1) відмовитися від створення Українського фронту;
2) не пропускати військові частини з фронту на Дон (до генерала Каледіна) та Урал;
3) допомагати військам більшовиків на Південному фронті в боротьбі з генералом О. Каледіним;
4) призупинити роззброювання радянських полків і червоногвардійців в Україні.
Генеральний Секретаріат відмовився виконати ці вимоги, після чого війна між більшовицькою Росією та УНР стала неминучою. Проти УНР було кинуто 30-тисячне угруповання Червоної армії на чолі з В. Антоновим-Овсієнком, М. Муравйовим, І. Єгоровим. Дуже швидко було захоплено Харків, Полтаву, Чернігів. Протягом січня 1918 р. більшовики зайняли Лівобережну Україну. Кривавий бій розгорівся 16 січня 1918 р. під Крутами, у якому загинуло кількасот студентів і гімназистів, які чинили опір більшовицькому наступу.
За умов погіршення військово-політичної ситуації в Україні на засідан-нях Малої Ради УЦР неодноразово висувалися вимоги проголосити незалеж-ність України.
9 січня 1918 р. УЦР прийняла IV Універсал.
Після прийняття IV Універсалу ЦР прийняла закон про ліквідацію права власності па землю (19 січня 1918 р.) і закон про національно-персопальну автономію.
IV Універсал відіграв важливу роль в історії української державності. Україна проголошувалася незалежною суверенною державою. Із проголо-шенням незалежності вона отримала змогу вести самостійну міжнародну політику і укласти Берестейський мирний договір з країнами Четверного союзу.
Наприкінці січня 1918 р. більшовики захопили Київ і розпочали «черво-ний терор».
Висновок. Війна радянської Росії з УНР негативно вплинула на перебіг національно-визвольної революції, а УЦР не змогла згуртувати українські сили для відсічі більшовицькому вторгненню. Прийняття IV Універсалу ЦР стало визначною подією у розвитку української державності. Україна
Закрите засідання Малої Ради, на якому було затверджено IV Універсал, почалося 9 (22) січня 1918 р. Текст цього Історичного документа було опрацьовано на основі проектів М. Грушевського, В. Винниченка і М. Шатювала. В ніч на 12 січня на відкритому засі-данні в будинку Педагогічного музею Грушевський оголосив остан-ній універсальний закон Центральної Ради. У ньому говорилося:
«Однині Українська Народна Республіка стає самостійною, ні від кого не залежною, вільною, суверенною державою українського народу. Зо всіма сусідніми державами, як-то: Росією, Польщею, Австрією, Румунією, Туреччиною та іншими ми хочемо жити в згоді й приязні, але ні одна з них не може втручатися в життя самостій-ної Української Республіки. Власть у ній буде належати тільки народові України, іменем якого, поки зберуться Українські Уста-новчі Збори, будемо правити ми, Українська Центральна Рада, представниця робочого народу -- селян, робітників і солдатів, та наш виконавчий орган, який однині матиме назву Ради народних міністрів».
Одночасно з IV Універсалом Мала Рада ухвалила «Закон про національно-персональну автономію», У ньому проголошувалося, що кожна з націй, які населяли Україну, має право на самостійне влаштування свого національного життя незалежно від місця пе-ребування. Люди, однієї національності за бажанням могли об'єдну-ватися в спілки, які мали право законодавчої ініціативи і користува-лися субсидіями з бюджету на національно-культурні потреби.
Незабаром В. Винниченко під тиском міжпартійних незгод подав у відставку. Раду народних міністрів сформував В. Голубович. Новий прем'єр-міністр вважав першорядним завданням розбу-дувати місцевий апарат влади, якого фактично не існувало. Але він протримався у Києві не більше десятка днів. До міста підступали радянські війська.
На жаль цей важливий юридичний акт було проголошено надто пізно, коли кульмінаційний ний момент українського національного руху вже був пройдений. В середині січня радянську владу було встановлено в Миколаєві. Одесі, Херс таі
Проти Центральної Ради повстали робітники столичного заводу "Арсенал". Повстання було придушене, але втримати Київ не вдалося. 26 січня 1918 р: радянські війська увійшли до столиці УНР. Українській уряд перебазувався до Житомира, а потім до Сарн.
Втративши підтримку значної кількості українського населення, наштовхуючись на пасивність та апатію абсолютної більшості населення, Центральна Рада постала перед проблемою: на які сили спиратися. У боротьбі між різними фракціями перемогли прихильники опори на зовнішні сили. Під впливом подій на фронті УЦР змушена була спочатку взяти участь у Брестських мирних переговорах з країнами Четверного союзу, а потім 9 лютого 1918 р. підписати з ними угоду про мир.
