З середини XVII ст. лідером Запорозької Січі стає І. Д. Сірко, який народився в Мерефі (в ЗО ш від Харкова). Будучи полковником, кошовим шаманом Запорозької Січі, він протягом 26 років, з 1654 по 1680 рр.. не сходив з історичної арени. Ведучи боротьбу з татарами, турками, молда-ванами, поляками, росіянами, Сірко за весь час свого життя брав участь в 55-ти битвах і кожного разу, за винятком одного випадку, перемагав. Татари називали Сірка Урус-шайтаном, руським чортом. А татарки-матері лякали його ім'ям своїх дітей.
Про високе військове мистецтво, мужність, хоробрість козаків є багато спогадів іноземців, які в різні часи побували на Україні і Запорозькій Січі. Так, французький Інженер Боплан в "Описі України" зазначає; "козаки кмітливі, добре загартовані, невтомні в битвах, відважні, сміливі, власним життям не дорожать". А турецький Історик XVII ст. Найма так характери-зував запорозьких козаків: "Можна стверджувати напевно, що немає в світі людей, які б менше дбали про своє життя і менше боялися смерті, ніж ці... Знавці військової справи твердять, що ці сіромахи, завдяки свій хо-робрості та вправності, в морських боях не мають собі рівних в усьому світі". Д. І. Яворницький в "Історії запорозьких козаків" наголошує: "З тих пір, як низові козаки взяли на себе роль захисників віри й вітчизни, вони зробились в очах своїх одноплемінників рицарями церкви, правди та честі, стали безсмертними в очах багатьох поколінь і з цим ім'ям ввійшли на сторінки слов'янської чи взагалі світової Історії".
За ходом Історичних подій і за завданнями, які ставили перед собою запорожці, вся історія запорозьких козаків, на думку Яворницького, може бути розділена на такі шість періодів: період утворення запорозького козацтва (1471 - 1583 рр.); період боротьби проти Польщі за релігійно-національну незалежність південної Русі (1583 - 1657 рр.); період участі у боротьбі за релігійно-національну незалежність Правобережної України проти Польщі, Криму і Турції (1657- 1686 рр.); період боротьби проти Криму, Турції і Росії за власне існування {1686 і- 1709 рр.); період існування запорожців за межами Росії і спроби їх повернутися в рідні місця (1709 - 1734 рр.); період боротьби з російським урядом за самостійне існування і падіння Запорожжя (1734 - 1775 рр.).
М. Костомаров назвав Січ "Християнською козацькою республікою", і це визначення стало класичним з огляду на кілька причин. Війську Запо-розькому низовому були притаманні певні риси демократичної респуб-ліки. Тут не існувало ні феодальної власності на землю, ні кріпацтва; панувала формальна рівність між усіма козаками (права користування землею та іншими угіддями, брати участь у радах та ін.). У Січі пануючою була виборна система органів управління, контроль за діяльністю яких здійснювала козацька рада.
Про прихильне ставлення козаків до релігії свідчить існування в межах вольностей Війська Запорозького низового понад 60 церков. Козаки постійно відвідували богослужіння та різні молебни. Отже, можна констатувати, що між православ'ям і козацтвом існував глибинний зв'язок, козацький устрій мав демократичний характер і тому Запорозьку Січ ціл-ком обґрунтовано можна назвати "християнською козацькою республікою".
Збільшення чисельності козацтва в XVI ст. і його виступи проти фео-дального гніту непокоїли великих землевласників. А тому польський уряд, намагаючись розколоти козацтво і встановити над ним контроль, вирішив взяти на державну службу частину міських заможних козаків, які б захи-щали кордони Речі Посполитої й допомагали приборкувати дії бідних козаків.
Польський уряд, який в мирний час закликав безжалісно винищувати "цю своєвольну голоту", охоче збільшував число реєстрових козаків, пропонуючи їм права, привілеї та оплату, коли потрібна була їх допомога у війнах проти Московської держави чи Оттоманської Турції. Але з віднов-ленням миру урядовці часто-густо зрікалися своїх обіцянок і знову висту-пали проти козаків. Загострення цих суперечностей неминуче призводило до соціального вибуху.
Наприкінці XVI - на початку XVII ст. українськими землями прокоти-лося дві хвилі активного протесту народних мас проти існуючих порядків: перша (1591 - 1596 рр.) була порівняно короткою у часі, друга (1625 - 1638 рр.) -- тривалішою. Головною рушійною силою народних виступів було козацтво.
Основними причинами першої хвилі народного гніву були посилення кріпосницького та національного гніту ("артикули" польського короля Генріха Валуа та третій Литовський статут фіксували остаточне оформ-лення кріпосного права); енергійна експансія шляхти на відносно вільні українські землі, колонізовані "угодниками" та запорожцями; зіткнення інтересів шляхетської та козацької верств; намагання офіційної влади Речі Посполитої взяти під контроль козацтво.
