В іменниках чоловічого роду найуживаніша флексія -ів: воротарів, чоловіків, орачів, плащів.
Деякі іменники середнього роду мають також флексію -ів: морів, полів, почуттів.
Нульова флексія виступає в іменниках чоловічого роду, які втрачають у множині суфікс -ин-: селян, подолян, галичан, болгар, але грузинів, осетинів, та в більшості іменників середнього роду: вікон, гнізд, решіт, сердець, волокон, знань, завдань, розгалужень.
Закінчення -ей виступає в деяких іменниках чоловічого і середнього роду: коней, гостей, очей, вушей (і вух), плечей (і пліч).
У давальному, орудному, місцевому відмінках іменники другої відміни мають такі самі флексії, як і іменники першої відміни: -ам (-ям), -ами (-ями), -ах (-ях), наприклад: братам, сестрам, школярам, озерам, морям, знанням; братами, школярами, озерами, морями, знаннями; на братах, на сестрах, на школярах, на озерах, на морях, у знаннях.
У знахідному відмінку множини іменників другої відміни спостерігаються одні і ті самі закономірності розрізнення істот/неістот, що і в іменниках першої відміни та в родовому однини другої відміни.
Форми іменників третьої відміни
Однина
Іменники третьої відміни в називному відмінку однини закінчуються на м'який приголосний основи (тінь, сіль, вісь, міць, паморозь) або на губний чи шиплячий приголосний, що в минулому були м'якими (любов, річ, подорож). Виняток становить іменник мати, що має флексію -и.
У родовому, давальному, місцевому відмінках іменники третьої відміни мають флексію -і (крові, солі, подорожі). Кореневий звук [і] (з давніх [о], [е]) в іменниках третьої відміни відповідно до історичної закономірності у відкритому складі переходить у [о] чи [е] (піч - печі, вісь - осі, річ - речі, осінь - осені) .
В орудному відмінку однини іменники третьої відміни мають флексію -у (графічно -ю). Кінцевий приголосний основи, якщо він стоїть після голосного перед -у (-ю), подовжується і на письмі передається у вигляді подвоєння (зустріччю, осінню, сіллю, памороззю). Якщо основа закінчується двома приголосними, подовження у вимові і подвоєння на письмі немає (радістю, якістю, жовчю). Немає подовження приголосного і в тому випадку, коли основа іменника закінчується губним приголосним або -р (любов'ю, матір'ю).
Клична форма в іменниках третьої відміни твориться в окремих випадках за допомогою флексії -е за аналогією до іменників першої відміни м'якої і мішаної груп (тіне, радосте, мудросте).
Парадигма третьої відміни
відмінок | Однина | |||
Н. | піч | вісь | мати | |
Р. | печ-і | ос-і | матер-і | |
Д. | печ-і | ос-і | матер-і | |
З. | піч | вісь | матір | |
О. | пічч-ю | вісс-ю | матір'-ю | |
М. | (на) печ-і | (в) ос-і | (на) матер-і | |
Кл. | печ-е | ос-е | матір |
відмінок | Множина | |||
Н. | печ-і | ос-і | матер-і | |
Р. | печ-ей | ос-ей | матер-ів | |
Д. | печ-ам | ос-ям | матер-ям | |
З. | печ-і | ос-і | матер-ів | |
О. | печ-ами | ос-ями | матер-ями | |
М. | (на) печ-ах | (в) ос-ях | (на) матер-ях | |
Кл. | печ-і | ос-і | матер-і |
Множина
У називному і знахідному відмінках множини іменники третьої відміни мають флексію -і: ночі, вісті, тіні, матері.
У родовому відмінку виступає флексія -ей: доповідей, печей, солей, вістей, осей, повістей. Флексію -ів приймає іменник мати: матерів.
У давальному, орудному і місцевому відмінках виступають одні і ті самі флексії, що і у іменників першої і другої відмін.
Форми іменників четвертої відміни.
Однина
Форми називного і знахідного відмінків однини в іменниках четвертої відміни творяться флексією -а (графічно -я): курча, дівча, ягня, порося, вим'я.
У родовому відмінку іменники з суфіксом -ат (-ят) мають флексію -и (курчати, теляти), а іменники з суфіксом -ен- виступають з флексією -і (імені, племені) або -а (-я): ім'я, сім'я, тім'я.
У давальному і місцевому відмінках виступає флексія -і (курчаті, хлоп'яті, племені, тімені). У місцевому відмінку іменники типу тім'я, вим'я можуть виступати без суфікса: на тім'ї, на вим'ї.
В орудному відмінку однини іменники втрачають суфікси -ат- (-ят-). Флексія -ам (-ям) приєднується до кореня: лошам, хлоп'ям. Іменники із суфіксом -ен- мають паралельні форми: ім'ям і іменем, тім'ям і тіменем.
У літературній мові переважають форми із флексією -ям.
Множина
У називному відмінку множини іменники четвертої відміни мають суфікси -ат- (-ят-), -ен- і флексію -а (-я): дівчата, гусята; племена, тімена, але вим'я.
У родовому відмінку множини іменники мають чисту основу: хлоп'ят, телят, імен, племен, але вим'їв, тім'їв.
Форми давального, орудного і місцевого відмінків множини в іменниках четвертої відміни мають ті ж самі флексії, що й в усіх відмінах.
