Теоретичні основи та актуальні проблеми сучасної дидактики
. ВИДИ ОСВІТИ ТА ЇХ ХАРАКТЕРИСТИКА.У педагогічній теорії і практичній діяльності поняття "зміст освіти" можна розглядати з різних точок зору. Як ланки в системі народної освіти виділяють початкову освіту, середню освіту, середню спеціальну освіту, вищу освіту, післядипломну освіту. Щоб показати безперервність системи народної освіти в Україні, вживають також термін "безперервна освіта".За спеціалізацією освіта буває педагогічна, медична, інженерна, військова та ін.За змістом виділяють загальну, професійну, політехнічну освіту.У шкільній дидактиці основну увагу приділяють названим видам освіти.Загальна освіта - це процес і результат оволодіння учнями основами наук, необхідними для формування в них наукового світогляду і позитивних моральних якостей особистості, для підготовки до участі в суспільній і трудовій діяльності. Розрізняють такі рівні загальної шкільної освіти: початкова, неповна середня, середня. На кожному з них учні засвоюють певний обсяг знань, умінь й навичок, окреслених у навчальних програмах і підручниках, основних документах про школу.Загальну освіту продовжують на вищих щаблях навчальної діяльності.У нашій державі діє система безперервної освіти. Вона спрямована на зниження бар'єрів між рівнями і галузями освіти, між освітою і зайнятістю.Професійна освіта дає людині необхідний для певного роду діяльності (професії) обсяг знань, умінь і навичок. Вона має утилітарний, вузько спеціалізований характер.Політехнічний характер змісту освіти означає:ознайомлення з основними властивостями сировини, яку використовують на виробництві;вивчення принципів побудови і роботи основних засобів виробництва;ознайомлення із способами організації виробництва;формування конструкторських і раціоналізаторських умінь і навичок.Усі види освіти взаємозв'язані між собою, зокрема:загальна освіта є підвалиною професійної і політехнічної освіти, оскільки формує базові знання, уміння і навички для успішної навчальної діяльності, цілісну картину навколишнього світу, ознайомлює з різними видами діяльності людини;політехнічна освіта доповнює загальну освіту, вводить учнів у світ техніки, дає загальні відомості про виробничу діяльність, а також є підґрунтям для вивчення конкретного виробництва;професійну освіту можна розглядати як підготовку людини до конкретної діяльності в певній галузі, збагачення її прикладами перетворення навколишнього середовища; як ілюстрацію до загальних положень політехнічної освіти, що конкретизує загальні і політехнічні знання.4. АЛЬТЕРНАТИВНІ КОНЦЕПЦІЇ ЗМІСТУ ОСВІТИ.Залежно від осмислення спрямованості підготовки учнів до життя (теоретичної чи практичної) розрізняють дві протилежні концепції освіти: теорії матеріальної і формальної освіти.Теорія матеріальної освіти має глибоке історичне коріння. Ідеї практичної підготовки людини до життя висловлювали ще в XV-XVII ст. Т. Компанелла, Ф. Рабле, Ж. - Ж. Руссо, Я.А. Коменський, Дж. Локк, Д. Дідро, А. Лавуазьє, Дж. Беллерс. Вони робили спроби втілити в своїй практичній діяльності ідеї прагматизму. Суттєвий внесок у теорію матеріальної освіти зробив Дж. Дьюі, який вважав, що навчання - "не мета, а результат і нагорода за дії з предметом". Теорія матеріальної освіти була прогресивною для свого часу, оскільки руйнувала канони старої схоластичної школи і педагогіки, наближала навчання до життя, забезпечувала на достатньому рівні розвиток самостійності учнів, привертала увагу до особистості людини. Теоретиками матеріальної освіти, які сповідують крайні погляди, вважають А. Кобса, Е. Келлі, К. Роджерса, В. Кілпатрика.Основою теорії матеріальної освіти є філософія позитивізму, що набула розквіту в XIX столітті. Розробляючи теоретичні засади матеріальної освіти, Г. Спенсер наголошував на необхідності постановки вузько утилітарної мети перед освітою.