Особливості вивчення творів різних жанрів в початковій школ
етод пояснення-розповідь використовується майже, завжди перед виразним читанням художнього тексту і є, по суті, своєрідною підготовкою учнів до слухання твору і до читання його. В доступній для дітей формі вчитель коротко розповідає про письменника, пояснює головну ідею твору, створює відповідний настрій, тобто здійснює підготовку учнів до свідомого, емоційного сприймання того, що буде прочитано. Розповідь має бути лаконічною, без зайвої деталізації, без розкриття змісту твору, але емоційною і цілеспрямованою.Метод бесіди, який іноді необхідний на підготовчому етапі до виразного читання, частіше використовується після виконання твору, коли вчитель допомагає своїм слухачам з'ясувати ідейне спрямування тексту, а разом з цим визначає з учнями мету їх читання. У бесіді після першого читання вчитель допомагає розкрити характери героїв, щоб потім діти донесли їх за допомогою інтонації до слухачів, звертає увагу на незрозумілі слова, вирази чи частини тексту; допомагає створити «стрічку» власних бачень.І що найголовніше - бесіда робить учнів не пасивними слухачами, а активними творцями, і це ще більше активізує їх свідоме читання тексту. Розкриваючи в бесіді світ героя (якщо він є у творі) чи настрій, яким пройнятий твір, засуджуючи якісь вчинки героя чи факти, діти заздалегідь готують творчу основу для пошуків потрібної до даного твору інтонації [94].Метод ілюстрації вчителем тексту за допомогою читання займає помітне місце на уроці. Перше враження, перша оцінка учнями почутого залежить від того, як буде прочитаний твір учителем. Діти не завжди можуть правильно і добре прочитати текст, тому необхідна додаткова робота під час опрацювання окремих частин твору. Слід пам'ятати, що не варто прагнути відразу показати, як треба читати, а підвести учнів до усвідомлення, чому саме так можна читати. Шлях пошуку потрібної інтонації складніший, оскільки вимагає детальної роботи з усім класом, а часто і з окремими учнями. Але він веде до свідомого розуміння твору, необхідності пошуків інтонаційних варіантів.Часто вчитель початкових класів вдається до виразного читання як до ілюстрації словом суті окремих частин тексту, при логічному осмисленні фраз, речень. Проте така робота не повинна привчати учнів до штучного копіювання інтонації вчителя, оскільки в такому випадку інтонація дітей буде лише звуковою схемою тексту, і вихолощеною і без почуттів. Це може призвести до того, що вчитель втратить можливість розвивати творчі індивідуальності, критичне мислення у дітей, здатність оцінювати вчинки дійових осіб тощо.Метод вправ сприяє виробленню навичок і вмінь з виразного читання. Вправи можуть бути різного типу: як для роботи з цілим класом (наприклад, у 1 класі вивчається вірш П. Воронька «Помагай». Вправою для всього класу може бути пошук інтонації, яка б передавала почуття радості, приємності, доброго настрою), так і для індивідуальної роботи (за цим же твором можна запропонувати одним попрацювати над темпом звучання, іншим - над передачею логічних частин тексту, третім - над диханням тощо). Важливо, що для тренувальних вправ немає потреби шукати додаткового літературного матеріалу і часу. Для цього найчастіше можна брати твір, який вивчається на уроці, а час учитель використовує той, що відведений за структурою уроків на читання тексту учнями та на підготовку домашнього завдання [36, с. 148].Корисним і цікавим моментом у роботі над текстом е аналіз виразного читання учнів, оцінювання не лише знання цього тексту, а й виконання твору; прослуховування, зіставлення й аналіз з класом кращих зразків учнівського читання. Така увага до виразного слова в школі є добрим моральним стимулом для дітей у подальшій їх роботі над художніми творами.