Після звичного перебування серед близьких і рідних дитина потрапляє в коло незнайомих дорослих і однолітків, у невідоме їй життя шкільного закладу, в якому існують свої правила і вимоги.
Сім'я - неповторна частина суспільства. Сім'ї відрізняються одна від одної культурним і матеріальним рівнями, інтересами членів, системами виховання, емоційністю, загальним тоном сімейного життя, любов'ю й повагою всіх її членів одне до одного. Скільки сімей, стільки й настанов, вимог, підходів.
Завдання сім'ї спрощувалося б, якби йшлося про підготовку дитини до засвоєння лише вимог батьків.Але кожна людина народжується для життя в суспільстві, і це означає, що завдання родини полягає у підготовці дитини саме до цього. Впливаючи на свою дитину, дбаючи про її самостійність, батьки використовують емоційні канали, які наближують їх до дитини, роблять доступними і близькими пояснення та докази. В сім'ї дитиною повинні цікавитись, любити її не за щось, а просто за те, що вона є. Коли для батька умовою прийняття дитини є її успіхи, наслідки можуть бути невтішними. Дитина всі сили спрямовує на досягнення результату й отримання заохочення.
Як цінує дитина можливість спілкуватися з батьками, радитись, отримувати нову інформацію! Ця емоційність створює атмосферу довіри, а це є дуже важливою умовою творчості [2,с.73].
Батьки не тільки допомагають школі, коли діти приходять туди, вони повинні виконати велику попередню роботу тому що виховання в сім'ї, особливо в рік, який передує вступу до школи, має велике значення.
Щоденні заняття і спільні ігри з іншими дітьми готують дитину, яка відвідує дитячий садок, до школи. Якщо дошкільник виховується дома, його готують до школи батьки, головним чином мати. Як правило, здорова дитна швидше звикає до шкільного режиму, до необхідності тихо й спокійно сидіти цілий урок, ніж слабка і хвора.
Стан здоров'я дитини значною мірою залежить від батьків, також він визначається тим, настільки розумно організований розклад дитини. Точне дотримування часу пробудження зранку, споживання їжі та відходів до сну - все це чинники, які позитивно впливають на стан здоров'я і на підготовку дитини до шкільного режиму.
Для нормального розвитку дитини необхідно також, щоб вона багато рухалася: бігала, стрибала, гралася з однолітками і краще надворі дихаючи свіжим повітрям. Але не слід допускати, щоб діти бігали і гралися цілий день, оскільки від надмірної рухливості дитині важко буде перейти до шкільної дисципліни.
Психологічна готовність до школи передбачає соціальну зрілість. Домінування мотиву, що спонукає виконувати пропоновані школою вимоги, роль учня, а також пізнавальні інтереси забезпечують дитині успішне пристосування до нових умов шкільного навчання, недорозвиток мотиваційно-потребної сфери, недостатній рівень засвоєння спеціальних норм перешкоджають ефективному засвоєнню шкільної системи навчання.
Важкі діти в сім'ї
Сьогодні уже можна вважати доведеним, що джерела морального неблагополуччя потрібно шукати перш за все у сімейному вихованні. І це неважко пояснити: в дитинстві і ранньому дитинстві сім'я майже безроздільно формує особистість дитини.
Хороше сімейне виховання має свої унікальні особливості, які дуже ефективно впливають на становлення майбутньої людини і громадянина. Погане ж сімейне виховання майже завжди призводить до непоправних втрат у формуванні потрібних нам людських рис дитини. В таких випадках ніяке, навіть добре організоване суспільне виховання практично не може відновити ці втрати. Ось чому при розв'язанні проблем попередження правопорушень і злочинів неповнолітніх наша увага в першу чергу націлена на сім'ю, на сімейне виховання.
В нормальній сім'ї стосунки між батьками та дітьми формуються на основі любові, духовної єдності та взаєморозуміння. Вони й створюють той неповторний мікроклімат родини, який сприятливо діє на формування особистості дитини і створює необхідну базу для подальшого позитивного впливу на неї правильно організованого суспільного виховання.
