Формування мовленнєвого етикету молодших школярів

Формування мовленнєвого етикету молодших школярів

2

Формування мовленнєвого етикету молодших школярів

Зміст

  • Вступ
    • Розділ І. Мовленнєвий етикет
    • 1.1 Історія виникнення етикету
    • 1.2 Особливості мовленнєвого етикету
    • Розділ ІІ. Методика роботи над формуванням мовленнєвого етикету у початкових класах
    • 2.1 Формування мовленнєвого етикету на уроках читання
    • 2.3 Експериментальне підтвердження запропонованої методики для вивчення мовленнєвого етикету
    • Висновки
    • Список використаних джерел
    • Додатки
Вступ

Мовленнєвий етикет справедливо вважають культурним обличчям нації. Він втілює найтиповіші риси мовної поведінки людини в найрізноманітніших життєвих ситуаціях. Увібравши давні традиції, звичаєві приписи, мовленнєвий етикет українців є унікальною, універсальною моделлю їх мовної діяльності, що виявляється в системі стійких мовних виразів. Знання цієї системи є своєрідним барометром духовної зрілості нації. І навпаки нехтування законів мовного етикету - ознака її глибоких корозійних процесів, які в останні десятиліття, на жаль, прогресують.

Одним із можливих кроків, що допоможе дитині в нелегкій життєвій дорозі, відкриє перед нею диво магії слова, зробить її багатою високістю духу, стануть знання про мовленнєвий етикет свого народу. Відомо ж бо: ввічливість - одне з найбільших людських надбань. Цю аксіому маємо засвоїти з дитинства. Зрозуміло, нікому не потрібна „Підфарбована ґречність та чемність в комірці паперових чеснот..." (Є. Маланюк). Словесна ввічливість має гармонійно поєднуватись із іншими людськими чеснотами і не перетворюватись у барву, зовнішній ефект. Інакше ніхто не повірить у слова легкі, шляхетнуваті, що „з губ фальшивих пролились" (Т. Крижанівська).

Програма для кожного класу орієнтовано визначила коло умінь і навичок та звичок, які стосуються мовленнєвої поведінки.

Саме в початкових класах закладаються основи ввічливості, прищеплюються добрі манери. Якщо елементарні норми етики мовлення не прищеплені дітям з ранніх років, то пізніше доводиться усувати це упущення з великими труднощами: перевиховувати учнів, у яких прижились негативні звички. Це і визначає актуальність обраної теми до нашого дослідження.

Об'єктом дослідження у дипломній роботі є процес формування мовленнєвого етикету молодших школярів.

Предмет - дидактичні умови оптимізації мовленнєвого етикету. Формування мовленнєвого етикету молодших школярів на уроках рідної мови.

Мета дослідження полягає в створенні науково обґрунтованої методики удосконалення мовленнєвих умінь і навичок спілкування з школярами, вчителями, незнайомими людьми і т.д.

Гіпотеза грунтується на припущенні, якщо методично обгрунтовано використовувати на уроках рідної мови систему вправ і завдань, то можна сформувати у молодших школярів мовленнєвий етикет.

Згідно з метою і висунутою гіпотезою необхідно було розв'язати такі завдання:

1. Вивчити шляхи удосконалення мовленнєвого етикету молодших школярів та теоретично їх обгрунтувати.

2. Вивчити зміст і особливості мовленнєвого етикету молодших школярів.

3. Дослідити стан засвоєння молодшими школярами правильного мовлення у практиці шкільного навчання.

4. Розробити зміст експериментальної методики розвитку мовленнєвого етикету в учнів, визначити його зміст в загальній системі навчання мови і мовлення.

5. Розробити систему вправ і завдань для формування мовленнєвого етикету молодших школярів.

6. Дати змістовну характеристику мовленнєвому етикету в цілому.

Ми визначили такі етапи дослідження:

1. Констатуючий етап.

Аналіз стану в педагогічній технології і практиці роботи шкіл.

Висунення гіпотези, завдань, формування структури роботи.

2. Формувальний етап.

Розробка і перевірка авторських підходів до активізації мовленнєвого етикету. Проведення зрізів.

3. Підсумковий етап.

Узагальнення і систематизація матеріалів.

