Теоретичні основи та актуальні проблеми сучасної дидактики
иди домашньої самостійної роботи:за змістом - завдання, спрямовані на закріплення знань, практичне оволодіння методами навчальної роботи; на систематизацію й узагальнення здобутих знань; домашні завдання, що готують до роботи на наступному уроці;за способом організації - індивідуальні домашні завдання, групові, фронтальні;за часом, що потрібний для виконання завдання - до наступного уроку, на тривалий час.Керівництво домашньою самостійною роботою учнів здійснюється опосередковано через інструктаж і контроль учителя.Вимоги до організації домашньої самостійної роботи такі: вона повинна бути методично правильно спрямована, доступна і посильна за змістом, формою й обсягом.Норми витрат часу на виконання домашнього завдання: II клас - близько 1,5 год., ІІІ-ІV клас - близько 2 год., старші класи - не більше 3-4 годин.2. Навчальні екскурсії - форма організації навчання, передбачена навчальною програмою в рамках навчального часу для ознайомлення школярів з об'єктом у природніх умовах. Сприяє розширенню кругозору учнів, цілеспрямованому формуванню пізнавальних інтересів, закріпленню й конкретизації знань, набутих на уроці. Екскурсії бувають предметні і комплексні; вступні, поточні і підсумкові;літературні, математичні, природничі та ін.; у природу, на виробництво, до історичних пам'яток.У методиці проведення екскурсій виділяють кілька етапів.Підготовчий етап у роботі вчителя та учнів. Учитель ознайомлюється з місцем проведення екскурсій; чітко визначає об'єкти для спостереження і для вивчення; розподіляє обов'язки між учнями;вибирає потрібне обладнання (планшети, вимірювальні прилади);визначає мету екскурсії і складає її конспект. У разі, якщо екскурсію проводить стороння людина, вчитель повинен ознайомити її із метою роботи, особливостями учнів тощо.Учні виконують завдання, які сприяють ефективній роботі на екскурсії; готують потрібне приладдя (олівець, альбом, зошит тощо). На підготовчому етапі проводять чіткий інструктаж і вступну бесіду для актуалізації опорних знань школярів.Хід екскурсії - це фронтальна робота з усіма учнями, а також з групами і окремими школярами відповідно до теми і змісту.Заключний етап екскурсії - проведення підсумкової бесіди в природі, на виробництві чи в класі. Обробка одержаного матеріалу здійснюється у формі створення колекцій, гербаріїв, замальовок. Дуже корисно давати творчі завдання: написати твір, виступити з повідомленням, випустити газету, оформити альбом тощо.3. Урок позакласного читання - форма організації навчання, специфічна для початкової школи. Мета уроку - формування читацьких інтересів школярів, розширення їх кругозору, формування читацьких умінь і навичок шляхом цілеспрямованого стимулювання самостійної роботи з книжкою в позаурочний час.4. Робота на пришкільній навчально-дослідній ділянці (у шкільній майстерні, на географічному майданчику) - форма організації навчання з метою конкретизації теоретичних знань, формування умінь і навичок у процесі практичної діяльності. Учні працюють здебільшого самостійно і до того ж колективно (бригадами, ланками, парами).5. Факультативи організовують для вивчення учнями об'єктів (проблем) за їх вибором і бажанням з метою поглиблення і розширення науково-теоретичних знань і практичних навичок, формування стійких пізнавальних інтересів.Факультативні заняття на відміну від гурткової роботи спочатку проводять з ініціативи учнів, а потім вони стають обов'язковими, об'єднують учнів однієї паралелі, передбачають засвоєння певної програми. Гурткова робота такої обов'язковості не передбачає.Вищезгадані форми організації навчання сприяють розширенню та поглибленню програмних знань.6. Формами організації навчання, спрямованими на спілкування вчителя з великою за кількістю учнів аудиторією (іноді різновікового складу) є лекція, диспут.7. Контроль за наслідками навчальної діяльності школярів у позаурочний час забезпечують у формі заліків, екзаменів, колоквіумів, співбесід, виставок тощо.8. Індивідуальна робота з учнями в позаурочній навчальній діяльності має корекційний характер, знімає психологічні стреси в учнів, що часом виникають у несприятливих умовах. Вчителеві не можна забувати і про індивідуальну роботу із здібними учнями, метою якої є забезпечення максимального рівня їх розвитку.9. ПОЗАУРОЧНА НАВЧАЛЬНО-ПІЗНАВАЛЬНА ДІЯЛЬНІСТЬ ЯК СКЛАДОВА ЦІЛІСНОГО НАВЧАЛЬНОГО ПРОЦЕСУ.