Особливо потрібно відмітити, що воєнна міць Золотої Орди дозволяла зберігати в недоторканості границі держави впродовж всього ХІІІ ст. і на початку наступного століття. Але в другій половині ХІ Уст положення різко змінилось, монголи вже не мали сил утримувати свої розтягнені кордони, і Золота Орда один за одним почала втрачати крайні території.
2.2.2 Державний устрій Золотої Орди
В усіх монгольських державах, що виникли в ХІІІ столітті утвердились правлячі династії, які вели свій рід від Чингізхана. Голова кожної з них розглядав виділену йому територію не як державу, а як родове володіння. Кіпчакські степи отримав старший син Чингізхана Джучі, який і став засновником правлячого тут багато чисельного сімейства Джучидів. В повній відповідності з цим кожний, що вступав на саранський престол ханів називав свою державу просто „улус” (народ, даний в уділ, володіння). Зберігся ярлик хана Тохмамиша, в які він називає свою державу Великим Улусом. Щодо назви держави Джучидів, то іноді арабські і персидські літописці часто називали іменем правлячого хана. Так Золоту Орду називали улусом Джучі, улусом Бату, улусом Берке, улусом Узбека. Нерідко ці назви використовувались не тільки в період правління того чи іншого хана але й після смерті.
Можна не сумніватися, що термін „Золота Орда” був на Русі, в розговорній мові вже в ХІ Уст але в літописах цього періоду ще не згадується. Назва „Золота Орда” з'являється тільки після того, як всі шахи монгольського владарювання стер час.
З першого року свого існування Золота Орда не була суверенною державою, а очолюваний нею хан також не рахувався незаконним правителем. Це було викликано тим, що володіння Джучинів, як і інших монгольських царевичів юридично складали єдину імперію з центральною владою в Каракорумі. Каан, який знаходився там, відповідно однієї із статей яси (закону) Чингізхана мав право на визначену частину доходів із всіх завойованих монголами територій. Більше того, він мав в цих областях володіння, які належали йому. Тільки центральна каракорумська влада мала право рішати найважливіші економічні і політичні питання. Сила центральної влади, що трималася лише на авторитеті Чингізхана була ще настільки велика, що хани Батий і Берке продовжували додержуватися по відношенні до Каракоруму шляху чистосердеччя, покірності і дружби. [16, с. 205]
В 60-х роках ХІІІ ст. навколо какакорумського престолу розгорнулась міжусобна боротьба між Хубілаєм і Арта-Бугом. Перемігши Хубілай переніс столицю із Каракорума та територію завойованого Китаю в Хан балик (сучасний Пекін). Правлячий в Золотій Орді Меншу-Тимур, підтримавши в боротьбі за верховну владу Аріг-Буга не визнав за Хубілаєм права верховного правителя всієї імперії і покинув столицю.
З цього моменту Золота Орда одержала повну самостійність в рішенні всіх питань зовнішнього і внутрішнього характеру. В час одержання повного суверенітету в Золотій Орді вже уснівала своя внутрішньодержавна структура. Основою цієї системи було армійське десятинне розрахування всього населення держави. Вся держава поділялась на ліве і праве крило. В улусі Джучі праве крило складало володіння хана Бату. Ліве крило було під владою його старшого брата хана Орди.
В початковий період існування Золотої Орди крила відповідали найбільшим адміністративним одиницям держави. Однак пізніше крила були розділені на чотири основних територіальних одиниці, які очолили улус беки. Ці чотири улуса називались Сарай, Решт-і-Кипчак, Крим, Хозерм.
Основою адміністративно-територіального поділу Золотої Орди була зулуська система. Суть її полягала в тому, що когочі феодали мали право на отримання від самого хана чи іншого багатого степового аристократа певного уділу - улусна. За це власник улуса був зобов'язаний видавати у випадку необхідності певне число повністю озброєних воїнів (в залежності від розмірів улуса), а також виконувати різні податкові і господарські повинності. Улуси не передавалися у спадок від батька до сина.
В початковий період існування Золотої Орди великих улусів було не більше 15 і границями між ними частіше всього були ріки.
Одночасно з встановленням адміністративно-територіального поділу проходило формування апарату управління господарством. Період правління Бату і Берке з повним правом можна назвати організованими в історії Золотої Орди. Були оформлені феодальні володіння аристократії, появився апарат чиновників, була закладена столиця, утверджені і розпреділені податки і повинності.
Податки Бату і Берте характеризуються абсолютною владою ханів, авторитет яких визначався розмірами награбованих багатств. [3, с. 17-19]
Хан, який стояв на вершині піраміди влади, значну частину року кочував по степах в оточенні своїх дружин і великого числа придворних. Тільки короткий зимовий період проводив в столиці.
