Наприкінці року монголо-татари вторглися в Крим. Восени 1240 р. Батий з величезними силами, прорвавши лінію валів-укріплень на р. Рось підступив до Києва. На чолі полчищ загарбників були крім Батия відомі монгольські полководці: Бурун дай, Субедей, Гурюк, Менгу. [5, с. 24-25] Літописець повідомляє що „обступила сила татарська Київ і в облозі город був. І вся земля була сповнена Руськая ворогами. І поставив Батий пороки під город і били вони день і ніч”. [9, с. 379].
Мужньо боролися кияни на чолі із хоробрим галицьким воєводою Дмитром. Останнім оплотом була Десятинна церква, за кам'яними стінами якої загинуло багато захисників міста. Сама ж церква, переповнена людьми обвалилася від ударів стінопробивних знарядь. 6 грудня (за іншими джерелами (9 листопада) 1240 р. Київ було взято, а всі люди, від малого до великого вбиті мечем.
Монголо-татари зруйнували також Вишгород, Білгород, обманом здобули Колодяжин, захопили Кам'янець Ізяслав, стольні міста Володимир, Галич, Галицько-Волинського князівства і інші міста. Орди Батия вийшли на західні рубежі Русі. Проте деякі укріплені міста Південно-Західної Русі, зокрема, Кременець, Данилов, монголо-татари так і не змогли захопити.
Успіх загарбників пояснюється насамперед відсутністю єдності руських князів в умовах феодальної роздробленості, а також тим, що ворог мав переважаючі сили, використовував при облозі пристосування для ламання фортечних стін, метання каміння, перекидання через фортечні стіни посудин із нафтою, що призводило до пожеж. Останнє часто викликало паніку серед захисників міст-фортець. Основним озброєнням монголо-татарів були лук, стріли і сокири. Для перетягування стінобитних знарядь використовувались канати. Важливим видом озброєння були списи, часто з гачком для стягування вершника з коня.
1241 р. полчища монголо-татар вторглися в Польщу, Чехію, Моравію, Волощину, Трансільванію. 1242 р. - в Хорватію і Дамнацію. Прорвавшись через так звану „Руську браму” в Карпатах і подолавши при цьому мужній опір карпатських русинів і угрів, монголо-татари, на чолі з Батиєм вдерлися в Угорщину, Словаччину, яка тоді була під владою Угорщини.
11 квітня 1241 р. у гирлі притоки Тиси-Слакої були розбиті монголо-татарами угорські війська на чолі з королем Белою ІУ.
В Європі в такий відповідальний історичний час не було єдності між державами для організації спільної боротьби з грізним ворогом. Жодна європейська країна в тому числі і папська Курія, на яку покладали надії народи, що сповідали католицьку віру, не вживала ніяких реальних заходів для організації відсічі.
Героїчний опір народних мас зберіг від ворога польське місто Вроцлав, словацькі Братіславу, Комарно, моравські Брно, Оломоуц, Хорватські Опит, Трнаву та інш. Це пояснюється ще й тим, що в Центральній Європі монголо-татари не використовували важкі пристосування для облоги міст, залишені на Русі.
Кочовики, сили яких на той час вже були підірвані боротьбою з Руссю, яка не скорилася і загрожувала їм з тим, не могли подолати опір європейських народів. Зазнавши удару під Оломоуцем та іншими містами, монголо-татари незабаром повернули від берегів Адріатики через Болгарію, Русь і відійшли на схід. [5, с. 26-27]
Героїчна боротьба руського народу ослабивши наступальний порив завойовників, не тільки зберегла від розгрому європейську цивілізацію. Великий опір, який зустрів Батий на Русі, мало велике значення для неї самої. Русь зберегла свою організацію, управління, культуру, віру. На території руських князівств фактично не було ординської адміністрації. В історичній перспективі це дало змогу для самостійного розвитку країни і для боротьби проти влади завойовників.
