Плануючи завдання для самостійної роботи, вчитель враховує можливості кожного виду роботи і його відповідність меті уроку. Так, коли самостійно виконуються тренувальні вправи, доцільно використати підручник чи картки з диференційованими завданнями; а коли йдеться про підготовку до сприймання нового матеріалу з читання, в пригоді стануть розповідь-бесіда, вправи з дошки тощо. Неправильне визначення часу на самостійну роботу може спричинити перебудову наміченого вчителем плану уроку.
Діючі підручники розраховані на роботу вчителя з одним класом. Тому їх зміст, що подається здебільшого поурочно, не розрахований на те, що більшість матеріалу діти мають засвоювати самостійно. Якщо в звичайному класі самостійна робота проводиться «під наглядом» учителя, то в умовах малокомплектної школи діти лишаються сам на сам із підручником. Отже, вчитель має спершу проаналізувати для кожного класу окремо зміст параграфів, усвідомити логіку їх побудови, зіставити предмети, що поєднуються, й лише потім вирішити, які види запропонованих у підручниках завдань доцільно дати дітям для самостійної роботи.
Щоб полегшити роботу з підручником, буває доцільним [55, с. 49]:
§ змінити послідовність дій, які пропонуються в підручниках (якщо в цьому є потреба);
§ внести лаконічні доповнення в інструкцію підручника, які уточнюють спосіб і форму виконання вправи;
§ поєднати інструкцію з алгоритмічними приписами або супроводжувати її знаком типу: «Записуй так», «Працюй так».
Інструкції мають бути гранично чіткими й лаконічними. Наприклад, для розрізнення дієслів стане в пригоді така інструкція. Роби так [див. 61]:
1. Усно постав питання до слова.
2. Вибери слова, які відповідають на питання.
3. Що ці слова означають?
4. Випиши їх.
Тривалість самостійної роботи зумовлюється рядом чинників. Один з найважливіших - складність та обсяг завдання. Воно може бути невеликим, якщо учні тільки-но почали засвоювати матеріал, і, отже, техніка виконання вправ у них опрацьована ще недостатньо. У такому разі на самостійну роботу слід відводити більше часу, ніж на етапі повторення матеріалу [12].
Для підтримання уваги, розширення її обсягу молодшим школярам слід пропонувати такі самостійні завдання, виконання яких потребує поєднання розумових дій з практичними. Наприклад, не тільки прочитати, а й поділити текст на частини; не тільки пригадати правило, а й записати в зошит власні приклади тощо.
Для виконання самостійних вправ, що передбачають формування комплексних умінь, доцільно пропонувати інструкції, які вказують на характер і послідовність розумових і практичних дій. Вони мають бути гранично чіткими й лаконічними.
Наприклад, інструкція для розрізнення іменників така [див. 49, с. 166]:
Роби так:
1. Усно постав запитання до слова.
2. Вибери слова, які відповідають на питання хто? що?
3. Що ці слова означають? Якщо назви предметів, подій, почуттів, явищ природи, це - іменники.
4. Випиши іменники.
У процесі ознайомлення молодших школярів з новими правилами, поняттями важливо, щоб відбувалося одночасне засвоєння і способів користування цими правилами. Тому на етапі первинного закріплення доцільно дати дітям зразок міркування для виконання самостійних вправ.
Пробні вправи, які виконуються на етапі первинного закріплення, потребують «теоретичного випередження», що дає учневі змогу до початку роботи над завданням ще раз повторити правила, якими він має користуватися.
Визначаючи матеріал для самостійної роботи, вчитель має бути впевнений, що попередні знання, на яких тією чи іншою мірою ґрунтується вивчення нового, добре засвоєні дітьми. Так само уважно слід поставитися до способу подачі завдання. Інструкція до нього має бути лаконічною, але достатньою і точною, її зміст повинен відображати послідовний хід міркувань, практичних дій, що приводять до засвоєння нового поняття, обчислювального прийому тощо [37].
Доречно, скажімо, в процесі опанування прийому розв'язування прикладів з повним поясненням вивісити на дошці таку інструкцію [24]:
1. Запиши зменшуване.
2. Заміни від'ємник сумою розрядних доданків.
