Діяльність дошкільника

ВСТУП

Навколишнє середовище постійно впливає на органи чуття людини, проте не всі подразники вона відображає однаково чітко. Захоплений своєю працею, робітник не помічає, що довкола нього відбувається, хоч на виробничій ділянці вирує життя: метушаться люди, гуркочуть механізми. З того, що залишається в полі його зору, одне сприймається чітко, а інше відступає на задній план і тільки в міру потреби включається в зону ясного бачення.

Свідомість індивіда не спроможна відобразити все, що робиться навколо нього, не може з'ясувати водночас усі питання складного завдання. Для їх чіткого усвідомлення потрібне виділення окремих предметів і явищ дійсності та послідовне їх відображення. Можливості ясного бачення дорослої людини обмежуються 4--6 об'єктами одночасно. Тому вона завжди спрямована на щось, уважна до одних предметів і явищ навколишнього середовища й неуважна до інших. Функцію уваги можна порівняти з лінзою, яка збирає у фокус сонячні промені й запалює дерево. Так і увага збирає у фокус розумові сили людини й спрямовує їх на розв'язування проблем, що постають перед нею. Саме зосередженість на об'єктах дає змогу поглибити бачення, деталізувати явища та успішно розв'язати проблему. Якщо людина розпорошує пізнавальні і продуктивні сили одночасно на багатьох питаннях, у неї залишається менше сил, а звідси --слабкі результати. Послідовне зосередження уваги спочатку на одному питанні, а потім на іншому дає можливість глибше вивчати їх у всіх деталях і досягати вагоміших успіхів.

Із численних сигналів оточення людина виділяє те, що необхідне для цілеспрямованої діяльності в даний момент, залежно від цього надаючи кожному об'єктові відображення певного значення. У взаємодії з навколишнім середовищем складається вибіркове відображення свідомістю предметів і явищ, що забезпечується увагою. Вибірковість, яка регулює пізнавальну й продуктивну діяльність, визначається можливостями особи та спрямованістю, метою її діяльності. Механізмами вибірковості уваги служать процеси довільної регуляції діяльності. В здатності довільно спрямовувати й зосереджувати увагу виявляється активність людини. Постановка й постійне уточнення мети діяльності викликають, підтримують, поглиблюють, розподіляють і переключають увагу.

Увага завжди тісно пов'язана з діяльністю людини, забезпечує її свідомий характер, а також нею стимулюється і регулюється. Діяти -- означає бути уважним до об'єктів діяльності. Напруження в діяльності завжди пов'язане з відповідним напруженням уваги. Увага слугує внутрішньою умовою психічної діяльності, завдяки увазі чуттєве відображення об'єктів зовнішнього світу відбивається у свідомості суб'єкта, а кожний акт цілеспрямованої діяльності доходить до свідомості. Саме від зосередженості уваги залежать повнота, чіткість і ясність нашого сприймання, уявлення, вирішення повсякденних проблем.

Увага конче потрібна людині для виконання кожного навчального чи трудового завдання. Особливого значення увага набуває у засвоєнні нового знання. З цього приводу К.Д. Ушинський, зокрема, зазначав, що це основні ворота до свідомості, «єдині двері нашої душі», через які входять до нас усі відомості про навколишній світ, чуттєві дані і знання. А П.Ф. Каптерєв зробив таке порівняння: «...Навчати неуважного -- все одно що наповнювати водою діжку без дна». Уважність -- запорука успіхів у розв'язанні проблем життя і діяльності!

На вихователя покладено відповідальність за розвиток у дошкільників пізнавальних процесів.

Розумова діяльність дитини багато в чому залежить від ступеня уваги.

Пізнавальні процеси характеризуються вибірковістю і певною спрямованістю. Це пояснюється притаманною психіці особливістю, яка називається увагою.

Дитина в перші місяці життя здатна зосереджуватись на предметах, виконуючи маніпуляційні дії з ними. Розвиток уваги передбачає підвищений рівень сенсорної, інтелектуальної і рухової активності дитини.

