Історія міжанродних відносин
p align="left">Спочатку у 1879 р. було укладено союз Німеччини й Австро-Угорщини, а у 1882 р. поступово сформувався союз цих двох держав з Італією.

Інший могутній військовий блок - Антанта - був створений Францією, Великою Британією і Росією. Франція вбачала утворення Троїстого Союзу за пряму загрозу для себе й прагнула його нейтралізувати.

У 1891 р. вона уклала таємну угоду з Росією, а у 1893 р. - таємну військову конвенцію, які остаточно завершили формування франко-російського союзу.

Підсумовуючи, варто зазначчити: на початку ХХ ст. в Європі існували два блоки держав - Німеччина з Австро-Угорщиною й Італією з одного боку, та Росія з Францією - з іншого.

Велика Британія трималася осторонь коаліцій, використовуючи їхні суперечності. Проте довго зберігати таке становище було неможливим. 8 квітня 1904 р. Росія, Велика Британія та Франція уклали договір Антанти (від фр. Entente - угода), секретні статті якого передбачали розподіл колоніальних сфер впливу. На початку 1906 р. секретні домовленості Великої Британії та Франції визначили умови їхньої військової співпраці.

Залишалося доповнити британсько-французький та російсько-французький союзи угодою Великої Британії з Росією, передусім на Близькому Сході й у Азії. З огляду на британсько-германський антагонізм на Близькому Сході (будівництво Німеччиною залізниці від Берліну через Багдад до Кувейту), Велика Британія в результаті переговорів 31 серпня 1907 р. підписала британсько-російську конвенцію про розподіл сфер впливу в Ірані, Афганістані, Тибеті. Британсько-російська угода 1907 р. закінчила утворення Антанти у складі Франції, Росії та Великої Британії.

Отже, метою блоків був переділ сфер впливу і недопущення цього переділу на користь молодих агресивних європейських держав.

Всі ці події завдали нищівного удару і фактично звели нанівець існування Віденської системи, утворенням двох протиборчих союзів була остаточно порушена система балансу сил в Європі. Супротивники поставили перед собою завдання переділу сфер впливу на свою користь, а Віденська система, фактично, припинила своє існування .

Таким чином, утворившись після системних наполеонівських війн, Віденська система проіснувала майже сто років й розпалася з Першою світовою війною. Європейська політична арена, що її охоплювала ця система, являла собою концерт гомогенних імперій - монархій, що тримався на принципі балансу сиеми міжнародних відносин і наблизили світ до Першої світової війни.

24. Англо-російська угода 1907 року.

Після російсько-японської війни Англія намагалась зблизитись з Росією. Після зближення з Францією та підписання з нею угоди потрібна була угода з Росією. Росії ж потрібно було недопустити нових ускалднень в Японії, отож новий міністр закордонних справ Ізвольський намагався попередити їх через зближення з Англією. Англія хотіла використати Росію у боротьбі проти Німеччини. Англія взялась за врегулювання російсько-японських відносин: Японія визнавала північну Манджурію за Росією, а Росія південну за Чпонією.

В серпні 1907 було підписано англо-російську угоду між Ізвольським та Нікольсоном. Воно стосувалось Афраністану, Тибету, Персії, остання розділялась на зони: англійську, російську та нейтральну. Афраністан російська сторона визнавала поза зоною свого впливу. Разо Англія та Росія домовились про невтручання у внутрішні справи Тибету. Ця угода створила «троїсту» Антанту, тобто завершила її формування.

25. Проблема чорноморських проток в міжнародних відносинах другої половини 19 століття.

