Н.Ветлугіна наполягає на необхідності створення педагогічної системи, яка забезпечить логіку і послідовність у розвитку музичного сприйняття. Автор пропонує шлях спеціального підбору творів, кожен із яких викликає певні емоції та почуття [12, 17]. Це сприяє розвитку найпростіших музично-слухових навичок, а також уміння виявити настрій, характер твору, своєрідність засобів музичної виразності.
Слід зауважити, що під адекватним сприйняттям ми маємо на увазі не повне, тобто дзеркальне, відбиття у свідомості школяра творчого задуму митця, а розуміння та осягнення основного ідейно-емоційного змісту, що базується на власному переживанні та інтерпретації. У зв'язку з цим варто погодитися з думкою О. П. Рудницької, що необхідним засобом пізнання музичного твору є його аналіз: саме він утворює передумови правильного розуміння естетичного кредо та світоглядних позицій композитора, застосування в процесі музичного пізнання історико-теоретичних знань, співставлення різних творчих стилів. Такий спосіб може привести до важливих висновків щодо об'єктивності інтонаційно-образного змісту музики [78, с. 61].
Резерви розвитку художньо-творчого мислення, знаходження найбільш досконалих моделей і схем аналізу образного змісту і музичного образу твору розглядали у своїх дослідженнях В.Бєлобородова, Н.Ветлугіна та інші. У сфері дитячого музичного виховання визначальною стала думка В.Бєлобородової про те, що сприймання є природною основою формування в особистості здібностей до виконання і слухання музики [7, 85].
Пошук шляхів розвитку художньо-творчого мислення передбачав активізацію художньо-пізнавальної діяльності дітей старшого дошкільного віку в процесі навчальної, виховної, дозвілевої діяльності, де б вона носила творчий характер, використанні проблемних методів навчання.
Важливу роль в організації музичного виховання у другій половині ХIХ століття мала творча спадщина українських композиторів, а особливо їх педагогічна діяльність. Їх значення полягає не тiльки у створеннi основ національно - композиторської школи, а i у розробцi важливих проблем музичного виховання дітей старшого дошкільного віку. Достатньо назвати прізвища українських композиторiв, якi вдало поєднували творчу дiяльнiсть iз педагогiчною роботою: М.Леонтович, М.Лисенко, К.Стеценко, Я.Степовий, П.Козицький та ін.
На початку ХХ століття була сформована теорія всебічного комплексного виховання дітей. Саме тодi, викристалiзувалися такi види музичної дiяльностi, як слухання музики, хоровий спiв, шумовi оркестри та iмпровiзацiйна творчiсть дiтей. Передовi митцi виступали за побудову педагогiчної системи з музичного виховання на основi творчого вiдношення до музики, пробудження асоцiативного мислення дiтей. Такої системи в цей перiод ще не було, але окремi українськi композитори, вже наприкiнцi ХIХ столiття робили спроби досягти певних змiн у процесі викладання музики не тiльки в спецiальних музичних закладах, а i в загальноосвiтнiх школах.
Позицiї українських композиторiв зводяться до визнання загальнодоступності i виховного значення музики серед дитячої аудиторії. Спiльнiсть їх естетичних та педагогiчних позицiй полягала у першочерговостi виховання музичної культури дітей на фольклорному матерiалi, який дає необмеженi можливостi для їх творчого самовираження.
Синтетична природа фольклорного впливу (музика, поезiя, танець, гра) дозволили комплексно формувати усi компоненти життєвого та художнього досвiду дитини. На думку українських композиторiв, високi зразки фольклору, що створювалися столiттями та вiдображають глибиннi пласти життя не однiєї тисячi людей та поколiнь дають можливiсть створити основу морально - естетичного виховання особистостi. Тому його використання у загольноосвiтнiй школi має багатофункцiйне значення. Фольклор служив не лише тiльки дидактичним матерiалом для отримання дiтьми певних знань, виконавських навичок, цiнносних орiентацiй, а й впливав на загальний рiвень вихованостi дитини в цілому.