Учитель впливає на розумову діяльність учнів, на сферу їх почуттів і переживань не тільки виразним читанням готових текстів, а й змістом власного мовлення (бесідою, переказом, інформацією тощо). Як у першому, так і в другому виді мовлення особливу роль у безпосередньому читанні тексту відіграють засоби логіко-емоційної виразності читання (ЗЛЕВЧ), що пов'язані з інтонаційною структурою речень уже сформованих, створених, у які вкладено певний зміст (логічний, психологічний). Тут вони розкривають і передають даний зміст. У безпосередній дії власної мови, спонтанної, ЗЛЕВЧ пов'язані з інтонаційною структурою речень, що формуються спонтанно, на ходу, отже, на ходу підбираються паузи, їх тривалість, логічні наголоси, мелодика, темп. І в цьому разі ЗЛЕВЧ формують зміст і водночас передають його. [83, с. 49-51]Таким розумінням діяльності ЗЛЕВЧ зумовлюється необхідність розгляду спочатку суті інтонації як комплексного мовного явища.Кожне осмислення думки, власної або чужої, може бути правильно виражене і так само сприйняте слухачами лише в тому разі, коди читець (мовець) правильно використає всі компоненти мови (системи її звуків, складобудови, словесного наголосу) та інтонації (органічної єдності пауз, логічної та емоційної функції наголосів, мелодики, темпу, ритму й голосового тембру).Справді, як би досконало не були складені виступ, бесіда, оповідання тощо, якщо для них не буде знайдено відповідної інтонації, то робота виявиться марною. Інтонація є загальним засобом актуалізації мовлення, засобом зв'язку з ситуацією спілкування і контекстом висловлення.У ній серце і розум живого мовлення. З інтонаційним багатством мовлення пов'язані всі положення теорії виразного читання. Вони підпорядковані кінцевій меті - інтонації автора, адекватній його розповіді. Жодне живе мовлення без інтонації неможливе.Інтонація - термін важливого компоненту мови - давнього походження. Проте єдиного, сталого, закріпленого у словниках та підручниках тлумачення його немає й досі.Найкращим, на наш погляд, є визначення у «Словнику лінгвістичних термінів» Є. Кротевича і Н. Родзевич: «Інтонація - ритміко-мелодичний лад мови, що відбиває інтелектуальну та емоційно-вольову сторони мови в послідовних змінах висоти тону, сили й часу звучання, а також тембру голосу» [59, с. 89]. Перевага цього визначення в тому, що в ньому яскравіше відображені загальна суть, формальна і логічна особливості інтонації. Виходячи з цього визначення, ми й зупинимось на загальній його характеристиці.Щоб зрозуміти всю складність інтонації, треба глибоко вникнути у складові взаємозв'язки її фізичних характеристик, якостей сприймання, мовних значень і змісту висловлення. Інтонація сама собою не існує, а взаємодіє з логіко-емоційним змістом і лексико-граматичною будовою речення, на основі яких вона функціонує. Отже, розглядати її слід у нерозривній єдності з певним висловленням, певною системою зв'язку мовних одиниць відповідно до логіко-емоційного змісту комунікації [82].Якщо інтонацію мовлення сприймати на слух, то зв'язуючу роль її формальної організації з логіко-емоційною виконує, передусім, ритмічний лад. Він виступає ніби індикатором звукової організації мови, вираженої завдяки звучанню наголошених і ненаголошених складів, слів та модифікації фізичних показників (тональних, динамічних і темпоральних). У розмовній прозовій мові він створюється відносно закономірним чергуванням однотипних або різних мовних одиниць певним розміщенням слів і словосполучень у реченні.Певна організація наголошених і ненаголошених слів у прозі характеризує дві сторони цього факту [83, с. 109-110]:1. Довільне чергування слів, які за змістом вицідяться в потоці мовлення серед інших у фразі. Кожне з таких слів підпорядковує собі групу інших слів відповідно до змісту фрази.2. Довільне чергування окремих слів серед уже логічно виділених, Вони підпорядковують собі групи слів у фразі відповідно до загального змісту фрази.Поняття ритмічного ладу розмовної мови не обмежується лише такими акцентними показниками, воно поширюється на цілі ритмічні групи, а то й на цілі речення. Це залежить від складності інтонаційної структури й контексту.