1862 - Бісмарк відвідав Лондон і в бесіді з тодішнім прем'єр-міністром Великобританії розкрив свої плани щодо найближчого років: «Незабаром я буду змушений взяти на себе керівництво політикою Пруссії. [Реорганізую армію, оголошу війну Австрії, створю єдину Німеччину під верховенством Пруссії]». У цій цитаті розкриті всі плани Б у зовнішній політиці. Б зміцнив зв'язку з керівними колами пруссько-германського мілітаризму - з вищим генералітетом, військовим міністерством і Більшим Генеральним Штабом.
Опираючись на союз Кайзер-Генштаб (Мольтке - аристократ, офіцер, вивчав гуманітарні науки, блискуче розбирався у військових питаннях), Б дуже рано зрозумів яку роль грає Росія на міжнародній арені. Б противився англійським планам, спрямованим проти Росії, які передбачалося здійснити за допомогою Пруссії. Територіальні компенсації за рахунок (п)росіян* володінь Пруссії були не потрібні, і тим більше вступ у союз із Англією, Францією й Австрією означало перетворення Пруссії у васала англійської корони. Навіть переможна війна з Росією принесла б збиток Пруссії, що постійно відчувала б на східній границі тиск із боку потужної держави, готової до реваншу.
План Б полягав у тім, щоб зібрати 200-тисячну армію на границі з Росією, а потім, порушуючи угоди, ударити разом з росіянами по Австрії, користуючись тим, що Англія й Франція, зайняті боротьбою з Росією на Чорному морі, не зможуть зробити Пруссії реальної протидії. Однак план був відкинутий через страх у правлячих колах перед Австрією. І на Паризькому конгресі Пруссії довелося чекати поки великі держави дозволять їй увійти туди, де від імені всіх германських держав уже виступала Австрія.
23 вересня 1862 року Б був уведений до складу прусского кабінету, а через 2 тижні був призначений на пост міністра-президента. Із цього моменту протягом 28 років Б беззмінно стояв у політичного керма Пруссії. Б висунув ідею спільності династичних інтересів обох монархічних держав (Росія й Пруссія), особливо в боротьбі проти національно визвольного руху в Польщі, поділеної між Пруссією, Росією й Австрією. Б усіляко підтримував тезу: «Боротьбу проти цього руху ми повинні вести не за правилами цивільної справедливості*, а за правилами громадянської війни». Б застерігав Горчакова, що «найменша поступка при нинішніх обставинах украй небезпечна». Коли в Польщі відбулося збройне повстання, Б зосередив війська на границі, щоб не пропустити повстанців на територію Пруссії. У Б було 2 шляхи:
1-й варіант:
- швидко придушити повстання, згідно з Росією;
- дати ситуації погіршитися доти, поки росіяни війська будуть виселені з Польщі, а вона [Польща]* попросить допомоги в Пруссії.
2-й варіант був сумнівний і небезпечний.
1863 г - військова була підписана військова конвенція між Росією й Пруссією. Її суть: Росія й Пруссія виступають солідарно проти загальної небезпеки, начебто являють собою одну країну. Б давав зрозуміти, що даний союз не обмежується боротьбою проти Польщі, але проти будь-якої небезпеки ззовні. У Россі вважали, що Німеччина стане заслоном на Сході.
Б переслідував кілька цілей:
- недопущення польського повстання в Сілезії;
- показати Австрії, що Пруссія не буде плестися в неї у хвості;
- друге зближення з Росією, що забезпечило б нейтралітет Росії у випадку війни Пруссії із Францією або Австрією.
Починаючи війну проти Данії, Б хотів запобігти намечавшееся перетворенню герцогств Гольштейна й Шлейзвига в самостійні держави, вхід до складу Германського союзу. [Германський союз - об'єднання германських держав під гегемонією Австрії, створене (у складі 39 держав) 8 червня 1815 г на Віденському конгресі; ліквідований після розгрому Австрії в 1866 (ДО 66 року в ГС входило 32 держави.)]
Друга мета - испробовать боєздатність армії, нарешті, зробити перший крок до об'єднання Німеччини під своїм верховенством.