В ханських ярликах перечислюється велика кількість чиновників. Для безпосереднього правління ними були створені дві вищі державні посади: беклярібек (великий князь) і везір. Оба чиновники знаходились на одному щаблі феодальної ієрархії, але більшу роль в державному апараті відігравав беклярібек. В його руках була зосереджена значна влада, він був головнокомандуючий всієї армії, відав дипломатичними відносинами, мав значний вплив на релігійні справи. Зосередження такої влади в руках беклярібеків призводило до того, що вони ставали фактичними правителями Золотої Орди, диктували свою волю на престолі Джучідам. Найяскравішим прикладом були відносини Ногайця і Мамая.
В руках везіра була зосереджена вища виконавча влада, центральний орган який називався диван. Він складався з декількох палат на чолі із секретарями. Вони завідували такими сферами господарства як: фінансова, податкова, торгівельна і внутрішньополітична. Він не мав великого впливу в зовнішній політиці, але його роль в внутрішньому житті держави була велика, так як основною стороною його діяльності становив збір податків і данини з підкорених народів.
На завершення можна додати, що в Золотій Орді не практикувались характерні для Монголії курултаї, на яких всі представники роду Чингізидів рішали важливі державні справи.
Маючи в столиці владу, яка складалася з правлячого роду і багатих феодалів, ханові більше не потрібні були курултаї. Обговорення важливих питань він міг проводити збираючи вищих військових і громадських чиновників держави. Що ж до престолонаслідника, то велику роль грали явірцеві перевороти. [16, с. 230-231]
2.2.3 Міста Золотої Орди
Поява міст у монголів було способом утворення держав і формування його внутрішньої політичної і економічної структури. Міське життя дуже пов'язане з інтересами чиновників, а мале місто завжди виступало в ролі провідника політики центральної влади і було однією з його надійних опор. Існування міст було неможливе без існування міцної центральної влади і її послаблення стало однією з причин упадку осілого життя в Золотій Орді.
Містобудування в Золотій Орді пережило декілька стадій. Найраніше з них пов'язана з початковим існуванням держави, характеризується використанням монголами міст, які існували до їх появи в Європі і під час нападів 1236-1242 рр. Такі міста були відбудовані і використані в якості політичних і торгівельних центрів. Яскравим прикладом може служити в цього випадку Великий Бомар, колишня столиця Волжської Болгарії. При ханові Бату це місто деякий час відігравав роль столиці держави (до заснування Сарая) і саме тут почали карбувати золотоординські монети. Значне пожвавлення містобудування було при хані Берке, коли була спроба ввести в Золотій Орді мусульманство. В цей період міста мали класичний „східний” вигляд. Була побудована велика кількість монументальних будівель мечетей, мінеретів, караван-сараїв та ін.. Для їх будівництва із всіх сторін зганялись ремісники, які приносили з собою випробувані століттями архітектурні канони, випробувані будівельні матеріали і технологію їх виробництва. Велика кількість загнаних у рабство полонених в короткий час побудувати будівлі. Однак, чотири хани, які правили після Берке не прийняли мусульманства і не приділяли такої уваги розвитку міст і закладанню нових. Така політика без сумніву зменшила швидкість розвитку міст. Найбільшого розвитку містобудування досягло при хані Узбеке і при Джанібеке. В цей час не тільки розширяється територія міст, а й появляється багато нових.
Найбільшим містом було Сарай ал-Джедід, закладений Узбеком в 30-х рр. ХІ Уст і яке стало пізніше столицею держави. Але розквіт золотоординських міст був хоч бурним, проте коротким. Уже в наступні роки правління Джанібека і особливо його наслідника Бердибека спостерігається поступовий занепад містобудування і різко скорочується з початком внутрішніх уособиць 60-70 рр. ХІ Уст Останнього удару золотоординським містам наніс в 1395-1396 рр. Тимур. Можна сказати, що вся золотоординська містобудівна культура була знищена практично миттєво, впродовж одного року.
Маршрут військ Тимура був спеціально направлений на знищення і грабування міст. Це була дуже багата і легка здобич, так як міста Золотої Орди не мали ніяких фактичних споряджень і практично були беззахисними. Відсутність стін навколо міст -одна із характерних ознак золотоординських населених пунктів, чого не було більше ні в одній середньовічній державі. Монголи хвалились і гордились цим, думаючи, що їх міста надійно оберігають степи і багато численна кіннота. В державі був лише один замок зі стінами, побудований задовго до появи Золотої Орди Дербент.
