Формування мовленнєвого етикету молодших школярів
анера стояти, сидіти, тримати руки й ноги є свідченням ставлення людини до свого оточення. Її поведінка має бути коректною.Встановлені від віків норми поведінки одного стану не раз вважалися не відповідними, грубими, простацькими в іншому суспільному стані. Проте тепер ми маємо відшліфовані правила поведінки, якими маємо користуватись повсякдень, а не в окремих місцях, чи з окремими людьми, чи в окремих ситуаціях.Листування - це один із видів монологічного мовлення. Листування й досі лишається одним із основних і найпоширеніших засобів зв'язку між людьми. Програючи телефонові, телексу, телефаксу, комп'ютерному зв'язку в швидкості передачі інформації, лист має безперечні переваги, коли справа стосується обсягу повідомлення, ґрунтовності викладу інформації, аргументів, особистісних прикмет, його форми спілкування.Листи - то ми, наші думки і наміри, матеріалізований на папері вияв уваги до людини, люб'язного ставлення до навколишніх, то-наша пам'ять. Не випадково з давніх часів уміння листуватись було мистецтвом, кращі зразки якого дали початок епістолярному жанрові в літературі - у формі листів писалось філософські й політичні трактати, вірші, новели, навіть романи.Герой автобіографічної повісті „Аврелія” Жерара де Невраля у станівіщого сну, який пов'язував реальність з його минулим і прийдешнім життям, надзвичайно поетично зображує цю свою „другу” пам'ять: „З якою насолодою я розбирав по шухлядах купи моїх нотаток, листів - особистих та ділових, темних і ясних, - таких, якими породили їх випадкові зустрічі або подорожі до далеких країв. У деяких пакетах я відшукував арабські тексти, що будили згадки про Каїр або Стамбул. О пожовклі письмена, о давні рештки, о потерті, подрані листи..."Важливість цього засобу спілкування між людьми зумовила й потребу додержувати певних правил етикету листування. З історії відомо, що стародавні римляни листів не підписували, хіба, що це був лист до самого імператора. Тривалий час на - конвертах не зазначали адреси, а кореспонденцію передавали через послання безпосередньо адресатові. Сучасні форми листування виникли приблизно сто п'ятдесят років тому в Англії, винайденням їх ми маємо завдячувати лондонському художникові Вільяму Еглі - укладачу першої вітальної листівки [19].Існують спільні для всіх країн, узвичаєні правила оформлення приватної, ділової та дипломатичної кореспонденції. Передусім - це обов'язковість вступних звертань і заключних формулювань - форм ввічливості. Змістом листи мають бути логічними, зрозумілими (однозначними - ділова кореспонденція), коректними, формою - орфографічно бездоганними, без виправлень, написаними на білому папері письмового формату, акуратно згорненими не більше ніж удвічі.Раніше, коли листи писали тільки від руки, чорнилом, надзвичайно велику увагу приділяли вибору паперу для листування, розміру конверта, кольору чорнила тощо. Ці „дрібниці" свідчили про чемність відправника та повагу до адресата. Та сам почерк досить багато міг розповісти адресатові про відписувача. Графологи вже давно помітили зв'язок між характером людини та її почерком.За висловом російського психолога В. Леві, „ходою руки, сфотографованою папером". Ця хода, тобто почерк, лишається без змін, навіть якщо пишуть ногою чи язиком. За почерком, точніше, за нахилом рядка, можна було довідатись про настрій людини: рядок іде вгору - піднесений настрій, вниз - пригнічений. Сильний нахил літер свідчить про непоступливість; нахил вліво - усупереч звичайному стереотипові - про претензійність, затятість, посильне самоствердження; великий почерк - про підвищену емоційну збудливість, дрібний - про самовладання, розрахунок. Одне слово, якщо почерк трохи змінювався - це був сигнал, додаткова інформація про зміни в характерній поведінці людини, зумовлені певними обставинами [19].Листуємось, тобто розмовляємо за допомогою листів з особами, які перебувають чи то в іншій країні, чи в іншому місті, чи, може, тільки на іншій вулиці. Листи за змістом бувають різні: ділові, товариські, любовні, листи-відповіді, листи-вітання, листи-співчуття...