Наступною метою була війна з Австрією, і Бісмарк відмінно розумів, що потрібно заручитися й цього разу нейтралітетом Росії, що був забезпечений: маючи старі звади з Австрією, Росія не рушить свої війська на її захист. Франції Б пообіцяв шматки рейнської Баварії й рейнського Гессену, таким чином, Б не довелося розподіляти сили на 2-х фронтах. 1866 - австрійська армія була розбита, це був перший тріумф Мольтке. 12 липня* 1866 року на військовій раді Б висловився проти подальшого походу на Відень, тому що Франція, що одержала території, обіцяні Бісмарком, початку виступати проти + Росія стурбована настільки швидкою перемогою Пруссії - тобто Пруссія могла потрапити у франко-російські кліщі, до того ж війна з Австрією була непопулярна й у самій Пруссії серед буржуазії.
Поразка Австрії означало ліквідацію її претензій на гегемонію серед германських держав. Гегемонію одержала Пруссія й приступилася до підготовки третього, заключного акту на шляху до об'єднання Німеччини. Б бачив свою головну дипломатичну мету в тім, щоб заручатися підтримкою [чиєї?]*, коли він почав готуватися до війни із Францією. Боротьба розгорнулася навколо 4 південно-германських держав: Баварія, Вюртемберг, Баден і Гессен. Франція також вимагала обіцяні їй території, але Б не квапився. Б також боявся зближення Фр і Авст, що хотіла взяти реванш за поразку.
У Б був також проект створення з Баварії нейтральної держави типу Бельгії, що повинне було переконати Росію, що Німеччина не збирається розширюватися за рахунок південно-германських земель, а також показати агресивні цілі австро-французьких спроб зближення. Б звернув свої зусилля убік Англії, Росії й Італії, щоб, використовуючи всі промахи Франції, залишити неї в ізоляції. Б також продовжував переговори із Францією, щоб виграти час, потрібне для підготовки до війни. Б вирішив спровокувати Францію. Б вирішив використовувати суперечку Франції із принцом Леопольдом (Гогениоллеры Зигмарингеи [назва династії?]) із приводу престолу в Іспанії. Франція виступила проти обрання німецького принца. Виник конфлікт. Прусский король злякався можливої війни, пообіцяв, що накаже принцові подати у відставку, але це було б крахом провокаційних зусиль Б =» Б сфабрикував т.зв. Эмскую* депешу й спровокував Наполеона3 на оголошення війни.
48. Вступ США в боротьбу за переділ світу в останній третині ХIХ ст.У середині XVIII в. Англія затвердила своє колоніальне панування в східній частині Північної Америки. У ході війни за незалежність ( 1775-83 гг.) 13 англійських колоній об'єдналися в Сполучені Штати Америки (1776 р.), у влади в країні закріпилися буржуазія й плантатори-рабовласники. У результаті громадянської війни ( 1861-65 гг.) між буржуазною північчю країни й південних рабовласницьких штатів було законодавчо скасоване рабство. У наступний період США стають високорозвиненою капіталістичною країною. До кінця XIX в. американський капіталізм вступив у стадію імперіалізму, у країні підсилився робочий рух. З кінця XIX в. правлячі кола США активно включаються в боротьбу за переділ миру, за завоювання пануючого положення на світовому ринку, широко розгортають колоніальну экспансію, у першу чергу в Латинській Америці США взяли участь у першій світовій війні (оголосили війну Німеччини у квітні 1917 р.). 49. Громадянська війна в США й позиція великих держав.Перемога першої буржуазної Революції, який була воїна американців за незалежність проти Англії наприкінці XVIII в., створила умови для капіталістичного розвитку США. Швидкому економічному росту сприяли й природні умови: м'який клімат, багатство корисних копалин. Розташування країни за океаном давала можливість нести порівняно невеликі військові витрати на оборону країни. Однак у США капіталістичні відносини розвивалися нерівномірно. Якщо в північних штатах швидко затверджувалися буржуазні порядки, фермерське сільське господарство, росла капіталістична промисловість, то в південних штатах панувала рабовласницька система. У північних штатах рабство було скасовано вже на початку XIX в., а на Півдні в 1860 р. налічувалося 4 млн. рабів-негрів. Головним гальмом на шляху капіталістичного розвитку на всій території країни було рабство.