Особливості використання наочності у початковій школ

ДИПЛОМНА РОБОТА

Особливості використання наочності у початковій школі
Вступ

Навчання -- двосторонній процес. Воно включає викладання -- діяльність учителя, який керує процесами сприймання, розуміння і запам'ятання учнями навчального матеріалу, і учіння -- діяльність учнів, які сприймають навчальний матеріал, осмислюють і запам'ятовують його, навчаються застосовувати набуті знання на практиці.

Про це свідчать такі державні документи, як Національна доктрина розвитку освіти та Концепція загальної середньої освіти. Врахування основних положень даних документів вимагає організації навчального процесу у школі на основі врахування комплексу психолого-педагогічних чинників організації засвоєння знань.

Набуття учнями знань, умінь і навичок може забезпечуватись при мінімальній участі педагогів. Але «без активної діяльності самих учнів процес засвоєння навчального матеріалу неможливий» [69, 19]. Щоб набути знань, умінь і навичок, учні «повинні докласти певних вольових зусиль, наполегливості, мати бажання вчитись» [90, 67]. Проте передумовою активної пізнавальної діяльності молодших школярів є сприймання навчального матеріалу, яке в початковій школі потребує спеціальних умов і організації.

Сприймання й усвідомлення учнями навчального матеріалу має спиратися на наявні в їхній пам'яті уявлення, на їх чуттєвий досвід або опорні знання, якими вони оволоділи раніше або під час вивчення споріднених предметів. Проте в цьому досвіді можуть бути уявлення поверхові й невиразні, нечіткі й неточні, неправильні й спотворені [12, 6]. Опорою ж для засвоєння нових знань можуть бути тільки виразні, чіткі й правильні уявлення. Тому для успішного навчання в школі важливе значення має формування в дітей конкретних образів, уявлень про навколишній світ, чуттєвого (сенсорного) досвіду (sensos -- чуття, сенсорний досвід-- чуттєвий досвід, що складається з різних уявлень пам'яті) [89, 43].

Важливе значення у початковому навчанні школярів має забезпечення наступності й послідовності процесу засвоєння знань - від чуттєвого осмислення до понятійного узагальнення і використання у системі практичної діяльності [25, 31]. Проте досвід показує, що при дотриманні інших складових процесу засвоєння знань у сучасній масовій школі не враховується один із його етапів - забезпечення первинного сприймання навчальної інформації. Цей етап вчителі вважають необов'язковим і приділяють йому надзвичайно мало уваги. Незважаючи на те, що необхідність первинного сприймання обґрунтовується такими особливостями дітей, як образність, конкретність та емоційність сприймання.

Проблему залучення якомога більшої кількості органів чуття для засвоєння навчального матеріалу у процесі сприймання наочності розвивали усі провідні педагоги минулого. Так, І.Г. Песталоцці писав: «Моєю найсуттєвішою, вихідною точкою зору є наступна: споглядання (чуттєве сприйняття) людиною самої природи є єдиним істинним фундаментом навчання, скільки воно (споглядання) є єдиною основою людського пізнання. Все що слідує за ним, є просто результатом, або абстракцією, від цього чуттєвого сприйняття» [60, 103].

К.Д. Ушинський - основоположник наочного навчання у вітчизняній педагогіці - писав: «Педагог, який бажає що-небудь міцно закарбувати в дитячій пам'яті, повинен потурбуватися про те, щоб якомога більше органів чуття - око, вухо, голос, відчуття м'язових рухів і навіть, якщо можливо, нюх і смак взяли участь в акті запам'ятовування» [93, 52]. Звідси випливає, що етап організації первинного сприймання навчального матеріалу, зумовлений у початковій школі психічними особливостями учнів та комплексом навчально виховних завдань на уроці, при його адекватному застосуванні забезпечує активізацію різних органів чуття і, відповідно, закріплення виучуваного в пам'яті та його краще засвоєння.

