У процесi впiзнавання проходить змикання процесiв сприйняття i памятi. Впiзнати - сприймаючи щось, побачити в цьому предметi те, що уже збереглося в памятi вiд попередньо сприйнятого предмету. Вiльне мимовiльне вiдтворення може бути викликане випадковим спонуканням, поштовхом: побачила дитина модель бiлого, великого корабля, i одразу згадала свою минулорiчну поїздку з батьками по Днiпру. Однак в навчальнiй роботi учням частiше за все доводиться вiдтворювати сприйнятий матерiал «на вимогу», довiльно. Тут i виявляється міра оволодiння учнем здобутими знаннями, якщо запам'ятовування обмежувалось бездумним повторенням, формальним заучування сприйнятого, шляхом його багаторазового механiчного запам'ятання, учень може вiдтворити завчений текст лише в тому порядку i в тих словесних формулюваннях, в яких цей матерiал був ними завчений. Якщо якась ланка випала iз закрiпленого ланцюжка, весь ланцюжок розривається. Збившись у своїй вiдповiдi, учень не може продовжити, вiн вимушений почати все спочатку, сподiваючись «зрозбiгу» перескочити той розрив, який утворився у збереженому ним змiстi. Зовсiм iнакше вiдтворює учень матерiал, опрацьований думками пiд час заучування. Це опрацювання проводилось тодi, коли учень на вимогу вчителя видiляв головне, складав план чи хоча б список основних пунктiв плану в їх послiдовностi чи виконував ту чи iншу мислительну роботу iз запам'ятовуючим змiстом. Видiляючи основним логiчним кiстяком - змiстом
тексту, дiти пропускають другорядне, малозначимi подробицi, доповнюють
текст, пiдсилюючи значимi моменти, приносячи вiд себе характеристики окремих персонажiв чи подiй, змiнюють послiдовнiсть викладу, якщо вона і не порушує логiки подiї, що розвивається. Така обробка сприйнятого
і вiдтвореного матерiалу вiдома пiд назвою «реконструкцiя». Наводячи ряд
прикладiв подiбно реконструкцi описових i розповiдних текстiв, А. Смирнов показує, наскiльки велике значення пред'явлених текстів.
Людина з дитинства запам'ятовує, зберiгає, а в потрiбний час згадує i використовує засвоєнi знання. З якою ж вiдповiдальнiстю повиннi ми ставиться до вiдбору тої iнформацiї, як за її сутю, так i за її кiлькостю, яку з урока в урок на протязі шкільного життя!
Спробуйте розiбратися в пам'ятi школярiв! Важко знайти такого, у якого вона однозначно «погана» або однозначно добра. Як правило, вона рiзна - у чомусь гарна, у чомусь погана.
Пам'ять окремої людини iндивiдуальна i залежить вiд багатьох факторiв - фiзичних та психологiчних. Тому кажуть, що пам'ятей стiльки ж, скiльки i доброчинностей.
Та все ж рiзнобарвнiсть видiв нашої пам'ятi можна класифiкувати, що, звичайно, спрощує, але в той же час i впорядковус це явище. Класифiкацiя дає перспективну можливiсть вивчати феномен пам'ятi.
В основу класифiкацiї пам'ятi покладенi три ознаки, згiдно з якими її розподiляють: 1) за переважаючого формою психiчпої активностi - моторну, емоцiональну, образнуі словесно-логічну; 2) за метою запам'ятовування - довiльну або мимовiльну; 3) за тривалістю зберігання інформації: короткочасу, довготривалу, оперативну.
Об''кти дiяльностi - рух, почутя, образ або слово дали назви таким видам памяті, як моторна, емоціальна, образна та словесно-логічна.
Моторна пам'ять - запам'ятовування, зберiгання та вiдтворення рухiв («паять тіла», «пам'ять-звичка»). Вона виражається у формуваннi звичок, лежить в основi усiх практичних та трудових дiй, часто непомiтних, не фiксуємих людиною. Походка, манера розмовляти, смiятися, почерк пов'язанi з моторними навичками.