Однак залежність від завойовників руські князі змушені були визнати - спустошена Русь ще не могла надіятись на свої сили дати відсіч новим нападам. В 1243 р. Батий повернувшись із західного походу на Волгу і заснувавши велику державу - Золоту Орду, визвав до себе великого володимирського князя Ярослава Всеволодовича. Із рук хана Ярослав Всеволодович прийняв ярлик на велике княжіння. Батий призначив його найстаршим над усіма руськими князями. Ярослав повернувся в свої землі з великою честю. Це був акт формального визнання залежності від Золотої Орди. Однак до фактичного встановлення іга ще було далеко. [6, с. 16-17]
Спустошені міста і села, витоптані квітучі ниви і сади, численні людські жертви - такий слід залишила „Батиєва рать”. Від багатьох поселень на Русі збереглися тільки назви в літописах. Монгольська навала тяжко позначилася на сільському господарстві, ремеслі і торгівлі. Чимало народів внаслідок встановлення золотоординського іга втратили свої історичні назви, зокрема половці, хазари, волзькі болгари, які з часом стали складовою частиною татарського, казахського, башкирського, чуваського та інших народів.
Так, небагато численні монголо-татари засвоїли мову завойованого населення Половецького степу (Приазов'я) - половців, змішалися і поріднилися з кіпчаками, і земля отримала верх над природніми і расовими якостями татар і всі вони стали ніби кіпчаки. Монголо-татари встановили режим систематичного терору, причому грабежі, розорення і масові вбивства стали їх постійним заняттям.
2.1.3 Методи управління завойованими територіями
Золота Орда не мала сили окупувати Русь повністю і поставити її у васальну залежність. Руссю безпосередньо управляли місцеві князі, більшість яких були перетворені у васалів золотоординського хана. Щоб зміцнити їх залежність, золотоординські хани намагалися розпалювати феодальні уособиці, підбурювали одного князя проти іншого. У цій політиці вони не гребували ні підкупом, ні обманом, ні вбивством. Так, у 1246 р. за наказом Батия був убитий чернігівський князь Михайло Всеволодович, в особі якого Батий вбачав небезпечного для Золотої Орди політичного діяча.
Незабаром від рук ворога загинув чернігівський князь - Андрій Мстиславич.
30 вересня цього ж року в далекому Кара-Корумі було отруєно видатного руського діяча того часу Владимирського князя Ярослава Всеволодовича та ін.
Однак Золота Орда не змогла придушити прагнення Русі по політичної незалежності. З самого початку золотоординського іга народ не припиняв боротьби проти поневолювачів. Перший удар золотоординському пануванню завдала хвиля народних повстань. У лісах, степах, плавнях базувалися загони воїнів, які систематично давали відсіч загарбникам.
Велику роль у консолідації антиординських сил зіграла і політика видатних полководців і дипломатів Русі. Зокрема, Галицько-волинський князь Данило Романович. [3, с. 30].
