інвестиційних операцій інституціональних інвесторів, забороняють багатьом
із них одержувати облігації, що не котируються на якийсь із фондових бірж.
Оскільки зараз важко знайти емітенту, що не розраховує на покупку його
облігацій інституціональними інвесторами, зовсім не дивовижно, що абсолютна
більшість емітентів справно йде на біржу з проханням прийняти облігації до
котирування[5]. І усе ж угоди з облігаціями відбуваються головним чином у
позабіржовому обороті. Головна причина полягає в тому, що динаміка
ринкових цін облігацій більш передбачена, менш схильна сильним і раптовим
коливанням, чим у випадку акцій. Обсяг емісій акцій та облігацій у 1999р.
відображено у додатку № 2.
Також до цiнних паперiв належать казначейськi зобов’язання.
Це вид цiнних паперiв на пред’явника, що розмiщуються виключно на
добровiльних засадах серед населення, засвiдчують внесення їхнiми
власниками грошових коштiв до бюджету й дають право на одержання
фiнансового доходу.[6]
Випускаються такi види казначейських зобов’язань:
довгостроковi - вiд 5 до 10 рокiв
середньостроковi - вiд 1 до 5 рокiв
короткостроковi - до одного року
Рiшення про випуск довгострокових i середньострокових
казначейських зобов’язань приймається Кабiнетом Мiнiстрiв Украiни. Рiшення
про випуск короткострокових казначейських зобов’язань приймаеться
Мiнiстерством фiнансiв Украiни. Кошти вiд реалiзацiї казначейських
зобов’язань спрямовуються на покриття поточних видаткiв республiканського
бюджету. Виплата доходу вiд казначейських зобов’язань та їх погашення
здiйснюються згiдно з умовами їх випуску.
Ощадний сертифiкат - письмове свiдоцтво банку про
депонування грошових коштiв, яке засвiдчує право вкладника на одержання
пiсля закiнчення встановленого строку депозиту[7] й вiдсоткiв.[8]
Ощаднi сертифiкати видаються:
строковi ( пiд певний договiрний вiдсоток на визначений строк )
до запитання
iменнi ( не пiдлягають обiгу, а їх продаж iншим особам є недiйсним )
на пред’явника
Громадяни купують сертифiкати за рахунок власних коштiв, а
пiдприємства за рахунок коштiв, що надходять у їхне розпорядження пiсля
сплати податкiв та вiдсоткiв за банкiвський кредит. Доход з ощадних
сертифiкатiв виплачується за пред’явленням їх для оплати в банк, що їх
випустив. Коли власник сертифiката вимагає повернення депонованих коштiв за
строковим сертифiкатом ранiше обумовленого в ньому строку, йому
виплачується менший вiдсоток, рiвень якого визначається на договiрних
умовах при внесенi депозиту.
Також до паперiв першого порядку належить вексель -
офiцiйне боргове зобов’язання певної форми, яке надає його власниковi право
вимагати оплати боржником указаної у векселi суми у встановлений строк.[9]
Векселя можуть бути простими і перекладними. Простий
вексель являє собою письмовий документ, що містить просте і нічим не
обумовлене зобов'язання векселедавця (боржника) сплатити визначену суму
грошей у визначений термін і у визначеному місці векселетримачу або його
наказу. У такому векселі із самого початку беруть участь дві особи:
векселедавець, що самий прямо і безумовно зобов'язується сплатити по
виданому їм векселі, і перший векселетримач, якому належить право на
одержання платежу за векселем.
Відмінність простого векселя від інших боргових грошових
зобов'язань в тому, що:
вексель може бути переданим із рук у руки по передатному написі;
явка для засвідчення підпису не потрібна;
при несплаті векселя у встановлений термін необхідно вчинення нотаріального
протесту;
утримання векселя точно встановлено законом;
вексель є абстрактним грошовим документом і в силу цього не забезпечується
заставою, заставою або неустойкою.