Одним із напрямків удосконалення навчального процесу в сучасній школі є створення єдиної системи навчально-пізнавальної діяльності дітей, що включає не тільки процес пізнання на основі обов'язкових навчальних програм (так званої "урочної" діяльності), а й позаурочну навчально-пізнавальну роботу. У педагогічній літературі її ще називають позакласною навчально-пізнавальною.У навчальному процесі позаурочна пізнавальна робота є логічним продовженням урочної і забезпечує безперервність навчання. Вона доповнює програмний матеріал, засвоєний на уроці, будується у відповідності до закономірностей, принципів і вимог, які ставлять до навчального процесу, але має і свої особливості.Позакласна навчально-пізнавальна діяльність дає змогу застосувати набуті на уроці знання і, розширюючи межі навчального процесу, поглиблювати їх; підвищує успішність учнів та інтерес до учіння. Позакласна навчально-пізнавальна діяльність не повинна дублювати роботу на уроці або бути його частиною, латанням проривів у навчанні за програмою. У такому разі вона перетвориться в звичайні додаткові заняття.Специфічними особливостями позакласної навчально-пізнавальної діяльності є:добровільність (вибір учнями певного виду діяльності відповідно до власних потреб і запитів, здібностей, схильностей і прагнень). Це не виключає контролю за діяльністю учнів з боку вчителя, їх дисциплінованість та організованість;ініціатива школярів виявляється у виборі виду діяльності. Треба мати на увазі, що не на всіх вікових етапах їх вибір усвідомлений. Зокрема, учні молодшого віку внаслідок несформованості індивідуальних інтересів нерідко записуються в кілька гуртків, що згодом спричиняє часту зміну видів діяльності. Завдання вчителя - цілеспрямовано вивчати індивідуальність школярів, формувати й розвивати в них стійкі інтереси;інтерес у позакласній роботі є головним мотивом вибору того чи іншого виду діяльності, залучення дитини до позакласної навчально-пізнавальної роботи. Опора на інтерес - основа позакласної навчально-пізнавальної діяльності, в якій мають виявлятися, утверджуватися й розвиватися нахили й запити учнів;її романтичність, зокрема в школі II і III ступеня;самодіяльність учнів, що виявляється в їх активній участі в плануванні, виборі форми, визначенні змісту занять, в оформленні наслідків роботи.Умовами і критеріями ефективності навчально-пізнавальної діяльності в позаурочний час є активність, самодіяльність і дитяча ініціативність, чіткість в організації, додержання розкладу і термінів проведення цікавих заходів, гласність і демократизм. Важливо також забезпечувати її єдність з навчальним процесом, наступність, поступове ускладнення.Система позакласної навчально-пізнавальної діяльності буде ефективною, якщо різні за формою заняття проводитимуть систематично, із урахуванням вікових й індивідуальних особливостей школярів. Це забезпечить їх розвиток, приваблюватиме різноманітністю форм.Позакласну навчально-пізнавальну діяльність організовують:масово, для всіх або більшості учнів різного віку;для окремих груп в умовах одного класу (паралелі),для різновікової аудиторії;як індивідуальну позаурочну роботу.Масові форми позаурочної роботи - це конференції, диспути, конкурси, предметні вечори, вікторини, змагання інтелектуалів або спортивні змагання, виставки творчих робіт, свята знань, усні журнали, тематичні чи предметні тижні, випуск газети, наукових збірок, журналів (усних або рукописних), історичний театр, громадська трибуна, літературна гостина тощо.Груповими формами позакласної навчально-пізнавальної роботи є гуртки (предметні, за захопленнями, типа "Чомучка"), олімпіади, наукові товариства, секції, об'єднання (зокрема і ті, які створюють і якими керують учні); експедиції, колективні обговорення, ігри-подорожі, зустрічі за круглим столом, клуби.Індивідуальну навчально-пізнавальну діяльність школярів організовують як консультування, бесіди, спостереження з наступним обговоренням його результатів, експериментування під педагогічним керівництвом, співпрацю між учнями, роботу так званих "добувачів знань", вільний обмін інформацією, оформлення наслідків цілеспрямованого пошуку у вигляді альбому, газети, репортажу та іншої творчої роботи, самостійний пошук пізнавальної інформації.