Формування сенсорного досвіду відбувається ще в дошкільному віці. Воно може бути організованим, цілеспрямованим в умовах виховання в дошкільних закладах і неорганізованим, стихійним в умовах домашнього виховання. Але в усіх випадках варто, щоб «цей досвід формувався на основі доступної дітям ігрової, практичної, навчальної діяльності і спостереження за об'єктами під час цієї діяльності» [78, 21].

У школі вже з початкових класів набагато розширюються можливості для організованого формування в дітей сенсорного досвіду. Найголовнішими аспектами його є спостереження наочних об'єктів в природному оточенні, в шкільному кутку живої природи, розглядання натуральних об'єктів на уроці як роздавального матеріалу, робота на шкільних навчально-дослідних ділянках, розглядання реальних зображень об'єктів, кінофільмів тощо.

Проблема організації та психолого-педагогічного забезпечення наочного навчання як компонента адекватного осмислення та ефективного засвоєння знань здавна є важливим аспектом педагогічних, психологічних та методичних досліджень. У різні часи і з різною мірою об'єктивності цю проблему розглядали К.Д. Ушинський, І. Песталоцці, А.Дістервег та інші педагоги. Також проблеми організації навчального матеріалу з використан-ням наочних засобів досліджувалися у контексті психологічних досліджень (Б.М.Величковський, К.М.Вербіцький, О.В.Запорожець, Б.Макелрі, М.З.Шех-тер, В.С.Юркевич та ін.), педагогічних (І.М.Вікторенко, Л.В.Занков, М.В.Гаркавенко, В.О.Онищук, А.М.Захарова, О.З.Крапівіна, С.П.Логачев-ська, О.Я.Савченко, В.Оконь, В.І.Орлов, І.П.Підласий, Ю.І.Щербаков та ін.) та методичних (Н.П.Байбара, Р.Е.Басангова, М.В.Богданович, Л.Варзацька, Н.В.Гордіюк, М.В.Дідух, М.Ігнатенко, О.І.Киричук та ін.).

Відомо, що перші враження від сприйнятих об'єктів і первинні відтворення відомостей про них глибоко вкарбовуються в пам'яті, тому так важливо не допустити створення в свідомості дітей помилкових асоціацій, які потім дуже важко виправити [90, 49].

Зважаючи на аспектність та відсутність системного підходу в дослідженні даної проблеми, а також важливу роль використання наочності у засвоєнні знань учнями початкових класів, темою нашого дослідження є “Особливості використання наочності у початковій школі”.

Об'єктом дослідження є процес використання наочності у початковій школі, а предметом дослідження - дидактичні умови використання наочності на уроках у початковій школі.

Мета дослідження - виділити та експериментально перевірити дидактичні умови використання наочності на уроках у початковій школі.

Гіпотеза дослідження: якщо в процесі навчання дотримуватися таких дидактичних умов використання наочності, як оптимальне поєднання слова вчителя і наочності; відповідність наочності змісту виучуваного матеріалу; відповідність наочності психологічним закономірностям сприймання навчального матеріалу; забезпечення зв'язку змісту наочного посібника з досвідом учнів, то рівень навчальних досягнень молодших школярів значно підвищиться.

У відповідності до поставленої мети та гіпотези визначені завдання дослідження:

1. Розкрити сутність поняття наочності у початковій школі.

2. Виділити дидактичні умови ефективності використання наочності у процесі вивчення навчального матеріалу на уроках у початковій школі.

3. Проаналізувати стан досліджуваної проблеми у масовому педаго-гічному досвіді.

4. Перевірити вплив експериментальної методики на рівень навчальних досягнень учнів.

Для розв'язання поставлених завдань і перевірки гіпотези дослідження використано адекватні авторському задуму методи дослідження.

Теоретичні методи дослідження: аналіз, порівняння, синтез, система-тизація, класифікація та узагальнення теоретичних даних, представлених у педагогічній, психологічній та методичній літературі, контент-аналіз.