Перекладний вексель (тратта) являє собою письмовий документ, що
містить безумовний наказ векселедавця платнику сплатити визначену суму
грошей у визначений термін і у визначеному місці одержувачу або його
наказу. Головна відмінність перекладного векселя від простого полягає в
тому, що він призначений для перекладу, переміщення цінностей із
розпорядження однієї особи в розпорядження іншого. Видати (трасувати)
перекладний вексель - значить прийняти на себе зобов'язання гарантії
акцепту[10] і платежу по ньому. На відміну від простого в перекладному
векселі беруть участь не дві, а три особи: векселедавець (трасант), що
видає вексель, перший векселетримач, що одержує разом із векселем право
потребувати і платіж по ньому, і платник (трасат), якому векселетримач
пропонує здійснити платіж. Тут зобов'язання трасанта умовне: він
зобов'язується заплатити вексельну суму, якщо платник (трасат) не заплатить
її. Необхідність виконання трасантом такого зобов'язання виникає у тому
випадку, коли трасат не акцептував і не заплатив за векселем або акцептував
і не заплатив. У останньому випадку трасат дорівнюється до векселедавця
простого векселя, і проти нього виникає протест у неплатежі. Векселетримач
перекладного векселя повинний своєчасно пред'являти останній до акцепту і
платежу, тому що у протилежному випадку невиконання цих умов може бути
віднесене до його власної провини. У випадках із простими векселями їхнє
пред'явлення платнику для акцепту, а отже, і упорядкування протесту у
неприйнятті не потрібно. По перекладному векселі такої прямой боржник
виступає лише з моменту акцепту векселя платником. До цього моменту є в
наявності лише умовний боржник (трасант).
Тепер розглянемо цiннi папери другого i третього порядкiв.
Вони широко розповсюдженi на фондових ринках Заходу. Передбачається також,
що фiктивний капiтал другого порядку скоро з’явиться на фондовому ринку
Украiни.
Депозитне свiдоцтво - це цiнний папiр, який пiдтверджує, що
особа володiє акцiями однiєї з iноземних корпорацiй, котрi зберiгаються в
одному iз банкiв, та має право на одержання дивiдендiв, а також на частину
активiв[11] цiєї корпорацiї у випадку iї лiквiдацiї.[12] Депозитнi
свiдоцтва надають можливicть доступу корпорацiй на iноземнi фондовi ринки,
а iноземнi громадяни, замicть купiвлi акцiй зарубiжних пiдприємств, мають
змогу придбати їхнi субстити у виглядi депозитних свiдоцтв.
Ф’ючерс - також є контрактом, згiдно з яким особа, що уклала
його, бере на себе зобов’язання пiсля закiнчення певного строку продати
клiєнтовi ( або купити в нього ) вiдповiдну кiлькiсть фiнансових
iнсрументiв за обумовленою цiною.[13]
Iснує кiлька позицiй, за якими ф’ючерс вiдрiзняється вiд
опцiону:
1. Укладання ф’ючерсного контракту не є актом купiвлi-продажу
2. Розрахунки по закiнченнi термiну ф’ючерсного контракту є обов’язковими.
3. Ризик по ф’ючерсному контракту бiльш високий.
З розвитком і вдосконаленням ринкових відносин у біржових
торгах дедалі ширше використовуються ф’ючерсні угоди – інструмент
страхування виробників і споживачів біржових товарів від несприятливих
коливань цін на них. Ф’ючерсні контракти передбачають поставку практично ще
не виготовленого товару в майбутньому в конкретний, порівняно віддалений
строк за котирувальною ціною періоду поставки. До сроку виконання угоди в
клірингову палату біржі[14] вноситься невелика сума застави.
Опцiон - це угода мiж партнерами, один з яких виписує i
продає опцiоний сертифiкат, а iнший - купує його, тобто отримує право до
обумовленої дати за фiксовану цiну придбати певну кiлькiсть акцiй у особи,
яка виписала опцiон, або ж продати їх.[15]
Iснують два рiзновиди опцiонiв:
“ американський “, який можна реалiзувати протягом всього термiну
контракту.
“ європейський “, котрий реалiзовуеться на певну дату.
Мета опційної торгівлі – уникнути ризику, пов’язоного з
торгівлею ф’ючерсними контрактами. Опційна угода – це контракт між двома
контрагентами, один з яких одержує премію і бере на себе зобов’язання
продати або купити, а другий виплачує премію і одержує право купити або
продати конкретний товар за конкретною ціною протягом встановленого часу.
На біржі торгують опціонами на ф’ючерсні контракти, тобто, крім ціни і
позиції ( строку поставки ), погоджених між сторонами по звичайному
ф’ючерсному контракту, контрагенти домовляються також і про премію ( опціон
), яку одна сторона виплачує другій стороні. Таким чином, ціна опціону – це
сума, що сплачується покупцем опціону його продавцю. При цьому покупець
опціону не має ніяких інших зобов’язань, крім заплаченої суми, що складає
його максимальний ризик.
