Після цього Бісмарк послав дипломата Радовіца, щоб той підготував дипломатичний грунт для невтручання Росії або ж схилення її на німецький бік, але місія не вдалася.
Згодом послідували сфабриковані Бісмарком ряд статей в газетах які звинувачували Францію у збільшенні війська та підготовці до війни, хоча так воно і було. Але це робилось для того щоб справити враження на дипломатив інших країн, тобто створити грунт для ствердження що війна є неминучою та виправдати її.
Деказ-мзс Франції намагався привернути Англію та Росію на свій бік, вНімеччині ж вважали жоцільною превентивну війну. Але тут мзс Франції знову постарався і знову шляхом випуску ряду антинімецьких статей в газетах викликав хвилю співчуття у європейських країнах. Тривога знову була відвернута.
66. Боротьба між воєнно-політичними блоками напередодні першої світової війни.Перша світова війна стала результатом порушення європейського балансу, що різко змінив конфігурацію центрів сили. Вона міняється в основному в центрі Європи. Виникає Германська імперія й повністю міняє всю цю конфігурацію. У цих умовах виникає стійка тенденція до поляризації двох сил, до створення двох протиборчих блоків, сутичка між якими неминуча. Розвиток засобів ведення війни.· Англія: підрив Німеччини як торговельного партнера. Англо-бурська війна привела до германських-німецьких-англо-германських протиріч.· Франція: прагнення повернути Ельзас і Лотарингію.· Австрія: будь-якій слабкій державі потрібна війна, щоб об'єднатися. Вона була в самому уразливому положенні. Внутрішня криза, ріст відцентрових сил, залежність Австрії. Німеччина її підтримує.· Росія: протоки. Війна з Німеччиною не дуже потрібна. Забрати східну Галичину. Потрібний союз із Англією. Домінує стара логіка, відсутнє розуміння, прогнозування майбутніх масштабів і характеру війни. Всі країни зацікавлені в загальній війні: · Англії потрібний привід розгромити Німеччину, знищити її флот. · Для Німеччини головний ворог - Франція. Необхідно знищити її, виключивши реваншу. Виникає конфлікт між Сербією й Австрією із приводу ситуації на Балканах. · Росія заступається за Сербію, а Німеччина за Австрію. Ключовий момент - ставка на нейтральність Англії. Росія об'єктивно до війни не готова, не відбулася реформа армії. Інтерес: очікувати привід для захоплення проток. В 1914 р. уряд Росії повинне було піти на поступку. Об'єктивний розклад конфлікту допускав можливість уникнути війни в невигідні для Росії умовах. Распутін був крайнім супротивником війни. Найбільш агресивними були в Росії ліберали. Вони вкрай зацікавлені в орієнтації Росії на Англію й Францію. Вона була чужорідним тілом у цьому альянсі. Розрахунок був на те, що ця війна неминуче приведе до облагороджування Росії. Микола перебуває в умовах гострого конфлікту з російським суспільством, падав його престиж, він не міг дозволити собі жорстко відстоювати свою точку зору. Сазонов домігся наказу про мобілізацію. Сам початок війни був пов'язане з ініціативою Німеччини й Англії. І росіяни й французи жадали від англійців чіткій підтримці. Німцям давали зрозуміти, що Англія в цій війні не зацікавлена, а ті дуже розраховували на її невтручання.67. Проблема об'єднання Німеччини в 1848-49рр.Відношення європейських урядів до політики Пруссії в шлезвиг-голштинском питанні до проблеми об'єднання Німеччини в 1848р. В 1848--1850 р. всі великі держави -- Англія, царська Росія, Франція, Австрія й Пруссія сходилися між собою у ворожості до всіх спроб революційного об'єднання Німеччини. Цей шлях рішення германської проблеми був найбільш небажаний для європейської й у тому числі германської реакції. Але опір європейських урядів викликала й спроба покласти початок об'єднанню Німеччини «зверху» під владою Пруссії. У суперництві Австрії й Пруссії й у збереженні феодальної роздробленості Німеччини уряду Англії, царській Росії й Франції вбачали важлива умова своєї політичної переваги в справах Європи.Коливання короля Фрідріха-Вільгельма IV і його загравання з німецьким національно-об'єднавчим рухом лякали Миколи I. Цар наполегливо радив королеві не робити ніяких конституційних поступок. Не покладаючись повністю на Фрідріха-Вільгельма, цар головну увагу став приділяти зближенню з Австрією, як більше, на його думку, надійним оплотом феодалізму й абсолютизму в Західній Європі. Цар ураховував, що віденський двір твердо підтримував існування Германського союзу, займаючи переважне положення в Союзному сеймі.