Остаточна перевірка гіпотези дослідження.

У процесі роботи ми використовували такі методи дослідження:

теоретичні: вивчення і аналіз психолого-педагогічної, лінгвістичної та лінгво-дидактичної літератури в розділі досліджуваної проблеми; аналіз навчальних підручників з рідної мови і читання; розробка змісту і методики мовленнєвого етикету молодших школярів.

емпіричні: спостереження за навчально-виховним процесом, бесіди з вчителями і учнями з метою діагностування рівня сформованості мовленнєвого етикету.

Практичне значення дослідження.

Матеріали дипломної роботи можуть бути використані в початковій школі, у виступах вчителів початкових класів на методоб'єднаннях, а також в методичних посібниках для вчителів початкових класів, як розробка змісту і методики розвитку, вдосконалення мовленнєвого етикету молодших школярів.

Робота складається зі вступу, з розділів, висновків, списку використання джерел. Загальний обсяг роботи - 92 сторінки.

Розділ І. Мовленнєвий етикет

1.1 Історія виникнення етикету

Самобутність кожного народу поряд з традиціями, ціннісними орієнтаціями, культурою виявляється передусім у мовних стереотипах поведінки. В них концентруються риси національної вдачі, національного характеру, що сформувалися століттями.

Кожен мовець, як відомо, не створює щоразу нову формулу, а може скористатися однією із можливих для взаєморозуміння. Важливо добре засвоїти чинники, що впливають на вибір словесної формули в конкретній комунікативній ситуації: фактор адресата, комунікативні умови тощо. Важить тут і знання особливостей усього спектра супровідних засобів. А ще мелодика мови, тембр і тон голосу мовця, приязність і прихильність до співрозмовника. Але навіть поєднання всього вище сказаного разом виявиться недостатньо, якщо мовець не враховує національну специфіку мовного етикету. Бо попри безліч спільних рис етикет кожного народу своєрідний [2].

Етикет українців вироблявся витончувався впродовж тисячоліть. Окремі вислови етноетикету сягають ще до християнського періоду.

Юрій Липа казав: „Увічливість українця не має зовнішнього, формального характеру, вона випливає з його культури”.

Життя людини в суспільстві регламентоване системою різних писемних і не писемних правил, законів: звичаєво-традиційних, культурних, економічних, політичних, юридичних тощо. Вони визначають і формують її соціальну поведінку від моменту усвідомлення свого „я". Дотримання чи недотримання будь-яких із вироблених настанов полегшує або ускладнює життєвий шлях кожного індивідуума. Недаремно в перший десяток слів, які засвоює дитина, починаючи говорити, входять поруч із „мама", „тато”, вислови ввічливості: „дякую”, „добрий день”, „побачення” [2].

Система етикету має багаторівневу будову: вербальний рівень (вислови привітань, прощань, вибачень, побажань тощо), паралінгвістичний (темп мовлення, гучність, інтонація, сміх, плач тощо), кінетичний (жест, міміка, пози та ін.) і проксемічний (стандартні дистанції спілкування, почесне місце для гостя і т.д.) [3].

Кожен із етикетних знаків має своє функціональне навантаження, своє призначене місце, є обов'язковим чи факультативним, головним чи супровідним, має свою культурологічну вартість, що особливо важливо, виступає носієм такої значущої для спілкування інформації, як: свій - чужий, вищий за соціальним становищем - нижчий, старший - молодший, далекий - близький, знайомий - незнайомий, бажаний - небажаний [4, 49].

Звичайно важко перелічити всі форми мовного та й будь-якого етикету в усіх життєвих ситуаціях і не так просто ними оволодіти. Проте, скориставшись ним, ми зможемо правильно поводитись в товаристві, зажити слави ґречної людини та самореалізуватися в спілкуванні з навколишніми. І хоч наше століття невпинно прямує в бік спрощення манер, проте й досі неабияке значення має оволодіння „кодексом ввічливості", - адже через свою чемність ми нічого не втрачаємо, а „засвоювати" можемо Людину [1.29].

Приписи з'явилися в глибоку давнину. Як розумні форми спілкування людей. Та й досі істинним є твердження: якщо люди перестануть чинити за правилами, вони втратять людську подобу. Цих правил, вироблених багатьма поколіннями, надзвичайно багато. Роками їх зубрили тільки діти багатіїв, бо бідняки не могли гаяти час, щоб їх засвоїти.

