· наявність великої кількості термінів із різних галузей знання (напр., математичні - квадрат, гіпотенуза, алгоритм, косинус тощо; біологічні - цитоплазма, вакуолі, фітонциди і т. п.);
· переважання абстрактної лексики і запозичених слів;
· багатозначні слова використовуються зазвичай у одному із значень (напр.: за тлумачном Словником української мови в 11-ти томах слово дерево може вживатися для позначення багаторічної рослини з твердим стовбуром і гіллям, що утворює крону, зрізаних стовбурів цієї рослини, матеріалу з цієї рослини, що йде на будівництво та різні вироби, бездушної, тупої людини (перен.). У наукових працях із біології функціонує тільки значення “багаторічна рослина з твердим стовбуром і гіллям, що утворює крону”);
· відсутність емоційно-експресивної лексики;
граматичний рівень
· велика кількість іменників та інших субстантивованих частин мови;
· переважання абстрактних іменників середнього роду з суфіксами -ство, -цтво, -ння, -ття (напр., класифікування, формулювання, сприйняття тощо);
· мінімальне вживання особових займенників;
· переважання дієслів теперішнього часу із значенням позачасовості, постійної дії, дієслів третьої особи множини, інфінітивів, безособових форм, оскільки вся увага зосереджена на дії, а суб”єкт її лишається поза увагою мовця (напр., Дано дві сторони і кут, протилежний одній із них. Знайти інші два кути і третю сторону (з підручника);
· нахил до розгорнутих складних речень із різними видами підрядності, відокремленими зворотами, вставними конструкціями;
· наявність цитат, посилань;
· чітка композиційна структура тексту, поділ його на розділи, параграфи, пункти, підпункти.
Науковий стиль має кілька різновидів: власне науковий, навчально-науковий, науково-популярний, науково-публіцистичний, виробничо-технічний.
Власне науковий стиль обслуговує фахівців певної галузі науки. Це наукові дослідження в галузі мовознавства, медицини, біології, фізики тощо, викладені у докторських, кандидатських дисертаціях, монографіях окремих статтях.
Навчально-науковий стиль використовується при написанні підручників, посібників та іншої літератури, призначеної для навчальних закладів.
Науково-публіцистичний стиль властивий працям, надрукованим у спеціальних газетах і журналах, призначених для фахівців певної галузі науки і техніки.
Науково-популярний стиль має на меті зацікавити науковою інформацією широке коло людей незалежно від їх професійної підготовки. Це окремі брошури, статті, замітки на медичні, космічні, біологічні тощо теми у засобах масової інформації.
Виробничо-технічний стиль - це мова літератури, що обслуговує різні сфери господарства й виробництва (інструкції, описи технологічних процесів тощо).
“Не слід гадати, що зміцнення позицій мови відбудеться саме собою, - пише відомий мовознавець Орест Ткаченко, - або що нам би вибачили нащадки, якби через нерозум і недбальство ми втратили свою мову, і що це можна було б “списати” на “несприятливі обставини”. Мовна стійкість народу залежить не стільки від обставин, скільки від його бажання і волі. При бажанні можна воскресити навіть мертву чи напівмертву мову, при небажанні - можна із цілком живої мови зробити мертву”[53:97].
Сфера використання наукового стилю - наукова діяльність, науково-технічний прогрес, освіта.Основне призначення - викладення наслідків дослідження про людину, суспільство, явище природи, обґрунтування гіпотез, доведення істинності теорій, класифікація й систематизації знань, роз'яснення явищ, збудження інтелекту читача для їх осмислення.Основні ознаки:· ясність і предметність тлумачень;· логічна послідовність і доказовість викладу;· узагальненість понять і явищ;· об'єктивний аналіз;· точність і лаконічність висловлювань;· аргументація та переконливість тверджень;· однозначне пояснення причино-наслідкових відношень;· докладні висновки.Основні мовні засоби спрямовані на інформування, пізнання, вплив і характеризуються:· великою кількістю наукової термінології (транскрипція, турбуленція, дистиляція, реорганізація, атомна маса й т. ін.);· наявність схем, таблиць, графіків, діаграм, карт, систем математичних, фізичних, хімічних та ін. знаків і значків;· оперування абстрактними, переважно іншомовними словами (теорема, вакуум, синус, параграф, ценз, шлак та ін.);· використовуванням суто наукової фразеології, стійких термінологічних словосполучень;· залучення цитат і посилань на першоджерела;· як правило, відсутністю авторської індивідуальної манери та емоційно-експресивної лексики;· наявністю чіткої композиційної структури тексту (послідовний поділ н розділи, частини, пункти, підпункти, параграфи, абзаци із застосування цифрової або літерної нумерації);· окрім переважного вживання іменників т відносних прикметників наявні дієслівні форми, частіше безособові, узагальнені чи неозначені, як правило, теперішнього часу; що констатують певні явища й факти; значну роль відіграють дієприслівникові та дієприкметникові звороти, які додатково характеризують дії, предмети та явища;· монологічним характером текстів;· переважанням різнотипних складних речень стандартних виразів (кліше).Літературна мова - це унормована, відшліфована форма загальнонародної мови, що обслуговує найрізноманітніші сфери суспільної діяльності людей: державні та громадські установи, пресу, художню літературу, науку, театр, освіту й побут людей. Вона характеризується унормованістю, уніфікованістю, стандартністю, високою граматичною організацією, розвиненою системою стилів.