Кажуть: - це людина «, але багато що може бути змiнено та покращено при самоконтролi та коректуваннi системи власних рухiв. Тому-то фiзiолог I. С. Бериташвiлi називав моторну пам'ять пам'яттю вправляння. Моторну пам'ять закрiплюють та вдосконалюють природнiй дар та постiйнi тренування.
Моторна пам'ять iнодi виявляється домiнуючою, i вчитель на перших етапах навчання не повинен беззастережно перешкоджати тому, що деякi учнi, заучуючи слова або запам'ятовуючи текст, ворушать губами. Поволi їх треба вчити дiяти iнакше - промовляти про себе або записувати.
«Якщо ви здатнi поблiднiти або почервонiти при однiй згадцi про пережите, якщо ви боїтеся думати про давно пережите нещастя - у вас є пам'ять на почуття «, - писав К.С. Станiславський про емоцiональну пам'ять. (19, с. 217)
Гнiв i радiсть, вiдчай i надiя, ненависть та любов - почуття полярнi. Вже в пiдсвiдомостi оцiнюється життєво важливе для нас: потрiбно негайно вiдчувати, що нам пропонує ситуацiя. В цьому й полягає перша пiдготовча мета емоцiй, i чим вони яскравiшi, тим певнiше дiє людина, роблячи вибiр мiж позитивними та негативними впливами, мiж добром та злом.
Радянський педагог i психолог П.П. Блонський на одному з зайнять зi студентами запропонував їм згадати та записати подiї, якi вони пережили в поточному роцi, а потiм в своєму жигттi до iнституту. Чотири п'ятих спогадiв в першому випадку стосувалися подiй, що викликали сильнi емоцiї. В другому випадку майже всi спогади стосувалися до емоцiонально пережитого.
Емоцiональна пам'ять адаптує нас до того, що вiдбувається, вiдвертаючи увагу вiд поганого i скеровуючи до доброго - для здобуття настрою, що допомагає роботi, творчостi.
Сила емоцiональної пам'ятi у людей неоднакова. Емоцiонально бiднi не можуть вiдтворити пережитi почуття, бiльшiсть людей вiдтворюють їх у певному ступенi, артистичнi ж натури (про них-то й писав Станiславський!) не тiльки сприймають гостро сни почуття та почуття iнших, але й яскраво запам'ятовують пережите. Не вигаданi розповiдi про Флобера, який разом зi своєю Еммою Боварi вiдчував у ротi отруту, про Тургенєва, який голосив через смерть Базарова.
Ще один вид пам'ятi - образна, або наглядна, вона оперує уявленнями - образами предметiв, сформованими в нашому досвiдi. У вiдповiдностi з модальнiстю - набуттям уявлень з рiзних сенсорних сфер - образна пам'ять подiляється на зорову, слухову, нюхову, смакову, дотикову. Найбiльш розповсюдженою у бiльшостi людей є зорова та слухова пам'ять. Нюхова, тактильна та смакова пам'ять (пiдтверджуючи нашу феноменальну пластичнiсть та вправнiсть) iнтенсивно розвивається у зв'язку з особливими умовами дiяльностi - у дегустаторiв або при компенсацiї недостатньої зорової, слухової пам'ятi у слiпих або слiпо-глухих.
Вражаючого розвитку пам'ятi на основi неспецифiчпих для нас видiв психiчної дiяльностi досягла О. І. Скороходова, радянський вчений в галузi дефектологiї, педагог, лiтератор, кандидат педагогiчних наук (з психологiї), яка у п'ятирiчному вiцi втратила зiр та слух.
Чудова образна пам'ять - особливий дар художникiв, музикантiв, письменникiв.
Чуйне, уважне ставлення вимагається вiд вчителя до особливо сприймаючих дiтей. За зовнiшньою неуважнiстю, заглибленiстю всередину себе, часто приховується вразлива, тонко вiдчуваюча натура. Тому є неприпустимим такий спосiб впливу на трохи вiдрiзняючогося вiд багатьох учня, як натиск, крик. Таке часто призводить до важких колiзiй i навiть до конфлiктiв. Вчителю необхiдно мати доброзичливiсть i такт для включення дитини в активну учбову дiяльнiсть.