3. Прочитай пошепки знайдений вираз (Від числа… відняти суму… і….).
4. Пригадай правило віднімання суми від числа.
5. Подумай, який спосіб розв'язання тут найзручніший.
6. Розв'яжи приклад і зроби перевірку.
Важливою дидактичною умовою ефективності самостійної роботи є її диференціація. У теорії і практиці початкового навчання проблема диференціації самостійних завдань розроблена досить детально. Різноманітні способи і прийоми диференціації можна звести до таких: диференціація за ступенем складності завдань і диференціація за ступенем самостійності учнів.
Диференціація за ступенем складності - це добір різноманітних завдань, які можна класифікувати таким чином: завдання, що вимагають різної глибини узагальнення і висновків; завдання, розраховані на різний рівень теоретичного обґрунтування роботи, що виконується; завдання репродуктивного і творчого характеру.
Диференціація за ступенем складності використовується не лише як засіб систематичного розвитку мислення учнів, особливо з низьким рівнем розвитку, а й для формування позитивного ставлення до навчання, бо розв'язання посильної задачі стимулює бажання до подальшої праці і підвищує самооцінку своїх можливостей. Для цього добирають завдання з нарощуванням ступеня складності.
Розглянемо приклад поступового нарощування складності тренувальних вправ на уроках читання.
І. Гра «Відшукай пеньочок». Треба швидко (за вказаний час) відшукати серед кількох слів, що повторюються, зайве:
1. Сом, сом, сом, сом, сом, сом, сом, сом, сом.
2. Вода, вода, вода, вода, вода, вода, вода, вода.
3. Роса, роса, роса, роса, роса, роса, роса, роса, рік.
4. Корова, корова, корова, корова, корова, корова.
5. Сорока, сорока, сорока, сорока, сорока.
6. Горобець, горобець, горобець, горобець.
Поступове ускладнення завдань відкриває учням можливість перейти на більш високий рівень пізнавальної самостійної діяльності. Завдання пропонують на спеціальних картках з вказівкою на вимоги до їх виконання або на дошці. Вчитель може дозволити дітям самим вибирати завдання, яке їм захочеться (легке чи більш складне). Це формує відповідну самооцінку учнями своїх можливостей.
Завдання з нарощування ступеня складності до теми «Ненаголошені [е], [и]».
1. Користуючись пам'яткою, встав пропущені букви в словах: кр..ло, в..сокий, бл..зький, д..міти, к..піти.
2. Відшукай у тексті слова з ненаголошеними [е], [и], випиши їх.
3. Склади речення зі словами: степи, верби, гриби, тепленький.
4. Випиши з орфографічного словника 3 іменники і 3 прикметники з ненаголошеними [е], [и].
У випадку диференціації за ступенем самостійності вчитель пропонує всім учням завдання однакової складності, надаючи необхідну допомогу різним групам школярів, зокрема кількість інформації про хід розв'язування дозується від найбільш повної до найменш повної.
Інформація також варіюється за характером: конкретизація завдання; розв'язання допоміжних завдань, що приводять до розв'язання основного завдання; вказівка на прийом розв'язання; навідні запитання; наочне підкріплення.
Виділяють три групи завдань під час диференціації їх за ступенем самостійності.
Інструкційні | З елементами допомоги | З елементами осмисленого застосування знань | |
1. 3 вказівкою на зразок способу дії. 2. Пам'ятки. 3. З теоретичними довідками. | 1. 3 додатковою конкретизацією. 2. З репродуктивними питаннями. 3. 3 допоміжними вправами. 4. 3 допоміжними вказівками і порадами. 5. 3 виконанням певної частини. | 1. 3 допоміжними питаннями, які вимагають: порівняння; встановлення причинно-наслідкових зв'язків; узагальнень і доведень. 2. Із застосуванням вибору рішення. 3. Із застосуванням класифікації. |
Для організації самостійної роботи на уроках в класі-комплекті учитель використовує вправи різного змісту і характеру (підготовчого, пошукового, тренувального). Для самостійних завдань підготовчого характеру педагог підбирає усні і письмові вправи на повторення, порівняння правил, способів дій. Але їх зміст залежить від особливостей даного предмета. Наприклад, на уроці української мови учневі важко зрозуміти та вивчити правило. Але через систему підготовчих вправ він отримує інформацію, яка сприяє подальшому розумінню і засвоєнню правила. Наприклад, така підготовча вправа:
З даного переліку слів випишіть лише іменники чоловічого роду:
Хліб, школа, будинок, лінійка, зошит, будинок.
