Методи активізації навчально-пізнавальної діяльності -це сукупність прийомів і способів психолого-педагогічного впливу на учнів, що (порівняно з традиційними методами навчання) першою чергою спрямовані на розвиток у них творчого самостійного мислення, активізацію пізнавальної діяльності, формування творчих навичок та вмінь нестандартного розв'язання певних професійних проблем вдосконалення навичок професійного спілкування.
Деякі автори, наприклад Ю.К.Бабанський, цю групу методів визначають як активні методи навчання чи методи активного навчання.
Основними факторами, які сприяють творчому ставленню учнів до дидактичного процесу і його результатів, є:
- професійний інтерес,
- нестандартний характер навчально-пізнавальної діяльності,
- змагальність,
- ігровий характер занять,
- емоційність,
- проблемність.
1.3 Класифікація методів активізації навчально-пізнавальної діяльності
За ступенем активності студентів чи характером їхньої навально - пізнавальної діяльності можна виокремити імітаційні та не імітаційні методи.
Імітаційні методи активізації навчально-пізнавальної діяльності.
Імітаційні методи активізації навчально-пізнавальної діяльності розподіляються на ігрові та неігрові.
До ігрових належать розігрування ролей і ділові ігри різних модифікацій. Вони заповнюють ту прогалину в навчальному процесі, яку не можуть компенсувати інші методи (наприклад словесні методи, практичні заняття тощо), але не замінюють їх. Ігровий характер навчально-пізнавальної діяльності дає змогу ознайомитися зі специфікою і особливостями певної професійної діяльності, а також сприяє відчуттю своєї ролі в ній. Окрім того, вони суттєво допомагають закріпленню й поглибленню знань, отриманих під час бесід, лекцій, розповідей, семінарів, практичних занять, удосконаленню практичних навичок та вмінь, їх застосуванню, творчому використанню у вирішенні професійних проблем, створенню умов для активного обміну досвідом.
Основна функція цих занять полягає в навчанні шляхом дій (чим ближча ігрова діяльність учнів до реальної ситуації, тим вища її навчально-пізнавальна ефективність).
Основними різновидами ігрових методів активізації навчально-пізнавальної діяльності є метод інсценування і ділові ігри.
Метод інсценування має багато спільного з театром, який викликає сильні почуття і, відповідно, впливає на емоційно-вольову сферу особистості. Один із найдавніших методів навчання, він найбільш ефективний і на сьогодні, бо забезпечує умови максимального наближення дидактичного процесу до дійсності.
Характерними особливостями цього методу є, по-перше,знайомлення учасників заняття з конкретною дидактичною ситуацією, яка найбільш повно відповідає професійній діяльності і потребує вирішення; по-друге, надання їм ролей конкретних посадових осіб, які існують в реальній ситуації; по-третє, розподіл цих ролей між учнями.
Метод інсценування забезпечує учням такі умови для занять, які не в змозі створити інші методи навчання - випробувати на собі результати своїх рішень і дій.
Можна використовувати дві форми інсценування занять: перша -- це заздалегідь підготовлене інсценування; друга - імпровізоване інсценування, яке порівняно з першим виникає ніби ненавмисно, випадково і несподівано під час, обговорення певних навчальних проблем.
У першому випадку педагог заздалегідь готує такі ситуації і висуває їх для обговорення під час розгляду загальної навчальної проблеми. У другому -- ситуацію пропонують самі учні під час дискусії з певної проблеми, а педагог повинен вміло інсценувати цю навчальну проблему для колективного розігрування.
Інсценування заняття може здійснитися так:
- ролі розподіляються між окремими учнями, а інші виконують роль активного глядача або функції «арбітра»;
- учні розділяються на невеликі групи. Кожна група виконує роль певної посадової особи, учасника ситуації та ін. Спочатку вони активно дискутують у цих групах над розв'язанням дидактичної проблеми, після чого представники груп пропонують усім учням для дискусійного обговорювання свій варіант.
Безумовно, цей метод потребує від педагога всебічної підготовки, уміння методично правильно опрацьовувати ситуації, які мають бути розіграними, і володіння необхідними навичками та вміннями для їх втілення. Суттєвим мотивом проведення таких занять є відповідна підготовленість учнів до активної участі в них. Ураховуючи вищесказане, можна дати деякі методичні рекомендації.