Моторна, емоцiональна та образна пам'ять в своїх особливих формах притаманна i тваринам. Специфiчно людська пам'ять - словесно-логiчна, змiстом якої є нашi думки та мова.
Словесно-логiчна пам'ять - це не просто запам'ятовування, а переробка словесної iнформацi, видiлення з неї найбiльш суттсвого, вiдхилення вiд другорядного, несуттєвого, i збереження в пам'ятi не безпосередньо сприймаємих слiв, а тих думок, якi ними вираженi. В основi словесно-логiчної пам'ятi завжди лежить складний процес перекодування матерiалу, який повідомляється вiдстороненням вiд несуттєвих деталей i узагальненням центральних моментiв iнформацiї. Ось чому людина, запам'ятовуючи змiст великої кiлькостi матерiалу, який отримує з усних повiдомлень та прочитаних книг, одночасно є неспроможною утримати в пам'ятi його буквальне словесне вираження. О.Р. Лурiя, даючи визначення i характеризуючи словесно-логiчну пам'ять, розкриває «технологiю», принцип дiї, в якому здiйснюється можливий для нас вiдрив вже не тiльки вiд реальностi, але й вiд того, що дано у виглядi образних уявлень.
У аборигенiв Австралiї були виявленi знаменитi «жезли вiсникiв» - палички з зарубками у виглядi кружечкiв, клиникiв. Рятуючи вiд провалiв у пам'ятi, вони виконували роль своєрiдного конспекту або плану повiдомлення, тезисiв. Подумки рухаючись вiд зарубки до зарубки, вiсник згадував все повiдомлення i в потрiбний момент вiдтворював його повнiстю, без пропускiв. В Пiвнiчнiй Америцi дiяли iншим чином: iндiанцi одного племенi носили на поясi пакунок з пахучою речовиною. При запам'ятовуваннi чогось особливо важливого вони вiдкривали пакунок та вдихали її запах. А потiм, вiдкриваючи цей пакунок, могли довiльно, за своїм бажанням викликати з пам'ятi події, думки або переживання, пов'язанi з цим запахом. Так вже на раннiх етапах розвитку суспiльства утворювались пам'ятi, що органiзовували мнемiчну дiяльнiсть, i людина виходила за межi безпосередньї (мимовiльноi) пам'ятi, при здiйсненнi якої вiдсутнi спецiальнi намiри що-небудь запам'ятати або пригадати, i здобувала довiльну пам'ять, засновану на спецiальних мнемiчних дiях.
Те, що ми сприймаємо, може зберегтися в нашiй пам'ятi i в тому випадку, коли перед нами не стоїть завдання запам'ятати це. Така форма запам'ятовування ма назву мимовiльного запам'ятовування. Для нього характерна не тiльки вiдсутнiсть намiру запам'ятати даний матерiал, але також i те, що ми не вдаємося при цьому до якихось засобiв та прийомiв, які сприяють його запам'ятовуванню. Сприйняте нами зберiгасться наче саме по собi.
Коли ми здiйснюємо ту чи iншу дiяльнiсть, у нашiй пам'ятi закрiплюється певний матерiал, хоч ми й не докладаємо особливих зусиль та не вдаємося до спецiальних прийомiв, щоб запам'ятати його. Припустимо, що ми намагаємося якомога краще розiбратися у змiстi статтi, що нас цiкавить. Ми слiдкуємо за думкою автора, з'ясовуємо основнi думки статтi, зiставляємо з тим, що нам вже вiдомо в цiй галузi i т.iн. Ця напружена розумова робота над матерiалом сприяє його запам'ятовуванню: змiст статтi може досить добре закрiпитися в нашiй пам'ятi не дивлячись на те, що ми не ставили перед собою завдання запам'ятати його. Результатом несвiдомого запам'ятовування є, зокрема, нашi спогади про минуле. Ми можемо згадати багато з пережитого нами, хоча в той момент, коли цi подї вiдбувалися, ми зовсiм не збиралися запам'ятовувати їх.