Одна з головних причин погіршення русско-прусских відносин полягала в остраху пануючи за міцність самодержавно-поміщицького ладу. Але цим не вичерпувалися його мотиви для протидії буржуазним реформам у Пруссії й установленню нею свого панування в Німеччині. Якби це трапилося, у західних границь росії виникла б сильна й агресивна держава. Об'єднання Німеччини під владою Пруссії загрожувало Росії небезпекою важких воєн, як уже й було один раз у дні Фрідріха II. До того ж, між Росією й Пруссією загострилися торговельні відносини: германська буржуазія була незадоволена скасуванням митних пільг для її товарів у західних губерніях Росії. Прусская буржуазія була поза собою від шаленства й злості із приводу митної політики царського уряду і його політиків у германському питанні.
Після березневого повстання в Берліні цар пропонував прусскому королеві збройну допомогу, щоб король міг взяти назад обіцянку дати конституцію, але прусское уряд побоювався прийняти цю пропозицію, відмінно розуміючи, що іноземна інтервенція могла б лише викликати в Німеччині новий, ще більш сильний вибух революційного руху. Прусский двір маневрував і сподівався впоратися з революцією власними силами, відскіпавшись самими незначними ліберальними поступками.
Положення ускладнилося, коли в 1848 р. загострилося так званий шлезвиг-голштинский питання. Герцогства Шлезвиг і Голштиния входили до складу Датського королівства на основі особистої унії. Одночасно Голштиния була членом Германського союзу. Її населення, як і населення Південного Шлезвига, було німецьким. В 1848 р. у цих герцогствах піднявся національний рух за відділення від Данії. Прусский двір вирішив скористатися цим, оголосити Данії війну, отторгнуть від її обоє герцогства, включаючи й Північний Шлезвиг, населений датчанами, і підкорити їх своєму пануванню. Цією війною прусское уряд розраховував відволікти народ від революції усередині своєї країни й підняти свій престиж у Німеччині. Успіх Пруссії означав би перший крок до об'єднання Німеччини під прусским пануванням. Перехід герцогств у руки Пруссії дав би їй вихід до Північного моря й надзвичайно зміцнив би її позиції на берегах Балтики, що зачіпало інтереси інших балтійських держав. Війну з Данією підтримував і франкфуртский парламент, що розробляв плани об'єднання Німеччини й включення в неї ряду сусідніх (у тому числі італійських і слов'янських) земель, 6 квітня 1848 р. без оголошення війни Данії прусские війська вступили в Шлезвиг і Голштинию, 23 квітня розбили датські війська в Ютландії, але датський двір звернувся по допомогу до Росії, Англії й Швеції. Цар зажадав відводу прусских військ з Ютландії й загрожував зайняти лінію Вісли, якщо датський король не одержить назад обоє герцогств.Фрідріх-вільгельм IV дав обіцянку вивести свої війська з Ютландії й послав до царя генерала Пфуля із заспокійливими завіреннями. Спроби Пруссії після цього відновити воєнні дії викликали ще більш енергійну відсіч. Цар загрожував войною: «Коли з Данією не скінчать, -- писав він Паскевичу, -- увійдемо в Пруссію». Пальмерстон зі своєї сторони ще навесні протестував проти прусской окупації герцогств і загрожував, що направить англійський флот на допомогу Данії. Швеція збиралася послати корпус своїх військ для участі у війні проти Пруссії. Міністр закордонних справ Французької республіки Бастид направив прусскому уряду різкий протест проти вторгнення прусских військ у Ютландію. Побоюючись нового вибуху революції в Німеччині у випадку війни з великими державами, прусское уряд 26 серпня уклало перемир'я з Данією, і франкфуртский парламент після деяких коливань підтвердив його. Прусское юнкерство, буржуазія й депутати франкфуртского парламенту побоювалися, що війна з великими державами приведе германські монархічні уряди до поразки й викличе новий підйом революційно-демократичного руху в Німеччині.