Педагогічні концепції українських композиторів - класиків знайшли своє вiдображення у репертуарi збiрникiв та педагогiчних посiбниках.
Одним iз перших, був основоположник української музичної класики - Микола Вiталiйович Лисенко, який зауважував, “... те, що сприймається у дитинствi через iгри та розваги зберiгається потiм у душi на все життя” [46, 202]. Практичною реалізацією його естетико - педагогiчних поглядiв був збiрник танцiв та веснянок “Молодощi” (1875), до якого увiйшли 25 дитячих iгор та 13 веснянок з фортепiанним супроводом. С.I. Миропольский після знайомства із збірником, писав: що, в “Молодощах” використанi тi фольклорнi твори, якi вiдповiдають педагогiчним вимогам та вiковим особливостям дiтей, i їх можна використовувати не лише вчителями спiву, а i “батькам, родинi, школi” [50, 16].
Фольклорна спадщина М. Лисенка характеризується тим, що педагогiчнi корективи викликанi лише бажанням композитора “зробити пiснi свого збiрника найбiльш доступними до сприйняття” [46, 126]. З цією метою М.В. Лисенко вводить не тiльки супровiд, який дублює мелодiю i сприяє її кращому і легшому засвоєнню, а й цiлий ряд ігор, танцiв, рухiв, чим поглиблює пiзнавальнi та виховнi можливостi народної пiснi, посилюючи тим самим її естетичний i виховний вплив. Ця ідея з часом була детально розроблена відомим українським композитором та педагогом В.М. Верховинцем у його методичному посiбнику “Весняночка”, а в наш час “музика та рух” стали основними компонентами системи художнього виховання дітей, розробленої Н.О. Ветлугіною [12, 34].
Важливим етапом у розвитку масового музичного виховання та освiти на Українi на початку ХХ столiття була педагогiчна дiяльнiсть К.Стеценка, якого поважав i цiнував сам М.Лисенко, говорячи про нього: “Ось хто мене замiнить пiсля моєї смертi” [ 93, 212].
В учбових посiбниках Стеценка, методичних рекомендацiях “Луна” (1907), трьох випусках “Шкiльного спiваника” (1918), що є хрестоматiйним матерiалом до учбово - дидактичного посiбника “Початковий курс навчання дiтей нотному спiву”, поруч з автентичними зразками та особистими обробками народних пiсень, мiстяться пiснi календарно-обрядового циклу: колядки, щедрiвки, веснянки, купальськi пiснi, якi мають яскраву драматургiю, доступнiсть до сприйняття та розумiння образу, можливiсть створення синкретичної театральної вистави. Серед творiв цього жанру особливий iнтерес викликають лаконічні, але досконалi з точки зору художньої форми, пiснi “Ой сивая та й зозуленька”, “Павочка ходить” та iншi.
На початковому етапi музичного виховання К. Стеценко передбачав використання таких пісень, у яких музика та слово органiчно поєднувалися з ритмiчними рухами, танцювальними елементами, створюючи тим самим необхiднi умови для художнього сприйняття музичного матерiалу. Композитор пропонує читати разом з дітьми старшого дошкільного віку нескладнi дитячi вiршi, використовуючи хореiчну структуру вiршiв, чiтку ритмiчну пульсацiю наголосiв, для розвитку вiдчуття ритму. Рекомендується також ритмiчне плескання в долонi та кроки пiд музику. К.Стеценко пише, що “ритм - важливий засiб для досягнення строгої дисциплiнованостi в музичному вихованнi, а тому на ритмiчнi вправи слiд звернути достатньо уваги” [ 93, 214].
Значний внесок у розвиток національної музично - педагогічної думки вніс відомий фольклорист, збирач та аранжувальник української народної пісні М.Леонтович.Ним зауважено, що при спiвi діти будуть обов'язково помилятися, проводити голосом в iнший бiк, але ця причина швидко минеться, якщо діти та музкерівник не будуть докоряти їм. Iншi причини полягають у тому, що ми вiдчуваємо брак розвиненого музичного слуху та неумiння дихати. До вирiшення цих проблем зверталися сучаснi педагоги -дослiдники, наприклад Н. Кулiкова розробляла новi методи роботи занять з так званими “гудошниками”, Н.Гродзенська працювала з дітьми “що спiвають неправильно” [33].