27 січня (9 лютого) 1918 р. договір між УНР і чотирма державами німецького блоку було підписано. Це був перший мирний договір у світовій війні, що тривала. За першу половину 1918 р. УНР зобов'язувалася поставити Німеччині та Австро-Угорщині 60 млн. пудів хліба, 2750 тис. пудів м'яса (живою вагою), 400 млн. штук яєць, іншу сільськогосподарську продукцію і промислову сировину. Делегація УНР уже дістала повідомлення про здобуття Києва радянськими військами, але приховала його від союзників, щоб не перешкодити підписанню договору.
Відповідно до Брестського договору країни Четверного союзу ви-знавали незалежність України і зобов'язувались надати їй збройну допо-могу в боротьбі з більшовиками у обмін на економічне співробітництво.
Протягом весни 1918 р. зусилля УЦР та Ради народних міністрів бу-ли спрямовані на опанування ситуації, що склалася в Україні, налагодже-ння адміністративного державного апарату та поновлення демократичного курсу внутрішньої політики.
На заключному етапі своєї діяльності Центральна Рада прийняла низку важливих актів -- земельний закон, закони про 8-годинний робочий день, про армію, герб і прапор, про громадянство та гроші, а 29 квітня 1918 р. -- Конституцію України, побудовану на демократичних принципах.
Та більшість з цих важливих документів залишилася нереалізова-ною. Розуміючи, що Центральна Рада не може гарантувати централізова-ної влади, стабільних поставок продовольства, німецьке командування в середині квітня 1918 р. схилилось до підтримки генерала П. Скоропадсь-кого, який репрезентував праві сили. В ніч на ЗО квітня 1918 р. прибічники гетьмана П. Скоропадського при підтримці німців захопили владу, і з'яви-лось нове державне утворення -- гетьманат "Українська держава".
Загострення суспільно-політичної ситуації в УНР навесні 1918 р., присутність більшовиць-ких військ і вторгнення окупаційних німецько-австрійських військ призвели до кризи влади та падіння УЦР. З 29 на ЗО квітня 1918 р. відбув-ся державний переворот. До влади пришов Пав-ло Скоропадський.
Вся законодавча й виконавча влада належала гетьманові. Його повнова-ження були розписані у «Законі про тимчасовий державний устрій Украї-ни», виданий 29 квітня 1918 р. Гетьман призначав Голову Ради міністрів, затверджував і скасовував склад уряду, виступав найвищою посадовою осо-бою в зовнішньополітичних справах, був верховним воєначальником, мав право оголошувати воєнний чи особовий стан.
П. Скоропадський спирався на консервативні політичні кола (Українська демократична хліборобська партія), великих землевласників (Союз земель-них власників), військових (Українська Народна Громада) й окупаційні австро-німецькі війська.
У Києві було поширено «Грамоту до всього українського народу», у якій розкривалися ідеологічні засади тих, хто прийшов до влади Центральна Рада і всі земельні комітети розпускалися. Україна перейменовувалася в Україн-ську Державу, її державно-політичний устрій мав вирішити український Сейм.
Після ліквідації, в Україні радянської влади відновлювалася приватна власність на землю. Великі землевласники почали спішно відновлювати свою власність на землю і майно. Досить часто влада примушувала селян разом із землею та реманентом відшкодувати втрати, яких зазнали поміщики під час революції. У липні 1918 р. уряд П. Скоропадського опублікував «Проект загальних основ земельної реформи». Передбачалося наділення селян дер-жавними, удільними, а також викупленими у великих власників приватни-ми землями. Земельна реформа носила консервативний характер і була не-гативно сприйнята великими землевласниками.
У промисловості були відновлені права власників підприємств.
Політика уряду стосовно робітників виявилася невдалою. Власники підприємств одержали право збільшувати робочий день до 12 годин, знижу-вати й нерегулярно видавати зарплатню, не виконувати умови трудових до-говорів, проводити локаути (звільнення працівників без попередження і новий набір працівників за меншу зарплатню). Обмежувалися функції профспілок, заборонялися страйки.
Гетьманському урядові на деякий час удалося відновити свободу торгівлі й підприємницької ініціативи. Було налагоджено широкий збут товарів за кордон. Поступово було відновлено роботу залізниць.
У фінансовій сфері було налагоджено грошовий обіг, введено нову валю-ту -- гривню, відкрито кілька українських банків, засновано нові акціонер-ні компанії тощо.