Можливі три позиції ( визначення ) опціону, який має
внутрішню вартість: бути при грошах, бути при своїх грошах, залишитися без
грошей. Умови, за яких можливий такий прояв внутрішньої вартості опціону,
такі:[16]
|Визначення |Опціон покупця |Опціон продавця |Внутрішня ціна |
|опціону | | | |
|Бути при грошах |Ціна контракту |Ціна контракту |Створюється |
|(виграти) |вище від ціни |нижче від ціни | |
| |угоди на опціон |угоди на опціон | |
|Залишитися при |Ціна контракту |Ціна контракту |Відсутня |
|своїх грошах (не |дорівнює ціні |дорівнює ціні | |
|виграти) |угоди на опціон |угоди на опціон | |
|Залишитися без |Ціна контракту |Ціна контракту |Відсутня |
|грошей (втратити)|нижче від ціни |вище від ціни | |
| |угоди на опціон |угоди на опціон | |
Варранти становлять специфiчний вид цiнних паперiв, котрi
випускаються разом з привiлейованими акцiями та облiгацiями й дають
власниковi право на купiвлю простих акцiй за обумовленою цiною протягом
встановленого перiоду.[17] Варранти дозволяють акцiонерному товариству
знизити процент регулярних виплат по облiгацiях чи привiлейованих акцiях,
бо надає можливicть iнвесторам одержувати прибуток на рiзницi курсiв
простих акцiй у випадку iї зростання порiвняно з обумовленою у варрантi. Їх
відрізняє від опціонів більш довгий термін, а також факт, що опціон,
природно, випускається на існуючий актив. У останні роки варранти усе
частіше випускаються з облігаціями, що зробило останні більш привабливими в
очах інвесторів. Купляючи облігацію, власник, фактично, видає кредит, що
повинний принести прибуток, достатню для сплати відсотків і дивідендів.
1.2. Механізм формування курсовоi вартостi цiнних паперiв та дивідендна
політика.
Цiннi папери мають номiнальну i ринкову вартicть, або цiну.
Номiнальною називають вартiсть, зазначену на цiнному паперi. Але купiвля -
продаж цiнних паперiв проводиться не за номiналом, а за цiнами, що
складаються на ринку цiнних паперiв. Цiна, за якою папери продаються i
купуються на ринку, називається ринковою цiною, або курсом цiнних паперiв.
Курс акцiї залежить вiд рiчного дивiденду, який вона
приносить, рiвня позичкового процента та спiввiдношення мiж пропозицiєю
акцiй i попитом на них. Курс акцiї тим вищий, чим бiльшим є дивiденд,
виплачуваний по нiй, i чим нижчим є рiвень позичкового процента, оскiльки,
купуючи акцiї, власник грошового капiталу завжди порiвнює виплачуваний по
них дивiденд з тим доходом, який вiн мiг би одержати, поклавши свiй капiтал
у банк, тобто з позичковим процентом. Середнiй курс акцii дорiвнює сумi
грошового капiталу, яка принесе доход, що дорiвнюе дивiденду, в разi
вкладання цiєi суми в банк ( чи передачi у позичку).
Курс акцii розраховується за формулою:
Д х 100
Ка =
Рп
де Д - сума рiчного дивiденду по акцiї
Рп - рiвень позичкового процента.
Курс облiгацii залежить вiд iї номiнальноi вартостi,
рiчного доходу, який вона приносить, рiвня позичкового процента, кiлькостi
рокiв, що залишилися до погашення облiгацiї, та спiввiдношення мiж
пропозицiєю облiгацiї та попитом на них. Курс облiгацiї на ринку цiнних
паперiв, як i акцiї, залежить вiд попиту та пропозицii на неї.
Визначальними факторами у формуваннi попиту та пропозицii є прибуток, який
приносить дана облiгацiя, рiвень позичкового процента, ступiнь
прибутковостi альтернативних грошових вкладiв, у тому числi iнших
облiгацiй, випущених конкурентами. Тому ринкова вартicть кожноi конкретної
облiгацiї у певний момент часу може бути вищою вiд номiнальної,
пiдвищуватись та падати. Середнiй курс облiгацii, за яким рiвень доходiв i
рiвень позичкового процента однаковi, дорiвнюватиме номiнальнiй вартостi.
Якщо ж рiвень доходу по облiгацiї нижчий за рiвень позичкового процента, то
iї середнiй курс буде меншим за номiнальну вартiсть, а при рiвнi доходу по
облiгацiї вищому за рiвень позичкового процента - бiльшим.
