Виконання завдань потребує не тільки свідомого читання тексту, а й глибокого його аналізу, самостійного висновку, систематизації прочитаного. Під час виконання таких завдань доцільно ставити додаткові запитання, які спрямовані на характеристику об'єкта в цілому або якоїсь його ознаки. Наприклад, щоб третьокласники виявили ознаки пристосування риби до умов життя у воді, у статті «Риба» треба знайти відповіді на такі запитання: чому рибу важко утримати в руках? Що й допомагає плавати? Яке забарвлення має риба зверху? знизу? Як дихає?
У значній мірі розширювала і поглиблювала знання учнів художня та популярна література. Це, насамперед, досягалося тим, що вчитель організовував позакласне читання учнів і сам використовував уривки з цієї літератури при поясненні матеріалу на уроці. Існували певні види роботи учнів з цією літературою, які найбільш активізували учнів і прищеплювали їм навички самостійної роботи. Це - домашні письмові твори за художньо-історичними книгами.
Наочність у викладанні також має важливе значення. Використовуючи на уроках картину чи навчальний кінофільм, вчитель більш активно діяв на пізнавальну діяльність учня. Ми вчили учнів читати картини, використовуючи багаж знань. Працюючи над розкриттям змісту картини, учні розширювали свої знання по даній темі, робили свої маленькі “відкриття”, а це підвищувало інтерес до уроку і допомагало краще засвоїти нові терміни. Одним із видів активного використовування картин був прийом складання учнями усної, а потім і письмової розповіді за двома-трьома і більше картинами. Це усна розповідь заздалегідь даними питаннями з використанням для ілюстрацій історичних картин; письмова творча розповідь за картинами. У підручниках багато ілюстрацій, за якими учні порівнюють зображені предмети і явища, розповідав про явища, які спостерігали під час проведення дослід виконують практичні завдання.
Навчити учня вчитися, самостійно здобувати знання й удосконалювати вміння та навички - таке завдання стояло перед кожним учителем. Для цього озброювали учня прийомами виконання завдань, виробляли певні алгоритми опрацювання того чи іншого матеріалу, готували відповідні наочні посібники для кабінету, які були завжди перед очима учнів.
Плануючи урок, учитель обов'язково визначав завдання для самостійного опрацювання учнями, а також вибирав відповідну форму контролю. Це був самоконтроль з опорою на ключі, алгоритми, зразки, схеми тощо або ж контроль з боку вчителя. Систематичні заходи, спрямовані на організацію самостійної роботи учня, формували не лише пізнавальну діяльність школярів, а й самостійність як рису характеру.
Ми організовували індивідуальну роботу з учнями, керуючись принципом педагогічного передбачення. Підготувавши учнів до сприймання нових знань організовували самостійну роботу. Завдання давали з таким розрахунком, щоб воно не було надто легким, передбачало ті форми розумової діяльності, якими учень ще не оволодів, але здатний опанувати їх за допомогою і під керівництвом вчителя (див. додаток Д).
Пізнавальне завдання ставили до всього класу одне, але способи і прийоми, за допомогою яких воно було розв'язане, залежало від рівня знань, умінь і навичок учнів. Одним давалася загальна вказівка про мету, порядок та способи його виконання, іншим доцільно роз'єднати завдання на окремі невеликі етапи, логічно і структурно пов'язавши їх між собою.
Спостерігали за самостійною роботою учнів. Якщо виникали труднощі, допомагали скласти план їх подолання: радили переглянути раніше вивчений матеріал у підручнику, виконати аналогічні вправи, ставили навідні питання, орієнтували дітей. Часто пропонували ускладнене додаткове завдання тим учням, які вже виконали основну роботу.
Окремі школярі, які виконали додаткові завдання, отримують право розповісти про свою роботу. Тут учень виступає в ролі вчителя.
Організовували самостійну роботу, використовуючи дидактичні матеріали з диференційованими завданнями. Ефективними засобами індивідуалізації навчання є різноманітні довідники, перфокарти, опорні таблиці, алгоритми, пам'ятки, картки для самоперевірки та ін. варто пам'ятати, що застосування їх має бути помірним, творчим, цільовим.
Іноді пропонувала вправи на вибір. Записували на дошці всі, а учні на свій розсуд виконували ті, що їм під силу. Одним із засобів такого підходу є картки з різними за складністю зав-даннями, її ступінь регулюється як формулюванням самого тексту, так і вказівками до нього. Наприклад, на уроці математики під час самостійної роботи розв'язується задача на закріп-лення навичок додавання і віднімання в межах 100: «Перша зірочка зібрала 35 кг макулатури, а друга -- 48 кг. Скільки кілограмів макулатури зібра-ли обидві зірочки?».