Проте в життєвій практиці ми зустрічаємося з окремими випадками, коли сім'я не може вплинути і не впливає позитивно на дитину. Причини цього часом видно, як кажуть, неозброєним оком, а іноді це трапляється ніби й без видимих причин. Та в обох випадках такі сім'ї постачають суспільству педагогічний брак, який потім важко піддається виправленню [3;с. 363].
Коли говорити про те, що є особливого в подібних сім'ях, то варто перш за все підкреслити: внутрішньосімейні стосунки в багатьох із них і поведінка батьків не відповідають нашим моральним нормам. Характерною для них є також надзвичайно низька педагогічна культура. Як правило, такі сім'ї прийнято називати неблагополучними.
Дитина може стати важкокерованою з різних причин. Серед них є й такі, які безпосередньо пов'язані з невмінням батьків виховувати або, ще гірше, з попусканням та байдужістю до власних дітей. Як правило, грубість, фізичні покарання, жорстокість у ставленні до членів сім'ї сприяють формуванню подібних рис і такого ж ставлення до людей, які дитину оточують: власне, звідси іноді й бере початок жорстокість у ставленні до тварин та більш слабких однолітків, яку можна зафіксувати в дітей і підлітків з таких сімей.
В окремих випадках сімейних конфліктів і сварок кожен із батьків намагається залучити на свій бік дітей, не гребуючи ніякими засобами. Причому дитина іноді змушена виступати у ролі посередника або судді, до якого апелюють обоє батьків. В подібній ситуації вона поставлена перед необхідністю вибору: кому із батьків віддати перевагу. Це ще більше загострює і без того складну обстановку в сім'ї. У таких сім'ях батьки здебільшого не користуються авторитетом у своїх дітей, не користуються вони авторитетом і у людей, з якими так чи інакше спілкуються.
Такими є найбільш типові моменти побутового устрою і внутрішньосімейних стосунків, які призводять до шкідливого, неправильного формування особистості дитини в подібних сім'ях.
Генеральна лінія розвитку дитини полягає перш за все у спільній діяльності, яку розумно організовують дорослі, коли дитина разом з батьками бере участь в якихось спільних справах, вона засвоює їхній досвід, їхні інтереси, їхнє ставлення до речей, явищ, людей. Лише за таких обставин створюються передумови для духовної близькості між батьками й дітьми, налагоджується взаєморозуміння і виникає природна можливість старшим впливати на молодших, передавати їм свій духовний набуток, коригувати поведінку. Саме така картина характерна для більшості радянських сімей [3;с.365].
У неблагополучних родинах і в дошкільний період, і в перші роки навчання у школі діти внаслідок деяких природних особливостей свого віку в більшій мірі підкоряються вимогам, розпорядженням батьків. З віком поступово і ніби непомітно для необізнаної з педагогікою людини становище починає змінюватися. Духовно розвиваючись, дитина, залишена сама на себе, починає засвоювати життєвий досвід, але не під впливом спілкування з батьками чи особами, що замінюють їх, а частенько під впливом випадкових знайомих, товаришів, а іноді й під впливом осіб, які ведуть паразитичний спосіб життя. Підростаючи і все більше відчужуючись від батьків, він чи вона поступово звикає до надмірної в даному випадку шкідливої самостійності, яка виявляється не лише в максималістських судженнях, надто викривлених і неправильних за своєю суттю, але й також у надмірній - свободі вчинків та дій.
Спроби батьків вплинути старими заходами, як правило, не досягають мети, а ведуть до ще більшого відчуження. Підлітки відчувають загострене почуття дорослості та самостійності, і тому будь-які лобові, прямолінійні вимоги батьків викликають у них опір, бажання довести, що вони уже дорослі і мають право на повну самостійність.