Головною ідеєю цієї концепції був відбір змісту освіти з врахуванням його важливості в житті. Розумові сили і здібності розвиваються в процесі засвоєння "потрібних знань" без спеціальних цілеспрямованих зусиль. Матеріал для навчання треба брати з досвіду дитини. Крайні представники теорії матеріальної освіти виступали проти систематичного набування знань і предметної системи навчання. Лише в середній школі вони вважали за можливе створення навчальних курсів, але виключали вивчення історичного матеріалу, який, на їх думку, не сприяє розумінню сьогодення. Принижувалася роль теоретичних знань. Природничі науки переважали у порівнянні з соціальними, а останні препарувалися для ідеологічної обробки учнів.Теорія матеріальної освіти тісно переплітається з прагматизмом, який у виборі навчальних предметів та їх змісту висуває лише один критерій - користь.У рамках матеріальної освіти як спроба побудови системи навчальних закладів виникла реальна освіта (від лат. - дійсний). Створені з метою пропаганди раніше викладених ідей школи, училища до XX ст. не прирівнювалися до класичних гімназій, оскільки, вважалося, що вони давали нижчу і менш престижну за рівнем освіту.У кінці XVIII - середині XIX ст. набула поширення теорія формальної освіти, витоки якої знаходимо в працях Е. Канта, І. Гербарта, І.Г. Песталоцці. її представники головну увагу приділяли розвитку здібностей, мислення, уваги, уяви, пам'яті учнів усупереч засвоєнню великого обсягу знань. Найважливішими з точки зору забезпечення розвитку вважали мови, зокрема латинську та грецьку, античну літературу, математику. Певний час (до XVIII ст) захоплювалися так званим "цицеріанством", зовнішнім боком мовлення, ораторським мистецтвом. Переважне вивчення цих навчальних предметів було характерною особливістю класичного напрямку в освіті (від лат. - зразковий). Роль учителя вбачали в забезпеченні умов для розвитку учнів через спеціальні вправи, зміст яких не мав значення. Вони були тільки матеріалом для розумової гімнастики. Так, один з крайніх представників цієї теорії Г. Гекслі твердив, що в навчанні головне не освіта, а курс розумової гімнастики, який проходить учень. Прихильники теорії формальної освіти також недооцінювали наукові знання та їх роль у формуванні мислення і здібностей учня.Викладені погляди були підвалиною класичної освіти. На основі теорії формальної освіти працюють сучасні граматичні школи багатьох країн. Особливо відчувається її вплив у сучасних французьких ліцеях, де засобом засвоєння загальної культури є тренування мислення. У такому напрямі працює й більшість граматичних шкіл США, Англії, що дають переважно гуманітарну освіту.Боротьба між згаданими напрямами час від часу загострюється, що є свідченням альтернативного характеру обох теорій освіти.У традиційній педагогіці сформувався підхід, який характеризує К.Д. Ушинський у працях "Недільні школи" та "Людина як предмет виховання": " Треба мати постійно на у вазі дві мети і не захоплюватися жодною з них настільки, щоб забути про іншу.Перша мета, формальна, полягає в розвитку розумових здібностей школяра, його спостережливості, пам'яті, уяви, фантазії, розуму. Важливо постійно пам'ятати, що потрібно передати учню не тільки ті або інші знання, а й розвивати в нього бажання і здатність самостійно, без учителя набувати нові знання... Друга мета шкільного навчання, реальна, настільки ж важлива, як і перша, та ще й, якщо хочете, важливіша за першу. Для досягнення цієї мети насамперед необхідний розумний вибір предметів для спостережень, уявлень і висновків...""Психічний аналіз свідчить очевидно, що формальний розвиток розуму в тому вигляді, як його раніше розуміли, є неіснуюча примара, що розум розвивається справді в реальних знаннях, що його не можна зробити, як якусь металеву пружину, і той самий розум є не що інше, як добре організоване знання".