Заняття методом інсценування рекомендується проводити в основному під час розгляду ситуацій, в основі яких лежать проблеми взаємовідносин у шкільному чи робочому колективі, а також під час вивчення тем, які стосуються вдосконалення стилю і методів роботи певних посадових осіб. Педагог повинен вміло підійти до вибору конкретної ситуації: по-перше, її необхідно брати із практики; по-друге, вона має входити до кола майбутніх обов'язків учня; по-третє, бути цікавою за змістом і нестандартною за характером вирішення. Через те педагог повинен вдумливо опрацювати конкретну дидактичну ситуацію. Вона має включати загальне тло ситуації, конкретну дидактичну проблему, чіткий розподіл ролей згідно з «функціональними обов'язками» і визначення характеру діяльності учнів. Дидактичну проблему, що підлягає інсценуванню, потрібно докладно описати з чіткими загальними та індивідуальними інструкціями. Ці описи повинні бути об'єктивними, без будь-якого критичного аналізу і оцінкових фактів, але з усіма необхідними елементами, які допоможуть учням з'ясувати сутність дидактичної проблеми.
Визначенню цих аспектів і недопущенню певних організаційних і методичних помилок сприяє докладний план інсценування, де педагог передбачає свої дії та дії учасників заняття, розписує ці дії в часі.
Опис ситуації і конкретні загальні та індивідуальні інструкції щодо виконання певних ролей роздаються учасникам або напередодні заняття, або під час заняття залежно від його дидактичного і методичного замислу. Але у будь-якому разі має бути достатньо часу для обміркування дидактичної проблеми та усвідомлення ролі кожного в її вирішенні, складання плану та його реалізації.
Отже, опис повинен містити інформацію для навчальної групи, з якою ознайомлюються всі учасники заняття, та інформацію для конкретних осіб відповідно до їхніх ролей. Характер загальної інформації чи інструкції має допомагати учасникам заняття зрозуміти дидактичну проблему, формувати емоційно позитивне ставлення до неї та сприяти активній участі всіх учнів у інсценізації. Індивідуальні інструкції доводять до відома конкретних виконавців відповідних ролей. Якщо лише деякі учні отримали ролі, а інші -- активні глядачі чи «арбітри», до останніх також доводять зміст індивідуальних інструкцій. У зв'язку з цим вони є найбільш інформованими на цьому занятті, тому що знають як загальну, так і індивідуальні інструкції. Через те їм залишається тільки оцінити характер міркувань кожного виконавця і їхні рішення. При цьому з дидактичною метою їм можна роз'яснити, на що слід звертати особливу увагу і то необхідно оцінити.
Хід таких занять багато в чому залежить від умілого керування. Підготовчими роботами керує, безумовно, педагог, а ходом заняття -- як педагог, так і певний учень, відповідно до конкретної педагогічної ситуації та дидактичного замислу. Але завжди педагог чітко визначає порядок проведення заняття і роз'яснює правила дискусії, адже успіхові всього заняття насамперед сприяють атмосфера емоційної піднесеності, «театральності» й відсутність скованості.
Після цього починається обговорення дидактичної проблеми між учасниками інсценізації. їм необхідно дати час на «вживання» в ролі, а також можливість звертатися до педагога за певними уточненнями та додатковою інформацією. Під час інсценізації інші учасники-глядачі не повинні заважати виконавцям порадами.
Такі заняття закінчуються загальною дискусією: оцінюється динаміка їх ходу, гра як окремих учнів, так і всієї навчальної групи. Залежно від дидактичного і методичного замислу заняття зміст дискусії може бути різним, але у будь-якому разі педагог має вимагати від учасників чіткої аргументації та наукового обґрунтування особистих поглядів. Обговорення можна починати із запитання до виконавців: як вони самі оцінюють виконання ролей і якими були б їхні дії у реальній ситуації або під час повторної інсценізації? Виконавці в такий спосіб отримують можливість критично оцінити свої дії. Це стимулює початок змістовної дискусії. Учасники-глядачі спочатку оцінюють позитивні, а потім негативні аспекти в діях виконавців конкретних ролей. Усі оцінки систематизуються, аналізуються і узагальнюються вчителем. Щоб з'ясувати ставлення виконавців ролей до критики, необхідно надати їм можливість відповісти на неї, обґрунтувавши свою позицію. Після цього знову організується дискусія з питання найбільш обґрунтованого варіанта вирішення дидактичної проблеми. Підсумки дискусії підбиває учитель.
Дидактично-виховна дієвість методу інсценування, як свідчить педагогічна практика, є дуже високою, тому що за його допомогою можна реалізувати таку дидактичну мету, І якої не можна досягти традиційними методами навчання.