Важливість ритму як зв'язку мовних (формальних) і фізичних (акустичних) показників може характеризувати й поетична, віршова мова, хоча, на відміну від прозової і розмовної, вона відзначається певною впорядкованістю, розміреністю і настановою на музичне звучання. В основі такого ритмічного ладу зв'язуючою ланкою мови є повторення певних віршових одиниць.Отже, ритмічний лад є важливим чинником комунікативної виразності мови.Для відтворення змісту будь-якої мовно-інтонаційної структури ще недостатньо однієї ритмічності ладу. Необхідне й відповідне голосове оформлення, тобто модифікація тону, зокрема [80, с. 131-133]:1.Послідовність зміни висоти, тобто зміни голосу в межах звукового об'єму (звичайне поняття: від високого до низького).Інтенсивність звучання, тобто послідовні зміни сили голосу, що визначаються ступенем м'язового напруження відповідних мовних органів (звичайне поняття: від гучного до тихого).Час звучання, тобто різні послідовні зміни тривалості звучання мовних відрізків (звичайне поняття: від довгого до короткого). Таким чином, єдність взаємозв'язку всіх показників мовлення створює ритмо-мелодичний лад мови, здатний виражати її зміст, волю й почуття. Нагадаємо, що мовлення - це явище, яке нескінченно модифікується.Це значить, що й інтонація має велику варіантність, бо є обов'язковим супровідним елементом структурної схеми речення при її безпосередній реалізації, те, що зі зміною характеру висловлюваний змінюється й ритмо-мелодичний лад - носій її смислово-емоційної думки.Дуже важливою є ще одна риса загальної характеристики ритмо-мелодичного ладу. Це - тісний зв'язок таких його логіко-емоційних показників вираження думки, як паузи, логічні наголоси, мелодика і темп [82].Ці показники створюються за допомогою послідовних змін ритмо-мелодичного ладу. Перерви, зупинки між мовними відрізками - це паузи. Слова, що за змістом і почуттям виділяються й забарвлюються артикуляційними способами у мовних відрізках, називаються логічними наголосами. Послідовні зміни висоти тону, а також кількість, інтенсивність та послідовність виникнення гармонійних обертонів, що супроводжують основний тон звуку, - це мелодика і тембр мови. Час звучання, тобто різні види тривалості звучання мовних відрізків, - це темп мови.Згадані логіко-емоційні показники здійснюють у мові важливі синтаксичні функції і водночас є основними засобами її виразності.Щодо типів речень за характером висловленого відношення до дійсності, то взаємодія пауз, наголосів, мелодики, темпу та їх фізичних характеристик надає їм відносно сталого інтонаційного значення: розповідного, питального, спонукального, окличного [88].Для читця є важливим визначити з логічного боку (коли встановлюється смисл за контекстом) відносно стале інтонаційне значення фрази, а з психологічного -її експресивність. Додамо при цьому, що для емоційного читання тексту твору ще недостатньо визначити експресивність взагалі. Необхідно визначити міру, ступінь самої експресивності. Для цього треба спиратися на дію психологічного чинника, продиктованого внутрішнім світосприйманням. Це значить створити в своїй уяві конкретне внутрішньозорове бачення змальованої дійсності.Слід відзначити і те, що окремі вчителі і навіть методисти схильні до твердження, що текст художнього твору кожним читцем сприймається по-своєму, і тому, мовляв, не можна ставити однакових вимог до використання пауз, логічних наголосів, мелодики і темпу як засобу передачі змісту тексту. На перший погляд, думка може здатися переконливою, оскільки «сприймання є активним творчим процесом, а не дзеркальним, пасивним відображенням». Однак не можна забувати при цьому, що поряд із поняттям «сприймання» існує і поняття «достовірність». Сприймання змісту художнього, публіцистичного твору чи будь-якої писемної мови для передачі її слухачам має бути достовірним. А достовірність сприймання базується на знаннях самого процесу сприймання дійсності. Щодо писемної мови, тексту - це добрі знання теорії літератури, вміння аналізувати текст. Крім цього, сприймання як творчий процес завжди зумовлюється певними потребами. Такі потреби щодо сприймання тексту визначені в програмі навчання учнів [41].