Можна практикувати періодичне звільнення учнів від домашніх завдань. У шкільній практиці нерідко буває, що за неслухняність, невиконання певної роботи учня карають домашнім завданням. Треба ж навпаки: виховувати в кожної дитини бажання його отримати. Для цього на уроці корисно пропонувати школярам самостійно обґрунтувати необхідність такої додаткової роботи; створювати ситуації, коли дитина має змогу переконатися на власному досвіді: вдома легше досягти результату, якого не вдалося досягти в класі.
Щоб спонукати клас до інтенсивної роботи, вчитель перед початком уроку повідомляє, що учні, котрі, крім обов'язкових вправ самостійної роботи, швидко й правильно розв'яжуть і додаткові, завдання додому не одержать.
Таким чином, ми пропонуємо дитині самостійно визначити необхідність домашнього завдання, а потім даємо можливість перевірити правильність свого рішення і переконатися, що в тому разі, коли не все вийде гаразд, необхідно попрацювати ще й удома. Можлива й така ситуація: учень розв'язав і обов'язкову, і додаткову вправи, але з певних причин виявляє бажання виконувати ще й домашнє завдання. Заперечувати йому не варто, як і загострювати на цьому увагу, аби не перешкодити дитині у вільному виборі.
Психологи і медики розробили спе-ціальні правила загадування домашньої роботи учням з ослабленим здоров'ям. Однак буває, що й цілком здорові діти з ряду причин на певний час втратили працездатність, погано себе почувають. Класовод має враховувати можливість такої ситуації і відміняти домашні завдання з усіх або з кількох предметів. Ніби сонце й повітря всьому живому, дитині для розвитку насамперед необхідна впевненість, що її навчає добра, справедлива людина, яка розуміє всі труднощі, терпляче ставиться до незнання, пустощів, виявляє до тебе інтерес як до особистості.
Варто надавати дітям і можливість вибору домашнього завдання. Від авторитарного стилю педагогічного спілкування наша школа хоч і повільно, та все ж переходить до іншого - по-справжньому гуманного, зорієнтованого на особистість кожної дитини. Пріоритетним для класовода нині є не лише засвоєння знань учнями, а й пошук таких методичних прийомів, які б зробили цей процес більш результативним для різного типу школярів і водночас дали б змогу зберегти емоційний комфорт для кожної дитини.
З огляду на це, великого значення надається систематичному виконанню домашніх завдань на вибір. Добираючи відповідний матеріал, слід прагнути охопити всі теоретичні питання, що розглядалися в класі (правила, способи виконання дій), а також всі види прикладів, практичних вправ. При цьому варто варіювати зміст завдань з тим, щоб учень зміг одного разу вибрати тільки приклади, іншого - тільки задачі, ще іншого - і перше, і друге. Звичайно, обов'язково забезпечуємо різний обсяг і ступінь складності пропонованого для роботи матеріалу.
Отож, для підвищення ефективності домашніх завдань доцільно давати дітям можливість вибору відповідних вправ, чітко визначаючи кінцеву мету їх виконання, передбачаючи труднощі, з якими можуть зіткнутися школярі з різними пізнавальними можливостями; добирати такі завдання, щоб одним скоротити шлях до шуканого результату, інших - зацікавити роботою, ще іншим - допомогти впевнитись у знанні матеріалу. На наш погляд, вибирати приклади чи задачі для домашньої роботи має право кожен учень, котрий успішно й самостійно працював на уроці. Адже тільки особиста участь у різних видах навчальної діяльності, зокрема й у виборі й плануванні її, дає змогу дитині глибше пізнати себе, максимально розкрити задатки, закладені в ній природою.
Успішність домашньої роботи школяра залежить не тільки від того, наскільки методично вдало вчитель провів урок, наскільки зрозумілі і конкретні його інструкції, а й від того, наскільки всім цим скористається учень,чи зуміє виконати належне самостійно, тому третьою дидактичною умовою є формування в учнів уміння виконувати домашнє завдання.
