паперів і формування інвестиційного портфеля на сучасному етапі продовжує
залишатися сформована ще в 60-ті роки теорія ефективного ринку. Згідно
твердженням теорії ефективного ринку, якщо ціни акцій вірно відображають
майбутні прибутки і характеристики ризику акцій, то вільний ринок акцій
здатний суттєво впливати на вибір суспільства розміщення обмежених ресурсів
у правильному руслі, а якщо орієнтування на ціну акції -гра наздогад, то
неефективні для суспільства виробництва можуть розвиватися просто для
високої ціни їх акцій. На сучасному українському ринку акцій інвестори
керуються мотивацією очікування приросту курсової вартості акцій, а не
майбутнього дивіденду. Особливе значення ця мотивація набуває в умовах
інфляції, властивої для початкової стадії розвитку фондового ринку в
Україні.
На Заході кілька шкіл застосовують різні підходи чи їх
комбінацію до визначення задач аналізу цінних паперів як окремої
дисципліни. Фундаментальна школа, та ії визнаний голова Б. Грехем основну
увагу звертає на аналіз фінансового стану корпорацій, виплачуванні ними
дивіденди, поточну ставку відсотків та інше. Технічна школа виходить з
того, що вся інформація, суттєва з точки зору "фундаментальної школи",
враховується в курсах цінних паперів ще до їх опублікування. Тому наріжним
каменем є розгляд самого ринку, рух біржових котирувань, обіг бірж, тощо.
. Фундаментальний аналіз дозволяє глибоко і всебічно
з'ясовувати стан справ у будь-якій сфері фондового ринку і являє собою
детальне вивчення галузей та окремих компаній з точки зору їх цінних
паперів. На практиці представники інвестиційно-ділерських фірм часто не
мають часу для подібних розвідок і користуються послугами аналітичних
відділів фірм та іншими джерелами інформації. Проте вони повинні добре
усвідомлювати, яким чином буде зроблено той чи інший висновок. В свою
чергу, технічний аналіз дає можливість спрогнозувати зміну ринкової
кон'юнктури.
Для галузевого етапу фундаментального аналізу велике
значення має наявність застосовуваної достатньо широким колом суб'єктів,
чіткої типової класифікації галузей і підгалузей, що віддзеркалює їх
технічні можливості. Враховуючи вищевикладене, пропонується умовно
застосувати поділ всіх галузей в залежності від стадії розвитку на такі
типи: новонароджені, зростаючі, стабільні, циклічні, спекулятивні
занепадаючі галузі.
Що стосується адаптації традиційних методів аналізу
інвестиційних якостей цінних паперів для застосування в українських умовах,
то протягом досить тривалого періоду критерії фінансового аналізу
діяльності українських галузей і компаній були майже не вживані при оцінці
інвестиційних якостей їх цінних паперів. Фахівцям, які працюють на
фондовому ринку, було зрозуміло, що фінансовий стан підприємств не
відображається в ціні цих акцій. З 1996 року ситуація поступово змінюється.
Фінансовий стан одних підприємств починає стабілізуватись, і вони
завершують рік з прибутком, а їх акціонери можуть розраховувати на
дивіденди. Користуючись методами економічного аналізу цінних паперів
українських підприємств, можна спрогнозувати подальший хід подій на ринку
їх акцій. Але в сучасних умовах, коли реальна вартість активів підприємств
ще мляво корелює з ціною його акцій, немає необхідності користуватись всіма
методами традиційного економічного аналізу.
Випуск акцій підприємством та їх вдале розміщення може
сприяти швидкій мобілізації коштів для інвестування. Проте емісію акцій
можуть здійснювати лише підприємства, які акціонуються або вже є
акціонерними, причому відкритого типу. Однак практична роль акцій, які
емітують акціонерні компанії, у фінансуванні інвестицій в Україні ще
незначна. На фондовому ринку країни переважно обертаються державні цінні
папери. Держава, залучаючи фінансово-кредитні ресурси для покриття
бюджетного дефіциту, є основним конкурентом приватних підприємств на ринку
капіталу. Ринок державних цінних паперів, незважаючи на певні проблеми,
високодохідний і ліквідний, тому негативно впливає на інвестиції у реальний
сектор економіки.
