§ зв'язність;
§ структурну організацію;
§ інформативність;
§ структурно-смислову завершеність.
Цілісність тексту, тісний взаємозв'язок його складників, отримали у сучасній лінгвістиці назву когерентність (від лат. cohaerentia- зв'язок). Текст - це не хаотичне нагромадження одиниць різних мовних рівнів, а упорядкована система, в якій усе взаємопов'язане і взаємообумовлене. Цілісність буває смислова, структурна (граматична), комунікативна.
Смислова цілісність тексту полягає в єдності його теми. Під темою розуміють смислове ядро тексту, узагальнений зміст тексту [66, с. 15]. У смисловій цілісності тексту відображаються ті зв'язки і залежності, які мають місце в самій дійсності (подія, явище природи, світ людини тощо). Цілісність, або тематична єдність тексту виражається в тому, що всі його елементи прямо чи опосередковано зв'язані з предметом мовлення, завданням і основною думкою висловлювання. Текст набуває цілісності, коли відбір матеріалу підпорядкований розкриттю основної думки.
Щоб учні змогли у власних творах передати ті зв'язки і залежності, які мають місце в реальному житті, вони повинні добре володіти фактичним матеріалом, а також запасом лексики, що дасть змогу передати ці зв'язки точно, образно і яскраво.
Під час складання школярами текстів треба вчити їх збирати матеріал, спостерігати факти в їх складових частинах, помічати яскраве, характерне, бачити предмет ніби заново, свіжими очима, а потім все систематизувати [50, c. 3]. Систематизація матеріалу передбачає виокремлення того, що необхідно для розкриття теми і основної думки висловлювання. А також складання плану.
Структурну (граматичну) цілісність забезпечують займенники, займенникові прислівники, уживання часу тощо. Даним виявом цілісності тексту являються багаточисленні зовнішні сигнали зв'язку між реченнями. Вони вказують на те, що міжфразова єдність також являється структурним цілим.
Комунікативна цілісність проявляється в тому, що кожне наступне речення опирається в комунікативному плані на попереднє, рухає висловлення від відомого, «даного» до нового, у зв'язку з чим утворюється тематичний ланцюг, який має кінцевий характер [31, с. 16].
Цілісність тексту пов'язана також із взаємодією колізій (внутрішній зв'язок тексту) і континууму (логічна послідовність частин тексту, яка справляє враження нерозчленованого потоку, руху в часі і в просторі) [24, с. 126].
Найелементарнішою і головною вимогою тексту є змістовий зв'язок між реченнями. Текст, як правило, складається з більшої чи меншої кількості речень, але не завжди певна сукупність речень становить текст.
Основу зв'язності тексту становить «комунікативна послідовність» [65] речень, яка полягає в тому, що кожне наступне речення будується на базі попереднього, вбираючи в себе ту чи іншу його частину. Щоб забезпечити зв'язність побудови власного тексту, учневі потрібно розташувати речення в такій послідовності, яка відображає логіку розвитку думки, а порядок слів у реченні був би підпорядкований комунікативній меті висловлювання.
Зв'язність тексту здійснюється за допомогою низки структурних та лексико-семантичних засобів, які є у кожному тексті у найрізноманітніших комбінаціях. Зв'язність буває лінійна (або послідовна) та вертикальна (або ланцюжкова). Зв'язність лінійного типу -- це безпосередній зв'язок окремих частин тексту (лексичний та граматичний). Вертикальна зв'язність полягає в тому, що окремі частини тексту пов'язані не безпосередньо одна з одною, а пучковидно - через тему, заголовок, власні назви тощо.
Для позначення тих чи інших типів і засобів зв'язності використовують термін «когезія» (з англ. ”cohesion” - зчеплення). Це особливі види зв'язку, що забезпечують континуум, тобто логічну послідовність (темпоральну або просторову), взаємозалежність окремих повідомлень, фактів, дій і подій.
Кожен текст, висвітлюючи якусь тему, містить у собі певний обсяг фактичних даних, певну інформацію. Передача інформації - це власне те, заради чого створюється текст, адже будь-яке висловлювання покликане виконувати певні комунікативні завдання. Найголовніші з них - спілкування, повідомлення, вплив на адресата, до якого звертається мовець.
Домінуюча функція тексту визначає його стиль. Від комунікативної функції залежить і мовне оформлення тексту, властиве тому чи іншому стилеві. Отже, текст становить і стилістичну єдність. Таким чином, суть тексту не вичерпується його темою і фактичним матеріалом, використаним для її висвітлення.
Комунікативно важливі не тільки самі факти, а й їх інтерпретація, адже трапляється, що одні і ті ж факти знаходять різне пояснення залежно від позиції, світогляду, уподобань авторів.