Емпіричні методи дослідження: анкетування вчителів початкових класів, педагогічні спостереження, педагогічний експеримент, якісний і кількісний аналіз результатів експерименту, вивчення та узагальнення передового педагогічного досвіду, вивчення і узагальнення шкільної документації.

Практична значущість дослідження полягає у розробці системного підходу щодо забезпечення дидактичних умов використання наочності у процесі вивчення нового матеріалу.

Структура дослідження. Дипломна робота складається із вступу, двох розділів, висновків, списку використаної літератури.

РОЗДІЛ 1. Психолого-педагогічні основи використання наочності на уроках

І.1 Роль наочності у процесі засвоєння навчального матеріалу учнями

Застосування наочних методів навчання на уроці обумовлене дидактич-ним принципом наочності і реалізується у використанні в навчальному процесі, в тому числі і в процесі навчання грамоти, різноманітних наочних посібників. Своє обґрунтування принцип наочності одержав у „Великій дидактиці” Я. А. Коменського. Він писав: “...Хай буде для учнів золотим правилом: все, що лише можна, представляти для сприйняття відчуттями, а саме: бачене - для відчуття зором, чуте - слухом, запахи - нюхом, що можна вкусити - смаком, доступне дотику - дотиком” [60, 84].

Принцип наочності розвивали усі провідні педагоги минулого. І.Г.Песталоцці писав: “Моєю найсуттєвішою, вихідною точкою зору є наступна: споглядання (чуттєве сприйняття) людиною самої природи є єдиним істиним фундаментом навчання, скільки воно (споглядання)є єдиною основою людського пізнання. Все, що слідує за ним, є просто результатом, або абстракцією від цього чуттєвого сприйняття” [57, 6]. Песталоцці значно збагатив принцип наочності. Відстоюючи необхідність наочності, він в той же час вважав, що органи відчуття приносять невпорядковані свідчення про оточуючий світ. Навчання повинно знищити невпорядкованість у спостере-женнях, розмежувати предмети, тобто сформувати поняття.

Відповідаючи на зауваження тих, хто вважав, що наочності приділяється багато уваги, А. Дістервег стверджував: «Не прийшов ще час зупинитися, оскільки тисячі учителів використовують абстрактний метод навчання» [60, 168].

Прогресивні педагогічні діячі упродовж всієї історії працювали над проблемою винайдення не тільки нових методичних прийомів, а й допоміжних засобів, щоб полегшити процес навчання. Зокрема, передові педагоги Західної Європи зробили належний внесок у розвиток початкового навчання, вдосконаливши систему наочності, виробивши відповідні методичні прийоми, які сприяли подоланню труднощів при навчанні грамоти, але не змогли повністю розв'язати проблеми початкової школи.

Без наочності дитина не зможе швидко пізнати оточення і дійти до конкретних висновків. У початковий період навчання діти не потребують висновків, доказів, логічної послідовності; їм потрібні певні образи - все те, що збуджує увагу і конкретизує певні поняття.

К.Д. Ушинський також надавав величезного значення принципу наочності; він закликав поєднувати застосування наочних посібників із розвитком мовлення і мислення, а розвиненість образного мовлення ставив в залежність від використання своєрідного унаочнення. Про наочне навчання К. Д. Ушинський писав, що „ ...це таке навчання, яке будується не на абстрактних уявленнях та словах, а на конкретних образах, безпосередньо сприйнятих людиною... Цей хід навчання, від конкретного до абстрактного, від уявлення до думки, такий природний і ґрунтується на таких ясних психічних законах, що заперечувати його потребу може тільки той, хто взагалі заперечує потребу зважати в навчанні на вимогу людської природи взагалі і дитячої зокрема”. І далі: „ Дитяча природа виразно вимагає наочності. Ви пояснюєте дитині дуже просту думку, і вона вас не зрозуміє, ви пояснюєте тій самій дитині складну картину і вона вас розуміє швидко. Спробуйте про одну і ту саму подію розповісти двом дітям, однаково здібним: одній за малюнками, другій без малюнків, - і ви оціните тоді все значення малюнків для дитини” [93, 129].