Принципи керування діяльністю вихованців

Принцип поєднання педагогічного керівництва з розвитком ініціативи та самостійності вихованців. У педагогічному процесі керівництво повинне підтримувати позитивні прагнення дітей. Звідси висновок - необхідно створювати умови для самоуправління.

Принцип свідомості та активності учнів у навчальному процесі.

Поєднання поваги до дитини вимогливістю. Вимогливість - міра поваги до особистості.

Принцип опори на позитивне.

Принцип єдності вимог школи, сім'ї, суспільства.

Принцип врахування вікових та індивідуальних особливостей

Вихователь використовує кожний момент для виховання в дітей уваги. Наприклад, звертається до дітей: «Я знаю цікаву казку про рибок. Я вам обов'язково розкажу її. Але раніше ви повинні поспостерігати за нашими рибками. Усе, що помітите, розкажіть усім». Або: «Васильку, постеж за білкою, чому вона сьогодні невесела. І розкажи мені».

Про велике значення уваги в розумовому розвитку дошкільнят свідчить оцінка П.Я. Гальперіним цього процесу як згорнутої автоматизованої розумової дії -- контролю, розвитку на його основі уважності й спостережливості.

Постановка вихователем ускладнених вимог становлення в дитини здатності керувати своєю увагою. В цьому виявляється суть довільності цих процесів. Підвести до цього дітей можна, виховуючи н них інтерес до пізнання, прагнення до діяльності, постійно розвиваючи їхню допитливість. Встановлено, що довільність пізнавальних процесів і уваги ефективніше формується в ігровій діяльності

Це підтверджує, що пряме навчання на заняттях повинне поєднуватися з різними іграми та ігровими прийомами, які підвищують інтерес дітей. Таке поєднання дає вихователеві можливість підтримувати пізнавальні процеси й увагу на достатньо високому рівні.

Крім того, вихователі повинні враховувати, що довільність пізнавальних процесів якоюсь мірою стабілізується коли дитина керується суспільними мотивами поведінки і у своїй практичній діяльності прагне принести радість, задоволення навколишнім.

РОЗДІЛ 1. ДІЯЛЬНІСТЬ У МОЛОДШОМУ Й СЕРЕДНЬОМУ ДОШКІЛЬНОМУ ВІЦІ

У перші роки дошкільного дитинства предметна діяльність поступається провідним місцем грі. Гра, малювання, конструювання (а також подібні з малюванням і конструюванням інші види продуктивної діяльності - аплікація, ліплення) остаточно оформлюються як самостійні види діяльності.

1.1 Предметна діяльність дошкільника

Оволодіння діями із предметами в дошкільному дитинстві триває. Дитина цього віку вже знайома з уживанням основних предметів, які застосовуюються у домашньому побуті,- одягу, посуду, меблів та ін., однак техніка їхнього використання ще досить недосконала. Те ж саме стосується вживання лопатки, совка, олівця, пензлика, тобто найпростіших знарядь. Удосконалювання технічної форми дій із предметами триває: дитина вчиться застібати ґудзики, зав'язувати шнурки на черевиках, копати, правильно користуватися олівцем. Такі дії засвоюються найуспішніше, якщо включені в приваблюючі дошкільника види діяльності. Він найохочіше застібає ґудзики на ляльковому платті, чим на власному, учиться тримати олівець у процесі малювання й т.п. Дії із простими, знайомими предметами перестають викликати інтерес. Тепер дитину приваблюють складні, малознайомі предмети та дії з ними. Він намагається розібратися в їхньому улаштуванні і призначенні: задає питання дорослим, а якщо це можливо, прибігає до самостійного «експериментування». Іноді воно кінчається плачевно: видавлюються очі ляльці, ламається заводна машина, але в цілому це - показник зростаючої допитливості дитини, його інтересу до навколишніх речей. Таким чином, предметна діяльність, видозмінюючись, дає початок допитливості, яка дуже важлива для розумового розвитку.

З іншого боку, предметні дії починають засвоюватися й виконуватися у зв'язку з елементарним самообслуговуванням, допомогою дорослим у виконанні побутових обов'язків.