Плантатори Півдня господарювали екстенсивними методами, постійно мали потребу в нових землях і прагнули до захоплення родючих земель на Заході. Але на ці землі також претендували північноамериканські буржуазія, фермери й переселенці. Подальше розширення території плантаторського господарства забезпечувало збереження рабства. Сільськогосподарську продукцію й сировину плантатори традиційно вивозили в європейські країни й звідти імпортували промислові товари. У результаті північноамериканські виробники втрачали джерела сировини й ринку збуту промислової продукції. Ці фактори приводили до протиріч між капіталістичною Північчю й рабовласницьким Півднем. Через слабість промислової й торговельної буржуазії Півночі політична влада належала плантаторам, які висували в президенти своїх ставлеників. Прагнення зберегти низькі мита на ввезені з Європи промислові товари змушувало частину фермерів також віддавати свої голоси кандидатам жителів півдня.Однак все більше число людей противилося рабству, в 50-е рр. боротьба проти рабства активізувалася. Необхідність знищення рабства ставала неминучою. У ході збройної боротьби, спрямованої проти рабовласництва, у штаті Канзас була утворена Республіканська партія, що об'єднала у своїх рядах буржуазію, фермерів - супротивників рабства. Приводом до війни між Північчю й Півднем послужило обрання в 1860 р. на пост президента США Авраама Линкольна ( 1809-1865), одного з талановитих керівників Республіканської партії й прихильника скасування рабства. Плантатори на своєму з'їзді прийняли рішення про відділення рабовласницьких штатів від Союзу й почали підготовку до війни. В 1861 р. ці штати створили Конфедерацію, війська якої у квітні підняли заколот і захопили форти й арсенали на півдні країни. Цивільна війна, Що Почалася, була результатом загострення економічних і соціально-політичних протиріч між двома суспільними системами: системою найманої праці й системою рабства. По характері війна була буржуазно-демократичною революцією, другою революцією на території США. Плантатори-Рабовласники боролися за збереження рабства як соціальної системи, поширення її на всю територію країни. Основним завданням на першому етапі війни жителі півночі вважали відновлення Союзу всіх штатів і недопущення поширення рабства на нові регіони.Після ряду військових невдач уряд А. Линкольна на вимогу робітників, фермерів, буржуазії звернулося до революційних методів ведення війни. Армія поповнилася тисячами добровольців і негрів , що бігли на Північ, потім була уведена військова повинність. За роки війни в армію Півночі було покликано 2,7 млн. чіл., а в армію Півдня - 1,1 млн. Тепер жителі півночі вели війну не тільки за відновлення єдності країни й запобігання поширення рабства, але й ліквідацію системи рабства, безкоштовне наділення землею, тобто завдання війни стали революційними.Велике значення для успіху жителів півночі мав закон про гомстедах, прийнятий в 1862 р. (закон про земельні наділи, по якому громадянин США, що досяг 21 року й не воював проти Півночі, міг одержати наділ до 65 га послу сплати збору - 10 діл.). В 1862 р. була підписана урядова заява про звільнення рабів. Десятки тисяч колишніх рабів записувалися добровольцями в армію. Військова ініціатива перейшла до жителів півночі. В 1864 р. війська під командуванням У. Шермана ( 1820-1891) вторглись у тил жителів півдня. Цей марш у ряді районів Півдня викликав повстання негрів і виступу фермерів, робітників і ремісників проти рабовласників. Війська генерала У. Гранта ( 1822-1885), що в 1864 р. був призначений головнокомандуючим армії жителів півночі, оточили столицю Конфедерації й у квітні 1865 р. зайняли її. Головнокомандуючий армії Півдня генерал Р. Чи ( 1807-1870) із залишками війська змушений був здатися. Війна 1861-1865 гг. була жорстокі й кровопролитною: жителі півночі втратили 360 тис. убитими й померлими від ран і хвороб, а жителі півдня - 250 тис.Перемога жителів півночі в Громадянській війні забезпечила ліквідацію економічної й політичної роз'єднаності країни, скасування рабства, демократичний дозвіл аграрного питання на Заході країни, перемогу фермерського (американського) шляхи розвитку сільського господарства на більшій території США, створення єдиного національного ринку й розширення демократичних прав громадян.Громадянська війна була першим етапом другої буржуазно-демократичної революції, а роки Реконструкції Півдня ( 1865-1877) стали її другим етапом. Ціль Реконструкції складалася в проведенні в південних штатах буржуазно-демократичних перетворень і обмеженні влади колишніх рабовласників. Вся повнота влади тимчасово передавалася федеральним військам. У грудні 1865 р. Конгрес затвердив звільнення негрів, а в 1866 р. 14-я виправлення до Конституції країни визнало право голосу за неграми. Однак негри не одержали землю. З виводом федеральних військ з південних штатів влада знову перейшла до плантаторів. Це було зрадництвом буржуазії північних штатів своїх союзників-негрів, воно означало кінець Реконструкції.Страницы: 1, 2, 3, 4, 5, 6, 7, 8, 9, 10, 11, 12, 13, 14, 15, 16, 17