Тренувальні вправи - вправи, зміст яких треба поступово ускладнювати. Спочатку вчитель на певній вправі пояснює її виконання, згодом учні виконують декілька вправ разом з вчителем. І лише після ряду таких завдань приступають до самостійного виконання подібних вправ. Наприклад: До невідомого доданка додали відомий доданок 8 і отримали суму 17. Знайдіть невідомий доданок. Дітям можна запропонувати таке міркування:
1. Познач невідомий доданок через х і запиши.
2. Запиши суму двох доданків.
3. Згадай правило знаходження невідомого доданка.
4. Обчисли приклад.
5. Зроби перевірку.
Вправи пошукового характеру доцільно застосовувати під час вивчення нового матеріалу. Вони сприяють засвоєнню нових знань та формуванню умінь. Наприклад, таке завдання: Знайдіть у тексті розповідні, питальні і спонукальні речення. Які з них є окличними? Випишіть спонукальні речення. «Батьківщина - це земля не тільки наших батьків, а й дідів, прадідів. Батьківщина - це край, де здавна звучить наша рідна мова і материнська пісня. А як же зветься наша Батьківщина? Зветься вона Україна. Україна - це той край, де ти народився і живеш. Бережи його! Не забувай його!».
Важливою умовою ефективної організації самостійної роботи є контроль і самоконтроль за класом, який працює самостійно, досвідчений педагог здійснює й під час роботи з іншим класом, ніби автоматично, без усякого вольового напруження: з докором погляне на дітей, які не працюють, вчасно вивісить таблицю з додатковим завданням (якщо більшість уже впоралася з роботою), пройде між рядами тощо.
Розвиток самостійності органічно включає формування в учнів умінь і навичок самоперевірки й самоконтролю. Ці якості розвиваються поступово. Самоконтроль у навчальній діяльності не можна розглядати як навичку, вироблену внаслідок багаторазових повторень. Це - і підготовча робота до застосування правила (осмислення його суті, усвідомлення послідовності операцій), і контроль за правильністю його застосування, формування вміння виявляти й виправляти допущені помилки [26].
Для самоконтролю доцільно використовувати також переносні дошки, на яких можуть бути записані відповіді до прикладів, хід розв'язування задач, текст із вставленими орфограмами тощо. Після закінчення роботи вчитель перевертає дошку й учні перевіряють правильність виконання завдань за цими записами. Придатні для цього й таблиці та різні види карток [59].
Виділяють такі способи самоконтролю: поопераційне пояснення способу дії, зіставлення із зразком, оволодіння конкретними прийомами перевірки, опора на пам'ятку, алгоритмічний припис, взаємоконтроль, диференційований підхід вчителя до виправлення помилок, матеріалізація навчальних дій під час контролю (підкреслення, доповнення, підставлення відповіді)
Заслуговує на увагу досвід роботи вчительки початкових класів З.І. Бойко (Лядська ЗОШ І-ІІ ступенів Монастирського району Тернопільської області), яка вже з перших днів перебування дітей в школі формує в них вміння самостійно працювати з книгою, словниками, довідниками. Вона склала саморобний довідник, в якому поміщені теоретичні положення і зразки виконання практичних завдань з математики та української мови. Довідник з математики розбитий на 3 окремі частини. В кожній частині матеріал з предмету розділений в тій послідовності, в якій він вивчається учнем даного класу відповідно до програми. Наскрізна нумерація теоретичних положень і зразків дає можливість використовувати його в наступні роки навчання.
На уроках математики під час роботи з довідником учні пригадують правила, переконуються в тому, що теоретичні положення, обчислювальні прийоми застосовані правильно.
Наприклад, в 2 класі після вивчення теми «Порядок дій у виразах» вчителька пропонує учням завдання обчислити значення виразів:
50 - 8. 2 26 + 24: 2
10. (25 - 18) (90 - 13) - (40 + 12).
