Особливості вивчення творів різних жанрів в початковій школ
шкільній практиці часто зміщують терміни «художнє читання» і «виразне читання». Для цього є певні причини. І художнє, і виразне читання є видами виконавського мистецтва, тобто видами майстерності читати вголос художні твори з дотриманням інтонації, що відповідає змісту і втілює його. Значить, те й інше читання - це мистецтво майстерно читати художній твір. А оскільки це так, то їх об'єднує і наявність однакових прийомів виразного втілення літературного твору в звучному слові. Так, щоб виразно (чи художньо) читати, треба навчитись відповідно інтонувати спокійну або схвильовану розповідь, питання чи відповідь, здивування або радість. Виразним (художнім) читання вважається тоді, коли читець володіє своїм голосом так, що там, де треба, може посилити чи послабити його, в змозі змінити тембр (забарвлення) і темп (ступінь швидкості) читання відповідно до змісту прочитуваного. У цьому збігаються терміни «художнє» і «виразне» читання.І все ж для ототожнення цих понять (тобто для того, щоб вважати їх однаковими) немає достатніх підстав [80, с. 19].По-перше, вони закріплюються за різними сферами застосування. Художнє читання належить до розряду сценічної діяльності. Художньому читанню навчають, читців-професіоналів, акторів драматичних театрів.Виразне читання закріпилося за вузівською і шкільною практикою. Підготовка вчителів початкової школи передбачає навчання їх виразного читання. Вони, в свою чергу, прищеплюють його дітям. Значить, виразним читанням, хоч і в різній мірі, мають володіти вчителі й учні.По-друге, у кожного з названих читань виробилися специфічні завдання, які не дозволяють ставити знак рівності між ними.Мета актора-декламатора - читанням твору справити емоційний вплив на слухача. Досягається це високою майстерністю актора, який своїми діями на сцені передає життя героїв твору. Але, даючи слухачам цілісне сприймання твору, він залишає їм самим розібратися в ідеї твору, в діях його персонажів [36].Виразне читання вчителя покликане здійснювати інші завдання. Для вчителя читання твору - це і прийом для розкриття його ідейно-художнього змісту, для збудження відповідних почуттів, естетичного виховання дітей. Водночас це і спосіб навчити учнів: аналізувати літературний текст, пізнати характер дійових осіб, сприймати його художні і жанрові особливості, виявити ставлення до зображуваного. Виразне читання вчителя - це і засіб прищеплення дітям навичок читати виразно. Значить, до виразного читання вчителя не можна ставити такі ж вимоги, як до художнього читання актора. Від учителя не слід вимагати, щоб він, як актор, вживався в образ, домагався його сценічного розкриття [94, с. 19].Виразне читання вчителя - не художнє читання майстра слова на сцені. Проте воно є виконавським мистецтвом, володіти яким він зобов'язаний відповідно до характеру своєї професії. Учитель зобов'язаний знати закономірності виразного читання, досконало володіти технікою читання, тобто умінням чітко і ясно відтворювати текст прочитаного твору. Без виконавської майстерності не уявляється навчання дітей цьому виду мистецтва. Для учнів виразне читання вчителя - це зразок, на якому вони вчаться, якому наслідують.Володіння прийомами виразного читання проявляється при читанні конкретних текстів, своєрідних змістом і будовою, жанровими і художніми особливостями. Тому методика читання рекомендує вчителеві ретельно готуватися не тільки до організації і проведення уроку, а й до виразного прочитування твору.Успішному виразному відтворенню тексту сприятиме [82, с. 63-66]:а)осмислення його авторського задуму;б)розмітка тексту позначками пауз, логічних наголосів, підвищень і знижень голосу тощо, завдяки яким створюється, партитура прочитуваного;в)кількаразове читання вголос.