Однією з причин цього є прорахунки в роботі вчителів над елементами тексту. Нерідко від учнів лише вимагають зв'язності і послідовності у викладі, але не показують, як цього досягти, не організовують спеціальних тренувальних вправ, не шліфують тих умінь, наявність яких має вирішальне значення, іноді обмежуються тим, що запропонують учням тему, а все інше, мовляв, зробиться само собою.
В останні десятиліття бурхливо розвивається ряд напрямків мовознавчої науки, досягнення яких знаходять застосування у лінгводидактиці і, зокрема, у методиці розвитку мовлення учнів.
Розвиток функціональної стилістики дав змогу більш, чітко визначити типи і стилі мовлення, що вивчаються в школі, різновиди творчих робіт, практичне значення тих навичок, що формуються в процесі їх написання. В результаті розроблено досить струнку систему, що передбачає виконання на різному матеріалі і на різному рівні трудності усних і письмових творів типу розповіді, опису, роздуму.
Дуже багато для методики мови дає психолінгвістика - наука, що досліджує процес породження висловлювань, розглядаючи мовлення як один із видів людської діяльності, що випливає з ситуації, з мотиву і вимагає ряду специфічних умінь: орієнтуватися в умовах спілкування, планувати висловлювання, реалізувати намічену програму, контролювати хід і наслідки процесу мовлення. На основі даних психолінгвістики у методиці розроблено систему навчання зв'язного мовлення, що визначає найголовніші етапи творчої роботи учнів: осмислення теми і визначення головної думки, збір і систематизація матеріалу, складання плану, написання твору у відповідності з задумом, з дотриманням вимог обраного типу і стилю мовлення, самоперевірка і вдосконалення написаного.
Теоретична основа розвитку зв'язного мовлення, таким чином, постійно збагачується і уточнюється.
Проте наскільки б досконало не була розроблена система творчих робіт, як би старанно не здійснювалася підготовка до виконання конкретного завдання, успіхи не можуть бути стабільні, якщо учні не засвоять загальних закономірностей побудови зв'язних висловлювань і не навчаться дотримуватись їх. Отже, необхідна опора на ще одну лінгвістичну дисципліну - теорію тексту.
Ознайомлення з мовними засобами не обмежується лише роботою над словами і їх формами, над словосполученнями і окремими реченнями. Оскільки у процесі мовного спілкування речення функціонують не самі по собі, а як структурні компоненти тексту, тому завдання практичного оволодіння мовою не можуть бути розв'язані без постійної уваги до структури тексту, до засобів зв'язку між його компонентами. Слід звертати увагу і на те, як створювати зв'язне висловлювання, послідовно і з належною повнотою висвітлювати тему, як надавати викладові структурної чіткості і композиційної виразності.
Відомості про текст досить складні, вони становлять значні труднощі для учнів, і опрацювання їх не може бути обмежене вузькими часовими рамками: потрібні тривалі спостереження над мовним матеріалом. Крім того, наявність їх у шкільному курсі не може не вплинути на зміст і спосіб опрацювання інших програмових тем
Отже, слід забезпечити, щоб робота над текстом, по перше, здійснювалась систематично, по друге, щоб на кожному наступному етапі навчання теоретичні відомості не просто повторювались, а поглиблювались відповідно до тих мовних явищ, які в цей час опрацьовуються.
Щоб школярі не блукали манівцями, набуваючи потрібних умінь нераціональним і важким методом проб і помилок, а поступово, але неухильно йшли до оволодіння навичками послідовного викладу думок, треба організовувати найрізноманітніші тренувальні вправи на текстовому матеріалі, конструювання власних зв'язних висловлювань.
Методика роботи з елементами тексту
В початкових класах діти, згідно програми на 2003 рік, повинні засвоїти такі поняття, під час вивчення розділу «Текст»: текст, заголовок тексту, поділ тексту на абзаци, тему і мету тексту, засоби зв'язності тексту, будову тексту (зачин, основна частина і кінцівка), види текстів (текст-опис, текст-розповідь, текст-міркування) і стилі мовлення (художній, розмовний, науковий).
Після закінчення початкового навчання діти повинні вміти:
- слухати і розуміти після одного прослуховування усне висловлювання (текст, який відноситься до художнього і науково-художнього стилів; час зачитування при непоспішному читанні орієнтовно 3-4 хв.);
- складати діалог (5-6 реплік на кожного з його учасників, не рахуючи етикетних формул початку і кінця розмови);
- переказувати (детально, вибірково) текст, який відноситься до художнього або науково-художнього стилів і до кожного з типів мовлення (розповідь, опис, міркування);
- складати усне висловлювання (усний твір) - час звучання орієнтовно 1-2 хв;
- добирати до тексту заголовок відповідно до теми і основної думки тексту;
- знаходити в тексті зачин, основну частину, кінцівку;
- ділити текст на частини за поданим планом самостійно;
- зв'язувати два речення за допомогою слів: він, цей, такий, тоді, спочатку, потім, по-друге і ін.