Аж до 1-й світової війни російська дипломатія марне намагалася змінити невигідний для Росії режим Ч. п. Бували випадки, наприклад в 1891 і 1894, коли турецький султан видавав фірмани на прохід росіян військових кораблів через Босфор і Дарданелли (без озброєння й без збройної охорони), але нечорноморські держави утрудняли одержання таких дозволів, а в період російсько-японської війни 1904-05 Великобританія влаштувала військово-морську демонстрацію поблизу Дарданелл, щоб перешкодити пропуску росіян військових судів з Чорного моря в Середземне й появі їх на Д. Сході. Міжнародний нагляд над Ч. п. був невигідний і для Туреччини, тому що порушував її суверенітет, сприяв перетворенню Туреччини в напівколонію імперіалістичних держав, створював небезпечне для неї загострення відносин з Росією. Наприкінці 19 - початку 20 вв. найбільшим економічним і політичним впливом у Туреччині користувалися Великобританія й Франція. Але в роки, безпосередньо попередні 1-й світовій війні, значно зміцнилися й позиції Німеччини. Після вступу Туреччини в 1-ю світову війну на стороні Німеччини була підписана секретна англо-франко-російська угода 1915, що передбачала включення Константинополя (Стамбула) і Ч. п. до складу Російської імперії. Ця угода була покликана зберегти зацікавленість правлячих кіл Росії в доведенні війни з Німеччиною до переможного кінця.

26. Династичні війни початку 18 століття.

4 війни, які невдало провела Франція, згодом дуже вплинули на її авторитет у світі, були базою для її послаблення.

1. Війна за Іспанську спадщину(1701-14) учасники: Франція, Іспанія проти Австрії (Габ.), ВБ.

Війна була розпочата в інтересах фр.абсолютизму тому вважалась правомірною. Хоча її криза полягала в тому, що вона цікаивла лише віддалений круг дворян і не відстоювала національні інтереси та інтереси економіки та буржуазії.

У ре-зультаті В. за і. с. Велика Британія стала провід-ною колоніальною д-вою та значно зміцнила своє мор. лідерство. На іспан. троні утвердився Філіпп V, підвищився міжнар.

2. Польска спадщина. (1733-38)- війна Росії й Австрії за підтримки Пруссії проти Франції, Іспанії, Сардинії та Баварії через обрання нового короля Польщі після смерті Августа II. Інтереси Росії, Австрії та Франції зіткнулись через бажання кожної підпорядкувати собі Польщу. В результаті виграла рос.-австр. коаліції. До Польщі відійшли Лотарингія та Бар, до А. приєдналася Сардинія але А. відмовилась від Королівства обох Сици-лій, а Сардинія отримала частину Міланського герцогства. Росія не зробила територ. надбань, але в результаті В. за п. с. ще більше посилились її позиції в Європі.

3. Австрійська спадщина. 1740-48. учасники: Ав,Фр - ВБ, Прусія , змінився баланс сил в Є, 150-ні вороги Габсбургів- Бурбони стали їхнми союзниками. Вперше на арені з`являється Прусія.

Результат: підписання Аахенського мирного договору 1748 який все ж таки не вирішив протиріччя між державами, Габс.зберегли більшу частину своїх володінь сілезія відходила до Прусії, яка стала великою Є держ.

4. Семирічна війна. (1756-63)-- між Пруссією, Великою Британією, Ганновером і кількома малими нім. державами, з одного боку, та Авст-рією, Францією, Швецією і державами імпер-ського союзу Німеччини й Росією.

Фр втартила Фламенію, території та колонії, статус гегемона, економіку, що знаменувало повну гегемонію ВБ на морі.

27. Емська депеша 1870 року. Отто фон Бісмарк.

Емська депеша надіслана канцлерові Бісмарку телеграма від прус. короля Вільгельма І, у якій був викладений зміст переговорів останнього з франц. послан-ником у Пруссії В. Бенедетті щодо канди-датури на вакантний трон в Іспанії. Згоду на цю посаду дав родич Вільгельма І принц Леопольд Гогенцоллерн, що викликало три-вогу у французів, які побоювались зростання прус. впливу на Піренейському піво-ві. Хоча через кілька днів Леопольд відмовився від претензій на трон, Бенедетті за дорученням франц. імператора Наполеона /II в курортному місті Емс (Німеччина) зустрівся з Вільгель-мом І і попросив дати запевнення, що король ніколи не затвердить кандидатуру принца. Вільгельм І відмовився дати такі гарантії та ві-діслав канцлерові в Берлін телеграму, яка мала бути відправлена в Париж із повідомленням, що криза подолана. Бісмарк, наміром якого було спровокувати війну з Францією, так скоригував її, що перетворив відмову в образу. Цей викривлений зміст Е. д. канцлер передав у пресу й усім прус, місіям за кордоном.