Метою військової реформи було створення національної армії. Найбоє-здатнішими підрозділами були, зокрема, Запорізька дивізія, організована на базі Запорізького загону, Сердюцька дивізія, переформований після пере-пороту галицький полк Січових стрільців та інші з'єднання.
Окремим Універсалом від 16 жовтня 1918 р. П. Скоропадський зробив спробу відновити :козацтво як окремий стан населення. Однак козацькі пол-ки не було сформовано.
Православна віра проголошувалася державною.
Найбільш вдалою та послідовною була політика у галузі культури. Було прийнято закон про обов'язкове вивчення української мови, історії та геогра-фії України. За часів гетьманату було створено понад 150 українських гімна-зій, близько 50 нових українських шкіл; у Києві та Кам'янці-Подільському відкрилися державні університети. В університетах Києва, Харкова, Одеси було відкрито кафіедри української мови, літератури, культури, історії та пра-ва; засновано широку мережу загальнокультурних закладів і установ: Україн-ська Академія кедам на чолі з В. Вернадськиж, Українська національна бібліо-тека, Державшій український архів. Національна галерея мистецтв. Український театр драми та опери, Український історичний музей тощо.
Зовнішня політика була спрямована на підтримку дипломатичних від-носин із Німеччиною, Австро-Угорщиною, Швейцарією, Туреччиною, Поль-щею. Урядові вдалося налагодити добрі відносини з урядами держав, які постали на території колишньої Російської імперії: Фінляндії, Литви, Гру-зії, Кубані, Дону, Криму. Однак вирішити бессарабське і кримське питання уряду П. Скоропадського не вдалося, Підляшшя та Холмщина продовжува-ли залишатися у складі Польщі.
В умовах державної політичної кризи 14 листопада 1918 р. гетьман ого-лосив про зміну урядового курсу -- утворення федерації з небільшовицькою Росією, що остаточно скомпрометувало його уряд. 14 грудня 1918 р. геть-ман П. Скоропадський зрікся влади.
13 травня 1918 р. на таємному засіданні Укра-їнського національного союзу розглядалося питан-ня про повстання проти П. Скоропадського. Для керівництва антигетьманським повстанням Укра-їнський Національний союз (блок партій) в ніч з 13 на 14 листопада 1918 р. створив Директорію УПР, яка стала надзвичайним органом влади в Україні.
До складу Директорії увійшли О. Андрієвський, В. Винниченко, А. Макарєнко, С. Петлю-ра, Ф. Швець.
26 грудня 1918 р. було проголошено відновлен-ня Української Народної Республіки і призначе-но перший уряд на чолі з В. Чехівським -- Раду Народних Міністрів.
За таких умов Директорія УНР повела боротьбу з гетьманом П. Скоро-падським і набула диктаторських функцій У внутрішній політиці Директорія проголосила;
-- поновлення УНР, але без влади Української Центральної Ради;
-- відновлення законів УНР;
-- проведення аграрної реформи, ліквідацію приватної власності на землю;
-- запровадження державного контролю над виробництвом і розподілом продукції;
-- поновлення 8-годинного робочого дня, право на діяльність профспілок і проведення страйків;
-- поновлення чинності закону УНР про національно-персональну автономію;
-- новий закон про скликання трудового конгресу.
23 січня 1919 р. у Києві відбулося засідання Трудового Конгресу -- ви-щого тимчасового законодавчого органу влади в УНР. Конгрес був склика-ний з метою організації влади в Україні та визначення форми управління майбутньої держави. Однак забезпечити прийняття життєво важливих рі-шень не вдалося, і Конгрес припинив свою роботу.
У зовнішній політиці Директорія орієнтувалася на країни Антанти (Ве-лика Британія, Франція). Але Антанта відмовилася визнати Директорію й розпочала військову інтервенцію на півдні України. Представники Антан-ти вимагали реорганізувати Директорію, вивести з її складу С. Петлюру, а натомість обіцяли надати допомогу в боротьбі з більшовиками.
У 1919--1920 рр. УНР опинилася в «трикутнику смерті»: на півночі -- війська більшовиків; на півдні -- війська Антанти й генерала Денікіна, який виступав за єдину й неподільну Росію і нехтував українським національним питанням; на заході -- польська армія.