Форма кожного листа, без уваги на те, до кого пишемо, мусить бути 40культурна, засвідчувати нашу особисту культуру і пошану до адресата. Перша вимога - папір. Не можна писати на будь-якому видертому з зошита, а ще, може, й брудному, пом'ятому шматку паперу. Найкраще користуватись спеціальним „листовим" папером, а якщо такого нема, складаємо вдвоє аркуш звичайного канцелярського паперу. Справа вгорі не забуваймо написати дату. Це може мати важливе значення. Писати треба, як правило, чорнилом, ручкою, а олівець тільки тоді, коли нема чорнила, наприклад, на екскурсії в горах тощо. Писати потрібно, якщо не „каліграфічно”, то хоча б старанно і дуже чітко та грамотно, пам'ятаючи про норми українського правопису. Неграмотно написане слово може іноді серйозно вплинути на вашу долю. Починаємо писати не зразу вгорі, а 2-3 см. нижче, залишаючи зліва теж відступ (абзац) на 1-2 см. Кожен лист починається звертанням до адресата, в якому висловлюється наше ставлення до нього (неї), наша пошана, любов, прихильність, службова залежність. Починати можемо так:Вельмишановний пане Професоре! Шановна Редакціє! Дорогий Друже Миколо! Дорогі мої Батьки! Люба моя сестричко!Далі йде короткий (одне - два речення) вступ, в якому повідомляємо, що спонукало нас написати, наприклад: „Щиро дякую за листа, якого я сьогодні від Вас одержав" [19]. Пам'ятайте, що в листах треба писати з великої літери всі особові й присвійні займенники, що стосуються особи адресата, отже, слова Ти, Ви, Тебе, Тобі, Вам, Вас, Твій, Ваш, з Вами тощо, а також іменники, що назвами найближчої родини адресата: „Ваша Мама", „Як здоров'я Твоєї Дружини? ”...Цей чи подібний вступ відкриває вже дорогу до основного змісту. У товариських листах запитуємо найперше про справи адресата, цікавимося його здоров'ям, його працею і успіхами, а тоді вже повідомляємо про себе.Листи до старших осіб, батьків, вчителів, різних достойних і заслужених осіб мусять бути сповнені глибокою пошаною до них. Не допускаємо ніякої „фамільярності". Пишемо з глибокою повагою, висловлюємо вдячність за все, що від них одержали, свою любов, але без тіні підлабузництва.Ділові листи - це листи переважно до установ, редакцій, дирекцій або їх керівників про справу, яка безпосередньо вас стосується. Вони мусять бути якнайкоротші і водночас якнайрозумніші, щоб адресат, який не має багато часу на читання листів, відразу правильно зрозумів, про що йдеться.Любовні листи вимагають особливої уваги до слова. Це листи від яких може залежати наше або адресата життя. Ми висловлюємо в них найглибші почуття, але треба подумати, щоб нас добре зрозуміли і відповівши таким самим почуттям. Крім цього, пам'ятаймо: наш лист може потрапити в чужі руки, отже, чи не завдасть він шкоди тій людині, до якої він адресований [29].В усіх листах, що їх пишемо чи до батьків, чи до друга дівчини, не можна вживати жодних простацьких висловів. Вони засвідчують низький рівень культури. На кожен одержаний лист треба негайно відповідати (не пізніше ніж до двох тижнів). Сьогодні майже всі листи, крім приватних, друкують, але підпис має бути чіткий від руки. Листи з привітанням, запрошенням, подякою, з висловленням співчуття пишуть від руки. Це свідчить про щирість відписувача.Телефонна розмова - це один із різновидів діалогічного мовлення, до того ж не візуального. Ось кілька характерних особливостей телефонного діалогу.У телефонній розмові строго розмежовані комунікативні ролі співрозмовників: той, хто телефонує, повідомляє (адресат) і той хто приймає повідомлення (адресата, абонент), можлива і участь третьої особи - посередника, який допомагає контакт адресанта з адресантом. У зв'язку з тим, що співрозмовники не бачать одне одного, вони не можуть вдаватися до невербального (несловесного) спілкування, тобто приймати і передавати жести, міміку, сигнали очима тощо. Це позначається на „телефонній" мові, для якої характерні етикетні репліки-стереотипи (кліше, формули, шаблони). Особливо важливі для телефонної розмови слова ввічливості: „вибачте", „будь ласка", „дякую", - які під час безпосереднього спілкування можна іноді змінити привітною посмішкою, кивком голови, мімікою тощо [34].