Літературна мова реалізується в усній і писемній формах. Обидві форми однаково поширені в сучасному мовленні, їм властиві основні загальномовні норми, проте кожна з них має й свої особливості, що пояснюється специфікою функціонування літературної мови в кожній із форм.
Писемна форма літературної мови функціонує у сфері державної, політичної, господарської, наукової і культурної діяльності.
Усна форма літературної мови обслуговує безпосереднє спілкування людей, побутові й виробничі потреби суспільства.
Українська літературна мова як вища форма загальнонародної національної мови, відшліфована майстрами слова, характеризується наявністю сталих норм, які є обов'язковими
Зразки наукових текстів
Мова
Опановуючи рідну мову, дитина вже в ранньому віці одержує велику
кількість знань, зібраних і закодованих у словах. Людина розмовляє легко і
невимушене, якщо рідною мовою спілкується щоденно. Важко мовотворити тим, хто рідною мовою користується зрідка. Іншу мову такий мовець може знати лише в обсязі сленгу, що дає можливість спілкуватися тільки на побутово-службовому рівні.
Духовний світ народу закодований у мові. Українська мова має чимало
слів, які є символами культури. Скажімо, хліб - це не тільки їжа, урожай та
зерно. Це - символ джерела людського життя, материнського благословення, символ достатку, знак уваги й пошани до гостя.
Розділ 2. Методика написання наукових робіт у вищих школах
2.1 Робота над підготовкою реферату
Реферат (від лат. Refero - повідомляю) - це короткий виклад у письмовій чи у формі прилюдної доповіді змісту наукової праці (праць), літератури з теми, з аналізом запропонованих шляхів вирішення певної проблеми, а також висловлення власних міркувань автора щодо порушеного питання.
Робота над рефератом спрямована на:
· вироблення у студентів вміння аналізувати, зіставляти та узагальнювати різні підходи, погляди, конкретний матеріал, вміння формулювати висновки;
· розширення кругозору студентів та поглиблення їх знань з того чи іншого предмета;
· розвиток основних умінь наукової роботи (дослідницькі вміння, вміння знаходити та працювати зі спеціальною літературою, складати список використаних джерел й оформляти посилання) та наукового розуміння;
· оволодіння науковим писемним мовленням;
· формування гностичних умінь.
Вимоги до написання реферату:
1. Реферат виконується на одну з тем, запропонованих кафедрою або викладачем.
2. Реферат виконується державною мовою, іноземною, яка вивчається.
3. Обсяг - 10-12 сторінок набраного на комп'ютері тексту (20 рукописних сторінок).
4. Реферат повинен чітко відповідати структурі, з виділенням абзаців, нумерацією сторінок, правильним оформленням посилань, цитат, висновків, списку використаних джерел.
5. Реферат повинен бути охайно і грамотно оформлений у мовному та стилістичному плані.
Структура реферату
1.Титульна сторінка
2. План
План подається на початку реферату. Він може бути простий і складний. План містить найменування розділів і підрозділів.
3.Вступ
У вступі обґрунтовується актуальність теми, її практичне значення (для предмета). Також тут формулюється мета реферування матеріалу з обраної проблеми та конкретні завдання.
4. Основна частина складається з 2-3 розділів. Кожний розділ нумерується і має назву. Передбачає вивчення і виклад існуючих точок зору з обраної теми у науковій літературі, а також аналіз опрацьованого матеріалу.