Процес домашньої навчальної роботи учня багатоскладовий. Щоб успішно виконати навчальні завдання, школяр повинен володіти цілим комплексом умінь. Так, він має визначити порядок своїх занять, правильно розподілити час, уміти працювати з книгою, контролювати свою діяльність і т.ін. Це вимагає культури праці.
До кожної домашньої роботи учень повинен бути попередньо підготовлений учителем і чітко уявляти, що слід робити, як робити, на що звернути особливу увагу, який основний зв'язок завдання з матеріалом уроку. Учню необхідно пояснити особливості кожного усного, письмового і практичного завдання.
Домашня, як і будь-яка інша, робота складається з таких трьох етапів: підготовчого, виконавчого і підсумкового. На підготовчому етапі учень має забезпечити робоче місце для занять, підготувати підручники, зошити і т.ін., необхідні для виконання завдання, намітити порядок роботи. На виконавчому -- виконати всі необхідні навчально-пізнавальні дії. На підсумковому -- перевірити одержаний результат, привести до остаточного вигляду, в якому його буде подано учителю.
Виконання домашнього завдання включає ті ж дії з навчальним матеріалом, які мали місце на уроці: сприймання, осмислення, закріплення, практичне застосування, відтворення, а при проблемному навчанні - і здобування знань, але основне завдання -- закріплення знань.
Самостійна навчальна діяльність у процесі виконанні домашніх завдань вимагає від учня самоорганізації.
По-перше, з чого має починатися самоорганізація -- це чітке уявлення учня про навчальне завдання: які від нього вимагаються дії і якого необхідно досягти результату. Як правило, потрібні дії і результат вказує вчитель. Однак не завжди. Тому учень повинен навчитися самостійно їх визначати.
По-друге -- усвідомлення принципової основи виконання домашнього завдання. Щоб не копіювати механічно те, що виконувалося в класі, учень повинен зрозуміти, що лежить в основі потрібних дій, які правила, теоре-тичні положення, узагальнені вимоги.
Джерелом відомостей про це є виклад матеріалу на уроці вчителем, інструктаж з приводу виконання завдання, знання, здобуті при вивченні попередніх тем.
Труднощі в оволодінні знаннями часто починаються з невміння слухати пояснення вчителя, спостерігати, осмислювати, записувати головне і т. ін. Це призводить до необхідності самостійно надолужувати упущене, домислювати, доучувати, шукати відповіді на запитання, які були роз'ясненні. Тому учень повинен навчитися уважно слухати пояснення, осмислювати, записувати необхідний для виконання завдання матеріал.
По-третє -- планування своєї роботи. Воно може здійснюватися у формі мисленого передбачення необхідних дій чи запису послідовності роботи. Планування не повинно обмежуватися переліком того, що потрібно зробити. Учень має уявити, як він виконуватиме завдання, скільки воно займе часу, якими засобами буде користуватися, який обсяг роботи і т. ін. Якщо це не врахувати, планування буде не конкретним, що може призвести до невиконання завдання.
По-четверте -- процес виконання роботи, тобто здійснення плану. Він значною мірою залежить від харак-теру завдання, однак при цьому учень має дотримуватися загальних вимог культури праці. Наприклад, прагнути виконувати завдання акуратно, надписувати назву роботи, номери вправ, прикладів, ставити дату, раціонально розміщувати матеріал у зошиті, писати розбірливо, виділяти окремі частини роботи і т. ін.
