Організація самостійної роботи учнів на уроках у початковій школ

2

Міністерство освіти і науки України

Тернопільський державний педагогічний університет

імені Володимира Гнатюка

Дипломна робота

Організація самостійної роботи учнів

на уроках у початковій школі

Тернопіль - 2009

Зміст

Вступ

Розділ 1. Роль і місце самостійної роботи учнів у навчальному процесі початкової

школи

1.1 Історичне-педагогічні витоки проблеми організації самостійної роботи учнів

1.2 Психолого-педагогічні аспекти організації самостійної роботи молодших школярів

1.2.1 Сутність самостійної роботи

1.2.2 Види та форми самостійної роботи молодших школярів

1.2.3 Керівництво самостійною роботою

Розділ 2 Технологія організації самостійної роботи учнів на уроках у початковій школі

2.1 Дидактичні умови організації самостійної роботи молодших школярів

2.2.Методика експериментального дослідження

2.3.Аналіз результатів експерименту

Висновки

Список використаної літератури

Додатки

Вступ

Освіта як організована система пізнання, розвитку мислення і творчості є одним із найважливіших засобів формування всебічно розвиненої особистості. У світі склалися дві системи освіти - підтримувальна та інноваційна. Вони істотно відрізняються розумінням мети освіти. Підтримувальна система освіти має за мету озброєння учнів знаннями з певних наук, необхідних для повсякденного життя; інноваційна - ставить за мету розвиток творчої особистості учнів, вироблення у них самостійного підходу до будь-якої проблеми, формування уміння глибоко розуміти ці проблеми, аналізувати. Як наслідок, постає проблема корінних змін пріоритетів вітчизняної освіти, орієнтованої раніше на подання учням максимального обсягу теоретичного матеріалу. Необхідність переходу до інноваційної системи освіти зумовлюється тим, що знання, сучасні сьогодні, є застарілими вже через кілька років. Перед нами постає проблема формування в учнів такого механізму мислення, який би дав можливість швидко адаптуватися до вимог, що постійно змінюються, самостійно знаходити та аналізувати нові джерела інформації, творчо застосовувати їх у професійній діяльності. Отже, реформування школи передбачає формування учня як творчої особистості, тому роль самостійної роботи як важливого компонента навчання різко зростає. Саме процес включення учнів у самостійну переробку навчального програмового матеріалу, формування у них власних оцінних суджень необхідні для глибокого засвоєння наукових знань і їх наступного творчого використання.

Самостійна робота як метод навчання передбачає формування важливих загальнонавчальних умінь (аналізувати, планувати, порівнювати, контролювати тощо), певних рефлексивних якостей, що у кінцевому рахунку забезпечує розвиток самостійності як якості особистості, формує суб'єктанавчальної діяльності.

Проблема самостійної роботи учнів у процесі навчання є нині однією з найбільш актуальних. Вирішення її в практиці шкіл вимагає особливої уваги, оскільки в повсякденній діяльності учителя найбільше недоліків трапляється саме в організації і проведенні самостійної роботи учнів. У дослідження Б. П. Єсипова [21], М. О. Данилова [19], П. І. Підкасистого [46] та інших науковців відзначається, що причини цього такі: а) формування умінь і навичок самостійної роботи є одним з найскладніших видів діяльності педагога, що вимагає ретельної підготовки учителя і учнів; б) відсутність певної системи в діяльності учителя спрямованій на прищеплення учням умінь і навичок самостійної роботи; в) у шкільному навчально-виховному процесі спостерігається неправильне співвідношення репродуктивних і творчих самостійних робіт. І нарешті, розумовий розвиток школярів у процесі навчання, їх активність і самостійність багато залежить від навчання їх прийомів роботи і розумової діяльності.

Проблема розвитку активності й самостійності учнів не є новим завданням для дидактики. Погляд на роль самостійної роботи змінювався з часом. Її значущість у навчанні знайшла своє відображення як у класичній педагогічній спадщині (А. Дістервег [2], Я. А. Коменський [2], Й. Г. Песталоцці [29], Ж. Ж. Руссо [29], В. О. Сухомлинський [55], К. Д. Ушинський [59]), зарубіжній науці (І. Г. Гердер [29], Д. Дьюї [29]), так і у вітчизняній науковій думці (В. К. Буряк [8], П. І. Підкасистий [47] та ін.). Сьогодні вже розроблені діяльнісна концепція самостійної роботи учнів (В. А. Коваль [26]) та модель організації самостійної роботи на основі інтенсифікації навчання (А. А. Аюрзанайн [2], П. І. Підкасистий [46] та ін.).