Як речення утворюється з одного слова або з групи слів, граматично пов'язаних між собою, так текст утворюється з одного речення або з більшої чи меншої кількості пов'язаних між собою речень, тобто текст є структурно організованою одиницею мови.
Прикладом текстів, що складаються з одного речення, можуть бути лозунги, заклики, прислів'я, крилаті вислови - афоризми. Становити одне речення можуть коломийки, частівки, загадки, ліричні вірші-мініатюри. У лінгвістичній літературі висловлюється твердження, що у «суцільному тексті кожне наступне речення повинно доповнювати, уточнювати, розвивати або заперечувати думку, висловлену в попередньому» [55, с. 54].
Кожен текст ділиться на складні синтаксичні цілі (ССЦ) - це групи речень, які об'єднані логічним і синтаксичним зв'язком і являють собою більш повний порівняно з реченням розвиток думки. Абзац - це певна частина тексту, що являє собою структурну і змістову завершеність. Абзац звичайно складається з групи речень, які передають достатньо самостійний відрізок (фрагмент) думки і характеризується відповідними структурними закономірностями. Такі групи речень називають у лінгвістичній літературі висловлюваннями, складними синтаксичними цілими або складними синтаксичними єдностями, а також компонентами тексту. Сегментування тексту на абзаци відбувається на основі таких критеріїв: структурної, тематичної та змістової закінченості.
У лінгвістичній літературі, присвяченій структурі тексту, розглядається два об'єкти - ССЦ і абзац. Вони знаходяться у складних взаємовідношеннях, оскільки абзац, композиційно-смислова і експресивно стилістична одиниця, не має своєї власної граматичної форми. Як зазначає Л. Лосєва, у функції абзацу виступають то складне синтаксичне ціле, то окреме речення, то поєднання складних синтаксичних цілих [55, с. 65]. Між абзацами в тексті, в свою чергу наявні відповідні типи структурних зв'язків.
Оскільки, у початкових класах не використовується термін «складне синтаксичне ціле», то увага учнів акцентується на поділі тексту на абзаци, кожен із яких виражає певну закінчену думку. Вчитель повинен підібрати такі тексти, які будуть невеликими за обсягом, але яскраві, щоб було чітко видно ті лаконічні, завершені думки, що виділяються в абзац.
Заголовок -- перша ознака тексту, тому говорити про цілісність без нього не можна. Характерний для художніх текстів заголовок може бути відсутній у поезії, але він обов'язковий для прозового твору.
Заголовок -- це структура, що передує текстові, стоїть над ним і перед ним, тому заголовок сприймається як мовний знак, який знаходиться поза текстом і має певну самостійність. Водночас - це рівноправний компонент тексту, котрий входить у його структуру і утворює цілісність тексту.
Роль заголовка можна звести до трьох основних функцій:
· зацікавити читача;
· передати суть тексту;
· поставити проблему.
Часто заголовок може містити висновок з цілого тексту. Як правило, заголовок відображає світ, побачений очима автора, однак сприйняття заголовка на початку перед прочитанням тексту не дорівнює його сприйманню після прочитання.
Текст як єдине ціле виявляє логічну і синтаксичну подільність на три частини:
1. зачин;
2. розгортання думки (середня частина, або основна);
3. кінцівка (висновок).
Зачин служить засобом уведення слухача (читача) в розповідь або опис подій, виражає початок думки. З граматичного боку зачин с найважливішим елементом у структурі тексту, оскільки він є одним із засобів його внутрішньої організації і може складатися з одного речення або двох-трьох. Розрізняють тексти з оповідним, динамічним, модальним та іншим зачином [48, с. 45].
Середня частина. В ній міститься розвиток дії, опис чи роздум, залежно від типу твору. Ця частина є найбільшою за обсягом, смисловим, змістовим та логічним навантаженням. Кінцівка (висновок) завершує текст у смисловому та граматичному відношеннях, містить узагальнену думку твору, логічний висновок або ставить проблему для вирішення.
І. Гальперін виділяє таку ознаку тексту, як інформативність. Він пропонує розглядати два види інформації: змістово-фактуальну (вона містить повідомлення про факт, подію, процес) і змістово-концептуальну (повідомляє читачу індивідуально - авторське розуміння відносин між явищами, їх причиново-наслідкові зв'язки). Ці два різновиди інформації в школі називають темою і метою [24, с. 112].
Тема -- це предмет мовлення, коло певних питань, які об'єднують зв'язне висловлювання в єдину смислову цілісність. Щоб текст мав чітке тематичне спрямування, всі його складові повинні давати інформацію, підпорядковану заданій темі. Тема переважно виражена в назві висловлювання, в його плані, нерідко в початковому реченні.