Є й інші течії, що розробляють власні підходи до розв'язання проблеми змісту освіти, зокрема:дидактичний енциклопедизм (головну увагу зосереджують тільки на змісті, його інформативності незалежно від того, чи зможуть учні використати знання з пізнавальною або практичною метою);екстерналізм (представники течії наполягають на директивній ролі вчителя в навчальному процесі, що дасть змогу дитині в майбутньому бути автономною істотою з власними поглядами, незалежним дорослим);педоцентризм (характерні інтерналістські погляди на зміст освіти, тобто центральною проблемою під час добору змістового матеріалу вважають задоволення інтересу кожної окремої особистості).5. ОСНОВНІ ДОКУМЕНТИ, ЩО ВІДБИВАЮТЬ Зміст ШКІЛЬНОЇ ОСВІТИ.Сучасна школа покликана розв'язувати як загальні завдання, поставлені перед нею суспільством, так і конкретні, що дають змогу реалізувати проблеми виховання загалом, конкретизувати їх відповідно до навчального процесу на кожному віковому етапі. Документами, в яких деталізується зміст освіти, є навчальний план, навчальна програма і підручник.Навчальний план - державний документ, затверджений міністерством освіти, в якому дано перелік навчальних предметів і кількість годин на кожний з них із розрахунку на тиждень; визначено структуру навчального року, загальні питання організації викладання окремих предметів та особливості режиму навчальної роботи для певних вікових категорій учнів.Зміст освіти, закладений у навчальному плані, поділено на дві важливі частини: державний і шкільний компоненти.Державний компонент змісту освіти - це стандарт загальноосвітньої підготовки незалежно від регіональних умов та індивідуальних особливостей учнів. Він має забезпечити соціальне необхідний для молоді рівень фундаментальних знань про природу, техніку, суспільство, людину, здобутки національної культури, соціальний досвід і перспективи його розвитку; на світовому рівні повинна здійснюватися підготовка з математики й основ інформатики. Державний компонент передбачає також вивчення мов міжнаціонального спілкування й ознайомлення із світовою культурою.З метою демократизації навчального процесу, якнайповнішого врахування специфіки регіону, місцевості (сільська, міська), їх культурних традицій, інтересів і потреб учнів, можливостей забезпечити їх тим викладацьким складом, який є в школі, в навчальних планах, крім обов'язкового державного компоненту змісту освіти, визначено також шкільний компонент.Шкільний компонент передбачає поглиблене вивчення окремих предметів, профільне навчання за інтересами і здібностями, факультативи, групові і індивідуальні заняття як з невстигаючими, так і з обдарованими дітьми. Це змінна, варіативна частина навчального плану.Навчальний план повинен орієнтувати на забезпечення всебічного розвитку особистості; єдності і наступності в змісті освіти окремих ланок системи народної освіти; чіткого місця, обсягу кожного навчального предмета та послідовності його вивчення з класу в клас;взаємозв'язку загальної, політехнічної і професійної освіти; наукового підходу до організації навчального процесу через вибір оптимального співвідношення предметів різних циклів.Згідно з навчальним планом складають навчальні програми з кожного навчального предмета.Програми змінюються відповідно до вимог суспільства, розвитку науки і предметних методик. Суттєвий внесок у вдосконалення навчальних програм можуть зробити окремі вчителі або авторські колективи, які опрацьовують і апробують навчальні плани.Навчальна програма (від грец. - оголошення, наказ) - державний документ (затверджує міністерство освіти), який визначає завдання викладання навчального предмета в певному класі, його загальні методичні особливості, основні розділи, теми і конкретні проблеми, що повинні бути розглянуті на уроках.У навчальній програмі три основні розділи:пояснювальна записка, в якій конкретизують завдання навчального предмета в певному класі, особливості методики його викладання і коротко охарактеризовано завдання кожного розділу;програма навчального предмета (розділи, теми, конкретні поняття, які треба сформувати, з рекомендаціями щодо методів і форм організації навчання до кожної теми). Кількість годин на вивчення певної теми визначає вчитель, враховуючи особливості конкретного класу. На основі навчальної програми він складає тематичні плани;розділ "Основні вимоги до знань, умінь і навичок на кінець навчального року (діти повинні знати..., діти повинні вміти.)" є конкретним орієнтиром для визначення результативності роботи вчителя і учнів.