68. Суперництво на Близькому Сході та в Середній Азії в к. 19 ст.
69. Віденський конгрес 1814-15 та польсько-саксонське питання.
В перші ж дні конгресу польсько-саксонське питання хайняло домінантну позицію. Росія не хотіла уступати свою здобич, так аже захоплене нею герцогство Варшавське скаладалося з земель, які були раніше захоплені Прусією, то Прусія (Фрадріх Фільгельм 2) також претендувала на них. Росія (Олександр) пообіцяли віддати Саксонію, яку передбачалось відібрати у саксонського короля, який підтримував Наполеона. Для Франції потрібно було вбити клин між переможницями: Росія, Англія, Прусія для того щоб дати Франції час оговтатись і с\зберегти цілісність своїх територій (мзс Тайлеран).
Для цього тайлерав вбачав доцільність введення принципу «легітимізму», тобто всі землі перерозподілялись так кими вони було до 1792 року. Європейські країни хотіли погодитись на приєднання Саксонії до Прусії, але взамін Прусія разом з ними повинна була недопустити захоплення Герцогства Варшавського.
В результаті Австрія, Франція, Англія заключають договір за яким вони мали перешкодити передачу Саксонії до Прусії, договір був секретний. Тут Олександру не залишалось нічого іншого ніж уступити щодо Саксонії, але Герцогство Варшавске він отримав.
70. Причини, характер та початок першої світової війни.
Перша світова війна, що почалася в 1914 р., охопила 38 держав Європи, Азії й Африки. Вона велася на великій території, що становила 4 млн. кв. км і утягнула більше 1,5 млрд. людина, тобто більше 3/4 населення земної кулі.
Приводом до війни послужив трагічний постріл у Сараєво, щирі ж її причини коренилися в складних протиріччях між країнами-учасницями.
Вище говорилося про наростання глобальної кризи цивілізації як результату індустріального прогресу. До початку ж XX в. логіка соціально-економічного розвитку привела до твердження монополістичного режиму в економіці індустріальних країн, що відбилося на внутрішньополітичному кліматі країн (ріст тоталітарних тенденцій, ріст мілітаризації), а також на світових відносинах (посилення боротьби між країнами за ринки, за політичний вплив). Основою цих тенденцій була політика монополій з їх винятково експансіоністським, агресивним характером. При цьому відбувалося зрощування монополій з державою, формування державно-монополістичного капіталізму, що надавало державній політиці усе більше експансіоністський характер. Про це, зокрема, свідчили: повсюдний ріст мілітаризації, виникнення військово-політичних союзів, участившиеся військові конфлікти, що носили до часу локальний характер, посилення колоніального гніта й т.п. Загострення суперництва країн визначалося також значною мірою відносною нерівномірністю їхнього соціально-економічного розвитку, що впливало на ступінь і форми їхньої зовнішньої експансії.
Обстановка напередодні війни. На початку XX в. відбулося оформлення блоків країн - учасниць Першої світової війни. З однієї сторони це були Німеччина, Австро-Угорщина, Італія, що оформилися в Потрійний союз (1882), і з іншого боку - Англія, Франція й Росія, що створили Антанту ( 1904-1907). Провідну роль в австро-німецькому й романо-британському блоках грали відповідно Німеччина й Англія. Конфлікт між цими двома державами лежав в основі майбутньої світової війни. При цьому Німеччина прагнула завоювати гідне місце під сонцем, Англія захищала сформовану світову ієрархію.