Основна думка (мета) - це відповідь на поставлене темою питання. У тексті вона найчастіше сформована
· на самому його початку (щоб налаштувати слухача);
· у кінцівці (щоб підвести підсумок);
· у заголовку.
Формування основної думки може бути і в іншому місці тексту або зовсім відсутнє, але в будь-якому випадку весь матеріал висловлювання бпідпорядкований темі і основній думці.
Категорія структурно-смислової завершеності є предметом дослідження у роботах багатьох лінгвістів (І. Гальперін, В. Звегінцев, В. Мещеряков, В. Ніколаєва, Л. Ноздріна та ін.), та не всі вчені схильні надавати їй статус категорії (наприклад, О. Селіванова завершеність розглядає як підкатегорію цілісності). Вона є істотною ознакою тексту на тій підставі, що завершеність - це властивість цілого тексту, а не його частини; завершеним текст є тоді, коли, з погляду автора, його задум одержав вичерпне вираження; формально виражається вона в наявності зачину і кінцівки (виняток іноді складають тексти художнього стилю, коли автор не вважає потрібним повідомити остаточне вирішення проблеми, надаючи можливість зробити це читачеві).
Категорія завершеності виявляється у зв'язках із заголовком, і на цій підставі розглядається питання про їх класифікацію [89, с. 9].
Розглянемо типи текстів.
Зв'язні тексти поділяються на розповіді, описи і міркування, причому найчастіше зустрічаються тексти змішаного типу: розповідні з елементами опису і міркування.
У тексті-розповіді йдеться про послідовні події, пов'язані між собою. В ньому говориться про ті вчинки, події, які розгортаються в часі і описуються послідовні дії чи події. Основна увага зосереджена на фактах, подіях, тому в тексті багато дієслів та іменників. У текстах-розповідях можуть бути елементи опису природи, портрети. Загальне питання, на яке відповідає такий текст: що відбулося? (що відбувається?).
Текст-опис не має сюжету, відсутні в ньому події, дійові особи. Тут зображуються картини природи, окремі предмети, явища, дії, процеси, вказуються їхні ознаки, внутрішній зміст, складові частини, найбільш помітні деталі. Опис може бути художній, діловий, науковий. Для ділового опису характерні послідовність викладу та відповідність фактам. Його мета - дати точне уявлення про предмет чи явище, повідомити перевірені фактичні дані. Діловий опис позбавлений емоційності, образності, жвавості.
Художній опис - це образний опис. Він має вплив на уяву людину, світ її почуттів, образних асоціацій. Мова текстів-описів багата прикметниками, образними порівняннями, епітетами.
Описувати можна все, що бачимо довкола себе, з чим зустрічаємося у житті. Описом ми користуємося для того, щоб людина, до якої звертаємося, впізнала те, про що (про кого) ми говоримо.
Із науковими описами дітей можна познайомити на уроках природознавства і продовжити цю роботу на уроках мови. Такий підхід сприятиме розвитку в учнів спостережливості, уваги до оточуючого світу. У процесі формування навичок описувати предмети в дітей розвиватиметься уміння логічно мислити, будувати своє висловлювання в певній композиційній формі, збагачуватиметься творча уява.
Для тексту-опису характерна (але не обов'язкова) наявність трьох частин: у першій передається загальне враження від предмета чи явища, що описується, іноді вказується предмет опису; в другій частині подається опис частин, деталей, говориться про окремі ознаки; у третій -- підбиваються підсумки, робиться узагальнення, висновок.
Для цього типу тексту можна поставити загальне питання який?, яка?, яке?).
Текст-міркування - це зв'язний текст, у якому для доведення чи заперечення чогось використовуються судження, наводяться приклади, робляться зіставлення і висновки, що спонукають до нових міркувань [69, c. 307-308].
Узагальнену характеристику різноманітних текстів, які використовуються в початковій школі, можна представити у вигляді схеми (див. Додаток А).
У тексті знаходить своє втілення мовленнєва діяльність як форма існування мови. Функціонування у певний період життя мови Її структурних стилів відображується в текстах як мовленнєвих витворах. У сфері організації різних текстів виділяються певні принципи застосування мовних одиниць, що визначають можливий статус їхньої стилістичної відмінності.
Приналежність тексту до однієї з форм суспільно-мовленнєвої діяльності людини виявляється в специфіці організації його, у відборі і використанні засобів мови. Функціонально-комунікативні ознаки тексту легко розпізнаються навіть на окремих фрагментах того чи іншого тексту.