Ситуація відчуженості, як один з найбільш важливих і в той же час прихованих для стороннього ока факторів неблагополуччя сім'ї у найважливішій і найсуттєвішій сфері її діяльності -- вихованні дитини, може бути викликана й іншими конкретними причинами, також пов'язаними з низькою педагогічною культурою батьків: нерозумінням батьками своїх обов'язків як вихователів, перебільшеним уявленням про самостійність дитини, егоїстичністю, небажанням займатися вихованням і приділяти належну увагу своїй дитині [15;с.12].
У батьків з неблагополучних родин діти, їхні інтереси, потреби, бажання і все те, що прийнято називати внутрішнім світом дитини, до пори до часу не знаходяться в центрі їхньої уваги, а іноді взагалі випадають з поля зору. Але дуже важливо знати внутрішній світ дитини, розуміти її.
Порівняно часто з явищем відчуження дітей і батьків доводиться зустрічатись у сім'ях неповних, таких, де немає когось із батьків, здебільшого тата. Пояснюється це тим, що в подібних випадках послаблюється сімейний контроль і виховний вплив батьків на дитину. Цього може не трапитись, якщо життя в сім'ї упорядковане, і в ній уже склалися певні традиції, режим і порядок, якщо між дитиною і матір'ю існують контакт і заєморозуміння.
Життєва практика, однак, показує, що досить часто одинока мати не може замінити вплив батька. Переживання, викликані залишенням сім'ї одним із батьків, травмують психіку дитини. Через недостатній життєвий досвід дитина не завжди спроможна дати правильну оцінку тому, що діється навколо, розпад сім'ї викликає у неї образу, невіру в людей, певний скептицизм, переконання, що кожний думає лише про себе, про своє благополуччя. В такій ситуації у її діях легко порушується правильне співвідношення між особистим і громадським - особисте починає переважати, домінувати. У дитини з'являється тенденція протиставляти себе колективу. Виникає сприятливе тло для появи різноманітних конфліктів, і як наслідок -- дитина остаточно виходить з-під виховного впливу дорослих, що, як відомо, таїть в собі неприємні наслідки: у сукупності з іншими причинами це може сприяти виникненню педагогічної запущеності.
Слабке спілкування з дорослими членами сім'ї і фактичне випадання з внутрішньосімейних відносин згубно позначаються на дітях. Вони втрачають почуття відповідальності стосовно близьких, не враховують і не бажають враховувати інтереси людей, що оточують їх, перетворюються на запеклих егоїстів, які в ім'я задоволення своїх потреб або просто примх легко йдуть на порушення норм моралі, поведінки і навіть на злочини.
Це відбувається також і тому, що в процесі сімейного виховання у таких дітей не виробляється необхідний для кожної людини моральний імунітет -- здатність протистояти поганим впливам, з якими вона може зустрітись і зустрічається в житті. Але моральний імунітет є продуктом тривалого виховного впливу сім'ї. Якщо ж близьких контактів між людьми й батьками не існує, якщо немає доброго прикладу і позитивного впливу батьків -- моральний імунітет не виробляється. Саме це спостерігається у деякої частини підлітків-правопорушників із зовні благополучних, але за своєю суттю неблагополучних сімей.
Відсутність позитивного впливу батьків, пристосовництво до норм моралі часто доповнюються у них найрізноманітнішими і чисто випадковими впливами, які хоч і короткочасні, але, накопичуючись, можуть готувати грунт для легкого сприйняття майбутніх поганих впливів.
Щоб цього не трапилось, треба серйозно поліпшити постановку сімейного виховання, і тому в першу чергу слід розв'язати проблему педагогічного всеобучу батьків. «Жодного батька та матері без мінімуму педагогічних знань!» - цей лозунг потрібно всюди втілювати у життя.
