Позитивні емоції, що виникають в процесі рухової активності, як психологічний механізм безпосереднього переживання і відносини до них, дозволяють зменшити дефіцит «емоційної свободи» збагатити позитивні емоції, викликані процесом учбової діяльності, підлеглої певним дисциплінарним і поведінковим нормам [11].
В дитячому віці емоції відіграють домінуючу роль в загальній структурі діяльності. Розвиток емоцій зв'язаний, з одного боку, з якісними трансформаціями особових утворень (мотиваційної сфери) і, з другого боку, з динамікою інтелектуальних функцій. На зміну мимовільності і нестійкості приходять стабільні емоційні відносини і відчуття, які визначають систему етичних, естетичних і інших цінностей дитини. Детермінуються його досвідом, засвоєнням соціальних норм і правил [14].
З віком інтенсивність емоцій має тенденцію слабшати, але посилюється їх довільність, виразність, зростає роль соціокультурних чинників, з'являється можливість гальмувати одні і усилювати інші емоційні прояви відповідно до вимог оточення. При подоланні ситуації невизначеності, роль емоційного фону збільшується, і емоційні переваги забезпечують полегшення ухвалення рішення [36].
Формування емоцій у дітей обумовлено ускладненням пізнавальної діяльності і трансформацією мотиваційної сфери [23]. В основі учбової мотивації молодшого школяра лежить інтерес до очікування нового. Саме інтерес як емоційне переживання пізнавальної потреби служить основою внутрішньої мотивації учбової діяльності.
Розвиток мотиваційної сфери визначає характер формування конкретних рис і якостей особи. В процесі різних видів діяльності, пов'язаних із задоволенням вищеописаних потреб, діти проявляють відповідальність і свободу, самоповагу і пошану до інших, чесність і сумлінність і так далі. Радість пізнання, власну творчість перетворюють цікавість в допитливість, непосидючість у фізичні якості, які конкретизуються на любих учбових предметах і видах діяльності, що розвиваються [41].
Думки, переживання і дії молодших школярів орієнтовані на сукупність взаємозв'язаних і особисто-значущих цілей, які визначаються не тільки внутрішніми потребами, але і умовами, які вимагають від дитини дотримання конкретних тимчасових рамок, що змінилися, вже шкільними, виконання завдань, пошуку рішень. Втілення думок і намірів вимагає прояви волі. Ця характеристика мотиваційної сфери виховується поступово: від уміння виконувати вимоги оточуючих до здатності самостійно формувати і виконувати їх. В зв'язку з цим важливе формування адекватного рівня домагань дитини, тобто величина тих успіхів, на які він розраховує в різних видах діяльності. Цей рівень залежить від того, яких результатів добивається дитина і як оцінюються її успіхи і невдачі. Молодший шкільний вік психологи пов'язують з остаточним закріпленням цієї особистої якості. До 10 років діти усвідомлюють значення потреби в досягненні успіху, розрізняють здібності і зусилля, розуміють, що їх успіхи залежать від старання. Для формування позитивно стійкої мотивації діяльності молодшого школяра важливо, щоб головним в оцінці його роботи був її якісний аналіз, підкреслення всіх позитивних моментів. Такий аналіз сприяємо формуванню адекватної самооцінки, учить самоконтролю, формує розумне відношення до оцінки, як до важливої, але не найістотнішої цінності в діяльності [42].
Мотивація учбово-фізкультурної діяльності
Мотивація учбово-фізкультурної діяльності витікає з різних потреб, які А.Ц. Пуні (1984) розділив на три групи: потреба в русі, потреба виконання обов'язків учнів і потреба в спортивній діяльності [29].
Потреба в русі є базовою, вродженою потребою людини і тварин. У різних індивідів ця потреба виражена по-різному, що залежить як від генетичних, так і соціальних чинників. З віком потреба в руховій активності змінюється.
Звичайно, ці дані вельми приблизні, оскільки рухова активність людини визначається багатьма кліматичними і соціальними чинниками. Проте, не дивлячись на це, можна констатувати, що найбільша потреба в руховій активності - у молодших школярів і що у чоловіків ця потреба виражена більше, ніж у жінок.
Абсолютна більшість школярів заявляють, що їх цікавить фізична культура. Навіть в старших класах число таких учнів досягає 80-90%. Більшість старшокласників систематично дивиться телепередачі на спортивні теми, багато хто регулярно відвідує спортивні змагання. Проте інтерес цей пасивний, оскільки більшість цих школярів самі фізкультурою не займаються. Таким чином, мотив, що сформувався під впливом батьків і засобів масової інформації, не став переконанням, не перетворився на дієвий мотив.