Успішність виконання завдань учнем великою мірою залежить від його вміння використовувати прийоми розумової праці: знаходити головне, ділити ціле на частини, об'єднувати частини в ціле, класифікувати, узагальнювати, виділяти істотні ознаки, порівнювати, співвідносити нове з відомим, ціле з частиною, уявляти об'єкти і процеси в розвитку, абстрагуватися від несуттєвого, наводити приклади і ілюстрації до теоретичних поло-жень, знаходити в об'єктах спільне й відмінне і т. ін. Можна назвати також специфічні прийоми: робота з картами, таблицями, графіками, схемами і т. ін. Велике значення у процесі виконання домашніх завдань має вміння виділяти головне, істотне, користуватися системою підкреслювань, виписувань. Основні визначення, формулювання, дані, які потрібні для оперативного використання, необхідно заучувати чи виписувати на окремі листки, в робочий зошит.
По-п'яте -- виділення проміжних і остаточних результатів виконуваної роботи. Ця важлива вимога часто залишається поза увагою учнів. Наприклад, готуючись до відповіді, вони прочитують параграф підручника і на цьому підготовку закінчують. Однак остаточний результат підготовки полягає не в прочитуванні матеріалу, а в набутті здатності відтворити його, використати нові по-няття, пояснити певні положення.
По-шосте -- здійснення самоконтролю. Він полягає у зіставленні одержаного результату з потрібним і визначенні ступеня їх відповідності. Якщо це стосується розв'язання задачі, то учню все зрозуміло -- він порівнює досягнутий ним результат з відповіддю, даною в кінці підручника. Однак коли мова йде про ознайомлення з творами мистецтва, осмислення матеріалу теоретичного й практичного характеру і т.ін., то зіставити досягнутий і потрібний результат недосвідченому учню буває дуже важко. Тому навчити школярів самоконтролю -- важливе і водночас складне завдання. Самоконтроль повинен виявити помилки й недоліки у виконанні домашнього завдання.
Навчання самоконтролю ґрунтується на виробленні в учня вміння завжди уявляти собі в загальних рисах результат, до якого повинні привести виконувані дії. Однак для того, щоб передбачити результат, потрібно уявити і принцип дій, і спосіб, і процес виконання завдання і т. ін., тобто всі інші компоненти самоорганізації (самокерівництва), а не тільки окремо взятий етап самоконтролю.
По-сьоме -- аналіз причин допущених помилок. Це необхідний компонент самокерівництва, без якого неможливе свідоме вдосконалення учнем своєї навчальної діяльності. Причини недоліків і помилок можуть бути дуже різноманітними. Головні з них пов'язані з недостатнім усвідомленням учнями принципової основи виконання завдання; недотриманням вказівок, даних учителем при інструктуванні; спробами застосовувати дії, які вже використовувалися, без врахування конкретних умов; з невмінням застосовувати теоретичні положения у своїй діяльності; недостатнім самоконтролем проміжних дій та їх результатів.
Аналіз причин допущених помилок має використовуватися учнем для перевірки і підтвердження правильності застосовуваної принципової основи дій.
По-восьме -- прогнозування можливих варіантів виконання завдання на прийнятій принциповій основі дій. Прогнозування здійснюється з урахуванням наявних умов, можливостей учня. Цей компонент саморегулювання важливий для теоретичного мислення, наукової уяви школярів. Наприклад, важливо, щоб, розв'язуючи задачу, учень не обмежувався одним лише способом розв'язання, а шукав би й інших варіантів.
По-дев'яте -- прийняття рішення шляхом вибору найбільш раціонального варіанта виконання завдання. Це спрямовує учня на пошук найбільш ефективного, зручного шляху дій, який дає змогу досягти потрібного ре-зультату. Учень повинен навчитися оптимізувати процес виконання домашніх завдань, прагнути до раціоналізації дій.
По-десяте -- корекція плану виконання домашньої роботи, вдосконалення її результатів.
По-одинадцяте -- складання нового плану для досягнення кращого результату.
У практиці самоорганізації всі описані дії виконуються, коли учень працює свідомо й прагне вдосконалювати результати своєї роботи. Однак школярі часто обмежуються виконанням лише окремих компонентів з наведених.
