Випадки затримки розумового розвитку у дітей проявляються у всьому світі. Її важкі форми є джерелом великих труднощів для батьків і для суспільства.
В деяких випадках (приблизно в 25%) затримка розумового розвитку пов'язана з органічною патологією головного мозку. При цьому спостерігається помірна, а часто і важка затримка розумового розвитку. Глибока затримка розумового розвитку зустрічається рідко.
Затримка розумового розвитку інколи зумовлюється соціальними чинниками, особливо це стосується тенденції до розвитку слабкого відставання. Якщо з раннього віку на людину впливає бідність і соціокультурна депривація, тоді навіть спадковий інтелектуальний потенціал середнього рівня розвивається на рівні інтелекту нижче середнього.
Роль генетичних факторів в етіології важких типів затримки розумового розвитку (таких як синдром Дауна або вродженого стану), відомі достатньо добре. При цих станах генетичні аберації викликають метаболічні зміни, які в свою чергу, негативно впливають на розвиток головного мозку. Генетичні дефекти, які ведуть до зміни метаболізму, можуть викликати не тільки розумову відсталість, але й інші аномалії розвитку.
Розумова відсталість може бути пов'язана з широким спектром станів, викликаних інфекціями. Якщо вагітна жінка заражена сифілісом, ВІЛ+ та іншими хворобами, її дитина може отримати порушення головного мозку. Порушення головного мозку може виникати і після народження, наприклад в результаті захворюванням вірусним енцефалітом. Іноді мозок отримує порушення в результаті несумісності крові матері і плода.
Давніше вважали, що погане харчування викликає фізичне порушення, яке призводить до затримки розумового розвитку. Але сьогодні погляди на вплив поганого харчування на розумову відсталість змінились. Апатія і нестача реактивності, допитливості і мотивації, пов'язані з поганим харчуванням, можуть призвести до нестачі стимулів із навколишнього середовища, які також обмежують інтелектуальний розвиток.
Можна виділити декілька пізнавальних клінічних типів затримки розумового розвитку, зумовлених біологічними причинами (синдром Дауна, фелінкетонурію і черепні аномалії).
Синдром Дауна - вперше описаний Л. Дауном в 1886 році. Синдром пов'язаний з помірною і важкою затримкою розумового розвитку. З цим діагнозом у США народжуються приблизно одна дитина із 600. Синдром Дауна накладає обмеження на виживання, інтелектуальні успіхи і компетенції у вирішенні життєвих проблем. У дорослих, які мають такий діагноз, адаптивні можливості зменшуються з віком, особливо після 40 років.
Для підлітків з синдромом Дауна зазвичай притаманна велика кількість фізичних ознак. У них очі мають мигдалевидну форму, шкіра на віях аномально товста. Обличчя і ніс часто плоскі і широкі. Діти з даним порушенням ведуть такий же спосіб життя, як і здорові. У дітей з синдромом Дауна, як правило, не порушується сприйняття просторових відносин і візуально-моторна координація, але великі недоліки виражені у вербальних і пов'язаних з мовними навичками.
При фенілкетонурії немовля виглядає при народженні нормально, але його печінка не виробляє фермент, необхідний для розщеплення фенілаланіну, амінокислоти, який міститься в багатьох харчових продуктах. Захворювання зазвичай виявляються через 6-12 місяців після народження, але такі симптоми як рвота, специфічний запах можуть проявлятися в перші тижні життя. Першим симптомом такої патології стає затримка розумового розвитку, яка в залежності від ступеня розвитку захворюваності, може бути від помірної до важкої. Проявляється нестача координованих рухів та інших неврологічних проблем, викликані порушенням головного мозку/
Затримка розумового розвитку супроводжується іноді зміненими розмірами і формами голови. Іноді виникає макроцефалія (велика голова), яка характеризується збільшенням розміру мозку, збільшенням черепа, порушенням зору та іншими неврологічними симптомами.
Розумова неповносправність може поєднуватись з будь-якими іншими психічними або фізичними (соматичними) розладами, причому деякі психоневрологічні синдроми і розлади зустрічаються в осіб з розумовою відсталістю принаймні втричі - вчетверо частіше, ніж у загальній популяції. Крім того, розумово неповносправні люди підлягають великому ризику фізичного та сексуального насильства. Адаптивні можливості таких людей завжди порушені, проте в суспільстві з високим рівнем соціального захисту, де існує система підтримки осіб з розумовою неповносправністю, ці порушення можуть бути зведені до мінімуму.