Принципи побудови навчальних програм:концентричний, згідно з яким кожне поняття конкретизується в наступному році, коли його розглядають на складнішому рівні; характерний для пояснювально-традиційного типу навчання;лінійний, відповідно до якого поняття, що є основою для вивчення наступної теми, формується відразу остаточно, надалі до нього повертаються як до базового; характерний для розвивального типу навчання;змішаний, що поєднує ознаки двох попередніх.Програми для школи І ступеня побудовані на основі концентричного принципу, що зумовлено віковими особливостями учнів. Вони повинні забезпечувати єдність змісту навчального предмета і мети виховання; науковість викладання; відповідність навчального матеріалу рівню знань і розвитку учнів певного віку, досягнутому на попередньому етапі навчання; взаємозв'язок між предметами, що відбиває природні зв'язки явищ об'єктивного світу.Підручники - державний документ, затверджений міністерством освіти, в якому викладено основи наукових знань з певного навчального предмета згідно з метою навчання, програмою, принципами дидактики, віковими особливостями учнів.Різновидами підручників є посібники, хрестоматії, книжки для читання з окремих навчальних предметів.Для кожного віку дітей і типу навчального закладу можуть бути створені варіативні підручники, що відбивають нові авторські підходи. Підручник - це книжка для вчителя й учня. Він містить методичні поради щодо змісту роботи на уроці, мети виконання кожного завдання, розподілу матеріалу для роботи в класі і вдома. Зміст, методичний апарат підручника сприяють засвоєнню навчального матеріалу учнями і допомагають організувати їх роботу.Основними чинниками, що сприяють засвоєнню змісту навчального матеріалу через підручник, є:його структура (розділи, теми, параграфи);текстовий матеріал (типи текстів, їх добір, наявність достатнього ілюстративного матеріалу і чітко виділених узагальнень);ілюстративний матеріал (малюнки, таблиці, схеми тощо);методичний апарат (рубрикація, умовні позначки, зміст);завдання, запитання, вправи;інструктивні матеріали;додатки.Недоліки сучасних підручників:не створюють належних умов для систематичної самостійної творчої роботи учнів;не сприяють достатньою мірою в диференціюванні та індивідуалізації навчального процесу;недостатньо стимулюють пізнавальну активність і пошукову діяльність учнів;не створюють умов для колективної учбової діяльності;навчальний матеріал нерідко викладено примітивно або складно, тобто автори не враховують потенційні можливості учнів.Література ДЛЯ ДОДАТКОВОЇ САМОСТІЙНОЇ РОБОТИ:1. Бабанский Ю.К. Оптимизация учебно-воспитательного процесса. - М.: Просвещение, 1982. - С.70-79.2. Лихачев Б.Т. Воспитательные аспекты обучения. - М.: Просвещение, 1983. - С.49-71.3. Навчальний план середньої загальноосвітньої школи з українською мовою навчання // Інформативний збірник наказів та інструкцій Міністерства освіти України. (За відповідний рік).4. Концепція середньої загальноосвітньої національної школиУкраїни // Радянська освіта. - 1990. - 14 серпня.5. Коротов В.М. Общая методика учебно-воспитительного процесса. - М.: Просвещение, 1983.6. Програми, підручники середньої загальноосвітньої школи.ДИДАКТИЧНИЙ ТРЕНІНГ.1. Згідно з яким документом у школі перевіряють знання, уміння та навички учнів за кожний рік навчання?а) тематичним планом учителя;б) навчальним планом;в) планом роботи класного керівника або вчителя-класовода;г) навчальною програмою;д) підручником.2. Продовжіть речення:Головними компонентами змісту освіти є... Чинники, що впливають на зміст освіти як дидактичну категорію, - ...Навчальний план складається з... компонентів.