Характерними ознаками цього періоду стали неспроможність уряду вий-ти з кризової ситуації, наростання хаосу і безладдя. Відсутність боєздатної армії завадила Директорії надовго утриматися при владі та утвердити неза-лежну УНР. Солдати, які були вихідцями з селян, після повалення геть-манського режиму або розійшлися по домівках, або, легко піддаючись агіта-ції більшовиків, переходили на їхній бік. В армії набула поширення отаманщина. Отамани відмовлялися виконувати накази й діяли свавільно.
У рядах керівників Директорії не було єдності поглядів щодо перспектив національно-державної розбудови країни. Голова уряду В. Чехівський висту-пав за введення радянської системи влади, але без більшовицьких диктатор-ських методів. Його політичні супротивники (В. Винниченко) відстоювали парламентську систему. Пошук компромісів вів до з'ясування стосунків між партіями й окремими політичними діячами (В. Винниченко і С. Петлюра).
Боротьба за владу між різними політичними партіями (УСД, українські есери, «боротьбисти») не могло не послабити авторитет Директорії серед на-селення, особливо серед селян.
Зволікання з проведенням аграрної реформи, яка до того ж мала популіст-ський характер, призвела до масових селянських виступів на чолі з отама-нами Зеленим, О. Григор'євим, Н. Махном.
Селяни виявили інертність у справі захисту власної держави, вони не зовсім усвідомлювали загальнонаціональні інтереси. Директорія не змогла зупинити хвилю єврейських погромів у містах Правобережної та Південної України.
Після провалу переговорів між делегаціями Директорії і Раднаркому ра-дянської Росії більшовицькі війська почали другий наступ на УНР І Дирек-торія залишила Київ. Керівництво Директорії опинилося в міжнародній ізо-ляції: країни Антанти не підтримували ідею незалежної УНР, а Польща порушила умови Варшавського договору 1920 р.
Висновок. Опинившись на перехресті політичних перспектив, лідери Дирек-торії не змогли їх реалізувати і запропонувати програму реформ, що влаш-тувала б основну частину населення. Директорія не врахувала помилок Центральної Ради. Несприятлива зовнішньополітична обстановка також відіграла свою роль у поразці Директорії.
Активізація національно-визвольного руху в За-хідній Україні була пов'язана з революційними подіями в Росії, поразкою австро-угорських військ на Галичині й Поділлі, проголошенням УНР, по-силенням державної кризи в Австро-Угорщині. У жовтні 1918 р. у Львові представники захід-ноукраїнських політичних партій створили Укра-їнську Національну Раду (УНР). її очолив Єв-ген Петрушевич.
УНР стала керівним органом західноукраїнського національного руху. За умов прагнення поляків відновити Річ Посполиту й узаконити свої права на Східну Галичину 19 жовтня 1918 р. Рада зробила заяву про утворення держави на західних землях, яка пізніше отримала назву Західноукраїнсь-ка Народна Республіка (ЗУНР).
1 листопада 1918 р. у Львові почалося повстання, що охопило Стані-слав, Коломию, Броди, Дрогобич і багато інших міст. Національна Рада закликала галичан брати владу на місцях до своїх рук і готуватися доскликання Установчих Зборів. Революція переросла у війну за незалеж-ність і захист від домагань поляків, що проголосили створення Речі По-сполитої. 9 листопада 1918 р. УНР сформувала тимчасовий уряд -- Ге-неральний Секретаріат на чолі з Костелі Левицьким. Уряд складався з Секретаріатів із військових, внутрішніх, земельних, закордонних справ, з публічних справ і віросповідань. Президентом став Євген Петрушевич. 13 листопада УНР затвердила «Тимчасовий основний закон», відповідно до якого:
-- новоутворена держава одержала назву Західноукраїнська Народна Ре-спубліка (ЗУНР);
-- були визначені кордони держави;
-- закріплювалася державна незалежність;
-- визначалися державний устрій, прапор, герб.
5 листопада 1918 р. відбулися вибори до законодавчого органу влади (пар-ламент) -- Української Народної Ради, Уряд і президент прагнули вивести країну з глибокої економічної кризи, для чого було вжито таких заходів:
-- монополізація продажу зерна, сигарет, спирту і сільськогосподарської продукції;
-- співпраця з кооперативними та фінансовими організаціями;
-- початок відновлення роботи залізничного транспорту;
-- уведення в обіг валюти -- гривні й карбованця;
-- 14 квітня 1919 р. із прийняттям Закону про землю почалася аграрна реформа, що передбачала ліквідацію великого землеволодіння, прове-дення поділу землі між малозабезпеченими і безземельними селянами.
Страницы: 1, 2, 3, 4, 5, 6, 7, 8, 9, 10, 11, 12, 13