Основні позитивні аспекти інсценування: цей метод полегшує уміння; сприяє спостереженню за власними діями та інших; допомагає критично їх оцінити; навчає відчувати мотиви дій товаришів і, відповідно, приймати більш обґрунтоване рішення; дає змогу всебічно проаналізувати дидактичну проблему з урахуванням як особистої думки, так і думок інших учнів.
Безперечно, складно знайти єдине правильне вирішення дидактичної проблеми. Проте такої потреби й немає. Дидактична цінність інсценування полягає в можливості визначення різноманітних аспектів цієї проблеми, врахування різних поглядів і пошукові нестандартних шляхів її вирішення.
Ділові ігри мають багато різновидів, спільною рисою яких є елемент гри. Автор першої теорії ігор Ф. Врубель вважав гру виявом потреби самовираження дитини. Також відомі теорія відпочинку після неігрової діяльності М. Лазаруса, теорія надміру енергії Г. Спенсера, теорія підготовки до праці С.Л. Рубінштейна. В останні роки концепція ділової гри має тенденцію інтенсивно розвиватися.
В.Оконь виокремлює функціональні, тематичні й конструктивні ігри, а за змістом -- дидактичні, спортивні і військові.
Під час ділової гри особлива увага приділяється формуванню навичок і вмінь ухвалення рішень за умови взаємодії, суперництва і конкуренції між активно діючими особами. В ділових іграх учні мають можливість виконувати ролі учасників певних ситуацій, протиборчих чи взаємодіючих сторін. Проте ці ситуації розглядаються у динаміці їх вільного розвитку.
Психолого-педагогічні принципи конструювання і використання ділової гри такі:
- принцип імітаційного моделювання конкретних умов і динаміки певного виду діяльності;
- ігрового моделювання змісту і форм професійної
діяльності;
- спільної діяльності;
- діалогічного спілкування;
- двоплановості;
- проблемності змісту імітаційної моделі і процесу його розгортання в ігровій діяльності. Ці принципи, віддзеркалюючи сутність ділової гри, визначають її складові частини, логіку, внутрішні зв'язки і вимагають їх системного застосування.
Отже, сутність ділової гри полягає у відтворенні предметного і соціального змісту професійної діяльності, моделюванні основних умов і системи відносин, характерних для відповідної діяльності. Вони розгортаються на імітаційній моделі, що відтворює динаміку певного виду діяльності.
Спрощено ділова гра може проходити так: її учасникам рекомендується взяти участь у розв'язанні конфліктної ситуації, що склалася, і на основі інформації, яка є на даний час, прийняти обґрунтоване оптимальне рішення. Під час його ухвалення ситуація постійно змінюється під впливом середовища, внаслідок дій педагога.
Після цього прийняте рішення підлягає всебічному аналізу з метою виявлення його обґрунтованості, відповідності ситуації, нарешті, його оптимальності. Ухвалене рішення і його аналіз надають можливість оцінити конкретні дії учасників цієї гри, проаналізувати хід їхніх міркувань і опрацювати певний алгоритм дій у стандартних ситуаціях, а також сприяють формулюванню певних правил ефективної діяльності в екстремальних умовах, розвиткові евристичного мислення під час вирішення складних завдань, кращому розумінню логіки дій інших людей і на основі цього спонукають діяти більш цілеспрямовано і рішуче.
Ділові ігри в навчальному процесі проводяться у формі професійних педагогічних ігор. Є й інші форми. Розглянемо класифікацію ділових ігор та їх різновиди.
За призначенням вони поділяються на навчальні та дослідницькі. Перші спрямовані на імітаційне моделювання реальних процесів і механізмів, які мають місце у професійній діяльності. Дослідницькі ігри, окрім моделювання реальності, дають змогу моделювати певні об'єкти, процеси, механізми з метою їх експериментального вивчення. Для цього широко застосовуються ЕОМ, які надають можливості для творчого розв'язання навчальних проблем. Імітаційна модель відтворює певний аспект професійної діяльності чи поведінки учня в конкретних обставинах. Цей аспект визначає характер його діяльності в дидактичному процесі.
Ігрова модель відтворює конкретні дії учнів у процесі юз в'язання проблеми імітаційної моделі.
Методика проведення професійних ігор має різнобічний характер. Але у будь-якому разі ігри проводяться за певною моделлю, яка складається з таких етапів:
- підготовка учасників гри;
- вивчення ситуації, інструкцій, настанов та інших податкових матеріалів;
- проведення гри;
- аналіз, обговорення та оцінка результатів гри.