Для формування в учня вміння виконувати всі компоненти структури самоуправління важливо акцентувати увагу на кожному з них і давати спеціальні вправи на виконання окремих компонентів та їх груп.
Для того, щоб успішно справитися вдома з навчальним завданням, учень повинен знати, як його виконати і не просто виконати, а раціонально, з найменшою затратою сил та часу та з найбільшим ефектом. Для цього він повинен засвоїти необхідні методи домашньої роботи, їх вибір учнем визначається не тільки характером завдання. Вибір методів і сам стиль підготовки домашнього завдання пов'язані з особистістю учня, особливостями його характеру. Тому потрібно турбуватися не стільки про засвоєння учнем окремих методів самостійної роботи, скільки про формування у нього взагалі вміння самостійно працювати. Ознайомитися з методами самостійної роботи і навчитися їх використовувати учень повинен на уроці під керівництвом учителя. У цьому відношенні домашня робота повинна значною мірою повторювати діяльність учня на уроці, на якому він повинен і сприймати знання, і осмислювати, і закріплювати, і застосовувати. Домашня робота має повторювати урок не тільки за змістом знань, а і за структурою дій, які вимагаються від учня.
Для цього кращі вчителі розробляють і застосовують цілу систему методів самостійної роботи школярів на уроці, щоб вони могли скористатися ними при виконанні домашнього завдання. Необхідно пам'ятати, що методи роботи, використані на уроці, переважають і в роботі учня вдома. Наприклад, школяр, якому не пояснили, не показали, як раціонально користуватися словником, дуже довго його гортає і ніяк не знайде місця, де відшукуваний термін повинен бути. З подібними труднощами учень зустрічається, коли здійснює пошук у книзі потрібного матеріалу, наприклад, коли, виконуючи завдання, повинен знайти відповідь на запитання словами тексту.
Методи, якими має оволодіти учень, різноманітні і залежать від етапу роботи (підготовчий, виконавчий, підсумковий), від характеру завдання та ін. Тому кожного учня потрібно навчити аналізувати вид завдання, визначати, які знання, вміння необхідні для його виконання, фіксувати етапи виконуваної роботи. Основні методи домашньої роботи учня і відповідні їм уміння можна виділити в такі групи:
1) Методи загальної організації роботи, які використовуються в основному на підготовчому етапі виконання завдань: зберігання й розміщення навчальних і допоміжних матеріалів, ведення зошитів, підготовка робочого місця, створення сприятливих для роботи зовнішніх умов та ін.
Наприклад, починати виконання домашнього завдання потрібно з підготовки всього необхідного для роботи: відбору матеріалів, запитань. Важливо, щоб книги, зошити, ручки, олівці, гумки, леза мали постійне місце, щоб записи в зошитах велися за однією системою.
2) Методи роботи учня з навчальними посібниками: підручником, словником, схемою, картою, таблицями, рисунками і т. ін. Ці методи повинні відповідати такій орієнтовно схемі: усвідомлення назви, загальної структури розділів та інших частин посібника, їх логічного зв'язку, визначення місця тієї частини, яка має бути опрацьована, виділення в ній головного, його осмислення, виписування визначень і термінів й т. ін.
3) Методи виконання певного виду завдань: розв'язання задач, підготовка до відповідей на уроці, складання письмових відповідей на запитання, наведення прикладів та ілюстрацій на підтвердження правила, теоретичного положення тощо.
4) Методи здійснення навчально-пізнавальної діяльності: а) повторення зразка дій, показаного вчителем, але без пояснення, б) повторення зразка дій з їх поясненням, в) пошук способу дій на основі даного вчителемпояснення (принципу) і наступне виконання дій; г) самостійний пошук учнем пояснення; (принципу) дій і способу їх здійснення (за завданням учителя).