За даними І.Г. Келишева (1978), в початкових класах інтерес до занять фізкультурою у школярів, як правило, недиференційований: їм подобається все; чим старше вони, тим частіше починає виявлятися інтерес до якогось одного розділу учбової програми (в середніх класах - до спортивних ігор, в старших класах - до легкої атлетики, лижного спорту, спортивних ігор). Поступово інтереси школярів починають вступати в суперечність з учбовою програмою, згідно якої вони повинні займатися і тим, що їм не завжди подобається. Це є однією з причин охолодження багатьох школярів середніх і особливо старших класів до занять фізкультурою в школі [16]. За даними Е.Г. Еделевої (1989), тільки 50% хлопців і 40% дівчат старших класів позитивно відносяться до уроків фізкультури. Причинами негативного відношення до цих уроків є: нецікавий їх зміст і проведення, недостатня фізична підготовка, втрата упевненості в собі. У більшості учнів старших класів мета відвідин уроків фізкультури не має нічого спільного із задачами фізичного виховання. Частина з них приходить, щоб поспілкуватися з товаришами, частина - щоб не мати неприємностей через пропуски уроків або низьких оцінок з цього предмету, частина - просто „потусуватися”. І лише біля 40% школярів займаються на уроках фізкультури цілеспрямовано, бажаючи одержати хороший фізичний розвиток. При цьому хлопчики розуміють його як розвиток рухових якостей, а дівчатка - як поліпшення свого естетичного вигляду: фігури, ходи і т.д. [13]. Недостатній інтерес дівчаток до фізкультури обумовлений, зокрема, тим, що спрямованість і вимоги цих занять більшою мірою відповідають ціннісним орієнтаціям хлопчиків.
Особливістю мотивації більшості школярів молодших класів є беззаперечне виконання вимог вчителя. Соціальна мотивація учбової діяльності настільки сильна, що вони навіть не завжди прагнуть зрозуміти, для чого потрібно робити те, що їм наказує вчитель: раз наказує, значить, потрібне. Навіть нецікаву роботу вони виконують ретельно, оскільки одержані завдання здаються важливими. Це, безумовно, має позитивну сторону, оскільки вчителю було б важко кожен раз пояснювати школярам значення того або іншого виду роботи для їх освіти.
Мотиваційну роль відіграють одержувані школярами оцінки.
Оцінка як провідний мотив навчання виступає у більшої половини молодших школярів. У третини переважає престижний мотив, а пізнавальний інтерес називається дуже рідко. Така ситуація не дуже сприятлива для процесу навчання, оскільки відповідальність і працьовитість школярів слабо пов'язані з мотивом оцінки в порівнянні з пізнавальним інтересом.
Проте таке відношення до оцінки швидко зникає. Школярі 3-4-х класів починають обтяжуватися своїми обов'язками, їх старанність зменшується.
Такі зсуви в мотиваційній сфері відбуваються, як припускає Л.І. Божовіч, тому, що не задовольняється пізнавальна потреба учнів, а це пов'язано з методикою їх навчання, зокрема із зайвою кількістю вправ, спрямованих на вироблення умінь. В результаті надмірно завантажується пам'ять і недостатньо використовується інтелект.
Таким чином, можна підсумувати, що, не дивлячись на велике число наукових і методичних робіт в області фізичної культури і спорту, резерви пошуку шляхів підвищення потреби і мотивації інтересу населення до занять і формування здорового способу життя далеко не вичерпані. В даний час оптимізація педагогічних умов навчання у фізичній культурі може виявитися найвагомішим резервом в справі залучення і формування стійкого інтересу до занять фізичною культурою. Це у свою чергу приведе до зміцнення здоров'я дітей і підлітків, поліпшить їх фізичний розвиток, підготує до трудової діяльності і виховає здорову звичку до самостійних занять фізичною культурою на протязі всього життя.
Звідси слідує висновок про необхідність дослідження педагогічних умов навчання у фізичній культурі учнів початкових класів:
здійснення роботи по формуванню у молодших школярів позитивного відношення до занять фізичною культурою;
посилення уваги теоретичного компоненту змісту фізичної освіти;
використовування активних організаційних форм і методів навчання;
розробка моделі процесу формування у молодших школярів індивідуальних і вікових особливостей;
забезпечення відповідним навчально-методичним і матеріально-технічним оснащенням для занять фізичною культурою.
Розділ II. Організація, методика та контингент дослідження
2.1 Задачі дослідження
Відповідно до мети дослідження і висунутої гіпотези необхідно було вирішити наступні задачі:
Вивчити проблему освіти і виховання молоді в області фізичної культури;
Визначити структуру і зміст потреб в регулярних заняттях фізичною культурою.