Додержання норм етикету пов'язане із загальною культурою людини, її самоусвідомлення, самоповагою та мірою ґречного ставлення до інших. Тому діти завжди намагалися пізнати навколишній світ і себе в ньому. І хоч би що казали, а це не проста справа. Адже не кожний з нас здатний поглянути на себе збоку, об'єктивно оцінити свої здібності й можливості, бажання й наміри, вчинки й ставлення до навколишніх та до свого „я". Вкотре доводиться переконуватися в слушності й мудрості зауваження Андре Моруа: „Розкриваючи співрозмовникові душу, ми раптом виявляємо, що зовсім нічого про себе не знаємо” [1, 30]. І ось тут раптом починаємо робити відкриття за відкриттям: з'ясовуємо свої погляди, уподобання, звички, потреби, зумовлені особливостями характеру й темпераменту, зрештою, свої почуття до них, хто поряд, - рідних, друзів, співробітників...

Безперечно, ми хочемо бачити себе бездоганними, вдатними, приємними, мати повагу й довіру людей. Проте сама по собі людина мало привертає увагу, якщо не володіє вмінням гідно поводитись в товаристві. Бо відомо, що коштовний камінь, - той же діамант - це лише камінь і не може служити прикрасою, доки не має відповідної оправи.

З поступом історії дослідники й просто кмітливі та спостережливі люди вибудували струнку систему заборон і дозволів під час спілкування, тобто приписи повсякденного ввічливого і шанобливого ставлення до всіх людей. Серед цих приписів особливе значення мають правила привітання і знайомства, введення бесіди, розмова по телефону, листування - одне слово мовний етикет.

Ще у виданій 1717 року за розпорядженням Петра І книзі „Юности честное зерцало или показание к житейському обхождению. Собранное от разных авторов", де давалися поради щодо поводження в товаристві задля успіху при дворі, рекомендувалось молодшому дворянинові бути ввічливим і чесним, як у словах, та і в ділах, при зустрічі зі знайомими „на три шагане дошедь, и шляпу приятнымь образомь снявь, а не мїмо прошедши назадь оглядаваясь поздравлять", і докладно пояснювалось, чому слід так чинити: „Ибо въжліву быть на словахь, а шляпу держать вь рукахь неубыточно, а похвали достоїно, и лутче когда про кого говорять: онь есть въжлівь смїренныи кавальрь, и молодець” [1, 47].

Слово „етикет" запозичене з французької мови, у якій воно має два значення: „церемоніал" і „етикетка". Формант-ка у другому з цих слів з'явився порівняно недавно. Ще на початку минулого століття на Хрещатику продавали грамофонні записи Баттістіні - „пластинка і с желтымь етикетом 6 руб.25 коп. ” і Шаляпіна - „ пластинка с етикетом розовымь 6 руб. ”. Спочатку etiquette означало блок, до якого був прикріплений папірець із назвою товару, пізніше - сам папірець із написом, згодом, за короля Людовіка ХІV, - аркушик паперу з послідовністю церемоніальних дій та формами поводження при дворі і нарешті - церемоніал, тобто порядок дій, правила чемності й норми поведінки при дворах монархів, титулованих осіб, у дипломованих колах.

У сучасному вживанні слово етикет розширило значення: від „зведення норм поведінки, порядок дій і правила чемності при дворах монахів, титулованих осіб (придворний етикет), а так у дипломатичних колах „до" установлені норми поведінки і правила ввічливості в якому-небудь товаристві". Доцільно розрізняти три близькі, але не однакові за змістом і обсягом поняття: мовний етикет, мовленнєвий етикет і спілкувальний етикет.

Мовний етикет - „це сукупність словесних форм ввічливості, прийнятих у певному колі людей, у певному суспільстві, у певній країні” [12]. Це функціональна підсистема мови зі своїм набором знаків (стереотипних фраз) і граматикою (правилами засвоєння знаків). Кожен знак цієї підсистеми має свою значеннєву й етикетну вартість, яка випливає з його співвіднесеності з іншими знаками. Для кожної стандартної етикетної ситуації існує впорядкована сукупність знаків, своєрідний „репертуар”, який дає можливість мовцеві вибрати один із цих знаків, узявши до уваги його вартість, що визначається відмінністю цього блока від інших у цій мікросистемі. Так, наприклад, в українській мові для ситуації вітання є одиниці:

Добрий ранок! Доброго ранку!