Завдання диференціюється відпо-відно до індивідуальних пізнавальних можливостей учнів.
Картка 1. Розв'яжи задачу. Змі-ни запитання так, щоб вона розв'язу-валась відніманням. Розв'яжи нову за-дачу.
Можливі варіанти запитань: на скільки більше макулатури зібрала друга зірочка? На скільки менше ма-кулатури зібрала перша зірочка?
Картка 2. Розв'яжи задачу. Склади і запиши за цими даними нову задачу, в якій треба дізнатися, скіль-ки кілограмів макулатури зібрала дру-га зірочка.
Картка 3. Розв'яжи задачу. Склади за цими числами нову задачу, в якій треба знайти число 48.
У 3 класі під час вивчення залеж-ності між величинами «ціна», «кіль-кість», «вартість» вводяться задачі на знаходження суми двох добутків. Диференціювати завдання можна так.
За задачею: «Для дитячого садка купили 6 ляльок по 4 крб. і 8 м'ячів по 2 крб. Яка вартість всієї покупки?» для найбільш підготовлених дітей -- творча робота:
Картка 1. Узнай, на скільки вартість ляльок більша від вартості м'я-чів. Інші картки містять довідки з інструкціями та пам'ятками.
Картка 2. Щоб узнати, скільки коштує вся покупка, обчисли вартість ляльок та м'ячів окремо.
Картка 3. Спочатку обчисли вар-тість ляльок, потім вартість м'ячів. Ді-знайся, скільки коштує вся покупка.
Вказівка: пригадай, як знайти вар-тість за ціною та кількістю.
Отже, варіюючи обсяг і зміст допо-міжних прийомів, створюємо умови для максимального виявлення самос-тійності учнів, пізнавальних можливос-тей кожного.
Індивідуалізували не лише роботу на уроці, а й домашню роботу. Вправи для роботи дома добирали такі, щоб вони сприяли зміцненню зв'язку теорії з практикою, всебічному розвитку, творчій активності і самостійності.
Плануючи урок, учитель обов'язково має визначити завдання для самостійного опрацювання учнями, а також вибрати відповідну форму контролю. Це може бути самоконтроль з опорою на ключі, алгоритми, зразки, схеми тощо або ж контроль з боку вчителя. Систематичні заходи, спрямовані на організацію самостійної роботи учня, будуть формувати не лише пізнавальну діяльність школярів, а й самостійність як рису характеру.
Таким чином, що самостійна робота учнів у процесі вивчення є основним засобом виявлення і розвитку в них творчих здібностей і обдарованості, підготовки їх до практичної діяльності. Залежно від підготовленості учнів учитель щоразу сам визначав послідовність і насиченість самостійної роботи, проявляв свою творчість та ініціативу. В міру переходу учнів з класу в клас зростає рівень їх знань і пізнавальні можливості. У зв'язку з цим і види самостійної роботи поступово ускладнювалися, але треба також пам'ятати, що самостійна робота - не самоціль, а один із засобів поліпшення всієї навчально-виховної роботи, підготовки учнів до життя, до практичної діяльності.
2.3 Аналіз експериментального дослідження
З метою з'ясування ефективності розробленого дидактико-методичного підходу до організації самостійної роботи було проведено контрольний зріз. Дане дослідження було спрямовано на визначення динаміки розвитку вміння учнів самостійно здійснювати навчальну діяльність. Шляхом експертного оцінювання було визначено рівень умінь учнів визначати мету, планувати навчальну діяльність, виконувати дії, контролювати, оцінювати методом спостереження. Порівняльний аналіз результатів дослідження відображений у таблиці 2.2
Таблиця 2. 2 Динаміка розвитку рівня формування вміння самостійно виконувати навчальну діяльності учнів (у % від загальної кількості)
Рівні | Контрольна група | Експериментальна група | |||
констатувальний експеримент | формувальний експеримент | констатувальний експеримент | формувальний експеримент | ||
Високий | 9, 09 | 10, 54 | 8, 26 | 11, 56 | |
Середній | 37, 73 | 47, 73 | 37, 83 | 48, 84 | |
Низький | 53, 18 | 41, 73 | 53, 91 | 39, 60 |
Дані таблиці 2. 2. проілюстровані нами у діаграмі 2. 2.
