До жіночого роду належать:
1) більшість іменників на -а (-я) (сестра, Софія, ткаля), крім деяких чоловічого роду з семантичною мотивацією та середнього роду;
2) частина іменників на приголосний (ніч, радість, міль, тінь) та іменник мати.
До середнього роду належать:
1) майже всі іменники на -о, -е (срібло, марево, море, поле);
2) частина іменників на -а (-я) (насіння, життя, дозрівання, теля, ягня, курча та ін.).
Спеціальної флексії для вираження родової віднесеності, як видно на прикладах, немає. Вона (родова віднесеність) виявляється у системі всіх відмінкових закінчень. Так, іменники з нульовою флексією розрізняються в інших відмінках: ткач, ткач-а, ткач-еві (-у), ткач-ем; ніч, ноч-і, ніч-ю.
Проте система флексій - не завжди достатній критерій для розрізнення роду іменників. Так, наприклад, іменники чоловічого і середнього роду об'єднуються в одному типі відмінювання (II відміна), а іменники жіночого роду на -а (-я) разом з іменниками чоловічого роду з цією ж флексією становлять І відміну. Частина іменників на -а (-я) може мати значення двох родів - жіночого і чоловічого, наприклад: нероба, плакса, сирота, причепа, ледащо, Саша. Рід таких іменників визначається в реченні, тобто синтаксично, за допомогою інших слів, наприклад: А дівчина - сиротина, у наймах марніє; Заспіває та й згадає, що він сиротина; Одна, одна, як сирота, на чужині, гине! Отакий-то мій Ярема, сирота убогий (Т. Шевченко).
У назвах істот граматичне значення роду певною мірою обґрунтовується семантично, але не збігається з розподілом істот за статтю. Наприклад, іменники з нульовою флексією (інженер, шофер, директор, геній, педагог, пілот, вожак, міністр і т. д.) належать до чоловічого роду. Щоправда, семантична мотивація може виявлятися в синтаксичній вказівці і на жіночу стать особи: лікар Валентина порадила; педагог Іванова розповіла.
У назвах тваринного світу спостерігається ще менша семантична вмотивованість розподілу іменників за родами. Більшість назв позначають істот без вказівки на стать, наприклад: крокодил, барс, сом, кит, шпак, метелик (іменники чоловічого роду), куниця, сорока, гусінь, білуга (іменники жіночого роду).
Словотворчі співвідносні назви самця і самки фіксуються переважно в називанні свійських тварин (наприклад: баран - вівця, кріль - кролиця, гусак - гуска) та деяких диких (наприклад: слон - слониха, заєць - зайчиха, вовк - вовчиця, ведмідь - ведмедиця).
Тварини, що мають важливе народногосподарське значення (як корисні, так і хижаки), позначаються через іменникові назви семантично або словотворчо співвідносні для істот обох статей і малят:
Чоловічий рід Жіночий рід Середній рід
кабан свиня порося
бик корова теля
кінь кобила лоша
лев левиця левеня
заєць зайчиха зайченя
Граматичні показники належності іменника до роду наявні і в наведених прикладах: нульова флексія в чоловічому роді; флексія -а (-я),приєднана до кореня або до словотворчого суфікса іменників жіночого роду; флексія -а (-я), що при відмінюванні приєднується до суфікса -ат (-ят) іменників середнього роду.
У назвах неістот значення роду не знаходить ніякого семантичного обґрунтування (наприклад: трактор, жаль, бритва, сало, зілля).
Іменники множинної форми значення роду не виражають (наприклад: канікули, Суми), як і будь-який інший іменник, вжитий у формі множини (книги, джерела, змії).
Значення роду у невідмінюваних іменниках пов'язується з віднесеністю їх до назв істот чи неістот.
Назви осіб жіночої статі за семантичною мотивацією належать до іменників жіночого роду: місіс, мадам, леді, Бетті, Беатріче та ін.
