Шляхи формування потреби у молодших школярів до регулярних занять фізичними вправами
45
ДИПЛОМНА РОБОТА:
«Шляхи формування потреби у молодших школярів до регулярних занять фізичними вправами»
Зміст
Вступ
Розділ I. Теоретичні основи формування в учнів початкових класів потреби в регулярних заняттях фізичною культурою
1.1 Загальна характеристика структури і змісту потреб молодших школярів в регулярних заняттях фізичною культурою
1.2 Мотиваційно-ціннісне відношення до фізичної культури
Розділ ІІ. Організація, методика та контингент дослідження
2.1 Задачі дослідження
2.2 Методологічні основа дослідження
2.3 Організація дослідження
Розділ ІІІ. Експериментальна перевірка ефективності педагогічних умов навчання і виховання учнів початкових класів на уроках фізичної культури
3.1 Зміст експериментальної роботи
3.2 Аналіз результатів дослідно-експериментальної роботи
Висновки
Список літератури
Додатки
Вступ
Актуальність дослідження. Роль спорту і фізичної культури на сучасному етапі розвитку суспільства зростає, набуває якісно нового значення. Це пояснюється підвищенням їх соціальної значущості і перетворенням в самостійну ланку економічного і політичного життя нашої країни, коли фізична культура стає об'єднуючою силою і елементом національної ідеї. Особлива увага сьогодні надається розвитку фізкультурно-оздоровчій і спортивно-масовій роботі з різними категоріями населення, а особливо з дітьми і молоддю.
Захворюваність, інвалідність, смертність населення в Україні останніми роками досягла украй високого рівня. Щоб зміцнити здоров'я дітей і підлітків, поліпшити їх фізичний розвиток, підготувати до трудової діяльності, необхідно впроваджувати фізичну культуру в режим дня учнів, виховувати здорову звичку і потребу до самостійних занять фізичною культурою.
В даний час процес фізичного виховання в школі зводиться до фізичного розвитку, формування рухових умінь і навичок учнів, тобто акцент ставиться на біологічному, руховому аспекті. На відміну від достатньо примітивного розуміння фізичної культури як власне рухової діяльності, спрямованої на вдосконалення фізичних кондицій людини.
Аналізуючи освітні програми з фізичної культури можна відзначити тенденцію до розширення і конкретизації задач, направлених на придбання необхідного мінімуму знань в області фізичної культури і спорту, зміцненню здоров'я школярів, формуванню понять про організм і його здоров'я. Проте засвоєння теоретичних основ фізичної культури пропонується проводити в процесі уроків, а самостійна робота зводиться лише до виконання комплексів фізичних вправ. Відсутні методичні вказівки виконання самостійної роботи по закріпленню і придбанню знань в області фізичної культури, а також способах контролю за засвоєнням цих знань. Через наявне обмеження в часі, на уроці складно розв'язати проблеми якісної теоретичної підготовки, розвиваючих та інтелектуальних можливостей кожного учня. Вирішення задач інтелектуального виховання на уроках фізичної культури важливе, оскільки без усвідомленого бажання, прагнення самих учнів удосконалювати свої фізичні можливості не можна достатньо успішно здійснювати їх фізичне виховання.
Отже, виникла суперечність між необхідністю вдосконалення процесу формування у молодших школярів потреби в регулярних заняттях фізичною культурою і недостатньою розробленістю теоретичних і методичних основ вирішення даної проблеми, прагнення знайти шляхи вирішення цієї суперечності і визначило проблему нашого дослідження, як шляхи при яких забезпечується ефективність процесу формування у молодших школярів потреби в регулярних заняттях фізичною культурою.
Метою дослідження є теоретичне обґрунтовування і експериментальна перевірка ефективності педагогічних умов формування в учнів початкових класів усвідомленої потреби в регулярних заняттях фізичною культурою.
Об'єкт дослідження. Фізичне виховання учнів початкових класів.
Предмет дослідження. Педагогічні умови формування потреби учнів початкових класів в заняттях фізичною культурою.
Гіпотеза дослідження. Ефективність формування потреби учнів початкових класів в заняттях фізичною культурою можна істотно підвищити, якщо:
1) розробити теоретичну модель формування в учнів початкових класів потреби в заняттях фізичною культурою, що буде включати комплекс педагогічних умов, які сприятимуть усвідомленню і розумінню значущості занять фізичними вправами, оволодінню уміннями і навичками організації самостійних занять цими вправами і забезпечувати переживання відчуття задоволеності від процесу і результатів занять фізичною культурою;
2) розробити критерії і показники ефективності реалізації цієї моделі у фізичному вихованні учнів початкових класів;
3) експериментально обґрунтувати ефективність вживання даної моделі у фізичному вихованні учнів початкових класів.