Такої підготовчої роботи вчителя вимагає методика мови як навчальна дисципліна. Разом з цим методика застерігає педагога від сліпого наслідування акторським прийомам читання творів. По-перше, виразному читанню в класі протипоказане застосування міміки, по-друге, в передачі драматичних ситуацій учитель повинен уникати перебільшеного їх емоційного відтворення голосом, що цілком правомірно при сценічному виконанні. Ці вимоги легко пояснити. Виразне читання в школі покликане передусім донести до свідомості учнів зміст твору. Тому стає зрозумілим, що вчитель при читанні твору повинен слідкувати за тим, як діти сприймають твір (розуміють чи не розуміють його), при потребі зупинитися, робити довші, ніж актор на сцені, паузи, а в окремих випадках навіть повторювати деякі абзаци, речення твору [80].Голосне читання учнів має бути виразним. Під цим визначенням розуміється таке читання вголос, у процесі якого читець, застосовуючи різні інтонаційні засоби, передає задум автора і його почуття. Щоб досягти цього, необхідно навчитися чітко вимовляти звуки, володіти технікою читання, мати навички аналізувати зміст твору. Без них не уявляється успішне освоєння цієї якості читання. Тому не випадково не рекомендується в повному обсязі проводити роботу над виразним читанням у період навчання грамоти. У цей час триває освоєння звуків, їх правильної вимови, набувається уміння наголосом виділяти склади у слові. Діти вчаться членувати мовленнєвий потік на відрізки-речення. Отже, в цей період лише закладаються основи виразного читання.Правда, в добукварний і букварний періоди діти прилучаються до виразного читання. Вони сприймають виразне прочитування тексту вчителем і відтворюють його. Окрім цього, з голосу вчителя заучують напам'ять вірші. Уже тут іде робота над диханням: діти вдихають повітря в час пауз. Паузи застосовуються, коли завершується передача думки. Робота над виразністю читання в цей період повинна переконувати учнів у необхідності дотримання пауз, які використовуються передусім для набирання повітря [36].У букварний період, коли першокласники вчаться читати за складами, починається систематичне набуття умінь і навичок, необхідних для виразного читання. Діти освоюють орфоепічні норми, читаючи слова й ізольовані речення. При читанні зв'язних текстів вони дістають змогу вправлятися у «читанні» розділових знаків, зокрема крапки, що сигналізує зниження голосу і появу паузи. Але найважливіше, що дає читання зв'язних текстів для розвитку виразного читання, це вироблення у юних читців навички сприймати те, про що вони читають, тобто вникати в смисл тексту, «бачити» ті предмети, явища, про які йдеться в творі. Усвідомлення їх дозволяє читачеві знайти відповідні засоби для прочитування тексту.У процесі набуття навичок читання учні виробляють уміння розуміти значення слова, сприйняти зміст речення, осмислити невеликий текст, оцінити описувані факти. Учитель ще не має змоги працювати над відповідним інтонуванням прочитуваного тексту. Таку можливість він здобуває у післябукварний період, коли діти навчаться читати твір цілими реченнями, що дозволяє глибше розібратися у його змісті. У цей час вони знайомляться з такими творами, у яких важливо встановити не тільки те, про що говориться, а й те, як про нього сказано. Аналіз того, як зображується особа чи подія, поглиблює емоційне сприймання дії і явищ, допомагає дітям висловити своє ставлення до описуваного [66, с. 89].Учнівська оцінка зображуваного в творі має знайти належне підтвердження виразними засобами читання. До цього їх треба підвести. Отже, виразність виробляється в процесі аналізу твору на основі оцінки дій персонажів. У різних класах здійснюється це неоднаково.На перших етапах роботи з творами (2 і 3 класи) вчитель допомагає дітям розібратися в задумі твору. Він спрямовує увагу школярів на з'ясування головної думки твору, підводить їх до формулювання оцінки явища чи свого ставлення до поведінки персонажа.З часом, починаючи з 3 класу, у дітей слід розвивати уміння самостійно визначати авторський задум, усвідомлювати зміст окремих подій, оцінювати поведінку діючих осіб та ін. На основі здійснюваного аналізу визначаються засоби виразного читання, якими слід супроводжувати читання твору [88].