Позакласну навчально-пізнавальну роботу організовує не тільки вчительський колектив (до речі, в ній кожний педагог розкриває свої здібності, таланти й уподобання), а й учнівський. Розвитку пізнавальних інтересів школярів сприяє залучення до позакласних заходів батьків, науковців, талановитих людей, фахівців, представників громадськості і певних державних установ. Привертає увагу й інтерес учнів нестандартна обстановка, в якій проводять ті чи інші заходи. Позакласну роботу треба тісно пов'язувати з позашкільною, організованою на базі бібліотек, філармонії, будинків культури, лекторіїв, будинків дитячої творчості, станцій юних техніків (юннатів, туристів), різних клубів.Література ДЛЯ ДОДАТКОВОЇ САМОСТІЙНОЇ РОБОТИ.1. Кириллова Г.Д. Теория й практика урока в условиях развивающего обучения. - М.: Просвещение, 1980.2. Коротов В.М. Общая методика учебно-воспитательного процесса. - М.: Просвещение, 1983.3. Махмутов М.И. Современннй урок. - М.: Педагогика, 1985.4. Онищук В.О. Типи, структура і методика уроку в школі. - К.:Радянська школа, 1976.5. Савченко О.Я. Сучасний урок у початкових класах. - К.: Радянська школа, 1995.ДИДАКТИЧНИЙ ТРЕНІНГ.1. Для якого типу уроку характерна така макроструктура: перевірка домашнього завдання - повідомлення теми, мети і завдань уроку - пояснення нового матеріалу - закріплення нового матеріалу - повторення попереднього матеріалу - підсумок уроку - пояснення домашнього завдання:а) урок повторення раніше засвоєного матеріалу;б) урок узагальнення і систематизації засвоєного;в) комбінований урок; г) урок вивчення нового матеріалу;д) правильної відповіді немає?2. За якими ознаками можна визначити тип уроку:а). за засобами навчання, які використовують;б) за змістом навчального матеріалу;в) за кількістю структурних частин;г) за діяльністю вчителя;д) правильної відповіді немає?3. Чим пояснити потребу у використанні комбінованого типу уроку?4. Визначте форми дидактичної взаємодії, на яких побудовані урок, лекція, індивідуальна робота, консультація, екскурсія.5. Висловіть ставлення до твердження: "Урок - це творчість учителя, через те немає потреби виділяти якість закономірності в організації навчального процесу, а саме: структуру уроку, вимоги до діяльності вчителя й учня тощо. Розділ V. Теорія учіння (спроба психолого-дидактичного аналізу)Тема XI. Теоретичні засади діяльності учіння1. Концепція научування та учбова діяльність.2. Учбова діяльність як психолого-дидактична проблема.3. Структура учбової діяльності і розвиток учнів.4. Пізнавальна дія як компонент учіння (дидактичний аспект).Ключові поняття: научування, учіння, структура учбової діяльності, учбова задача, учбові дії, дія оцінки, дія контролю і самоконтролю, пізнавальна дія.1. КОНЦЕПЦІЯ НАУЧУВАННЯ ТА УЧБОВА ДІЯЛЬНІСТЬ.У психологічній теорії розрізняють такі поняття, пов'язані з процесом навчання: учбова діяльність, навчання, учіння і научування.Учбова діяльність - процес, внаслідок якого людина набуває нові або змінює вже набуті знання, уміння і навички, вдосконалює і розвиває свої здібності. Ця діяльність дає змогу адаптуватися до навколишнього світу, орієнтуватися в ньому, задовольняти власні потреби, зокрема й інтелектуальні.Навчання - спільна діяльність учня і вчителя, змістом якої є передача знань, умінь і навичок, а ширше - життєвого досвіду від учителя до учня. У вузькому значенні цього слова "навчання" - специфічна діяльність вчителя, що відбиває його функції в процесі навчання.Учіння - учбова діяльність, в основі якої лежать дії учня (учбові дії), спрямовані на розвиток здібностей, набування певних знань, умінь і навичок.Ці поняття характеризують зміст навчального процесу. Щоб акцентувати увагу на результат процесу учіння, використовують поняття "научування". Охарактеризовані поняття не обов'язково фіксують певний результат. Через те виділяють як окреме специфічне поняття "научування".Навчання відрізняється від научування тим, що воно є організованим процесом, яким планомірно і свідомо керують, у той час як научування може відбуватися стихійно. Научування може бути результатом будь-якої діяльності, а не тільки навчання та учіння. Навчання й учіння, як правило, пов'язані із спеціальною навчальною діяльністю.Научування - набування людиною в навчальній діяльності нових психологічних якостей, включаючи все, чого могла навчитися особистість у результаті навчання і учіння. Таким чином, научування не пов'язане з процесами і наслідками чисто біологічних змін, які можуть відбуватися під час навчання, оскільки вони підпорядковані біологічним та генетичним законам і закономірностям.