В 1245 р. хан Могучій прислав посла до Данила, щоб віддав Галич якомусь іншому князеві, що випросив собі грамоту у хана на галицьке князювання. Данило побачив, що як він не поклониться ханові, не признає зверхньої власті його над собою, то Орда знайде на нього якогось претендента і не дасть йому спокою. З стидом і жалем мусів їхати в Орду і, поклонитися ханові. Хан прийняв його з честю, але дав йому почути свою власть. Данило одержав від хана підтвердження своїх прав на свої землі, але, за те мусив признати себе татарським холопом, підручником. Хоч гірко і соромно було Данилові кланятися татаринові, але ця подорож зміцнила його становище і ніхто з сусідів не наважувався нападати на Данила. Однак Данило не мирився з підданством татарам і чекав тільки хвилини, щоб скинути його з себе та вирвати з татарським рук Київщину. [2, с. 124]
Ще у 50-х р.р. ХІІІ ст. Данило намагався створити для боротьби проти Золотої Орди оборонний союз, до якого приєднався князь володимиро-суздальський Андрій Ярославич, князь тверський і переяславський Ярослав Ярославович та ін. До цього союз мав намір залучити польську курію. Так, сподіваючись за допомогою папи створити європейську анти ординську коаліцію, Данило Галицький прийняв від рук папи корону і в м. Дороги чинні навіть коронувався. Але папська курія не справдила надій Данила. 1245 р. на церковному соборі в Ліоні обговорювались питання про встановлення зв'язків з ординцями. Тоді ж папа Інокентій ІУ відправив місію в Орду на чолі з Плано Карпіні. Завданням місії було схилить як руських князів, так і правителів орди до католицизму. Папський двір намагався використати монголо-татар для поширення на руських землях католицизму. 1253 р. нове посольство в Орду було послано на чолі з Гільомом, де Рубруком. Але руська дипломатія в особі передусім Данила Галицького і Олександра Невського зуміла нейтралізувати підступи папської курії і зберегти економічні та політичні позиції руського духовенства. [11, с. 52]
Народні рухи, а також політика деяких руських князів, змусили Золоту Орду залишили непорушними політичний і церковний уклад (1261 р. в Сараї було навіть створено спеціальну руську Єпіскопію) Русі. Золото ординцям залишалося пристосовувати місцеві порядки до цілей, які переслідувала їх політика. З метою придушення народних виступів і посилення експлуатації у деяких землях Русі було створено військово-політичну організацію баскаків. Особливі військові загони відповідно до їх чисельності, очолювалися десятниками, сотниками, тисячниками і темниками. Вони формувалися не лише з золото ординців, а частково з місцевого населення. Загони були в розпорядженні баскаків (намісників) - у Моноголії їх називали „таньмачі”. Баскакські загони діяли переважно у Північно-Східній Русі, зокрема в Мурманській, Рязанській і Суздальській землях, а також на території Смоленського, тверського, Ростовського, Курського, Володимирського князівства. Дещо пізніше виникли баскакські загони і у деяких районах Південно-Західної Русі, зокрема в Волховській та Галицькій землях. Основним обов'язком баскаків було тримати у покорі місцеве населення.
Деякі радянські історики, зокрема В.В.Карчалов приходить до висновку, що баскаки виступають не в якості „намісників”, що забезпечують покірність місцевого населення ординській владі власними збройними загонами, а як представники хана, що лише контролювали діяльність руських князів і доповідали хану про випадки непокірності. [7, с. 154]
Існувала на Русі відповідна система повинностей і зборів: поплужне (поземельний податок - від плуга), кормове (утримання ханської адміністрації і тієї що відряджалась на Русь у „службових справах”), ямне (надання підвід для поштового зв'язку та перевезення ханських чиновників), тамча (мито). Найважчою повинністю була „війна” - виставлення певної кількості воїнів для участі в грабіжницьких, монголо-татарських походах. Золото ординці обкладали руське населення різними поборами. Були випадки, як татари на Русі забирали в рабство одного з трьох синів, часто забирали неодружених чоловіків, жінок. З інших же брали у формі викупу брали по шкурі ведмедя, чорного бобра, тхора і чорної лисиці. Коли ж не було нічого, то забирали в неволю
Жорсткі методи баскакської системи викликали невдоволення населення.
У 50-х рр. ХІІІ ст. прокотилася хвиля невдоволень у Новгороді, в 60-х - у Ростові, Суздалі, Владимирі, Устюзі, Ярославлі. Народний анти ординський рух, незважаючи на жорстоке його придушення зростав. Так, в кінці ХІІІ ст. відбулося повстання в Курському князівстві проти розбійницького розгулу, знущань ханського баскака Ахмата, 1289 р. із Ростова жителі вигнали ординських загарбників.