Увага суспільства повинна бути спрямована на подолання деяких характерних для сьогоднішнього дня труднощів сімейного виховання. Однією з таких труднощів для багатьох батьків є дефіцит часу. Велика зайнятість на роботі залишає деяким із них дуже мало часу для щоденного глибокого спілкування зі своїми дітьми, які ростуть і поступово стають дорослими. Дефіцит часу призводить до дефіциту спілкування і тому сприяє відчуженню дітей від батьків, втраті взаєморозуміння і, зрештою, може, і навіть дуже суттєво, змінити родинну атмосферу: створити непотрібну і здебільшого шкідливу дистанцію між дітьми й батьками. Наслідки такої ситуації очевидні, бо виховання не терпить ні відокремлення, ні нейтралітету.
Взаємозв'язок старшокласника з дорослим
Не дивлячись на уявлення про старшокласників, що укорінились, як про людей, які повністю обернені в майбутнє, можна віднайти немало свідчень їх поглиненості теперішнім. Навіть самовизначення, хоч і направлене всіма своїми цілями, очікуваннями, надіями в майбутнє, здійснюється все ж, яксамовизначення в теперішньому - в практиці живої реальності і з приводу поточних подій. З цих позицій слід оцінювати і значення спілкування - діяльності, яка займає значне місце в житті старших школярів і яка представляє для них самостійну цінність.
Старший шкільний вік - це вік формування власних поглядів і відносин, пошуків свого самовизначення. Саме в цьому визначається зараз самостійність старшокласників. Якщо підлітки бачать прояви своєї самостійності в справах і вчинках, то старші школярі найбільш важливою сферою прояву своєї самостійності вважають власні погляди, оцінки, точки зору: “ніхто не може наказати думати так, а не інакше, нав'язати свою думку”; “у мене є свої переконання, і я можу їх відстоювати, спорити через них”. Старшокласники претендують на самостійність в більш відповідальних сферах життя, ніж підлітки [13;с.49].
Прагнення самому в усьому розібратись сприяє формуванню моральних поглядів та переконань. Але не завжди це досить зрілі і вірні погляди. Часто можна зіштовхнутись з помилковими, незрілими переконаннями. В.А. Крутецький приводить такі висловлюванні дівчинки-дев'ятикласниці: “Я знаю, що таке впертість, і сама я надто вперта. Але боротись мені з цим надто важко. Якщо навіть я неправа, думаю: “Як же так? Невже чужа думка буде перемагати мою власну?” [26;с.13].
Прагнення до самостійності, однак, не виключає потреби в спілкуванні з дорослими. Така потреба старшого школяра навіть вище, ніж в інші вікові періоди. Вже молодші школярі тягнуться до однолітків, але їх дружні зв'язки багато в чому визначаються вчителями і батьками: їх очами діти часто дивляться на однокласників і товаришів. У підлітків на першому плані - однолітки.
В юнацтві картина значно змінюється. За даними одного дослідження, біля 2/3 старшокласників вказували на актуальність потреби в спілкуванні з дорослими.
Така потреба, мабуть, пояснюється тим, що в ранньому юнацтві у весь ріст стають проблеми самосвідомості і самовизначення, вирішити які самому буває надто складно. Ці проблеми живо обговорюються в колі однолітків. Але життєвий досвід малий у всіх. І тут на допомогу приходять дорослі. Одна з самих важливих потреб перехідного віку стає потреба у звільненні від контролю і опіки батьків, вчителів, старших взагалі, а також від встановлених ними правил і порядків. Як же з'являється ця вікова тенденція у відносинах старшокласників з найбільш визначними для них конкретних дорослими, які є не лише старшими за віком, але й повноважними представниками суспільства дорослих в цілому, - батьками і вчителями?
Немає практично жодного соціального чи психологічного аспекту поведінки юнаків, які б не залежали від їх сімейних стосунків в теперішньому або минулому. Хоча змінюється характер цієї залежності. Так, якщо в минулому шкільна успішність дитини і строк її навчання залежала головним чином від матеріального рівня сім'ї, зо зараз цей фактор менш впливовий. Проте велику роль відіграє рівень освіти батьків. Окрім освітнього рівня батьків, завдає значного впливу на долю юнаків стан сім'ї і характер взаємовідносин між її членами. Неблагоприємні сімейні умови характерні для переважної більшості так званих важких підлітків.