Одним із перших великих козацько-селянських повстань під керів-ництвом українського шляхтича і гетьмана реєстрових козаків Криштофа Косинського вибухнуло в 1591 р. Козаки, селяни на Волині, Брацлавщині та Київщині почали мститися панам за власні кривди. Перелякана шляхта зібрала військо, яке розгромило повстанців на річці П'ятці.
Не встигло вщухнути останнє відлуння одного, як вибухнуло інше повстання. Очолив його Северин Наливайко -- син галицького шевця. У 1595 р. після вдалого походу на турків у Молдавії Наливайко на чолі 2,5 тис. війська повернувся на Брацлавщину, але незабаром вступив у конфлікт з місцевою знаттю.
Козаки знову повстали проти ненависної шляхти, їх підтримали селяни. Важливо відзначити, що допомогу Наливайкові надали запо-рожці. Вони діяли під проводом Г. Лободи на Київщині та Брацлавщині. Повстанці Наливайка пройшли через всю Галичину, Волинь та Білорусь, закликаючи селян до боротьби.
Весною 1596 р. повстанці під натиском поляків змушені були відійти на Схід, сподіваючись знайти захист у МосковІЇ. З поширенням голоду й хвороб та зростанням втрат серед повстанців виник розкіл.
Після поразки повстань кінця XVI ст. декілька десятиліть не було великих народних виступів. Значною мірою це пояснюється тим, що Польща, вступивши на початку XVII ст. у період активної зовнішньопо-літичної діяльності, постійно відчувала потребу у військовій силі козаків.
З 1596 до 1625 рр. домінувала поміркована течія, найяскравішими постатями якої були гетьмани Самійло Кішка (1600 - 1602 рр.) та Петро Конашевич-Сагайдачний (1616 - 1622 рр.). Цим козацьким ватажкам вдалося досягти значних успіхів: підняти престиж українського козацтва, посилити його вплив та розширити права; перетворити козацтво з тимча-сових напівпартизанських формувань на боєздатне регулярне військо; довести чисельність козацького війська до 40 тис; трансформувати ко-зацтво з чисто воєнного в активний воонно-політичний чинник суспільного життя, здатний вирішувати державні проблеми; шляхом вступу у 1620 р. всього Війська Запорозького до Київського братства утворити своєрідний союз козацтва, духовенства та міщанства.
Друга хвиля повстань в Україні (1625 - 1638 рр.), яку очолювали народні ватажки М. Жмайло, Т. Федорович (Трясило), і. Сулима, П. Бут, Д. Гуня, Я. Остряниця та інші, також закінчилася невдачею.
Отже, дві хвилі козацько-селянських повстань, що прокотилися укра-їнськими землями наприкінці XVI - на початку XVII ст., закінчилися поразками. Основними причинами невдач були: стихійність, неорганізо-ваність, недосконале озброєння повстанців, локальний характер дій, ма-лочисельність лав повсталих, тертя між козацькою старшиною та рядо-вим козацтвом, неузгодженість дій реєстрового та нереєстрового козацтва, нечіткість програмних установок, гнучка політика польського уряду, спря-мована на розкол лав повстанців тощо. Однак, незважаючи на поразки, козацько-селянські повстання відіграли значну роль в історії українського народу, оскільки суттєво гальмували процеси ополячення та окатоли-чення, зменшували тиск феодального гніту, підвищували престиж та авто-ритет козацтва, сприяли накопиченню досвіду боротьби, служили прикла-дом для майбутніх поколінь борців за визволення Народу, прискорювали формування національної самосвідомості.
Насамкінець необхідно підкреслити, що козацтво стало провідною суспільною силою в боротьбі за національне визволення.
Діяльність козаків впливала на всі сфери життя українського народу: вони боронили українські землі, освоювали південні степи, підтримували українську культуру і православну церкву, брали участь в антифеодальних виступах, зробили головний внесок у визволення України з-під влади Речі Посполитої. Козаки створили Запорозьку Січ, яка стала важливим станом у формуванні української державності і витоком української держави.
Національна-визвольна війна(1648-1657). У середині 17ст. укр.. землями прокотилася хвиля національно-визвольної боротьби. Її зумовили ряд причин:
1.намагання офіційної влади Речі Посполитої взяти під контроль козацтво. Утиски як реєстрових так і нереєстрових козаків.
2.посилення експлуатації укр.. селян. Зростання панщини, натуральних і грошових податків.
3.посилення визиску (експлуатації) укр.. міщан. Збільшення повинностей і податків.
4.утиски православного духовенства.
5.релігійна дискримінація. Насадження католицизму і уніацтва.
Боротьба укр.. спрямовувалася на розв'язання таких головних завдань:
1. знищення польського панування.