Діаграма 2. 2
Динаміка розвитку вміння самостійно здійснювати навчальну діяльність
% (у % від загальної кількості)
бачимо з таблиці 2. 2. та діаграми 2. 2., зріс високий рівень сформованості учнів самостійно виконувати навчальну діяльність: у контрольній групі на 1, 45%, а в експериментальній - на 3, 3%. Низький рівень відповідно зменшився: на 11, 45% у контрольній і на 14, 31 % - в експериментальній групах.
Педагогічні спостереження протягом проведення експерименту показали деякі відмінності в роботі контрольних та експериментальних груп, зокрема відзначалася різниця між відношенням учнів до навчання, їх пізнавальною активністю, систематичністю виконання завдань для самостійної роботи. Оцінки, які отримували учні експериментальних груп з різних видів завдань і контролів, були вищими, ніж оцінки, отримані студентами контрольних груп.
Таким чином, динаміка розвитку рівня вміння самостійно виконувати навчальну діяльність вказує про позитивні зміни у контрольній та експериментальній групах. Але в експериментальній групі ці зміни вагоміші, що свідчить про ефективність дидактико-методичних підходів до організації самостійної роботи учнів.
У процесі аналізу результатів формувального експерименту одержана об'єктивна картина динаміки розвитку вміння самостійно здійснювати навчальну діяльність. Проведене дослідження дало змогу зіставити показники визначених критеріїв і дозволило зробити висновок про ефективність запропонованих нами дидактико-методичних підходів до організації самостійної роботи учнів.
ВИСНОВКИ
Традиційна технологія навчання, яка є основою в сучасній загальноосвітній школі і базується на інформаційній моделі освіти, втрачає свою актуальність. Адже в епоху науково-технічної революції об'єм навчальної інформації подвоюється кожні десять років і ставити за мету засвоєння всієї інформації стає недоцільним. На перше місце виступає завдання розвитку особистості учня, який стає суб'єктом навчально-виховного процесу. Основним методом навчання стає не передача готової інформації від учителя до учня, а самостійна навчальна діяльність учнів.
Проблема самостійної роботи учнів у процесі навчання є нині однією з найбільш актуальних. Вирішення її в практиці шкіл вимагає особливої уваги, оскільки в повсякденній діяльності учителя найбільше недоліків трапляється саме в організації і проведенні самостійної роботи учнів. У дослідження Б. П. Єсипова [21], М. О. Данилова [19], П. І. Підкасистого [46] та інших науковців відзначається, що причини цього такі: а) формування умінь і навичок самостійної роботи є одним з найскладніших видів діяльності педагога, що вимагає ретельної підготовки учителя і учнів; б) відсутність певної системи в діяльності учителя спрямованій на прищеплення учням умінь і навичок самостійної роботи; в) у шкільному навчально-виховному процесі спостерігається неправильне співвідношення репродуктивних і творчих самостійних робіт. І нарешті, розумовий розвиток школярів у процесі навчання, їх активність і самостійність багато залежить від навчання їх прийомів роботи і розумової діяльності.
Проблема організації самостійних робіт завжди була в центрі педагогічних пошуків. Але залежно від рівня розвитку педагогічної теорії і педагогічної практики в різні періоди досліджувався цей феномен по-різному.
Таким чином, самостійна робота в початкових класах - обов'язковий компонент процесу навчання. Самостійну роботу класифікують за декількома ознаками: за дидактичною метою: вивчення нового матеріалу(за типом пізнавальної діяльності: частково-пошукова, репродуктивна і дослідницька); перевірка знань та вміння учнів(за формою організації навчальної діяльності: колективна (фронтальна, групова), індивідуальна); за джерелами знань,тобто закріплення і вдосконалення знань та вмінь учнів, а саме: робота з навчальною книгою, робота з використанням аудіовізуальних методів навчання, ППЗ,робота з роздавальним матеріалом, виконання досліду. Крім цього є три види форми роботи: індивідуально-масова, робота в парах і робота у групах. Її види та форми визначаються метою вивчення певного матеріалу, його специфікою та рівнем підготовки школярів.
Теоретичний аналіз психолого-педагогічної літератури показав, що проблема організації самостійних робіт завжди була в центрі педагогічних пошуків. Але в залежності від рівня розвитку педагогічної теорії і педагогічної практики в різні періоди досліджувався цей феномен по-різному.
Під самостійною роботою ми розуміємо таку форму організації процесу навчання, яка здійснюється з метою набування нових знань і вмінь у спеціально відведений час без безпосередньої участі вчителя, але під його керівництвом.
З структури навчальної діяльності випливає, що самостійна робота буде ефективним методом навчання в тому випадку, коли учень оволодіє вміннями визначати мету діяльності, планувати, організовувати власну діяльність, проводити самоконтроль та самооцінку.