Курс облiгацi визначаеться формулою:
( Сн + нД )
Ко =
100 н Рп
де: Сн - номiнальна вартiсть облiгацiї;
н - кiлькiсть рокiв, що залишилися до погашення облiгацiї;
Д - сума рiчного доходу по облiгацiї;
Рп - рiвень позичкового процента.
Приклад. Припустимо, що iнвестор придбав за номiналом нову
п’ятипроцентну облiгацiю вартiстю 1000 $ при рiвнi позичкового
процента 5%. На момент перепродажу облiгацiї рiвень позичкового
процента пiднявся удвiчi, тому за номiналом iї нiхто не захоче купити.
За тiж грошi, вiддавши їх у позичку ( поклавши в банк ), можна
одержати доход у розмiрi 10%. Курс облiгацiї за умови, що до iї
погашення залишається один рiк, становитиме 955 $. Витративши цю суму
на придбання облiгацiї, iї власник одержить 1000 $, заробивши на
рiзницi у цiнах 45 $, i, крiм того, за рiк йому будуть нарахованi та
виплаченi як проценти 50 $. Увесь доход 95 $ - це 10 % вкладеного
капiталу. Якщо ж облiгацiя пiдлягає погашенню через три роки, вона
оцiнюється у 855 $.
Iнший випадок. Рiвень позичкового процента на момент перепродажу
облiгацiї не пiдвищiвся, а зменшився до 3 %. Тодi курс облiгацiї,
термiн погашення якоi настає через рiк, дорiвнював би 1019 $, а тiєї,
що пiдлягає погашенню через три роки - 1055 $.
Курсова вартiсть цiнних паперiв постiйно коливається
залежно вiд змiни спiввiдношення мiж попитом на тi або iншi цiннi папери та
їх пропозицiєю на ринку. У свою чергу, попит i пропозицiя залежать вiд
очикуваної змiни рiвня позичкового процента, а за звичайними акцiями - i
доходiв, якi визначаються насамперед перспективами розвитку корпорацiї, що
випустила акцiї, а також станом полiтичноi обстановки, загальною
економiчною ситуацiєю в країнi. На курс цiнних паперiв також впливає стан
державних фiнансiв i грощового обiгу. Iнфляцiйне знецiнення грошей
призводить до зменшення попиту на цiннi папери з фiксованим доходом, i
водночас зростае попит на звичайнi акцiї, облiгацiї, що конвертуються.
Дивіденд — це грошова виплата доходу за акціями їхнім
власникам, яка проводиться в порядку, передбаченому статутом акціонерного
товариства (АТ), за рахунок прибутку, що залишається в його розпорядженні
після сплати встановлених законодавством податків, інших платежів до
бюджету та відсотків за банківський кредит.
Дивідендна політика — це сукупність заходів, які здійснюються
АТ і спрямовані на прийняття рішень із нарахування та виплати дивідендів
власникам акцій цього АТ.
Використання коштів на виплату дивідендів акціонерам — перший
із двох основних шляхів розподілу прибутку АТ після оподаткування, другим є
спрямування коштів на інвестиції для подальшого розвитку АТ, що приводить
до збільшення майбутніх грошових потоків.
У разі збільшення дивідендів можна спостерігати два протилежних
ефекти:
. позитивний ефект, який полягає у зростанні впевненості потенційних
інвесторів у тому, що менеджери АТ прогнозують збільшення прибутку
(інформаційний вплив), у підвищенні курсів акцій, поліпічдкні добробуту
акціонерів;
. негативний ефект, який полягає у скороченні інвестицій для розширення
діяльності, зменшенні очікуваного рівня прибутку, падінні цін на акції в
майбутньому.
Отже, головним вибором дивідендної політики є реінвестування
коштів в АТ, або виплата дивідендів. Існують теоретичний і практичний
аспекти вивчення дивідендної політики та її впливу на фінансово-
господарську діяльність підприємства. Є два відомих різних теоретичних
підходи: теорія непотрібності дивіденду, спрямування усіх коштів та прямі
інвестиції, та теорія "синиці в руці". Друга теорія більш поширена, але й
практичні рекомендації першої можуть бути враховані, наприклад, на стадії
створення та розвитку підприємства.
Слід виділити такі типи дивідендної політики АТ:
. політика постійних виплат, згідно з якою АТ платить дивіденди, що
дорівнюють постійному відсотку його прибутку;
. політика регулярних дивідендів, яка полягає у виплаті регулярних, стійких
Страницы: 1, 2, 3, 4, 5, 6, 7, 8, 9, 10, 11, 12, 13, 14