5. Висновки відображають підсумки результати виконаної роботи. Подаються висновки згідно із завданнями, визначеними у вступі.
6. Список використаних джерел, до якого заносяться праці, оформлені згідно встановлених вимог.
Правила оформлення реферату
1. Реферат готують на одній стороні аркуша білого паперу А4.
2. Першою сторінкою є титульний аркуш, який включають до загальної нумерації роботи.
3. За необхідності до реферату включають ілюстрації, таблиці.
Реферування являє собою такий складний процес аналітико-синтетичної переробки інформації наукового джерел (або джерел), результатом якої і стає реферат.
Рефератом в освітянській сфері називають і доповідь на будь-яку тему, що складається з огляду різноманітних джерел.
Реферат як самостійний і поширений жанр наукової літератури, окрім загальних закономірностей наукового стилю, має особливості, характерні саме для нього (на відміну від інших жанрів цього стилю), що обумовлено функцією реферату, його інформативним призначенням. Так, на відміну від жанру наукової статті, в рефераті немає характерної для наукової статті ґрунтовності викладу, розгорнутих доведень, міркувань, порівнянь, обговорення результатів, оцінок тощо, оскільки все це - дієвий засіб переконання читачів, а призначення реферату - передати інформацію, повідомити.
На відміну від анотації, яка відповідає на запитання, про що йдеться в науковому джерелі, і подає загальне об'єктивне уявлення про уе джерело, його стислу характеристику, реферат відповідає на запитання, що саме нове й суттєве є в першоджерелі, і викладає основний його зміст, нову проблемну інформацію. Отже, в рефераті обов'язково акцентується увага на новій інформації, яка є в першоджерелі.
Студентам усіх напрямів навички реферування допомагають опрацьовувати на якісному рівні та в зазначених обсягах науково-навчальну, науково-популярну, суто наукову літературу за спеціальністю. Реферативне читання наукових джерел є обов'язковим при підготовці, наприклад, курсових, дипломних та інших науково-дослідних робіт у навчальному закладі. Воно передбачає сформованість певного комплексу взаємопов'язаних умінь і навичок, зокрема з оглядового, пошукового й суцільного видів читання; смислового аналізу тексту та його фрагментів з метою вилучення основної інформації; «згортання» інформації до рівня плану, тез, конспекту, анотації та обов'язково з мовного оформлення матеріалу за чинними нормами. Тому навчання реферуванню наукових джерел починається з усвідомлення відповідного алгоритмічного припису в цілому і кожного з його «кроків», яке підкріплюється тривалим тренінгом через виконання спеціальних вправ та посилюються ознайомленням зі зразковими текстами наукових рефератів.
Реферати класифікуються за різними параметрами. З урахуванням ступеня повноти викладу змісту першоджерела реферати поділяються на кілька видів:
1) Інформативні (реферати-конспекти), які містять з узагальненому вигляді всі основні положення наукового джерела, ілюстративний матеріал, важливу аргументацію, відомості про методику дослідження, використані технології, сфери застосування;
2) Індикативні (реферати-резюме), які містять лише ті основні положення, що якнайтісніше пов'язані з темою реферованого джерела
За кількістю реферованих джерел реферати поділяються на монографічні, що складені за одним науковим джерелом, та оглядові (реферати-огляди), підготовлені за кількома науковими джерелами однієї тематики.
За читацьким призначенням реферати поділяються на загальні, що містять виклад змісту джерела в цілому та у зв'язку з цим розраховані на широке коло читачів, і спеціалізовані, в яких виклад змісту орієнтований на фахівців відповідної галузі знань.
За укладачами реферати поділяються на:
автореферати, які готуються самим автором;
реферати, складені спеціалістами тієї галузі знань, до якої відноситься рефероване наукове джерело;
реферати, що підготовлені професійними референтами, у тому чисті перекладачами-референтами.
У рефератах будь-якого виду не допускаються як суб'єктивні погляди референта на висвітлювань питання, так і оцінка реферованого наукового джерела. У разі професійної потреби (за наявності очевидних помилок або протиріч у твердженнях автора джерела), таку оцінку доречно подавати як примітку.
Алгоритмічний припис до реферування наукового джерела
1. Визначте тему і мету обраного наукового джерела (реферат-конспект чи реферат-резюме).
2. З'ясуйте функції та обсяги підготовлюваного реферату відповідно до його мети і жанру наукового першоджерела.