Специфіка телефонної розмови зумовлюється й низкою екстрамовних причин, передусім відсутністю візуального контакту між партнерами, ілюзорною просторовою близькістю співрозмовників, обмеженістю у часі та ймовірною наявністю технічних перешкод (поганою чутністю, втручанням сторонніх абонентів і т.д.)Та незважаючи на всі ці завади на шляху до повноцінного спілкування, телефонна розмова надзвичайно розширює, прискорює і інтенсифікує наші контакти з навколишнім, дає змогу підтримувати їх тривалий час.Спілкування по телефону можна подати у вигляді схеми:по-перше, початковий етап спілкування;по-друге, повідомлення мети дзвінка, іноді обговорення співрозмовниками повідомленої інформації;по-третє, завершення телефонного спілкування.Зауважимо, якщо для початкового й кінцевого етапів спілкування по телефону обов'язковим є вживання стереотипних виразів, то вже власне повідомлення, здійснюване на другому етапі розмови, викладають у значно довільнішій формі. Вибір таких чи інших фраз зумовлений такими конкретними чинниками:1) куди телефонують;2) кому телефонують;3) хто телефонує;4) характер взаємин співрозмовників, їхній емоційний стан, ступінь освіченості, психічний тип особи.Певно, ви чули таку фразу: якщо театр починається з вішалки, то 43установа - з телефону. У Японії під час навчання управлінського персоналу проходять спецкурс, присвячений тому, як треба правильно говорити по телефону. Відомий український економіст В. Терещенко запропонував спеціальну інструкцію щодо користування службовим телефоном [35].Телефонні розмови починаються здебільшого зі слів: „Здрастуйте!” чи „Доброго дня!”. І тут же слід назвати себе. Не забувайте, якщо дзвінок службовий, то треба назвати лише своє прізвище, ім'я та по батькові, а й посаду і організацію, яку ви представляєте.Після того, як ви відрекомендувалися, потрібно повідомити, з ким ви хочете поговорити. Не тактовно влаштовувати допит своєму співрозмовникові, волаючи в трубку: „З ким я розмовляю? ” чи „Хто біля слухавки? ” У разі відсутності потрібної вам людини і коли ви не встигли відрекомендуватися, вас можуть запитати: „А хто його запитує?". У відповідь ви не повинні обурюватися чи кидати трубку - за етикетом, вам слід назвати себе. Нечемно кидати трубку, сказавши: „Не туди потрапили!”. Ґречним буде запитати: „Куди ви телефонуєте? ”.Коли вам телефонують додому, ви маєте піднявши трубку, мовити:„Квартира Шевченка..." або „Вас слухають... ” щоб абонентові відразу стало зрозуміло, куди він потрапив.Як бачимо спілкування - досить складна справа. І кожен з нас може поставити собі запитання: „ Чи вміємо ми спілкуватися? ” Адже ще видатний український філософ Григорій Сковорода писав: „Легкий повітряний шум спричиняє випущене слово, але воно часто або смертельно ранить, або радість виникає і збуджує душу". Але чи остерігаємось завдати необережним словом душевної чи нерідко смертельної рани співрозмовникові? Спостереження засвідчують: не всі і не завжди [32].Підсумовуючи все вище сказане, можна зробити такий висновок.Добре слово і поведінка окрилює людей, а живучи в постійному дефіциті добра, любові, поваги, ми помалу будемо згасати. [37]. Розділ ІІ. Методика роботи над формуванням мовленнєвого етикету у початкових класахПрограма для кожного класу орієнтовно визначає коло умінь, навичок та звичок, які стосуються етики мовленнєвої поведінки (засоби вираження вітання і прощання, ввічливість і тон мовлення, уміння вести себе із співрозмовником та в колективі, засвоєння лексичних засобів тону та жестів під час зустрічі, прощань, різноманітних звертань тощо). Ціленаправлена, систематична робота над виробленням навичок і звичок етики мовлення розпочинається з приходом дітей у школу. Саме в початкових класах закладаються основи ввічливості, прищеплюються добрі манери, вміння культурно вести себе в школі, вдома, на вулиці, в громадських місцях. Якщо елементарні норми етики мовлення не прищеплені дітям з ранніх років, то пізніше доводиться усувати це упущення з великими труднощами: перевиховувати учнів, в яких прижились негативні звички.