якої логопеди можуть кваліфіковано керувати розвитком як особистості, так і мовлення, починаючи з ранніх етапів абілітації. До функціональних обов'язків логопеда выдноситься корекція -- виправлення (часткове чи повне) вад мовленнєвого розвитку дітей та компенсація -- складний процес перебудови функцій організму при порушенні чи втраті будь - яких психічних функцій та мовлення внаслідок перенесених захворювань, травматичних пошкоджень. Компенсаторна перебудова охоплює відновлення й заміщення втрачених функцій і зміну їх [55, c. 127].
Страницы: 1, 2, 3, 4, 5, 6, 7, 8