Потенційним джерелом додаткових інвестиційних ресурсів на
підприємствах є випуск облігацій. За матеріалами Державної комісії з цінних
паперів та фондового ринку, на фондовому ринку практично відсутні
корпоративні облігації. Протягом 1999 року зареєстровано лише чотири емісії
таких облігацій на суму 8,19 млн. грн. Таким чином, підприємства практично
не використовують цього потенційного джерела інвестиційних ресурсів через
недосконалість законодавства та ряд інших причин.
Забезпечення надійності операцій із цінними паперами —
важливий еле-мент економічної структури суспільства. Можливо, навіть
важливіший, ніж надійність системи грошових розрахунків, оскільки помилку в
грошових розрахунках можна виправити і компенсувати додатковою кількістю
грошей, а помилка в переказі цінних паперів може призвести до втрати прав
власності на якісно незамінні об'єкти.
Для організації інвестиційного процесу дуже важливим є
створення чіткої та прозорої системи розрахунків за операціями купівлі-
продажу цінних паперів. Річ у тім, що учасники таких операцій наштовхуються
на певні ризики. Власне,це ті ж ризики, які виникають у процесі проведення
валютних операцій.
Передусім це "витратний ризик", або "ризик витрат заміщення",
тобто ризик, пов'язаний із загрозою банкрутства однієї зі сторін до терміну
здійснення розрахунків, що штовхає іншу сторону на втрату можливих
прибутків. Масштаби цього ризику рівнозначні витратам на укладення нової
угоди за поточною ринковою ціною. Такий ризик зменшується шляхом скорочення
часу між укладенням угоди та здійсненням розрахунків за нею, а також у разі
використання відповідно організованої системи заліку.
"Основний ризик” полягає у можливості неодержання продавцем
цінних паперів грошей після того, як папери уже надійшли покупцеві.
(Аналогічний ризику валютних операціях відомий як "герштадт-ризик" — за
назвою німецького банку, який збанкрутував у середині 1970-х років через
збитки, що виникли саме з такої причини).
"Ризик ліквідності" — це загроза несвоєчасного отримання однією
зі сторін цінних паперів або грошей, через що вона вимушена брати кошти в
борг чи продавати інші активи, аби виконати свої зобов'язання за рештою
угод.
Учасники ринку цінних паперів можуть також наштовхнутися на
ризик неплатоспроможності клірингового банку. І, нарешті, на системний
ризик, суть якого в тому, що невиконання зобов'язань одним фінансовим
інститутом може спричинитися до виникнення проблем в інших або навіть їх
банкрутства.
Одним із заходів, який значно зменшує перелічені ризики, є
гарантовані розрахунки між учасниками угоди за принципом "поставка проти
платежу". Цього можна досягнути за допомогою однієї з трьох найпоширеніших
у світовій практиці моделей розрахунків.
Модель 1. Її головними елементами є надсилання інструкцій щодо
переказу як
цінних паперів, так і грошових коштів на підставі інформації про кожну
угоду та остаточний переказ цінних паперів, який здійснюється одночасно з
переказом грошей. (Таку модель, за даними британського агентства "Тhomas
Murrey", сьогодні використовують 17 відсотків центральних депозитаріїв).
Модель 2 передбачає надсилання інструкцій щодо переказу
цінних паперів за кожною угодою, проте самі перекази цінних паперів від
продавця покупцеві здійснюються лише наприкінці циклу, коли відбувається і
переказ грошових коштів, — на умовах "нетто". (Цій моделі надає перевагу 21
відсоток центральних депозитаріїв).
Модель 3 полягає в тому, що інструкції щодо переказу як
цінних паперів, так і грошових коштів надсилаються на основі інформації
"нетто" (тобто з урахуванням можливих контругод), а остаточні перекази
здійс ються наприкінці циклу. (Цією моделлю користуються 18 відсотків
центральних позитаріїв світу).
З урахуванням передбачених моделями вимог стандартний процес
клірингу та розрахунків за операціями із цінними паперами проходить кілька
етапів.
.1. Укладення угоди про купівлю-продаж, яке може провадитися на біржах
або в елек тронних системах позабіржової торгівлі.
2. Порівняння інформації (про ціну, кількість цінних перів, дату
розрахунку), яка надходить з розрахункової системи окремо від покупця і від
продавця цінних паперів. Лише після встановлення ідентичності всіх даних
угоду можна укладати саму угоду між прямими учасниками системи.
