Розглянувши ряд суттєвих змiн у процесах пам'ятi учнiв, виникає запитання - яким чином слiд органiзувати нанчальну дiяльнiсть школярiв цього вiкового перiоду, щоб це мало позитивний вплив на розвиток їхньої пам'ятi; чи можна видiлити конкретнi умови прогресивних змiн пам'ятi, i якi саме.
1.2 Особливості навчальної діяльності молодшого шкільного віку
За твердженням В.В. Давидова молодший шкільний вік - це особливий період в житті дитини, який виокремився історично порівняно недавно. Його не було у тих дітей, які взагалі не відвідували школу, його не було і в тих, для яких початкова школа була першою і останньою сходинкою навчання. Поява цього віку пов'язана з введенням системи загальної і обов'язкової неповної і повної середньої освіти. Сам зміст середньої освіти і її завдання ще до кінця не визначені, а тому психологічні особливості молодшого шкільного віку як початкової ланки шкільного дитинства також не можливо вважати закінченими і не змінними. Ми сьогодні можемо говорити лише про найбільш характерні риси цього вікового періоду.
Молодший шкільний вік найбільш глибоко і змістовно висвітлений в роботах вітчизняних психологів В.В. Давидова, Я.І. Божович, А.К. Маркової Г.А. Цукарман і інших.
Система «дитина - учитель» починає визначати відношення дитини до батьків і відношення дитини до дітей. Це положення доведено експериментально Л. І. Божович, І. С. Славіною. Добра, «відмінна» поведінка і добрі оцінки - це те, що констатує відношення дитини з дорослими і ровесниками. Перше, про що запитують дорослі у дитини: «Як ти вчишся?». Система» дитина - учитель " стає центром життя дитини, від неї залежить сукупність всіх життєвоважливих умов.
Вперше відношення «дитина - учитель» стає відношенням «дитина - суспільство». За словами Гегеля прихід до школи це привід людини до суспільної норми. В школі закон загальний для всіх. Дитина дуже чутлива до того, як учитель ставиться до учня. На перших порах діти намагаються строго виконувати вказівки вчителя. Ситуація «дитина-учитель» пронизує все життя дитини. Якщо в школі добре, значить і вдома добре, значить і з дітьми також добре.
Ця соціальна ситуація розвитку дитини вимагає особливої діяльності. І ця діяльність називається навчальною діяльністю. Навчальна діяльність - це діяльність яка безпосередньо спрямована на засвоєння основ науки і культури, які закладені людством. Предмети науки і предмети культури - це особливі предмети, з якими потрібно навчитися діяти.
Навчальна діяльність не дана в готовій формі. Коли дитина приходить до школи, її ще немає. В побудові навчальної діяльності і полягає завдання початкової школи - перш за все дитину потрібно навчити вчитися. Перша трудність полягає в тому, що мотив, з яким дитина приходить до школи, не пов'язаний із змістом тієї діяльності, яку вона повинна виконати в школі. Мотив і зміст навчальної діяльності не відповідають один одному, тому мотив поступово починає втрачати свою силу. Процес навчання повинен бути побудований так, щоб його мотив був пов'язаний з власним, внутрішнім змістом предмету засвоєння. Необхідно сформувати пізнавальну мотивацію.
Формування такої пізнавальної мотивації надзвичайно тісно пов'язано із змістом і способами навчання. Перетворення діяльності, яка ще не є навчальною в навчальну, в якості однієї із передумов має зміну мотиву. Нажаль, в школі звично працюють методами зовнішніх збуджень, і в якості зовнішньої збудливої сили виступає оцінка - в школі виникає система примусу.
Дієва мотивація буде мати місце тоді, коли діти будуть іти до школи, де їм буде добре, приємно, змістовно, і цікаво. Для цього мусять бути корінні і радикальні зміни змісту навчання в школі.