До чоловічого роду належать назви осіб чоловічої статі або назви людей без вказівки на стать (месьє, буржуа), а також назви тварин безвідносно до статевого розподілу (кенгуру, шимпанзе, поні). Коли треба вказати на самку, значення жіночого роду передається синтаксично: та кенгуру, маленька колібрі.
Назви неживих предметів належать до іменників середнього роду, наприклад: резюме, соло, рагу, алібі, па, шасі.
У назвах істот родове протиставлення іменників спирається, хоч і непослідовно, на семантичну мотивацію - вказівку на стать.
Основним показником родової віднесеності іменників виступає характер основи і система флексій.
Так, наприклад, іменники степ, кір, Сибір, біль за характером основ і системою флексій в українській мові належать до чоловічого роду (в російській мові це іменники жіночого роду), а іменник путь - жіночого роду (рос. путь - іменник чоловічого роду).
Категорія числа
Категорія числа виражає кількісний вияв позначуваного в іменнику. Граматичне позначення числа виражається у співвідносних формах однини і множини або виступає як невизначена одиничність чи множинність.
За граматичним значенням числа іменники в сучасній українській літературній мові поділяються на дві групи: 1) слова з формально вираженим протиставленням кількісного вияву; 2) слова, що кількісного протиставлення не виражають.
Більшість іменників в українській мові має співвідносні форми однини і множини. До цієї групи належать назви предметів, що піддаються рахунку або кількісному вираженню.
Однина - граматичне значення для позначення одного предмета - протиставляється множині, що позначає кілька або багато предметів (день - дні, стіна - стіни, книга - книги). Однина, крім основного свого значення, може виражати узагальнення без вказівки на кількість, тоді іменник не творить форми множини. Наприклад: У будівництві човнів широко використовуються граб, дуб, бук та інша деревина.
Протиставлення однини множині може бути семантично нечітким. Так, наприклад, іменники гурт, ватага, полк, дивізія, бригада, колектив, ланка, шеренга виражають однину як сукупність багатьох істот, а слово ряд, низка, стос - як сукупність багатьох предметів.
Форми множини таких іменників вказують на кількісну визначуваність сукупних одиниць (гурти - два гурти, полки - п'ять полків, колективи - кілька колективів). Порівняємо також значення однини і множини в іменниках типу квасолина (одна, виділена із сукупності) і квасолини (кілька, багато, виділених із сукупності). Одиничність у таких іменниках є семантико-словотворчим значенням, а значення однини і множини є граматичною абстракцією, однаково застосовуваною до всіх назв предметів за їх кількісною характеристикою, крім тих, що не підлягають кількісному визначенню. Назви предметів і явищ, що не підлягають кількісному визначенню, граматично вираженого протиставлення за числом не виражають. Це іменники, що мають лише форму однини чи множини.
До іменників однинної форми належать:
слова з речовинним значенням (мука, сіль, пиво, молоко, сталь, вапно);
слова із збірним значенням (старостат, учительство, агентура, дрібнота, рідня, городина, вишняк);
назви абстрактних понять (молотьба, жовтизна, курява, тиша, змагання, блиск, радість, дружба, садівництво, успішність).
Виражаючи інші семантичні відтінки, окремі слова однинної форми можуть виступати і в формі множини, наприклад: іменники з речовинним значенням на позначення типів, сортів, ґатунків (вина, води, масла, сталі, ґрунти, солі) або іменники абстрактного значення, коли виражають конкретний прояв почуттів, стану чи конкретний вияв ознаки, властивості (болі, печалі, висоти, злети, глибини, світи).
Однинну форму мають також іменники - власні назви: Дмитро, Василина, Шевченко, Смотрич, Харків.
Проте й ці іменники можуть мати множинну форму, позначають однорідні поняття: Шевченки, Василі.
Значення числа в однин них іменниках виражається за допомогою відмінкових флексій. У множинних формах показником числа часто виступає також перенесення наголосу (глибина' - глиби'ни, висота' - висо'ти).