Розробити теоретичну модель процесу формування у молодших школярів потреби в регулярних заняттях фізичною культурою.
Виявити і експериментально обґрунтувати педагогічні умови формування у молодших школярів потреби в регулярних заняттях фізичною культурою.
2.2 Методологічна основа дослідження
Для вирішення поставлених задач був використаний комплекс методів: аналіз і узагальнення даних науково-методичної літератури; педагогічне спостереження; анкетування; педагогічне тестування (тестування фізичної підготовленості); педагогічний експеримент; методи математичної обробки даних.
Дослідно-експериментальною базою дослідження констатуючого та формуючого експериментів була ЗОШ І-ІІ ступенів с. Вовківці Борщівського району.
Аналіз і узагальнення літератури здійснювався шляхом вивчення науково-методичної літератури, підручників та посібників, статей у збірках наукових праць і періодичного друку.
Педагогічне спостереження. Шляхом педагогічного спостереження з'ясовувалося: 1) чи здійснювалась допомога невстигаючим учням з боку сильних учнів; 2) володіння способами самоконтролю учнів на уроках фізичної культури.
Педагогічний експеримент складався з двох етапів.
Перший етап - констатуючий експеримент. Метою його було визначення відношення учнів початкових класів до школи і навчального процесу. Визначався взаємозв'язок показників відношення до навчання і до фізичної культури, а також динаміка відношення до занять фізичною культурою.
Другий етап - формуючий експеримент. Метою його було вдосконалення методів, засобів, прийомів (педагогічних умов) навчання і виховання в процесі занять фізичною культурою для підвищення ефективності формування потреби, самоконтролю і відповідальності за своє здоров'я учнів початкових класів.
Педагогічне тестування. Тестувалися показники фізичної підготовленості: біг 30 м, підтягування на перекладині (хлопчики на високій, дівчатка на низькій), стрибок в довжину з місця, біг 500 м, човниковий біг 3 х 9 м, нахил вперед.
Для оцінки рівня фізичної підготовленості застосовувалися тести (згідно Державних тестів і нормативів оцінки фізичної підготовленості населення України), які відображають розвиток фізичних якостей: швидкісно-силових, швидкісних, силових, координаційних, а також гнучкості і витривалості [12].
Метод математичної статистики. Статистичні дані матеріалів досліджень піддавалися математичній обробці і зводилися до обчислення достовірності відмінностей між двома рядами вибіркових сукупностей по t - критерію Стьюдента.
2.3 Організація дослідження
Організація дослідження. Дослідження проводилися у декілька етапів з 2007 по 2008 рр. Перший етап (пошуково-теоретичний - вересень-жовтень 2007рр.) був присвячений вивченню і аналізу психолого-педагогічної, спеціальної літератури з проблеми дослідження, визначення проблеми і мети дослідження, формулюванню мети і задач, виділення об'єкту і предмету дослідження.
На другому етапі дослідження (листопад 2007 - березень 2008 рр.) - був проведений констатуючий та формуючий експеримент. Констатуючий експеримент полягав у вивченні відношення молодших школярів до навчання в школі і до занять фізичною культурою. В констатуючому експерименті взяли участь 18 учнів. Також був проведений формуючий експеримент, спрямований на практичне обґрунтовування ефективності внесених змін в педагогічні умови навчання і виховання молодших школярів на уроках фізичної культури. В основному експерименті взяли участь 38 учнів ЗОШ І-ІІ ступенів с. Вовківці.
На третьому завершальному етапі (узагальнюючому) - квітень-травень 2008 рр. підводилися підсумки основного педагогічного експерименту, обробка і узагальнення даних експерименту, формулювання наукових висновків і практичних рекомендацій по їх упровадженню в педагогічну практику, оформлення дипломної роботи.
Розділ ІІІ. Експериментальна перевірка ефективності педагогічних умов навчання і виховання учнів початкових класів на уроках фізичної культури
3.1 Зміст експериментальної роботи
Програма експерименту. Для перевірки висунутої нами гіпотези, про внесення змін в педагогічні умови навчання і виховання, було сформовано два класи: 1 контрольний і 1 експериментальний. Класи були підібрані таким чином, що загальна кількість учнів і кількість хлопчиків і дівчаток були приблизно однакові (в 1 експериментальному класі (Е1) всього 18 учнів, з них хлопчиків - 8, дівчаток - 10; в 2 експериментальному класі (Е2) всього 20 учнів, з них хлопчиків - 9, дівчаток - 11; в контрольній групі (КГ) всього 18 учнів, з них хлопчиків - 8, дівчаток - 10). За показниками фізичної підготовленості на початку експерименту учні практично не відрізнялися. Всі учні контрольного і експериментальних класів навчалися за програмою фізичного виховання. В навчальну програму експериментальної групи були внесені педагогічні умови навчання, та доповнення (в ЕГ класі була змінена і розширена система оцінювання, розширений об'єм розділу «Основи знань», в контрольній групі таких доповнень не було).