Художній твір - це насамперед відображення в писемній формі думок і почуттів автора в оцінці ним факторів об'єктивної дійсності, і завдання читця - глибоко сприйняти ті думки і почуття, пережити їх і передати слухачам. Адже різні виконавці однієї і тієї ж пісні не змінюють змісту тексту та мелодії, хоча виконують її кожний по-своєму, тобто дещо по-іншому, і саме через це ми даємо оцінку кожному виконавцеві. Проте, це не означає, що кожний співак по-іншому розуміє зміст слів і мелодію пісні. Це зовсім інший бік питання щодо твору і однаковою мірою стосується співака і читця. Це так званий творчий підхід до виконання вже сприйнятого змісту твору, - тобто підхід до нього з того боку, з якого можна було б якнайкраще вплинути на слухачів. Це підхід не до розподілу в тексті ЗЛЕВЧ, а тільки до осмислення їх потенціальної дії. Це означає, що у підході різних читців до одного і того ж тексту відмінності можуть виявлятися таким чином тільки в пафосі виконання, тобто в творчому втіленні в живе дійове мовлення пережитих ними авторських думок і почуттів. Оскільки паузи, логічні наголоси, мелодика, темп є засобами передачі авторських думок і почуттів, то в партитурі, де вони виступають як індикатор всієї повноти аналізу тексту і сприйняття його змісту, певних істотних розходжень не повинно бути [84].У загальному плані вивчення курсу виразного читання важливим є досконале засвоєння майбутнім учителем теоретичних положень засобів логіко-емоційної виразності читання, вироблення умінь ним користуватися [83, с. 119].У будь-яких умовах педагогічної діяльності вчителеві треба вміти ефективно користуватися мовленням, читанням як дійовою впливовою силою. Досягти цього він може насамперед за умови правильного використання ЗЛЕВЧ щодо змісту мовлення і особливо читання. Підготовка тексту для читання і аналізу його з дітьми в загальному плані аналізу твору потребує розгляду кожного речення в контексті. Для цього необхідно знати не тільки послідовність і способи аналізу тексту, а й уміти раціонально і оптимально використати самі ЗЛЕВЧ. Аналіз тексту за всією послідовністю і результативністю є передумовою раціонального і оптимального використання ЗЛЕВЧ. Надіятися лише на результати аналізу тексту, не врахувавши при цьому всіх компонентів виразності читання, не можна. Власне в цьому полягає одна з тих причин, що виразне читання в умовах загальноосвітньої школи, педагогічного процесу себе не виправдало.Аналіз тексту для читання має завершуватися мовною партитурою. ЗЛЕВЧ у такому процесі виступають у ролі індикатора всієї роботи над текстом. Саме зі ЗЛЕВЧ випливають етапи попередньої роботи над текстом для безпосереднього читання, словесної дії. Отже, зі ЗЛЕВЧ пов'язані і від них залежать інші складові частини теоретичних і методичних положень виразного читання в умовах педагогічного процесу. ЗЛЕВЧ, таким чином, становлять головну частину теоретичних і методичних положень мистецтва читати, говорити, а аналіз тексту в усій своїй послідовності - їх передумова.Зі ЗЛЕВЧ пов'язана також низка інших показників, необхідних для професійної підготовки майбутнього вчителя. Добре засвоєння ЗЛЕВЧ мимоволі спонукає вчителя, як і кожного читця, до [83, с. 186-188]:розвитку своїх мовленнєвих якостей: досконалого володіння мовним апаратом, диханням, голосом, дикцією, орфоепією, бо без них і ЗЛЕВЧ вутрачає справжню силу впливу;глибокого осмислення аналізу твору і того, що сприяє такому процесу: засвоєння його послідовності і переліку пов'язаних з ним понять теорії літератури, оскільки без цього неможливо розкрити авторські думки і почуття, а останні передати без ЗЛЕВЧ;розуміння особливостей виразного читання творів різних жанрів. Отже, спонукає до необхідності достатньо розуміти і розрізняти самі жанри в літературі, бо без таких знань і врахування ЗЛЕВЧ особливостей читання не передати;4)кращого розуміння рідної мови взагалі, її значення, краси й величності, оскільки виразне читання - одна з форм практичного користування мовою;5)засвоєння методики навчання учнів виразного читання, вдосконалення їх культури мовлення, глибокого осмислення вироблених і пошуку нових методів та прийомів для цього процесу.