Водночас научування і дозрівання взаємопов'язані: перше практично завжди спирається на певний рівень біологічної зрілості організму і без нього неможливе. Научування прискорюється або загальмовується залежно від швидкості протікання біологічних процесів. Крім того, навчання та учіння певною мірою впливають на дозрівання організму. Проте цей зв'язок не такий сильний, як перший.Розрізняють види научування:научування за механізмом імпрінтінгу, тобто швидкого, автоматичного, майже миттєвого порівняно з тривалим процесом пристосування організму до конкретних умов його життя з використанням готових від народження форм поведінки (безумовні рефлекси);умовнорефлекторне, в процесі якого виникають нові форми поведінки як умовних реакції на певний первинний стимул, котрий раніше не спричинював такої реакції, тобто вони не є безумовними. Внаслідок систематичного асоціювання цих стимулів із задоволенням певних потреб вони починають виконувати сигнальну або орієнтувальну роль. Під впливом умовно-рефлекторного научування в дитини (іншого організму) виникають певні асоціації;оперантне научування, коли знання набувають шляхом спроб і помилок.Усі ці види научування характерні як для людини, так і для тварин. Водночас окремі з них стосуються тільки людини, зокрема, научування шляхом прямого спостереження за поведінкою інших людей (вікарний вид). За способами функціонування та результатами воно нагадує імпрінтінг, але тільки у сфері набування людиною соціальних умінь і навичок. Виділяють також вербальне научування, тобто набування людиною нового досвіду через слово і мовлення. У широкому розумінні - це научування в символічній формі через різноманітні знакові системи, зокрема й мову.Вікарний спосіб научування ефективніший на тих стадіях розвитку людини, коли вона ще не володіє символічною функцією, набуває досвіду через засвоєння наочних прикладів шляхом спостереження і наслідування.Символічне або вербальне научування стає основним шляхом набування досвіду, починаючи з моменту опанування мови і зокрема в процесі навчання в школі. Засвоєння вербальної символіки допомагає людині звільнитися від безпосереднього чуттєвого контакту з об'єктами, створює умови для навчання, учіння та організації учбової діяльності в абстрактній формі. Передумовою для ефективного научування є вищі психічні функції людини: свідомість, мислення і мовлення.Якщо основним мотивом діяльності виступає пізнавальний інтерес або психологічний розвиток особистості, то йдеться про учбову діяльність. Якщо він пов'язаний із задоволенням певних потреб особистості, то вживають поняття "научування". Так, засвоєння певної інформації без спеціальної наперед визначеної навчальної мети, може бути прикладом научування мимохідь. У навчальному процесі вчитель повинен вміло використовувати таку здатність людини.Навчання і учіння завжди ґрунтуються на свідомому засвоєнні, научування може відбуватися і на підсвідомому рівні.Готовність дитини до навчання, учіння і научування виявляється в різні періоди розвитку. До елементарних видів научування дитина практично готова з перших днів свого життя, научуваність як здатність до усвідомленого цілеспрямованого набування знань виявляється у віці 4-5 років, повноцінна здатність до систематичного навчання - в 6-7 років. Це треба враховувати, визначаючи, коли доцільно починати цілеспрямоване навчання.Виділяють такі учбово-інтелектуальні механізми процесу научування як діяльності:формування асоціацій (є основою встановлення тимчасових зв'язків між окремими знаннями або частинами досвіду);наслідування (основа для формування переважно умінь і навичок);розрізнення й узагальнення (пов'язані переважно з формуванням понять);інсайт (як безпосереднє "бачення" чогось нового у відомому, що є когнітивною базою для розвитку інтелекту дитини);творчість (основа для створення нових знань, предметів, умінь і навичок, не поданих у вигляді готового зразка для засвоєння). Завдання вчителя полягає в тому, щоб задіяти всі механізми научування. Для цього потрібно враховувати такі психологічні чинники, як мотивація учбової діяльності, довільність пізнавальних процесів сприймання, пам'яті, уяви, уваги, мислення і мовлення, розвиток вольової й емоційної сфери школяра, уміння взаємодіяти з іншими людьми, інтелектуальну розвиненість і сформованість навичок діяльності. Важливою у процесі навчання є настанова на научування, тобто постановка вчителем і прийняття учнем навчального завдання, яке для першого полягає в тому, щоб навчити, для другого - навчитися.