Методика формування валеологічних знань в системі фізкультурного навчання молодших школярів

Дипломна робота на тему

«Методика формування валеологічних знань в системі фізичного виховання учнів початкових класів»

Актуальність. В умовах нестабільності соціально-економічного і політичного життя країни відбувається стійка тенденція до погіршення показників здоров'я дітей. Тому перед навчальними загальноосвітніми закладами виник цілий комплекс нових завдань, що вимагають конкретних і негайних рішень. Найважливішою з них є розробка методичних підходів до формування у дітей, зокрема у молодших школярів, звичок здорового способу життя.

Вивчення проблеми формування валеологічних знань в процесі фізкультурної освіти молодших школярів обумовлене небезпечними тенденціями постійно прогресуючого погіршення стану здоров'я дітей, соціальним замовленням з боку суспільства, яке об'єктивно зацікавлене у формуванні у молодших школярів потреби, знань, умінь і навиків збереження і зміцнення свого здоров'я, відсутністю науково-обґрунтованого програмно-організаційного забезпечення даної концепції оздоровлення.

У віці від 6 до 10 років світогляд школярів знаходиться у стадії інтенсивного формування, і в нім істотне місце займають знання і уявлення про людину і його здоров'я. Відомо, що знання дитини про здоров'я, здоровий способі життя і про організм людини носять в основному «ідеально» світоглядний характер і простежуються не тільки на рівні несвідомого сприйняття (Л.І. Божович), але і усвідомлено переходять у внутрішню позицію особи (Ю.К. Бабанський). [44]

Виявлення певної цільової, змістовної і методичної схожості фізичного виховання і валеології як шкільних навчальних дисциплін дозволяє істотно оптимізувати процес фізкультурної освіти.

Об'єктом дослідження вибраний процес фізкультурної освіти молодших школярів.

Предметом дослідження виступає система теоретичних знань валеологічного характеру у молодших школярів на уроці фізичної культури.

Метою дослідження є розробка методики формування системи теоретичних знань валеологічного характеру в структурі навчального процесу по фізичній культурі для учнів молодшого шкільного віку.

Було припущено, що методика формування системи теоретичних знань валеологічного характеру базується на поетапному і послідовному освоєнні ряду змістоформуючих категорій світогляду за допомогою їх актуалізації в процесі рухової діяльності, що дозволяє істотно підвищити рівень фізкультурно-валеологічної освіти у молодших школярів.

Результатами проведеної роботи є:

- проведено оцінювання (тест) сформованих фізкультурно-валеологічних знань учнів молодшого шкільного віку;

- проведено формування системи теоретичних знань валеологічного характеру в процесі фізкультурної освіти дітей молодшого шкільного віку і визначений її вплив на формування фізкультурно-валеологічних знань школярів.

Отримані результати дослідження були упроваджені в практику роботи ЗОШ І-ІІ ступенів с. Йосипівка Тернопільського району.

Основні положення, що виносяться на захист:

1. Формування системи теоретичних знань валеологічного характеру в процесі фізкультурної освіти молодших школярів базується на поетапному і послідовному освоєнні ряду змістоформуючих категорій світогляду за допомогою їх актуалізації в процесі рухової діяльності. Це дозволяє сформувати оптимальну структуру світоглядних уявлень і теоретичних знань валеологічного характеру.

Комплекс методичних прийомів і нормативних документів реалізації системи валеологічних знань в умовах загальноосвітньої школи є смисловим поєднанням базового рухового матеріалу і валеологічного компоненту.

3. Метод оцінювання фізкультурно-валеологічних знань полягає у виявленні властивостей мислення, наочній обізнаності, фізкультурно-оздоровчій діяльності молодших школярів за допомогою єдиного тесту, який дозволяє об'єктивно оцінити рівень знань і навиків у учнів молодших класу за допомогою системи нормованих показників.

4. Ефективність методики формування системи теоретичних знань валеологічного характеру в процесі фізкультурної освіти молодших школярів виражається в підвищенні рівня фізкультурно-валеологічних знань, в поліпшенні фізичної підготовленості, в позитивному впливі на показники захворюваності дітей.

Здоров'я людей належить до глобальних проблем, тобто тих, що мають життєво важливе значення для всього людства. Тому в даний час найважливішими соціальними завданнями є визначення найбільш ефективних шляхів зміцнення психічного здоров'я, забезпечення умов гармонійного психофізіологічного дозрівання і формування високих особистісних якостей підростаючого покоління.

У державній програмі заходів щодо зміцнення здоров'я, збільшення тривалості активного життя, особливе місце відводиться охороні здоров'я дітей і підлітків.