Кожна діяльність характеризується за своїм предметом. Парадокс навчальної діяльності полягає в тому, що, засвоюючи знання, дитина сама нічого в цих знаннях не змінює. Предметом змін у навчальній діяльності в перше стає сама дитина, сам суб'єкт, який здійснює цю діяльність. В перше суб'єкт сам для себе виступає як самозмінний. Навчальна діяльність є така діяльність, яка повертає дитину на саму себе, вимагає рефлексії, оцінки того «чим я був» і «чим я став». Процес власної зміни виокремлюється для самого суб'єкта як новий предмет. Найголовніше в навчальній діяльності - поворот людини на саму себе: чи стала вона сама для себе змінюючим суб'єктом кожен день, кожну годину.
Оцінка власних змін, рефлексія на себе - власний предмет навчальної діяльності. Саме тому всяка навчальна діяльність розпочинається з того, що дитину оцінюють. Оцінка - відповідна форма оцінювання в практиці роботи Ш. Амонашвілі навчання відбувається без оцінок. Навчання без оцінок - не є навчання без оцінювання. Оцінювання завжди є і повинно бути як можна більш розгалуженим. Через оцінювання відбувається виділення себе як предмету змін в навчальній діяльності.
Структуру навчальної діяльності входять:
1. навчальна задача - це те, що учень повинен засвоїти;
2. навчальна дія - це зміни навчального матеріалу, які необхідні для його засвоєння учнем, це те, що учень повинен зробити, щоб віднайти властивості того предмету, який він вивчає;
3. дії контролю - це вказівки на те, чи правильно учень здійснює дії які відповідають еталону.
4. дії оцінювання - визначення того, наскільки учень досяг результату.
На початкових етапах навчальна діяльність здійснюється у формі спільної діяльності учителя і учня. За аналогією із засвоєнням предметних дій в ранньому дитинстві, можна сказати, що на перших порах все знаходиться в руках учителя і учитель «діє руками учня». Про те в шкільному віці діяльність здійснюється з ідеальними об'єктами (число, звуки), і «руки учителя» - це його інтелект. Навчальна діяльність - це така ж предметна діяльність, але предмет її теоретичний, ідеальний, тому спільна діяльність ускладнена. Для її здійснення потрібно об'єкти матеріалізовувати, без матеріалізації з ними діяти неможливо. Такої думки дотримувався В.В. Давидов. Процес розвитку навчальної діяльності - це процес передачі від учителя до учня окремих її складових.
Вищі психічні функції, згідно Л.С. Виготського, походять від спільної діяльності, і з форми колективних взаємостосунків і взаємодій. «Психологічна природа людини представляє собою сукупність людських відношень, які перенесені в середину і які стали функціями особистості і формами її структури», - писав Л.С. Виготський. Таким чином, спільна діяльність - необхідний етап і внутрішній механізм діяльності індивідуальної.
Висновки Г.А. Цукерман про те, що навчальний матеріал діти краще засвоюють в спільній роботі з ровесниками, ніж з учителем, співпадають з думкою Ж. Піаже, який в спілкуванні індивіда виокремлював відношення з ровесниками і протиставляв їх відношенням «дитина - дорослий». Групі ровесників відношення рівноправні і симетричні, а між дитиною і дорослим - ієрархічні несиметричні. Ж. Піаже стверджував, що такі якості, як критичність, терпимість, уміння встати на точку зору іншого, розвиваються тільки при спілкуванні дітей між собою.
Г.А. Цукерман висунула гіпотезу, згідно якої співробітництво з ровесниками якісно відрізняється від співробітництва з дорослими і так само, як і співробітництво з дорослими є необхідною умовою розвитку дитини.
Предметом засвоєння в процесі розв'язку навчальних задач є орієнтація на спосіб дії, який дає можливість дитині розкрити систему взаємовідношень між окремими сторонами дійсності. Навчальна діяльність спрямована не на результат, а на виділення способу його засвоєння.