Видатні британські дослідники Д. Голдберг, с. Бенджамін та Ф. Кірд виділяють три групи медичних (соматичних) проблем, характерних для розумово неповносправніх осіб:
- специфічні сполучення захворювань, наприклад синдром Дауна найчастіше зустрічається з дефектами розвитку серцево-судинної системи, ожирінням, інфекційними хворобами органів дихання, кондуктивною глухотою, шкірними висипами, хворобою Альцгеймера (що призводить до деменції, епілепсії та передчасної смерті);
- загальні етіологічні фактори. Розумова неповносправність здебільшого вказує на те, що головний мозок не функціонує нормально. Ця дисфункція може мати інші вияви, як-то епілепсія, порушення сенсорної чи моторної сфери (церебральний параліч), аутизм, гіперкінетичний синдром. Також підвищеним є ризик розвитку психічного захворювання, частково через порушення функцій головного мозку;
- підвищена уразливість - представники цієї групи частіше опиняються у несприятливих умовах, живуть в умовах, що негативно впливають на здоров'я. Вони частіше стають жертвами злочинів, бувають безробітними, піддаються експлуатації та жорстокому ставлення. Нерідко вони мешкають у великих стаціонарних помешканнях і підлягають ризику захворіти на туберкульоз, гепатит, часто не мають повноцінного харчування. Усі перелічені вище фактори частково впливають і на порушення поведінки та психічні розлади, які часто зустрічаються у клієнтів цієї групи.
Згідно сучасної міжнародної класифікації захворювань (див. таб. 1.2), розділяють чотири рівні розумової неповносправності: легкий, помірний, важкий і глибокий/
Легкий рівень розумової відсталості F70 (легка розумова субнормальність, легка олігофренія, дебільність). Особи з легким ступенем розумової відсталості засвоюють мову з деякою затримкою, проте вони здатні використовувати мову в щоденному спілкуванні, підтримувати розмову на побутову тематику і брати участь у клінічному опитуванні. Більшість з них також досягають повної самостійності у навичках самообслуговування (харчування, одягання, навички гігієни), навіть якщо темп розвитку цих функцій значно повільніший, ніж у дітей з нормальним розвитком. Діти з легким ступенем розумової неповносправності не дуже відрізняються від інших дітей, але важливо вже з самих початків приділяти більше часу на навчання і розвиток компенсаторних функцій. Розвиток опорно-рухових функцій є дещо сповільненим у порівнянні з їх однолітками, а також говорити вони починають пізніше. В шкільному віці проявляються деякі труднощі у навчанні, особливо читання і письмо можуть даватися важко, проте при постійній допомозі і наполегливій праці такі діти можуть досягти великих успіхів. У дорослому віці більшість людей стають самостійними у сфері самообслуговування та практично-побутовій.
Помірний ступінь розумової відсталості F71 (помірна розумова субнормальність, помірна олігофренія, імбецильність) проявляється відставанням в розвитку, розумінні і використанні мови, їх можливості у цій сфері залишаються обмеженими. Розвиток навичок самообслуговування і функцій рухового апарату також відстає, тому людям з таким ступенем неповносправності потрібна постійна допомога упродовж всього життя. Спеціально розроблені програми навчання можуть допомогти їм розвинути свій потенціал та набути деяких базових навичок самообслуговування. Більшість з них повністю мобільні і фізично активні та здатні встановлювати контакти, спілкуватися з іншими людьми, брати участь у соціальному житті, проте повністю самостійне проживання здебільшого неможливе.
Важкий ступінь розумової відсталості F72 (важка розумова субнормальність, важка олігофренія) характеризується низьким рівнем засвоєння різних навичок. За клінічною і органічними ознаками ураження центральної нервової системи ця категорія схожа до помірної розумової неповносправності, але основна відмінність полягає у вираженому моторному відхиленні та інших клінічних проявах, які свідчать про значні органічні ураження.
Глибокий ступінь розумової відсталості F73 (глибока розумова субнормальність, глибока олігофренія, ідіотія) виражається обмеженням моторних можливостей, також нездатністю самостійно вивчати і досліджувати навколишнє середовище. Таким особам є важко отримувати елементарний рівень інформації через порушення органів слуху, зору. Розвиток - це є процес, який триває більшу частину життя і значною мірою залежить від середовища, і умов, де проживає конкретна особа, тому деколи дуже важко визначити ступінь неповносправності [www. bme.medinet.ru ].
Таблиця 1.2 Класифікація захворювань розумової неповносправності
Легкий ступень | Помірний ступінь | Важкий ступінь | Глибокий ступінь | |
1. слабоумство; 2. легка олігофренія; 3.дебільність. | 1. помірна розумова 2. субнормальність; 3. помірна олігофренія; 4. імбецильність | 1. різко виражена імбецильність; 2. важка олігофренія | 1. ідіотія; 2. глибока олігофренія. | |
значно порушена поведінка | розвиток навичок самообслуговування і функції рухового апарату відсутні | низький рівень засвоєння різних навичок | нездатність самостійно вчитися |
Ті питання, знання, вміння, які раніше визначалися недосяжними для «здатних до посування», ”напівзалежних” дітей, зараз вважаються такими, що можуть бути донесеними до дітей з особливими потребами при правильних підходах до корекційно-розвиваючої педагогіки. Одними з таких складних питань є питання виховання любові до своєї країни, шанобливого ставлення до родини, поваги до народних традицій і звичаїв, до рідної та державної мови, національних цінностей українського народу та ін.