Для вирішення проблеми формування знань про здоров'я і здоровий спосіб життя в рамках шкільного навчання необхідна корінна перебудова як системи освіти взагалі, так і системи фізичного виховання зокрема.

Багато авторів [5,8,13,23,38,47] підтверджують необхідність валеологічного виховання, зокрема, формування здорового стилю життя дітей і підлітків. Особливо важливим останніми роками є зміна всього навчально-виховного процесу з таким розрахунком, щоб урок по будь-якому навчальному предмету був уроком, сприяючим не тільки інтелектуальному розвитку, але і збереженню фізичного і соматичного статусу дитини, щоб шкільні заняття не знижували, а підвищували адаптивність учнів і збільшували резерви його здоров'я.

Оскільки більше 95% дітей у віці від 6 до 18 років знаходяться в школі, давно доведено, що логічно використовувати школи як місце для формального навчання здоров'ю.

Актуальність поставленого питання зростає у зв'язку з тим, що однією з фундаментальних проблем сучасності є пошук шляхів розвитку і вдосконалення здоров'я людей відповідно до умов зовнішнього середовища, виробництва, широким впровадженням техніки і комп'ютерів в побут людини.

Термін «валеологія» в сучасній науці трактується як наука про здоров'я [1]. На відміну від медицини, яка переважно вивчає і виявляє все нові і нові способи лікування і профілактики хвороб, валеологія займається вивченням способів збереження здоров'я людей. У підставі цієї науки лежать уявлення про здоров'я здорових людей, тобто розкриваються такі ключові моменти, як «здоров'я», «здоровий спосіб життя» та інші.

Аналіз концепцій здоров'я, що існують в сучасній літературі, показує, що жодна з них не є загальноприйнятою. Існує безліч визначень поняття «Здоров'я людини» в широкому сенсі слова.

На думку А. Щедриної, серед інших елементів системи «здоров'я» найбільш істотними є ті, що інтегрально характеризують її різні сторони: рівень і гармонійність фізичного розвитку; функціональний стан організму, резервні можливості основних фізіологічних систем; рівень неспецифічної резистентності і імунного захисту. Н.А. Амосов (1987) вважає, що поки здоров'я є чисто якісним поняттям, науковий підхід до цього феномена вимагає кількісного виразу його складових, співвіднесених з нормальним рівнем. Але, як стверджують A.M. Гендін і співавтори (1989), кожна з названих ознак є самостійною якістю, яка може мати і кількісний вираз, де найважливішою характеристикою фізичного стану людини є його фізичне здоров'я. [40]

При розгляді теоретичних основ здоров'я слід виділити ряд найважливіших біологічних закономірностей людського організму. На основі яких, на думку Г. Апанасенка, P. Баєвського, Ц. Гурова, можливе кількісне вимірювання рівня здоров'я за окремими показниками: рівновага з навколишнім середовищем, широта адаптивних можливостей, функціональні резерви реагування на різні дії, рівень працездатності. [47]

Проте, перерахованого вище явно недостатньо для оцінки здоров'я людини. «Адже цілісність - це не тільки єдність організму, це єдність організму і особи» (А.Г. Щедріна, 1996) [47]. Людина на шляху еволюції придбала сферу розуму. Тому, без урахування цієї суто людської властивості, уявлення про здоров'я людини буде неповним. Саме через сферу розуму слід шукати зв'язок здоров'я із способом життя. Отже, в цілісній оцінці здоров'я необхідно враховувати особистісні якості, які можуть бути представлені рівнем морально-вольових, ціннісно-орієнтованих і мотиваційних установок.

До І.Лісицин, А. Сахно приводять наступну класифікацію підходів до поняття «здоров'я»: 1) здоров'я - це відсутність хвороб; 2) здоров'я і норма - поняття тотожні; 3) здоров'я як єдність морфологічних, психологічних і соціально-економічних констант. [8]

Вивчення даного поняття є найважливішим етапом в процесі валеологічної освіти, оскільки від того, що ми вкладаємо в поняття «здоров'я» залежить спрямованість у вирішенні питань профілактики, підтримки початкового рівня здоров'я, зміцнення його за допомогою корекції і розумної регуляції життєдіяльності, управління здоров'ям, профілактики передчасного старіння організму, конструювання здоров'я.

Таким чином, даючи визначення здоров'ю, більшість авторів розглядають наступні складові його цінності:

Соматичне здоров'я - поточний стан органів і систем організму людини, основу якої складає біологічна програма індивідуального розвитку, опосередкована базовими потребами, домінуючими на різних етапах онтогенетичного розвитку. Ці потреби, по-перше, є пусковим механізмом розвитку людини, а по-друге, забезпечують індивідуалізацію цього процесу.