Разом з тим, далеко не все, що ми сприймаємо, закрiплюється в нашiй пам'ятi. Сприйняти - ще не означає запам'ятати. Спецiальне опитування значної кiлькостi людей продемонструвало, що звичайнi об'єкти, якi цi люди бачили сотнi й тисячi разiв, не збереглися в їхнiй пам'ятi. Шпалери кiмнати, в якiй жили опитуванi, фасад будинку та iн. воин не змогли змалювати по пам'ятi скiльки-небудь точно, а на питання вiдповiдали невпевнено, хоча цi об'єкти постiйно були в них перед очима.
Нерiдко для закрiплення матерiала в пам'ятi необхiдво, щоб перед людиною стояло пряме завдання - запам'ятати даний матерiал. Це завдання визначається соцiальними вимогами, що ставляться перед людиною.
Так, завдання, що стоїть перед учнями - запам'ятати певнi вiдомостi з учбової програми, випливає з вимоги, щоб школяр оволодiв знаннями.
При постановцi завдання у людини виникає намiр запам'ятати матерiал. Намiр полягає в загальнiй готовностi людини дiяти певним чином, в даному випадку - якомога краще запам'ятати те, що вимагається. Виникнення намiру є лише початковим моментом процесу свiдомого запам'ятовування. Головний чинник - здiйснення намiру. Так, наприклад, коли перед нами ставиться завдання запам'ятати текст якомога точнiше, намiр реалiзується шляхом використання цiлої серії засобiв та прийомiв, що сприяють точному запам'ятовуванню. Ми не задовольняємося лише тим, що вiдмiчаємо, на якi роздiли подiляється та яка її головна думка. Ми видiляємо логiчний центр в кожному реченнi, для того, щоб у подальшому, спираючись на нього, можна було б вiдтворити цiле речення. iнколи ми намагаємося вiдмiтити початковi слова фраз, поєднувальнi частки, яскравi вирази. Вони є своєрiдними опорними пунктами, що сприяють точному запам'ятовуванню текста.
Запам'ятовування, для якого характерна наявнiсть завдання запам'ятати та використання рiзних методiв i прийомiв, спрямованих на якомога успiшнiше закрiплення матерiалу в пам'ятi, називають довiльним запам'ятовуванням.
Видiляють особливу форму довiльного (свiдомого) запам'ятовування - заучування. Воно здiйснюється в процесi багаторазових повторень. При заучуваннi особливу роль має завдання, а також способи та прийоми, що слугують якомога кращому закрiпленню матерiалу в пам'ятi. Заучування необхiдно тодi, коли потрiбно запам'ятати матерiал з великим ступенем точностi та зберегти його в пам'ятi на довгий час.
В процесi учбової роботи велике мiсце займає свiдоме запам'ятовування. Коли вчитель повiдомляє та пояснює учням новий матерiал, вони зосереджують на ньому увагу, намагаються зберегти в пам'ятi повiдомленi їм вiдомостi. Коли учень готує уроки вдома, вiн ставить перед собою завдання якомога краще запам'ятати матерiал, що йому задано. В тому чи iншому випадку вiн вдається до таких прийомiв та засобiв, якi сприяють точному закрiпленню в пам'ятi зазначеного матерiалу.
Зрозумiвши змiст матеріалу, школяр розбиває його на окремi частини, видiляє основнi думки, вiдмiчає зв'язок мiж ними та iн. Вiн контролюс себе, перевiряє, чи все добре запам'ятав, i тодi зосереджує зусилля на тих мiсцях, якi являють собою найбiльшi труднощi для запам'ятовування. Коли потрiбно вивчити вiрш, формулювання закону чи правило, школяр свiдомо намагається досягти точного, дослiвного запам'ятовування.
Незалежно вiд модальностi, або вiд ступеню зв'язку з волею та мисленням, пам'ять класифiкують i як процес, який протiкає в часi та маючий двi стадiї - короткочасну та донгочасну. Виходячи з того, що пiд пам'ятгю ми розумiємо запис, зберiгання та вiдтворення слiдiв минулого досвiду, який дає змогу людинi накопичити iнформацiю та мати справу зi слiдами колишнього досвiду пiсля того, як явища, що їх викликали, зникли, Лурiя визначає короткочасну пам'ять як стадiю, «коли слiди виникли, але не стали мiцними», довгочасну пам'ять - як стадiю, «коли слiди не тiльки виникли, але й настiльки змiцнiли, що могли iснувати довгий час i чинити опiр побiчним впливам».