Ефективність самостійної роботи в процесі навчання багато в чому залежить від умов її організації, змісту і характеру завдань, логіки її побудови, джерела знань, взаємозв'язку наявних і передбачуваних знань у змісті завдань, якості досягнутих результатів у ході виконання цієї роботи. Тому питання організації самостійної роботи учнів залишається актуальним і сьогодні.

Об'єкт дослідження - процес навчання у початкової школи.

Предмет дослідження - дидактичні умови організації самостійної роботи молодших школярів.

Мета дослідження: обгрунтувати та охарактеризувати дидактико-методичні підходи до організації самостійної роботи учнів початкової школи.

Гіпотеза: ефективність організації самостійної роботи молодших школярів підвищиться за таких умов:

1) забезпечення поетапності проведення самостійної роботи;

2) використання завдань розвивального спрямування;

3) цілеспрямоване формування навичок самоконтролю і самоперевірки.

Завдання дослідження:

- здійснити аналіз психолого-педагогічної та методичної літератури з проблеми дослідження;

- визначити рівні сформованості у молодших школярів умінь і навичок самостійної роботи;

- теоретично обґрунтувати дидактичні умови організації самостійної роботи;

- експериментально перевірити дидактико-методичні підходи до самостійної роботи.

У дослідженні використовувався комплекс взаємодоповнюючих методів. Серед теоретичних методів використовувалися: порівняння, аналіз, синтез, узагальнення, систематизація, класифікація. Емпіричні методи: спостереження, анкетування, обговорення, бесіда, аналіз продуктів діяльності, експертні оцінки. Результати теоретичного розгляду емпіричних досліджень зумовили структуру та зміст психолого-педагогічного експерименту, що реалізовувався поетапно (констатувальний, формувальний, контрольний). Результати експерименту супроводжувалися фіксацією якісних і кількісних параметрів, статистичною обробкою даних.

Теоретичне значення роботи полягає у виділені сукупності дидактичних умов організації самостійної роботи молодших школярів.

Практичне значення одержаних результатів полягає в тому, що на основі проведеного експериментального дослідження розроблено і апробовано дидактико-методичне забезпечення організації самостійної роботи молодших школярів.

Апробація результатів дослідження. Основні положення і результати дипломного дослідження були представлені на засіданні методичного об'єднання вчителів початкових класів та педагогічної ради Заводської ЗОШ І-ІІ ступеня Буського району, на заняттях з основ науково-педагогічних досліджень у Бродівському педагогічному коледжі імені Маркіяна Шашкевича.

Структура дипломної роботи. Дипломна робота складається із вступу, двох розділів, загальних висновків, списку використаної літератури (58 джерел), додатків. Дослідження викладено на 110 сторінках, із них основного тексту - 80 сторінок. Робота містить 3 таблиці, 2 діаграми.

Розділ 1. Роль і місце самостійної роботи учнів у навчальному процесі початкової школи

1.1 Історико-педагогічні витоки проблеми організації самостійної роботи учнів

Перші наукові педагогічні дані щодо самостійного учіння були здебільшого частиною філософії, яка на той час об'єднувала всі знання про природу, людину і суспільство. Так, філософи античності (Конфуцій, Геракліт, Демокріт, Платон, Арістотель [2]) вважали самостійність визначальною і стверджували, що розвиток людини здійснюється якісно лише у процесі самостійного вдосконалення особистості, в процесі самопізнання (М. О. Константинов [2], М. Ф. Шабаєва [29]).

Вперше думку про необхідність спеціального керівництва пізнавальною активністю і самостійністю учнів у процесі навчання висловив грецький філософ Сократ [2]. Він був переконаний, що до такого керівництва необхідно спеціально готуватися завчасно, зокрема зазделегідь готувати завдання і запитання. Сократ вперше розробив і випробував на своїх учнях спеціальний власний метод навчання (Є. М. Мединський [2]). Метод Сократа активізував пізнавальну самостійність його учнів. Він виділив евристичну бесіду, побудовану на основі використання прийомів індукції. Тобто в освіті важливим є організація учіння. До неї віднесемо також організацію самостійних робіт для розвитку в учнів самостійності думки. Отже, Сократ розглядав самостійність своїх учнів і як результат впливу педагога, і як правильно організоване учіння (Л. Г. Вяткін [11]).

У трактатах давньоримських філософів, зокрема М. Ф. Квінтіліана [19], також містяться глибокі думки про визначальну роль вчителя у засвоєнні знань учнями у процесі самостійної роботи. Для цього потрібно заохочувати постановку питання учнів до вчителя, організовувати обмін думками, дискусії, формувати навички самостійного пізнання (А. С. Линда [33]).