Неабияку роль у навчанні відіграє зміст матеріалу, який пропонують для засвоєння. Він повинен бути доступний і достатньо складний. Перше гарантує засвоєння його учнями, друге - сприятиме їх розвитку в процесі навчання. Саме на такому рівні учні одержують інтелектуальне задоволення від учбової діяльності і краще розвиваються інтелектуально.Важливим чинником, який забезпечує високий рівень научування, є інтерес до навчального матеріалу, пропонованого для засвоєння, та його зв'язок з потребами, досвідом, вже сформованими вміннями і навичками школяра.Важливу роль у забезпеченні високого рівня научування відіграє система заохочення в навчальному процесі. Оцінка діяльності школяра має відповідати його реальним успіхам і відбивати не стільки здібності, скільки зусилля, які він докладає.Отже, щоб створювати умови для научування з мінімальними затратами зусиль з боку вчителя та учня, навчання та учбова діяльність повинні відповідати таким основним вимогам:бути як для вчителя, так і для учня всебічно вмотивованими процесами, тобто стимулювати вчителя до того, щоб навчати якомога краще, а учня - якомога старанніше вчитися;мати розвинену і гнучку структуру;реалізовуватися в різноманітних формах з тим, щоб і вчитель, і учень могли б себе повністю реалізувати;здійснюватися за допомогою найсучасніших засобів навчання, які 6 звільняли вчителя і учня від усіх можливих рутинних операцій.Як відомо, основною одиницею учбової діяльності є учбова задача, мета якої - "... зміна самого діючого суб'єкта, тобто оволодіння певними способами діяльності" (за Д.Б. Ельконіним). Процес і результат формування самої учбової діяльності (й научування, зокрема) залежать від методики навчання та форм організації учбової діяльності школярів.Німецький учений Г. Клаус виділив систему параметрів, на основі яких можна оцінити сформованість учбової діяльності в школярів відповідно до научуваності.Сучасними концепціями научування є теорія поетапного (планомірного) формування знань, умінь і розумових дій (П.Я. Гальперін), теорія формування наукових понять у молодших школярів (В.В. Давидов), теорія проблемного навчання (Л.В. Занков, А.М. Матюшкін). Вони зачіпають такі основні проблеми научування, як: джерела знань, умінь і навичок людини, її здібностей; динаміку процесу научування; умови і чинники інтелектуального розвитку людини в процесі научування; рушійні сили й етапи пізнавального розвитку дитини.2. УЧБОВА ДІЯЛЬНІСТЬ ЯК ПСИХОЛОГО-ДИДАКТИЧНА ПРОБЛЕМА.Методологічна основа учіння - гносеологія або теорія пізнання. Учіння - вид пізнання на основі відображально-перетворюючої діяльності суб'єкта, тобто нова інформація переробляється мисленням, співвідноситься з критеріями, виробленими в попередній творчій діяльності.Наукове і навчальне пізнання так співвідносяться між собою:З фізіологічної точки зору учіння - це вироблення умовних рефлексів, процес самокерованої пізнавальної діяльності людини, в основі самоуправління якою - зіставлення одержаного результату з метою.В основі учіння лежить кільцева структура рефлекторного акту;система передбачення наслідків діяльності на основі випереджувального навчання; спеціальний апарат зіставлення нової інформації з тією, що є в пам'яті.Сучасна педагогічна і психологічна наука зробили значний внесок у вивчення проблеми учіння. П.І. Зінченко, М. Леонтьєв, А.О. Смірнов, Й. Лінгарт досліджують структуру діяльності і вплив свідомості на учіння. А.О. Смірнов та П.І. Зінченко показали залежність запам'ятовування і відтворення від умов, в яких відбувається діяльність школярів, від методів навчання та інших чинників. О.М. Леонтьєв і П.Я. Гальперін вивчали залежність результатів учіння від характеру засвоєння. П.Я. Гальперін, Н.Ф. Тализіна та Д.Б. Ельконін розробили теорію поетапного формування розумових дій.Учіння в психології розглядають як функцію пам'яті і чинник внутрішньої активності. Його (з дидактичної точки зору) організовує вчитель або сам учень. Це цілеспрямована, самокерована відображувально-перетворююча діяльність в оволодінні знаннями, способами їх здобування, переробки і застосування.