Однак неправильно думати, що навчати учнів виразному читанню слід завжди в кінці уроку. Працювати над виразністю треба в процесі роботи над твором: після ознайомлення з ним, під час розбору його частин. Але одне залишається незмінним - найважливішою передумовою виразності читання є глибоке усвідомлення учнями змісту частин і всього твору. Від учнів треба добиватися виразного читання будь-якого твору різного жанру і розміру. Виразною має бути і декламація віршів, тобто виголошення вивченого напам'ять віршованого тексту. Успішне володіння навичками виразного читання необхідно застосовувати і в усних розповідях: переказуваннях, словесному малюванні та ін. Треба прагнути до того, щоб будь-яке усне висловлювання учня було логічно струнким і виразним.Однак, щоб читання чи розповідь учнів відповідали вимогам виразності, необхідно передусім розкрити їм зміст терміну «виразне читання». Практика школи дає чимало прикладів нерозуміння учнями того, в чому сутність виразного читання як якості прочитування тексту. Надто поширений погляд, за яким читати виразно означає читати з підвищенням голосу. Практично це доходить до звичайного крику [74, с. 35].Треба розвіювати таке уявлення про виразність читання. Для цього вчитель повинен з перших днів навчання дітей показати їм, що сила і висота голосу при читанні і при декламуванні віршів залишаються такими, як і при усному мовленні. Будь-який текст читається або декламується без напруги. Найбільш переконливою ілюстрацією цього може стати читання чи декламація вірша, адже, як свідчить шкільна практика, саме вірші діти намагаються прочитати незвично. А це незвичне читання стає просто викрикуванням слів і речень. Декламатор піклується не про чіткість проговорювання кожного звука, складу, слова, речення, а лише про голосне промовляння тексту [15].Крім показу того, як слід читати віршовані твори, не завадить застерегти школярів від читання з напругою голосу. Потреба у такому попередженні виникає і тоді, коли діти на початковому етапі навчання з голосу вчителя заучують вірші напам'ять, і коли учні, навчившись вільно читати, поповнюють арсенал вивчених поезій.Отже, з перших кроків знайомства дітей з голосним відтворенням друкованого тексту учні усвідомлюють, що виразне читання - це не напружене, сильне читання чи проказування тексту на високих нотах. Тому перше, що потрібно від них вимагати при читанні і декламації, - не кричати. Читати треба таким голосом, яким ми користуємося при усному спілкуванні [109].Ця вимога, однак, потребує пояснення. Сила голосу у дітей різна. Відомі випадки, коли через слабкий, тихий голос окремі учні читають так, що не всі їх чують. І не дивно, адже і в повсякденному житті вони говорять ледве чутним голосом. Зрозуміло, з цим миритися не можна. У всіх учнів слід виробляти навички говоріння і читання, добре чутних у приміщенні класу. Щоб цього досягти, необхідно насамперед розвивати дихання.Розвиток дихання - одна з основних вимог виразного читання (і вчителя, і учнів). Уміння набирати своєчасно і вдосталь повітря забезпечить варіювання голосу. Учням слід сказати, що для поповнення легень повітрям, необхідним для читання, потрібно використовувати паузи - великі і малі. Це значить, що треба намагатися набирати повітря не тільки по закінченні речення, а й до його завершення, використовуючи короткі зупинки. Крім настанов щодо правильного дихання, слід застосовувати вправи для його розвитку. Серед них - гра в загадки, скоромовки; заучування і проговорювання прислів'їв і приказок [30, с. 119].Загадки представлені в читанках і збірниках творів для самостійного читання - «Веснянці», «Джерельці» та ін. їх слід активно вводити в роботу з дітьми.