Порiвняно недавно почали говорити ще про оперативну пам'ять, пов'язану з процесом швидкої переробки великого обсягу iнформацiї.
Короткочасну пам'ять iнодi називають верхiвкою пам'ятi, псевдопам'яттю, тому що без змiцнення, консолiдацiї слiдiв минулого воно, як i скороминуче сьогодення, не стає нашим набутком.
Ведучи розмову про короткочасну та довгочасну пам'ять, спецiально торкнемося ситуацiї, яку можна визначити прислiв'ям: «не в коня корм», коли нiчого не зберiгається передусiм у короткочаснiй пам'ятi. Тому вже з моменту сприйняття знань школярами вчитель повинен спрямовувати свої зусилля на те, щоб необхiднi вiдомостi були зафiксованi спочатку в короткочаснiй, а потiм i в довгочаснiй пам'ятi школярами мiцно, в оптимальному розмiрi i точностi. Говорячи про органiзацiю процесу засвосння знань, гармонiчний розвиток короткочасної i довгочасної пам'ятi школярiв, не можна обiйти увагою i прислiв'я: «Повторення - мати вчення». Не примушуючи до тупого, механiчного повторення, необхiдне постiйне оживлення в пам'ятi рiзними шляхами органiзованого вивченого матерiалу i повернення до нього у вiдповiдностi з особливостями природи пам'ятi, зокрема з її роздiленням на короткочасну i довгочасну.
Проблема пам'ятi (разом з проблемами мотивацiї та мислення) є однiєю з центральних в навчаннi. В учбовiй дiяльностi школяра пам'ять є також результатом процесу засвоєння матерiалу (матерiал проробляється для того, щоб бути запам'ятованим) i як умовою для наступної переробки нового матерiалу (осмислення нового спирається на актуалiзацiю та використання збережених в пам'ятi знань). Часто саме погана пам'ять є причиною неуспiшностi школярiв: матерiал який вивчається погано запам'ятовується, i це заважасє повноцiнному засвоєнню.
Дослiдження невстигаючих школярiв показує, що багато з них просто не володiють (або недостатньо володiють) основними способами смислового запам'ятовування матерiалу, у них вiдсутнi вмiння та навички їх використання в учбово-пiзнавальнiй дiяльностi. Таким чином, саме способи запам'ятовування частiше за все виявляються найбiльш слабкою ланкою пам'ятi.
Будь-яка розумова дiяльнiсть, крiм формування i способiв, прийомiв, навичок та вмiнь великою мiрою зумовлена розвитком пам'ятi. Продуктивнiсть пам'ятi (запам'ятовування), в свою чергу пов'язана зi способами переробки матерiалу, призначеного для запам'ятовування, i в тому числi з логiчними. Тому, вивчаючи особливостi розвитку пам'ятi школярiв, необхiдно звертати увагу на формування логiчного (смислового) запам'ятовування, бо саме воно забезпечує найбiльшу ефективнiсть мнемiчної дiяльностi.
Як вiдомо, пам'ять школяра формується пiд впливом необхiдностi систематичного та свiдомого засвоєння учбового матерiалу, що зумовлює, в свою чергу, розвиток довiльного запам'ятовування. Вмiння запам'ятати свiдомо, використовуючи для цього рiзнi прийоми, пов'язанi з розумовими операцiями, - важливий показник такого виду мнемiчної дiяльностi, як логiчна пам'ять.
Складання плану (якщо запам'ятовуваний матерiал має певний логiчний порядок) - головний прийом логiчного запам'ятовування. В школi при пiдготовцi домашнiх завдань цей прийом потрiбний найчастiше. Всюди, де треба запам'ятати зв'язний текст, виклад подiй чи логiчнi розмiрковування (де неможливо сортувати так, як сортують списки iншомовних слiв, або ряди географiчних назв, або властивостi хiмiчних речовин), в усiх таких випадках найголовнiше - з'ясувати план тексту. Вiдразу ж домовимось, що слово «текст» треба розумiти якнайширше: це не тiльки параграф пiдручника, але й, скажiмо, доведення теореми.