Добрий день!

Добрий вечір!

Моє шанування!

Вітаю!

Привіт!

Здоровенькі були!

Здраствуй (те) !

Слава Ісусу Христу!

Христос народився!

Христос хрестився!

Христос воскрес! та інші.

Усі ці одиниці є вітальними, але відрізняються часом використання, віковими уподобаннями, релігійно-конфесійними тощо.

Кожна така мікросистема знаків „кодує” і зберігає відповідну стандартну ситуацію в різних її варіантах пов'язаних із стандартами поведінки, мовно засвідчуючи, що така ситуація є у свідомості людей і в реальних взаєминах між людьми, належної до мовної спільноти. „У такий спосіб реалізується одна з найважливіших функцій етикету - функція етнічної і соціальної ідентифікації”. Це означає, що за етикетом упізнають „своїх” - своїх етнічно-національно або соціально. А крім того мовний етикет діє на мовця, спрямовує його комунікативну діяльність, формує мовну особистість загалом. Саме тут найбільш наочно можна спостерігати вплив мови на мовця, на її, його поведінку. Хіба ми думали б, як перейти з кимось на „ти”, якби у нашій мові не існувало, крім ти, пошанного Ви у звертанні до однієї особи? А хіба не завдає нам іноді клопоту те, як звернутися до особи жіночої статі, розмовляючи, наприклад, французькою мовою: madam (до одруженої) чи mademoiselle (до неодруженої)? У японській, в'єтнамській, корейській та інших мовах Південно-Східної Азії є не два, як у нас (ти-Ви), а більше (навіть п'ять) ступенів етикетності.

Лексика і фраземіка мови має свій центр і периферію. Центр охоплює порівняно невелику опорядковану сукупність мовних одиниць і залишається майже не змінним упродовж тривалого часу. Так, за 1000 років основний лексичний фонд (центральна ділянка лексики) змінюється за даними американського винного Моріса Сводеша, тільки на 20-30%. А периферія змінюється значно швидше: цілі пласти слів і стійких словосполучень виходять з ужитку, натомість формуються великі масиви нових одиниць, що можна зауважити навіть протягом життя одного покоління людей. Формули мовного етикету - це одиниці повсякденного використання, отже, належать до центру мовної системи. У ХІХ столітті кількість слів у розвинених мовах перейшла за 50 тисяч і сьогодні становить уже сотні тисяч. Але якщо взяти етикетні слова і вирази, то їх кількість не тільки не збільшилась, а навпаки, зменшилась [4, 12].

Мовленнєвий етикет - це застосування мовного етикету в конкретних актах спілкування. Якщо мовний етикет - набір засобів вираження, то мовленнєвий етикет - це вибір цих засобів, засоби в реалізації. Відмінність між мовним і мовленнєвим етикетом можна зрозуміти за допомогою порівняння, відомого ще з часів великого теоретика мови Ф. де Соссюра: одна річ ноти музичного твору, інша - його виконання. У другому випадкові важливим є і вибір самого твору, і манера його виконання, і майстерність виконавця, і т. ін. [4, 15].

Поняття мовленнєвий етикет ширше за поняття мовний етикет, тому, що мовлення може бути етикетним (або не етикетним) і тоді, коли воно стосується ситуації, які не потребують уживання формул мовного етикету. Скажімо, коли мовець, розповідаючи нефахівцеві про досягнення мікробіології, уживатиме без пояснень вузькоспеціальні слова, час від часу переходитиме на іноземні мови і не з'ясовуватиме, чи співрозмовник його розуміє, це буде порушення мовленнєвого етикету, хоч і не стосуватиметься мовного етикету.

Відомо, що якість мовлення визначається його розумінням. Незрозумілість мовлення не може кидати тіні на автора, особливо, коли ця незрозумілість ним спричинена і це очевидно для співрозмовника. Інформаційний розрив, суперечність між учасниками комунікативного акту не лише не знімається, а й ускладнюється, переходячи в емоційну оцінну сферу, впливаючи на ставлення адресата до адресанта мовлення, і навпаки. А це вже безпосередньо стосується етикету.