На дошці записані номери правил у довіднику: 70; 71 і 72. Під цими номерами знаходяться відповідні правила, знання яких необхідні учневі для розв'язання даних прикладів. При перевірці цієї самостійної роботи учні пояснюють порядок виконання дій у даних виразах, дають пояснення про порядок дій у виразах з дужками і без дужок.
При перевірці контрольних робіт і завдань в робочих зошитах такий довідник приходить на допомогу. Наприклад, перевіряючи завдання, вчителька виявила, що учень допустив помилку при розв'язуванні вправи на знаходження невідомого діленого. Рівняння вона підкреслює червоним чорнилом. Це свідчить про те, що допущені помилки, а на полях записує номер правила 59. Учень, отримавши зошит, розглядає зазначені помилки. Побачивши на полях записане число 59, шукає в довіднику відповідний номер. Під цим номером читає правило і розв'язує рівняння по-новому.
В кінці схем, пам'яток для кожного класу записані основні уміння і навички учнів на кінець навчального року. Це допомагає їм орієнтуватися на головне при вивченні нового матеріалу.
Такий довідник дає можливість в класі-комплекті раціонально використовувати час, вчить прийомів роботи з довідковою літературою.
Молодші школярі найчастіше відчувають потребу в керівництві, коли опановують новий вид роботи. У цьому разі корисно в індивідуальних картках чи на дошці записати рекомендований план міркування.
Приклад картки з планом послідовності міркування для учнів 3-го класу, які опановують новий вид задачі [див. 41]:
1. Позначаю шукане число…
2. Складаю вираз…
3. У задачі сказано, що…
4. Складаю рівняння…
5. Розв'язую рівняння…
6. Відповідь…
7. Перевіряю відповідь за умовою задачі…
Пробні вправи, що виконуються на етапі первинного закріплення, потребують ще одного доповнення - «теоретичного випередження», що дає учневі можливість до початку роботи над завданням ще раз повторити правила, якими він має користуватися.
Отже, організація самостійної роботи в класі-комплекті буде більш ефективною, якщо дотримуватися виділених нами таких умов:
1. Спосіб постановки навчальних завдань.
2. Різноманітність змісту і характеру навчальних завдань.
3. Диференціація навчальних завдань.
4. Контроль і самоконтроль навчальної діяльності.
2.2 Організація і зміст експериментального дослідження
Гіпотезу нашого дослідження ми перевірили в процесі педагогічного експерименту. Експериментальні дослідження проводилось на матеріалах навчальних предметів з української мови та математики у 2 і 4 класах Заводської ЗОШ І-ІІІ ступенів Буського району Львівської області.
Дослідження проводилось у розрізі таких тем з української мови: «Слово» (2 кл.), «Прикметник» (4 кл.), математики: «Усне додавання і віднімання двоцифрових чисел з переходом через десяток» (2 кл), «Ділення багатоцифрових чисел на одноцифрові».
Покажемо систему завдань з даних тем у відповідності до виділених нами дидактичних умов ефективної організації самостійної роботи.
1. Постановка навчальних завдань.
Тема уроку. Закріплення знань про дієслова. Складання розповіді за серією малюнків та опорними словами.
Записати дієслова в 3 колонки
(у відповідності до запитань)
Що робить? | Що зробить? | Що робив? |
Напиши, говорив, розповідає, малює, рахував, стрибає, принесе, скаже.
Тема уроку. Дієслова, близькі та протилежні за значенням.
Зразок: купувати - продавати | До поданих слів підібрати за зразком слова, протилежні за значенням: Руйнувати -Говорити -Охолоджувати -Шепотіти - |
| Зразок: плаче дитина плаче хмара | До слова плаче дібрати слова - назви предметів за зразком:плаче _______________________плаче _______________________ плаче _______________________ |
| Зразок: траву косять, дрова рубають | Доповнити сполучення словами, що означають дії предметів за зразком:Картоплю…пшеницю…пісню…молоко… хліб… |
Тема уроку. Вживання службових слів окремо від інших. Вживання службових слів за змістом речення.
Зразок: Пароплав у морі. | Зв'яжи кожну пару слів за допомогою прийменника за зразком: Пароплав, морі; автомобіль, дорозі; міст, річці; хмара, небі; гриб, деревом. |