В деяких районах анти ординський рух очолювали князі. Так, у Південно-Західній Русі точилася жорстока боротьба проти двох монголо-татарських орд - Мауці (Могучого) і Куремс (Корени), яку успішно вів галицько-волинський князь Данило Романович. Зокрема, в 50-х рр. ХІІІ ст. він визволив від загарбників міста Медженбіж, Болохів, Городок, Симач, Жидачів та ін. Незважаючи на те, що в 1257-1259 рр. Галицько-Волинська Русь після походу Бурундая на чолі великого війська була підкорена монголо-татарами, все ж таки Галицько-Волинське князівство залишилось єдиним у Південно-Західній Русі, де влада Орди була номінальною. Правителі Золотої Орди усвідомлювали, що Галицько-Волинське князівство є форпостом європейських держав, які залишилися поза ординським контролем.
Активний антиординський рух примусив золотоординських політиків дещо видозмінити систему експлуатації Русі з метою забезпечення регулярних надходжень данини і стримати до деякої міри народні повстання. Нові методи полягали в тому, що з одного боку, в організації перепису тобто в підрахуванні об'єктів обладання і суми данини, з другого - в передачі права і обов'язку збирати й доставляти в Золоту Орду данину руськими князями.
В 50-х рр. ХІІІ ст. монгольський хан Менгу дав наказ зробити перепис населення Русі. Він призначив на Русі даругу (особа, відповідальна за збирання податків), який і відправив переписувачів („численників”) в Муромську, Суздальську і Рязанську землі. Населення було поділена на десятки, сотні, тисячі і тьми (десятки тисяч). Податку не підлягало тільки духовенство, на яке загарбники опиралися у своїй політиці. Незабаром даниною була обкладена переважна більшість земель Русі. Наприкінці ХІ Уст золотоординські хани від баскакства на Русі, а також від існуючої системи відкупів. Данину збирали вже не ординські даньщики, а руські князі.
Передача права (обов'язку збирати і доставляти в Орду данину руським князям мала серйозні політичні і економічні наслідки для Русі. Адже князі, яким доручався збір данини, були поставлені в привілейоване становище перед іншими князями, і, таким чином в майбутньому використовували свою владу для об'єднання земель і зміцнення великокнязівської влади, а з часом і згуртування анти ординських сил.
Щоб розпалювати боротьбу між окремими князями за великокнязівський стіл у північно-Східній Русі ординці присвоїли собі право призначати великого князя. Саме великокнязівській стіл став одним із знарядь активізації на Русі феодальної ворожнечі.
Орда орієнтувалася на „слухняного” князя в інтересах збереження своєї влади на Русі, а руські князі заручались „ласкою” Золотої Орди, прагнучи використати останню для зміцнення свого становища, подолання між князівських уособиць, що, в свою чергу, створювало умови для посилення політичної централізації Русі.
Ординці підтримуючи і посилюючи феодальну роздробленість, намагалися перешкодити зростанню політичної єдності руських земель і іншими методами. Наприклад, щоб ще більше ослабити Київ, хани передавали його різним руським князям, через що він почав швидко втрачати своє значення економічного і політичного центру Русі. Отже, уже не міг стати об'єднуючим ядром руських земель. Незабаром Київ втратив хоч і тимчасово, значення релігійного центру.
Весь період золотоординського іга на Русі позначається безперервними спустошливими набігами. Загарбники, захопивши місто, виганяли жителів у поле, потім грабували домівки, ремісників молодих чоловіків і жінок забирали у неволю. Монгольське панування своїм кривавим брудом не тільки гнітило, а й ображало й висушувало саму душу народу, який став його жертвою.