Германія на початку століття вийшла на друге місце у світі за рівнем промислового виробництва (після США) і перше місце в Європі (в 1913 р. Німеччина виплавила 16,8 млн. т чавуну, 15,7 млн. т стали; Англія відповідно - 10,4 млн. т і 9 млн. т (для порівняння Франція - 5,2 млн. і 4,7 млн. т відповідно, а Росія - 4,6 млн. т і 4,9 млн. т). Досить швидкими темпами розвивалися інші сфери національного господарства Німеччини, наука, утворення й т.д.
У той же час геополітичне положення Німеччини не відповідало зростаючій моці її монополій, амбіціям міцніючої держави. Зокрема, колоніальні володіння Німеччини були досить скромними в порівнянні з іншими індустріальними країнами. З 65 млн. кв. км сукупних колоніальних володінь Англії, Франції, Росії, Німеччини, США і Японії, у яких проживало 526 млн. тубільців, на частку Німеччини до початку Першої світової війни доводилося 2,9 млн. кв. км (або 3,5%) з населенням в 12,3 млн. чоловік (або 2,3%). При цьому варто враховувати, що населення самої Німеччини було самим численним із всіх країн Західної Європи.
Уже на початку XX в. підсилюється експансія Німеччини на Близькому Сході у зв'язку з будівлею Багдадської залізниці; у Китаї - у зв'язку з анексією порту Цзяочжоу (1897) і встановленням її протекторату над Шаньдунским півостровом. Германія також установлює протекторат над Самоа, Каролінськими й Марианскими островами в Тихому океані, здобуває колонії Того й Камерун у Східній Африці. Це поступово загострювало англо-германські, германо-французькі й германо-російські протиріччя. Крім цього германо-французькі відносини були ускладнені проблемою Ельзасу, Лотарингії й Руру; германо-росіяни втручанням Німеччини в Балканське питання, її підтримкою там політики Австро-Угорщині й Туреччині. Загострилися й германо-американські торговельні відносини в області експорту продукції машинобудування в Латинській Америці, Південно-Східній Азії й Близькому Сході (на початку століття Німеччина експортувала 29,1% світового експорту машин, у той час як частка США становила 26,8%. Провісниками Першої світової війни стали марокканські кризи (1905, 1911), Російсько-японська війна ( 1904-1905), захоплення Італією Тріполітанії й Кіренаїки, Італо-турецька війна ( 1911-1912), Балканські війни ( 1912-1913 і 1913).
Напередодні Першої світової війни різко підсилилася пропаганда мілітаризму й шовінізму практично у всіх країнах. Вона лягала на вздобренную ґрунт. Розвинені індустріальні держави, що домоглися відчутної переваги в економічному розвитку в порівнянні з іншими народами, сталі відчувати й своя расова, національна перевага, ідеї якого вже із середини XIX в. культивувалися окремими політиками, а до початку XX в. стають істотним компонентом офіційної державної ідеології. Так, створений в 1891 р. Пангерманський союз відкрито проголосив головним ворогом народів, що ввійшли в нього, Англії, призвавши до захоплення приналежних їй територій, а також Росії, Франції, Бельгії, Голландії. Ідеологічною підставою цього стала концепція про перевагу німецьких націй. В Італії велася пропаганда розширення панування в Середземне море; у Туреччині культивувалися ідеї пантюркізму із вказівкою на головного ворога - Росію й панславізм. На іншому полюсі - в Англії процвітала проповідь колоніалізму, у Франції - армійського культу, у Росії - доктрина захисту всіх слов'ян і панславізму під егідою імперії.
Підготовка до війни. Одночасно велася військово-економічна підготовка світової бойні. Так, з 90-х рр. по 1913 р. військові бюджети провідних країн виросли більш, ніж на 80%. Бурхливо розвивалася військово-оборонна промисловість: у Німеччині в ній були зайняті 115 тис. працівників, в Астро-Угорщини - 40 тис., у Франції - 100 тис., в Англії - 100 тис., Росії - 80 тис. чоловік. До початку війни виробництво військової продукції в Німеччині й Австро-Угорщині лише небагато уступало аналогічним показникам у країнах Антанти. Однак Антанта одержувала явну перевагу у випадку затяжної війни або розширення своєї коаліції.