У знахідному відмінку в назвах істот переважає форма, спільна з родовим (загнав курчат, кликав поросят, пас ягнят і ягнята), а в назвах неживих предметів виступає форма, спільна з називним (коліщата, племена).
Парадигма четвертої відміни
відмінок | Однина | |||
Н. | лош-а | тел-я | ім'я | |
Р. | лош-ат-и | тел-ят-и | ім-е-ні і ім'-я | |
Д. | лош-ат-і | тел-ят-і | ім-ен-і | |
З. | лош-а | тел-я | ім'-я | |
О. | лош-ам | тел-ят | ім'-ям і ім-ен-ем | |
М. | (на) лош-ат-і | (на) тел-ят-і | (по) ім-ен-і | |
Кл. | лош-а | тел-я | ім-ен-е і ім'я | |
відмінок | Множина | |||
Н. | лош-ат-а | тел-ят-а | ім-ен-а | |
Р. | лош-ат | тел-ят | ім- ен | |
Д. | лош-ат-ам | тел-ят-ам | ім-ен-ам | |
З. | лош-ат-ат і лош-ат-а | тел-ят тел-ят-а | ім-ен-а | |
О. | локш-ат-ами | тел-ят-ами | ім-ен-ами | |
М. | (на) лош-ат-ах | (на) тел-ят-ах | (на) ім-ен-ах | |
Кл. | лош-ат-а | тел-ят-а | ім-ен-а |
Відмінювання іменників множинної форми.
Множинні іменники мають ті самі відмінкові форми, що й іменники першої - третьої відмін у множині.
У родовому відмінку множинних іменників виступають закінчення -ей: саней, курей, людей; -ів (-їв): дріжджів, окулярів, зборів або чиста основа: воріт, канікул, висівок, ножиць.
У давальному, орудному і місцевому відмінках множинні іменники мають одні і ті самі флексії, що й іменники усіх чотирьох відмін у формах множини: -ам (-ям), -ами (-ями), -ах (-ях). В орудному відмінку можлива флексія -има: дверима, плечима, грошима.
У знахідному відміну майже всі множинні іменники мають форму спільну з називним. Лише назви істот (люди, діти, кури) можуть мати форму знахідного відмінка, спільну з родовим: кличу дітей (курей),але пасу гуси і гусей.
Незмінювані іменники
Окрему морфологічну груп становлять незмінювані іменники: 1) ряд слів іншомовного походження (метро, турне, меню, колібрі і под.); 2) українські і іншомовні жіночі прізвища на приголосний звук (Зосич, Харчук), на -енк-о (Василенко, Яценко), на -ово (Дурново), -их (Черних, Седих); 3) ініціальні абревіатури (МВС) та абревіатури, в яких друга частина виступає у формі непрямого відмінка (завбази, помдекана).
Граматичне значення відмінка виражається в цих іменниках синтаксично. Наприклад, передають по радіо (місцевий відмінок); підійшов до метро (родовий відмінок); розмовляла з нашою Коваленко (орудний відмінок); слухаю какаду (знахідний відмінок); передали всім АТС (давальний відмінок множини).
Розділ ІІ. Методика використання елементів цікавого мовознавства в процесі вивчення іменника в початкових класах
2.1 Методика вивчення іменника в початкових класах
Знайомство з частинами мови починається з вивчеення іменнника як найбільш уживаного учнями лексико-граматичного класу слів.
Вивчення іменника в початкових класах передбачає, по-перше, формування граматичного поняття іменник, по-друге, формування навичок правопису відмінкових закінчень іменників, по-третє, збагаченя словника учнів новими іменниками і розвиток навичок точного використання їх у мові.
Лексичні і граматичні ознаки іменника досить складні, а тому вивчення цієї частини мови вимагає поступового накопичення конкретного матеріалу для узагальнення знань про іменник як частину мови.
Система роботи над вивченням теми „іменник” має біти цілеспрямованим процесом, який передбачає певну послідовність ознайомлення учнів із смисловим значенням і граматичними ознаками цієї частини мови, а також поступове ускладнення вправ, спрямованих на формування навичок точного вживання іменників у мовленні і правильне їх написання.
Діти вивчають іменник протягом 4 років навчання. У 1 класі школярі вчаться відповідати на питання хто? що? , знайомляться з словами, що є назвами предметів, виконують логічні вправи на розрізнення назв істот і неістот. У 2 класі вводиться термін „іменник”, що розкриває поняття „слова, які означають назви предметів”, продовжується робота над диференціацією назв істот і неістот, без уживання термінів „множина - однина” формуються практичні навички розрізнення числа іменників. У 3 класі поглиблюється уявлення учнів про такі лексико-граматичні категорії іменника, як назви істот і неістот, власні й загальні назви; вводяться термінидля позначення тих понять, які раніше раніше розглядалися практично.
Якщо в 2 класі для розрізнення числа діти коистувалися прийомом „один - багато”, то в 3 класі формується граматичне поняття однини-множини. Учні вперше знайомляться з такою граматичною категорією, як рід іменника, навчаються розрізняти іменники за родами з допомогою підстановки слів він, вона, воно чи мій, моя, моє. Третьокласники ще не знають відмінків іменників, однак практично вчаться ставити питання до слів-назв предметів кого? чого? чому? і под., будувати речення і словосполучення з іменниками в непрями відмінках і тим самим готуються до усвідомлення поняття відмінювання іменників, що є основним у програмі 4 класу.
Страницы: 1, 2, 3, 4, 5, 6, 7, 8