Всі міста Золотої Орди розділяють на дві групи: 1) існувавші до приходу монголів, а потім відбудовані після їх розгрому; 2) засновані самими монголами в ХІІІ-ХІУ ст. В першу групу входили населені пункти, які були розташовані в традиційно осілих районах по окраїнах протяжного степового поясу - Чорноморське узбережжя і Крим, Північний Кавказ, Хорезм, Волжська Болгарія. Всі вони були розрушені в результаті монгольських завоювань, але пізніше поступово відновлювались і досягали розквіту. Найвідомішими серед них Ургенч в Хорезмі, Великий Болгар в Поволжі, Акерман в північному Причорномор'ї. Монголи використовували їх не тільки в якості адміністративних центрів конкретних районів, але також як важливі пункти транзитної торгівлі.
Оборонні стіни цих міст були розрушені і про їх встановлення ніхто не хотів думати поки держава не представила собою єдине володіння Джугидів з міцною центральною владою. Відсутність стін надавало містам Золотої Орди зовсім інший колорит і приводило у велике здивування мандрівників. Жителі всіх держав Азії змагалися між собою в побудові якомога вищих і товстіших стін із каменю і дерева, а тут серед безкрайого степу розміщені величезні незахищені міста, буквально переповнені цінностями, привезених з всіх сторін світу.
Самими монголами впродовж ХІІІ-ХІУ ст. були засновані дві столиці Золотої Орди - Сарай і Сарай ал-Джадід. Сарайчик на Яіке, Мажар на Південному Кавказі, рим на Таврійському півострові, Хаджитархан в дельті Волги, Укек в середнім Поволжі, Тюмень в Сибіру і велика кількість інших міст. Звичайно, що не вся територія Золотої Орди була застроїна містами. Безкрайні простори степу повністю залишались в розпорядженні кочовиків. Можна було проїхати декілька тимінів і не зустріти жодного населеного пункту.
Проте найзначнішим містом не тільки Золотої Орди, але і Європи був сарай - перша столиця держави. Залишки її знаходяться 150 км вище сучасної Астрахані. В середині І Уст його площа перевищувала столиці багатьох європейських держав. [3, с. 27-28]
В 30-х рр. ХІ Уст в Сараї побував арабський мандрівник Іб-Бакта, залишив враження від побаченого. Ось що він писав: „Місто Сарай - одне з найкрасивіших міст, досягши надзвичайної величини, на рівній землі, переповненій людьми, з красивими базарами і широкими вулицями. Одного разу и виїхали верхом з одним із старійшин, бажаючи об'їхати його кругом і взнати його об'єм. Жили ми в одному кінці і виїхали звідти зранку і доїхали до другого кінця тільки після полудня. Одного разу ми пройшли його в ширину, пішли і повернулися через півдня, і все це без кінцевий ряд будинків, нема ні садів, ні пустих місць. [16, с. 306]
Сарай був не просто столицею держав, а значним центром ремісництва. Цілі квартали міста займали ремісники, які спеціалізовувались на визначеній галузі (металургійній, керамічній, ювелірній, косторізні та ін.).
Місто було великим центром міжнародної транзитної торгівлі на лінії Китай - Західна Європа. Навіть коли цей шлях перерізав Тимур, сюда продовжували з'їжджатися купці до середини ХУ ст. Після розпаду Золотої Орди місто практично опинилося покинутим населенням і всі його чудові будівлі поступово розрушувались, нагадуючи степовий міраж.
На північ від Тули на лівому березі Оки знаходиться руське місто - Калуга, заснування якого також відноситься до першої половини ХІУ ст. Його назва вказує на золотоординське походження і перекладається словом „застава”. З початковому чисто воєнному призначенні Калуги як невеликого замку-застави засвідчує той факт, що містом воно стало лише в 1445 р.
Приклад Золотої Орди показує, що в результаті тісного зв'язку степів і міст бурного розвитку ремесла і караванної торгівлі і утворився той економічний потенціал, який довгий час зберігав силу Золотої Орди.
Особливу роль в виникненні міст відіграла центральна влада, яка забезпечувала процвітання в зовнішній торгівлі, вирішувала питання грошового обігу на величезній території.
2.2.4 Побут і культура Золотої Орди
Досліджуючи культуру Золотої Орди, необхідно розглядати три основних питання, від вирішення яких залежить трактування проблем взагалі: 1) степінь участі самих монголів в створенні культури; 2) вклад в культуру Золотої орди праобщинних монгольських народів; 3) можливість еволюційного розвитку культури Золотої Орди в результаті нових і власних золотоординських ознак.
Все культурне життя Золотої Орди розділяється на дві різні частини - кочову і осілу. Більш мозаїчно виглядає осіла культура. Кочова культура в найчистішому вигляді збереглася в державі Джугидів з моменту утворення її до введення мусульманства ханом Узбеком в 1312 р. Подія ця мла велике значення для внутрішнього життя Золотої Орди.