В молодшому шкільному віці великі зміни відбуваються в пізнавальній сфері дитини. Пам'ять набуває яскраво виражений пізнавальний характер. Зміни в сфері пам'яті пов'язані з тим, що дитина, по-перше починає усвідомлювати особливу мнемічну задачу. Вона виокремлює цю задачу від всякої іншої. По-друге в молодшому шкільному віці проходить інтенсивне формування прийомів запам'ятовування. Від найпримітивніших прийомів (повторення, уважно тривалий розгляд матеріалу) більш старшому віці дитина переходить до групування, усвідомлення зв'язків різних частин матеріалу. Як не прикро в школі мало вчать прийомів запам'ятовування.
1.3 Розвиток видів і процесів пам`яті у дітей молодшого шкільного віку
У сучаснiй системi виховання молодший шкiльний вiк охоплює перiод життя дитини 7-11 рокiв (1 - 4 класи школи). Найбiльш характерна риса даного перiоду полягає в тому, що в цьому вiцi дошкiльник стає школярем. Це перехiдний перiод, коли дитина поєднує в собi риси дошкiльного дитинства з особливостями школяра. Цi якостi вживаються в її поведiнцi i свiдомостi у виглядi складних i часом суперечливих поєднаннях. Як i будь-який перехiдний стан, даний вiковий перiод багатий на прихованi можливостi розвитку, якi важливо вчасно вловити i пiдтримати.
Основною дiяльнiстю школяра є навчання. Це визначає хiд розвитку особистостi дитини в шкiльному вiцi й обумовлює перебудову всiх психiчних процесiв, зокрема - запам'ятовування. Школа виховує в школярiв правильне вiдношення до оволодiння знаннями i навичками, формує в них належнi мотиви навчання. Уже маленький школяр вiдноситися до навчання, як до серйозної i вiдповiдальної справи. Надалi, у мiру розвитку особистостi школяра пiд вирiшальним впливом навчально-виховної роботи школи, вiн усе повнiше i глибше усвiдомлює змiст учiння.
У молодших школярiв розвиваються усi види пам'ятi, зокрема образна i словесно-логiчна пам'ять. Остання виникає ще у дiтей дошкiльного вiку. Словесно-логiчна пам'ять у молодших школярiв має конкретний характер. Цьому вiдповiдє i змiст навчального матерiалу в початкових класах школи. Вiдомо, що, в знаннях, якими оволодiвають молодшi школярi, переважає фактичний, конкретний, а не абстрактний змiст. Однак тут одержанi дiтьми вiдомостi про живу i неживу природу, про життя людей тощо, розкривають їм причиннi зв'язки i вiдношення мiж предметами i явищами i приводять до елементарних наукових узагальнень. В розвитку мимовiльної пам'ятi у молодших школярiв появляються новi якiснi особливостi, породжуванi новим
змiстом i формами дiяльностi. Мимовiльне запам'ятовування i вiдтворення включається у систематичне виконання ними навчальних, спецiально пiзнавальних завдань. Завдяки цьому, а також у зв'язку з дальшим розвитком мислення, воно набуває дедалi бiльшої систематичностi i бiльш високої продуктивностi. Разом з тим формування у молодших школярiв умiнь думати, розумiти навчальний матерiал приводить до дальшого розвитку у них довiльної пам'ятi. Школа ставить особливо великi вимоги саме до довiльної пам'ятi дiтей. Дiти з перших днiв вступу до школи зустрiчаються з необхiднiстю систематично виконувати навчальнi завдання, осмислено запам'ятовувати i вiдтворювати їх змiст. Тим часом довiльна пам'ять дiтей при вступi до школи ще не досить сформована. Через це першокласники iнодi погано запам'ятовують те, що їм задано додому, не завжди можуть пiдпорядкувати роботу свосї пам'ятi навчальним завданням, часто не вмiють проконтролювати розумiння матерiалу, перевiрити, чи вивчили вони урок. При недолiках у навчаннi i недостатньому керiвництвi навчальною роботою дiтей з перших днiв навчання можуть виникати значнi труднощi, якi штовхатимуть їх на шлях механiчного заучування, «зазубрювання».