При наочному навчанні вчитель, так би мовити, присутній при самому процесі формування мови в дітей і може спрямовувати цей процес. При цьому основну дидактичну функцію несе певний наочний посібник: він «виправляє» неправильний епітет, упорядковує неструнку фразу, вказує пропуск якої-небудь частини; одне слово, виконує на ділі легко те, що вчителеві на словах виконати надзвичайно важко.

К.Д. Ушинський стверджував, що наочне навчання треба проводити до тих пір, поки в учнів виробиться достатня навичка свідомого, правильного і швидкого читання, а потім переходити до пояснювального читання, безумовно, з максимальним використанням наочності.

За такими принципом побудований підручник для читання „Рідне слово”, який складається з трьох книг у відповідності з роками навчання. Перший рік включає азбуку і першу після азбуки книжку для читання. З голосними звуками і буквами діти ознайомлюються синтетично, з приголосними - аналітично, виділяючи їх із вдало дібраних слів. Початкове навчання проводилося на рукописному шрифті, а пізніше організовувалося на двох шрифтах одночасно. У книжці багато казок, оповідань, прислів'їв, приказок, загадок, взятих з народного життя; вони відбивають народні погляди. Крім цього, є багато малюнків, які розвивають у дітей спостережливість, сприяють розвитку розумової активності школяра і культури його мислення і мовлення. Але в умовах тогочасної дійсності не було змоги широко застосувати наочне навчання грамоти через обмеженість фінансових ресурсів окремих шкіл. Крім того, проти нього виступила значна частина консервативно налаштованих педагогів.

Принцип наочності у навчанні після появи теоретичних праць і конкретних методичних розробок К.Д. Ушинського знайшов багато послідовників як серед видатних педагогів-теоретиків, так і серед широкого кола народних учителів [62, 73]. Поява методичної системи видатного вченого зробила революцію в процесі навчання: замість двох-трьох років потрібних для навчання грамоти за буквено-складовим методом, учні навчалися читати й писати протягом чотирьох-п'яти місяців. Тріумф наочної концепції К.Д.Ушинського привів до поразки вчителів-консерваторів, які навчання граматики проводили за буквено-складовим методом і заперечували важливість принципу наочності в навчальному процесі, адекватність оригінального методу навчання.

Відомий російський педагог М.В. Бунаков широко використав ідею наочності Ушинського і творчо доповнив її. Методична система М.В.Буна-кова характеризується систематичним використанням унаочнення: демонстрація предметів чи ілюстрація малюнків, різноманітні вправи (аналітичні і синтетичні) з розрізною азбукою при вивченні нового слова, широке використання ілюстрованого букваря [12, 31].

Процес навчання грамоти П. Вахтеров рекомендував організовувати на основі максимального використання наочності [36, 62]. Так, слово для аналізу виділяється з бесіди, яка організовується на основі розгляду та відтворення змісту малюнка, чи розгляду окремого предмета. Для ґрунтовного засвоєння виділеного звука автор рекомендував порівняти його з аналогічними звуками в природі.

Певні прийоми унаочнення виробили не тільки представники методичних систем, які увійшли в історію навчання грамоти, а й передові народні учителя. У педагогічному процесі другої половини XIX ст. - початку XX ст. зустрічається багато статей, в яких висвітлюється кращий досвід вчителів - практиків щодо організації навчання, рекомендації ефективних форм унаочнення, впровадження їх у практику роботи школи.

Актуалізація емоційних спостережень дітей є особливо важливим джерелом чуттєвого досвіду майже на всіх уроках у початковій школі. Це положення глибоко розвинув у своїх працях В.О. Сухомлинський: “Природа мозку дитини, - писав він , - потребує, щоб її розум виховувався біля джерела думки - серед наочних образів, і насамперед - серед природи, щоб думка переключалася з наочного образу на “обробку” інформації про цей образ. Якщо ж ізолювати дітей від природи, якщо з перших днів навчання дитина сприймає тільки слово, то клітини мозку швидко стомлюються і не справляються з роботою, яку пропонує вчитель. А цим клітинам треба розвиватися, міцніти, набиратися сил. Ось де причина того явища, з яким часто зустрічаються вчителі в початкових класах: дитина тихо сидить, дивиться тобі в очі, немовби уважно слухає, але не розуміє жодного слова, що педагог розповідає і розповідає, тому що треба думати над правилами, розв'язувати задачі, приклади - все це абстракції, узагальнення, немає живих образів, мозок стомлюється” [62, 127].