2. створення укр.. держави.
3. ліквідувати велику і середню феодальну власність на землю, кріпосне право і утворити фермерського типу козацьку земельну власність.
Рушійними силами української революції стали козацтво і селян-ство. Під впливом перших збройних перемог до визвольного руху приєд-налася козацька реєстрова старшина, частина української шляхти, за-можне міщанство, православне духовенство, що перетворило цей рух на загальнонародний. Усі верстви, які брали в ньому участь, прагнули звіль-нитися з-під влади Польщі, але їхні соціально-економічні та політичні мотиви були неоднаковими. Селянство, низи козацтва і міщанство праг-нули знищити кріпосницькі порядки, а українське шляхетство та реєст-рова старшина обмежувались завданнями1 національного визволення. їх підтримували верхи міщанства й духовенства. Отже, рушійними силами національно-визвольної війни були козаки, селяни, міщани, нижче право-славне духовенство, дрібна українська шляхта.
Характер війни -- національний, визвольний, справедливий.
Очолив цей рух Богдан Хмельницький (1595 - 1657) -- видатний український політичний і державний діяч, полководець. Добре знаючи нестерпне становище народних мас, які зазнавали утисків польських магнатів і шляхтичів, Богдан Хмельницький тяжко переживав за долю батьківщини. До того ж йому довелося зазнати особистої кривди. Дрібний польський шляхтич, підстароста чигиринський Данило Чаплинський, користуючись підтримкою старости Олександра Конєцпольського, із заго-ном своїх слуг напав на хутір Суботів, зруйнував його, пограбував майно Хмельницького, побив малолітнього сина, захопив дружину. Скарги Хмельницького королеві залишилися без наслідків. Король начебто сказав Хмельницькому, що він, як вояк, носить шаблю і цією шаблею може сам себе боронити. Особиста образа, якої зазнав Хмельницький, ще більше переконала його, що з польськими магнатами й шляхтичами не тільки простим людям, а й козацькій старшині згоди досягти неможливо.
Встановивши зв'язок із Запоріжжям, Хмельницький почав підготовку повстання. Польські власті ув'язнили його у Криловській фортеці, але з допомогою друзів йому вдалося звільнитися, і наприкінці грудня 1647 р. він утік на дніпровський Низ. Оволодівши островом ТомакІвкого, Хмель-ницький і його прихильники стали скликати всіх незадоволених І готувати сили для збройної боротьби проти польсько-шляхетського режиму.
Боротьба укр. почалася захопленням у лютому 1648р. повсталими козаками Запорозької С. і проголошення Б.Хмельницького гетьманом.
Щоб урівняти сили з могутнім польським військом і забезпечити власний тил Хмельницький уклав союз з кримським Ханом.
У перших битвах під Жовтневими водами і Корсунем у травні 1648 році козацьке військо повність знищило наявні в Україні польські збройні сили. Після цього Хмельницький розіслав у різні райони Укр. Козацькі загони. У визволених місцевостях відбулося інтенсивне руйнування польських державних інституцій і ставлення українських. Одночасно розгорнувся селянсько-повстанський рух. І під час цих повстань було винищено: євреїв, польської шляхти.
Польський король направив нову армію в Укр. але Хмельницький у вересні 1648 році розгромив її у битві під Пилявцями. після цього укр.. військо здійснило похід спочатку до Львова, а поті до Замостя на територію Польщі.
Важкі втрати, нестача зброї, спалах епідемії, чуми змусили хмельницького укласти перемиря і повернутися в укр..
В історії існує думка, що в той час Х. не мав наміру створити незалежну укр.. державу.
Навіть після перемог Х стосунки між укр.. і полякуми залишилися не з'ясованими.
У серпні 1649 р. відбулася Збориська битва. Поляки знову були розгромлені, їм вдалося привернути на свій бік кримського хана Іслама Герея 3. Це змусило Х. почити переговори, які завершилися зборівським договіром 1649 р. Згідно з ним встановлювався 40- тисячний козацький реєстр, оголошувалася амністія усім повстанцям у Київському, Чернігівському і Братиславському воєводствах влада переходила до гетьманської адміністрації. Разом із тим польській шляхті поверталися всі її маєтки. Більшість селян мала знову стати кріпаками. Зборівський договір не задовольняв ні українців ні поляків.
У 1651 поляки відновили війну з Укр.. У червні 1651 р. під Берестечком відбулася чергова велика битва. Кримський хан не бажаючи цілковитого розгрому польського війська і посилення Укр.. покинув поле бою і силою затримав при собі Х.Козацьке військо зазнало тяжких поразок і відступило.