* Етап підготовки учасників гри включає:
- визначення теми гри і опрацювання проблемної ситуації;
- формулювання основної мети гри і встановлення її правил:
- опрацювання конкретних завдань щодо визначення її норм:
- затвердження організації гри та форми її проведення;
- визначення посадових осіб, ролі яких будуть виснуватися під час гри;
- моделювання навчальної ситуації на основі заздалегідь опрацьованих матеріалів;
- видачі учасникам гри, експертам та іншим особам анкету документів і матеріалів, необхідних для вирішення дидактичної проблеми.
* Зміст етапу вивчення дидактичної ситуації, інструкцій, настанов і низки інших матеріалів, які потрібні для розв'язання навчальної проблеми, такий:
- вивчення настановних матеріалів;
- збирання додаткової інформації та її систематизація;
- отримання інформації у педагога, експертів;
- здійснення певних контактів між учасниками ігор, коли є така необхідність;
- опрацювання необхідних документів і підготовка навчально-методичної бази.
* Відповідальним і змістовним етапом ділових ігор є аналіз, обговорення та оцінка результатів гри. На цьому етапі здійснюється обмін думками, дискутування, захист учасниками ігор своїх рішень і висновків, остаточний підсумок результатів гри.
Тепер перейдемо до аналізу імітаційних неігрових методів навчання, основними різновидами яких є аналіз конкретної ситуації, мозкова атака, круглий стіл тощо.
Аналіз конкретної ситуації
Перші приклади використання цього методу можна знайти ще у педагогів стародавнього Риму. Наприклад, від учнів, які вивчали право, вимагали доведення особистих поглядів на основі аналізу автентичних судових прикладів.
Методична цінність цього методу полягає в тому, що він передбачає оволодіння професійними знаннями шляхом самостійного вирішення проблем, які містять дидактично обґрунтовані та відповідно підібрані ситуації, а не пасивним прослуховуванням інформації. Він також цікавий тим, що забезпечує розвиток абстрактного і творчого мислення, яке сприяє підготовці та ухваленню рішень у складних ситуаціях і формуванню вміння використовувати набуті теоретичні знання.
Аналіз конкретної ситуації, в основі якої лежить певна проблема, відрізняється від традиційних методів навчання тим, що практичних навичок учні набувають за допомогою реальних прикладів із життя країни, класу, школи, а також із певної професійної діяльності. На основі цього відбувається дискусія, що сприяє вирішенню суттєвої ситуаційної проблеми.
Характерна особливість цього методу -- отримання учнями більш чи менш складної ситуації, для вирішення якої немає повного обсягу інформації, але водночас воно є обов'язковим для учнів. Спираючись на індуктивний і дедуктивний методи розв'язання різноманітних складних ситуацій, він створює вигідні умови для набуття і розвитку вмінь аналізувати та ухвалювати обґрунтовані рішення в різних сферах діяльності.
Ефективності цього методу сприяє тісний зв'язок теорії з практикою з урахуванням досвіду учнів -- обговорення ними реальних ситуацій, що мали місце в їхній практичній діяльності. Завдяки цьому виникають сприятливі умови для розгляду в широкому обсязі і за короткий час різноманітних, інколи дуже важких і складних, проблем практичного характеру.
Цей метод надає можливість порушувати будь-які проблеми, що випливають із ситуаційного опису. Тому він полегшує виникнення змістовних емоційних дискусій, мета яких -- опрацювання обґрунтованого плану діяльності та прийняття відповідного рішення. Вивільняючи творче мислення під час всебічного аналізу конкретної ситуації, цей метод спонукає учнів до творчої дії та колективного самовдосконалення.
Необхідність обов'язкового прийняття обґрунтованого рішення вимагає від учнів виконати такі дії:
знайти серед великої кількості різноманітної та суперечливої інформації необхідну проблему, виокремити її та ясно сформулювати;
означити серед багатьох чинників ті, що суттєво впливають на цю проблему;
розглянути та проаналізувати вплив цих чинників на об'єктивний стан явища, що вивчається;
опрацювати альтернативні варіанти вирішення проблеми та оцінити їх;
провести аналіз і зробити порівняння всіх альтернативних варіантів, вибрати найбільш оптимальний серед них;
ухвалити рішення проблеми та сформулювати рекомендації для його реалізації;