У розучуванні скоромовок треба йти від коротких і доступних для розуміння, запам'ятання і вимови дітьми відповідного віку до більш складних. Першокласникам під силу вивчати такі фрази-скоромовки, як «На дворі трава, на траві дрова». В міру освоєння учнями основ дикції, тобто чіткої вимови звуків, слів, фраз, можна пропонувати їм більш складні скоромовки типу: «Летів перепел перед перепелицею, перед перепеленятами», «Вибіг Гриша на доріжку, на доріжці сидить кішка, взяв з доріжки Гриша кішку, хай спіймає кішка мишку». Такого типу скоромовки, очевидно, немає потреби пояснювати. Усі слова і будова речень зрозумілі дитині семи-восьми років. Проте частіше доведеться працювати із скоромовками, зміст яких необхідно розкривати. І це обов'язково треба робити. Не можна залишати без розкриття семантику слів, наприклад, у таких скоромовках, як «Був собі цебер та переполуцебрився на маленькі переполуцебренята і була собі макітра та переполумакітрилася на маленькі переполумакітренята». Проказування скоромовок розвиває дихання.Увага до розвитку дихання зумовлена тим, що володіння ним становить необхідну передумову виразного читання. Правильне дихання забезпечує можливість варіювати голосовими даними: промовляти слова повним голосом чи пошепки, високим чи низьким тоном [83, с. 69].Іноді неоднаковими голосами треба передати мовлення різних дійових осіб. Наприклад, при читанні казки «Рукавичка» діти самі скажуть, що слова вовка і ведмедя годиться проказувати грубим, тобто низьким, голосом. А коли діти опрацьовуватимуть казку «Колосок», їм можна запропонувати подумати, як краще прочитати - низьким, грубим чи, навпаки, високим, пискливим голосом - слова мишенят. Учні, безумовно, знайдуть відповідну висоту звучання словам, що їх промовляють мишенята. Треба лише стежити за тим, щоб відповідний тон звучання витримувався протягом усього твору [36].Уміння варіювати своїм голосом діти можуть продемонструвати і при читанні творів позакласного читання. Так, учні покажуть необхідність різними тонами забарвлювати слова персонажів казки «Вовк та козенята» з книги для самостійного читання «Веснянка».У дітей слід розвивати чуття тексту; в якому самі слова вказують читачеві, як треба вимовляти фрази - голосно чи тихо, швидко чи повільно. Для ілюстрації можна звернутись до тексту української народної казки «Вовк та козенята» (2 клас), у якій учні звернуть увагу на те, як звертався Вовк до козенят: «Підбіг до хатинки й завив грубим голосом».Уважне прочитування тексту підкаже, яку силу голосу пропонує автор.Коли уважно вчитуватися в зміст твору, то легко усвідомити обставини, в яких відбувається дія, і стан персонажа. Усе це не можна не враховувати при читанні. Ось учні читають, наприклад, четверту частину оповідання М. Вовчка «Кармелюк»: «Однієї такої ночі, як усі спали, з'явився Кармель, задиханий, зморений, потомлений, ледве слова промовляти: - Гонять мене, як хижого звіра, Марусе, - промовив Кармель. - Вже три дні і чотири ночі тікаю, не зупиняючись... товаришів розпустив...». Поза всякого сумніву, слова Кармеля діти прочитають пошепки, якщо вчитель націлить їхню увагу на те, що події твору підказують необхідність голосом відтворити стан героя [див.: 95, с. 8].Такими є загальні вимоги до виразного читання, розуміння яких допоможе учням усвідомити дане поняття. Дотримуючись їх, вони зможуть прочитати чи продекламувати текст відповідно до авторського задуму, жанру твору і описуваних подій. РОЗДІЛ II. МЕТОДИКА РОБОТИ ВЧИТЕЛЯ ПОЧАТКОВИХ КЛАСІВ НАД ВИВЧЕННЯМ ТВОРІВ РІЗНИХ ЖАНРІВ2.1. Організація і зміст експериментального дослідженняЕкспериментальне дослідження ефективності запропонованої нами системи вправ у плані формування умінь і навичок виразного читання у молодших школярів мало теоретико-експериментальний характер і проводилося у два етапи:1)теоретичний етап (вересень - грудень 2008 н.р.) - була визначена галузь і проблема дослідження; вивчалася психолого-педагогічна і методична література відповідного змісту; аналізувалася робота вчителів початкових класів щодо ефективності традиційної методики навчання виразному читанню; формувалася гіпотеза та завдання дослідження;2)експериментальний етап (січень - квітень 2009 н.