3. Здійсніть бібліографічний опис наукового джерела (наукових джерел).
4. Опрацюйте наукове джерело і виберіть інформацію для реферату, застосовуючи такі види читання, як оглядове, пошукове, суцільне.
5. Визначте композицію реферату.
Слід пам'ятати, що реферат-резюме має таку модель: 1) заголовна частина (точний бібліографічний опис джерела); 2) безпосередньо реферативна частина (основна частина); довідковий апарат (кількість ілюстрацій, таблиць, схем, бібліографія тощо).
6. Запишіть логізований план реферату як перелік основних тем і проблем першоджерела (для основної частини реферату).
7. Здійсніть розподіл опрацьованої та відібраної для основної частини реферату інформації, усвідомивши:
а) мету і зміст реферованого наукового джерела;
б) методи дослідження;
в) конкретні результати (теоретичні, експериментальні, описові, насамперед нові і перевірені факти, тенденції тощо);
г)висновки і позицію автора в розв'язанні проблем, прийняті ним або спростовані гіпотези;
д) сфери застосування, шляхи практичного впровадження результатів роботи.
Якщо в науковому джерелі відсутня якась частина наведених у п.7 даних (методи, висновки, сфери застосування), то в тексті реферату вони не наводяться для збереження послідовності викладу. До основної реферату-резюме добирається основна інформація наукового джерела, при цьому малоінформативні смислові частини вилучаються, подібна і близька інформація об'єднується та узагальнюється.
8. Оформіть письмовий реферат:
· Здійсніть «згортання» змісту та мовну компресію відібраної для реферату інформації;
· Скомпонуйте відібрану інформацію та, використовуючи різні лексичні засоби організації зв'язного тексту і пам'ятаючи мету реферування, підготуйте письмовий реферат.
Ступінь узагальнення і «згортання» інформації в рефераті-резюме вдвічі-тричі є більшою, ніж в інформативному рефераті. Лексичні засоби зв'язку є спільними для всіх видів рефератів.
9. Здійсніть самоконтроль написаного реферату на смисловому, структурно-логічному і мовному рівнях та переконайтесь, чи досягли ви поставленої мети реферування.
Слід пам'ятати, що при реферуванні, як і при конспектуванні, відбувається вилучення необхідної інформації, пере формулювання її, а також аргументування. Зміст та обсяги реферату залежать від його виду: реферат-конспект - це повний реферат; реферат-резюме - це короткий, узагальнений реферат; реферат-огляд - це реферат на основі кількох наукових джерел, з-поміж яких визначено базове.
10. Здійсніть (у разі потреби) редагування тексту реферату.
2.2 Підготовка і написання наукової статті
Наукова стаття - один із основних видів публікацій. Вона містить виклад проміжних або кінцевих результатів наукового дослідження, висвітлє конкретне окреме питання за темою дисертації, фіксує науковий пріоритет автора, робить її матеріал надбанням фахівців.
Наукова стаття подається до редакції в завершальному вигляді відповідно до вимог, які публікуються в окремих номерах журналів або збірниках у вигляді пам'ятки авторам.
Оптимальний обсяг наукової статті - 6-12 сторінок.
Рукопис статті, як правило, має містити повну назву роботи, прізвище та ініціали авторів, анотацію (на окремій сторінці), список використаної літератури.
Стаття має просту структуру, її текст, як правило, не поділяється на розділи і підрозділи.
Умовно в тексті статті можна виділити такі структурні елементи.
1. Вступ-постановка наукової проблеми, її актуальність, зв'язок з найважливішими завданнями, що постають перед Україною, значення для розвитку певної галузі науки або практичної діяльності (1 абзац або 5-10 рядків).
2. Основні (останні за часом) дослідження і публікації, на які спирається автор; сучасні погляди на проблему; труднощі при розробці даного питання, виділення невирішених питань у межах загальної проблеми, котрим присвячена стаття (0,5-2 сторінки тексту через два інтервали);
3. Формулювання мети статті (постановка завдання) - висвітлюється головна ідея даної публікації, яка суттєво відрізняється від сучасних уявлень про проблему, доповнює її або поглиблює вже відомі підходи; звертається увага на введення до наукового обігу нових фактів, висновків, рекомендацій, закономірностей або уточнення відомих раніше, але недостатньо вивчених. Мета статті випливає з постановки наукової проблеми та огляду основних публікацій з теми (1абзац, або 5-10 рядків).