Отже, педагоги античної епохи висловлювались за розвиток самостійності мислення учнів. Самостійність розглядалася в той час і як мета виховання, і як засіб активізації навчання. Ці думки безпосередньо стосувалися на той час організації навчання філософами своїх, іноді дорослих учнів, що певною мірою можна трактувати як певний вид самостійної роботи (у Сократа -філософів).

Вже у період середньовіччя меті виховання стала відповідати так звана догматична система навчання, яка, на думку Л. Г Вяткіна [11],А. Г Линди [33], М. О. Константинова [2], не сприяла загальному розвитку учнів.

Вплив ідей античності не описаний в діях язичницьких шкіл, які задовольняли утилітарні потреби київської верхівки, але був відчутний в період після хрещення Київської Русі. “Пчела”, “Повчання князя Володимира Мономаха” та інші книги були зібрані при монастирях, і окремі особи, що відзначалися “книжнім почитанієм”, мали вдалу нагоду здобути більш високу освіту на основі самоосвіти і власного потягу до знань в процесі самостійної роботи. Саме самоосвіта на основі власного бажання для правлячої верхівки Київської Русі відіграла ту ж саму роль, яку свого часу для молоді античної Греції відігравали диспут і бесіди під проводом визначних філософів (В. П. Кравець [29], Антін Павенцький [2]).

В епоху Відродження немало рекомендацій для організації самостійної роботи можна зустріти в трактатах М. Монтеня [29], який рекомендує давати дитині відчути “смак” речей самостійно, самій вибирати шлях, пізнаючи дійсність. Як бачимо, акцент на самостійність у пізнанні світу набуває сталої уваги з боку різних кіл мислителів.

У більш пізній період груповий аналіз питань пізнання та самостійності притаманний Я. А. Коменському. Відповідаючи запитам часу, Ян Амос Коменський [29] розробив організаційно-практичні аспекти залучення особистості до самопізнання. Він науково обґрунтував принципи навчання, вказавши, що тільки наочність збуджує інтерес до матеріалу, який вивчається, сприяє активному сприйманню і розвитку самостійності в навчанні під час виконання самостійних робіт (Є. М. Мединський [2]). Я. А. Коменський підкреслює значення самостійності учнів в оволодінні знаннями, уміннями і навичками: “Юнацтво повинно сприймати освіту не ту, що задається, а істинну, не поверхневу, а міцну, тобто, щоб розумна істота - людина - привчалася керуватися не чужим розумом, а своїм власним, не тільки вичитувати з книг і розуміти чужі думки про речі або навіть заучувати і відтворювати їх в цитатах, але розвивати в собі здібність проникати в корінь речей і виробляти істинне розуміння їх і вживання їх. [2]

На ролі самостійних робіт у процесі навчання зосереджувався німецький педагог Адольф Дістервег [29], який вбачав закономірність у тому, що “поганий вчитель показує істину, добрий вчить її знаходити, але для цього він сам повинен володіти цим вмінням”. Тобто йдеться про готове набуте знання, про необхідність зусилля учня в одержанні інформації.

Отже, педагоги Західної Європи розвинули і збагатили ідеї грецьких і римських філософів про необхідність самостійності у пізнанні світу, що навчання учнів має бути належним чином організоване, і воно має важливу роль для формування самопізнання.

Поряд з визначними просвітителями світу стоять імена видатних мислителів України Г.С. Сковороди, Т.Г. Шевченка, І. Вишенського, І. Федорова, Г. Смотрицького, Л.І Кукіль, К. Ставровецький, П. Беринди, М. Смотрицького, Є. Славинецького.

Почесне місце серед просвітителів ХVІІІ ст. належить Г.С. Сковороді [29], який стверджував всемогутність людського розуму: “За допомогою розуму людина пізнає себе і, оволодіваючи знаннями, визначає свій істинний шлях у житті”. Особливо часто у своїх творах Г.С. Сковорода порушує питання про значення власних, без допомоги інших, тобто самостійних зусиль людини у навчанні, і успіхів досягають ті, які працюють з книгою, здатні до роздумів, спостережень.