М. Леонтович вводить в практику навчання дiтей пiдсумковий показ художнього матерiалу на основi кольору та свiтлотiней з одного боку, та музичних звукiв з iншого. (Ця iдея належала його вчителю Б. Яворському, у якого М. Леонтович брав уроки композицiї.) Але Микола Дмитрович не дивиться на це як на зовнiшнiй ефект, а досліджує фiзiолологiчну i психологiчну природу цього явища, можливостi його емоційно-естетичного впливу на дітей. Композитор робить висновок, що мiж образами почутого i побаченого виникають звичайнi синестезії асоцiативного характеру, якi в свою чергу закрiплюються в процесi комплексного (полiсенсорного) сприйняття. Крiм того, серед них є не тiльки суто особистi, а й загальнi для бiльшостi людей асоцiацiї, що пiдказують вибiр характеру змiни яскравостi кольору лiнiй, форм та свiтлової партiї при показi музичного матерiалу. Вважаючи, що по своїй природi музика i колiр де в чому знаходяться у небаченому, але тiсному спiввiдношеня мiж собою, вiн пропонує з перших урокiв занять розглядати їх у певних зв'язках, наприклад 7 кольорiв фарб i 7 тонiв музичного звукоряду, причому 8 - й тон - чорний можна легко замiнити, як i 8 - мий тон музичного звукоряду - октаву.
Проблемi збереження емоцiйної свiжостi сприйняття при постiйному iнтелектуальному заглибленi присвятив своє дослiдження П. Козицький.
Козицький вважав, що в процесi занять музкерівнику необхiдно розв'язати такі два завдання:
загальне естетичне виховання дiтей та
специфiчну музичну освiту.
В зв'язку з цим вiн пропонував класифiкувати музичнi твори в залежностi вiд складностi процесу сприйняття, а не за iсторичною хронологiєю, як робили деякi педагоги. “Музика - це мова життєвих процесiв, вона не вiдображає об'єктiв сприймання, а малює, як перебiгає той або iнший процес в свiдомостi. Процеси людського життя, якi музика в силах вiдобразити, подiляються на такi чотири групи:
Моторнi (робота, хода, танок), що виявляється у зовнiшньому русi;
Процеси почуттiв, вiдчувань, що виявляються не в зовнiшньому русi, а вбираннi сприйняття та реагуваннi на нього;
Процеси думки, що виявляються у рiвноставленнi, розвитку та боротьбi рiзних елементiв свiдомостi” [40, 123].
Ставлячи за мету живе емоцiйне сприйняття музики через її виконання, вiн створює для дiтей збiрку шкiльних хорiв “Волошки”, яка повинна була навчити дiтей аналiзувати музичнi твори та “орiєнтуватися в музичних явищах”. Цього можна досягти тодi, коли дитина усвiдомить, поруч з iншими елементами музичної мови (музична символiка, елементи виразностi, фарби), й основнi принципи музичної форми, тобто типи тих схем, за якими композитори викладають свої музичнi думки” [40].
У навчально-виховній роботі доцільно використовувати, по-перше, творчі завдання, що сприяють розвитку ритмічного відчуття, ладового, звуковисотного й інтонаційного слуху, художньо-образних уявлень у процесі гри на дитячих музичних інструментах, виконавських здібностей; по-друге, творчі завдання художньо-естетичної спрямованості, виконання яких впливає на формування і розвиток якостей і властивостей творчої особистості, а саме: художнього сприймання, уяви, оригінального, асоціативного мислення, емоційно-почуттєвої сфери [99, 51].