Між ідеальним мовним етикетом і реальним мовленнєвим етикетом конкретної людини не може бути мовного паралелізму. Реалізація мовного етикету в мовленні, комунікативна поведінка загалом завше несе інформацію про мовця з його знаннями, уміннями, уподобаннями, орієнтаціями тощо. Тому тут бувають усілякі - несвідомі і свідомі - відхилення, помилки, порушення, інокультурні впливи і т. ін. Мовець - це не „говорильний апарат”, який просто озвучує чи графічно фіксує закладені в його пам'ять формули мовного етикету.

Він має „простір для маневру", має можливість для вираження своєї індивідуальності навіть у межах цієї порівняно вузької мовної підсистеми.

В усному спілкуванні дуже важлива роль належить невербальним, тобто несловесним, немовним, засобам вираження: поглядові, виразові обличчя, позі, жестам, „неканонічним" фонетичним знакам (свисті, покашлювання) тощо. Невербальні засоби, які „обслуговують" певну спілкувальну ситуацію, теж перебувають у парадигматичних відношеннях і разом зі словесними засобами творять гіперпарадигму знаків цієї комунікативної ситуації. Етикетне використання мовних і позамовних засобів спілкування можна назвати Спілкувальним етикетом. Етикетне спілкування потребує високого рівня усвідомленості й творчої активності у використанні мовних та позамовних засобів вираження. Для цього належить досконало знати й уміти доречно застосовувати їх у відповідних комунікативних ситуаціях. Інакше навіть найкращі формули мовного етикету можуть справити на адресата (аудиторію) враження, протилежне бажаному, виставити адресанта в смішному світлі. Наприклад, фраза „Як поживаєш? ” є цілком етикетна, проте навіть вимовлена за всіма правилами ввічливого спілкування, без єхидства, зневаги, зверхності і т. ін. в інтонації, погляді, виразі обличчя, вона матиме анти-етикетний сенс, коли, скажімо, так запитати визначну особу або людину, що недавно пережила горе [5].

В етикетному спілкуванні є не лише індивідуальні, а й етнічні/національні особливості. Так, на запитання „Як справи? ” чехи переважно скаржаться, роблячи це, однак бадьорим тоном і ніби хвастаючи турботами, клопотом, росіяни дають „середню” відповідь: „Нічого!", а від болгар можна почути: „Добре!”. Українці в такому разі здебільшого теж тримаються середини: „Нормально; Може бути; Не біда; Аби не гірше; Дякувати Богу!”; багато хто відповідає: „Добре!” - навіть, якщо стан справ на таку оцінку не заслуговує.

Етикет українського народу, в тому числі і мовленнєвий, вироблявся, витончувався протягом тисячоліть. Окремі вислови етноетикету сягають ще дохристиянського періоду і пов'язані з язиченською обрядністю, звичаями, уявленнями слов'ян. Наприклад, жінка, перепрошуючи за вимовлене в хаті недобре слово, говорила: „Шануючи сонечко святе, і піч, і стіл”, а чоловік, утримуючись від лайки, промовляв: „Сказав би та піч у хаті”. Це пов'язано із давніми слов'янськими культами сонця, печі, стола. Замінивши відкрите вогнище, якому в давнину поклонялися, як опікунові дому, очищаючій та живильній силі, піч стала уособленням сімейного добробуту й шанували піч, вона дасть силу, здоров'я, достаток. Ось чому остерігалися „осквернити" піч непристойним словом, негідним учинком. Стіл, за свідченням етнографів, був символом єдності та згуртованості, тому і застілля було знаком довір'я, доброзичливості. Безумовно, у зв'язку з різними причинами культурного, політичного, економічного характеру вироблення мовленнєвого етикету українського народу не могло не зазнати інокультурних впливів [5, 10].

Страницы: 1, 2, 3, 4, 5, 6, 7



Реклама
В соцсетях
рефераты скачать рефераты скачать рефераты скачать рефераты скачать рефераты скачать рефераты скачать рефераты скачать