Отже, відповідно до програми проводиться робота над елементами тексту.
Текст у школі розглядається з погляду типів мовлення, жанрів зв'язків, структури, семантики (Лосева Л.М., Капи сон В.І., Величко Л.І.).
У перших - третіх класах текст розглядається як повідомлення, що характеризується змістовою, структурною, інтонаційною завершеністю і визначеним ставленням автора до нього. В його основі лежить судження про предмети і явища дійсності, про ті чи інші факти і ситуації. Всі слова в тексті, речення, що входять до нього, як і сам текст у цілому, виступають у вигляді інформації про окремі предмети, конкретні факти і ситуації [57, с. 13].
Практична робота над текстом починається з першого року навчання дитини в школі. Діти, що досі перебувають у стихії непідготовленого ситуативного мовлення, майже завжди діалогічного, починають знайомитися з монологічною формою висловлювань. Все частіше від них вимагають не просто дати відповідь на якесь запитання, а зв'язно розповісти про щось.
З того часу, як дитина навчиться читати, їй доводиться мати справу не тільки з окремими словами, словосполученнями чи реченнями, але й зі зв'язним текстом. Це якоюсь мірою формує уявлення про те, що повідомлення повинні здебільшого бути розгорнутими. Проте уявлення не можуть досягти достатньої виразності. Тому у початкових класах проводиться спеціальна робота спрямована на аналіз і осмислення текстів.
Як і кожна інша робота над усвідомленням закономірностей зв'язного мовлення має бути органічним поєднанням аналізу і синтезу - спостереження готових текстів і створення власних висловлювань.
Першим поняттям яке має бути сформоване в дітей на початковому етапі їх перебування в школі, є розуміння того, що будь яке зв'язне висловлювання повинно бути логічним і послідовним. Проте формуванню уміння зв'язно висловлюватись у початкових класах не надається достатньої уваги. Причина, мабуть у тому, що мовлення не фіксується і тому не викликає тривоги, а письмові творчі роботи тут невеликі за обсягом, і порушення послідовності викладу в них не одразу впадає у вічі.
І все ж саме в початкових класах закладаються основи всіх необхідних практичних умінь і навичок, до речі, і вкорінюються найхарактерніші недоліки мовлення.
Формувати умінь зв'язно висловлюватись, логічно мислити необхідно починати на перших же етапах шкільного навчання. Першокласники повинні навчитися складати речення, переказувати текст або розповідати про щось кількома послідовними зв'язаними між собою реченнями. Одночасно ведеться робота і в другому напрямку - на матеріалах готових текстів які у навчальному процесі служать зразком логічної, послідовної розповіді.
У шкільній практиці більшою популярністю користується саме це останнє аналітичне спрямування роботи. Це призводить до деякої однобічності учнівських знань, не сприяє формуванню практичних умінь
Робота над зв'язним мовленням і над розвитком логічного мислення здійснюється поступово, протягом усіх років навчання. Але на кожному етапі має бути забезпеченою єдність двох спрямувань, що вимагають протилежних логічних операцій - аналізу і синтезу [68, с. 61].
На перших порах робота над зв'язністю мовлення зводиться до розуміння суті плану.
Як відомо, за вимогами навчальних програм формування уміння складати план розпочинається з підготовчої роботи в другому класі, де учні мають навчитися орієнтуватися в структурі тексту, виділяти в прочитаному абзаці або частині твору речення, що містить головну думку.
Уміння працювати над планом формується в умовах раціонального поєднання аналізу і синтезу. Діти спостерігають за логічною зв'язністю речень у тексті, усвідомлюють, що кожна розповідь складається з окремих речень, а в кожному з них висловлюється певна думка, вчаться ставити запитання до всіх речень нескладного тексту [40, с. 24].
Фактично робота над планом починається із спостережень над логічною зв'язністю речень у тексті. Передусім треба, щоб діти твердо усвідомили, що кожна розповідь, якою обширною вона б не була, складається з окремих речень, що в кожному з них висловлюється якась думка. 3 цією метою доречно пропонувати ставити запитання до усіх речень нескладного тексту. Ця робота доступна навіть для першокласників [Додаток 1].