3. Якщо учасники угоди діють в інтересах і за рахунок своїх клієнтів,
необхідні попередньо отримати від них підтвердження щодо деталей угоди.
4. Після отримання позитивних результатів порівняння та підтвердження
провадиться кліринг, під яким у даному випадку розуміється процес
підрахунку взаємних зобов'язань учасників угоди (як правило, на умовах
"нетто"). В системо обслуговують значні обсяги операї цінними паперами,
може здійснювс багатосторонній або двосторонній залік.
5. Потому учасники угоди (можливо, за допомогою біржі або клірингової
системи) готують інструкції щодо переказу цінних паперів та відповідних
грошових коштів.
6. Переказ цінних паперів можна з нювати шляхом фізичного перемініщення
самих цінних паперів (частіше — сертифікатів на них) або відповідних
записів на рахунках клієнтів (зберігачів) у центральному депозитарії цінних
паперів.
2.2. Фондові індекси.
Розвитку ринку цінних паперів сприяє підвищення його
інформаційної відкритості. Не тільки більшість інвесторів, але й багато
фінансових посередників не в змозі порівняти запропоновані на фінансовому
ринку цінні папери за степенем доходності, ризику, оцінити фінансову
стійкість того чи іншого емітента. Допомогти в цьому може система рейтингів
фінансового ринку.
Рейтинг – це оцінка позиції об’єкта, який аналізується,
на шкалі показників.Він дозволяє встановити на визначену дату положення
учасників фондового ринку, вмявити їх місце серед інших учасників
відповідно з наступними критеріями: фінансовий потенціал, стійкість,
активність, позиція на ринку та ін. [32]
Рейтинги цінних паперів дифіринцюються в залежності від їх
видів (дольові, боргові, похідні). Розрізняють також форми публікування
рейтингів ( типи рейтингів) в залежності від методики, яку використовують
рейтингаві служби.
Так, “Standart & Pure” надає цінним паперам комбінації
літер, які означають якість цінних паперів. Для облігацій та привілеойваних
акцій система рейтингів “S & P - 500” має такий вигляд:[33]
ААА – найвища якість (цінні папери, які забеспечують максимальну
безпеку з точки зору сплати як основного боргу, так і відсотків). Це цінні
папери великих національних та транснаціональних компаній, здатних
протистояти змінам кон’юнктури, які мають довгу історію бездоганного
виконання обов’язків та перспективи збереження вказаних позицій)
АА, А, ВВВ – прийнятний рівень ризику (емітенти мають довгу історію
задовільного розвитку та додержаня своїх обов'’зків, але відношення активів
чи виручки до боргу в них нижче, ніж у емітентів цінних паперів вищого
рейтингу)
ВВ, В, ССС, СС – затримання з виплатою відсотків; кредитор та
відсоток адекватно захищені, але компанії потрибують пильного нагляду із-за
наявності внутрішніх та зовнішніх факторів, здатних послабити захист
С – виплати припинені (покриття боргу нижче мінімального рівня,
немає сталості розвитку та впевненості, що покриття покращится)
D – повна неплатоспроможність ( компанія може знаходитись в
процесі ліквідації )
NR – немає рейтингу (компанія зазнає важливі фінансові проблеми,
її майбутнє під питанням)
Для звичайних акцій система такаж сама:
А+ - найвищий рівень
А, А-, В+ - середній рівень
В, В- - низький рівень
С – найнижчий рівень
D – фірма реорганізується
Серед рейтингів фінансових позицій учасників фондового
ринку можно виділити рейтинги “розмірного” типу, рейтинги активності та
рейтинги фінансового стану. Прикладом розмірного рейтингу є нейтинг 200
найбільших банків світу, який публікується щорічно в журналі “Business
Week”. Рейтинги, які оцінюють фінансовий стан, будуються на врахуванні
набору показників. Так, агенція “A.M. Best Co” основує свої оцінки на
кількісних методах аналізу рентабільності, співвідношення власних та
запозичених засобів, ліквілності активів, а також на якісних дослідженнях
ступеню диверсифікації ризиків, надійності активів, практики менеджменту.
Його ж конкурент “Уейсс Рисерч Инк” аналізує тільки інформацію, яка
офіційно публікується (дані балансу, рахунки прибутків і збитків та ін.).