Розширено попередньо одержані дані про особливості та закономірності психічного розвитку підлітків шкільного віку з церебрально-органічною патологією. Дослідниками експериментально встановлено, що специфічні закономірності порушень психічного розвитку школярів зумовлені структурно-функціональним дефектом переважно лобних та тім'яно-скроневих відділів півкуль. При цьому своєрідність порушень психічного розвитку визначається локалізацією та глибиною органічного ураження та поліморфізмом похідних порушень. Одержано додаткові дані про найважливіші для сучасних умов негативні біосоціальні чинники, які впливають на розвиток дитини в дошкільному віці, а також нові відомості про генезис біосоціальної дезінтеграції дошкільників у разі церебрально-органічної патології. Розроблено, апробовано й запроваджено теоретично обґрунтований алгоритм комплексного обстеження дітей з церебрально-органічною патологією на підставі результатів експериментально-психологічного, нейрофізіологічного та нейровізуального досліджень, що дозволило уточнити структурно-функціональну локалізацію ураження головного мозку у випадку церебрально-органічної патології в дошкільників. Експериментально встановлено особливості психічного розвитку дошкільників з церебрально-органічною патологією, що полягають у зниженні темпів їх розвитку, затримці формування електрогенезу, наявності вторинних порушень, які спричинюють недостатню сформованість емоційних, пізнавальних, рухових і мовленнєвих функцій, своєрідність яких за різних видів аномалій підтверджено нейрофізіологічними та нейровізуальними даними. Розроблено та експериментально підтверджено ефективність нової моделі комплексної психолого-медико-педагогічної реабілітації дітей з церебрально-органічними порушеннями в межах сучасного освітнього простору з запровадженням нових технологій корекції психічного розвитку дітей дошкільного віку та науково-обгрунтованою системою психопрофілактики та превентативної корекції психічного розвитку дошкільників з церебрально-органічною патологією.
В українській мові до кінця XVIII ст. людина з вадою розвитку тлумачилась як каліка, сліпець (давньоруською). На початку XIX ст. у слов'янських мовах починає вживатися слово “інвалід” як безсилий, слабкий, важко поранений. Слово «інвалід» прийшло в українську мову з французької і до кінця XIX ст. вживалося в значенні «відслуживший, заслужений воїн, який не пристосований до служби через каліцтво, поранений».
До сьогодні в Україні немає єдиного терміну стосовно осіб, що мають фізичні чи психічні відхилення у здоров'ї. Так, в засобах масової інформації, спеціальній літературі вживаються поняття: “інвалід”; “особи з обмеженими функціональними можливостями”; “люди з обмеженою дієздатністю”; “люди з особливими потребами”; “особи з вадами розвитку, неповносправні”. У законодавчих документах, як правило, домінує термін “інвалід”. Інвалід - особа, яка має порушення здоров'я зі стійкими розладами функцій організму, обумовлене захворюванням, наслідками травми чи дефектами, що призводять до обмеженої життєдіяльності та викликають необхідність її соціального захисту.
Протягом останніх 10-12 років чисельність дітей у складі населення України щорічно зменшується, натомість зростає частка дітей з функціональними обмеженнями (дітей-інвалідів). Так, якщо в 1993 р. чисельність дітей віком до 16 років становила 11,7 млн., з яких дітей-інвалідів налічувалося трохи більше 93 тис., то вже в 2001 р. кількість дітей цього віку зменшилася до 9,3 млн., а численність дітей з функціональними обмеженнями серед них сягнула майже 154 тис. Отже, підвищення рівня інвалідизації дітей України відбувається активно і це, відповідно, позначається на специфіці діяльності системи ЦССМ та спеціалізованих навчальних закладів. Адже сімей, які виховують дітей з особливими потребами стає дедалі більше й, відповідно, усе більше зусиль і ресурсів соціальних служб доводиться спрямовувати на допомогу цій категорії населення.
Розумова неповносправність - це стан затримки у розвитку психіки, яка характеризується порушенням здібностей, які проявляється у період дозрівання та забезпечують загальний рівень інтелектуальності, тобто когнітивних, мовних, моторних і соціальних здібностей.