Наступного дня він став відомим у Парижі, що викликало надзвичайне обурення. 19.07.1870 Наполеон III оголосив війну Пруссії- Франко-прусська війна 1870-71, яка закінчи-лася поразкою Франції.

Фальсифікована і опублікована Бісмарком телеграма короля Вільгельма I, що послужила приводом для початку франко-пруської війни 1870-71.

У 1870 іспанський уряд запросив на вакантний престол Іспанії принца Леопольда Гогенцоллерна, офіцера прусської армії і родича короля Вільгельма I.

Леопольд відхилив запрошення іспанського уряду. Бісмарк, що розраховував використовувати дипломатичний конфлікт для розв'язування війни, в ході якої він зумів би об'єднати німецькі держави під пануванням Пруссії, був розчарований таким мирним результатом справи. Наполеон III з свого боку вважав війну з Пруссією необхідною для зміцнення своєї династії. Обидві сторони продовжували провокувати один одного.

Французький уряд після отримання задовільної відповіді від Леопольда пред'явив нові вимоги Пруссії; у висловах міністрів і паризькому друці містилися відкриті погрози за адресою Пруссії. Французький посол Бенедетті за дорученням свого уряду передав Вільгельму I, що знаходився в Емсе, вимога, щоб прусський король зобов'язався "на всі майбутні часи" не давати своєї згоди на кандидатуру Леопольда Гогенцоллерна. Вільгельм I відмовився дати такі гарантії, але заявив послові, що прусський уряд "продовжує залишатися осторонь". Виклад бесіди Бенедетті з королем був 13. VII повідомлено з Емса по телеграфу Бісмарку до Берліна. Отримавши від начальника прусського генерального штабу Мольтке завірення в готовності армії до війни, Бісмарк вирішив використовувати передану з Емса депешу для провокації Франції. Він змінив текст повідомлення, скоротивши його і додавши йому різкіший, образливіший для Франції тон. У новому тексті "Е. д.", фальсифікованому Бісмарком, кінець був складений так: "Його величність король відмовився потім ще раз прийняти французького посла і наказав черговому ад'ютантові передати йому, що його величність не має нічого більш повідомити".

Цей образливий для Франції текст був переданий Бісмарком в друк і всім прусським місіям за кордоном і наступного дня став відомий в Парижі. Як і чекав Бісмарк, Наполеон III негайно оголосив Пруссії війну, що закінчилася розгромом Франції.

28. Союз трьох імператорів 1873 та 1881 рр

В 1873 р. утворюється союз трьох імператорів між Росією, Німеччиною й Угорщиною. Цей союз виявляє собою реалізацію ідеологічних принципів, ідеологічна близькість. Для Німеччини важливо домогтися зближення з Росією для ізоляції Франції, Австрія перетворюється в природного важливого союзника Німеччини. Бісмарк це передбачав ще в 1866 р., коли він не дозволяє добити Австрію. В Австрії виникає необхідність у підтримці Німеччини в політиках на Балканах. У Туреччини виникає можливість союзу з Німеччиною проти Росії. У Россі - підйом економічних інтересів.

Союзу уготована недовга доля. В 1874-75 гг. - неміцність союзу, перша тріщина. Росія не дозволяла Німеччині завдати упреждающий удару Франції, що швидко відновлюється й разом із цим зростає ненависть до Німеччини. Бісмарк створює фонд, за допомогою якого купуються журналісти, впроваджуються агенти, розвертається антифранцузька кампанія, діють провокатори. Росія не погоджується підтримати Німеччину. Бісмарку не вдалося добити Францію. Він зрозумів, що на Росію розраховувати не можна, необхідне зближення з Австро-Угорщиною, проводиться політика відволікання Росії від Європи.