Слід підкреслити, що розвиток творчої особистості, її якостей і індивідуальних особливостей має здійснюватись на основі інтенсивного оволодіння знаннями, уміннями і навичками, щоб одне сприяло інтенсифікації другого. Тільки наділивши дітей певним мінімумом знань, можна говорити про самостійне створення ними різноманітних, оригінальних, творчих продуктів. Тому в навчальному процесі музкерівнику необхідно використовувати як творчі завдання, так і репродуктивні.
Отже, аналіз наукової літератури з досліджуваної теми дає змогу визначити художнє мислення як структурно-складну систему, що характеризується тісною взаємодією змістовного, мотиваційного та операціонального компонентів.
1.2 Структура художньо-творчого мислення
Науковців давно цікавила проблема художньо-творчого мислення. Інтерес до цього феномена пояснюється тим, що саме мислення допомагає людині орієнтуватися у величезному потоці інформації. Рівень мислення творчої особистості характеризується самостійністю, гнучкістю, аналітичністю, розсудливістю, винахідливістю, глибиною думки, дотепністю, кмітливістю.
Процес мислення вивчає не лише філософія, а й логіка, кібернетика, лінгвістика. Особливе місце серед цих наук посідає психологія. Вона не тільки констатує та описує, але й пояснює мислення індивіда: його природу та перебіг; за яких умов, як і чому з'являється думка, як вона розвивається і вдосконалюється; розкриває закономірності мислення та причини його перебігу.
Що ж таке мислення з психологічної точки зору Мислення - це психічний процес пошуків та відкриттів нового, істинного, глибинного внаслідок аналізу та синтезу навколишньої дійсності. У процесі мислення ми пізнаємо світ узагальнено та опосередковано (через слово). При цьому для нас важливе значення мають зв'язки між предметами та явищами.
Мислення - це інтелектуальна й практична діяльність, оскільки поєднує в собі пізнання і творче перетворення образів і уявлень, зафіксованих у пам'яті. Це завжди активна зміна діяльності внаслідок розумової праці.
Мислення тісно пов'язане з чуттєвим пізнанням, яке є джерелом мислення, його основою. Через відчуття та сприймання мислення безпосередньо зв'язане з навколишнім світом і є його відображенням. Але в процесі мислення людина виходить за межі чуттєвого пізнання, розкриває такі явища, які не можна безпосередньо сприйняти. Геракліт стверджував, що думкам доступні глибинні пласти буття, доступне те, що відчуття сприйняти не можуть. Він зазначав, що логос (людське мислення) перебуває в постійному контакті з об'єктивним космічним логосом (світовим розумом). Сьогодні ця думка частково підтвердилася.
На думку Дж.Гілфорда, творче мислення є оригінальним, тому що людина шукає власне розв'язання проблем; гнучким - бо людина вміє при потребі змінити свою попередню думку, по-новому підійти до розв'язання наболілих питань; глибоким - так як вона вміє бачити нові, приховані від сприйняття проблеми і задачі; особистість, якій притаманна самостійність мислення, не боїться поразок, над нею не тяжіють попередні невдачі, вона вірить у себе [22, 89]. Ми по-різному оволодіваємо розумовою діяльністю: одні - репродуктивним шляхом (шляхом відтворення наявного), інші ж - творчим (оригінальним, своєрідним). Будь-яке мислення - це завжди мислення особистості у всьому її багатстві стосунків з природою, суспільством та іншими людьми.
Людське мислення в будь-якій формі неможливе без мовлення. Мислення існує в матеріальній, словесній оболонці, що є однією з принципових відмінностей психіки людей та тварин. Завдяки слову думка не зникає. Л.Виготський зазначав, що слово не лише називає предмет, тобто є його ярликом, але й завжди характеризує цей предмет чи явище, тобто є одночасно актом мовлення і мислення [17, 76].
Мислення творчої особистості характеризується: самостійністю, гнучкістю, аналітичністю, розсудливістю, винахідливістю, глибиною думки, дотепністю, кмітливістю. Розглянемо кожен з представлених окремо.
Самостійність. Особистості притаманна самостійність мислення, вона не боїться поразок, над нею не тяжіють попередні невдачі, вона вірить у себе.