Розділ I. Теоретичні основи формування в учнів початкових класів потреби в регулярних заняттях фізичною культурою
1.1 Загальна характеристика структури і змісту потреб і ціннісного відношення молодших школярів до регулярних занять фізичною культурою
Структура і класифікація потреб.
Зміст потреб припускає наступну структуру: суб'єкт (суспільство, клас, соціальна група, особистість); потребнісні відносини і об'єкт (предмети, послуги, види діяльності). Потребнісні відносини реалізуються в соціальній діяльності, в основі якої лежить вибір того або іншого об'єкту, необхідного для задоволення потреб [31].
Розглядаючи структуру потреб, необхідно підкреслити важливу методологічну сторону проблеми в умовах розвиненого соціалізму: переваги соціально-культурних потреб над біологічними [33]. За словами В.З.Роговіна [31], конкретна структура потреби особистості визначає її своєрідність, оригінальність і неповторність. Люди відрізняються один від одного за своїми природними задатками, фізичними і духовними можливостями. Ці генетично обумовлені особливості людей утворюють, лише передумови потреб, конкретний зміст і спрямованість яких формується під впливом соціально-культурного середовища. В цьому значенні потреби завжди формуються суспільством.
Структуру потреби в самому загальному і наочному вигляді можна представити у вигляді будівлі, кожний наступний поверх якої утворюють потреби складнішого порядку, що відповідають більш високому рівню розвитку людської особистості. Фундамент або нижні поверхи цієї будівлі складають первинні (вітальні) потреби, що є елементарними необхідними умовами існування людського організму. Самі верхні поверхи складають соціальні і соціально-етичні потреби, серед яких чільне місце займають потреби в творчості, самореалізації [31].
В даний час налічується декілька десятків різних класифікацій потреб. «відповідно до основних видів суспільних відносин (матеріальними і ідеологічними) ми можемо виділити дві групи потреб особи: матеріальні і духовні, також третю групу матеріально-духовних потреб, яка не може бути однозначно віднесена ні до першої, ні до другої групи. Правда, віднесення потреб до тієї або іншої групи певною мірою умовне, оскільки матеріальні потреби мають духовний зміст, а духовні нерозривно пов'язані з матеріальними» [15].
До матеріальних потреб особистості відносяться потреби: а) в їжі; б) в одязі; в) в житлі; г) статева потреба; д) у фізичній діяльності, у тому числі фізичній культурі і спорті; е) в здоров'ї і його охороні, медичному обслуговуванні; ж) у взаємодії з природою. До духовних потреб відносяться: а) потреба в науковому світогляді; б) теоретико-пізнавальна; в) етична; г) естетична і художня; д) в духовному спілкуванні; е) в пошуку і реалізації значення життя.
До наступної групи потреб ми відносимо потребу в праці і суспільно-політичній діяльності [15].
На наш погляд, в процесі формування особистості необхідно враховувати кожну з виділених груп потреб, яка має свої особливості. Це полягає у відмінності матеріальних потреб від духовних тим, що матеріальні потреби носять в цілому характер утиліти. Реалізовуючи свої матеріальні потреби в їжі, одязі, взуття, - людина привласнює предмети, що задовольняють ці потреби, одержує безпосередню практичну користь від володіння ними.
Потрібно також відзначити, що зростання духовних потреб в певних умовах може не відповідати досягнутому рівню задоволення матеріальних.
В літературі є самі різні підходи до класифікації потреб, самою узагальненою характеристикою є розподіл їх на матеріальні, соціальні і духовні [3, 17].
Формування потреби людей у фізичному вдосконаленні освітніми засобами
У формуванні потреби у фізичному вдосконаленні (схема 1) важливу роль відіграють такі чинники, як підвищення престижності і суспільної значущості занять фізичною культурою і спортом; забезпеченість матеріально-технічною базою і кадрами; оптимальне поєднання процесів залучення людей в практичні заняття і розширення, поглиблення їх знань про цінності засобів фізичної культури і спорту; збагачення змісту самих занять цікавими, емоційними формами і методами їх проведення; наближення занять до місць проживання і роботи; вдосконалення форм і спрямованості пропаганди фізичної культури і спорту та ін.