2.2 Створення Золотої Орди
2.2.1 Території розміщення
У придонських і приазовських степах 1243 р. Батий заснував державу, що мала назву „Улус Джучі”, яка в свою чергу складалася з двох частин - „Білої Орди” на захід від Волги і „Синьої Орди” на схід від Волги. За давньоруськими літописами „Біла Орда” звалася „Золота Орда”. Саме цей термін і усталився у вітчизняній історичній літературі. Білий колір у тюркських народів - синонім заходу. В.А.Артамонов вірно зазначив, що в історичній літературі Синя Орда локалізується на захід від Волги помилково.
Столицею новоствореної держави став Сарай-Бату (неподалік сучасного міста Астрахань, з часом її було перенесено в Сарай-Берке, біля сучасного Волгограда). [3, с. 27]
В територіальному відношенні Золота Орда звичайно асоціюється з степовими просторами, вщент заселеними кочівниками, а десь посередині безкінечних степів знаходиться столиця держави місто Сарай. Якщо оцінювати загальну площі, то Золота Орда безсумнівно буде величезною державою середньовіччя. Арабські і перські історики ХІУ-ХУ ст. сумарно розказали про її розміри в цифрах, які були у свідомості очевидців. Один із них відмітив, що довжина на 8,а ширина на 6 місяців дороги. Інший трохи скорочував розміри: до 6 місяців дороги в довжину і 4 - в ширину. Третій, опираючись на конкретні географічні орієнтири повідомляв, що ця країна простягається „від моря Константинопольського до річки Іртиш в довжину на 800 фарсахів, а в ширну від Дербента до міста Болгара, що є приблизно 600 фарсахів.
Специфіка золотоординських границь полягала в тому, що всі навколишні народи намагалися селитись, як найдальше від районів проживання монголів через зрозумілу турботу про свою безпеку.
Також територія держави не була стабільною і змінювалась впродовж всього періоду її існування, вона то збільшувалась, то зменшувалась.
Загальна територія держави в ХІІІ ст. займала такі прикордонні території. Східні кордони Золотої Орди включали області Сибіру Ібіру з прикордонними річками Іртиш і Чуле ман, які відділяли володіння Джучиндів від митрономії. Крайніми районами були Барибінські і Кулундінські степи. Північна границя на просторах Сибіру знаходилась в середній течії ріки Об. Південний кордон держав починався в перед гір'ях Алтая і проходив північне озеро Балхаш, потім тянулось на захід через середню течію Сирдарі, південніше Аральського моря.
Північний півострів також складав частини Золотої Орди з самого початку її існування. Саме після включення в територію цьої держави - він одержує нову назву - Крим, за назвою головного міста цієї території.
Але самі ж монголи займали в ХІІІ-ХІУ ст. лише північну, степову частину півострова. Його побережжя і гірські райони представляли в цей час ряд напівзалежних від монголів малих феодальних володінь. Найбільш важливим серед них були італьянські міста-колонії Кафа (Феодосія), Солдат (Судак), Чембало (Балаклава). В містах південного-заходу існувало найбільше князівство Феодоро, столицею котрого був добре укріплене місто Мангуп. Відносини з монголами італьянців і місцевих феодальних власників підтримувались завдяки жвавій торгівлі. Але це анітрохи не мішало саранським ханам час від часу нападати на своїх торгівельних партнерів, і ставились до них як до підкорених.
При розгляді русько-ординських кордонів особливий інтерес викликають деякі його частини, які можна назвати буферними зонами. Буферні зони представляють досить обширні райони між володіннями Русі і Золотої Орди, протяжність яких з півдня на північ становила від 50 до 200 км.
Поява буферних зон на Русько-ординській границі була результатом монгольських походів 1237-1240 рр.
Під час не однократних походів по цих областях військ Батия населення їх було частково знищено чи взято в полон, а частково переселилось в більш спокійні північні райони. Володівши такими землями руські князі в результаті опинились з однієї сторони в небезпечнім сусідстві з монголами. З другої сторони, економіка цих районів була не просто підірвана, а потребувала великих зусиль для її відродження В результаті деякі князі залишали свої уділи і перебираючись на північ служили у заможніших феодалів.