У такий спосіб поступово відбувається перехід предметної діяльності в побутову і закладаються основи для наступного засвоєння трудових дій.

1.2 Сюжетно-рольова гра

Будова гри. Перш ніж обговорювати особливості сюжетно-рольових ігор дітей трьох-чотирьох років, подивимося, з яких сторін вона складається і по яких ознаках ігри можуть розрізнятися між собою.

Гра має певну тему. Діти грають в «родину», «поліклініку», «подорожі», «космонавтів», «зоопарк». Все це -- різні теми ігор. Здебільшого тема гри береться з навколишньої дійсності, але часто виникають ігри на казкові теми («у Вінні-Пуха», «у Білосніжку та сім гномів» й ін.). Відповідно до теми будується сюжет гри -- це ті події, які зображуються в грі. Сюжети ігор (за винятком самих примітивних) включають звичайно певну послідовність подій: мама годує дочку, потім веде її гуляти, укладає спати й т.д. Ігри на ту саму тему можуть мати різні сюжети. Наприклад, гра в «родину» в одних випадках може включати зображення прання, збирання, в інші - прогулянки, прийому гостей та ін.

Розігруюючи той або інший сюжет гри, дитина бере на себе певну роль -- мами, льотчика, лікаря та ін. Як правило, в іграх буває не одна, а дві або більше ролі. Інакше неможливо передати навіть нескладний сюжет - неможна зображувати маму, якщо в неї немає дочки, або лікаря, якщо йому нікого лікувати. Коли дитина грає одина, віна бере на себе одну роль, а інші ролі роздає іграшкам - лялькам, іграшковим тваринам. У спільній грі, що має декількох учасників, ролі розподіляються між дітьми. Вони діляться на головні й другорядні. Головна роль - роль людини, що по сюжету гри керує іншими. Це - роль мами (або папи) у родині, лікаря в поліклініці, капітана на кораблі.

Роль- це головне, що приваблює дитину в грі. Звичайно гра вже починається з того, що дитина бере на себе роль, а вже потім, виходячи з неї, починає вигадувати сюжет гри.

В грі дитину приваблює, перш за все, здатність зображувати людини (особливо дорослого). Тому, коли дитині пропонують грати самого себе, він відмовляється: це для нього не гра.

Ролі виконуються за допомогою ігрових дій. Лікар «вислуховує хворого», робить йому « укол», дає вказівки про режим. Капітан дивиться в підзорну трубу, дає команди про зміну курсу корабля. Ігрові дії можуть зображати ті або інші реальні, практичні дії людей (годування, вимірювання температури і т.п.), а можуть бути словесними (поради хворому, зауваження і повчання дитині, команди та ін..).

В одиночній грі все розігрування сюжету складається з ігрових дій дитини, в сумісній грі - з ігрових дій всіх її учасників.

В ігрових діях використовується ігровий матеріал . Це - іграшки та інші предмети, за допомогою яких дитина розігрує роль. Головна особливість ігрового матеріалу в тому, що предмети використовуються в грі, як правило, не в своєму власному значенні, а як заступники інших, справжніх предметів. Ми вже бачили, як в ранньому дитинстві вперше виникає ігрове використання предметів - з нього і починається розвиток гри.

Хоча гра допускає достатньо вільне використання ігрового матеріалу, предмети-заступники зовсім не обов'язково повинні бути схожі зовні на ті справжні предмети, які ними зображаються. Вибір цього матеріалу має велике значення. По-перше, певні іграшки, особливо якщо вони є тематичним набором («Доктор Айболіт», «Перукарня» та ін.), можуть наштовхувати дітей на виконання відповідної ролі, вибір теми і визначення сюжету гри. По-друге, ігровий матеріал повинен обов'язково давати можливість виконання з ним ігрових дій. Коли дітям пропонували пограти в гру, де цілий сірник повинен був зображати маму-ведмедицю, половинка сірника - її сина Мішутку, а сірникова коробка - його ліжечко, вони охоче погоджувалися. Проте пропозиція зробити Мішуткой коробку, а ліжком - сірник викликало рішучі заперечення: «Так не буває».