Не дивлячись на те, що у формуванні потреб важлива роль належить об'єктивним, матеріальним умовам, розвиваються вони не механічно вслід за змінами цих умов. Щоб змінити потреби, інтереси, погляди людей, буття, що змінилося, повинне обмислитися людьми, пройти через їх свідомість. На практиці значення матеріальних чинників у формуванні потреби в заняттях фізичною культурою і спортом нерідко абсолютизується, тоді як недооцінюється роль освітніх і інформаційно-пропагандистських чинників. Для формування культурної звички людей до занять фізичною культурою і спортом мало підвищити їх матеріальний рівень життя. Потрібна ще цілеспрямована діяльність по зміні поглядів, відносин, стереотипів, що склалися.
В державній цільовій програмі розвитку фізичної культури і спорту (ФКіС) і формування здорового способу життя в місті (районі) необхідно показати задачі по формуванню потреби людей у фізичному вдосконаленні. Ними є:
1. Виховання свідомого відношення до свого фізичного вдосконалення. Людина, що має усвідомлену потребу в заняттях фізичною культурою і спортом, практично завжди сама знайде можливість позайматися, на відміну від того, хто не має її і кого треба кожного разу «привертати», «організовувати», «залучати», створювати особливі умови, що вкрай неефективно.
2. Забезпечення комплексного підходу до проблеми. Використовування всіх компонентів, що детермінують процес формування потреби у фізичному вдосконаленні, у тому числі умов і можливостей для заняття фізичною культурою і спортом, розуміння людиною її доцільності; особистої участі в процесі занять і позитивних емоцій, що викликаються ними (відчуття радості, піднесеного настрою.
Схема 1. Механізм формування потреби в заняттях фізичною культурою і спортом
3. Здійснення диференційованої дії на різні соціально-демографічні групи населення. Наприклад, інформація направлена на загальне розширення знань про вплив фізичних вправ на розвиток людини, важлива як для дітей, так і для дорослих. Пропаганда занять спортом як чинника здоров'я сприймається дітьми гірше, ніж дорослими, оскільки у дорослих проблема здоров'я є гострішою. Пропаганда занять спортом як чинника вироблення волі і мужності, сили і спритності ефективна для хлопчиків. Дівчаток в заняттях фізичною культурою і спортом привертає, головним чином, можливість стати більш пластичними стрункими, витонченими, красивими.
Залучення в пропагандистську роботу видатних вчених, заслужених діячів мистецтва, науки, тренерів, відомих письменників, артистів, чий життєвий шлях тісно пов'язаний із спортом і які являють собою приклади здорового способу життя.
Постійне вивчення фізкультурно-спортивних інтересів молоді і облік цих інтересів при організації фізкультурно-спортивної роботи в освітніх установах, на підприємствах, за місцем проживання.
Залучення людей в практичні заняття, де можна пережити радість руху, спілкування на своєму власному досвіді, що є для кожної людини найважливішою умовою формування потреб. Лише в процесі особистих занять фізичною культурою і спортом відбувається перехід розуміння їх доцільності в переконаність у їх необхідності, засвоєння і закріплення позитивних емоцій, вироблення звички, що в комплексі забезпечує формування стійкої потреби.
При розробці цільової програми важливо бачити проблеми, що заважають реалізації задач з формування потреби людей у фізичному вдосконаленні. Вони, як правило, наступні:
* у значного числа населення міста поняття «фізична культура» не асоціюється з поняттям «здоровий спосіб життя» і «здоров'я». Більшість людей сумнівається не тільки в життєвій необхідності, але і корисності фізкультурно-спортивних занять, не вважає, що їх здоров'я у вирішальному ступені залежить від них самих, від ведення ними здорового способу життя, в основі якого лежить фізична культура;
* низький рівень фізкультурної освіти і фізичної культури населення, незадовільна постановка фізичного виховання і спорту в багатьох установах загальної і професійної освіти що характеризується у ряді випадків шаблоном і формалізмом;
* укорінене помилкове уявлення у багатьох фахівців фізичної культури і спорту, керівників фізкультурно-спортивних організацій, що потребу у фізичному вдосконаленні людей можна сформувати, забезпечивши їх участь в змаганнях і практичних заняттях за програмами установ освіти, спортивних шкіл, при проходженні військової служби і т.д. Досвід показує, що цього явно недостатньо.
Вихідною позицією вдосконалення процесу формування у молодших школярів потреби до регулярних занять фізичною культурою є наявність кваліфікованих кадрів, вчителів, які знаходяться в постійному пошуку, творчому процесі по вихованню майбутніх громадян країни. Адже для учнів початкових класів, вчитель виступає якимось ідеалом їх можливостей і результатів. Модель складається з декількох блоків, які знаходяться у взаємозв'язку один з одним.
Описову характеристику цієї моделі ми представляємо у вигляді структури, що включає ряд компонентів. В основу побудови даної моделі встановлені концепції системи особисто-діяльнісного підходів.