З огляду на останню обставину, германські стратеги вже давно розробляли план бліцкригу (А. Шлифен ( 1839-1913), Х. Мольтке ( 1848-1916), 3. Шлихтинг, Ф. Бернарди й ін.). Німецьким планом передбачався блискавичний переможний удар на Заході при одночасних стримуючих, оборонних боях на східному фронті, з наступним розгромом Росії; Австро-Угорський штаб планував війну на два фронти (проти Росії й на Балканах). У плани противної сторони входило настання російської армії відразу на двох напрямках (північно-західному - проти Німеччини й південно-західному - проти Австро-Угорщині) силами в 800 тисяч багнетів при пасивно вичікувальній тактиці французьких військ. Германські політики й військові стратеги покладали надію на нейтралітет Англії на початку війни, для чого влітку 1914 р. підштовхували Австро-Угорщину на конфлікт із Сербією.
Початок війни. У відповідь на вбивство 28 червня 1914 р. спадкоємця Австро-Угорського престолу ерцгерцога Франца Фердинанда в м. Сараєво Австро-Угорщина негайно відкрила воєнні дії проти Сербії, у підтримку якої 31 липня Микола II оголосив загальну мобілізацію в Росії. На вимогу Німеччини припинити мобілізацію Росія відповіла відмовою. 1 серпня 1914 р. Німеччина оголосила війну Росії, а 3 серпня - Франції. Не виправдалися надії Німеччини на нейтралітет Англії, що виступила з ультиматумом у захист Бельгії, після закінчення якого вона початку воєнні дії проти Німеччини на море, офіційно оголосивши їй війну 4 серпня.
На початку війни заявили про нейтралітет багато держав, у тому числі Голландія, Данія, Іспанія, Італія, Норвегія, Португалія, Румунія, США, Швеція.
Воєнні дії в 1914 р. на Західно-Європейському фронті були наступальними з боку Німеччини, війська якої, пройшовши Бельгію з півночі, вступили на територію Франції. На початку вересня між містами Верденом і Парижем відбувся грандіозний бій (брало участь близько 2 млн. чоловік), програне німецькими військами. На Східно-Європейському напрямку наступала російська армія; війська Північно-Західного й Західного фронтів (під командуванням генерала Ранинкампфа й генерала Самсонова) були німцями зупинені; війська ж Південно-Західного фронту досягли успіху, зайнявши м. Львів. Одночасно бойові дії розверталися на Кавказькому й Балканському фронтах. У цілому Антанті вдалося зірвати плани бліцкригу, у результаті чого війна придбала затяжний, позиційний характер, і чаша ваг стала відмінюватися в її сторону.
71. Англо-російське суперництво на Середньому Сході в к.18-сер19 ст.
ДО 1870-м рр. просування росіян у Середній Азії стало серйозним фактором, що ускладнював англо-російські відносини. У цьому регіоні зштовхнулися колоніальні інтереси Петербурга й Лондона; обидві держави думали, що кращою обороною є напад, а кращим способом захистити свої володіння це їх розширити за рахунок т.зв. "висунутих уперед рубежів" і "буферних зон". При цьому й англійці, і росіяни на всі лади обвинувачували один одного в "експансії" і "агресії"; ну, а себе, улюблених, представляли як носіїв "прогресу" і "цивілізації", благодійників колоніальних народів.
У Петербурзі й Лондоні усвідомлювали, що пряме військове зіткнення між двома державами в Центральній Азії зовсім небажано й чревате самими непередбаченими наслідками. Важкі природно-кліматичні умови, відсутність комунікацій, далекість від життєвих центрів як Англії, так і Росії, нарешті, недружественно настроєне населення все це робило великомасштабний англо-російський конфлікт у регіоні вкрай малоймовірним. От чому цей конфлікт залишався, так сказати, "конфліктом низької інтенсивності": Англія й Росія посилено інтригували друг проти друга, нацьковували один на одного місцеві племена, наводнювали регіон своїми розвідниками й диверсантами.
Страницы: 1, 2, 3, 4, 5, 6, 7, 8, 9, 10, 11, 12, 13, 14, 15, 16, 17