Гнучкість - вміння змінити шлях рішення проблеми, якщо він не задовольняє умову. Дитина з гнучким розумом уміє розглядати всі, навіть суперечливі точки зору, зважувати їх істинність. Вона - толерантна, схильна до міркувань, смілива, незалежна, рішуча у змінах і спростуванні, їй притаманне почуття новизни. Уміння змінити свої погляди є дуже важливим, оскільки стереотип, зашкарублість думки не сприяють прогресу, творчості.
Логічність думок - уміння виділяти істотне й узагальнювати, послідовно та чітко приймати рішення, доречно висловлюватися. Наскільки важливо вдумливо підходити до проблеми розв'язання задач, висловлювати свої думки, свідчить народне прислів'я: "Мудрий не все каже, що знає, а дурний не все знає, що каже".
Розсудливість - вміння оцінити ситуацію, відповідно до цього будувати свою поведінку. Французький філософ Ф.Ларошфуко казав: “Якщо ви хочете мати ворогів, дайте друзям відчути вашу перевагу над ними, а якщо ви хочете мати друзів, дайте їм можливість відчути їхню перевагу над вами”.
Винахідливість - уміння знайти вихід з будь-якої ситуації, розв'язати будь-яку проблему. Один з прихильників М.Твена вирішив написати йому листа, але не знав адреси, тому підписав конверт так: “Марку Твену. Бог знає куди". Лист відшукав знаменитого Марка Твена. Прихильник отримав відповідь: “Бог знав. Дякую. Марк Твен”.
Глибина думки - здатність детально аналізувати, порівнювати та знаходити істотне, здійснювати різносторонній підхід до розв'язання проблеми, аргументувати її рішення і не обмежуватися вузьким колом ідей.
Дотепність - мистецтво з гумором розв'язувати ті чи інші проблеми, влучно висловлюватися.
Кмітливість - природний дар, який дає змогу зрозуміти, розпізнати недоступні іншим речі, можливість наблизитись до істини.
Мислення класифікують за такими характеристиками:
1. за формою існування: конкретно-дійове, наочно-образне та абстрактне;
2. за характером розумової діяльності: теоретичне та практичне;
3. за ступенем оригінальності: репродуктивне та продуктивне.
Рис.1. Структура художньо-творчого мислення
Конкретно-дійове, або наочно-дійове мислення, ґрунтується на безпосередньому сприйнятті предметів. Цей вид мислення є основним у ранньому віці. Дитина мислить в процесі діяльності, взаємодіючи з предметами. Це можна легко простежити на прикладі пізнання дитиною нового, незнайомого предмета, наприклад, подарований автомобіль малюк розбирає на частини, щоб відшукати того, хто сидить всередині і приводить його в рух, і дуже дивується, коли нікого там не знаходить. Конкретно-дійове мислення не супроводжується мовленням (дитина складає башточку, не пояснюючи своїх дій, не називаючи їх). Цей вид мислення властивий і тваринам (щоправда, він якісно інший).
Наочно-образне мислення наявне під час сприймання людиною навколишньої дійсності. В елементарній формі наочно-образне мислення властиве дітям старшого дошкільного віку. У них ще зберігається зв'язок мислення з діяльністю, однак не завжди виникає потреба у маніпулюванні предметами, але завжди є необхідність в уявленні об'єкта, предмета. Діти старшого дошкільного віку мислять наочними образами і ще не володіють поняттями у повному розумінні цього слова. Цей вид мислення іноді називають логічно-знаковим, тобто таким, у якому спираються на уявлення та образи. Образи містяться в короткочасній пам'яті.
Теоретичне образне мислення - оперування образами та уявленнями з метою розв'язання задач, найчастіше яскраво виявляється в діяльності письменників, художників, акторів. За Б.Тєпловим, “...діяльність теоретичного мислення спрямована здебільшого на відшукування загальних закономірностей”. Образи для цього виду мислення продукує довготривала пам'ять [88, 107].
Страницы: 1, 2, 3, 4, 5, 6, 7, 8