В 1881 р. підписується другий пакт Союз трьох імператорів. Але рівень і ступінь зближення по пакті менше. Це всього лише договір про нейтралітет. Бісмарк продовжує прагнути ізолювати Францію, а Росія одержує можливість вийти з дипломатичної ізоляції

29. Утворення Ліги держав збройного морського нейтралітету.

Боротьба за незалежність в Америці розпочалась у 1775 році. Тривалість- 8 років, по 1783.

1776 року американцями була прийнята декларація про незалежність.

З початком воєнного конфлікту європейські держави не втручались у нього з двох причин: 1. вони покладали зусилля на невдачу Англії в цій війні, що значно б її послабило, 2. вони собі не могли дозволити відкритого протистояння.

Спочатку воєнні дії складалися не на користь повстанцям, американська армія була навіть близька до катастрофи. Тому американська дипломатія взялась за задачу забезпечення міжнародної підтримки з боку Європи через фінансові та диплдоматичні засоби. Після оголошення Декларації американці послали свого представника до Франції, від якої диплмоати хотіли отримати як мінімум фінансову допомогу, а згодом і воєнну підтримку. Франція ж була готова надавати допомогу, хоча і неофіційно. З Францією було підписано договори про торгівлю та про союз, після цього Франція фактично вступала у війну. До союзу приєдналась Іспанія. Франція ж виступала гарнтом незалежності США. Іспанія пред`являла права на Флориду, Франція на вест-індські колонії, США на Американський континет та на Бермуди.

В цей час в Європі була створена Ліга нейтральних країн у 1780 році, в яку входила більшість незалежних держав. Вона була створена з ініціативи Росії (Катерина 2), яка хотіла провести морську демонстрацію на Англію (Георг 3). Ліга була створена для того щоб силою відповісти на напади англійських суден на торгові судна інших країн, оскільки Англія таким чином порушувала торгівлю: вона захоплювала торгові судна інших країн для того щоб присікти торгівлю з воюючими проти неї країнами. До того Англія вже була у стані війни з Францією та Іспанією. Тпере до ліги приєдналися Голандія, Швеція, Данія, а також Прусія та Австрія, Португалія, Королівство Обох Сицилій.

Отже, Ліга проводила політику «озброєного нейтралітету» у відповідь нападу англійців на торгові судна цих країн. В 1781 році був перелом в воєнних діях, США почали перемагати.

Французи та американці отримали перемогу над англійцями. Англія була змушена вести переговори. Був підписаний Версальский договір 1783 року. Англія визнавала незалежність США та виводила свої війська . До Франції повертались о-ви Сенегал та Тобаго. Іспанія отримувала Флориду.

В результаті світ отримав нового гравця на міжнародній арені. Англія ж була послаблена.

30. Міжнародні відносини напередодні й у період Кримської війни та її наслідки

Микола переконаний у надзвичайно сприятливому для нього дипломатичному розкладі на європейському континенті. Австрія тільки що була врятована російськими військами, але об'єктивно вони були конкурентами. Те ж саме й у відношенні Пруссії. Її король тесть його дружини. Франція тільки що пережила революцію. Йому здається, що в нього дуже гарні відносини з Англією.

Це була перша війна, що виникла на початку другої половини 19 в. Після переможної війни за звільнення греків ( 1827-1829) Росія збільшила свій вплив на Балканському півострові, головним чином у Туреччині, зробивши два рази допомога турецькому султанові, якому загрожував повсталий проти нього могутній васал єгипетський паша Мухамед-Алі. За свою допомогу Росія була вознаграждена висновком вигідних для неї трактатів з Туреччиною.

Стривожені цим, Англія й Франція вжили всі старання, щоб послабити російський вплив у Туреччині. Особливо про це намагався Наполеон 3, що бажав шляхом ослаблення російського впливу підсилити французьке й повернути Франції її головне значення в Європі. На його настійну вимогу турецький уряд відняло в палестинських греків, покровительствуемых єдиновірної їм Росією, ключі від Труни Господня й завідування іншими святинями Палестини й передало їх католицькому духівництву, що перебувався під заступництвом Франції. Греки звернулися зі скаргою до російського імператора й просили його заступництва. Миколу зажадав відновлення стародавніх прав православних греків, на що султан відповів відмовою.