Принципи побудови дидактичної системи організації самостійної роботи учнів; системність та послідовність, посильність, індивідуалізація та диференціація, успішність та позитивність, активність та інтерактивність, оптимальність.
На основі розвитку відповідних умінь і навичок формується найголовніша умова успішного проведення самостійної роботи - готовність учнів виконувати її. Основними компонентам готовності у дидактиці вважають: комплекс опорних знань і умінь; позитивна мотивація, яка спонукала б особистість до постійного самовдосконалення; високий рівень самоосвіти; комплекс умінь і навичок самоорганізації і самоконтролю.
Дидактико-методичні підходи полягали в тому, що організація самостійної роботи була спрямована на виконання системи навчальних завдань, які сприяли формуванню готовності учня до самостійної роботи, що включала вміння і навички ставити мету, планувати, виконувати навчальні дії, контролювати та оцінювати.
Самостійна робота учнів у процесі вивчення є основним засобом виявлення і розвитку в них творчих здібностей і обдарованості, підготовки їх до практичної діяльності. Залежно від підготовленості учнів учитель щоразу сам визначав послідовність і насиченість самостійної роботи, проявляв свою творчість та ініціативу. В міру переходу учнів з класу в клас зростає рівень їх знань і пізнавальні можливості. У зв'язку з цим і види самостійної роботи поступово ускладнювалися, але треба також пам'ятати, що самостійна робота - не самоціль, а один із засобів поліпшення всієї навчально-виховної роботи, підготовки учнів до життя, до практичної діяльності.
Ми визначили три рівні оволодіння навичками самостійної діяльності: високий, середній та низький.
У процесі експериментальної роботи виявлено, що ефективною технологією навчання, яка ставить за мету розвиток особистості учня та формування самостійності, як риси характеру, є технологія проблемного навчання.
Результати педагогічного експерименту підтвердили ефективність дидактико-методичних умов організації самостійної роботи учнів.
З метою з'ясування ефективності розробленого дидактико-методичного підходу до організації самостійної роботи було проведено контрольний зріз. Дане дослідження було спрямовано на визначення динаміки розвитку вміння учнів самостійно здійснювати навчальну діяльність. Шляхом експертного оцінювання було визначено рівень умінь учнів визначити мету, планувати навчальну діяльність, виконувати дії, контролювати, оцінювати методом спостереження. Порівняльний наліз результатів дослідження показав, що зріс високий рівень сформованості учнів самостійно виконувати навчальну діяльність: у контрольній групі на 1,45%, а в експериментальній - на 3,3%. Низький рівень відповідно зменшився: на 11,45% у контрольній і на 14,31% - в експериментальних групах.
Отже, організовуючи педагогічний експеримент, ми визначили, що теоретичну основу складатиме - умова успішного проведення самостійної роботи, тобто готовність учнів виконувати її. В ході аналізу психолого-педагогічної літератури, ми визначили, що основними компонентами готовності у дидактиці вважають: комплекс опорних знань і умінь; позитивна мотивація, яка спонукала б особистість до постійного самовдосконалення; високий рівень самоосвіти; комплекс умінь і навичок самоорганізації і самоконтролю.
СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ
Алексюк А.М. Педагогіка вищої освіти України. Історія. Теорія. - К.: Либідь, 1998. - 560с.
Баєв Б.Ф. Психологія навчання. - К., 1994. - С. 59-61.
Базарницька І. Самостійність учнів на уроках української мови як засіб особистісного зростання// Початкова школа. - 2007. - № 4. - С. 18 - 22.
Базелюк І. І. Організація групової самостійної роботи учнів на етапі засвоєння нових знань// Педагог.: Республ. наук. метод. зб-к. - К.: Рад. шк., 1988. - 117с.
Богданович М.В. Картки з математичними завданнями для самостійної роботи учнів 2 класу чотирирічної школи. - Тернопіль, 2001. - 64 с.
Бугрій О. Формування в учнів прийомів розумової діяльності// Рідна школа. - 2005. - № 8. - С. 25-28.
Буряк В. Самостійна робота як вид навчальної діяльності школяра // Рідна школа. - 2001. - № 9. - С. 49 - 51.
Буряк В. К. Самостоятельная работа учащихся. - М.: Просвещение, 1984. - 64 с.
Вашуленко М.С., Мельничайко О.І. Рідна мова: Підручник для 3 класу. - К.: Освіта, 2003. - Ч. ІІ. - 110 с.
Страницы: 1, 2, 3, 4, 5, 6, 7, 8, 9