(Жили кочовики) Кочовий побут раннього періоду був представлений юртами. Юрти в Золотій Орді були двох типів: розкладні і нерозкладні. основу розбірних становили щити стін (6-8 щитів і більше) і спеціально вигнуті прути даху, які впирались в центральний дерев'яний круг, який служив димовим отвором. В залежності від багатства і знатності володар юрта покривалась білим чи чорним килимом, деколи украшали різними аплікаціями. Середній діаметр такого житла становив 5-6 м. Це було житло бідних і середніх прошарків населення. Воно швидко розкладалось і легко перевозилось на верблюді чи коні. [18, с. 144-146]
Основою харчування монголів було молоко, кумис і м'ясо. Із свіжого м'яса робили різні ковбаси. особливо було організовано постачання кочівників крупою і мукою. Степова аристократія одержувала просо і муку із власних „помість”, розташованих в південних районах держави. Очевидно, вирощуванням зернових культур займалися забрані в полон і перетворені в рабство жителі осілих держав. Рядові кочовики одержували хлібні продукти в обмін на баранів і шкіру. Їжа в Золотій Орді була не просто задоволення природніх потреб, а являла особливий ритуал, в якому найменші деталі мали велике значення в очах кочовика-язичника. Скот необхідно було не тільки особливо різати і розділяти, але і в строгій відповідності до традиції роздавати відділені частини звареної туші. М'ясо в степі ніколи не продавалось мандрівникам, але їх могли нагодувати безплатно відповідно до законів степового гостеприїмства. Молоко і кумис не можна було виносити з юрти вночі, а перед тим як пити його потрібно було хоч краплю пролити на землю. М'ясо дозволялось варити лише в котлах, а не обжарювати на відкритому вогні, так як жир і сік що капали під час обжарювання могли затушити вогонь, що рахувалось великим гріхом і нещастям для дому. [17, с. 36-47]
Окрім домашніх припасів, значну роль в раціоні харчування населення Золотої Орди відігравали продукти полювання. Це було добре підготовлене широкомасштабний захід, в якому брали участь тисячі людей. Таке полювання тягнулось від декількох днів до 2-3 місяців. По-суті це були воєнні дії чи маневри, які мали важливе значення для тренерування, підготовки великих і довготривалих армійських поході і створення для цього запасів продуктів.
Кочове господарство накладало свій слід на одяг населення Золотої Орди. Плаття чоловіків і жінок були зшиті одним способом. Лише плаття дівчат були довшими, ніж чоловіків. Влітку все населення ходило в халатах. Зимою, звичайно, носили дві шуби. Шили із вовчих чи лисячих шкур. Степова аристократія любила одягатися в привізні шовки, парчу, тонкі європейські сукна.
Життя кочівників не обмежувались лише побутовими проблемами, які були направлені на задоволення потрібностей у їжі, одязі і житлі.
У них був яскраво виражений фольклор. Однією з найважливіших культурних ознак кочовиків-монголів була наявність власної писемності. Вона була відома в їх середовищі в Центральній Азії при Чингізхані і була заснована на уйгурському алфавіті. Досить широкого розповсюдження писемність одержала в Золотій Орді. В 1930 р. при дослідженні одного із степових поховань була знайдена записана на бересті уйчурайським алфавітом народна пісня про від провадження матір'ю сина на військову службу. Це одна із найдавніших писемних пам'яток монгольської мови, що відноситься до рубежу ХІІІ-ХІУ століть. Під час розкопок одного з палаців першої столиці держави Сарая, в 1979 р. на поштукатуреній стіні була знайдений видряпаний напис угуйським алфавітом, який датується 60-80 ми роками ХІУ ст.
Цей факт служить свідченням того, що монголи пам'ятали і використовували свою мову і писемність практично до кінця існування Золотої Орди.
В культурному відношенні Золота Орда знаходилась в особливому положенні у порівнянні з другими монгольськими державами. Хулагуїдський Іран і Юанський Китай без трудностей перетворили монгольські культури і не залишили від неї і сліду, оскільки традиції місцевих завойованих народів мали глибокі і міцні корені. Монголія і її столиця Каракорум були доведені безкінечними війнами Чингізхана до повного духовного і матеріального упадку. Монголи Золотої Орди поглинали культури підкорених народів. На цій основі в ХІУ ст. золотоординська культура отримала новий поштовх до розвитку. Однак цьому процесу не суджено було пройти всі стадії еволюції в першу чергу через різко виражену агресивність держав, яка традиційно підтримувалась аристократією.
Розділ 3. Визволення руських земель з-під влади Золотої Орди
3.1 Початок визвольної боротьби
Спроби звільнитися від влади ординського хана почались після нападу Батия. Зберегли свої сили багато руських міст, не піддавшись Батиєвому розгрому. Новгород, Псков, Смоленськ, Вітебськ, Полоцьк. В Південній Русі продовжував супротивлятьсь завойовникам князь Данило Романович Галицько-Волинський, який зумів нанести ординцям декількох відчутних ударів.