Експерти Всесвітньої Організації Охорони Здоров'я констатують, що число розумово відсталих людей варіює в залежності від рівня розвитку країни. У країнах, що розвиваються, кількість молодих людей до 18 років з важкою формою розумової відсталості складає 4,6%, а в розвинутих країнах 0,5-2,5%. При розвинутих структурах допомоги (рання діагностика і раннє утручання, систематичне навчання і психологічна підтримка) число осіб з важким ступенем розумової відсталості може бути значно знижено. За даними Міністерства охорони здоров'я України, на 1 січня 2001 року в Україні на обліку служби охорони психічного здоров'я було понад 278 тис. осіб з розумовою відсталістю, з них 53715 діти до 15 років. З загального числа розумово відсталих дітей 59127 мають легкий чи середній ступінь розумової відсталості, інші - глибоку чи важку. На 1000 дітей випадає 10 випадків розумової відсталості.
Специфічним для кожного віку є співвідношення внутрішніх процесів розвитку і його зовнішніх умов створює ту соціальну ситуацію, яка й детермінує психічний розвиток дитини.
Отже, вирішальна роль у психічному розвитку розумово неповносправних дітей належать передусім системі соціальних відносин (відносини із навколишнім світом), відносин з батьками та відносин з товаришами. Особливості перебігу підліткового періоду залежать від конкретних соціальних обставин життя і розвитку підлітка, його соціальної позиції у світі дорослих. Вирішальна роль у його психічному розвитку належать передусім системі соціальних відносин (відносини із навколишнім світом). Розумова відсталість не є хворобою, вона може бути викликана хворобою, а також може бути наслідком травм мозку під час вагітності чи пологів. Розумова відсталість має таку класифікацію хвороб: легкий, помірний, важкий і глибокий ступінь. Важливими чинниками педагогічних та психологічних процесів відіграють вікові зміни, що відбуваються у дітей дошкільного віку. Саме в цьому віці формуються основи особистості, а для хворої дитини формування особистісних якостей стає ще більш актуальним. Також діти з розумовою неповносправністю потребують спілкування в колі ровесників, вчителів, батьків та друзів. Діти з особливими потребами становлять об'єкт соціальної роботи з надзвичайно складною структурою.
1.2 Особливості релігійного виховання підлітків з особливими потребами в сім'ї
Людина є сотворена Богом, її покликання - відкрити своє синівство та усім серцем і душею поєднатися у любові зі своїм Небесним Отцем. Саме родина - це колискова духовного народження людини. В сім'ї, як “домашній церкві” батьки є першими свідками Христа і проповідниками віри своїм дітям як словом, так і прикладом свого життя по вірі. Ті батьки, які навчають своїх дітей лише, як вони повинні ходити, говорити, пити, їсти, одягатися, забезпечують їх доброю освітою - не виконають свого завдання. На них Господь поклав набагато більшу відповідальність - виховати основну частину людини - душу.
Щоб це належно виконати, потрібно докласти багато зусиль та невтомної праці. Адже, “щоб молоде деревце росло, його потрібно посадити, поливати, підв'язувати, підрізати і обгороджувати”. Ступінь успіху - пропорційно затраченій енергії. Святий Іван Золотоустий, звертаючись до батьків, говорить, що хто байдуже ставиться до виховання своїх дітей, хоч би в інших аспектах був бездоганним, буде суворо покараний.
Сім'я відіграє важливу роль у становленні особистості підлітка. З перших хвилин життя дитина розвивається як соціальна істота. У стосунках з батьками дитина засвоює поведінкові навички, навички міжособистісного спілкування, статево-рольові зразки поведінки.
Батьківське ставлення - один з найважливіших аспектів міжособистісних стосунків у сім'ї. Те, як батьки ставляться до дитини, її успіхів та невдач, визначає серед всього іншого особливості її емоційної сфери.
Сім'я має стати середовищем розвитку і підтримки для підлітка з розумовими вадами. Здоровий психологічний клімат є запорукою гармонійного розвитку та сприяє виявленню потенційних можливостей дитини. Багато в чому це залежить від прийняття батьками інформації про її захворювання, вибору стилю і тактики виховання, адекватного сприйняття захворювання на всіх етапах розвитку дитини збереження позитивної психологічної атмосфери, уваги та поваги до всіх членів сім'ї. Своєрідність соціальної ситуації розвитку дитини з обмеженими можливостями полягає у включенні дитини в нову систему стосунків, спілкування з дорослими та ровесниками, в опануванні нових соціальних функцій. Якщо ці стосунки враховують потреби і можливості дитини, вибудовуються на засадах взаємоповаги та довіри, тоді дитина з розумовою відсталістю легко долає труднощі у навчанні і спілкуванні, активно набуває життєвий досвід, утверджується в таких елементах соціуму, як шкільний клас, група ровесників та ін.
Страницы: 1, 2, 3, 4, 5, 6, 7, 8, 9, 10, 11, 12