Почалася російсько-турецька війна. Восени 1853 р. російська ескадра під командуванням Ушакова в Синопской бухті блокує турецький флот і повністю його знищує. Але у війні в якій як союзників Туреччини взяли участь спочатку Англія й Франція, а трохи пізніше й Сардинія. Микола звертається за підтримкою до Австрії й Пруссії. Австрія пред'являє Росії ультиматум і займає антиросійську позицію. Пруссія займає позицію недружнього нейтралітету. Росія виявляється одна проти всієї Європи.

Головний театр воєнних дій зосередився в Криму біля міцності Севастополь, що героїчно оборонялася протягом 11 місяців. І тільки після того, як був узятий Малахів курган, головне зміцнення, міцність була залишена захисниками й зайнята союзниками. Однак за цю втрату Росія була вознаграждена узяттям сильної турецької міцності Карс. Але війна однаково була програна.

Переговори про світ почалися вестися з початку 1855 р., але лише в 1856 р. був укладений Паризький мирний договір. Росії довелося погодитися на нейтралізацію Чорного моря й анниксанийские вимоги, які запропонувала саме Австрія. І Росія й Туреччина зізнаються переможеними сторонами, їхні території розмежовуються. Росії вертається Севастополь і Крим, Туреччини - Кавказ, уводиться принцип нейтралізації Чорного моря для обох сторін. Вони втрачають право тримати флот на Чорному морі. Повна нейтралізація проток. Дельта Дунаю переходить до Молдови, турецькому васалові. Росії переходить Південна Бисарабия, а християнські подданые султана переходять під протекторат всіх великих європейських держав.

Відбулася корінна зміна в системі міжнародних відносин. Різке падіння престижу Росії. Вона виявляється у вкрай уразливому положенні. Різко падає значення ідеологічного фактору з погляду гомогенности гетерогенності. В основу відносин ставиться національний інтерес. Росія відмовляється від статусу європейського жандарма. Відбулося повернення сили на позиції вирішального фактору, що впливає на політику.

(1853-1856), війна Росії з коаліцією Османської імперії, Великобританії, Франції Сардинії за панування на Близькому Сході.

Війна була викликана експансіоністськими планами Росії стосовно Османської імперії, що стрімко слабшала. Імператор Микола I (1825-1855) намагався скористатися національно-визвольним рухом балканських народів, щоб установити контроль над Балканським п-вом і стратегічно важливими протоками Босфор і Дарданелли. Ці плани загрожували інтересам провідних європейських держав - Великобританії й Франції, що постійно розширювали сферу свого впливу в Східне Середземномор'я, і Австрії, стремившейся встановити свою гегемонію на Балканах.

Приводом для війни став конфлікт Росії й Франції, зв'язаний із суперечкою православної й католицької церков за право опіки над святими місцями в Єрусалимі й Віфлеємі, що перебували в турецьких володіннях. Ріст французького впливу при султанському дворі викликав занепокоєння в Петербурзі. Британії було запропоновано поділити Османську імперію, однак британський уряд віддав перевагу союзу із Францією.

Підсумком війни стало ослаблення морської могутності Росії і її впливів у Європі й на Близькому Сході. Позиції Великобританії й Франції в Східне Середземномор'я значно зміцнилися; Франція перетворилася в провідну державу європейського континенту. У той же час Австрія, хоча їй і вдалося витиснути Росію з Балкан, втратила в її особі свого головного союзника в неминучому прийдешнім зіткненні із франко-сардинским блоком; тим самим був відкритий шлях до об'єднання Італії під владою Савойской династії. Що стосується Османської імперії, те її залежність від західних держав ще більше зросла.

Страницы: 1, 2, 3, 4, 5, 6, 7, 8, 9, 10, 11, 12, 13, 14, 15, 16, 17



Реклама
В соцсетях
рефераты скачать рефераты скачать рефераты скачать рефераты скачать рефераты скачать рефераты скачать рефераты скачать