Глибинність твердження Т.Г. Шевченка мають яскраву педагогічну суть, бо вказують на необхідність поєднувати набуття знань, передачу їх учням із збудженням у них інтересу, прагнення до пізнання. Для Т. Г. Шевченка пізнавати - це означало глибоко і гнучко мислити, виявляти самостійність суджень. Освіта розумілася ним широко і тому не могла обмежуватися лише школою. “Учитися можна і треба протягом усього життя”[29]. Даний підхід втілився у художніх образах. Савватій, чий образ так імпонує авторові, під час канікул робив досліди, готував колекції. Біографи свідчать, що Т. Г. Шевченко вимагав від молодих людей діяльності, жадоби до знань з тим, щоб самим знаходити задоволення від свого інтелектуального зростання, не замикатися в собі самому і бути готовими ділитися своїми знаннями з іншими людьми.

У ХІХ ст. в Україні пожвавлюється педагогічна думка. Поряд з розвитком інших напрямків дослідники звертаються до організації самостійної роботи (П.О. Куліш, І.М. Вагилевич, Я.Ф. Головацький ); іноді їй відводиться одне з провідних місць у загальній системі виховання людини (О.В. Духнович, М.І Пирогов, М.О. Корф, Й. Левицький). Здійснюються спроби застосування у практиці технології самостійних робіт відповідно до учнівського віку (О.В. Духнович, М. Максимович, І. Тимківський).

Зародження перших теорій, що завдячують своїм існуванням перш за все учительським семінаріям, і є початком організованої методичної підготовки вчительських кадрів для проведення самостійної роботи у початковій школі (В. П. Кравець [29], Л.Д. Березовська [2]).

Так, К..Д. Ушинським [59] був розроблений проект учительських семінарій, який через земства був в основному реалізованим. Були сформульовані принципи підготовки фахівців. На його думку, в навчально-виховному процесі семінарій повинен переважати принцип самостійності; класні уроки повинні бути тільки перевіркою самостійних занять і керівництвом для них; навчання, як окремий вид діяльності, обов'язково включає самостійну працю учнів над засвоєнням знань. К. Д. Ушинський в педагогічній науці виділяє окремо предмет і мету самостійної діяльності учнів в освіті.

У цей період Х.Д. Алчевська [2], Т.Г. Лубенець [2], Б.Д. Грінченко [2], Я.Ф. Чепіга [2], Г. Ващенко [2] описували різні форми організації самостійної роботи у навчальному процесі.

На Україні в 20-х роках ХХ ст. проходить становлення початкової освіти. У навчальних закладах почали активно використовувати різноманітні форми, методи і засоби навчання, серед яких значне місце відводилося самостійній роботі учнів (Л. Д. Березовська [2], В. П. Кравець [29]).

У 50-х - 70-х роках ХХст. під впливом соціальних факторів (зміцнення зв'язку зі школою, перегляду змісту освіти, успіхів науково-технічної революції і досягнень психології) теорія самостійної роботи значно збагатилася.

Яскравим представником того часу був В. О. Сухомлинський [55], який вбачав ефективність організації самостійної роботи у підготовці такого вчителя, який би прагнув постійно самовдосконалюватись [55, т. 2], який би зміг збільшити частку розумової праці дитини, навчити її розум трудитися, збудити у дитини любов до розумової праці, до праці думки. “Навчити дитину вчитися, дати їй уміння, з допомогою яких вона буде самостійно підніматися із сходинки на сходинку довгого шляху пізнання - це одне з найскладніших завдань вчителя... Мислителем ваш вихованець стане лиш тоді, коли ви приходите до нього з думкою, запалюєте його своєю допитливістю, спрагою і ненаситністю пізнання, передаєте йому почуття гордості мислителя” [55, т.2].

У 80-х-90-х роках ХХ ст. в результаті проведення значної кількості групових психолого-педагогічних досліджень самостійна робота в освіті набула науково вивченого пояснення і обгрунтування (Т. І. Шамова, П. І. Підкасистий,Л. Г. Вяткін, М. В. Кухарєв, О. Я Савченко, В. О. Тюріна, О. В. Скрипченко та ін.).

Є. Я. Голант, не даючи визначення поняття, підкреслює, що в теоретичному аналізі проблеми самостійної роботи, не слід ототожнювати самостійність студентів в роботі як межу особи з самостійною роботою, як умовою виховання цієї якості.

Заслугою Є. Я. Голанта є те, що він підкреслює внутрішню сторону самостійної роботи відзначаючи, що вона виражається в самостійності думок і висновків. При цьому Є. Я. Голант виходить зі структури діяльності того, хто навчається, і тим самим справедливо стверджує, що численні виконання домашніх завдань далеко не завжди можна розглядати як самостійну роботу з тієї простої причини, що виконання їх протікає в плані «повторення вивченого».

Страницы: 1, 2, 3, 4, 5, 6, 7, 8, 9