Коли грають разом двоє або більше дітей, вони вступають між собою у ролеві відносини, які визначаються ролями і виражаються в ігрових діях, звернених один до одного. «Дочка» просить «маму» дати їй цукерку, а «мама» пропонує спочатку вимити руки або говорить, що їй не можна їсти багато солодкого. «Капітан» віддає розпорядження, а «матрос» їх виконує.

Окрім ролевих відносин, в сумісній грі виявляються реальні відносини між граючими дітьми. Вони домовляються про те, в що гратимуть, розподіляють між собою ролі, ігровий матеріал, обговорюють (найчастіше не наперед, а по ходу гри) ті або інші сторони сюжету, нерідко роблять один одному зауваження ( «Доктор так не говорить.»). Іноді реальні відносини приводять до конфлікту - діти не можуть домовитися між собою і сумісна гра розпадається.

Розвиток гри. Молодші дошкільники грають, як правило, поодинці. Вони ще не уміють домовлятися між собою, розподіляти ролі, ігровий матеріал. Теми їх ігор звичайно беруться з вражень власного життя, з безпосереднього оточення. Це -«дочки-матері», «дитячий садок», «їзда» на машині або в тролейбусі, «лікування». Сюжети ігор одноманітні. Це найчастіше багатократне повторення одних і тих же ігрових дій.

Особливість ігор молодших дошкільників полягає в тому, що серед ігрових дій переважають зовнішні дії, по можливості точно, буквально відтворюючі дії людей, що зображаються. Так, граючи в «лікаря» після того, як в дитячому садку побував лікар і зробив дітям щеплення, молодші дошкільники намагаються точно повторювати зовнішні дії лікаря: як він протирає руку дитини спиртом, як робить укол, як після цього знову протирає місце уколу.

В іграх трирічних дітей словесні ігрові дії використаються порівняно рідко. Але можна їх цьому спеціально навчити. Так, в одному дослідженні з дітьми другої молодшої групи затівалися ігри з використанням іграшкових телефонів. Спочатку дорослий «говорив по телефону» від імені казкових персонажів, а дитина йому відповідала. Потім самі діти (вже без дорослого) почали активно користуватися телефоном, «дзвонити» зайчикові, колобкові, Мийдодирові й розмовляти з ними.

Безпосереднім поштовхом до початку гри в молодших дошкільників служить або рада дорослого, або недавно отримане враження (наприклад, медичний огляд у дитячому садку), або іграшка, що попалася на очі. Тому в цьому віці корисні іграшки й комплекти іграшок, що відносяться до доступних розумінню дітей видам людської діяльності.

Протягом молодшого й середнього дошкільного віку відбувається значна зміна сюжетно-рольової гри. Це, насамперед, перехід від одиночних ігор до спільним, що включає двох і більше учасників. Відбувається він поступово. Спочатку діти починають проявляти інтерес й увагу до гри іншої дитини, епізодично включаються в неї на короткий час. Поки гра полягає лише у виконанні елементарних дій з іграшками (катання машини за мотузочку, накладання «їжі» на тарілку), вона ще не дає підстав для стійкого спілкування. Діти можуть мінятися іграшками, допомагати один одному, але потім знову розходяться, і кожний грає сам по собі.

У більше тривале спілкування діти починають вступати в міру розвитку ігрових умінь і більше детального знайомства з життям дорослих людей. Глибше проникаючи в життя дорослих, діти виявляють, що вона постійно протікає в спілкуванні з іншими. Мама розмовляє з папою, подає родині обід, стежить за тим, як діти поводяться за столом. Продавець розмовляє з покупцями, перукар -з клієнтами. Прагнення відтворити в грі не тільки дії дорослих з речами, але і їхні взаємини приводить до того, що дитина починає мати потребу в партнерах, які грали б разом з ним. Виникає необхідність організувати гру, що включає кілька ролей, домовитися з іншими дітьми. У середньому дошкільному віці в умовах дитячого саду починають виникати невеликі групки дітей (2-3 дитини), що часто грають разом. Їх поєднує інтерес до тих самих тем ігор.