Розділ програми «Основи знань» спрямований на оволодіння учнями необхідним об'ємом знань про свій організм, на формування мотивів, переконань і потреби в здоровому способі життя.
Розширення теоретичного розділу програми з фізичної культури в початкових класах спрямоване на поліпшення якості процесу фізичного виховання і підготовки дітей, на підвищення рівня освіти в області фізичної культури. Особливо важливою, якщо не основоположною, умовою надання предмету «фізична культура» дійсно освітньої спрямованості є зміна соціальної суті предмету, і його викладання. Суть полягає в перегляді акцентів в явищах і процесах, і зокрема переході від механічного навчання учнів на фізичний, якісний результат. Освіта в області фізичної культури - це процес і результат освоєння знань, способів пізнання, формування інтелектуального компоненту фізичної культури особистості, пов'язаних із застосуванням спеціальних засобів і методів спрямованого фізичного вдосконалення людини, а також розвитку здатності передавати вивчене і пізнане оточуючим на основі власної фізкультурної обізнаності (В.Н.Курись). Причому реалізація такого підходу у викладанні повинна обумовлюватися онтогенетичною пізнавальною активністю учнів і будуватися на основі логічної формули формування фізичної культури індивіда (молодший шкільний вік) - індивідуальності (середній шкільний вік) - особистості (старший шкільний вік).
Відзначимо, що освітній учбовий предмет з фізичної культури в школі - це одна з основних дисциплін єдиного учбового плану школи, покликана формувати спеціальні знання, уміння і навички по використанню засобів фізичної культури з метою забезпечення: оптимальної життєдіяльності організму, тілесного і інтелектуального самовдосконалення. Виходячи з означеного, процес викладання предмету «фізична культура» в школі повинен давати учням можливість одержувати знання (інформацію), що дозволяють усвідомити життєву необхідність придбання на основі знань прикладних умінь і навичок, оволодіти способами їх творчого використання в цілях досягнення високого рівня фізичної і розумової працездатності. Крім цього, викладання предмету покликане формувати уявлення про можливості власного організму, елементарного моніторингу за станом власного здоров'я, а також самостійно і грамотно створювати і реалізовувати програми самовдосконалення (В.Н. Курись).
Отже, сучасні школярі мають в тиждень два уроки рекреаційної рухової активності. І якби таких уроків було не два, а три, чотири, то і в цьому випадку основні задачі фізичного виховання не можуть розв'язуватися. Дослідженнями останнього десятиріччя показано, що сучасні уроки фізичної культури не є ефективною змістовною формою досягнення учнями фізичних кондицій, формування здоров'я.
Ні для кого не є секретом характер і загальні особливості викладання фізичної культури як базової загальноосвітньої дисципліни. Урок фізичної культури в сучасній школі за змістом є не що інше, як активний руховий відпочинок або рухове «натаскування» на спортивний результат. І це при тій умові, що програма учбового предмету має розділ теорії, із змістом якого важко погодитися. Але навіть в тому змісті, який є, теорія учням не викладається. Тобто учні позбавлені права на загальну середню освіту в області фізичної культури.
Щоправда, робляться боязкі спроби деяких вчителів «давати» теорію. Але знову таки немає чітких вказівок, в якій формі, як і коли учні повинні ці знання одержувати. Тому частіше всього вивчення теорії в області фізичної культури відбувається самостійно і лише особисто зацікавленою категорією старшокласників.
Для вирішення поставленої задачі розширення теоретичного матеріалу ми зосередили свою увагу на подачі теоретичного розділу матеріалу. Теоретичний матеріал подавався дітям 1 раз на місяць під час класної години, яка називалася «спортивною годиною». На цих уроках новий матеріал готував не тільки вчитель фізичної культури, але і самі діти робили повідомлення, реферати, повідомлення на певні теми. В рамках цієї класної години проводилися також зустрічі із знаменитими спортсменами і тренерами міста. Такі творчі роботи дуже стимулювали дітей і на уроках фізичної культури. За вивчення теорії в області фізичної культури учнів отримували оцінки, які впливали на підсумкову оцінку. Контроль знань проводився як під час «спортивної години» у вигляді письмових і усних відповідей, так і на уроках фізичної культури під час пояснення нового матеріалу.