Особливості учіння як діяльності (за Г.І. Щукіною) зводяться до такого:це - обов'язкова, систематична діяльність підростаючих поколінь, призначення якої визначає державна політика (цілеспрямованість, програмний контроль) або сама особистість;у центрі учіння - особистість, її свідомість, ставлення до оточення, процесу пізнання, до учасників навчального процесу;характер учіння, визначає його кінцевий результат - характер набутих знань, умінь, навичок (репродуктивний, пошуковий, творчий);процес учіння лімітований його компонентами (змістом, методами, організацією), кожний з яких залежить від побудови навчального процесу;результат учіння залежить від мотивів пізнавальної діяльності, індивідуальності учня;учень не завжди безпосередньо взаємодіє з тією галуззю дійсності, яку вивчає;істина пізнається за допомогою фактів науки, наукових відкриттів, освоєння їх історичного шляху, а також через перевірку практикою;результат учіння не завжди матеріалізований і не завжди відчуває сам учень:набуті знання змінюють суб'єкт діяльності, способи його мислення і сприймання, об'єктивна цінність учіння - набутий досвід людства;систематичне учіння пов'язані з діяльністю учня; учитель визначає її загальний напрям, систему пізнавальних завдань, зміст роботи, предметні дії, підводить до шуканого результату, сприяє активності та самостійності.3. СТРУКТУРА УЧБОВОЇ ДІЯЛЬНОСТІ І РОЗВИТОК УЧНІВ.У ряді досліджень, зокрема, виконаних під керівництвом Д.Б. Ельконіна і В.В. Давидова, встановлено, що основними структурними компонентами учбової діяльності є учбова задача, учбові дії, самоконтроль і самооцінка.Задача - сукупність вимог (мети) та умов, які треба виконати або задовольнити.Учбову задачу використовують для розв'язання відносно широкого кола проблем певної наукової галузі. Вона пов'язана з формуванням наукових понять і використання певних способів розумової активності, зорієнтованих на оволодіння загальними відношеннями засвоюваної предметної дійсності.Виділяють учбові дії, що безпосередньо спрямовані на розкриття змісту і способу походження наукових понять. З їх допомогою окреслюють проблему і визначають шляхи її розв'язання. Вони пов'язані із зображенням (моделюванням у предметній, графічній або бук-венній формі) основних відношень системи понять, які вивчають.Учбовими діями є також контроль і оцінка.Дії контролю формуються на основі вміння самостійно співвідносити їх рівень і повноту, свідомо виявляти недоліки і переваги своєї роботи, прогнозувати можливі результати.За допомогою дій оцінювання учень самостійно визначає можливості розв'язання проблеми або завдання через наявні способи, а за їх недостатністю - виділяє шляхи пошуку нових способів. Оцінка фіксує факт засвоєння або незасвоєння учнем системи дій та операцій і відбиває рівень його активності як суб'єкта учбової діяльності.У традиційному навчанні самооцінка є тільки бажаною, а не обов'язковою. Оцінка - дія учня, спрямована на аналіз учбової ситуації (ситуації задачі) та власних дій для її перетворення. Саме на цьому наголошено в розвивальному типі навчання: функція самооцінки як компоненту учбової діяльності полягає в тому, що вона фіксує результати змістового аналізу учбової дії учня як суб'єкта діяльності.В умовах розвивального навчання важливим завдання є формування теоретичного мислення як основного новоутворення. На рівні початкової школи учні засвоюють учбові задачі, які ставить учитель. Він планує і розгортає системи учбових задач, що вводять учнів у певну предметну дійсність. Перехід до самостійного розв'язання практичних задач відбувається на основі засвоєння деяких загальних способів, характерних для задач певного класу.У середньому шкільному віці учні починають самостійно ставити учбові задачі. На цьому етапі можливі задачі на усвідомлення власної діяльності, її елементів та операцій. Звернення до власних способів дій - рефлексія - важливе новоутворення.Інтелектуальні можливості старшокласників дають їм змогу самостійно планувати учбові задачі, які поступово розгортають навчальний предмет, розкривають взаємозв'язки в ньому. На основі правильно поставленої учбової задачі можливе формування в старшокласників уміння самостійно оперувати науковими фактами, аналізувати й узагальнювати їх, використовувати теоретичні знання для пояснення принципів, оперувати інформацією, одержаною з різних джерел, критично ставитися до неї.