До іменників множинної форми належать:
назви конкретних предметів парної або симетричної форми: вила, ворота, кайдани, ножиці, ковзани, штани;
назви предметів, що сприймаються як сукупність, збірність: гроші, кучері, солодощі, фінанси, чари, шахи;
назви речовин, залишків: вершки, ліки, дріжджі, консерви, висівки;
назви часових понять: канікули, роковини, сутінки;
назви дій, процесів, станів: вибори, проводи, збори;
деякі географічні назви: Чернівці, Карпати.
До іменників множинної форми наближаються за значенням і ті однинні іменники, що утворюють множину із зміною семантичного відтінку, наприклад: матеріали, коштовності, грязі, каплі.
Граматичне значення числа в іменниках множинної форми знаходить своє вираження у відмінкових флексіях множини та через синтаксичний зв'язок іменника з числівником.
Значення числа в невідмінюваних іменниках виражається синтаксично: цікаве інтерв'ю - цікаві інтерв'ю, таке па - такі па, нове кашне - нові кашне.
Категорія числа в іменнику на відміну від інших іменних частин мови і дієслів є синтаксично незалежною. Граматичне значення числа в іменнику являє собою формальне вираження кількісної характеристики предмета в її реальному вияві. Формальне вираження числа іменників здійснюється через їхню відмінкову парадигму.
Категорія відмінка.
Категорія відмінка служить для вираження функціональних значень іменника, тобто для вираження відношень іменника до інших слів у реченні.
Залежно від функціонального значення іменник видозмінюється за відмінками.
Категорію відмінка в сучасні українській літературній мові складають сім відмінків: називний, родовий, давальний, знахідний, орудний, місцевий, кличний.
Відмінок | Питання для істот | Питання для неістот | |
Називний | Хто? | Що? | |
Родовий | Кого? | Чого? | |
Давальний | Кому? | Чому? | |
Знахідний | Кого? | Що? | |
Орудний | Ким? | Чим? | |
Місцевий | (На) кому? | (На) чому? | |
Кличний |
Значення кожного відмінка сприймається на рівні синтаксису слова - в словосполученні. На основі ряду протиставлень кожний відмінок виступає як значеннєво-функціональна абстракція, що знаходить своє вираження у відповідній відмінковій формі.
Найзагальніше протиставлення виявляється в поділі відмінків на дві групи: прямий відмінок, що виражає незалежність іменника (називний відмінок), і непрямі відмінки, що виражають залежність іменника від інших слів (усі інші відмінки).
У системі непрямих відмінків значення кожного з них ґрунтується на інших протиставленнях: абстрактне/конкретне; об'єктне/суб'єктне; атрибутивне/обставинне і т. д. Так, наприклад, відмінкове значення орудного відмінка в пасивних конструкціях сприймається на основі кількох протиставлень. Значення орудного суб'єкта обмежене можливістю вживання тільки в пасивних конструкціях і протиставляється тим самим називному суб'єкта, що має необмежені ознаки вираження активності. Суб'єктне значення орудного разом із об'єктним значенням протиставляється як абстрактне іншим його конкретним значенням - обставинної характеристики. І, нарешті, суб'єктне значення орудного протиставляється об'єктним значенням усіх інших непрямих відмінків, у тому числі і орудному.
Визначення обсягу значень відмінка здійснюється на рівні його основних функцій, тобто на основі типового зв'язку іменника в словосполученні і характеру відношень між граматично пов'язаними словами. Функціональні можливості відмінкової форми в структурі речення завжди багатоманітніші, аніж основні відмінкові значення, проте вони (похідні від основних функцій) у морфології не розглядаються.
Називний відмінок відповідає на питання хто? що?, називає суб'єкт (виконавця дії). Основне значення називного відмінка є власне називанням без вираження будь-якого відношення. За цією основною функцією називний відмінок протиставляється усім іншим відмінкам. Називний відмінок називається прямим, решта відмінків непрямими.