Завдання вчителя - з перших днів навчання дитини виробляти в неї уміння і звички, які б відповідали вимогам етики, відбивали культуру, нагромаджену суспільством у процесі його розвитку. Але ефективності вироблення в учнів таких навичок і звичок можна досягти тільки при умові правильного, систематичного роз'яснення і практичного засвоєння норм мовленнєвої поведінки в органічній єдності з засобами мовленнєвої виразності. Це значить, що діти повинні засвоювати не тільки певний перелік правил культури поведінки, а й форми їх реалізації. Сама органічна єдність цих понять складає загальну суть культури мовленнєвих стосунків, яка диктується різними мовленнєвими ситуаціями.Займаючись вихованням етики мовлення, вчителі нажаль більшого значення надають словесним формам впливу, зводять роботу скоріше до переліку мовних правил поведінки, ніж до роз'яснення їх змісту і форм реалізації. Треба розуміти, що певні поняття, як-от: будь чесним серед інших, веди себе пристойно, культурно та ін., самі по собі ще нічого не дають.Треба, щоб учні розуміли зміст таких понять і відчували при цьому красу форми вираження цього змісту. Отже, в них треба розвивати здібність яскраво, емоційно відгукуватись про зміст певної мовленнєвої ситуації. Необхідність подолання зазначених недоліків висуває перед школою завдання: дати дітям знання і навички з етики мовлення у певній системі, які б базувалися на єдності таких трьох складових частин у навчально-виховному процесі:1. Змісту рекомендованих норм мовленнєвої поведінки в різних мовленнєвих ситуаціях.2. Мовленнєвих і рухових засобів виразності змісту мовленнєвої поведінки.3. Практичного вираження змісту мовленнєвої поведінки.Всі ці складові частини мають бути добре продумані, сплановані в загальній системі. Зміст пропонованих норм мовленнєвої поведінки може базуватися на елементарних правилах моральності, зокрема правил товаришування, правил дружньої товариської праці, правил чесної гри змагань і особливо правил ввічливості.Першокласників знайомлять насамперед з конкретними вимогами, на основі яких складаються необхідні норми поведінки. Для цього певне пропоноване правило конкретизують за своїм змістом. Наприклад, правило „Будь чуйним, дбайливо, уважно стався до інших" конкретизується вказівками на те, як поводитись у певних ситуаціях. В другому та третьому класах такі знання поширюються і вдосконалюються.Що стосується другої і третьої складової частини системи, то учнів вчать користуватися засобами, які характеризують безпосереднє звучання мови в певних мовленнєвих ситуаціях через конкретні елементи мовної виразності, як-от: логічні наголоси, мелодика, темп, загальний тон мовлення та елементи рухової виразності: поза, міміка, жест.Першокласникам пропонують такі мовленнєві ситуації, зміст яких визначає загальні тони мовлення (урочистий, спокійний, лагідний, ласкавий, привітний, радісний тощо), допомагає володіти своїм голосом: свідомо, умисно говорити тихо або голосно в залежності від ситуації, регулювати висотою голосу; розуміти і оперувати в мовленнєвих ситуаціях паузами; створювати відповідну позу, міміку, найпростіші жести.Другокласники вчаться оперувати в мовленнєвих ситуаціях логічними наголосами, мелодикою, гучністю мовлення, темпом, вдосконалюють міміку і жести.Третьокласники і четвертокласники розвивають і вдосконалюють уміння користуватися всім комплексом засобів мовленнєвої і рухової виразності.Учні перших-четвертих класів важко засвоюють загальні поняття: бути ввічливим, вести себе культурно, звертатися до дорослих на „ви", називати їх по імені і по батькові, поступитися місцем дорослому. Молодші школярі інколи думають, що бути ввічливим треба тільки з дорослими, і забувають про те, що правил культурної поведінки необхідно дотримуватись із своїми ровесниками. Тому в роботі з ними слід спеціально виділяти правила поведінки в дитячому колективі.