Разом з переходом від одиночної до спільної гри розширюється тематика дитячих ігор й ускладнюються їхні сюжети. Головним у сюжетах дитячих ігор стає відтворення відносин між людьми. В іграх зникає багаторазове повторення одних і тих же дій. А самі ці дії відбуваються для того, щоб виразити відношення до іншої людини у відповідності з узятою роллю.

Діти намагаються вести гру так, щоб дотримувалися відомі їм правила поведінки людей у тій ситуації, що відбиває сюжет гри.

Спільна гра створює необхідність у розвитку реальних взаємин між граючими дітьми. Вони повинні навчитися домовлятися між собою, вирішувати виникаючі суперечки й непорозуміння. Однак у три-чотири роки це викликає в дітей істотні труднощі, через які може порушуватися хід гри. Тому велике значення має керівництво грою з боку дорослого. Але це керівництво повинне полягати не в нав'язуванні дітям готових рецептів (у що і як грати), а в організації обговорення й рішення питань, що виникають по ходу гри, самими дітьми.

Поступово організація та керівництво іграми переходять до самих дітей. Але не всі вони однаковою мірою в цьому беруть участь. Звичайно найбільш активні й ініціативні діти, що знають багато сюжетів ігор, стають їхніми організаторами, інші ж учасники залишаються більш пасивними.

1.3 Малювання

До трьох років дитина звичайно вже мине стадію каракулів. Він має деякий запас графічних образів, що дозволяють йому зображувати предмети. Однак обмеженість цього запасу приводить до того, що різні предмети зображуються однаково й звичайно ніхто, крім самої дитини, не може точно визначити, що ж намальовано. Так, коли дітям трьох років запропонували намалювати яблуко, м'яч, кавун, картоплину, повітряну кулю, грушу, буряк, електричну лампочку й кубик, вони всі предмети зобразили за допомогою однакових неправильних кружечків або відмовилися малювати незнайомі. Зовсім однаково (у вигляді «головоногів») малювали трьохлітки й чоловічків, коли їх просили зобразити маму, папу, бабусю й себе, причому той же «головоног» уживався ними й для зображення собаки, коня.

Розвиток зображення предметів. Більша частина малюнків дітей трьох-чотирьох років - зображення окремих предметів. Розвиток дитячого малювання відбувається під впливом навчання і знайомства із предметами на власному досвіді.

Вплив навчання позначається, насамперед, у тім, які предмети малює дитина. Звичайно діти, які виховуються будинку, найчастіше малюють чоловічків, будиночки, квіточки, автомобілі. Діти, що відвідують дитячий сад і що займаються малюванням по програмі, малюють стрічечки, доріжки, огорожі, сонечко, кульки, сніговиків, ялинки й ін.

Вирішальний вплив робить навчання й на те, як малює дитина, як він зображує різні предмети.

Дорослі навчають дітей малюванню різними шляхами. Вони показують дітям, як зображується той або інший предмет, вчать технічним прийомам (як проводити округлі й прямі лінії, повертати їх під кутом, наносити мазки кистю), звертають увагу дітей на недоліки в їхніх малюнках і радять, як їх усунути, пропонують краще розглянути зображувані предмети й указують на їхні особливості, які варто відобразити в малюнку. Все це безумовно впливає на розвиток малювання, але впливає по-різному.

Якщо дорослі переважно показують дитині, як малюють певні предмети, і дитина намагається копіювати зразки (однаково, намальовані дорослим або наявні в книжці), то ці зразки, звичайно сильно спрощені, перетворюються в застиглі шаблони, тобто без істотних змін переходять із одного малюнка в іншій. Дитина не піклується про те, щоб його малюнок був схожий на зображуваний предмет; він знає, що так малюють, наприклад, будинок, і цього з нього досить. Шаблонові способи зображення деяких предметів (чоловічків, будиночків, дерев, квітів й ін.) настільки живучі, що передаються з покоління в покоління. Дитина, яка ніколи не жила в селі, малюючи будиночок, зображує його одноповерховим із трикутним дахом і трубою, з якої йде дим.

Страницы: 1, 2, 3, 4, 5, 6, 7, 8