Основні документи, в яких реалізується зміст освіти - це...Узагальніть: середня, післядипломна, педагогічна, загальна,політехнічна освіта це...3. Які знання включає зміст шкільної освіти?4. У чому полягає зв'язок між наукою і відповідним навчальним предметом?5. Чому навчальні програми для початкової школи будують за концентричним принципом?Порівняйте нині діючий навчальний план для шкіл з українською мовою навчання з навчальним планом школи за 1920-1921 навчальний рік (додаток III). У чому полягають історичні зміни в змісті освіти?Тема IX. Методи навчання як компонент дидактичної структури1. Методи навчання - дидактична категорія.2. Класифікація методів навчання.3. Характеристика окремих методів навчання (крім проблемного і програмованого):а) розповідь; б) бесіда; в) робота з книжкою;г) драматизація; д) прослуховування художнього слова; е) спостереження;є) демонстрація; ж) лабораторні і практичні роботи; з) дидактична гра; й) вправа;і) самостійна робота;4. Засоби навчання. Види наочності. Форми поєднання слова і наочності.Ключові поняття: метод навчання, прийом навчання, засоби навчання, наочність.1. МЕТОДИ НАВЧАННЯ - ДИДАКТИЧНА КАТЕГОРІЯ.Методи навчання визначають характер діяльності вчителя й учнів у навчальному процесі. Вони завжди пов'язані із закономірностями суспільного розвитку, рівнем виробничих ' відносин, що відбиваються через принципи навчання насамперед у загальній меті навчальної діяльності і відповідному змісті освіти.Метод (від грец. - шлях до чогось, дослідження) в широкому значенні - спосіб дослідження педагогічних явищ. У вузькому значенні термін "метод" вживають у словосполученні "метод навчання"; він є категорією дидактики.Метод навчання можна тлумачити як спосіб передачі соціального досвіду і як систему дій. У дидактиці метод навчання розглядають переважно як спосіб.Метод навчання - спосіб впорядкованої взаємозв'язаної діяльності викладача і учня (учнів), спрямованої на розв'язання завдань освіти, виховання і розвитку в процесі навчання.У зв'язку із складністю визначення поняття "спосіб" у 1978р. на конференції з проблем методів навчання в Ленінграді було прийнято точніше формулювання: "Методи навчання - впорядковані системи взаємозв'язаних прийомів педагогічної діяльності вчителя і навчально-пізнавальної діяльності учнів".У наведених визначеннях відбито двобічний характер досліджуваної дидактичної категорії: з одного боку, вона передбачає діяльність учителя, з іншого - діяльність учня (учнів). Таким чином, розглядаючи методи навчання, слід розрізняти методи навчання (викладання) і методи учіння.Функції методів навчання: інформаційна, що передбачає створення умов для сприймання навчального матеріалу; навчання практичних умінь і навичок; учіння; керівництва пізнавальною діяльністю учнів.Функції перебувають у діалектичному зв'язку і не можуть бути закріплені тільки за одним з учасників навчального процесу (за вчителем чи за учнем).Методи навчання історично змінюються. Зокрема на сучасному етапі розвитку суспільства вони набувають продуктивнішого характеру, оскільки цього вимагає сьогодення. Відбивають також його класову структуру. Ще І.Г. Песталоцці писав: "Широко відомо, що способи навчання, які є в школах для найнижчих верств населення, не тільки ігнорують ці (природні - примітка автора) закони, а й чинять їм грубу, таку, що кидається в очі, загальну протидію.Очевидним наслідком ігнорування цих законів, наслідком такої системи навчання, через яку біднота в наших школах одержує уривчасті, позбавлені психологічної основи, безсистемні знання, є огрубіння почуттів, однобічність, поверховість і самовпевнена порожнеча, що характерні для народних мас нашого часу".Прийом навчання - деталь, тобто часткове поняття щодо методу. Прийом навчання дає змогу визначити конкретний шлях реалізації того чи іншого методу. Сукупність прийомів навчання розкривають суть методу, а різні їх варіації збагачують метод навчання.
Страницы: 1, 2, 3, 4, 5, 6, 7, 8, 9, 10, 11, 12