Фізичне здоров'я - рівень зростання і розвитку органів і систем організму, його основу складають морфологічні і функціональні резерви, що забезпечують адаптаційні реакції.

Психічне здоров'я - стан психічної сфери, основу якого складає стан загального душевного комфорту, що забезпечує адекватну поведінкову реакцію. Такий стан обумовлений як біологічними, так і соціальними потребами, а також можливостями їх задоволення.

Етичне здоров'я - комплекс характеристик мотиваційної і інформативної сфери життєдіяльності, його основу визначає система цінностей, установок і мотивів поведінки індивіда в суспільстві. Етичним здоров'ям опосередкована духовність людини, оскільки воно пов'язане із загальнолюдськими істинами добра, любові і краси.

Розвиток вчення про здоров'я показав тісний зв'язок і змістовну близькість його з поняттям «Спосіб життя», який є видом життєдіяльності людей в матеріальній і нематеріальній (духовній) сферах і включає 4 основних категорії: «рівень життя» - економічна категорія, що представляє ступінь задоволення матеріальних, духовних і культурних потреб людини, «якість життя» - ступінь комфорту в задоволенні людських потреб (переважно соціальна категорія), «стиль життя» - поведінкові особливості життя людини, тобто певний стандарт, під який підстроюється психологія і психофізіологія особи (соціально-психологічна категорія) і соціально-економічна, - «устрій життя». Таким чином, здоровий спосіб життя - це, перш за все діяльність, активність особи, групи людей, суспільства, що використовують матеріальні і духовні умови і можливості на користь здоров'я, гармонії духовного і фізичного розвитку людини.

Отже, здоровий спосіб життя об'єднує все, що сприяє виконанню людиною професійних, суспільних і побутових функцій в оптимальних для здоров'я умовах і виражає орієнтованість діяльності особи у напрямі формування, збереження і зміцнення як індивідуального, так і суспільного здоров'я.

У зв'язку з вищевикладеним, необхідно з'ясувати, за допомогою чого формуються навики здорового способу життя і які якості людини є такими, що ведуть до дотримання принципів ЗСЖ.

Здоров'я людства взагалі і зокрема людини, що росте, - це проблема не тільки соціальна, але і етична. Як відомо, найбільш сенситивним періодом становлення особи є шкільний вік.

Саме у школі суб'єкти суспільства, що перебудовується, можуть черпати духовні і фізичні сили, шукати індивідуальні шляхи вирішення проблем становлення особи. Одним з таких шляхів є новий шкільний курс «Основи здоров'я», що представляє інтеграцію загальноосвітніх курсів на валеологічній основі, який покликаний сформувати профілактичне мислення орієнтоване на здоровий спосіб життя.

Програми акцентують увагу на утриманні наступних навчальних розділів стосовно дітей молодшого шкільного віку:

1) Вчимося в школі (Правильний режим дня. Якою повинна бути поведінка в школі. Взаємини вчителя і учня, що вчаться між собою. Навчання учнів навикам аналізу і контролю своєї поведінки в школі.);

2) Як доглядати за собою (Навчання правилам і навикам умивання і купання. Догляд за зубами. Догляд за руками і ногами. Перша допомога при порізах, ударах. Правила догляду за шкірою.);

3) Піклуємося про своє здоров'я (Чому людина хворіє. Що і як оберігає людину від хвороб.);

4) Як зробити своє життя безпечним (Загальні уявлення про безпеку. Правила безпечної поведінки. Перша допомога при загрозі життю та здоров'ю.);

5) Фізичний розвиток і рухомі ігри (Поняття про опорно-руховий апарат людини. Уявлення про гармонійний фізичний розвиток.);

6) Етичне виховання (Правила загальної поведінки.).

Рівні життя і здоров'я в сучасних умовах - найважливіші критерії гуманітарного процесу. Такий підхід примушує розглядати здоровий спосіб життя як складну динамічну і функціональну систему, що характеризується сімейно-побутовою, комунікативною, суспільно-трудовою діяльністю, проявом фізичних і духовних здібностей людини в єдності і гармонії з навколишнім середовищем, природою, як природну основу людини. ЗСЖ не може відбутися без знань індивіда про себе, про ті закономірні зміни, які відбуваються в психіці і фізичному стані людини, про вплив цих процесів на інтелектуальний розвиток.