Під впливом цілеспрямованої діяльності вчителя в умовах розвивального навчання формуються учбові дії. Учні опановують основами дії моделювання, вчаться розрізняти об'єкти і знаки як їх замінники, переходити від об'єкта до моделі та навпаки. Формується можливість переводити операції предметних дій у внутрішній план, засвоїти найпростіші форми самоконтролю - покроковий контроль і контроль за результатом. На основі оцінок учителя розвивається вміння самостійно оцінювати процес своєї діяльності та її результат: від точної копії оцінок вчителя, їх буквального відтворення до самостійності й активності учнів у оцінці власної діяльності на основі критеріїв, за допомогою яких визначають їх відповідність власній діяльності.У підлітковому віці увагу приділяють розгортанню моделей, які фіксують власну діяльність учня. Підлітки активно оволодівають усіма формами самоконтролю, що сприяє вибору складніших видів саморегуляції. В умовах інтенсивного спілкування як провідної діяльності в них формуються дії оцінювання з орієнтацією на роботу товаришів із підключенням взаємоконтролю і взаємооцінки.Основні ознаки пізнавальної діяльності - це наявність мети і результативна завершеність.Поняття "пізнавальна дія" і "пізнавальна діяльність" не тотожні, оскільки в пізнавальній дії не виявляються всі етапи пізнання, а пізнавальна діяльність - це внутрішньо взаємозв'язані дії, їх логічна послідовність, тобто складна дидактична структура.Розрізняють пізнавальні дії на встановлення фактів, на узагальнення, на узагальнення узагальнень (узагальнення другого порядку тощо).Залежно від послідовності етапів пізнання, основної дидактичної мети виділяють певні типи пізнавальних дій, зокрема:а) дії, що підводять до усвідомлення потреби в новому пізнанні:попередні практичні дії (з приладами, таблицями схемами); дії, спрямовані на усвідомлення практичної і теоретичної значущості питання, що вивчається; дії, пов'язані з аналізом і співставленням фактів, явищ; формулювання гіпотез і використання набутих теоретичних знань для їх обґрунтування;б) дії, що сприяють створенню фактологічної бази для подальших теоретичних узагальнень: первинні узагальнення на основі порівняння (зіставлення і протиставлення) фактів; нові узагальнення, пов'язані з попередніми;в) дії у зіставленні узагальнень з багатоплановістю конкретної діяльності: знаходження нових фактів вияву загального в конкретному; застосування узагальнень для пояснення зовнішніх суперечливих фактів, явищ; використання узагальнень у змінених ситуаціях.Прояв пізнавальних дій нестабільний, він залежить від змісту навчального матеріалу, інтелектуальної готовності та вікових особливостей учнів. Пізнавальні, дії зумовлюють вибір методів навчання і учбової діяльності учнів.Зміст учбової діяльності, характер пізнавальних дій визначається функцією, яку виконує учень, а саме: пасивне сприймання і засвоєння інформації, що подається ззовні; активний самостійний пошук, знаходження і використання інформації; пошук, що цілеспрямовано організується ззовні, знаходження і використання інформації.У першому випадку учень виконує роль приймача і дешифратора інформації, а основою научування є повідомлення і нав'язування готової інформації. У другому він - суб'єкт, який формується під впливом своїх інтересів, а научування ґрунтується на саморусі, виборі інформації і дій, що відповідають потребам і цінностям індивіда. У третьому учень - об'єкт педагогічного впливу і суб'єкт пізнавальної діяльності, а научування пов'язане з спрямуванням джерел діяльності індивіда на відбір, переробку та використання потрібної інформації і дій (а не просто нав'язування цієї інформації і дій).Відповідно до наведених характеристик відомий психолог Л.Б. Ітельсон виділяє три основні концепції навчання:концепцію навчання як викладання, для якого характерні передача готових знань і наслідування в процесі учіння;концепцію навчання як стимуляції, головним в якому є ситуація "природного самонавчання" і захоплення, здивування, зіткнення із суперечностями під час учіння;концепцію "спрямування пізнавальної активності", навчання як керівництва, коли переважають постановка проблем і задач, обговорення і дискусії, спільне планування і консультація тощо.У традиційній школі навчальний процес будують на основі концепції навчання як викладання, розвивальне навчання ґрунтується на концепціях стимулювання, "спрямування пізнавальної активності".