Центральним, системотвірним компонентом системи формування потреби в учнів початкових класів, є її мета. При цьому мета виступає як ідеальний результат процесу формування потреби.
Метою нашої теоретичної моделі є вдосконалення педагогічного процесу формування у молодших школярів потреби до регулярних занять фізичною культурою.
Досягнення поставленої мети можливе при вирішенні наступних основних задач:
озброєння учнів знаннями, уміннями і навичками для самостійної побудови занять;
стимулювання учбово-пізнавальної активності учнів, формування у них потреби в самоосвіті, саморозвитку і самоудосконаленні;
підвищення ролі самостійних занять учнів в урочний і позаурочний час.
Також важливе значення в досягненні мети має вживання педагогом активних організаційних форм на уроках і в позаурочний час, різноманітність способів і методів організації і навчання учнів на заняттях, а також наявність необхідного мінімуму устаткування і інвентаря для занять. А це можливо лише при включеності в роботу по формуванню потреби в учнів початкових класів не тільки вчителів фізкультури, але і вчителів початкових класів, учнів, адміністрації, шкільних лікарів, батьків.
Основними необхідними і достатніми педагогічними умовами ми рахуємо ті, що вказані в робочій гіпотезі.
1.2 Мотиваційно-ціннісне відношення до фізичної культури
Мотивація і структура мотиву в період молодшого шкільного віку.
В цей період з'являються нові мотиви (потреби, інтереси, бажання), відбуваються перестановки в ієрархічній мотиваційній системі дитини. Старі інтереси, мотиви втрачають свою спонукальну силу, на зміну їм приходять нові. Те, що має відношення до учбової діяльності, виявляється значущим, цінним, те ж, що має відношення до гри, стає менш важливим. В той же час у молодших школярів як і раніше помітне переважання мотивів над мотиваційними установками, оскільки в основному ними ставляться цілі на найближче майбутнє, пов'язане із справжніми подіями.
У молодших школярів з'являються нові соціальні установки, нові соціальні мотиви, пов'язані з почуттям обов'язку і відповідальності, з необхідністю отримання освіти («бути грамотним»). Так, за даними І.М. Вереникіної, в період від 6 до 9 років зростає число дітей, що мотивують свою учбову діяльність почуттям обов'язку, але зменшується число дітей, які вчаться з цікавістю. Проте часто ці мотиви залишаються тільки декларованими. Реально діючим мотивом є отримання високої оцінки або похвали; заради їх отримання дитина готова негайно сісти займатися і старанно виконати всі завдання [4].
Молодші школярі в більшій мірі, ніж дошкільники, здатні пригнічувати свої бажання заради блага інших. Так, Л.С. Славіна (1972) пропонувала молодшим школярам, захопленим грою, зробити іншу роботу - вирізати і обклеїти кольоровим папером картонні квадратики для дитячого саду. Половина дітей кинули гру і, що важливе, - надалі вони цікавилися, як в дитсадку оцінили їх роботу.
До кінця молодшого шкільного віку більшість учнів при зміні загального значення діяльності може змінювати конкретну мету. Це свідчить про те, що починає функціонувати поворотний механізм формування мотиву, про який говорить А.А. Файзуллаєв. У школярів молодших класів удосконалюється уміння планувати свої дії.
Соціальні мотиви навчання по-різному виражені у школярів з різною успішністю. Як відзначає І.Ю. Кулагіна (1983), мотиви неуспішних школярів специфічні. За наявності сильного мотиву отримання хорошої оцінки і схвалення, коло їх соціальних мотивів навчання звужений. Деякі соціальні мотиви у них з'являються тільки до 3-го класу.
В цьому ж віці школярі випробовують потребу реалізовувати себе як суб'єкта, залучаючись до соціальних сторін життя не просто на рівні розуміння, але і як перетворювачі. Головним критерієм оцінки себе і інших стають етичні і психологічні особливості особистості (В.Н. Лозоцева, 1982).
Психологічні і фізичні якості взаємозв'язані і інтегровані в єдиній особистості, ядром якої служить мотиваційно-потребнісна сфера, що є складною взаємозв'язаною системою прагнення і спонукання [10]. Однією з життєво-важливих потреб дітей 6-10 років є потреба в русі, фізичному навантаженню, іграх і розвагах, обумовлена змінами фізичної і психічної конституції дітей. Досить високу рухову активність більшості молодших школярів визначає рівень фізичного «Я». Фізичне «Я» це тіло, або тілесна організація людини, що є найстійкішим компонентом особистості, заснованим на тілесних властивостях і відчуттях.