Називний відмінок є початковою (вихідною) формою іменника і виступає в реченні в ролі підмета: Сонце заходить, Гори чорніють, Пташечка тихне, поле німіє (Т. Шевченко).
Периферійне значення називного відмінка як залежної форми виявляється у функції атрибутивній (завод-мільйонер) та предикативній (Слово - це зброя) - як форми координованої з підметом.
Родовий відмінок відповідає на питання кого? чого? Основне значення родового відмінка об'єктне: а) прямого об'єкта при дієсловах із заперечною часткою не (не помітив іронії, не привітав друга); б) прямого об'єкта, не визначеного кількісно чи визначеного частково (купив меду, приніс солі, набери води); в) при збірних іменниках - комплективне (загін добровольців, гурт дівчат), так само при назвах виміру (центнер муки, кілограм цукру). Родовий відмінок при іменнику може також означати належність, присвійність (книга брата, музика Лисенка, хата лісника) або давати іншу атрибутивну характеристику (світло лампи, вогонь Прометея, звук сирени). Родовий відмінок іменника в сполученні з числівником, займенником, прикметником виступає з обставинним значенням часу, дати (другого дня, того року, погожого ранку 1926 року).
У сполученні з прийменником родовий відмінок може виражати різноманітні обставинні значення (поїхати до Канева, почорніти від давності, насмішити до сліз, терпіти заради друга), порівняльно-зіставні (старший від сестри, кращий з кращих) та інші значення, що нашаровуються на основі значення родового відмінка.
Давальний відмінок відповідає на питання кому? чому? Значення давального відмінка в українській мові порівняно з іншими відмінками менш об'ємне. Давальний відмінок виражає особу або предмет, для яких чи на користь яких відбувається дія (віддав квіти матері, оголосили наказ студентам, відведуть кошти дитсадку).
Давальний відмінок може позначати особу, якій приписується певний стан (це так званий давальний суб'єкта в безособових конструкціях: Дітям радісно. Олені не сидиться).
При іменниках давальний відмінок виражає значення належності, стосунку, спрямування (пам'ятник Котляревському, послання бійцям, шана поетові).
У структурі речення давальний відмінок сучасної української мови не виявляє особливих додаткових значень, що зумовлено майже повною втратою ним прийменникового зв'язку. Давальний відмінок може вживатися тільки з похідними прийменниками і виражає разом з ними обставинні відношення (зробив наперекір товаришам, вибіг назустріч батькові).
Знахідний відмінок відповідає на питання кого? що? Основне значення знахідного відмінка - це вираження прямого об'єкта, в той час як у родовому відмінку це значення обмежене кількома випадками.
Знахідний прямого об'єкта виступає при перехідних дієсловах (завести коня, прочитати вірш, вибрати книгу). Інші значення знахідного: часу (просидів день, навчався рік), місця (поїхав у Брест, спустили на воду) виводяться з основного, об'єктного значення. Такі додаткові значення в основному передаються за допомогою прийменників, наприклад: покласти під стіл, соромити за непослух, працювати за товариша, сильніший за смерть.
Орудний відмінок відповідає на питання ким? чим? З усіх відмінків орудний виділяється особливим багатством своїх значень. Він в українській мові виражає значення: 1) знаряддя і засобу дії (писати олівцем, кивнути головою); засобу пересування (їхати поїздом, пливти човном); 2) суб'єкта дії (завдання виконано студентом, план затверджено комісією) або співучасника діяча - соціативне значення (мати з дочкою ідуть ,); 3) значення обставинної характеристики: часу (працювати ночами, не писати місяцями), місця (пробиратися лісами, іти полем), порівняння і перевтілення (вити вовком, летіти стрілою, жити вдовою); 4) значення предикативної характеристики (бути лікарем, стати героєм, зробитися ледарем) та ін.
Страницы: 1, 2, 3, 4, 5, 6, 7, 8