Отже, ЗЛЕВЧ - важливий чинник професійної підготовки майбутнього вчителя. Однак зіграти певну, відповідну роль у цьому процесі вони можуть тільки за умови достатнього розуміння їх сутності, уміння ефективно використовувати на практиці. 1.2 Основні лінгво-методичні проблеми навчання виразному читаннюУся робота із застосуванням різних видів читання підпорядкована виробленню в учнів таких його якісних ознак, як свідоме, правильне і швидке читання. Щодо читання вголос, то воно має бути ще й виразним.Свідоме читання забезпечує уміння читати з ясним розумінням змісту тексту, описаних подій, зв'язку між ними 6 уміння оцінити вчинки дійових осіб. Усе це ґрунтується на усвідомленому сприйманні учнями лексичного значення всіх слів, що завдяки граматичній пов'язаності формують думку, виражену реченням. Свідомим визначається читання, якщо учень спроможний не тільки переказати, а й висловити своє ставлення до прочитаного [34, с. 36].Правильне читання має відповідати іншим критеріям, серед яких [95, с. 7]:а)безпомилковість відтворення звукового наповнення прочитуваного, тобто читання без пропусків букв, складів, їх перестановок, вставки зайвих звуків, складів;б) ритмічність (або плавність) читання, яка виявляється при злитому промовлянні складів у словах і злитій вимові ненаголошених службових слів з повнозначними частинами мови;в)дотримання орфоепічних норм, у першу чергу правильного наголошування складів, вимови тих звуків і слів, які у мовленні дітей зазнали впливу діалектного оточення.У виробленні навичок швидкого читання треба прагнути до темпу читання, що відповідає темпу усного мовлення і забезпечує свідоме сприймання змісту прочитаного. Але в кожному класі слід добиватися нормального для даного класу темпу читання згідно програмових вимог [36].Виразним може бути лише читання вголос. Тому основні вимоги до нього пов'язані з інтонацією, що включає складний комплекс елементів вимови, зокрема: ритм, темп, тембр, силу, висоту голосу, паузи, логічний наголос. Виразним читання вважається тоді, коли читець дотримується пауз, логічних наголосів, варіює пришвидшеним чи уповільненим темпом, пониженням чи підвищенням голосу при проказуванні слів або речень відповідно до змісту твору. А зміст твору, його ідея, задум автора потребують емоційного відтворення. Один текст вимагає м'якого, ліричного настрою у читанні, другий - патетичного звучання прочитуваного, третій - спокійної, розміреної передачі думок. Виразне читання покликане шукати відповідні інтонаційні засоби для передачі задуму твору [88].Якості читання взаємопов'язані і взаємозумовлені. Удосконалення однієї з них веде до поліпшення іншої. Недоліки якоїсь з ознак читання впливають на якісну характеристику іншої риси уміння читати. Так, усвідомлено можна читати лише при правильному читанні, що забезпечується, в свою чергу, розумінням слів, речень. Від правильного читання залежить швидкість його. Основою виразного читання стає свідоме сприйняття тексту, що диктує знаходження пауз, логічних наголосів, прискорене чи уповільнене прочитування твору. Разом з цим успіх виразного читання залежить і від правильного та швидкого читання. Незаперечний і зворотний вплив виразного читання на глибоке усвідомлення прочитуваного [41, с. 118].Прищеплення цих якостей здійснюється паралельно на всіх уроках, оскільки важко уявити урок, який би був присвячений тільки роботі над виробленням навичок однієї якоїсь якості читання. Прагнучи навчити дітей швидкому читанню, учитель водночас буде добиватися правильного прочитування і свідомого сприймання тексту твору. Можна припустити, що класовод, виходячи з підготовки класу, жанру твору, на якомусь з уроків віддасть перевагу виробленню певної якості. Але при цьому з поля його зору все одно не випадуть інші якісні ознаки читання. Так виявляється взаємопов'язаність у навчанні школярів культури читання вголос.