Значення наочності у навчанні випливає із концепції вищої нервової діяльності, яка передбачає, що наочні засоби можуть ефективно сприяти розвитку першої сигнальної системи, а на її основі і другої сигнальної системи людини.

Для взаємозв'язку між чуттєвим і теоретичним пізнанням не може бути раз і назавжди заданої послідовності. Вже процеси сприйняття повинні бути проникнуті процесами мислення. Цей висновок особливо очевидний у світі відкритого П.К.Анохіним явища випереджуючого відображення [77, 45]. Він характеризував це поняття як здатність організму підготуватися до реакції на деяку подію ще до того, як вона відбудеться, на основі відображення події А, яка є першою в ряді подій, де подія Д є останньою. Операція відображення є основною формою пристосування живої матерії до просторово-часової структури неорганічного світу, у якому послідовність і повторюваність є основними часовими характеристиками, параметрами. Звідси випливає, що наочні уявлення завжди взаємопов'язані у тій чи іншій мірі з мислитель ними процесами. Навчання може йти як від наочного до абстрактного, так і від узагальнених абстракцій до аналізу реальних наочних об'єктів, фактів, прикладів та ін.

Для визначення терміну “наочні посібники” необхідно виходити із цілей і засобів навчання, а також з характеру відображення учнем оточуючої дійсності. Оточуючий нас матеріальний світ не засіб, а мета людського пізнання. Об'єктивно існуюча реальність не наочні посібники і не наочність. Нескінчений Всесвіт з великою кількістю предметів і явищ існує об'єктивно, незалежно від людського пізнання, і не може бути для учня ні наочністю, ні наочним посібником. Тому із поняття “наочні посібники” слід виключити реальні предмети, явища в природних умовах свого існування і розвитку.

Поняття “наочні посібники” має такі істотні ознаки [43, 72-73]. Перша - будь-який наочні посібник являє собою модель реальних процесів, або видозмінений предмет, або видозмінену умову його буття, або і те і інше. Друга - будь-яка матеріальна чи знакова модель може бути наочним посібником, однак стає ним лише тоді, коли використовується для розв'язання навчальних завдань. Наочні посібники - це навчальна модель. Третя - наочний посібник завжди є засобом пізнання, а не його метою. Наочні посібники наближують процес пізнання до уявлення реальних предметів в природних чи суспільних умовах їхнього буття. Четверта - наочні посібники на основі відчуттів і сприймань формують чуттєві образи, які допомагають робити висновки. Не сам наочний посібник, а той чуттєвий образ, що виникає у школярів в результаті його використання, є головним у структурі пізнання.

Отже, наочний посібник моделює певні сторони досліджуваного об'єкта і дає можливість через цю модель представити оригінал.

У початкових класах застосування наочності має на меті:

· збагачення і розширення безпосереднього чуттєвого досвіду учнів;

· розвиток спостережливості;

· пізнання конкретних властивостей предметів під час практичної діяльності;

· створення умов для переходу до абстрактного мислення;

· опори для самостійного навчання;

· систематизації навчального матеріалу [90, 153-154].

Наочні посібники при вивченні певного явища можуть створити, активізувати уявлення школяра про нього, чи бути нейтральними до цих уявлень, чи навіть загальмувати формування узагальненого уявлення про явища чи предмет у тих випадках, коли учень, окрім наочного посібника, нічого не уявляє.

Страницы: 1, 2, 3, 4, 5, 6, 7, 8

В соцсетях