Щоб озброїти молодших школярiв вмiннями довiльно керувати пам'яттю, треба на основi початкових вмiнь довiльно запам'ятовувати, з якими вони приходять до школи, сформувати у них спецiальнi прийоми логiчного запам'ятовування. Такими є рiзнi розумовi дiї, якi є спочатку засобами розумiння тексту та iншого навчального матерiалу, а далi стають прийомами логiчного його запам'ятовування. Необхiдною умовою їх формування є оволодiння учнями вмiнням читати, користуватись друкованим текстом, виконувати над ним рiзнi навчальнi завдання. На перших порах молодшi школярi, довiльно запам'ятовують заданi їм тексти, вдаються лише до таких прийомiв, як повторне читання тексту i самостiйне його вiдтворення, переказування його змiсту. Спроби застосувати складнiшi прийоми запам'ятовування навiть утруднюють його дiям, бо вони ними ще як слiд не володiють. Так у школярiв другого класу, як показали дослідження Зiнченка, використання готового плану оповiдання для його запам'ятовування викликає значнi труднощi. Школярi ж четвертого класу вiльно користуються готовим планом i як прийомом запам'ятовування. Проте, коли їм запропонувати застосувати складнiший спосiб роботи над текстом при його заучуваннi - самостiйне складання плану оповiдання, - то, успiшно справляючись з застосуванням цього способу з метою розумiння, вони ще вiдчувають значнi труднощi.
У молодшому шкiльному вiцi мимовiльна пам'ять в умовах систематичного навчання продовжус успiшно розвиватися i збагачуватися. Новий змiст i форми дiяльностi приводять до появи в нiй нових якiсних особливостей: вона стає все бiльш систематичною i продуктивною. Спираючись на можливостi мимовiльної пам'ятi i створюючи необхiднi умови для її функцiонування, можна забезпечити засвосння молодшими школярами досить великих за обсягом i складних за змiстом знань.
Разом з тим на цьому етапi вiдбувасться iнтенсивний розвиток довiльної пам'ятi. Навчальна дiяльнiсть ставить перед нею все бiльшi вимоги i створює умови для оволодiння логiчними способами довiльного запам'ятання i вiдтворення. Але без спецiального керiвництва розвитком пам'ятi молодшi школярi звичайно використовують найбiльш простi способи довiльного запам'ятання i вiдтворення (переказ). Спроби використати бiльш продуктивнi способи утруднюють учнiв. Так, у школярiв 2-го класу використання готового плану оповiдання для його запам'ятання дає нижчi результати, нiж просте повторення. У дiтей необхiдно формувати рiзноманiтнi пiзнавальнi дiї i вчити користуватися ними як способами запам'ятання i вiдтворення. Без такого спецiального навчання у молодших школярiв можуть виникати тенденцiї, а потiм i звичка механiчного заучування.
Пiд впливом навчальної дiяльностi вiдбуваються значнi змiни i у формах вiдображення матерiалу в пам'ятi. Поряд з дальшим розвитком образної пам'ятi, на цьому етапi iнтенсивно розвивасться словесно-логiчна пам'ять. Спочатку вона, як i у дошкiльникiв, має конкретний характер. Але змiст навчальної дiяльностi веде до того, що учень стає здатним утримувати в пам'ятi все бiльш абстрактнi понятгя. Причому це стосується як довiльної, так i мимовiльної пам'ятi.
Матерiал, що пiдлягає запам'ятовуванню в процесi шкiльного навчання, представляє собою систему знань, обумовлених програмою окремих навчальних предметiв. Вивчення його розгортається у визначенiй послiдовностi як усерединi кожного класу, так i вiд одного класу до iншого. У процесi проходження навчальних предметiв школяр повинен осмислити i мiцно засвоїти визначенi закономiрностi, залежностi, вiдносини. Разом з тим учень повинен закрiпити у своїй пам'ятi окремi данi: назви, iсторичнi дати, слова iноземної мови, зовнiшнiй вигляд тих чи iнших об'єктiв, рiзнi числовi показники i т.д. Учень повинен запам'ятати з безумовною точнiстю формулювання законiв i правил.