Треба мати на увазі, що багато правил, про які вчитель буде розповідати в першому класі, знайомі дітям. Вони чули вдома про те, що треба вітатися, говорити дякую, вставати, коли розмовляєш з дорослими, і т.д. Вчитель доповнює набуті раніше знання, приводить їх у певну систему.В етиці мовлення значне місце посідають навички та звички. Щоб вони не відставали від знання відповідних правил, потрібно проводити вправи з етики мовлення. Правила мовленнєвого етикету роз'яснюють дітям в бесідах, за деякими можна робити інсценування. Важливо, щоб на уроках створювалися ситуації, які б максимально наближалися до безпосередніх висловлювань.Уже в першому класі, розкриваючи учням значення мовлення в житті, вчитель переконує їх, що людина знаходиться у постійному спілкуванні, вступає в контакти іноді з десятками людей на день. Привітно чи грубо сказане слово нерідко залишає в душі слід на весь день. Як багато залежить від оточуючих людей: гарний настрій від уваги, привітності, доброзичливості, роздратованість і поганий настрій від неуваги, неввічливості, злого слова? Роз'яснює також правила вітання, а потім практично їх закріплює.Наприклад, вчитель пропонує дітям показати, як треба вітатися, заходячи в клас. Для цього хлопчик Саша виходить за двері, а потім заходить у клас. Він вітається з учителем, забувши сказати добрий день товаришам. Виявляється Саша знає це правило, але не згадав про нього. Вчитель відмічає це разом з учнями, а потім просить Сашу, заходячи в клас, ще раз привітатися, але правильно. Одночасно з поясненням змісту вітання пояснюється і закріплюється вимови вітання, тобто вміле оперування паузами, наголосом, мелодикою. Учитель сам пояснює, що в таких випадках, коли до вас хтось вітається, то наголошується друге слово добрий день, із пониженням голосу, а відповідаючи на привітання, наголошуватись може перше добрий день. І наголос понижується тоном на ньому. Зрозуміло, що зі значенням логічних наголосів (без вживання термінів) і мелодики діти ще до цього мають бути ознайомлені, оскільки робота на виразністю читання проводиться систематично.В першому класі діти повинні засвоїти такі правила мовленнєвого етикету: так звані „чарівні слова" - дякую, будь ласка і т.д. Після їжі скажи дякую тому, хто тобі приготував їжу. Якщо тобі сказали дякую, ти повинен відповісти будь ласка, якщо пропонуєш що-небудь дорослому чи своєму товаришу, незабудь сказати будь ласка, наприклад: сідайте, будь ласка; візьміть, будь ласка книгу і т.д.Не забувай додати слово будь ласка, якщо просиш покликати кого-небудь до телефону: Покличте будь ласка, Віть. Треба вибачитися, якщо зачепив кого-небудь, штовхнув, щось кинув: Вибачте мені будь ласка; вибачте мені.При цьому вчитель пояснює, що такі слова вимовляються лагідно, спокійно, з відтінком ласки у голосі. Оскільки ж в 1 класі вчаться користуватися паузою в процесі читання, мовлення, знайомляться із тими випадками, коли на місці розділового знака паузи не робиться, то й в роботі над вимовою „чарівних слів” паузам приділяється належна увага. Всі особливості постановки і знімання пауз у зв'язку з вимовою таких слів пояснює і практично відтворює сам учитель, потім включає й учнів у певні мовні ситуації, в яких вони практично користуються паузами і засвоюють випадки знімання їх.Ви знаєте, - пояснює вчитель, - що на місці розділових знаків треба робити паузу. А слова будь ласка можуть виступати не тільки самі по собі, а й у реченні, тобто перед ними і після них можуть виступати ще й інші слова, як, наприклад: Візьміть, будь ласка книгу. Покличте, будь ласка, Вітю (приклади можна записати на дошці). В таких випадках слова будь ласка виділяються комами. Проте треба пам'ятати, що цю паузу при вимові таких слів з іншими, якщо вони створюють один мовний такт, не робимо.