У вересні 1651 Х змушений був укласти Білоцерківський договір. За яким козацький реєстр скорочувався в двічі, а підпорядкована гетьману територія обмежовувалася Київським воєводством. Польські хани почали повертати свої маєтки, а польська адміністрація жорстко розправлялася з непокірними укр.. селянами.
У цей час тисячі укр.. козаків і селян переселялися за польсько-російський кордон на землі, які лежали на схід від Полтави. Через постійні набіги татар йці землі були мало заселені. Російський уряд не тільки дозволяв укр.. селитися тут, а надавав їм привілеї слободи. Ці землі стали називатися слобідською Укр..
На весні 1652 Х 30-не польське військо під Батагом (гора), але йому було ясно, що без сильного надійного союзника перемогти Польщу не вдасться. Таким союзником як він вважав міг стати російський цар. З проханням допомогти в анти польській боротьбі гетьман кілька разів звертався до Москви починаючи з 1648.
Наприкінці 1653 цар Олексій Михайлович сподіваючись розширити сферу свого впливу використати Укр.. як буфер проти Туреччини,залучити укр.. козаків до відвоювання у Речі-Посполитої втрачених Росією територій погодився допомогти Х.
У січні 1654 році У Переяславі відбулася рада гетьмана з козацькими старшинами і простолюдом і переговори з російським посольством. У наслідок чого було досягнення угоди про перехід укр. Під зверхність царя. Історики по різному визначають суть Переяславського договору ( 1 васальна залежність Укр.. від Росії 2 Персональна унія. Тобто незалежні держави які мають власні уряди визнають владу Ольго монарха. 3 Автономія Укр. У складі Росії. 4 Возєднання укр. І російського народу. 5 Військовий союз між україною та Росією.
Воєнні дії між Росією і укр.. та Польщею відбувалися з перемінним успіхом.
Влітку 1655 Річ-Посполита втягнулася у війну зі Швецією. Х почав домовлятися зі швецьким урядом про спільні дії на території Польщі, але в 1655 Швеція напала і на Росію.
Хмельницький опинився у складному становищі, бо мав домовленості як із російським царем так із швецьким королем.
Тим часом Польща уклала з Росією перемиря про яке Х дізнався пізніше.
Укр.. військо здійснило похід в Польщу але він закінчився провалом. Підкошений невдачею, тяжкою хворобою Х у вересні 1657 помер 1648р., по-новому підходить до визначення мети боротьби. У 1649 р. він вперше в історії української суспільно-політичної думки чітко формулює національну дер-жавну ідею: створення незалежної соборної держави в етнографічних ме-жах України.
8 серпня 1649 р. була укладена Зборівська угода, за якою виділя-лася козацька територія, до якої входили Київське, Чернігівське й Брацлавське воєводства. Воєводства Волинське та Подільське залишалися під владою короля. Систему козацького управління, що була юридично визнана Польщею у серпні 1649 р., було названо Гетьманатом. Зборівька угода не відповідала грандіозним задумам Хмельницького, однак він вирі-шив використати здобуті права для державного будівництва на відвойо-ваних землях.
Територія трьох воєводств, на котру поширювалася влада гетьмана, тобто Київське, Брацлавське та Чернігівське воєводства, називалася Геть-манщиною. Столицею Гетьманщини вважався Чигирин, пізніше -- Глухів і Батурин. Гетьманат, або держава Війська Запорозького, мав свій символ -- герб (зображення козака з рушницею на плечі, з шаблею і списом, який стримів у землі поряд з козаком) і печатку Війська Запорозького.
Єдиного кольору прапора для України в ті часи не Існувало. Січова корогва (прапор) була, наприклад, червоного (малинового) кольору, з од-ного боку на ній зображався у білому кольорі Архангел Михайло, з іншого -- білий хрест, оточений небесними світилами. Прапори полків були різних кольорів, переважали малинові, червоні, блакитні, жовті.
Незважаючи на складні внутрішні та зовнішні політичні умови, Б.Хмельницькому вдалося сформувати -- 150-тисячне військо. Хоча вищим органом козацької державності, як і раніше, вважалася загальнокозацька рада, гетьман намагався скликати її якомога рідше, а рада генеральних старшин фактично мала дорадчий статус. Псевдореспубліканські методи не влаштовували Б. Хмельницького, і він вперто запро-ваджував принцип максимальної централізації управління, а в перспек-тиві -- систему спадкоємного гетьманства, зосередивши в своїх руках до 1650 р. всю повноту військової, адміністративної, фінансової і судової влади. На цей час були також визначені основні джерела фінансових надходжень: прибутки від промислів, торгівлі, земельного фонду, що знаходився у підпорядкуванні скарбу Війська Запорозького, податки, оренда, різні збори (тільки від митних казна одержувала до 100 тисяч злотих), конфіскована контрабанда.
Страницы: 1, 2, 3, 4, 5, 6, 7, 8, 9, 10, 11, 12, 13