Що ж нового в областi запам'ятовування з'являється в шкiльному вiцi в порiвняннi з дошкiльним? Якiй закономiрностi пiдкоряються процеси довiльного i мимовiльного запам'ятовування в школяра? Якi особливостi запам'ятовування варто врахувати для того, щоб домогтися бiльш мiцного засвоєння знань школярем i разом з тим розвивати його пам'ять, удосконалювати його умiння запам'ятовувати матерiал?
Довiльне запам'ятовування виникає ще в дошкiльному вiцi. Однак у процесах пам'ятi школяра навмисне запам'ятовування займає iнше мiсце, нiж у дошкiльника. Оскiльки засвоєння шкiльних знань вимагає головним чином довiльного запам'ятовування, воно починає вiдiгравати основну роль. У процесi оволодiння знаннями вiдбувається глибока перебудова навмисного запам'ятовування i його перехiд на бiльш високий рiвень.
Вже в учнiв початкової школи процес довiльного запам'ятовування приймає рiзноманiтнi форми, у залежностi вiд того, яка конкретна задача поставлена перед ними: запам'ятати текст дослiвно чи тiльки тримати в пам'ятi його змiст; запам'ятати порядок проходження об'єктiв чи тiльки закрiпити в пам'ятi можливо бiльшу їх кiлькiсть. У залежностi вiд характеру задачi змiнюється результат запам'ятовування. Спостереження над старшими школярами показали, що якiсть запам'ятовування в них залежить також вiд того, чи ставлять вони перед собою задачу запам'ятати матерiал «назавжди». В цьому випадку матерiал зберiгається в пам'ятi бiльш мiцно, нiж тодi, коли школяр запам'ятовує його тiльки для того, щоб вiдповiсти на уроцi чи скласти iспит. Очевидно, зазначена залежнiсть має мiсце й у молодших школярiв.
Перехiд процесу запам'ятовування на бiльш високий рiвень виявляється в тому, що школяр може самостiйно знайти об'єкт, з яким доцiльно зв'язати те, що потрiбно запам'ятати. Результат запам'ятовування був вищий тодi, коли школярi самостiйно вигадували «опори», з якими вони зв'язували пред'явленi слова, в порiвняння iз запам'ятовуванням за наявностi готових «опор». Цi вiдмiнностi обумовленi тим, що при постiйному придумуваннi слiв школярi були бiльш активнi, а також тим, що дiти пiдбирали опори, якi були зв'язанi iз словами, що потрiбно запам'ятати, цiлком зрозумiлими для школяра вiдношеннями. Мiж iншим, коли школярам давалися готовi «опори», вiдношення мiж «опорами» i пред'явленими словами були далеко не очевиднi, i для школяра великих труднощiв представляло засвоєння зв'язкiв мiж запам'ятанням слова i «опори». Встановлення зв'язкiв мiж словом, що необхiдно запам'ятати, i допомiжним засобом досягається завдяки тому, що учень пiдмiчає внутрiшнє вiдношення мiж ними. Уже в маленьких школярiв ми знаходимо свiдоме утворення зв'язкiв з метою запам'ятання матерiалу. Існує особливий вид зв'язку, що представляє основу вiдомого кола явищ запам'ятовування. Iндивiд розглядає об'єкт, що потрiбно запам'ятати пiд певним кутом зору, мисленно акцентуючи одну iз властивостей об'єкта. В його свiдомостi на перший план виступає визначена риса об'єкта iз числа багатьох рис, якi йому належать. У випадку запам'ятання слова видiляється одне визначене значення слова iз рiзноманiтностi значень, властивих даному слову. Утворення зв'язкiв займає важливе мiсце у запам'ятовуваннi навчального матерiалу школярем.