Принцип організації наукового тексту полягає у відборі і використанні стилістичних засобів мови для потреб наукового спілкування. Відповідно до основного призначення - передавати інформацію у формі узагальнення явищ об'єктивної дійсності в судженнях, визначеннях і висновках, що випливають з аналізу, науковий текст характеризується чіткою логічністю викладу за певним планом, об'єктивністю висновків тощо.
Для наукового тексту характерне широке використання термінів, абстрактної лексики і відсутність сліз з експресивно-емоційним забарвленням, розмовно-просторічних елементів, різних тропів; використання переважно розповідних речень, рідше - питальних, риторично-питальних.
Науковий стиль характеризується наповненням фактичного матеріалу, точною і. стислою інформацією. Наукові тексти чітко поділяються на абзаци, параграфи розділи. Для цього стилю специфічними і найбільш загальними позамовними властивостями є узагальненість, логічність, об'єктивність, точність. Науковий стиль характеризується наявністю особливого запасу слів, словосполучень, форм і конструкцій для висловлення понять, необхідних саме у даній сфері спілкування. Слова в їх предметно-логічних значеннях, терміни. складні конструкції можуть бути використані і в інших стилях. Але типовим, регулярним є їх використання саме в науковому стилі [76, c. 13-14]. Ці та інші ознаки наукового стилю значною мірою зберігаються і в текстах, що передають інформацію в науково-популярній формі. Для такого тексту властиве також використання експресивно-емоційних слів та виразів, уведення елементів роз'яснення у вигляді порівнянь тощо.
Публіцистичний стиль - це мова жанрів, газет, радіо і телебачення. Призначення його - формувати громадську думку, впливати на читача чи слухача в суспільно-політичному плані, що тісно переплітається з функцією повідомлення, тобто інформативною функцією [48, с. 27].
В організації публіцистичного тексту діють принципи відбору і використання стилістичних засобів мови, зумовлених потребами суспільно-політичного життя народу. Строга логічність викладу інформації в публіцистичному тексті поєднується з засобами образності. Могутнім засобом впливу на масового читача (слухача) є наведення фактів, цифрових даних, схем. Відбір словесно-виразових засобів, фразеологізмів, синтаксичних конструкцій не такий регламентований, як у науковому тексті. Тут можуть поряд уживатися і термін, і стилістично вмотивоване розмовно-побутове слово; поряд із розповідними реченнями - окличні, що містять авторську оцінку певного факт; поряд із фактографічністю і переконаністю доказів - образність і емоційність, хоч ця образність є в основному тільки засобом яскравішого змалювання конкретного факту [76, с. 14].
Принципи організації ділових текстів визначаються призначеністю мовлення бути офіційним документом, що набирає сили закону, постанови, указу, або регламентує правила, відносини сторін (держав, установ, організацій), чи характеризує стан справ, хід засідання, зборів і т. ін.
Офіційність та об'єктивність, точність і конкретність інформації в діловому тексті вимагають особливого відбору мовних засобів. Ці тексти, як правило, будуються за усталеною, стандартною формою документа (комюніке, договір, постанова, протокол, заява, характеристика, акт). Головними ознаками ділових текстів є чіткість формулювань, точність інформації, що підкріплюється зазначенням дати, місця події, цифровими даними; відсутність експресивно-емоційних слів у викладі постанов, законів, характеристик, актів обстеження; чітко виявлена категоричність формулювання настанов і т. ін.
Одним із різновидів стилістичної організації мовних засобів є тексти художньої літератури. Як інші тексти, художній текст відображає свій «стилеутворюючий стрижень», властивий стилеві художньої літератури.
Словесно - художній твір широко використовує елементи всіх стилів літературної мови і навіть ті що перебувають поза її нормами.
Основним принципом організації художнього тексту є забезпечення образного відображення об'єктивної дійсності засобом слова. Однак слово в художньому тексті є не тільки засобом живопису і засобом створення художнього образу, водночас воно є й органічною частиною самого художнього образу.
У літературному творі транспонуються майже всі функціональні різновиди усного літературного мовлення - розповідь, репліка, заклик, інформація, науковий чи публічний виступ, судовий вирок, бесіда, інтерв'ю і т. ін., що визначаються стильовим призначенням уснорозмовного, публіцистичного, наукового, офіційно-ділового спілкування.
У шкільних підручниках в основному представлені художні тексти [76, с. 15-16].
Суттєвою ознакою тексту є його модальність - кілька об'єднаних одним змістом речень, абзаців, розділів відображають позамовну дійсність через особу мовця (групу осіб-мовців). Повідомлення про подію, ситуацію відображає і позицію мовця до цієї події, ситуації, що знаходять вираження в різних за модальністю та за інтонацією типах речень.
Страницы: 1, 2, 3, 4, 5, 6, 7, 8, 9, 10