Після цього доречною виявиться зворотна операція: наводити речення, які відповідали б на поставлені запитання. До такої роботи можна вдатися під час переказування (спочатку, звичайно, усного) нескладних текстів із читанки або підручника мови. Як правило, діти переказують зміст стисло відповідаючи на кожне з поставлених запитань одним речення.
Наступний етап у роботі - переказ за колективно, потім і самостійно поставленими запитаннями. Спершу варто добирати такі тексти, що дозволили б ставити запитання, відповіді на які вимагали б лише заміни одного - двох слів замість питального слова поставити слово-відповідь [Додаток 1].
Потім ставитимуться запитання відповіді на які вимагають значної зміни лексичного складу речення [Додаток 1].
Виконуючи такі завдання, учні бачать, що речення у тексті логічно пов'язані доїж собою, що вони, поступово передають певний зміст. Правда уявлення про це навряд чи будуть цілком усвідомлені, скоріше всього діти інтуїтивно відчуватимуть необхідність смислового зв'язку. Пізніше можна запропонувати ряд вправ, які дозволи б усвідомити цю закономірність зв'язного тексту [Додаток 2].
Значну користь дають тренувальні вправи з використанням ілюстративного матеріалу. Демонструючи доступні за змістом картини і малюнки, можна запропонувати учням такі завдання:
1. Відповісти на поставленні запитання.
2. Скласти запитання за іншою картиною. Дати відповіді на них.
Ілюстративного матеріалу, придатного для такої роботи, досить у шкільних підручниках. 3 цією метою можна використати і сюжети серій малюнків, що часто публікуються у дитячих журналах. Так, наприклад, дається серія з 5 малюнків: 1) школярі садять молоді деревця; 2) дівчинка обкопує землю навколо деревця; 3) хлопчик грає у футбол, а листочки на дереві уже зів'ялі; 4) дівчинка зриває яблука; 5) хлопчик сумно дивиться на безлисте деревце, по якому лазять великі гусениці.
Давши хлопчикові і дівчинці умовні імена, школярі до кожного малюнка колективно підбирають запитання, наприклад:
1. Що роблять діти? 2. Як Марійка доглядає своє деревце? З. Що робить у цей час Івась? 4. Який вигляд має деревце Марійки? 5. Що сталось з деревцем Івася?
Потім діти дають (усно або письмово) відповіді на поставлені запитання.
Можна зробити й по іншому - придумати до кожного малюнка підписи у вигляді розповідних речень. Таким чином, діти складають простенький зв'язний текст.
Під час виконання таких тренувальних робіт в учнів формуються ті елементарні поняття про зв'язне мовлення, без яких неможливе складання розгорнутих висловлювань, зокрема, про складання плану майбутнього тексту. Адже план - це відображення логіки розвитку думки, не можна нічого розповісти чи написати, не передбачивши заздалегідь, що говорити і в якій послідовності. Наведені вище послідовні запитання - це, по суті, і план у вигляді питальних речень, який, у зв'язку з особливостями початкового етапу навчання, реалізується у найпростішому варіанті викладу, коли одному запитанню відповідає одне розповідне речення.
Після цього можна перейти і до складніших запитань відповідь на які вимагає уже не одного, а кількох речень. Спершу такі запитання будуть траплятись нечасто, поряд із звичними, що вимагають відповіді одним реченням.
Такі ж запитання, що вимагають відповіді неоднаковою кількістю речень, можна ставити і при підготовці до написання творів. Так, готуючи дітей до твору на тему «Знову у школі», доцільно поставити такі запитання:
1. Яка пора року настала? Настала осінь.
2. Що змінилось у вашому житті? Почався новий навчальний рік.
3. Що робите в школі? Ми знову сидимо за партами, старанно вчимося. А після уроків усі прибираємо шкільне подвір'я.
4. Чи подобається вам школа. Нам дуже подобається школа.
Такі ж плани у вигляді питальних речень учні складатимуть і під час підготовки до інших переказів чи творів, обґрунтовуючи потрібну кількість пунктів та кількість речень у кожному з них.
Поступово діти перейдуть до таких планів у вигляді питальних речень, що для відповіді на кожне з них необхідно буде вжити декілька речень.
У третьому класі з метою удосконалення в учнів уміння складати план пропонуються такі завдання (Ігнатенко Н.):
1. У процесі перечитування творів виконати структурний аналіз текстів, зокрема, на встановлення логічної послідовності викладу: Про що розповідається спочатку? Що відбулося далі? Чим закінчується твір?
2. Вибіркове читання тексту за запитаннями вчителя, яке готує дітей до поділу тексту на частини.