р) - на основі напрацьованої теоретичної інформації розроблялася і впроваджувалася у практику початкової школи система завдань з розвитку навичок виразного читання, вивчалася її ефективність.Етапи формуючого експерименту:- діагностичний - здійснювався за допомогою методів спостереження, бесід з учителями та учнями з метою виявлення недоліків традиційної методики навчання виразному читанню та розробки оптимальної системи вправ для формування відповідних умінь і навичок; визначалися контрольний і експериментальний класи;- власне формуючий експеримент, в процесі якого у молодших школярів формувалися уміння й навички виразного читання в результаті розробленої системи вправ;- констатуючий - виявлялася ефективність запропонованого підходу через порівняння результатів навчання в експериментальному класі з якістю сформованих умінь і навичок виразного читання у контрольному класі;- теоретико-узагальнюючий - основна увага спрямовувалася на теоретичний аналіз та узагальнення результатів експерименту, оформлення роботи та з'ясування подальших перспектив запропонованого підходу на уроках читання у початковій школі.Експериментальне дослідження проводилося нами у Золочівській «Школі радості» І-ІІ ступенів. Ним було охоплено 38 учнів третіх класів (18 учнів експериментального і 20 учнів контрольного).Зупинимось на деяких особливостях роботи над наголосом у початкових класах.В процесі роботи доречно використати мініатюру «Наголос» (метод розповіді із групи словесних методів навчання).«Зібралися якось слова на раду, стали усі говорити про свою користь та значимість. Але забули запросити Наголос. А він образився. Враз вистрибнув звідкілясь і закричав голосно: Чого всі варта без мене? Захочу і зміню значення у частини з вас!».Слова не повірили. Вийшов Замок: «Не боюся тебе. Я такий сильний та важкий, що подолаю якийсь Наголос. Адже це лише - рисочка. А Наголос перестрибнув з останнього складу на перший, і зник замок, а натомість постав Замок. Слова зашуміли. Тоді виступили Білки: «Ми найголовніші компоненти усякого живого організму, з нами Наголос нічого не зробить». Хитро усміхнувся Наголос і пересунувся на другий склад, і всі уявили, що перед ними живі граціозні Білки. Слова стали протестувати, соромити Наголос, а він - доводити свою значимість. Пострибав Наголос по словах, і ось замість Атласу -Атлас, Дорога - Порога, Бачать усі, що погані справи - не обійдись без Наголосу! Відвели йому одне з найпочесніших місць на своїх зборах і відтоді ставляться до нього з великою повагою» [17, 28-29].При роботі над жестами і мімікою як немовними засобами виразності усного мовлення доречно, на наш погляд, використовувати практичні методи навчання.Завдання: складіть оповідання «Зайчик - турист» і розкажіть його від імені одного з героїв, використовуючи міміку і жести.Для складання розповіді можна використати малюнки, що розміщені в журналі «Веселі малюнки» або короткий їх опис у вигляді плану (на дошці чи транспаранті для кодоскопа) з поясненням, які жести і міміку слід використовувати.Собака та мишеня з рюкзаками за плечима запрошують Зайчика в турпохід (хвіст запрошення: бери рюкзак і ходи з нами).Зайчик роздумує: В похід хочеться іти, але нести рюкзак аж ніяк не хочеться (жест роздумування: очі в стелю, палець в рот).Зайчик знаходить вихід (жест «знайшов, згадав!» - сплеск по лобі). Зайчик надуває повітряну кульку.Зайчик радіє, розмальовує кульку, ніби це рюкзак (жест і міміка захоплення від власної кмітливості).Усі ідуть в похід. Собака та мишеня дуже втомилися: у них важкі рюкзаки. А Зайчик - ні крапельки? (міміка і жест хитрого співчуття).Перепочинок. Усі дістають усе з рюкзаків. Зайчик розгубився, він не знімає рюкзака (жест і міміка: «Як же це?!»).Раптом на Зайчиків рюкзак сідає ворона і запитує, то у нього в рюкзаці (жест і міміка Зайчика: напружене придумування).