Значний вплив на особистість підлітків завдає стиль його взаємовідносин з батьками, який лише частково визначений їх соціальним станом. Існує декілька відносно автономних психологічних механізмів, через які батьки впливають на своїх дітей. По-перше, підкріплення: заохочуючи поведінку, яку дорослі вважають вірною, і наказують за порушення встановлених правил, батьки впроваджують в свідомість дитини певну систему норм, дотримання яких поступово стає для дитини звичкою і внутрішньою потребою. По-друге, ідентифікація: дитина імітує батьків, орієнтується на їх приклад, намагається стати такою же як вони. По-третє - розуміння: знаючи внутрішній світ дитини і чутливо відкликаючись на її проблеми, батьки тим самим формують її самосвідомість і комунікативні якості [27;с.7].
Найкращі взаємовідносини старшокласників з батьками складаються, як правило, тоді, коли батьки дотримуються демократичного стилю виховання. Цей стиль в більшому ступені сприяє вихованню самостійності, активності, ініціативи і соціальній відповідальності. Поведінка дитини спрямовується в цьому випадку послідовно, і поруч з цим гнучко і раціонально:
батьки завжди пояснюють мотиви свої вимог і заохочує їх обговорення підлітком;
влада використовується лишу по мірі необхідності;
в дитині цінується як слухняність, так і незалежність;
батьки встановлюють правила і твердо проводить їх в життя, але не вважають себе безгрішними;
вони прислуховуються до думки дитини, але не виходить лише з її бажань.
Крайні типи стосунків все рівно, чи йдуть вони в бік авторитарності, чи в бік ліберальної всетерплячості, дають негативні результати. Авторитарний стиль викликає в дітей відчуження від батьків, почуття свої незначності і небажаності в сім'ї.
Щоб зрозуміти відносини старшокласника з батьками, необхідно знати, як змінюються з віком функції цих стосунків і пов'язаних з ними уявлень. В очах дитини мати та батько виступають в декількох іпостасях:
як джерело емоційного тепла і підтримки, без яких дитина відчуває себе беззахисною і безпорадною;
як влада, директивна інстанція, розпорядник добробуту, покарань і заохочень;
як зразок, приклад для імітації, втілення мудрості та кращих людських якостей;
як старший друг і порадник, якому можна довіряти все.[27;с. 16].
Стосунки батьків і дітей асиметричні, нерівноправні, багато з батьків, звикнувши розпоряджуватись дітьми, хворобливо переживають послаблення своєї влади. Крім того, діють певні культурні заборони. Наприклад, у нас не звично обговорювати сексуальні проблеми з представниками інших вікових груп. Це робиться лише з однолітками. В результаті найважливіша сфера інтимних переживань підлітка із спілкування з батьками “викидається”. При опитуванні 402 пар молодих москвичів, які подали заяву про вступ у шлюб, 85% дівчат і 80% женихів відповіли, що ніколи не обговорювали з батьками проблеми шлюбу і сім'ї (з матерями - відповідно 35 і 63%). Надзвичайно важливі для перехідного віку і раннього юнацтва- “етапи статевого визрівання” і “інтимні стосунки” - займають останні місця в розмовах з батьками [34].
Ті ж труднощі, що і батьки, переживають вчителі. Робота вчителя ускладнилась, причому особливо складно мати справу зі старшокласниками. І не тому, що учні і вчителі стали гірше, а тому, що вимоги до тих і інших стали більш суперечливим.
Статус сучасного старшокласника в школі неоднозначний. З одного боку, стан старшого накладає на юнака додаткову відповідальність, перед ним ставляться більш складні задачі, з нього більше вимагають. З іншого боку, за своєю натурою, він цілком залежить від вчителів і шкільної адміністрації. Він зобов'язаний безперешкодно виконувати всі вимоги вчителів, не має права критикувати їх, учнівські організації функціонують під контролем і керівництвом класного керівника і шкільної адміністрації, и це керівництво часто переростає в особову опіку.