І.І. Брехман (1990) [13] вважає, що чинниками, що впливають на здоров'я людини є спосіб життя; рівень культури; ієрархія потреб (здоров'я повинне займати перше місце в ієрархії потреб); мотивація (головна причина - в свідомості людини, в її психології); зворотні зв'язки, постійна оцінка, відмінність шкідливого від корисного; налаштування на довге здорове життя - суб'єктивна категорія, яка може мати значення важливого об'єктивного чинника здоров'я; навчання здоров'ю. У структурі валеологічного знання автор, окрім проблеми використання природних комплексів біологічно активних речовин і екології людини, приділяє велику увагу наступним чинникам: руховій активності, необхідній для нормального розвитку людини, харчуванню і використанню «ліків для здорових» (фармакологічних засобів профілактики).

По представленнях С. Попова в поняття ЗСЖ входять наступні складові: відмова від шкідливих звичок (куріння, вживання алкогольних напоїв і наркотичних речовин); оптимальний руховий режим; раціональне харчування; гартування; особиста гігієна; позитивні емоції. [45]

В. Осик вважає, що для практичної діяльності збереження здоров'я найбільш важливим є принцип «індивідуального режиму дня», який припускає наступне:

- адекватна рухова активність індивіда (відповідність в добовому або тижневому мікро циклу об'єму і інтенсивності руху біологічним вимогам, професійній діяльності, віку, статі);

- адекватне харчування (відповідне енерговитратам, збалансоване по білках, жирах, вуглеводах);

- психогігієна і психопрофілактика (аутотренінг або груповий сеанс для зняття психоемоційної напруги);

- гартування (тренування механізмів терморегуляції і підвищення імунної активності і неспецифічної стійкості організму);

- використання масажу і самомасажу;

- дихальна гімнастика (вольове регулювання частоти і глибини дихання);

- використання природних чинників природи для підвищення ефективності рекреаційних і реабілітаційних заходів;

- відмова від шкідливих звичок (попередження психологічної і фізичної залежності від тютюну, алкоголю, кави, наркотичних речовин і ін.). [49]

Процес формування звичок здорового способу життя і фізкультурно-валеологічних знань у дітей молодшого шкільного віку є педагогічним процесом і, як вважає Ю.К. Бабанський та співавтори [46], успішність навчання залежить від дотримання системи принципів, розроблених в дидактиці.

Під принципами навчання слід розуміти початкові положення, які лежать в основі навчання і визначають вибір змісту, методів, форм організації навчального процесу і весь хід його проведення.

Між цими принципами існує тісний взаємозв'язок. З них витікають правила навчання, які визначають характер окремих прийомів і ведуть до реалізації. Правила розробляються не тільки дидактикою, але і приватними методиками.

Найчастіше до дидактичних принципів відносять: принцип усестороннього розвитку в процесі навчання; принцип свідомості і активності; принцип науковості і доступності; принцип систематичності і послідовності; принцип наочності; принцип міцності.

Соціальні принципи фізичної культури відображають найбільш загальні закономірності її функціонування як частини культури суспільства. До них відносяться принцип усестороннього гармонійного розвитку особи, принцип зв'язку фізичної культури з трудовою і оборонною діяльністю, принцип оздоровчої спрямованості фізичної культури. У загальній системі виховання фізичне виховання займає особливе місце, викликане специфікою предмету, оскільки воно передбачає вирішення трьох взаємозв'язаних і взаємодоповнюючих завдань - виховних, освітніх і оздоровчих.

Як відомо, засвоєння основних елементів способу життя відбувається через соціалізацію, тобто через сприйняття норм поведінки, прийнятих в даному середовищі. Спосіб життя окремої людини зрештою визначається умовами мікро середовища, яке, у свою чергу, залежить від умов життя і рівня культури суспільства. Слід зазначити, що збереження і відновлення здоров'я знаходиться в прямій залежності від культури середовища.

Валеологічний підхід В.В. Колбанова, Г.К. Зайцева [18] базується на 3-х принципах, визначених ученими як формування, збереження і зміцнення здоров'я. Реалізація цих принципів пов'язана з дотриманням ряду вимог: наявність оптимальних для людини біологічних, соціальних і природних чинників; раціональний спосіб життя, в який органічно входять елементи неспецифічної профілактики хвороб і шкідливих звичок.

Реалізація цих принципів вельми складна, часто носить суперечливий характер і не завжди приводить до бажаного результату. Це обумовлено, перш за все тим, що в нашій державі поки що не виражена достатньою мірою позитивна мотивація здоров'я, і здоров'я в суспільстві, в першу чергу через низьку культуру, не встало на перше місце в ієрархії людських потреб. Очевидно, що найголовнішим в реалізації здоров'я повинна бути його гуманістична цінність (людина повинна бути мірою речей).

Страницы: 1, 2, 3, 4, 5