Література ДЛЯ ДОДАТКОВОЇ САМОСТІЙНОЇ РОБОТИ:1. Давыдов В.В. Психологические проблемы обучения младших школьников // В кн.: Хрестоматия по возрастной и педагогической психологии / Под ред. И.И. Ильясова и В.И. Ляудис. - М.: изд-во МГУ, 1981.2. Фридман Л.М., Волков К.Н. Психологическая наука - учителю. - М.: Просвещение, 1985.3. Шамова Г.И. Активизация учения школьников. - М.: Педагогика, 1982.4. Щукина Г.И. Проблема познавательного интереса в педагогике. - М.: Педагогика, 1971.ДИДАКТИЧНИЙ ТРЕНІНГ.1. Яку точку зору щодо співвідношення научування і розвитку вважаєте правильною, чому:а) розвиток повністю визначається і зумовлюється научуванням (тобто научування певною мірою включає уявлення про учбову діяльність, учіння і навчання), практично не залежить ні від задатків, ні від визрівання організму (Ф. Бекон);б) розвиток абсолютно не залежить від научування і визначається в основному тільки задатками, природним визріванням організму та його можливостями;в) розвиток залежить від научування, але, крім того, визначається також природнім визріванням організму.2. Який вид научування використовують у навчальному процесі?3. Чим пояснюються оптимальні терміни початку систематичного навчання - 6-7 років?4. Назвіть чинники, що забезпечують високий рівень научуваності у навчальному процесі.5. Продовжіть речення:Учіння (з дидактичної точки зору) - це...Основні структурні компоненти учіння як діяльності -..."Пізнавальна дія" та "пізнавальна діяльність" - це неоднозначні поняття, оскільки... .6. Висловте своє ставлення до твердження: "Оскільки учбова діяльність формується під впливом діяльності вчителя, то вона є її відображенням".Тема XII. Прикладні проблеми організації учіння1. Методи учіння як дидактична категорія.2. Форми учбової діяльності школярів.Ключові поняття: методи учіння, прийоми учіння, форми учбової діяльності, індивідуальні форми учбової діяльності, колективні форми учбової діяльності.1. МЕТОДИ УЧІННЯ ЯК ДИДАКТИЧНА КАТЕГОРІЯ.Проблема методів учіння, як і теорія учіння загалом, ще потребує ґрунтовного дослідження. У педагогічних працях здебільшого йдеться тільки про методи навчання, без вказівки на те, які методи учбової діяльності формуються у відповідь. Спробу окреслити коло методів учіння зробили М.І. Махмутов, В.О. Онищук і А.М. Алексюк. Так, М.І. Махмутов, класифікуючи методи навчання, виділяє групу методів учіння, що формуються під їх впливом, зокрема:методи навчання методи учінняінформаційно-повідомляючий виконавський пояснювальний репродуктивний стимулюючий частково-пошуковий спонукальний пошуковий інструктивний практичнийНаведені методи навчання і учіння автор називає конкретними, хоч конкретизації в даному разі й не вистачає, оскільки наведені способи і прийоми не дають змоги до кінця з'ясувати, як діють учні у кожному конкретному випадку і наскільки різноманітною може бути їх діяльність. Така неконкретність має місце й у визначеннях В.О. Онищука.Методи уміння - це системи способів і прийомів організації навчально-пізнавальної діяльності школярів під безпосереднім або опосередкованим керівництвом учителя чи в самоосвіті.Залежно від специфіки організації процесу передачі досвіду, зокрема в навчальному процесі, виділяють вербальні (домінуючі) і невербальні методи учіння. Оскільки навчальний процес має переважно словесний характер, то під час спілкування з учителем переважають здебільшого вербальні методи учіння. "Дидактичний вербалізм є постійною загрозою для навчання. Навчання пов'язане в такій відкритій формі з комунікативним засобом "мова", що завжди спричиняє небезпеку набувати мовленнєвої форми як форми оволодіння предметом і піддатися ілюзії, що зв'язок мови з мисленням міг би зумовити (як само собою зрозуміле) єдність мови і мислення в тій формі, яка потрібна педагогу" (Л. Клінберг). Залежно від віку учнів у навчальному процесі домінують різні вербальні методи учіння - від пасивного слухання (акроаматична діяльність), еротематичної діяльності під час аудіювання та промовляння "про себе" до словесних методів учіння, які мають складне внутрішнє або зовнішнє мовленнєве оформлення.Залежно від типу дидактичного спілкування методи учіння можна поділити на індивідуальні і методи дидактичної взаємодії, що забезпечують активне спілкування учнів у навчальному процесі.
Страницы: 1, 2, 3, 4, 5, 6, 7, 8, 9, 10, 11, 12