Ці методи роботи можуть використовуватися і в системі, і окремо. Наприклад, М.Й. Дзендзелюк, грунтуючись на своєму досвіді, так описує активізацію навчально-пізнавальної діяльності учня: він у процесі пізнання спочатку репродукує, розв'язує задачу відомим шляхом, а потім уже на основі цього вносить нові елементи у хід розв'язання поставленої проблеми, розвиває творчість. На практиці, пише педагог, дотримуємося такого принципу: починаючи пояснення нового матеріалу, як правило, ознайомлюємо учнів з планом уроку, основною навчальною метою, актуалізуємо опорні знання шляхом постановки проблемних запитань.
5) Методи самоорганізації і самокерівництва виконанням домашніх завдань: планування домашньої роботи, її здійснення, самоконтроль, аналіз причин виявлених недоліків, обґрунтування правильності обраного шляху роботи, передбачення інших можливих варіантів її здійснення, вибір оптимального варіанта, внесення корективів у планування.
Необхідно обов'язково привчити учня планувати домашню роботу. Планування полягає в усвідомленні ним навчальних і методичних задач, мисленому передбаченні послідовності і тривалості здійснення роботи. А для цього учень повинен обрати принцип своєї роботи (чи то заучувати навчальний матеріал, чи то конспектувати, чи то визначити і усвідомити основні положення і т. ін.).
Потім він повинен прийняти рішення -- виконувати роботу заздалегідь чи перед наступним уроком.
У процесі здійснення навчального завдання застосовуються різні прийоми роботи, які дають змогу реалізувати згадані методи. Основними, прийомами роботи є: заучування, повторне сприйняття матеріалу, його переказ, виділення основних думок і слів, поділ навчального матеріалу на смислові частини, аналіз завдання, збирання, узагальнення матеріалу, фактів, їх компонування тощо.
У процесі виконання домашньої роботи учень повинен слідувати певним правилам:
Перше. Учням необхідно знати, що процес осмислення і засвоєння знань повинен носити розосереджений характер. Це значить, що для всестороннього осмислення і міцного засвоєння програмного матеріалу слід вдумливо вивчати уроки не d один присід, а звертатися до їх вивчення кілька разів протягом деякого часу. Тільки при цій умові в пам'яті знання зберігаються на довгий час. Психолог М.Н.Шардаков наводить порівняльні дані про ефективність концентрованого і розосередженого запам'ятовування, які були одержані e процесі експериментальної роботи в І, IV класах. Для запам'ятовування давався уривок з вірша, проте одна група школярів заучувала його концентровано, друга ж працювала над віршем протягом трьох днів. Результати роботи були перевірені через 20 днів: кожний з учнів повинен був прочитати напам'ять вивчений вірш. Якщо у школяра були труднощі, йому нагадували перші слова вірша. Виявилося, що більше нагадувань доводилося робити тим, які застосували прийом концентрованого заучування. Ті ж учні, які користувалися способом розподіленого у часі запам'ятовування, потребували підказки набагато рідше.
Друге. Домашні завдання необхідно виконувати в день їх отримання. Суть у тому, що засвоєний на уроці матеріал інтенсивно забувається в перші 10--12 годин після сприйняття. Це доведено психологічними дослідами. Німецький психолог Герман Еббінгауз (1850--1909) давав завдання завчити 13 позбавлених змісту слів і надалі не повторювати їх. При контрольних перевірках виявилося, що через годину випробовувані могли відтворити близько 44% цих слів, а через 2,5--3 години -- тільки 28% .
Це психологічне явище знаходить своє пояснення у фізіології. І.П.Павлов і його учні довели, що нові нервові зв'язки, що утворюються, неміцні і легко гальмуються. Гальмування найсильніше виявляється відразу після утворення тимчасового зв'язку. Отже, забування відбувається найінтенсивніше зразу ж після сприйняття матеріалу. Ось чому, щоб попередити забування знань, засвоєних на уроці, необхідно провести роботу по їх закріпленню в день їх сприйняття. Саме тому і необхідно виконувати домашні завдання в день їх отримання.