Рейтинги торговців, які активно торгували державними паперами, та найбільш
популярних облігацій держпозики у січні 2000р. наведені у додатку № 11.
Види аналізу фондового ринку:
30. ретроспективний (дослідження минулої діяльності ринку, її порівняної
ефективності згідно видам цінних паперів)
31. оперативний (оцінка стану фондового ринку )
32. перспективний (прогнозування тенденцій розвитку фонодового ринку)
33. тематичний (дослідження одного напрямку розвитку фондового ринку)
34. системний (визначення взаємопов’язаного впливу економічних та
соціальних факторів на процеси, які досліджуються)
35. обов’язковий (результати аналізу повинні бути обов’язково врахованими)
36. рекомендований (найбільш широко розповсюджений вид аналізу, результати
якого можуть бути використані для прийнятя рішень, але не носить
характер обов’язкових рекомендацій)
Рейтинги цінних паперів виступають в формі фондових
індексів, які розраховують спеціалісти ведучих рейтингових агенцій чи
фахівцями фондових бірж, аналітиками ділових видань або у формі комбінації
символів, які рписують визначену кількість цінного паперу.
Фондові індекси – це показники, які описують стан даного
сегменту ринку, тобто рівні цін акцій та інших активів, які обертаються на
цих біржах, об’єми угод і т.п.[34]
Використання фондових індексів засновано на перевіреному
десятирічному припущенні, що коливання цін на акції кількох десятків
ведучих компаній відповідають коливанням цін на всі інші акції, коливанням
та змінам у попиті та пропозиції цінних паперів на фондовому ринку в
цілому. Регіональний розподіл торговців цінними паперами та обсяги
виконанних ними операцій із цінними паперами наведені у додатку № 13.
Фондовий індекс являє собою число, яке характеризує рівень
або динаміку цін на акції, які включені до біржового лістингу, за станом на
обумовлений момент часу. Усі фондові індекси, які використовуються в
світовій практиці, можуть бути класіфіцировані за слідуючими ознаками:
37. за місцем розрахунку та ареалом поширення
38. за числом поданих в індексі компаній та частки охоплення фондового
ринку
39. за методикою розрахунку та характеру використання
Виходячи із ступеню узагальнення досліджуваної інформації
виділяють індекси:
40. інтегральні, які характеризують в цілому стан ринку, який
досліджується, одним синтетичним показником
41. частні (локальні), які доповнюють інтегральний показник характеристикою
окремих елементів або параметрів цього рінку
Також розрізняють індекси за складом сукупності об’єктів, що
вивчаються, на інтернаціональні, національні, секторні та субсекторні.
Інтернаціональні інтегральні індекси характеризують стан
ринку за межами національних кордонів. Суть такого індексу часто відображає
його назва. Наприклад, індекси MCSI ( Morgan Stanley Capital International
) – лідера в галузі подібних міжнародних аналітичних досліджень, охоплюють
як весь світовий ринок акцій (“The World Index”), так і його окремі
складові географічні сектора – Північну Америку (“North America”), Європу
(“Europe13”), Далекий Схід (“Far East”) та ін.
Секторальні інтегральні індекси характеризують стан
внутрінаціонального ринку. Наприклад, індекс Нью-Йоркської біржі
характеризує “рух” акцій усіх компаній, які котируються на цій біржі.
Субсекторальні індекси є органічною складовою секторального
індексу та характеризують динаміку акцій, наприклад, промислової групи
компаній, транспортної чи фінансової та ін.
Призначення індексів:
42. зміни ціни на акції можно порівняти з індексом для всього ринку або з
індексом для даного сегменту ринку та робити висновки про попит на акції
у контексті всього ринку
43. можливо співставити зміни цін у різних сегментах ринку та робити
вмсновки про те, який з них є в даний момент більш прибутковим
44. можно співставляти зміни цін акцій більш дрібних та більш великих
компаній
45. можливо порівняти ціни на акції в різних країнах
В загальній формі роль фондових може бути зведена до трьох
функцій:
46. діагностичній
47. індикативній
48. спекулятивній
Під діагностичній функцієй розуміється здатність системи
Страницы: 1, 2, 3, 4, 5, 6, 7, 8, 9, 10, 11, 12, 13, 14