3. Знаходження в тексті частин, які відповідають початку, основній частині, закінченню.
4. Знаходження в окремих уривках (абзацах) слів з найбільшим змістовим навантаженням.
5. Визначення в частинах тексту (а потім в цілому тексті) найважливішого речення, яке передає головну думку.
6. Складання плану в малюнках під керівництвом вчителя [41, с. 24].
На наступному етапі уміння складати план тексту удосконалюється. Учні набувають уміння самостійно складати план.
Уміння складати план тексту безпосередньо пов'язане з розподілом його на логічно завершені частини і формулюванням головної думки кожної. Тому на цьому етапі використовуються такі види завдань:
1. Перечитати текст і виділити в ньому три (чотири, п'ять…) частини. Сказати одним реченням, про що йдеться в кожній частині.
2. Перечитати текст і знайти в ньому частини, які відповідають готовому плану тексту.
3. Зіставити зміст тексту із готовим планом, у якому порушений один з пунктів [41, с. 27].
Самостійно складаючи план тексту школярі розуміють дві найважливіші ознаки тексту: він є подільним на частини і, водночас, зв'язним цілим. Окрім того, діти набувають досвід визначати в текстах різних жанрів і складності найважливіші для розуміння змісту ключові слова і речення, які є в готовому вигляді. Складання плану до тексту допомагає учням виділити головну думку, визначити послідовність подій, зрозуміти зв'язок між окремими частинами тексту. У цьому процесі, складання плану, одночасно формується й уміння виділяти головне в прочитаному і розвивається зв'язне мовлення учнів.
1.3.1 Ознайомлення учнів із заголовком, темою і метою тексту
Одне з найважливіших лінгводидактичних завдань у пізнанні семантики тексту - це визначення того, про що говориться в ньому, а також що нового ми довідались, тобто визначення теми, основної думки.
Тема у концепції сучасної програми розглядається як те, про що говориться у тексті. Тема тексту зазвичай відбивається у заголовку. Тема - це те головне, заради чого створюється текст, про що говориться у ньому, питання яке розкривається. Крім того, у кожному тексті є основна думка.
Учнів перших - третіх класів можна навчити осмислювати тему, заглибившись у неї, відмежовувати від зайвого, другорядного. Для таких робіт беруться тексти, тема яких передбачає опис конкретних спостережень, вражень або дій дітей.
Працюючи над виділенням основної думки тексту звертаємо увагу на її комунікативне призначення, на те як вона проходить через весь текст і виступає в ролі організуючого змісту тексту смислового стрижня. Головна думка - це результат, наслідок розкриття теми. Однак навчити дітей визначати головну думку нелегко. Тому вчитель повинен постійно тренувати учнів як на уроках читання, з розвитку зв'язного мовлення, так і на уроках вивчення розділу «Текст». Відповідаючи на питання, учень шляхом відбору матеріалу і мовних засобів, послідовністю викладу висвітлює основну думку твору [57, с16].
Щоб закріпити питання про головну думку тексту треба якнайчастіше ставити перед дітьми запитання: Яку думку висловив автор? Чого вчить нас це оповідання? Який висновок ми можемо зробити з прочитаного?
У ході роботи над текстом учні одержують уявлення про заголовок, вчаться співвідносити його зі змістом, самостійно добирати. Аналізуючи пропоновані зразки текстів, колективно виконуючи вправи, школярі усвідомлюють, що заголовок тісно пов'язаний зі змістом, відображає те найголовніше, про що в тексті говориться; дібрати заголовок означає точно і, по змозі, стисло передати те, про що автор хотів нам повідомити.
Для початку можна пропонувати учням нескладні завдання на встановлення відповідності заголовка змістові, добір із пропонованих заголовків тих, що найбільше відповідають текстові.
Наступне завдання - добір заголовка - дещо складніше й потребує попередньої підготовки дітей. Вмілою постановкою запитань вчитель ознайомлює учнів із принципами добору заголовка до тексту. Цю роботу можна проводити у двох напрямах: добір заголовка до теми тексту чи - до його мети. У методичній-літературі даються відповідні рекомендації. Зокрема, М.С. Соловейчик у статті «Формування умінь зв'язного мовлення у молодших школярів» [22, с. 13] рекомендує процес добору заголовка ділити на два етапи. На першому визначають тему або головну думку висловлювання за допомогою запитання: про що говориться в тексті, що хотів сказати автор. На другому етапі заголовок добирають з обов'язковою установкою: він має точно передати те, про що говориться в тексті, що хотів сказати автор.
Страницы: 1, 2, 3, 4, 5, 6, 7, 8
